Державне визнання волонтерської діяльності, як чинник розвитку взаємовідносин держави та суспільства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державне визнання волонтерської діяльності, як чинник розвитку взаємовідносин держави та суспільства

УДК 351.752.14:347.471:323.2

В.Л. Голуб

24.10.2014

Анотації

Розкрито зміст поняття “державне визнання волонтерської діяльності”. Здійснено аналіз ознак, різновидів, функцій і значення державного визнання для розвитку волонтерської діяльності в Україні. Розглянуто відзначення представників сфери волонтерської діяльності державними нагородами як приклад державного визнання волонтерської діяльності.

Ключові слова: державне визнання; суспільне визнання; волонтерська діяльність; взаємовідносини; державна політика.

The paper reveals the concept of the `government recognition of volunteering.' The kinds, functions and importance of the government recognition for the volunteering development in Ukraine are analysed. Awarding of the volunteering representatives is considered as an example of government recognition of volunteering.

Key words: government recognition; public recognition; volunteering; relations; public policy.

Динамічні та подекуди радикальні зміни вітчизняного історичного процесу, що розпочалися наприкінці 2013 р., позначаються на багатьох аспектах суспільного буття українців, зокрема й на ментальних гранях сутності українського народу. Передусім це проявляється в руйнуванні стереотипів, переоцінці цінностей та зламі шаблонних поглядів на деякі суспільні явища й процеси. Характерною особливістю цього періоду є формування нового консолідованого ставлення громадськості до волонтерської діяльності на тлі блискавично зростаючої її ролі в суспільстві через надзвичайно важливу та подекуди життєрятуючу місію волонтерства, самопожертву й героїзм його репрезентантів.

До цього часу суспільна увага до волонтерської діяльності концентрувалась переважно в середовищах волонтерів, отримувачів волонтерської допомоги та дослідників волонтерства. При цьому останні подекуди скептично ставились до справжності вітчизняної волонтерської діяльності, зазначаючи у своїх працях, що “сучасний розвиток волонтерського руху в Україні характеризується мімікрією волонтерського процесу владними структурами, волонтерськими організаціями та самими волонтерами, котрі маскують власні цілі добровільних дій” [5, с. 161]. 110За таких умов не дивно, що увага держави до питань волонтерства була здебільшого офіційно-формальною, релевантною його суспільній вазі.

Масштаби теперішнього волонтерського руху в Україні не можуть залишати ставлення до нього суспільства байдужим, а держави - казенним, змушуючи до надання адекватної оцінки своїх заслуг, та визнання його в цілому.

Водночас схвальна позиція держави й суспільства з цього приводу має неабияке значення для розвитку волонтерської діяльності, адже слугує джерелом верифікації власного суспільного авторитету та стимулом для його зміцнення. При цьому відповідна точка зору урядових структур зумовлює характер і перспективи взаємовідносин держави та суспільства у сфері волонтерської діяльності.

У зв'язку з цим вважається за доцільне розгляд державного визнання волонтерської діяльності як одного з елементів системи взаємовідносин держави та суспільства, а також як передумови успішного існування таких відносин та запоруки ефективної реалізації державної політики у сфері волонтерської діяльності.

Питанням теорії взаємовідносин держави та суспільства в процесах реалізації державної політики присвячено праці багатьох науковців, серед яких доцільно згадати О. Валевського, В. Голубь, Ю. Мороза, В. Ребкала, Ф. Рудича, Самбука, А. Стойку, В. Тертичку та ін., які акцентували свою увагу на ролі та значущості взаємодії інституцій громадянського суспільства з органами публічної влади в процесі державотворення. “Волонтерський” сегмент цих досліджень формували зарубіжні дослідники, з-поміж яких: М. Біттман, Н. Гарфлетт, М. Кабелкова, Н. Оккенден, Д. Уілкінсон, Р. Хатчісон та вітчизняні: Білич, Я. Буздуган, Н. Івченко, О. Кіндратець, Т. Лях, К. Сидоренко й ін.

