Поняття та ознаки закордонних українців

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 342.5 (477)

Поняття та ознаки закордонних українців

Лисенко В.I.

здобувач кафедри адміністративного права і процесу (Національна академія внутрішніх справ)

В даній науковій статті автором розкрито зміст правової категорії «закордонний українець», під яким запропоновано розуміти фізичну особу, яка є громадянином іншої держави або особа без громадянства, яка не має громадянства України та має українське етнічне походження, або народилася та деякий час постійно проживала на території України. Водночас виокремлено ознаки закордонного українця: а) це є фізична особа, яка має громадянство іншої держави або статус особи без громадянства; б) не має громадянства України; в) має українське етнічне походження; г) народилася та деякий час постійно проживала на території України.

Ключові слова: закордонний українець, діаспора, переселенець, міграція, імміграція. закордонний громадянин держава

В данной научной статье автором раскрыто содержание правовой категории «зарубежный украинец», под которым предложено понимать физическое лицо, которое является гражданином другого государства или лицо без гражданства, не имеет гражданства Украины и имеет украинское этническое происхождение или родилось и некоторое время постоянно проживало на территории Украина. Одновременно выделены признаки зарубежного украинца: а) это физическое лицо, имеющее гражданство другого государства или статус лица без гражданства; б) не имеет гражданства Украины; в) имеет украинское этническое происхождение; г) родилось и некоторое время постоянно проживало на территории Украины.

Ключевые слова: зарубежный украинец, диаспора, переселенец, миграция, иммиграция.

In this article the author reveals the scientific content of the legal category «Ukrainian foreign» under invited to understand the natural person who is a foreign national or a stateless person who does not have citizenship of Ukraine and a Ukrainian ethnicity, or was born and while resident in the territory Ukraine . However singled signs of foreign Ukrainian: a) it is an individual who is a national of another state or a stateless person status; b) does not have citizenship of Ukraine; c) a Ukrainian ethnicity; d) or is bom while permanently residing in Ukraine.

Keywords:foreign-ukrainian, diaspora, immigrant, immigration, immigration.

Постановка проблеми. Збільшення масштабів міграції відбувається паралельно з консолідацією іммігрантських етнічних спільнот. Опинившись на новому місці, переселенці в більшості випадків прагнуть об'єднатися, щоб не тільки вижити, а й зберегти свої звичаї, традиції, мову в чужому для них етнокультурному середовищі. З цією метою вони або приєднуються до вже існуючих діаспор, або створюють нові. В результаті чого кількість діаспор у світі безперервно збільшується.

Стан дослідження. Великий внесок у теоретичне осмислення феномена діаспори внесли такі західні дослідники, як Дж. Армстронг, Р. Брубейкер, М. Дабаг, Дж. Кліффорд, У. Коннер, Р. Коен,У. Сафран,Г. Шеффер, М. Есмаїлітаінші. Питання проблем, пов'язаних з укоріненням диаспорізованих груп, піднімали в численних публікаціях, в тому числі і в монографіях, такі вчені, як М.А. Аствацатурова, В.І. Дятлов, Т.С. Ілларіонова, 3.1. Левін, А.В. Мілітарьов, Т.В. Полоскова, В.Д. Попков, В.А. Тишков, Ж.Т. Тощенко, Т.І. Чапти- кова.

Виклад основного матеріалу. В історії формування сучасної української діаспори простежуються чотири хвилі масового переселенського руху з України. Протягом останніх років еміграційний потік з України до деяких країн (зокрема, Канади та США) якісно змінився: дедалі більше зростає частка науково-технічної інтелігенції (як правило, це фахівці в таких галузях, як системний аналіз, програмування, біологія, нові матеріали, комп'ютеризація тощо).

З розпадом СРСР і утворенням на його просторах нових суверенних держав українські етнічні меншини, сформовані в цих країнах внаслідок переміщення трудових ресурсів при тоталітарному режимі, перейшли на становище закордонних. Виникло, по суті, нове соціальне явище - східна українська діаспора.

