Загальноправові наслідки судимості: проблемні аспекти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Загально-правові наслідки судимості: проблемні аспекти

Нікітін А.О., студент Інституту підготовки кадрів НАН України

Анотація

У статті досліджуються теоретичні та практичні проблемні аспекти застосування загально-правових наслідків судимості. Виділено окремі групи загально-правових наслідків судимості, передбачених чинним законодавством України. Звертається увага на концепцію створення єдиного нормативно-правового акту, який передбачав би всі існуючі загально-правові наслідки судимості.

Ключові слова: судимість, загально-правові наслідки, обмеження, покарання, кримінальна відповідальність.

Аннотация

В статье исследуются теоретические и практические проблемные аспекты применения общеправовых последствий судимости. Выделено отдельные группы общеправовых последствий судимости, предусмотренных действующим законодательством Украины. Обращается внимание на концепцию создания единого нормативно-правового акта, который предусматривал бы все существующие общеправовые последствия судимости.

Ключевые слова: судимость, общеправовые последствия, ограничение, наказание, уголовная ответственность.

Abstract

The article researches the theoretical and practical problematic aspects of application of the general legal consequences of conviction, permitted by applicable law of Ukraine. It pays attention for the concept of creation the single regulatory act, which would foresee all existing general legal consequences of conviction.

Key words: conviction, general legal consequences, abridgement, punishment, criminal liability.

Боротьба зі злочинністю є одним із головних завдань України в контексті розбудови справжньої демократичної держави. При цьому дуже важливого значення набувають заходи щодо попередження злочинності, що покладено в основу такого інституту кримінального права як інститут покарання. У свою чергу судимість є таким кримінально-правовим явищем, яке часто пов'язують із закріпленням цілей покарання, розглядають як завершальну стадію кримінальної відповідальності.

Проблема загально-правових наслідків судимості є однією з найбільш дискусійних серед науковців, які займаються розробкою теоретичних питань, пов'язаних з інститутом судимості. Невизначеними залишаються їх місце, роль та необхідність закріплення в чинному законодавстві України. Проблемним питанням досі залишається проблема систематизації загальноправових наслідків судимості в єдиному нормативно-правовому акті.

У різний час внесок у розробку дослідження кримінально-правового інституту судимості та його наслідків зробили такі вчені, як М.В. Грамматчиков, С.І. Зельдов, В.О. Навроцький, Є.О. Письменський, Т.Г. Понятовська, А.О. Расюк, В.І. Тютюгін та інші. Однак і досі, аналізуючи фахову юридичну літературу, можна дійти висновку, що ці питання потребують подальшого дослідження.

Постановка завдання. Метою цієї статті є висвітлення і заповнення прогалин у дослідженні загально-правових наслідків такого інституту кримінального права як судимість. Визначення їх місця, підстав застосування, класифікації тощо.

Результати дослідження. Передбаченість загально-правових наслідків судимості випливає зі змісту ч. 2 ст. 88 Кримінального кодексу України (далі - КК України): «Судимість має правове значення у разі вчинення нового злочину, а також в інших випадках, передбачених законами України» [1]. Власне, ці «інші випадки, передбачені законами» і є підставою для визнання існування загально-правових обмежень. Водночас дана норма КК України кореспондується з конституційно-правовою нормою, закріпленою вч. 2 ст. 63 Конституції України: «Засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду» [2]. А отже, відповідне положення кримінального закону повністю відповідає Основному Закону України.

Говорячи про поняття загально-правових наслідків судимості, необхідно зазначити, що в науці наголошується саме на галузевій належності даних правообмежень, а також на відсутності залежності їх від конкретної міри призначеного покарання.

На нашу думку, найбільш вдалим є поняття, запропоноване Є.О. Письменським, який під загально-правовими наслідками судимості розуміє «певні правові обмеження щодо судимих осіб, які передбачені нормами різних галузей права (крім кримінального) і застосовуються протягом усього або частини строку судимості, але не пов'язані із призначеним покаранням» [3, с. 136]. Окрім того, зазначені наслідки судимості різноманітні за своїм змістом, не всі мають імперативний характер, однакове коло осіб, на яких вони поширюються, строк, протягом якого діють [4, с. 13]. Дане визначення найбільш повно враховує майже всі характерні ознаки загальноправових наслідків судимості. Однак, на нашу думку, дане поняття не відображає те, що такі наслідки не просто «передбачені нормами різних галузей права», а й містяться в різноманітних законодавчих актах.

