Філософсько-правовий вимір проблеми гідності людини

Размещено на http://www.allbest.ru/

ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВИЙ ВИМІР ПРОБЛЕМИ ГІДНОСТІ ЛЮДИНИ

М.П. Альчук, д-р філос. наук, проф.

Анотація

У статті аналізуються історико-філософський і сучасний підходи у дослідженні гідності людини. Виокремлено значимість Загальної декларації прав людини та основні принципи - демократії і гуманізму. Висвітлено філософсько-антропологічний підхід в осмисленні гідності особи, в основу якого покладено принцип свободи. Філософсько-правовий підхід має поєднати множинність знань, які визначатимуть гідність і взаємозв'язок з правами людини.

Ключові слова: гідність, гуманізм, особа, права людини, свобода, філософсько-правовий підхід

Аннотация

М.П. Альчук

Ключевые слова: достоинство, гуманизм, личность, права человека, свобода, философско-правовой подход.

Annotation

M.P. Alchuk

Keywords; dignity, humanity, personality, human rights, freedom, philosophical and law approach

Українські науковці, виходячи з філософсько-антропологічних засад, зокрема, В. Андрущенко, О. Грищук, А. Єрмоленко, С. Кримський, С. Максимов, В. Малахов, М. Попович, В. Табачковський, В. Шинкарук, В. Ярошовець розкривають діяльність людини як форму і спосіб практично-духовного освоєння світу, аналізують важливі проблеми - гуманізму, світогляду, культури, прав і гідності особи.

Метою статті є використання історико-філософського підходу у дослідженні проблеми гідності людини. Для досягнення мети застосовується філософсько-антропологічний аналіз основних напрямів дослідження гідності та прав людини, який розкриває їх гуманістичний зміст і способи здійснення.

Гідність людини - проблема, яку досліджують філософи, психологи, філологи, юристи. В системі етичного знання моральні цінності конкретизуються в основних категоріях. До категорій етики відносять: благо, добро і зло, обов'язок, совість, відповідальність, честь і гідність, смисл життя, щастя. Ці категорії визначаються як сутнісні, тому що виражають якісну характеристику моралі. В них розкривається потреба людини морального усвідомлення, самооцінки, а також усвідомлення буття в його ціннісних вимірах. Честь і гідність людини відносять до форм моральної самосвідомості, які виконують стверджувальні і критичні функції. "Важливим завданням моральної самосвідомості є утвердження (санкціонування) певних стандартів самооцінки людської особистості. До форм такого санкціонування належить уявлення про честь і гідність людини" [3, с. 223]. Увага акцентується не лише на самооцінці особи, а й на її деяких ціннісних вимірах. У кожному конкретному випадку особа певним чином оцінює себе. Завдяки моральному усвідомленню себе вона формує загальні стандарти самооцінки і виробляє певні критерії самореалізації. В етичних дослідженнях українських філософів честь і гідність вживаються як взаємопов'язані і співвідносні поняття, хоча аналізуються їхні подібності та відмінності. Гідність пов'язується з визнанням самоцінності кожної людини, а також - з її конкретними чеснотами та соціальним статусом. В першому значенні, гідність як самоцінність, людина отримує її разом із життям. У другому - гідність як чеснота, близька до честі, яку необхідно заробити та заслужити протягом життя. У двадцятому столітті честь все більшою мірою поступається своїм місцем людській гідності. Честь за своєю суттю утверджує диференціацію та відмінність можливостей людей у суспільстві. Отже, гідність як моральне самоусвідомлення, самооцінка розкриває внутрішнє визнання та самоповагу. Честь - це зовнішнє визнання, оцінка особи іншими людьми.

В етиці гідність розкривають через загальнообов'язкове визнання самоцінності людини, її потреби і здатності бути моральним суб'єктом. Особа гідно стверджується і реалізується в діяльності, в поведінці завдяки таким чеснотам: благородство, скромність, відповідальність, критичність, вимогливість до себе та інших. Розрізняють гідність особову, професійну, громадянську, національну.