Разом зі значною увагою дослідників до різних аспектів волонтерської діяльності в системі взаємовідносин держави та суспільства питання державного визнання волонтерської діяльності як чинника розвитку державно-громадських відносин у науці досі не розглядалось. Убачаючи в цьому брак знань щодо комплексного уявлення про роль та місце волонтерства в сукупності зв'язків держави та громадськості, вважаємо за доцільне в цьому матеріалі усунути існуючу когнітивну прогалину, що забезпечить не лише певний приріст наукових знань, а також і матиме конкретне практичне значення для формування й реалізації державної політики у сфері волонтерської діяльності.

Мета статті - наукове обґрунтування державного визнання волонтерської діяльності як чинника розвитку взаємовідносин держави та суспільства, задля досягнення якої вважається за необхідне розкриття змісту поняття “державне визнання волонтерської діяльності”, аналіз його проявів, ознак, різновидів, функцій і значення для розвитку державно-громадських взаємовідносин в Україні.

Вітчизняна волонтерська діяльність на сучасному етапі, особливості якої зумовлені суспільно- та військово-політичною ситуацією в Україні, а також результати й наслідки її впровадження спричиняють суцільне схвальне ставлення суспільства та довіру до неї як до сфери в цілому та її інституцій чи окремих представників зокрема. Це може бути аргументовано шляхетністю мети волонтерської діяльності, її соціальною корисністю, актуальністю тощо.

Здебільшого через оперативність реагування на нові для українського суспільства реалії, спроможність надання ефективних відповідей на виклики воєнного часу, здатність вирішення надзвичайно складних проблем, пов'язаних з підтримкою обороноздатності держави, турботою про захисників її цілісності та незалежності, подекуди на противагу певній безпорадності державних органів, до компетенції яких належить вирішення цих завдань, волонтерська діяльність здобула всенародну шану та повагу.

Згідно зі словником української мови визнання тлумачиться як “загальна позитивна оцінка кого-небудь в суспільстві” [12, с. 399]. Виходячи з цього, можна констатувати факт здобуття українським волонтерським рухом абсолютного суспільного визнання.

Разом з цим, термін “визнання” є інституціональною категорією міжнародного права, яка розглядає його як “акт, за допомогою якого існуючі держави визнають нові держави чи уряди або інші суб'єкти міжнародного права з метою встановлення з ними офіційних або неофіційних, повних або неповних, постійних або тимчасових відносин” [11, с. 50]. Отже, ключовою ознакою, що різнить державне визнання від суспільного, є його нормативно-документальне втілення або ж інші характерні діяння органів, уповноважених на виконання функцій держави (адже акт - цей “офіційний документ”, й “окремий прояв якої-небудь діяльності; дія, подія, вчинок” [12, с. 28]).

Виходячи з цього, державне визнання волонтерської діяльності може бути розтлумачене як офіційне свідчення схвалення органами державної влади волонтерської діяльності в цілому та окремих її проявів як надбання, що має значення для існування та розвитку держави. Натомість суспільне визнання волонтерської діяльності як “сукупність суджень і оцінок, які представляють синтезовану позицію соціуму” [13, с. 145] відповідає розумінню “громадської думки” та може “виявлятись у трьох формах: як винятково духовне явище (оцінка); як більш або менш виражена позиція (установка); як поведінка (практичний акт)” [9, с. 190].

І суспільне, і державне визнання є абстрактними поняттями, які існують лише в людській свідомості, проте останнє має абсолютно конкретне втілення в нормативно-правових актах (законах, указах, постановах, розпорядженнях, рішеннях, наказах тощо), що безпосередньо чи опосередковано вказують на важливість волонтерської діяльності. Аналіз сукупності таких свідоцтв може вказувати на визнання державою волонтерства, чим створює підґрунтя для розвитку взаємовідносин держави та суспільства. державний волонтерський україна

Разом з цим, є й інша група свідчень державного визнання волонтерської діяльності, яка доповнює уявлення, сформоване першою групою, утворюючи повноцінну картину схвалення державою такого різновиду громадянської активності. Ця група охоплює прояви привселюдно задекларованого ставлення керівників держави та державних органів, втіленого в публічних виступах, заявах, зверненнях, відкритих листах тощо, у яких засвідчено цінність волонтерської діяльності.