Внаслідок міждержавних територіальних поділів XX століття частина українського етносу опинилася за межами України. Ця категорія закордонних українців належить до автохтонних національних меншин низки країн Європи (Польща, Словаччина, Білорусь, Румунія, Придністровський регіон Молдови, прикордонні області Російської Федерації).

Нині число осіб українського походження, які проживають за межами України, за приблизними підрахунками становить від 12 до 20 мільйонів.

За даними останнього перепису населення, що пройшов у 2006 році, в Канаді проживає 1 209 085 осіб українського походження, причому у 300 590 з них - обоє батьків є українцями, а у 908 495 - один з батьків є українцем. Порівняно з переписом 2001 року кількість осіб українського походження, що проживають в Канаді, зросла на 138 025 осіб або на 0,26%.

Чисельність осіб українського походження в США, за результатами перепису населення 2000 р., сягає близько 900 тисяч. Проте деякі американські демографи вважають, що реальне число представників українського етносу в США понад 1,5 млн. осіб.

Серед країн проживання найбільших українських громад зарубіжжя - Бразилія (600 тисяч), Казахстан (550 тисяч), Молдова (455 тисяч осіб), Аргентина (300-350 тисяч), Білорусь (237 тисяч; на думку керівників української громади в цій країні, лише в Брестській області колишньому етнографічному регіоні України «Берестейщина» про-живає близько півмільйона етнічних українців), Німеччина (140 тисяч), Узбекистан (біля 95 тисяч).

Чисельні українські громади проживають також у Румунії (понад 61 тисячу), Латвії (близько 57 тисяч), Польщі (близько 42 тисяч за офіційною статистикою, за неофіційною - понад 200 тисяч), Великій Британії (за неофіційною статистикою близько ЗО тисяч), Азербайджані (за офіційними даними 29 тисяч, за неофіційними - не більше 15 тисяч), Естонії (28 тисяч), Франції (близько 27 тисяч), Киргизстані (26 тисяч), Туркменістані (за офіційними даними близько 23 тисяч, за неофіційними - не більше 14 тисяч), Чехії (понад 22 тисячі), Литві (22 тисячі), Сербії і Чорногорії (понад 20 тисяч), Австралії (близько 14 тисяч), Австрії (близько 12 тисяч), Словаччині (близько 11 тисяч), Грузії (близько 7 тисяч), Угорщині (понад 6 тисяч), Боснії і Герцеговині (близько 5 тисяч), Хорватії (4 тисячі), Таджикистані (понад 3 тисячі), Болгарії (2,5 тисячі), Вірменії (близько 2 тисяч).

Водночас велика кількість українських громадян - представників української тимчасової трудової міграції зосереджена в Іспанії (близько 100 тисяч), Португалії (близько 50 тисяч), Греції (понад 32 тисячі) та інших державах.

Порівняно з іншими світовими діаспорами українські громади мають найбільшу кількість різних громадських об'єднань (за приблизними підрахунками - близько 3 тисяч). Найбільше їх у Канаді - майже тисяча осередків: політичних, культурно-освітніх, професійних (об'єднання лікарів, учителів, інженерів, адвокатів), жіночих, молодіжних тощо.

Авторитетною міжнародною українською організацією є Світовий Конгрес Українців (СКУ), який об'єднує близько 300 громадських організацій закордонних українців з більше, ніж ЗО країн світу.

Міжнародними об'єднаннями є також Європейський конгрес українців (представляє інтереси українських громад у 23 країнах, здебільшого в Центральній та Східній Європі), Світова федерація українських жіночих організацій, а також Світова федерація українських лемківських об'єднань.

Основним координаційним органом світового українства є Українська Всесвітня Координаційна Рада (УВКР), створена українськими громадськими організаціями з України та з-за кордону в 1992 р. За статутом УВКР є міжнародною спілкою об'єднань громадян, діяльність якої поширюється на територію України та інших держав.

