Однією з головних причин повільного розвитку ринку зерна в Україні в сучасних умовах залишається недосконалий механізм державного регулювання, який залишається недосконалим і малоефективним і не завжди адекватно реагує на існуючі виклики, як внутрішні, так і зовнішні [8 - 11; 15]. Тому актуальним є питання вдосконалення існуючого механізму державного регулювання розвитку ринку зерна, розробка нових напрямків діяльності існуючих, підвищення ефективності діяльності органів державного управління, вдосконалення інструментів державного регулювання ринку зерна на місцевому, регіональному, національному та наднаціональному рівнях.

Значна кількість науковців та спеціалістів досліджує питання щодо особливостей механізму державного регулювання ринку зерна в Україні, серед яких М. Латинін, М. Лобас, С. Майстро, М. Майстро, Г. Татаренко, Є. Шаповал та ін. [8 - 11; 15]. Однак чимало питань стосовно напрямків удосконалення існуючого механізму державного регулювання розвитку ринку зерна в Україні залишаються недостатньо дослідженими.

Метою статті є визначення напрямків удосконалення механізму державного регулювання розвитку ринку зерна в Україні в сучасних умовах.

Закон України “Про зерно та ринок зерна в Україні" визначає державну політику щодо розвитку ринку зерна як пріоритетного сектора економіки агропромислового комплексу України і спрямований на створення правових, економічних та організаційних умов конкурентоспроможного виробництва і формування ринку зерна для забезпечення внутрішніх потреб держави у продовольчому, насіннєвому та фуражному зерні, нарощування його експортного потенціалу [2].

Однак існуючі інструменти механізму державного регулювання розвитку ринку зерна є недосконалими або використовуються несистемно, що не сприяє розвитку цього сектора ринку. Тому визначимо основні напрями вдосконалення механізму державного регулювання розвитку ринку зерна в Україні в сучасних умовах. Крім того, деякі інструменти механізму державного регулювання розвитку ринку зерна навіть не передбачено в Законі України “Про зерно та ринок зерна в Україні”.

Так, Міністерство аграрної політики та продовольства України та компанії - експортери зерна уклали меморандум про експорт зерна на 2013-2014 маркетинговий рік, відповідно до положень якого сторони домовилися про взаємодію на ринку зерна та забезпечення взаємних інтересів. Наприклад, загальні обсяги експорту визначатимуться і погоджуватимуться сторонами до 1 вересня поточного року [12].

Слід нагадати, що Меморандум про співпрацю на ринку зерна укладається між державою та зерноторговими компаніями ще з 2011-2012 маркетингового року та є дієвим механізмом реалізації як інтересів держави щодо необхідності стабілізації споживчого ринку зерна та забезпечення продовольчої безпеки, так і намірів зерноторгових компаній щодо планування обсягів експорту та формування прозорих правил взаємодії з державою на ринку зерна.

Важливим чинником для стабільного експорту зерна також виступає питання оподаткування, зокрема проблеми з відшкодуванням ПДВ експортерам. У 2011 р. було ухвалено рішення про введення нульової ставки ПДВ при операціях із зерном, що тимчасово розв'язало проблему із зростанням зобов'язань з відшкодуванню ПДВ. Проте дана правова норма діє тільки до 1 січня 2014 р. Тому потрібно прийняти нові регулюючі документи або продовжити термін дії існуючих, щоб проблема з відшкодуванням ПДВ знову не стала актуальною (а це проблеми у сфері ціноутворення на зерно на внутрішньому ринку і ускладнення процедури фіксації цін в експортних зернових контрактах).

Слід також зазначити, що відшкодування частини процентної ставки за кредитами українським експортерам у розмірі, який не веде до порушень правил СОТ, також є дієвим інструментом державного регулювання розвитку ринку зерна в Україні. Адже в СОТ способи державної підтримки експорту регулюються Угодою по субсидіях і компенсаційних заходах. Наприклад, зараз стандартна міжнародна ставка за експортними кредитами складає 5-6 % [6].