Попри те, що державне визнання через власну офіційність має більш чітке та наочне втілення, воно, швидше за все, зумовлюється суспільною позитивною оцінкою. Іншими словами, за умов демократичного врядування державне визнання продиктоване суспільним ставленням та здійснене в межах правового поля. При цьому в дослідженнях волонтерської діяльності в системі взаємовідносин держави та суспільства більш цінним для науки “Державне управління” є розгляд саме “державного визнання” як свідчення таких відносин, їх якості та індикатора перспектив їхнього розвитку.

Державне визнання волонтерської діяльності є важливим елементом системи взаємовідносин держави та суспільства насамперед у сфері волонтерської діяльності, адже передусім свідчить про факт існування таких відносин. За умов відсутності будь-яких зв'язків між волонтерським середовищем та органами державної влади важко уявити надання останніми будь-яких оцінок діяльності волонтеріату. Разом з цим державне визнання декларує позицію влади стосовно волонтерської діяльності, створюючи підґрунтя для формування та розвитку міжсекторальної взаємодії на різних рівнях державного управління.

Варто зазначити, що особливістю державного визнання волонтерської діяльності є прихований характер свого декларування. Іншими словами, на відміну від процедури нострифікації, результатом якої є документально підтверджене державне визнання іноземного документа про освіту, свідоцтва про державне визнання волонтерської діяльності сповіщають про це в непрямий спосіб, так би мовити “між рядків”.

Так, очевидно, що головним свідченням державного визнання майже двадцятирічного досвіду функціонування волонтерської діяльності в Україні є її легалізація відповідним законом у 2011 р. Отже, “добровільна, безкорислива, соціально спрямована, неприбуткова діяльність, що здійснюється волонтерами та волонтерськими організаціями шляхом надання волонтерської допомоги” [2], визнана державою як волонтерська діяльність. Щоправда ухвалений документ сьогодні викликає справедливі, на нашу думку, нарікання стосовно спричиненого ним стану, за якого “надмірне правове регулювання волонтерської діяльності суттєво обмежує можливості її розвитку” [14, с. 165].

Більш показовим, з огляду на державне визнання волонтерської діяльності, є документ, що випередив згаданий закон на 10 років. Йдеться про розпорядження Президента України “Про організацію проведення в Україні у 2001 році Міжнародного року волонтерів”, згідно з яким усі органи влади були зобов'язані “забезпечити всебічну підтримку державних і громадських організацій, діяльність яких спрямована на розвиток волонтерського руху” [3], що може свідчити про усвідомлення значення волонтерства для держави.

Утім, не зменшуючи значення згаданих документів щодо ілюстрації ними державного визнання волонтерської діяльності, слід зазначити, що ухвалення обох продиктоване скоріше не внутрішньою мотивацією держави (чи органів, уповноважених на здійснення її функцій), а зовнішніми чинниками. Так, розпорядження Президента видано у зв'язку з оголошенням 52-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН Міжнародного року волонтерів. А згаданий закон ухвалений у відповідь на потребу забезпечення проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи з футболу “Євро-2012” [6].

Натомість прикладами справжнього державного визнання вітчизняної волонтерської діяльності, що сприяє розвиткові взаємовідносин держави та суспільства, може слугувати відзначення державними нагородами волонтерів України як реальне свідчення високої оцінки не лише зусиль представників волонтерського середовища, а й волонтерської діяльності в цілому. Так, згідно з даними сервісу “Законодавство України”, за весь період української історії десятьма указами Президента України державними нагородами удостоєно 45 представників сфери волонтерської діяльності відповідно до діаграми [7] (рис. 1).

медаль

Рис. 1. Розподіл державних нагород, якими відзначені представники сфери волонтерської діяльності,за різновидами 1

При цьому варто звернути увагу на характерну особливість відзначення волонтерів державними нагородами - рік видання відповідного Указу. Наступний графік (рис. 2) демонструє, що переважна більшість (80 %) усіх відзнак вручені в 2014 р., що свідчить як про активізацію волонтерської діяльності та посилення її ролі в суспільстві, з одного боку, так і про підвищення уваги держави до неї - з іншого.