Одним із найважливіших проблемних питань, пов'язаних із загально-правовими наслідками судимості, є визначення місця та необхідності загально-правових наслідків судимості взагалі. У контексті даної проблеми необхідно згадати про відповідну дискусію, яка панує ще з радянських часів. За спостереженнями В.В. Грамматчикова, така дискусія вперше постала в юридичній літературі 60-80-х рр. минулого століття. Ряд авторів виступали за відмову від даного інституту та пропонували ліквідувати не лише загально-, а й кримінально-правові наслідки судимості. Однак даний інститут був збережений, і більшість науковців наголошували на тому, що зміст судимості складають кримінально-правові та загально-правові наслідки судимості, але була і друга група науковців, які відзначали, що судимість - це категорія виключно кримінально-правова, а загально-правові наслідки належать до заходів постпенітенціарного впливу [5, с. 11-12].

Слід погодитися з думкою тих авторів, які відносять до змісту судимості як кримінально-правові, так і загально-правові наслідки. Так, С.І. Зельдов, вказуючи на те, що «загально-правові наслідки судимості регламентуються нормами не кримінального, а інших галузей права, що, на перший погляд, створює видимість їх індиферентності для кримінального права», водночас зазначає, що «насправді ж, загально-правові наслідки судимості, регульовані нормами адміністративного, трудового, цивільного права, не позбавлені елементів кари, оскільки підставою їх застосування служить судимість особи - стан у кримінально-правовому відношенні. Тому правомірна інтеграція інституту судимості, незважаючи на його неоднорідність, саме у кримінальному праві» [6, с. 65]. Хоча цілі інституту судимості та покарання певною мірою містять низку тотожних ознак, водночас за своєю сутністю вони є досить різними. Так, кара як одна з цілей покарання деякими науковцями виділяється і як одне із завдань судимості. Але якщо говорити про судимість, то вона спрямована перш за все на перевірку досягнення, а також закріплення цілей покарання. Засобами досягнення такого закріплення є саме правообмежувальні наслідки судимості. Таким чином, необхідно погодитися із С.І. Зельдовим, який, по суті, розглядає загально-правові наслідки саме в такій якості. Окрім кари загально-правові наслідки судимості виконують й інші завдання, такі як загальне та спеціальне запобігання вчиненню злочинів, будучи важливим елементом у системі інституту судимості.

У контексті даної дискусії слід згадати висловлювання В.В. Голіни, яка з одного боку зазначає, що «зауваження щодо виключності і тимчасовості загально-правових наслідків судимості, які обмежені строками погашення та зняття судимості, наводить на думку про їх доцільність, адже кримінально-правова статистика свідчить про те, що і після погашення чи зняття судимості вчиняються злочини», з іншого боку - наводить слушну думку про те, що «загально-правові обмеження враховують суспільну думку», а «у свідомості людей ще залишаються сумніви відносно тих, хто відбув покарання, про їх дійсне виправлення». Таким чином, автор робить загальний висновок про те, що дані правообмеження «відіграють роль додаткового соціального фільтра, що не дає можливості криміналізувати найважливіші сфери суспільних відносин» [7, с. 47-50]. На нашу думку, даний аргумент на користь існування загально-правових наслідків судимості є досить слушним, проте постає логічне питання, чи розвіються сумніви суспільства щодо виправлення судимих осіб із часом взагалі. Очевидно, що певна частина людей буде негативно сприймати таку особу завжди.

На противагу вказаним міркуванням в юридичній літературі, як зазначалося вище, існує думка щодо віднесення загально-правових наслідків судимості до заходів постпенітенціарного впливу. Цієї точки зору дотримується й А.А. Абдурахманова, яка вказує, що «судимість є кримінально-правовою категорією. В її зміст входять наслідки кримінально-правового та кримінально-виконавчого характеру. Наслідки ж загально-правового характеру не становлять зміст судимості, а складають зміст заходів постпенітенціарного впливу, які повинні бути закріплені у кримінально-виконавчому законодавстві» [8, с. 48]. Як вже було зазначено, загально-правові наслідки належать до змісту судимості і розглядаються нами як один із засобів останньої в закріпленні цілей покарання, виконуючи покладені на неї завдання.