Тобто якщо в сучасних умовах українські банки кредитують експортерів зерна під 19 - 21 % річних, то субсидія держави може скласти 14-15 %, і це не суперечить нормам і правилам СОТ.

У цілому вважаємо, що практика щорічного підписання меморандумів і виконання всіх його умов обома сторонами показує здатність і готовність держави і трейдерів шукати компромісні підходи до вирішення ключових проблем організації ринку зерна. На наш погляд, меморандум щодо узгодження дій на ринку зерна доцільно укладати не тільки між державою та експортерами, а й між державою та виробниками зерна (причому не тільки з економічних питань (кількість, собівартість, ціна), а й з питань, що стосуються соціальних та екологічних аспектів зерновиробництва), що сприятиме сталому розвитку не тільки ринку зерна, а й сільських територій.

Український аграрний ринок, у тому числі ринок зерна останніми роками живе в умовах недостатнього фінансування, що стримує інтенсивність розвитку галузі, стримує темпи підвищення врожайності і ефективності виробництва зерна. Саме тому необхідно вдосконалювати існуючі та запроваджувати нові ефективні інструменти фінансування господарської діяльності всіх суб'єктів ринку зерна.

Одним з таких інструментів є аграрні розписки. Закон України “Про аграрні розписки” набув чинності 19 березня 2013 р., згідно з яким, “аграрна розписка - це розписка під заставу майбутнього урожаю, вид товаророзпорядчого документа. Розписка фіксує: безумовне зобов'язання боржника перед кредитором; застава у вигляді майбутнього урожаю; зобов'язання боржника поставити сільськогосподарську продукцію або сплатити грошові кошти в рахунок повернення боргу" [1].

державне регулювання ринок зерно україна

Кредитор на підставі аграрної розписки може надавати грошові кошти, а також поставляти товари, виконувати роботи. Цей інструмент може активно використовуватися постачальниками насіння, добрив, засобів захисту рослин, необхідних для проведення посівних робіт. Тому аграрні розписки є дієвим інструментом для короткострокового фінансування зерновиробництва, проте серйозною практичною проблемою на шляху упровадження аграрних розписок в Україні (яка вимагає якнайшвидшого вирішення) є створення електронного Реєстру аграрних розписок.

Також виробники зерна мають можливість доступу до короткострокових кредитних ресурсів за механізмом форвардних закупівель. В усьому світі форвардні контракти є дієвим механізмом регулювання внутрішнього ринку. Укладання форвардних контрактів в Україні дозволить прогнозувати обсяги виробництва зерна, забезпечити необхідний рівень продовольчої безпеки та виконати експортні контракти.

Тому Державна продовольчо-зернова корпорація України (ДПЗКУ) та Аграрний фонд мають активно застосовувати форвардні закупівлі зерна в періоди, коли виробники зерна найбільш гостро потребують коштів (збір врожаю та посівна кампанія). Це допоможе гарантувати забезпечення продовольчої безпеки, а також мінімізувати цінові коливання на зерно на внутрішньому ринку. Окрім цього, такі механізми дають можливість доступу виробників зерна до більш дешевих коштів в умовах високих відсоткових ставок комерційних банків.

Активним державним гравцем на ринку кредитування підприємств зернового сектору має стати створений у 2013 р. ПАТ “Державний земельний банк”. Держзембанк кредитуватиме середніх і дрібних сільгоспвиробників під 89 % річних і об'єднає в собі функції управління державними землями сільгосппризначення та функції зі створення ефективного механізму залучення коштів в аграрний сектор [14].

Зараз Держзембанк пропонує декілька банківських продуктів: кредити на строк до трьох років на поповнення оборотних коштів, на придбання нової техніки або автотранспорту, а також для Start-up малого бізнесу на селі або в галузях, пов'язаних з сільським господарством [4].