У психології гідність вивчається на рівні соціальних почуттів, що розкриває ставлення особи до самої себе і ставлення до неї інших людей. "Психологічно постає як належний рівень самооцінки і дійовий механізм самоконтролю, що спирається на чітке розрізнення особою припустимого для неї і неприпустимого" [11, с. 119].

Юристи досліджують значимість гідності особи як загальнолюдської цінності для обґрунтування прав людини, в теорії і практиці ненасилля. У Загальній Декларації прав людини, яка прийнята Генеральною Асамблеєю ООН, зазначено, що всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності і правах. Повага власної гідності особи з боку інших - невід'ємне право кожної людини. Також у статті 28 Конституції України проголошено, що "кожен має право на повагу до його гідності" [6, с. 14]. Можна говорити про самореалізацію моральної гідності у житті кожної людини тоді, коли захищається право іншої людини жити гідно. О. Грищук розкриває людську гідність як вираз самоцінності людини та детермінанти права, історичний розвиток ідеї гідності особи у філософсько-правовій думці. Дослідниця наголошує на домінуванні думки "про людиномірность права, а підставою, джерелом природного права та прав людини визнається людська гідність" [2, с. 65].

В історії філософії І. Кант, представник німецької класичної філософії, вперше намагався розкрити гідність людини через її внутрішню свободу. Він визнавав гідність абсолютною моральною цінністю. Людина розглядалася ним як особа і суб'єкт практичного морального розуму. Як істота розумна, вона - абсолютна цінність і як ціль сама в собі здатна до самовизначення і самовідповідальності. І. Кант стверджував моральну гідність особи, вчинки якої мали відповідати категоричному імперативу - моральному закону. Філософ підкреслював, що вимога практичного розуму чинити "те, завдяки чому ти стаєш гідним бути щасливим" [4, с. 458]. Гідність особи він обґрунтовував через її моральне буття. Люди здійснюють вчинки завдяки почуттю обов'язку і саме в цьому виявляється моральна цінність. Особисту гідність людина набуває завдяки вихованню та виконанню обов'язків. Також завдяки обов'язку людина зберігає свою гідність в собі. "Отже, єдино блаженство в точній сумірності з моральністю розумних істот, через яку вони стають гідними його, становить найвище добро світу" [4, с. 461]. У "Критиці чистого розуму" та в інших працях Кант розглядав гідність особи, гідність людини як громадянина.

Український філософ права, Б. Кістяківський, запропонував правовий підхід. Він зосередив увагу на гідності особи та пов'язав активно-доброчинну функцію держави з гарантією такого права. Так, державна влада не могла примусово реалізовувати будь-які моральні та світоглядні уявлення і втручатися у недоторканну сферу ідеологічного самовизначення індивіда. Також ідея держави (здійснення солідарних інтересів людей) пов'язана з обмеженням узаконеного примусу. Отже, Б. Кістяківським було розкрито завдання формулювання етичної теорії соціально-справедливої держави, яка заперечувала використання насильства і терору для втілення ідеалів доброчесності.

"Декларація прав людини і громадянина" Б. Кістяківським не розглядалася як суто класова, ідеологічно обмежена цінність. Така позиція суперечила марксистській, яка прагнула встановити право та мораль елементами ідеологічної надбудови. Він не обмежився суто ліберальними деклараціями про необхідність гарантій забезпечення громадянських та політичних прав. Щодо гасла забезпечення гідного існування будь-якої особи, що ґрунтувалося на егалітарному тлумаченні кантівської етики, він підкреслив існування обов'язку держави щодо дотримання ряду основоположних позитивних прав. Такі позитивні права - право на працю, право на розвиток своїх здібностей, право на участь у всіх матеріальних та духовних благах - були об'єднані правом на гідне людського існування. Філософ права вважав, що гідність людини не може заперечуватись через втручання держави у сферу її діяльності, або через недотримання державою зобов'язань щодо надання кожному матеріальних благ. Отже, він переконував, що в основі соціально- справедливої держав є ідея права. Тому філософ права заклав підвалини сучасної теорії соціально-правової держави як держави загального добробуту. Він виокремлював основну цінність такої держави - гідність окремої особи.