Рис. 2. Розподіл державних нагород, якими відзначені представники сфери волонтерської діяльності,за хронологією

На поступове утвердження державного визнання волонтерської діяльності вказує й наступна діаграма, що характеризує його рівень у періоди президентства різних очільників держави з огляду на кількість державних нагород, якими вони відзначали представників сфери волонтерської діяльності.

Активізація волонтерської діяльності, що спричиняє зростання її суспільної значущості, зумовлює й відповідну реакцію держави на ці процеси. При цьому слід зазначити, що не лише нормативно-документальне її втілення, а й, як зазначалось вище, оприлюднення державними діячами власних думок, оцінок, міркувань і ставлення до питань волонтерства, що носять переважно позитивний характер, також слугує свідченням державного визнання волонтерської діяльності та запорукою розвитку взаємовідносин держави та суспільства. Варто констатувати, що через зміцнення позицій волонтерства в суспільстві й така форма оцінки державою значення волонтерської діяльності останнім часом набула поширення. Так, під час прес-конференції Президент України П. Порошенко заявив: “Ми маємо бути вдячні волонтерам за їхню діяльність” [10], що може означати високу оцінку волонтерської діяльності державою, а отже, є свідченням державного визнання, оскільки за Конституцією “Президент України є главою держави і виступає від її імені” [1].

На відміну від інституту міжнародно-правового визнання, державне визнання волонтерської діяльності може й навіть повинно мати неодноразовий характер свого виявлення, аби підтримувати належний рівень упевненості суспільства в усвідомленні державою значення волонтерства. Це може бути пояснено двозначністю розуміння волонтерської діяльності: широким - як соціального явища, та вузьким - як сфери докладання людських зусиль [8, с. 27-28]. За цих обставин немає принципового значення, в якому розумінні волонтерська діяльність здобуває державне визнання в конкретному випадку свого прояву, адже зрештою являє собою схвальну оцінку сутності системи “добровільного, усвідомленого, організованого, суспільно корисного застосування знань, умінь та навичок людини (людей) у вільний від основної зайнятості час, яке не передбачає фінансової винагороди” [8, с. 28]. Іншими словами, й указ про відзначення державною нагородою окремого волонтера, і розпорядження Кабінету Міністрів України, що визначає волонтерський рух “одним з важливих факторів розбудови громадянського суспільства в Україні” [10], роблять свої внески в єдину скарбничку державного визнання волонтерської діяльності.

Таким чином, державне визнання волонтерської діяльності - це комплексне явище, що становить сукупність свідчень офіційного схвалення органами державної влади волонтерської діяльності. При цьому кількість фактів і періодичність офіційного підтвердження державного визнання волонтерської діяльності демонструє його ступінь і впливає на динаміку розвитку взаємовідносин держави та суспільства, зокрема у сфері волонтерської діяльності. Тобто, чим частіше й у більшій кількості мають місце факти схвалення державою волонтерства, тим впевненішим є відчуття власної суспільної затребуваності представників волонтерського середовища, тим стійкішим є їхнє прагнення до самовдосконалення й нарощування обсягів роботи, розвитку конструктивних взаємозв'язків з державними органами, а отже, тим більш дієвим і цінним є державне визнання волонтерської діяльності. З огляду на це, державне визнання волонтерської діяльності - запорука успішності перспектив її провадження в подальшому та гарантія міцності державно-громадських відносин.

Виходячи з викладеного, державне визнання, окрім декларування ставлення держави до волонтерської діяльності, може здійснювати такі важливі функції, що сприяють зміцненню та розвитку сфери:

- регулятивну, адже з визнанням волонтерської діяльності держава зумовлює її впровадження в межах відповідного правового поля;

- комунікативну, оскільки створює умови для взаємодії держави та суспільства у сфері волонтерської діяльності;

- заохочення, завдяки якій держава може висловити шану та повагу представникам сфери волонтерської діяльності;

- стимулювання, оскільки забезпечує процеси розвитку сфери волонтерської діяльності;

- інформаційну, адже сприяє обізнаності з питань волонтерської діяльності.