Для подальшого розвитку ринку зерна Держзембанку необхідно надавати довгострокові інвестиційні кредити на строк від 5 до 10 років на будівництво елеваторів і хлібоприймальних пунктів, придбання устаткування для них, купівлі зерновозів, потужних тракторів та комбайнів, будівництво об'єктів з глибокої переробки зернових культур тощо.

Значна питома вага державної підтримки сільгоспвиробників в Україні здійснюється через субсидування процентної ставки за виданими кредитами. Однак ця схема незручна для виробників зерна, адже вони змушені спочатку витрачати власні кошти і тільки потім одержують компенсацію від держави. Це призводить до “касового розриву" і дефіциту оборотних коштів. Складною є ця схема і відносно необхідності підготовки великої кількості документів, які підтверджують право аграріїв на субсидію. Тому, на наш погляд, більш прийнятною схемою державної підтримки виробників зерна є перехід на погектарні субсидії, що відповідає досвіду розвинених країн. Вони широко застосовуються в рамках СОТ та відносяться до “зеленої корзини" (при цьому передбачається обов'язковість страхування урожаю).

Тому важливим є той факт, що 1 липня 2012 р. набув чинності Закон України № 43 91-VI “Про особливість страхування сільгосппродукції з державною підтримкою”. Законом передбачено надання сільгоспвиробникам держпідгримки у страхуванні сільгоспкультур шляхом компенсації 50 % від вартості фактично сплаченого страхового платежу.

Слід зазначити, що агро страхування в Україні почало розвиватись тільки після введення державних субсидій у кінці 2005 р. Однак після того, як у 2008 р. субсидування припинилося, обсяги агрострахування різко зменшились. А за підсумками 2012 р. (після прийняття Закону) загальний обсяг премій склав 130 млн грн, з яких 50 % компенсувала держава. Тому роль і участь держави в аграрному страхуванні є дуже важливим питанням щодо подальшого розвитку ринку зерна в сучасних умовах [7].

Стримує розвиток ринку зерна затримка сертифікації елеваторів, що призводить до порушення умов зберігання та переробки зерна, збільшення логістичних витрат і простоїв зернового транспорту, негативно впливає на ведення бізнесу та призводять до економічних втрат як експортерів, так і виробників зерна.

Адже Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності Міністерства аграрної політики та продовольства України, Міністерства соціальної політики України, інших центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується та координується через відповідних міністрів" від 16 жовтня 2012 р. № 5462-VI скасував безстрокову дію сертифікату відповідності послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки, та відновив вимогу про одержання сертифіката якості зерна та продуктів його переробки при переміщенні даної категорії продукції територією України [13].

Вищезазначені положення Закону суперечать задекларованій Урядом України політиці дерегуляції, повертаючи ряд дозвільних процедур. Тому доцільно відновити положення Закону щодо безстрокового характеру сертифікату відповідності послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки, а також скасувати положення щодо переміщення зерна та продуктів його переробки територією України за умови отримання сертифіката якості зерна та продуктів його переробки. Адже чисельні дозвільно-супроводжувальні документи, що ускладнюють процес оформлення, породжують значні корупційні прояви при операціях із зерном.

Проте проблема експорту зерна пов'язана не тільки із сертифікатом якості на зерно, а й з необхідністю оформлення інших чисельних сертифікатів, що не вимагаються при експорті зерна, наприклад в Євросоюзі. В Україні карантинний та ветеринарний сертифікати, а також сертифікат якості оформлюються двічі для одного зернового вантажу - при його внутрішньому переміщенні територією України до морського порту та при завантаженні зерна на судно, що зумовлює збільшення витрат суб'єктів ринку зерна [16].

Так, за даними Держпідприємництва, у процедурі отримання усього пакету супроводжувально-дозвільних документів при експорті зерна “тіньова” складова становить до 19 дол. /т, відповідно збільшуючи вартість логістичних витрат, що й так сягає половини ціни зерна [16].