Іншим проблемним питанням у дослідженні загально-правових наслідків судимості є визначення підстави їх застосування до особи залежно від виду вчиненого нею злочину. Так, Є.О. Письменський пропонує підставою для застосування до особи обмежень загально-правового характеру вважати наявність судимості лише за умисний злочин [4, с. 13]. Схожої думки дотримується й А.О. Расюк, яка вважає, що «настання деяких загально-правових наслідків судимості повинно безпосередньо залежати від того, за який злочин засуджений винний - умисний чи необережний» [9, с. 152]. На нашу думку, лише вчинення умисного злочину визначає усвідомлену спрямованість особи на настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, котрі виражаються не лише у шкоді, заподіяній суспільним відносинам, поставленим під охорону кримінального закону, а й повною мірою в усвідомленні негативних наслідків, які настануть для самої особи, серед яких й обмеження загально-правового характеру. Тому слід погодитися з думкою Є.О. Письменського в контексті визначення підстави застосування досліджуваних наслідків судимості.

Водночас проблема полягає в тому, що проаналізувавши відповідні законодавчі акти України, в яких викладені норми, які передбачають конкретні обмеження загально-правового характеру, можна зробити висновок про настання таких наслідків безвідносно до конкретного виду злочину, вчиненого особою. Більше того, часто такі наслідки застосовуються за сам факт засудження особи в минулому, тобто незалежно від факту погашеної або знятої судимості. Із цього приводу слід погодитися з міркуванням А.О. Расюк, яка слушно зазначає, що «вітчизняне законодавство в багатьох випадках передбачає певні обмеження прав людини не лише щодо осіб, які мають судимість, а й щодо осіб, судимість яких була погашена або знята». Водночас автор стверджує, що така позиція законодавця «є досить-таки вразливою, бо фактично позбавляє сенсу саме існування нормативних положень про погашення або зняття судимості. Вибірковий підхід до оцінки правового значення припиненої судимості передусім суперечить змісту ч. 1 ст. 88 КК, що пов'язує момент припинення судимості з її погашенням або зняттям» [10, с. 104]. Іцеє досить очевидним, оскільки момент припинення судимості, закріплений у ст. 88 КК України, стосується припинення всіх правообмежувальних наслідків, які такий правовий стан особи породжує. Інакше створюється колізія між ч. 1 та ч. 2 ст. 88 КК України, яка (ч. 2) передбачає існування загально-правових наслідків судимості.

Таким чином, підстава застосування загально-правових наслідків судимості законодавчо не визначена і взагалі не простежується. На нашу думку, це насамперед пов'язано з «розкиданістю» загально-правових наслідків судимості по різним нормативно-правовим актам, які містять норми, що регулюють різні галузево-правові відносини й, окрім цього, прийняті в різні часи.

Говорячи про класифікацію загально-правових наслідків судимості, перш за все необхідно зазначити про її значення. В.В. Голіна слушно зауважує, що класифікації судимості «мають певне теоретичне і практичне значення, оскільки, з одного боку, поглиблюють знання про правову природу обмежень, а з іншого - сприяють виваженому підходу до пропозицій щодо інтеграції чинних (і можливих майбутніх) норм про правові наслідки, розповсюджених у різних галузях права, в єдиний закон» [7, с. ЗО]. Слід погодитися із практичним значенням класифікації, адже, як зазначалося вище, загально-правові наслідки судимості закріплюються в чисельних нормативно-правових актах, що регулюють різні галузі права. Досить складним є процес їх систематизації, а відповідні класифікації є нічим іншим, як певною систематизацією таких наслідків, що в майбутньому може стати в нагоді під час створення законопроекту про правові наслідки судимості.

В юридичній літературі робилося чимало спроб класифікації загально-правових наслідків судимості, що характеризуються різними підставами для її здійснення. Часто такі спроби дуже складно назвати класифікаціями, оскільки деякі науковці просто «перераховують види обмежень прав і свобод особи, яка перебуває у стані судимості, а інші - законодавчі акти, що містять такі обмеження та умови їх настання» [7, с. ЗО]. На наше переконання, сутністю будь-якої класифікації є обов'язково наявність у ній як практичного, так і теоретичного значення, а також здійснення нею певної систематизації існуючих явищ. Такою є, зокрема, класифікація загально-правових наслідків судимості, запропонована Є.О. Письменським, який здійснює систематизацію таких наслідків судимості «залежно від характеру і сфери правообмежень, що розповсюджуються на судимих осіб».

