До питання запровадження недержавного спеціального пенсійного забезпечення

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 349.3

старший викладач кафедри теорії та історії держави і права (Національна академія Державної прикордонної служби 'України імені Богдана Хмельницького)

У статті досліджено проблемні питання запровадження спеціального пенсійного забезпечення через недержавні корпоративні та професійні пенсійні фонди. Автор аналізує основні положення, що повинні бути закріплені в законі про обов'язкову професійну пенсійну систему.

Ключові слова: спеціальне пенсійне забезпечення, недержавні пенсійні фонди, вкладники недержавних пенсійних фондів, учасники недержавних пенсійних фондів.

В статье исследованы проблемные вопросы введения специального пенсионного обеспечения через негосударственные корпоративные и профессиональные пенсионные фонды. Автор анализирует основные положения, которые должны быть закреплены в законе об обязательной профессиональной пенсионной системе.

Ключевые слова: специальное пенсионное обеспечение, негосударственные пенсионные фонды, вкладчики негосударственных пенсионных фондов, участники негосударственных пенсионных фондов.

In the article the issues of the introduction of special pension security through the corporate and professional non-government pension funds are investigated.

The author analyzes the key provisions that should be laid down in the law on mandatory professional pension system.

Key -words: special pension security, non-government pension funds, investors of non-government pension funds, members of non-government pension funds.

Досліджуючи питання вдосконалення правового регулювання спеціального пенсійного забезпечення, науковці часто висловлюються на користь запровадження в Україні недержавного пенсійного забезпечення осіб, які мають право на спеціальне пенсійне забезпечення. Прихильниками такого підходу є А.С. Колотік, Л.М. Князькова, М.І. Дерев'янко. Однак зазначені науковці розглядають недержавне пенсійне забезпечення відповідних категорій суб'єктів лише як додаткове до того пенсійного забезпечення, що сьогодні фінансується з коштів Державного бюджету.

Натомість Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” передбачає запровадження недержавного корпоративного та професійного пенсійного забезпечення для осіб, які мають право на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення”, не як додаткового до існуючого пенсійного забезпечення цих осіб, а шляхом заміни останнього.

Постановка завдання. Метою цієї статті є дослідження проблем переведення спеціального пенсійного забезпечення в систему недержавного професійного і корпоративного пенсійного забезпечення.

Результати дослідження. Запровадження обов'язкового професійного та корпоративного пенсійного забезпечення для окремих категорій працівників сьогодні передбачене Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 р. № 1058-IV [1]. З аналізу п. 2 Розділу XV “Прикінцеві положення” постає, що обов'язкове професійне та корпоративне пенсійне забезпечення повинно бути запроваджене для осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими й особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років. Іншими словами, мова йде про тих осіб, які мають право на спеціальну пенсію за Законом України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 р. № 1788-ХІІ [2]. Для інших категорій осіб, які мають право на спеціальне пенсійне забезпечення, законодавство на сьогодні не передбачає обов'язкового запровадження недержавного пенсійного забезпечення через професійні або корпоративні пенсійні фонди.

На виконання положення Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” на розгляд Верховної Ради України був поданий проект Закону “Про обов'язкову професійну пенсійну систему” № 1306 від 11.07.2008 р. [3]. За визначенням, закріпленим у ст. 1 цього законопроекту, обов'язкова професійна пенсійна система є складовою частиною системи накопичувального пенсійного забезпечення, яка ґрунтується на засадах обов'язкової участі роботодавців у формуванні пенсійних накопичень на користь окремих категорій осіб, які працюють на роботах зі шкідливими й важкими умовами праці, або на посадах і у професіях, зайнятість на/в яких дає право на призначення пенсії на пільгових умовах чи за вислугу років, із метою отримання учасниками обов'язкової професійної пенсійної системи додаткових до загальнообов'язкового державного пенсійного страхування пенсійних виплат відповідно до цього Закону. Якщо проаналізувати категорії професійних пенсійних планів, що передбачені у ст. 6 проекту Закону “Про обов'язкову професійну пенсійну систему”, то можна зробити висновок, що розробники цього законопроекту пропонують створити обов'язкову професійну пенсійну систему лише для тих осіб, які мають право на пільгову пенсію за віком чи на пенсію за вислугу років за Законом України “Про пенсійне забезпечення”. Натомість інші особи, які мають право на спеціальну пенсію, залишатимуться поза цією системою. Постає питання щодо можливості осіб, які мають право на пенсію за Законом України “Про державну службу”, “Про статус народного депутата України”, “Про судоустрій і статус суддів” тощо, бути суб'єктами недержавного пенсійного забезпечення.