Б. Кістяківський стверджував, що держава майбутнього забезпечить гідне людське існування в силу належних кожній особі прав людини і громадянина. Правова організація такої держави визнаватиме найважливішим публічно-правовий характер права на гідне людське існування. Права на позитивні послуги з боку держави поновлюватимуться новими видами суб'єктивних публічних прав лише тоді, коли засоби виробництва стануть всенародним надбанням. Лише за таких умов кожна людина матиме: право на працю, право користуватися землею і засобами виробництва в однаковій мірі; право на розвиток своїх здібностей і талантів і, відповідно, право втілювати їх у різних сферах, право на участь у розподілі всіх матеріальних і духовних благ, які створюються культурою. Всі ці права Богдан Олександрович об'єднав у праві на гідне людське існування як загальному суб'єктивному публічному праві [5, с. 581]. Він зазначав, що право на гідне людське існування дуже мало розроблялось у наукових юридичних працях. Найбільше теоретично його досліджував А. Менгер. У праці "Право на повний продукт праці" (1886), яка кілька разів перевидавалась, він зібрав багатий історичний матеріал про розвиток ідеї права на працю. Б. Кістяківський критикував А. Менгера за те, що ним недостатньо досліджено публічно-правовий характер права та його значення для особи. Також не розкрито юридичну "конструкцію" права на працю, права на повний продукт праці і права на гідне людське існування [5, с. 582]. А. Менгер у праці "Нове вчення про державу" не звернув уваги на характер розширення сфери публічного права у соціалістичній державі. Право на гідне існування особи він досліджував лише з економічного та соціального боку, а не досліджував його з юридичного боку, тобто не встановлював його публічного і суб'єктивного характеру.

Філософ підкреслював, що науковий юридичний розгляд права на гідне людське існування знаходимо у невеликих статтях П. Новгородцева та І. Покровського. П. Новгородцев у невеликому нарисі "Право на гідне людське існування" зазначав, що важливою особливістю нових суспільних рухів є "визнання за правом на гідне людське існування не лише морального, а й юридичного значення" [8, с. 3]. Він намагався показати, що це право має юридичні обриси. Та він, на думку Б. Кістяківського, не розкрив справжньої юридичної суті права на гідне людське існування, не з'ясував його функції в системі суб'єктивних публічних прав.

С. Максимов відмічає, що "особливістю позиції Б. Кістяківського є, те, що він (а) пов'язував гарантії права на гідне існування із самою природою правової організації і (б) особливо підкреслював значимість здатності претендувати як умови можливості людської свободи" [7, с. 228]. Дослідник підкреслює, що така позиція є традиційно-ліберальною та найбільш поширена в сучасній філософсько-правовій літературі. Ця позиція дотримується примату свободи у позитивному розумінні.

Сучасні зарубіжні соціально-філософські дослідження висвітлюють онтологічні та екзистенційні виміри людської гідності. Поняття "гідності" вважається складним, тому що містить певні відмінні елементи та різні підстави. Дослідники зауважують нищення і нерозуміння людської гідності. Це стається через те, що деякі елементи людської гідності абсолютизуються або ігноруються. Філософ Дем'ян Федорика розрізняє онтологічний та екзистенційний виміри людської гідності. Він підкреслює, що терміном "онтологічний" називають ті аспекти людської гідності, які ґрунтуються в бутті і природі людської особи без огляду на будь-які свідомі чи інтенціональні акти, які особа може здійснювати. "Термін «екзистенційний» вказуватиме на такий вимір людської гідності, який залежить від свідомого та інтенціонального життя людини і в цьому сенсі «витворений» свідомим життям індивіда" [10, с. 124]. Досить цікаво розкриває автор онтологічні підстави людської цінності. До них він відносить: гідність як вищість, гідність як особовість, гідність як трансценденція, гідність як довершеність, гідність як краса, гідність, притаманна "ролі" (або функції, що виконує особа). Аналіз цих підстав чи елементів людської гідності передбачає певне відношення, порівняння із чимось, а також вказує на буття самого індивіда. У цьому контексті звернено увагу на два елементи гідності - самопосідання і самостійність, що дають можливість говорити про поставу і поведінку індивіда як про гідну і негідну [10, с. 128]. Лише особа може бути незалежною і стати сама собою, тобто зрозуміти, усвідомити своє буття і здійснити його. Це означає, що людина самоусвідомлює себе і сама визначає свою сутність, а тому певним чином намагається самореалізуватись.