Відповідно, загальноправові наслідки поділяються на такі групи:

1. Обмеження, пов'язані зі здійсненням державної влади та реалізацією права вільного доступу до державної служби, а також органів місцевого самоврядування.

Так, відповідно до ст. 12 Закону України «Про державну службу», не можуть бути обраними або призначеними на посаду в державному органі та його апараті особи, які, зокрема, мають не зняту або не погашену судимість за вчинення злочину [11].

2. Обмеження, пов'язані з реалізацією виборчого права.

Так, згідно зч.4 ст. 9 Закону України «Про вибори народного депутата України», не може бути висунутий кандидатом й обраний депутатом громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку [12].

3. Обмеження, пов'язані з реалізацією права на працю і здійсненням певних видів діяльності.

Так, ч. 5 ст. 4 Закону України «Про аудиторську діяльність» закріплює положення, згідно з яким аудитором не може бути особа, яка має не погашену або не зняту судимість за вчинення злочину [13].

4. Обмеження, пов'язані з реалізацією права на виконання військової служби.

Так, відповідно до ч. 10 ст. 14 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», підлягає виключенню з військового обліку особа, що була раніше засуджена до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину [14].

5. Обмеження, пов'язані з реалізацією права на свободу об'єднання й участі в діяльності громадських організацій.

Так, ч. З ст. 12 Закону України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону» передбачає, що не можуть бути членами зазначених громадських формувань особи, судимість з яких не знята або не погашена у встановленому законом порядку, та раніше засуджені за умисні злочини [15].

6. Обмеження, пов'язані з реалізацією права на отримання громадянства України й імміграцію в Україну.

Так, згідно зі ст. 9 Закону України «Про громадянство України», до громадянства України не приймається особа, яка засуджена в Україні до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину (до погашення або зняття судимості) з урахуванням рівня загрози для національної безпеки держави [16].

7. Обмеження, пов'язані з реалізацією права на свободу пересування й вільний вибір місця проживання.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», свобода пересування обмежується щодо осіб, які за вироком суду відбувають покарання у вигляді позбавлення або обмеження волі [17].

8. Обмеження, пов'язані зреалізацією права на підприємницьку діяльність.

Так, ст. 23 Закону України «Про господарські товариства» закріплює положення, згідно з яким особи, які мають не погашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини, не можуть займати у товариствах керівні посади і посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю [18].

9. Обмеження, пов'язані з реалізацією права на сім'ю.

Так, п. 10 ч. 1 ст. 212 Сімейного кодексу України передбачено, що не можуть бути усиновлювачами особи, які, зокрема, мають не погашену чи не зняту в установленому законом порядку судимість за вчинення інших злочинів [19].

10. Обмеження, пов'язані з реалізацією прав засудженого під час виконання покарання[3, с. 140-145].

Мова йде про так звані кримінально-виконавчі наслідки, які іноді виділяють як окремий вид правообмежень судимості. Так, І.І. Митрофанов під поняттям кримінально-виконавчих наслідків судимості розуміє «сукупність певних правових обмежень, передбачених відповідними нормами кримінально-виконавчого права та встановлених щодо осіб, які перебувають у стані судимості» [20, с. 259]. Часто такі наслідки існують незалежно від факту припиненої судимості. Серед таких положень можна згадати, наприклад, ч. 1 ст. 51 Кримінально-виконавчого кодексу України, відповідно до якої засуджені до покарання у вигляді арешту тримаються в умовах ізоляції з роздільним триманням чоловіків, жінок, неповнолітніх та засуджених, які раніше відбували покарання в місцях позбавлення волі [21]. Іншими словами, всі засуджені, що раніше відбували покарання в місцях позбавлення волі, незалежно від погашеної або знятої судимості, підлягають триманню ізольовано від інших категорій осіб. Так само можна згадати ст. 8 Закону України «Про попереднє ув'язнення», яка передбачає, що особи, яких уперше притягнуто до кримінальної відповідальності, підлягають розміщенню в камерах окремо від осіб, які раніше притягалися до кримінальної відповідальності [22].