З огляду на наведені законодавчі положення, а також положення зазначеного законопроекту, М.О. Лібанов слушно констатує: “На даний час в Україні під словосполученням “професійна пенсійна система” розуміється лише сукупність відносин, пов'язаних зі здійсненням пенсійного забезпечення осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими й особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими та важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України. У той же час коло громадян, які отримують пенсії за спеціальними правовими режимами залежно від роду їх діяльності, набагато ширше і визначено у 22 законах України”. Щодо цього автор пропонує уніфікувати правові режими спеціальних пенсій, передбачивши законопроектом про запровадження накопичувальної професійної пенсійної системи внесення змін до зазначених вище законів у частині розповсюдження накопичувального механізму пенсійного забезпечення на такі категорії громадян [4, с. 14].

Для реалізації такої пропозиції варто з'ясувати можливість участі відповідних категорій суб'єктів у системі недержавного пенсійного забезпечення. Ані Закон України “Про недержавне пенсійне забезпечення” від 09.07.2003 р. № 1057-IV [5], ані спеціальні законодавчі акти, що визначають правовий статус відповідних категорій працівників, не передбачають обмежень щодо можливості стати учасником системи недержавного пенсійного забезпечення в добровільному порядку. При цьому особа, яка має право на спеціальну пенсію, може стати суб'єктом усіх трьох форм недержавного пенсійного забезпечення, уклавши пенсійний контракт із будь-яким відкритим недержавним пенсійним фондом, договір страхування довічної пенсії, ризику настання інвалідності чи смерті зі страховою організацією або відкривши банківський пенсійний депозитний рахунок. У такому разі особа забезпечить собі або членам своєї сім'ї додаткове пенсійне забезпечення за рахунок власних внесків.

Якщо ж фінансові витрати із формування додаткових пенсійних накопичень для таких осіб нестиме роботодавець (а ним є держава в особі відповідних державних органів), то відповідно до Закону України “Про недержавне пенсійне забезпечення” (ч. 11 ст. 6) бюджетна установа має право бути засновником корпоративного пенсійного фонду або здійснювати пенсійні внески до вже створених пенсійних фондів лише у разі, якщо створення таких фондів або здійснення пенсійних внесків передбачене законами України, рішеннями Кабінету Міністрів України або рішеннями відповідних місцевих рад. При цьому заснування такими бюджетними установами відкритих пенсійних фондів забороняється.

Нагадаємо, що відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України від 08.07.2010 р. [6] бюджетними установами визнаються органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також організації, створені ними у встановленому порядку, що повністю утримуються за рахунок, відповідно, державного чи місцевого бюджету. Отже, законодавство не містить обмежень щодо можливої участі державних органів та організацій у професійній пенсійній системі.

Більше того, варто згадати про досвід створення недержавного пенсійного фонду працівників бюджетних установ. 22.09.2004 р. Кабінет Міністрів України прийняв постанову за № 1247 “Деякі питання утворення недержавного пенсійного фонду працівників бюджетних установ” [7], якою було затверджено Порядок утворення недержавного пенсійного фонду працівників бюджетних установ. Цей Порядок передбачав, що недержавний пенсійний фонд працівників бюджетних установ засновується підприємствами, установами та організаціями, що належать до сфери управління Мінпраці. Установи, організації та заклади, які повністю утримуються за рахунок державного чи місцевих бюджетів, набувають статусу роботодавця-платника після укладення договору про участь у Фонді в порядку, визначеному законодавством. Новоутворені бюджетні установи протягом одного року з дня їх утворення укладають договори про участь у Фонді як роботодавці-платники.

