Тривалість строків давності за Кримінальним кодексом України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тривалість строків давності за Кримінальним кодексом України

М.М. Головчак

Київський університет права НАН України

Аналізуються проблеми тривалості строків давності за КК України. Зроблено висновок, що для злочинів невеликої тяжкості потрібно передбачити єдиний строк давності. Визначено, що тривалість строків давності має бути однаковою як у випадку звільнення від кримінальної відповідальності, так і у випадку звільнення від покарання. Запропоновано зміни до кримінального законодавства України.

Ключові слова: строки давності, ступінь тяжкості, обвинувальний вирок, звільнення від кримінальної відповідальності.

В статье анализируются проблемы продолжительности сроков давности по УК Украины. Сделан вывод, что для преступлений небольшой тяжести нужно предусмотреть единый срок давности. Определено, что продолжительность сроков давности должна быть одинаковой как в случае освобождения от уголовной ответственности, так и в случае освобождения от наказания. Предложены изменения в уголовное законодательство Украины

Ключевые слова: сроки давности, степень тяжести, обвинительный приговор, освобождение от уголовной ответственности.

Analyzes the problem of the length of the limitation period under the Criminal Code of Ukraine. It is concluded that for a minor offense, provision must be the only statute of limitations. It was determined that the length of the limitation period shall be the same as in the case of exemption from criminal liability, and in the case of exemption from punishment. Proposed amendments to the criminal legislation of Ukraine.

Key words: limitation periods, the severity of the prescription fulfillment conviction, dismissal of criminal charges.

строк давність кримінальний злочин

Давність впливає на вирішення принципових питань кримінального права. Йдеться про звільнення від кримінальної відповідальності та відбування покарання. Тому адекватне встановлення тривалості строків давності у КК України є важливим засобом кримінально-правової політики держави.

У теорії кримінального права проблема тривалості строків давності належить до маловивчених. Її дослідженням займалися такі вчені-криміналісти, як З.А. Астеміров, Ю.В. Баулін, О.П. Горох, О.О. Дудоров, А.В. Єндольцева, М.І. Загородніков, М.Б. Кострова, П.Я. Мшвенієрадзе, М.А. Махмудова, А.А. Піонтковський, Є.О. Письменський, В.В. Скибицький та ін. Однак у працях цих науковців відповідні питання комплексно не розглядалися.

У ст. 49, 80, 96-5 та 106 КК України передбачено диференційовані строки давності. Звернемо увагу на те, що у ст. 49 та 80 вони однакові та становлять відповідно два, три, п'ять, десять та п'ятнадцять років. Щодо осіб, які вчинили злочини у віці до вісімнадцяти років, передбачені дещо інші строки давності - два, п'ять, сім та десять років. А щодо юридичних осіб - три, п'ять, десять та п'ятнадцять років. Універсальним критерієм визначення таких диференційованих строків є ступінь тяжкості вчиненого злочину, який враховується законодавцем при визначення видів злочинів (ст. 12).

Порівняємо формулювання видів злочинів за ступенем тяжкості та диференційованих строків давності в усіх випадках, передбачених у кримінальному законі. Насамперед, проаналізуємо випадки встановлення диференційованих строків давності у разі звільнення особи від кримінальної відповідальності (ст. 49, 96-3 та ч. 2 ст.106). У ст. 49 законодавець, окрім універсального критерію (ступінь тяжкості вчиненого злочину), використовує додатковий критерій - передбачення у санкції статті можливого покарання (обмеження волі та позбавлення волі). З урахуванням цього критерію строк давності за вчинення злочину невеликої тяжкості диференціюється на два види: два роки (якщо передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі) та три роки (якщо передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі). Ми не можемо погодитися з таким підходом з таких міркувань.