На наш погляд, процедури оформлення дозвільно-супроводжувальних документів при переміщенні та експорті зерна в Україні мають бути суттєво спрощені та здешевлені відповідно до європейських стандартів. Тому з метою запровадження європейських стандартів при переміщенні зерна до портів та на експорт, в Україні доцільно залишити вимогу щодо надання лише трьох сертифікатів на зерно: фітосанітарного (карантинного), ветеринарного та походження товару.

У сучасних умовах вимагає значних інвестиційних вкладень українська зернова інфраструктура. Для задоволення зростаючих потреб зернового ринку, в першу чергу експортної складової, інфраструктурні об'єкти потребують інтенсивного розвитку. І без державної дієвої підтримки таких інвестицій річний експорт зерна може зупинитися в межах 20-25 млн т. А обсяги зерна, що потенційно експортуються, стануть “надлишками" на внутрішньому ринку, які перетворюватимуться на втрати і збитки. При цьому слід зазначити, що значна частина інвестицій може бути забезпечена приватним бізнесом, наприклад, реконструкція і будівництво власних зерносховищ і терміналів, а також придбання вантажного автотранспорту. У той же час, без державної підтримки неможливий розвиток залізничної і річкової інфраструктури ринку зерна.

Тому, на наш погляд, державно-приватне партнерство має стати ключовим інструментом механізму державного регулювання розвитку ринку зерна в Україні та вирішення важливих соціально-економічних та екологічних проблем сільських територій. Тим більше, що висока ефективність державно-приватного партнерства як форми взаємодії держави та бізнесу доведена досвідом багатьох країн світу. Тому в умовах післякризового розвитку зростає інтерес зернового бізнесу до державної підтримки, яка дозволить знизити ризики приватних інвестицій та підвищити надійність інвестиційних проектів.

Крім того, для збільшення обсягів інвестування зернового сектора України за всіма напрямками необхідно не тільки уточнити роль і ступінь впливу держави (регулювання, оподаткування, дотації, інвестиції), але також врегулювати земельні відносини (в першу чергу, це стосується чіткого визначення права власності і землекористування) і підвищити рівень захисту інвестицій.

Потребує значних інвестицій така важлива складова зернового ринку, як насінництво, адже значну частину вітчизняного насіннєвого виробництва все ще забезпечують господарства із застарілою матеріально-технічною базою, а частка низькоякісного насіння, що використовується аграрними компаніями, залишається досить значною. І це при тому, що родючі українські землі, досягнення селекціонерів, а також значні інвестиції дозволили б протягом короткого періоду не тільки повною мірою задовольнити потреби українських сільгоспвиробників в якісному і високоврожайному насінні, але і значно збільшити експорт.

Тільки зарубіжні компанії в найближчі 3 - 5 років могли б інвестувати у вітчизняне насінництво близько 1,5 млрд дол. [15].

Проте залученню інвестицій стримують прогалини в українському законодавстві: відсутність документів, що регламентують селекційну роботу компаній, непрозорість при реєстрації суб'єктів насінництва і сертифікації, а також невідповідність українських стандартів міжнародній нормативній базі насінництва.

Так, в Україні діє система подвійних стандартів: для внутрішнього ринку Державна сільськогосподарська інспекція проводить польові дослідження і визначає якість насіння по застарілих ДСТУ, тоді як для посівного матеріалу, що експортується, застосовуються схеми сортової сертифікації ОЕСР. Якщо перевіряти насіння за внутрішніми стандартами, їх вважають кондиційними і видають сертифікат, але за світовими стандартами воно таким не вважається. Тому одним з пріоритетів є реформування насіннєвої галузі відповідно до вимог міжнародних організацій і з урахуванням зарубіжного досвіду, тобто пристосування її до ринкових умов і міжнародних вимог, головне з яких - впровадження в Україні сертифікації насіння за схемою ОЕСР.