Порядок визначив також джерело коштів і розмір внесків до цього недержавного пенсійного фонду. Внески на користь учасників Фонду з числа працівників бюджетних установ сплачуються Мінпраці централізовано на вимогу адміністратора Фонду за рахунок коштів відповідної бюджетної програми. Розмір пенсійних внесків до Фонду на користь працівників бюджетних установ визначається щороку відповідно до обсягу асигнувань, передбачених у державному бюджеті на відповідні цілі, та нараховується роботодавця- ми-платниками за кожну працюючу особу відповідно до обраних пенсійних схем у разі, коли особа, на користь якої сплачуються пенсійні внески, перебуває (перебувала) у трудових відносинах із роботодавцем-платником на момент подання ним звітності адміністратору Фонду. Розмір першого пенсійного внеску на користь учасників Фонду у 2004 р. визначається шляхом множення встановленого місячного розміру пенсійного внеску на кількість місяців за період з 1 липня 2004 р. до місяця (включно), за який подається перша звітність про сплату пенсійних внесків до Фонду на користь учасників.

Отже, постанова Кабінету Міністрів України від 22.09.2004 р. № 1247 передбачала створення корпоративного недержавного пенсійного фонду для працівників бюджетних установ. Такий фонд був створений та 14.10.2004 р. було зареєстровано Непідприємницьке товариство корпоративний “Недержавний пенсійний фонд працівників бюджетних установ”. З огляду на те, що вищезгадана постанова Кабінету Міністрів України втратила чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 23.02.2005 р. № 143 [8], фонд було ліквідовано і виключено з Державного реєстру фінансових установ.

З огляду на вищезазначене, можемо констатувати відсутність обставин, які б унеможливлювали участь державних службовців, суддів, прокурорів тощо в недержавному пенсійному забезпеченні шляхом обов'язкової участі у професійних чи корпоративних пенсійних фондах. При цьому варто пам'ятати про те, що така участь можлива в тому випадку, якщо створення таких недержавних пенсійних фондів або здійснення пенсійних внесків буде передбачене законами України, рішеннями Кабінету Міністрів України або рішеннями відповідних місцевих рад.

С.М. Сивак, обґрунтовуючи необхідність переведення пільгових пенсій до системи недержавних пенсійних фондів, утворюваних за професійною ознакою, зауважує, що у зв'язку із цим важливо вирішити два головні питання: встановити перелік галузей, де вводиться обов'язкове недержавне професійне страхування, та визначити тариф страхових внесків з урахуванням того, що роботодавець такого шкідливого підприємства сплачуватиме страхові внески за двома системами - загальнодержавного обов'язкового і професійного пенсійного страхування [9, с. 126].

М.О. Лібанов поділяє такі погляди і висловлюється за ухвалення спеціального закону про обов'язкову професійну пенсійну систему, зауважуючи, що норми спеціального закону мають визначати наступне:

1) коло осіб - платників обов'язкових професійних внесків та учасників професійної пенсійної системи, а також порядок набуття статусу платника або учасника пенсійних фондів, за допомогою яких має здійснюватися професійне пенсійне забезпечення;

2) правила формування, управління й розподілу коштів професійної пенсійної системи, що формуються за рахунок обов'язкових професійних пенсійних внесків та інвестиційного доходу, в тому числі здійснення внесків до відповідних професійних і корпоративних пенсійних фондів та їх розмір;

3) відповідальність суб'єктів відповідних правовідносин за порушення встановленого законодавством порядку нарахування, обчислення і сплати обов'язкових професійних пенсійних внесків, а також за порушення напрямків використання коштів професійної пенсійної системи [4, с. 15-16].