По-перше, в КК України велика кількість злочинів невеликої тяжкості, не пов'язаних з позбавленням волі. За нашими підрахунками, їх питома вага серед усіх злочинів цього виду становить 85%. Однак законодавець у цих випадках максимальне покарання у виді обмеження волі передбачає за вчинення 86 злочинів (59%), у той час як максимальне покарання у виді штрафу передбачено за вчинення 19 злочинів (13%), у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю - 5 злочинів (3%), у виді громадських робіт - 2 злочини (1%), у виді виправних робіт - 9 злочинів (7%), у виді арешту - 24 злочини (16%) та у виді тримання в дисциплінарному батальйоні - 1 злочин (0,7%).

По-друге, законодавець, виділяючи види злочинів за ступенем тяжкості (ст. 12 КК України), критерієм поділу визначає покарання у виді позбавлення волі на певний строк та штрафу у певному розмір. При цьому вказується, що штраф є таким критерієм у випадку, коли це покарання передбачено як основне максимально можливе за вчинення злочину. Тому некоректним вважаємо використання у п. 1, 2 ч. 1 ст. 49 диференційованих давнісних строків (два та три роки) залежно від того, чи пов'язане покарання з позбавленням волі.

По-третє, аналіз санкцій статей показав, що фактично з дворічного та трирічного строків давності, передбачених за вчинення злочинів невеликої тяжкості у п. 1, 2 ч. 1 ст. 49 «випав» злочин, передбачений ч. 1 ст. 412 «Необережне знищення або пошкодження військового майна». У санкції цієї статті передбачається максимальне покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні на строк до одного року. Згідно із системою покарань, зафіксованій у ст. 51, це покарання розташовано (п. 10) між обмеженням волі (п. 9) та позбавленням волі (п. 11). Тобто, якщо виходити з букви закону, звільнити особу від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 412, неможливо.

По-четверте, наша незгода з диференціацією строків давності за вчинення злочинів невеликої тяжкості продиктована також необхідністю уніфікації юридичних формулювань, за допомогою яких описуються диференційовані строки давності в інших випадках. Як зазначено вище, в ч.1 ст. 96-3 та ч. 2 ст. 106 законодавець передбачає єдиний строк давності за вчинення злочинів невеликої тяжкості.

Тому вважаємо, що давнісні строки, передбачені за вчинення злочинів невеликої тяжкості, недоцільно диференціювати з урахуванням того, чи пов'язані вони з позбавленням волі. Для цього виду злочинів необхідно передбачити єдиний строк давності, у зв'язку із закінченням якого особа звільняється від кримінальної відповідальності. Яким май бути цей строк?

Насамперед вкажемо, що в українській мові слово «давність» означає: «1. Велика часова віддаленість виникнення, здійснення чого-небудь. 2. Довгочасне існування, застарілість. 3. Термін, протягом або після якого втрачається або набувається право на що-небудь» Великий тлумачний словник сучасної української мови / [уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел]. - К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2001. - С. 271.. Таким чином, давність пов'язана з тим, що вже давно пройшло, закінчилося, відбулося в минулому. Це - вихідна теза до аналізу правил встановлення строків давності в КК України.