У низці держав Східної і, частково, Центральної Європи, а також у країнах Бал- тії політико-правовий статус української громади закріплено законодавчо як національної меншини. Це забезпечує державну підтримку зусиль місцевих українських громад щодо збереження своєї національної самобутності, здобуття освіти й інформації рідною мовою тощо. У країнах, де українська громада не має статусу національної меншини, забезпечення її національно-культурних потреб є справою бажання та організаційних зусиль етнічних українців, які проживають у цих країнах.

Питання задоволення національно-культурних потреб українців за кордоном є предметом двосторонніх міждержавних переговорів на всіх рівнях. З року в рік збільшується число двосторонніх угод, які передбачають реалізацію культурно-освітніх та інших запитів української діаспори. Створюються двосторонні змішані міжурядові комісії з питань забезпечення прав національних меншин.

Сьогодні українська держава сприяє розвитку національної свідомості українців, які проживають за межами України, зміцненню зв'язків з батьківщиною та поверненню їх в Україну. Саме тому у 2004 році було підписано Закон України «Про правовий статус закордонних українців» [2], в якому визначено поняття закордонного українця, під яким розуміється особа, яка є громадянином іншої держави або особою без громадянства, а також має українське етнічне походження або є походження з 'України.

Розглянемо зміст зазначеного поняття.

Нація - «це стійка, історично складена, спільність людей, об'єднаних специфічними етнічними рисами - спільністю території, мови, побуту, традицій, звичок, яка є відображенням цих факторів у суспільній національній свідомості та суспільній національній психології». І в цьому розумінні, звичайно, «нація» відрізняється від «народу», бо «народ - це сукупність людей (різної національності), які проживають на певній території». В Україні є «українська нація» і є «народ України» (або «населення України»), до складу якого входять і українська нація, і представники інших національностей, причому чисельність представників української нації, згідно з останнім переписом населення, становить 78% населення України.

Звернімо увагу на те, що представники української нації - корінна нація, яка здавна проживає на своїй етнічній території (в Україні).

В той же час представники інших національностей, що з різних причин і в різні часи опинилися на території України, також є особами, які мають статус тих, хто має походження з України.

Тобто в основу визначення терміна «закордонний українець» (ст. 1) покладено норми Конституції України, в преамбулі якої український народ визначається як громадяни України усіх національностей. Таким чином, на статус закордонного українця можуть претендувати не лише особи, які мають українське етнічне походження, а й інші вихідці з України. При цьому усі претенденти повинні досягти 16-річного віку й мають бути громадянами інших держав, або особами без громадянства.

Відповідно, у ст. 24 Конституції України сказано: «Громадяни мають рівні конституційні права і свободи і є рівними перед законом». Тобто суверен України (конституційне чинна особа, носій верховної влади) - це «громадянин», який є представником будь-якої національності в Україні. Відповідно, згідно з Конституцією України, національність громадянина не має юридичної сили в Україні (тобто не може бути предметом правових дій), як і жодного законодавчого акту, який встановлював би національність громадянина України.

Даною нормою визначається, що всі колішні громадяни України та українці за етнічним походженням мають можливість отримати статус закордонного українця.

Разом з тим, у дефініції визначено, що закордонний українець це особа, по-перше, «яка є громадянином іншої держави або особою без громадянства»; по-друге, «має українське етнічне походження або є походження з України». З даним твердженням не можна погодитися, так як дана особа не тільки є громадянином іншої держави або особою без громадянства, а й обов'язково має українське етнічне походження або походження з України. Не може бути у наявності тільки та чи інша ознака.

У той же час під українським етнічним походженням розуміється належність особи або її предків до української нації та визнання нею України батьківщиною свого етнічного походження. Необхідно наголосити на тому, що походження з України до 1991 року дуже важко довести, так як колишні громадяни мешкали в СРСР і належність їх до українського етносу чи до території Української РСР документувати майже неможливо, а також важко знайти свідків для доведення ідентифікації. Тобто виникає проблема самоідентифікації особи як українця за місцем народження чи проживання, а також за етнічним корінням.