Щодо першого питання, яке повинно бути врегульоване спеціальним законом про обов'язкову професійну пенсійну систему, то, як ми вже зазначали, ця система повинна охоплювати всіх суб'єктів, які мають право на спеціальну пенсію за чинним законодавством України. Вважаємо недоцільним обмежувати таку можливість лише тими галузями, в яких робота є шкідливою, важкою і небезпечною для здоров'я, як це свого часу пропонувала С.М. Сивак [9, с. 126].

У науковій літературі також висловлювалися й інші пропозиції обмежити можливу участь осіб у професійних чи корпоративних недержавних пенсійних фондах. І.М. Динь, підтримуючи ідею про необхідність створення недержавного пенсійного фонду для працівників бюджетних установ, пропонує встановити обмеження щодо можливої участі тих осіб, які не набули мінімального трудового стажу в бюджетній сфері [10, с. 14]. Видається, що пропозиція автора є недостатньо виваженою. По-перше, автор не визначає кількісного критерію мінімального трудового стажу, який би давав право особі на участь у недержавному пенсійному фонді. По-друге, варто з'ясувати, чи не буде встановлення такого обмеження проявом дискримінації осіб, які влаштовуються на роботу в бюджетні установи.

Більш слушною нам видається пропозиція Р.П. Луцького наслідувати досвід пенсійного забезпечення державних службовців США, де умови такого забезпечення залежать від віку звернення особи за пенсією. На рівні федеральних програм затвердженим є мінімальний пенсійний вік, який диференціюється залежно від року народження особи. Зокрема, для осіб, які народились до 1948 р. відповідний мінімальний пенсійний вік складає 55 р., у 1970 р. і наступних - 57 р. Пенсійний вік зумовлює відповідну вимогу страхового стажу особи, яка диференціюється залежно від обраного особою пенсійного віку. Право виходу на пенсію за досягнення мінімального пенсійного віку виникає лише за умови наявності 30-річного стажу служби, в той час як пенсійний вік 60 р. зменшує вимогу страхового стажу до 20 р. [11, с. 111-112].

Другий блок питань, які обов'язково повинні бути врегульовані в Законі України “Про професійну пенсійну систему”, стосується правил накопичення, управління та розподілу коштів професійної пенсійної системи, що формуються за рахунок обов'язкових професійних пенсійних внесків та інвестиційного доходу, в тому числі здійснення внесків до відповідних професійних і корпоративних пенсійних фондів та їх розмір.

B. В. Гордієнко виділяє у світовій практиці три типи пенсійних фондів.

1. Фонд зі встановленими розмірами виплат, які своєю чергою поділяються на три види:

- фіксований розмір виплат за кожен рік (місяць, квартал), протягом якого вносилися платежі до пенсійного фонду;

- розмір виплат визначається як добуток середньої заробітної плати, кількості років участі в пенсійному фонді і визначеного коефіцієнта відшкодування, тобто ціни року стажу у відсотках до заробітку;

- середня заробітна плата розраховується не за весь період, а за останні декілька років.

2. Фонди зі встановленими розмірами внесків, які теж мають декілька різновидів. Найбільш розповсюдженою формою виступає грошово-накопичувальні схеми. За даними схемами роботодавець робить регулярні відрахування у фонд.

3. Ощадні фонди. Основною різницею між ощадними фондами і грошово-накопичувальними схемами є те, що робітник за першою схемою повинен самостійно зробити внески з метою отримання в майбутньому виплат [12, с. 7].

C. М. Синчук за формою зобов'язань щодо виплати пенсій розрізняє два типи пенсійних схем:

1) програма пенсійного забезпечення з визначеними пенсійними виплатами. За нею суму пенсійних виплат особі обчислюють на підставі формули з урахуванням величини заробітної плати працівника протягом періоду, визначеного в законодавстві, та стажу його роботи. Розмір пенсії, що її отримуватиме особа, не залежатиме від загальної суми її пенсійних внесків до пенсійного фонду;

2) програма пенсійного забезпечення з визначеними пенсійними внесками. За нею величину пенсійних виплат визначають на підставі загальної суми реальних пенсійних внесків до пенсійного фонду та на підставі суми інвестиційного доходу, одержаного від інвестування. Величина майбутньої пенсії безпосередньо залежить від того, скільки коштів накопичено на індивідуальному рахунку і який дохід одержано від інвестування [13, с. 327].