У 2013 р. щомісячні темпи експорту зерна з України випереджають торішні приблизно на 800 тис. т, і для подальшого нарощування поставок зерна за кордон необхідно збільшити потужності для його зберігання, тому держава має стимулювати надходженням інвестицій у розвиток лінійних і припортових елеваторів. Тим більше, що в деяких регіонах країни склалася ситуація, коли потужні приватні елеватори є монополістами.

Так, характеризуючи стан конкурентного середовища на ринку надання послуг місцевими (локальними) елеваторами, заступник голови АМКУ Ф. Влад зазначив, що перевірками антимонопольного відомства в 2013 р. встановлені ознаки монопольного становища понад 120 елеваторів, за підсумками яких порушено більше 20 антимонопольних справ [3].

Тому в якості вигідної альтернативи виробники зерна мають вирішити це питання, у тому числі, через створення міжгосподарських кооперативних елеваторів, а держава має цьому всіляко сприяти.

Крім того, Антимонопольний комітет України спільно з Державною ціновою інспекцією вбачає ознаки монопольної змови на ринку зернової логістики, зокрема у сфері надання послуг з перевалкою зерна в портах: перевалювання зерна в українському порту стоїть в середньому 22 дол. /т (тоді як в країнах Євросоюзу ця ціна варіюється від 4 до 6 дол. /т) [5].

Тому важливою складовою механізму державного регулювання розвитку ринку зерна в Україні є вдосконалення державної антимонопольної ' політики та створення належних умов для забезпечення вільної конкуренції між суб'єктами ринку.

На основі проведених досліджень можна укласти, що основними цільовими критеріями та завданнями, що мають забезпечити перехід до якісно нового механізму державного регулювання розвитку ринку зерна в Україні мають стати:

- створення ефективної системи органів державного регулювання розвитку ринку зерна на основі передового світового досвіду, і яка відповідає міжнародним стандартам та вимогам СОТ;

- запровадження моделі, яка раціонально поєднує державне і наддержавне регулювання розвитку ринку зерна та розвитку сільських територій у тісній взаємодії з сучасним менеджментом на рівні окремих суб'єктів ринку;

- створення моніторингової інформаційної системи, яка дозволить оперативно і якісно здійснювати процеси підготовки, прийняття, реалізації та корекції державно управлінських рішень щодо розвитку ринку зерна на різних рівнях (місцевому, регіональному, національному, наднаціональному);

- згладжування сезонних коливань цін на зерно і продукти його переробки для виробників і споживачів зерна за допомогою форвардних закупівель та товарних інтервенцій державними операторами: ДПЗКУ та Аграрним фондом;

- удосконалення існуючих нормативно-правової та фінансово-економічної складових механізму державного регулювання розвитку ринку зерна, у відповідності з існуючими зовнішніми викликами, а саме з вимогами СОТ та євроінтеграційними устремліннями України, що дасть змогу створити умови для ефективної взаємодії банківської, страхової, виробничої та торгової систем на зерновому ринку;

- удосконалення державної антимонопольної політики та створення належних умов для забезпечення вільної конкуренції на ринку зерна.

Отже, ринок зерна, в Україні перебуває на стадії становлення, а тому лише частково забезпечує виконання покладених на нього функцій і завдань (забезпечення балансу попиту та пропозиції, підвищення прибутковості суб'єктів ринку, прискорення сільського розвитку), що вимагає подальшого його розвитку. Тому на сучасному етапі необхідно сконцентрувати зусилля на вдосконаленні інституційно-правової, фінансово-економічної, організаційної, інформаційної, науково - методичної та інших складових механізму державного регулювання ринку зерна, яке сприятиме сталому його розвитку, а саме враховуватиме соціально-економічну та екологічну складову, що й буде предметом подальших наукових досліджень.

Література