В той же час не існує чітких критеріїв для визнання іноземців - вихідців з України (тобто іноземців, які не є етнічними українцями) для визнання їх приналежності до числа «вихідців з України». Відповідно до ч. 2 ст. З Закону України «Про правовий статус закордонних українців» заявник підтверджує власні слова відповідними документами або свідченнями громадян України, закордонних українців або громадських організацій закордонних українців [3, с. 37].

Питання змісту терміну закордонного українці не досить активно досліджується українськими науковцями, але і ті поодинокі спроби мають суперечливий характер. Так, деякі аспекти проблеми законодавчого визначення правового статусу закордонних українців досліджували Г.О. Мучник [4], Г.И. Удовенко [5], Г.Г. Москаль [6]. Низка законодавчих пропозицій міститься в «Науково-практичному коментарі Закону України «Про правовий статус закордонних українців» [7].

Наприклад, І.Г. Лиска стверджує, що визначення терміну «закордонний українець» у статті 1 Закону України «Про правовий статус закордонних українців», викликає зауваження з приводу вживання в ній поняття «громадянин іншої держави». Цей термін, як зазначає науковець, не є притаманним національному законодавству в якому вживається поняття «іноземець». Відповідно доцільним є внесення до визначення терміну «закордонний українець», закріпленого у статті 1 Закону України «Про статус закордонних українців», доповнення про те, що особа постійно проживає за кордоном України. Наведену законодавчу дефініцію бажано доповнити положенням про те, що ознакою закордонного українця є надання особі статусу закордонного українця. Разом з тим недоцільно включати до нього положення про те, що особа отримала посвідчення закордонного українця та про вік особи [8, с. 6].

На нашу думку, постійне проживання за кордоном не дає можливості стверджувати, що дана особа втратила громадянство України. А це є обов'язковою ознакою для закордонного українця.

Для уникнення зазначених протиріч вважаємо за можливе запропонувати власне визначення «закордонний українець» - це фізична особа, яка є громадянином іншої держави або особа без громадянства, яка не має громадянства 'України та має українське етнічне походження, або народилася та деякий час постійно проживала на території України.

Ознаками закордонного українця є: 1) це фізична особа, яка має громадянство іншої держави або статус особи без громадянства; 2) не має громадянства України; 3) має українське етнічне походження; 4) народилася та деякий час постійно проживала на території України.

Список використаних джерел

1. Українські громадські організації за кордоном [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.utr.tv/zakordon.html.

2. Закон України про правовий статус закордонних українців II Відомості Верховної Ради України. - 2004. - № 25. - Ст. 343.

3. Попок А.А. Україна-діаспора: нові перспективи законодавчого регулювання взаємовідносин II Універсум. - Л. - 1998. - № 5-6. - С. 36-37.

4. Мучник Г.О. Комментарий к Конституции Украины. Книга первая / Г.О. Мучник. - К. : Парламентське видавництво, 2000. - 400 с.

5. Удовенко Г. Проблеми української діаспори в Російській Федерації (законодавчо-правові аспекти) II Українська діаспора в Росії: стан, проблеми, перспективи : матеріали науково-практичної конференції (22 грудня 2003 р.) / заг. ред. С. Осташа. - К., 2004. - С. 41-48.

6. Москаль Г.Г. Правовий статус закордонного українця - особливий (спеціальний) вид правового статусу іноземця / Г.Г. Москаль //Право України. - 2004. - № 10. - С. 35-37.

7. Копиленко О.Л. Науково-практичний коментар Закону України «Про закордонних українців» / О.Л. Копиленко, С.П. Бритченко, С.Б. Чехович. - К. : Парламентське видавництво, 2006. - 161 с.

8. Лиска І. Г. Конституційно-правовий статус закордонних українців в Україні [Текст] : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.02 / Лиска Ігор Григорович; Ін-т законодавства Верховної Ради України. К., 2012. - 20 с.

Размещено на Allbest.ru