Гідність розкривають завдяки пережиттям безпосередньо і внутрішнім способом, що безпомилково дає саму серцевину буття особи. По-друге, "гідність є здійсненням особи як особи, а не просто як буття" [10, с. 130]. Таке особисте здійснення вказує на орієнтацію і власну позицію людини. По-третє, гідність, що переживається на власному досвіді має позитивний характер задоволення. "Цей досвід самостійності і самопосідання наділений позитивним характером, який також безпосередньо даний суб'єктові" [10, с. 131]. Д. Федорика досліджує також екзистенційний вимір гідності та її втрату. Він вважає, що саме екзистенційний вимір розкриває набуття чи втрату гідності, різні ступені гідності, більшу чи меншу гідність. Філософ аналізує екзистенційні викривлення онтологічної гідності на теоретичному і практичному рівнях. На практиці викривлення людської гідності розглядається через проблему інтуїції. Він аналізує позитивну інтуїцію, беручи до уваги концепцію стоїків і східного містицизму та вказує на її дві сторони. З одного боку, це може привести до інтуїтивного розуміння онтологічної здатності до самостійності та самоволодіння. З іншого боку, втрата самостійності та самоволодіння особою переживається внутрішньо як насильство чи залежність. Такі переживання приводять до стану задоволення чи незадоволення та можуть виявлятися через любов, радість, захоплення, ненависть, заздрість, ревнощі. Д. Федорика розглядає викривлення людської гідності в теорії, аналізуючи філософські концепції Жана- Поля Сартра і Мартіна Гайдегера. Екзистенційне пере- життя описується як внутрішній стан особи, що виходить із серцевини її буття. "Людська гідність має істотно інакшу «роль», залежно від того, чи йдеться про власну гідність суб'єкта, чи про гідність іншого" [10, с. 149].

Чарльз Тейлор, професор філософії та політології Монреальського університету, у праці "Політика визнання" підкреслює загальну потребу людини у громадському визнанні. Така вимога визнання зумовлена ідеалом людської гідності і вказує на два напрямки, які можна використати для захисту основних прав людини та для визнання їхніх особливих потреб. "Дискурс визнання став нам знайомим на двох рівнях: спочатку в особистій сфері, де ми розуміємо формування ідентичності й самості як таке, що набуває чільності в триваючому діалозі й боротьбі зі значущими іншими, а потім у громадській (public) сфері, де політика рівного визнання стала відігравати все більшу й більшу роль" [9, с. 39]. Як підкреслює Ч. Тейлор, що невизнання або неправильне визнання може завдати шкоди, може пригнічувати людину, змінювати її спосіб життя та привести до самоприниження і заниженої самооцінки.