У теорії кримінального права існують різні точки зору щодо тривалості, протяжності в часі строків давності. Окремі вчені-криміналісти пропонують здійснювати математичні обрахунки строків давності та складають відповідні формули. Зокрема, С. Зельдов писав, що тривалість строку давності за загальним правилом повинна становити не менше сумарного строку покарання за відповідний злочині передбаченого законом строку погашення судимості за ці злочини Зельдов С. Соотношение сроков давности привлечения к уголовной ответственности и погашения судимости / С. Зельдов / / Советская юстиція. - 1967. - № 12. - С. 8.. Ю.М.Ткачевский вважав, що необхідно встановити безпосередній зв'язок строку давності з покаранням за скоєне. При цьому при вчиненні тих злочинів, за які можна призначити позбавлення волі, тобто більш небезпечних злочинів, строк давності бажано визначити однаковим з максимальним строком покарання за цей злочин плюс один рік Ткачевский Ю.М. Давность в советском уголовном праве / Ткачевский Ю. М. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1978. -С. 46-47.. А.О. Расюк, претендуючи на те, що вона вперше розробила формулу визначення строків давності (хоча вона фактично розвинула положення С. Зельдовима), пише: «З метою оптимізації порядку обчислення строків давності звільнення від кримінальної відповідальності, визначених ч. 1 ст. 49 КК України, розроблена така формула: Д=П+С, де Д - строк давності, у зв'язку із закінченням якого особа звільняється від кримінальної відповідальності, П - максимальний строк покарання, що передбачений ст. 12 КК України за вчинення злочину певного ступеня тяжкості, С - строк погашення судимості, встановлений ст. 89 КК України» Расюк А. О. Судимість у кримінальному праві України: дис канд. юрид. наук / Расюк А.О. - К., 2006. - С. 9.. Свою точку зору А.О. Расюк пояснює так: «Певні правові колізії спостерігаються при співставленні норм про погашення судимості та застосування строків давності. Недосконалість норм про строки давності, передбачені ч. 1 ст. 49 КК України, стає очевидною, якщо порівняти становище особи, засудженої судом за вчинення злочину, зі становищем особи, звільненої від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності. Наприклад, особа, засуджена до п'яти років позбавлення волі за вчинення злочину середньої тяжкості, відповідно до п. 7 ст. 89 КК України буде ще впродовж трьох років з дня відбуття покарання (строку погашення судимості) вважатися такою, що має судимість, і переживати вплив відповідних правообмежень, пов'язаних із останньою. Тобто загальний строк фактичного перебування особи у кримінально-правових відносинах з державою становитиме вісім років. Водночас, якби ця особа була б невідомою правоохоронним органам і переховувалася після вчинення злочину, то після закінчення строку давності, що становить у разі вчинення злочину середньої тяжкості лише п'ять років, вона була б звільнена від кримінальної відповідальності (п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України).

Таким чином, для особи, що за певних сприятливих для неї обставин не була вчасно піддана заходам кримінально-правового впливу, законодавцем створені більш гуманні умови: крім того, що вона взагалі не переживає жодних обмежень прав, пов'язаних із кримінальною відповідальністю, стосовно неї навіть не через вісім (як у першому випадку), а вже через п'ять років з дня вчинення злочину припиняється можливість застосування заходів кримінально-правового впливу».

Не можемо погодитися з наведеними міркуваннями. Вони, на нашу думку, певним чином не відповідають КК України. Зокрема, у випадку ухиляння особи від досудового слідства або суду перебіг строків давності, як зазначається в ч. 2 ст. 49, зупиняються. Він відновлюється з дня з'явлення особи із зізнанням або її затримання. Тобто перебіг строку давності, протягом якого особа ухилялася від досудового слідства та суду, ніби «заморожується». А тому особа, яка вчинила злочин середньої тяжкості, після закінчення п'ятирічного строку давності аж ніяк не може бути звільнена від кримінальної відповідальності.

Формула, запропонована А.О. Расюк, придатна не для всіх злочинів. Зокрема, як зазначається в п. 3 ч. 1 ст. 89, такими, що не мають судимості, визнаються особи, засуджені до позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю після виконання цього покарання. Якщо це покарання передбачене як максимальне, то який строк потрібно підставляти в значення «С» у формулі. Тому виходить, що строк давності для такого випадку мав би обраховуватися окремо.

Якщо взяти до уваги пропозицію А.О. Расюк, то для злочинів невеликої тяжкості потрібно було б передбачити три самостійні строки давності. Адже у ст. 89 КК України встановлено чотири випадки строків погашення судимості за вчинення злочинів невеликої тяжкості, причому двічі законодавець передбачає відповідні строки (п. 3-6 ч. 1 ст. 8). Тому, враховуючи таку пропозицію науковця, збільшилася б кількість диференційованих строків давності в ч. 1 ст. 49. Як було зазначено вище, потрібно намагатися, навпаки, зменшити їх кількість та спростити відповідні юридичні формулювання.