Існування таких норм у чинному законодавстві України неправомірне, оскільки вони суперечать правовій природі інституту анулювання судимості, тому що припинення останньої на підставах, передбачених законом, завжди повинно означати і припинення всіх правообмежувальних наслідків, які мали місце до її анулювання.

Отже, поєднання двох критеріїв класифікації - сфери та характеру правообмежень - відображає чітку картину існуючих загально-правових наслідків судимості.

Аналізуючи судову практику щодо спорів, пов'язаних із застосуванням загально-правових наслідків судимості, на нашу думку, можна зробити висновок про загалом правильне застосування норм, що їх передбачають. Водночас зустрічаються випадки безпідставного врахування загально-правових наслідків судимості. Насамперед це стосується обмежень, пов'язаних із реалізацією права на сім'ю. Так, рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду встановлено, що місцевим органом опіки та піклування було прийняте незаконне рішення в частині відмови у встановленні опіки Т. над малолітнім Н. Згідно з довідкою Управління інформаційно-аналітичного забезпечення УМВС України в Миколаївській області Т. була засуджена 27.10.1987 р. за ст. 17, 94, 43 КК України I960 р. до 8 років позбавлення волі. Звільнена 27 жовтня 1995 р. Таким чином, Т. є несудимою особою і не може мати жодних негативних наслідків колишньої судимості [23]. Також постановою Ровеньківського міського суду Луганської області було встановлено, що Р. на час звернення до Служби у справах дітей із письмовою заявою про взяття його і дружини на облік кандидатів в усиновлювачі вже вважався таким, що не має судимості. Відмова у постановці його сім'ї на облік кандидатів в усиновлювачі порушує їх цивільні права. Тобто до Р, який вже за законом не вважається таким, що має судимість, застосовуються цивільно-правові обмеження, які передбачає стан судимості [24]. Таким чином, відповідні компетентні органи не врахували факт погашеної судимості, що призвело до прийняття ними незаконних рішень.

Останнім часом досить дискусійним у контексті досліджуваного питання є необхідність створення єдиного кодифікованого акта, який би містив всі загальноправові наслідки судимості, передбачені чинними законодавчими актами України. Науковці розділилися в поглядах щодо доцільності прийняття такого акта: одні наводять аргументи на користь його створення, інші - проти.

Так, А.О. Расюк стверджує, що «прийняття такого закону сприяло б не лише створенню юридичних гарантій проти порушення прав зазначених осіб, а й дотриманню ними обов'язків, що випливають з їх правового стану» [10, с. 105]. В.В. Голіна навіть пропонує назву майбутнього нормативно-правового акта - Закон України «Про правові наслідки судимості». Водночас слушно зазначає, що створення такого акта ускладнюється не лише тим, що необхідно систематизувати всі загально-правові наслідки, які містяться не лише в законах, а й підзаконних актах, але й створити низку загальних норм, якими будуть регулюватися ті правообмеження, що можуть бути створені законодавцем у майбутньому [7, с. 68]. А.А. Андреев переконаний, що «виникнення та реалізація будь-якого правообмеження загально-правового характеру має підпорядковуватися досягненню цілей, які має судимість, основною з яких є попередження вчинення нових злочинів судимими особами». Тому слушно пропонує особливу увагу приділити тим загально-правовим обмеженням прав і свобод, які не спрямовані на виконання зазначеної цілі [25, с. 121]. Тобто складність полягає також у тому, що деякі загально-правові наслідки не відповідають правовій природі судимості.

Проти кодифікації виступає Г.Х. Шаутаєва, яка стверджує, що «загально-правові обмеження відносно деяких осіб із кримінальним минулим у ряді випадків не залежать від факту погашення або зняття судимості: соціальний аспект судимості набагато ширше кримінально-правового. Тому ніяка кодифікація не створить повної картини загально-правового значення факту судимості особи, яка мала місце в її минулому» [26, с. 13-14]. На нашу думку, така позиція є дещо хибною, оскільки загально-правові наслідки судимості належать до її змісту, а тому факт погашення або зняття судимості автоматично тягне за собою припинення й усіх її правообмежувальних наслідків. Тому ті законодавчі норми, що передбачають певні обмеження прав особи незалежно від факту припиненої судимості, суперечать самому призначенню інститутів погашення та зняття судимості. Не підтримує створення єдиного нормативно-правого акта й Є.О. Письменський, який вважає, що, по-перше, зазначена кодифікація ускладнить правозастосовну діяльність; по-друге, з погляду гарантій прав і свобод людини і громадянина важливо, щоб обмеження загально-правового характеру, пов'язані із судимістю, не суперечили принципам, закріпленим у Загальній декларації прав людини та Конституції України; по-третє, важливо чітко визначитися з тими обмеженнями, що можуть зазнавати судимі особи, виключивши їх із підзаконних актів і внісши відповідні зміни до інших законів, а також доповнити ті законодавчі акти, де є необхідність у встановленні нових обмежень [27, с. 40].