Гідність вживається "в універсалістському та егалітарному сенсі: наприклад, коли ми кажемо про природжену «людську гідність» або про громадянську гідність" [9, с. 31]. Отже, висновок такий, що гідність притаманна кожному, і саме така концепція гідності є притаманною для демократичного суспільства. Сучасна концепція гідності замінила концепцію честі попередніх століть. Автор аналізує зародження ідеї громадянської гідності й універсального визнання від стоїків до Ж. Русо і Ґ. Геґеля. Він вважає, що "з переходом від честі до гідності прийшла політика універсалізму, що наголошує на рівній гідності всіх громадян, і змістом цієї політики було урівнення прав" [9, с. 40]. Такий підхід став загальноприйнятим, хоча і виявляє певну суперечність. Необхідно відкидати поділ громадян на різні сорти, що стосується не лише виборчих прав людини, а й всієї соціально-економічної сфери. З іншого боку, сучасна концепція ідентичності призвела до політики відмінності, адже кожну людину слід визнавати неповторною та унікальною особою. Політика рівної гідності ґрунтується на тій ідеї, що всі люди однаково гідні поваги.

Сьогодні важливим у спілкуванні є діалог культур, діалог викладач - студент, діалог, що ґрунтується на повазі гідності всіх людей, представників різних культур. "Визначальною рисою людського життя є його фундаментально діалогічний характер. Ми стаємо дійсними людьми, здатними себе зрозуміти, а отже, й визначити свою ідентичність, коли оволодіваємо всім багатством мов, якими виражають себе люди" [9, с. 35]. Люди завжди визначають свою ідентичність в діалозі, а також і реалізують її через діалог. Визначальною рисою людського життя є його діалогічний характер. право філософський гідність декларація

Для України актуальними і важливими є ідеї гідності і прав людини, діалогічності культур, формування основ правової держави, які здійснюються і контролюються народним представництвом. Актуальними є дослідження про історію права громад, про історичні самоврядні традиції в Україні, становлення громадянського суспільства. Нашому суспільству належить нині здійснити очищення свідомості від тоталітарних стереотипів, повернути поняттю "право" його адекватний зміст, сформувати у кожного громадянина потребу бути людиною з почуттям власної гідності та правосвідомою.

Список використаних джерел

1. Альчук М. П. Філософія права Богдана Кістяківського: монографія / М. П. Альчук. - Л.: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2010.

2. 300 с. 2. Грищук О. В. Людська гідність у праві: філософські проблеми / О. В. Грищук. - К.: Атіка, 2007. - 432 с. 3. Етика: курс лекцій: навч. посібник / В. Малахов. - Вид. 2-е, перероб. і допов. - К.: Либідь, 2000.

3. 384 с. 4. Кант І. Критика чистого розуму / І. Кант ; [пер. з нім. та при- міт. І. Бурковського]. - К.: Юніверс, 2000. - 504 с. 5. Кистяковскій Б. А. Соціальньїя науки и право. Очерки по методологіи соціальньїх наукь и общей теоріи права / Б. А. Кистяковскій. - М.: Изд-е М. и С. Сабашни- ковыхь, 1916. - 704 с.

4. Конституція (Основний Закон) України / Текст основного закону. Огляд і коментарі. - К.: Наукова думка, 1996. - С. 5-72.

5. Максимов С. Антропологічні та моральні підстави соціальних прав людини / С. Максимов // Антропологія права: філософський та юридичний виміри (стан, проблеми, перспективи): Статті учасників Третього всеукраїнського "круглого столу" - Л.: СПОЛОМ, 2008. - С. 222-232.

6. Ногородцевь П. И. О праве на существованіе: Соціально-философскіе этюды П И. Новгородцева, профессора Московскаго ун-та; І. А. Покровскаго, профессора С.-Петербурскаго ун-та / П. И. Ногородцевь, А. Покровскій. - СПб. ; М.: Изд. т-ва М. О. Вольфь, 1911. - 48 с.

7. Тейлор Ч. Мультикультуралізм і "Політика визнання" / Ч. Тейлор. - К.: Альтерпрес, 2004. - 172 с.

8. Федорика Д. Онтологічний та екзистенційний виміри людської гідності / Д. Федорика // Досвід людської особи: нариси з філософської антропології. - Л.: Свічадо, 2000. - С. 123-151.

9. Філософський енциклопедичний словник / за ред. В. І. Шинкарука. К.: Абрис, 2002. - 742 с.

Размещено на Allbest.ru