Ще одна група вчених-криміналістів зазначає, що визначити строк давності фактично неможливо. Так, М.С. Таганцев писав, що всі злочинні діяння погашаються давністю в різні терміни, але саме встановлення строків видається більш-менш довільним Таганцев Н.С. Русское уголовное право: Часть общая. Лекции: [2-е изд., пересмотр. и доп.]: Т. 1 / Тагавнцев Н.С. - СПб.: Государственная типография, 1902. - С. 347.. Така позиція має прихильників і серед сучасних вчених. Так, С.В. Маліков вважає, що знайти однозначне вирішення питання про розмір строку давності та його співвідношення з іншими строками (позбавлення волі, погашення судимості) практично неможливо, воно повністю належить до сфери кримінальної політики Маликов С.В. Сроки в уголовном праве России: понятие, виды, характеристика: монография / под ред. А.И. Чучаева / Маликов С.В. - М.: Проспект, 2009. - С. 80..

Фактично кожна з висловлених думок передбачає, що строк давності залежить від ступеня тяжкості вчиненого злочину, який покладено в основу поділу злочинів на види (ст. 12 КК). При цьому класифікація строків давності дуже схожа на відповідну класифікацію злочинів. Як бачимо, правило про те, що строки давності мають бути однаковими або перевищувати тривалість строку покарання, що може бути призначено (або призначено) за вчинений злочин, дотримується законодавцем при встановленні загальних строків давності: два, три, п'ять, десять та п'ятнадцять років (ч. 1 ст. 49) та строків давності в ст. 96-3.

Враховуючи нашу попередню пропозицію про необхідність уніфікації строків давності за вчинення злочину невеликої тяжкості, а також на підставі зазначеного вище положення, вкажемо, що строк давності у разі вчинення злочинів невеликої тяжкості має становити два роки, що відповідає максимальному строку покарання у виді позбавлення волі, що передбачається у санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України.

Отже, законодавець України корелює строки давності зі строком максимально можливого покарання за вчинення злочинів відповідного виду залежно від ступеня тяжкості. Строки давності не менші, а то й більші, ніж максимальний розмір покарання у виді позбавлення волі на певний строк, передбаченого в санкції статті (частини статті), за якою кваліфіковано діяння. Тому, на нашу думку, це правило має бути збережено в КК України. Одночасно з метою уніфікації потребує змін строк давності за вчинення уповноваженою особою юридичної особи злочину невеликої тяжкості (п. 1 ч. 1 ст. 96-3). Він має становити два роки. Адже у цій статті всі інші строки давності такі ж, як і в ст.49.

У ч. 1 ст. 80 та ч. 3 ст. 106 передбачаються диференційовані строки давності виконання обвинувального вироку. Як показує їх аналіз, законодавець в цьому випадку використовує подвійний критерій - ступінь тяжкості вчиненого злочину та розмір призначеного покарання. Вважаємо, що поєднання цих двох критеріїв ускладнює розуміння відповідних законодавчих формулювань та є надто громіздким. Як зазначила Л.В. Яковлева, яка аналізувала аналогічні положення КК РФ, в якому використовується лише один критерій - ступінь тяжкості вчиненого злочину, справедливість такого законодавчого рішення спірна. Однак диференціація строків давності залежно не тільки від категорії вчиненого злочину, а й від розміру призначеного покарання була б занадто складною Яковлева Л.В. Освобождение от отбывания наказания в связи с истечением сроков давности обвинительного приговора суда / Л.В. Яковлева // Российский следователь. - 2002. - № 12. - С. 39.. Тому, на нашу думку, строки давності виконання обвинувального вироку мають бути такими ж, як і строки давності у ч. 1 ст. 49 КК України та залежати від виду злочину (ст. 12).