На думку Ю.С. Конопліної, переваги другої програми в тому, що вона значно зменшує тягар адміністрування для роботодавця і спрощує бюджетування. Схеми з фіксованими внесками виявляються більш прийнятними для роботодавців. Автор підкреслює, що на сьогодні в Україні недержавним пенсійним фондам дозволено використовувати лише пенсійні схеми з визначеними внесками [14, с. 73].

Такий підхід чітко прослідковується йу проекті Закону України “Про обов'язкову професійну пенсійну систему” [3]. Відповідно до ст. З одним із принципів, на яких ґрунтується така система, є визначення розміру професійної пенсійної виплати залежно від суми пенсійних коштів, облікованих на індивідуальному пенсійному рахунку учасника професійної пенсійної системи.

Третій блок питань, що повинні бути врегульовані у спеціальному законі, як ми вже зазначали, стосується відповідальності суб'єктів відповідних правовідносин за порушення встановленого законодавством порядку нарахування, обчислення і сплати обов'язкових професійних пенсійних внесків, а також за порушення напрямків використання коштів професійної пенсійної системи. Проект Закону України “Про обов'язкову професійну пенсійну систему” передбачає, що платники професійних пенсійних внесків за порушення порядку нарахування, сплати таких внесків і порядку звітності несуть відповідальність на умовах та в порядку, передбачених для страхувальників відповідно до ст. 106 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”. Більше того, пропонується закріпити положення, відповідно до якого сума пені, сплачена платником за несвоєчасне перерахування з його вини сум професійних пенсійних внесків на користь учасника професійної пенсійної системи, є власністю учасника професійної пенсійної системи та обліковується на його індивідуальному професійному пенсійному рахунку.

Такий підхід законодавця до правового регулювання відповідальності за порушення порядку нарахування і сплати обов'язкових професійних пенсійних внесків видається правильним з огляду на залежність реалізації права на професійну пенсійну виплату від належного виконання платниками пенсійних внесків своїх обов'язків.

Поза тим у цьому блоці питань не вирішеним залишається питання можливості інвестування коштів професійної пенсійної системи у проекти роботодавця. Як відомо, Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” передбачає здійснення пенсійного забезпечення за віком на пільгових умовах та за вислугу років через професійні і корпоративні пенсійні фонди. Аналізуючи переваги роботодавця від запровадження корпоративної пенсійної системи, Ю.С. Конопліна слушно зауважує, що організація корпоративної пенсійної системи на рівні роботодавця призводить до наступного: 1) формування репутації сучасного, соціально відповідального, привабливого роботодавця, що підвищує конкурентоздатність його компанії на ринку праці; 2) розвитку корпоративної системи управління персоналом, що сприяє утриманню персоналу, стимулюванню до кар'єрного зростання, пошуку, залучення й закріплення фахівців, управління кадрами передпенсійного і пенсійного віку; 3) досягнення економічних цілей, що включають у себе формування довгострокових фінансових ресурсів із можливістю інвестування у власні проекти [14, с. 68-69]. На жаль, ані чинний Закон України “Про недержавне пенсійне забезпечення”, ані проект Закону України “Про обов'язкову професійну пенсійну систему” не передбачають такої можливості. На наш погляд, передбачивши право роботодавця інвестувати кошти корпоративного пенсійного фонду на власні проекти, законодавець створить суттєвий стимул для розвитку системи корпоративного пенсійного забезпечення, як обов'язкового, так і добровільного.