Насправді, слушним аргументом є лише перший із наведених. Інші повинні виконуватися незалежно від того, чи буде прийнято такий акт у майбутньому. Дійсно, це може вплинути на правозастосовну діяльність, але не лише в негативному сенсі, а й у позитивному, адже всі існуючі загально-правові наслідки судимості будуть міститися в єдиному офіційному документі, а не в чисельних законах і підзаконних актах.

На нашу думку, такий нормативно-правовий акт, виходячи з його змісту та призначення, повинен отримати назву Закон України «Про загально-правові наслідки судимості», адже стосуватися він буде виключно обмежень загально-правового характеру (кримінально-правові наслідки повною мірою відображені в чинному КК України). Якщо говорити про структуру майбутнього законодавчого акта, то він має складатися з 12 розділів. Перший буде стосуватися загальних положень і містити в собі обов'язково визначення загально-правових наслідків судимості, мету та підстави їх застосування. Розділи із другого по одинадцятий будуть стосуватися кожного виду загально-правових наслідків судимості окремо, відповідно до наведеної вище класифікації. Останній розділ повинен містити в собі наслідки погашення та зняття судимості в контексті відповідного автоматичного анулювання загально-правових обмежень із настанням факту припинення судимості.

Наостанок слід вказати, що систематизація завжди спрямована на полегшення правозастосовної діяльності. Єдине питання полягає в тому, чи можливо це зробити взагалі, зважаючи на ту велику кількість загально-правових наслідків судимості, яка наразі існує, на зовсім різні підстави їх застосування, належність до різних галузей права. Очевидна складність побудови такого законопроекту потребує досить довгої, Грунтовної і складної підготовчої роботи щодо його створення.

Таким чином, можемо дійти наступних висновків. У дискусії щодо необхідності існування загально-правових наслідків судимості слушною є думка тих науковців, які виступають за їх збереження. Судимість, будучи спрямованою в першу чергу на перевірку досягнення, а також закріплення цілей покарання, в якості засобів досягнення такого закріплення використовує правообмежувальні наслідки судимості, в тому числі й загально-правові.

Лише вчинення умисного злочину визначає усвідомлену спрямованість особи на настання суспільно небезпечних наслідків її діяння, котрі виражаються не лише у шкоді, заподіяній суспільним відносинам, поставленим під охорону кримінального закону, а й повною мірою в усвідомленні негативних наслідків, які настануть для самої особи, серед яких й обмеження загально-правового характеру.

Загально-правові наслідки судимості закріплюються у чисельних нормативно-правових актах, що регулюють різні галузі права. Досить складним є процес їх систематизації, а відповідні класифікації є нічим іншим, як певною систематизацією таких наслідків, що в майбутньому може стати в нагоді під час створення законопроекту про правові наслідки судимості.

Припинення судимості на підставах, передбачених законом, завжди повинно означати і припинення всіх правообмежувальних наслідків, які мали місце до її анулювання. Інакше створюється певна колізія між ч. 1 ст. 88 КК України, що пов'язує момент припинення судимості з її погашенням або зняттям, та ч. 2 ст. 88 КК, яка передбачає існування загально-правових та кримінально-правових наслідків судимості. Тому ті законодавчі норми, які передбачають певні обмеження прав особи, незалежно від факту припиненої судимості, суперечать самому призначенню інститутів погашення та зняття судимості.

Можливо запропонувати концепцію майбутнього законодавчого акта про загально-правові наслідки судимості, який міг би складатися з 12 розділів. Перший буде стосуватися загальних положень й обов'язково містити в собі визначення загально-правових наслідків судимості, мету та підстави їх застосування. Розділи із другого по одинадцятий будуть стосуватися кожного виду загально-правових наслідків судимості окремо, відповідно до наведеної вище класифікації. Останній розділ повинен містити в собі наслідки погашення та зняття судимості в контексті відповідного автоматичного анулювання загально-правових обмежень із настанням факту припинення судимості.