У ч. 2 ст. 80 передбачається правило обрахування строків давності виконання обвинувального вироку у випадку, коли особі було призначено і основне, і додаткове покарання. Відповідно строки давності щодо додаткових покарань визначаються основним покаранням, призначеним за вироком суду. В юридичній літературі висловлювалася думка про доцільність подовження строків давності виконання обвинувального вироку, якщо особі було призначено і основне, і додаткове покарання Ткачевский Ю.М. Цит. работа. - С. 80..

Згідно зі ст. 52 до особи можуть призначатися такі додаткові покарання, як штраф, позбавлення військового звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю та конфіскація майна. Єдиним з них строковим покаранням є позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. У випадку призначення безстрокових додаткових покарань не виникає питань про те, як потрібно рахувати строки давності виконання обвинувального вироку. У випадку ж призначення як додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю вони можуть виникнути. Це пов'язано з тим, що воно може виконуватися як одночасно з основним покаранням, так і відбуватися після його виконання. У ч. 3 ст. 55 передбачено, що при призначенні позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткового покарання до арешту, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі на певний строк воно поширюється на весь час відбування основного покарання і, крім цього, на строк, встановлений вироком суду, що набрав законної сили. При цьому строк додаткового покарання обчислюється з моменту відбуття основного покарання, а при призначенні покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткове до інших основних покарань, а також у разі застосування ст. 77 цього Кодексу - з моменту набрання законної сили вироком.

На думку Ю.М. Ткачевського, строк давності виконання обвинувального вироку не може бути коротшим сумарного строку основного та додаткового покарань. Якщо додаткові покарання виконуються одночасно з основним, то строк давності їх виконання повинен визначатися з розрахунку основного покарання Там же. - С. 90.. Це твердження, на нашу думку, спірне, оскільки ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину в будь-якому випадку вищий, якщо за його вчинення призначаються додаткове (додаткові) покарання.

Вважаємо таку точку зору необґрунтованою насамперед тому, що додаткові покарання, які можуть призначатися особі, переважно безстрокові, а це правило поширюватиметься лише на додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Однак призначення цього виду додаткового покарання не означає, що засуджена особа більш суспільно небезпечна ніж, наприклад особа, якій як додаткове призначено покарання у виді конфіскації майна. А цей вид покарання згідно зі статтею 51 КК України є більш небезпечним, ніж позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Окрім цього, закон допускає можливість призначення особі за вчинення злочину як одного, так і декількох додаткових покарань. А тому виникають закономірні питання. Як обраховувати строки давності в цьому випадку? Чи не буде особа більш суспільно небезпечна, ніж у випадку призначення одного додаткового покарання, а отже, чи не потрібно закріплювати ще одне правило обрахування строків давності виконання обвинувального вироку?

Таким чином, строк давності виконання обвинувального вироку у випадку призначення особі й основного, і додаткового покарання, у КК України визначено адекватно, а тому ч. 2 ст. 80 змінюватися не потрібно.

Отже, по-перше, давнісні строки, передбачені за вчинення злочинів невеликої тяжкості, недоцільно диференціювати з урахуванням того, чи пов'язані вони з позбавленням волі. Для цього виду злочинів необхідно передбачити єдиний строк давності. На нашу думку, це два роки, що відповідає максимальному строку покарання у виді позбавлення волі, яке може бути призначене особі за вчинення злочинів невеликої тяжкості; по-друге, строки давності виконання обвинувального вироку мають бути такими ж, як і строки давності у ч.1 ст. 49 КК України та повинні залежати від виду злочину (ст. 12); по-третє, строк давності виконання обвинувального вироку у випадку призначення особі й основного, і додаткового покарання, у КК України визначено адекватно, а тому ч. 2 ст. 80 змінювати не потрібно.

Размещено на Allbest.ru