Висновки. Підсумовуючи вищезазначене, можна констатувати, що для вдосконалення правового регулювання спеціального пенсійного забезпечення необхідним є ухвалення спеціального закону України про обов'язкову професійну пенсійну систему, який би визначив коло осіб - платників обов'язкових професійних внесків та учасників професійної пенсійної системи, а також порядок набуття статусу платника або учасника пенсійних фондів, за допомогою яких має здійснюватися професійне пенсійне забезпечення; правила формування, управління та розподілу коштів професійної пенсійної системи, що формуються за рахунок обов'язкових професійних пенсійних внесків та інвестиційного доходу, в тому числі здійснення внесків до відповідних професійних і корпоративних пенсійних фондів та їх розмір; відповідальність суб'єктів відповідних правовідносин за порушення встановленого законодавством порядку нарахування, обчислення і сплати обов'язкових професійних пенсійних внесків, а також за порушення напрямків використання коштів професійної пенсійної системи. На розгляд Верховної Ради України було внесено проект Закону України “Про обов'язкову професійну пенсійну систему” (№ 1306 від 11.07.2008 р.), який було відкликано 16.04.2010 р. На наш погляд, важливим недоліком цього законопроекту стало те, що він не охоплював усіх категорій суб'єктів, які мають право на спеціальні пенсії, а відтак, його ухвалення призвело б до відсутності єдиного нормативно-правового акта, який би регулював правовідносини спеціального пенсійного забезпечення в Україні.

Список використаних джерел

1. Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 р. № 1058-IV //Відомості Верховної Ради України. - 2003. -№ 49-51. - Ст. 376.

2. Закон України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 р. № 1788-ХІІ// Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 3. - Ст. 10.

3. Текст проекту Закону України “Про обов'язкову професійну пенсійну систему” № 1306 від 11.07.2008 р., оприлюднений на офіційному сайті Верховної Ради України II [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://wl.cl.rada.gov.ua/pls/zweb2/ webproc4_l ?pf3 511=31251.

4. Лібанов М.О. Правове регулювання фінансування професійних пенсій в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступ. канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 “Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право” / М.О. Лібанов. - К., 2010. - 22 с.

5. Закон України “Про недержавне пенсійне забезпечення” від 09.07.2003 р. № 1057-IVII Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 47-48. - Ст. 372.

6. Бюджетний кодекс України від 08.07.2010 р. II Відомості Верховної Ради України. - 2010.-№ 50-51. - Ст. 572.

7. Постанова Кабінету Міністрів України “Деякі питання утворення недержавного пенсійного фонду працівників бюджетних установ” від 22.09.2004 р. № 1247 II Офіційний вісник України. - 2004. - № 38. - С. 54. - Ст. 2504.

8. Постанова Кабінету Міністрів України від 23.02.2005 р. № 143 II Офіційний вісник України. - 2005. - № 8. - С. 28. - Ст. 437.

9. Сивак C.M. Реформа пенсійного забезпечення в Україні: професійні пенсійні системи / C.M. Сивак II Вісник Львівського університету. Серія юридична. - 1999. - Вип. 34.-С. 125-127.

10. Динь І.М. Фінансовий механізм функціонування пенсійних фондів в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступ. канд. екон. наук : спец. 08.00.08 “Гроші, фінанси і кредит” / І.М. Динь. - Львів, 2010. - 23 с.

11. Луцький Р.П. Соціальний захист державних службовців : дис. канд. юрид. наук : спец. 12.00.05 “Трудове право; право соціального забезпечення” / Р.П. Луцький. - Львів, 2010. -С. 111-112.

12. Гордієнко В.В. Організація діяльності недержавних пенсійних фондів в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступ. канд. екон. наук : спец. 08.04.01 “Фінанси, грошовий обіг і кредит” / В.В. Гордієнко. - Суми, 1998. - 17 с.

13. Право соціального забезпечення : навч. посіб. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. / П.Д. Пилипенко, В.Я. Буряк, C.M. Синчук та ін. ; за ред. П.Д. Пилипенка. - К. : Видавничий дім “Ін Юре”, 2006. - 496 с.

14. Конопліна Ю.С. Система соціального страхування в контексті сучасних економічних і демографічних тенденцій : монографія / Ю.С. Конопліна. - Суми : Університетська книга, 2011. - 100 с.

Размещено на Allbest.ru