право судимість кримінальний злочин

1. Кримінальний Кодекс України від 5 квітня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 25-26. - Ст. 131.

2. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № ЗО. - Ст. 141.

3. Письменский Е.А. Общеправовые последствия судимости / E.A. Письменский // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка. - 2008. -№ 1.-С. 135-150.

4. Письменський Є.О. Інститут судимості в кримінальному праві України: автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / Є.О. Письменський. -К., 2009. -20 с.

5. Грамматчиков М.В. Судимость: исторический, уголовно-правовой и уголовно-исполнительный аспекты: автореф. дис. на соискание уч. степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 «Уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право» / М.В. Грамматчиков. - Красноярск, 2002. - 24 с.

6. Зельдов С.И. О понятии судимости / С.И. Зельдов // Правоведение. - 1972. - № 1.

7. Голіна В.В. Судимість: монографія / B.B. Голіна. - X.: Харків юридичний, 2006. - 384 с.

8. Абдурахманова А.А. Проблемы института судимости в уголовном праве России: автореф. дис. на соискание уч. степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 «Уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право» / А.А. Абдурахманова. - Махачкала, 2005.

9. Расюк А.О. Судимість у кримінальному праві України: дис. кандидата юридичних наук: 12.00.08/ Расюк Анастасія Олександрівна. -К.,2012- 289 с.

10. Расюк А.О. Судимість та правові наслідки її реалізації / А.О. Расюк // Вісник Академії адвокатури України. - 2009. - № 15.-С. 102-108.

11. Про державну службу: Закон України від 16 грудня 1993 р. № 3723-ХІ // Відомості Верховної Ради України. - 1993.-№52,- Ст. 490.

12. Про вибори народних депутатів України: Закон України від 17 листопада 2011 р. № 4061-VIII Відомості Верховної Ради України. -2011.-№10-11.- Ст. 73.

13. Про аудиторську діяльність: Закон України № 3125-ХІІ від 22 квітня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2006. - № 22. - Ст. 184.

14. Про військовий обов'язок і військову службу: Закон України № 2232-ХІІ від 25 березня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 27. - Ст. 385.

15. Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону: Закон України № 1835- III від 22 червня 2000 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2000. - № 40. - Ст. 338.

16. Про громадянство України: Закон України від 18 січня 2001 р. № 2235-ІІ / Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 13. - Ст. 65.

17. Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні: Закон України від 11 грудня 2003 р. № 1382-IV// Відомості Верховної Ради України. - 2004. -№ 15.-Ст. 232.

18. Про господарські товариства: Закон України № 1576-ХІІ від 19 вересня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. -1991.-№49,- Ст. 682.

19. Сімейний Кодекс України // Відомості Верховної Ради України. - 2002. - № 21-22. - Ст. 135.

20. Митрофанов І.І. Кримінально-виконавчі наслідки судимості / І.І. Митрофанов // Форум права. - 2010. - № 1.-С.258-264.

21. Кримінально-виконавчий кодекс України від 11 липня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. -2003.-№3-4.-Ст. 21.

22. Про попереднє ув'язнення: Закон України № 3352-ХІІ від ЗО червня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1993. -№35,- Ст. 360.

23. Постанова Миколаївського окружного адміністративного суду від 5 жовтня 2012 року № 27919796

24. Постанова Ровеньківського міського суду Луганської області від 24 жовтня 2012 року № 27019669

25. Андреев А. Місце судимості в системі елементів кримінальної відповідальності: дискусійні аспекти / А. Андреев // Підприємництво, господарство і право. - 2013. - № 1.-С. 118-121.

26. Шаутаева Г.Х. Судимость в уголовном праве и её правовое значение: автореф. дне. на соискание уч. степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 «Уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право» / Г.Х. Шаутаева. - Ижевск, 2000. - 29 с.

27. Письменський Є.О. Інститут судимості в кримінальному праві України: дис. кандидата юридичних наук: 12.00.08 / Письменський Євген Олександрович. - К., 2009 - 242 с.

Размещено на Allbest.ru