Таким чином, державне визнання волонтерської діяльності має важливе значення для взаємовідносин між державою та суспільством у волонтерській сфері, адже є не лише наслідком провадження суспільно значущої діяльності та відображенням її оцінки, а й передумовою розвитку цих взаємин як запоруки ефективної реалізації державної політики у сфері волонтерської діяльності.

Отже, державне визнання волонтерської діяльності виявляється в сукупності свідчень офіційного схвалення владою волонтерської діяльності в цілому та окремих її проявів як надбання, що має важливе значення для існування та розвитку держави. Такий вияв ставлення держави може бути продиктований як внутрішніми, так і зовнішніми чинниками, а також спричинений характером і станом волонтерської діяльності на певному етапі суспільного розвитку. Державне визнання волонтерської діяльності є важливим елементом системи взаємовідносин держави та суспільства, що слугує символом наявності цих стосунків, а також зумовлює перспективи їхнього розвитку.

Державне визнання волонтерської діяльності має дві групи свідчень свого втілення: нормативно-правові акти (закони, укази, постанови, розпорядження, рішення, накази тощо) та публічні виступи, заяви, звернення, відкриті листи тощо.

Особливими ознаками державного визнання волонтерської діяльності є його офіційність, а також опосередкований спосіб і повторюваний характер свого декларування. Воно, як правило, є віддзеркаленням суспільного ставлення до цього прояву громадської активності та, у той самий час, чинником формування громадської думки. Функціями державного визнання, окрім проголошення ставлення держави до волонтерської діяльності, є регулятивна, інформаційна, комунікативна, а також функції стимулювання й заохочення.

Перспективи подальших досліджень перебувають у площині аналізу історичного контексту державно-громадського партнерства у сфері волонтерської діяльності та державного визнання як їхнього прояву, а також світового досвіду взаємовідносин влади та волонтерського середовища.

Література

1. Конституція України: прийнята на 5 сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. № 254к/96-ВР // Законодавство України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua.

2. Про волонтерську діяльність: Закон України від 19.04.2011 р. № 3236-VI // Законодавство України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua.

3. Про організацію проведення в Україні у 2001 році Міжнародного року волонтерів: розпорядження Президента України від 22.03.2001 р. № 67/ 2001-рп // Законодавство України [Електронний ресурс]. - Режим доступунн:: http://zakon4.rada.gov.ua.

4. Про схвалення Концепції проекту Закону України “Про волонтерський рух”: розпорядження Кабінету Міністрів України від 15 жовтня 2004 р. № 748-р // Законодавство України [Електроннийресурс]. - Режим доступу: http://zakon1 .rada.gov.ua.

5. Білич І. О. Мімікрія волонтерського руху в Україні / І. О. Білич // ВісникОНУ ім. І. І. Мечникова. Соціологія і політичні науки, 2013. - Т. 18. - Вип. 2 (18). - Ч. 2. - С. 156-163.

6. Волонтерство очима НУО і волонтерів // Громадський простір [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.civicua.org.

7. Вся база “Законодавство України” [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon0.rada.gov.ua.

8. Голуб В. Л. Ключові поняття та категорії державного управління у сфері волонтерської діяльності / В. Л. Голуб // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України, 2014. - № 1/2014. - С. 25-30.

9. Петришин Г. Соціологія громадської думки (матеріали до лекції): на допомогу викладачам вузів / Г. Петришин // Наукові записки ТИПУ ім. В. Гнатюка. Сер. Філософія. - Тернопіль, 2008. - Вип. 16. - С. 190-194.

10. Порошенко закликав волонтерів не знижувати активність // Укрінформ [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http:// www. ukrinform. ua.

11. Савчук К. Еволюція інституту міжнародно-правового визнання держав в сучасних умовах / К. Савчук // Юридичний журнал. - 2009. - № 1. - С. 50-58.

12. Словник української мови [в 11 т.]. Т. 1: А-В. - К.: Наук. думка, 1970. - 800 с.

13. Стефанчук У. Зміст поняття “громадська думка”: основні підходи до визначення та розуміння / У. Стефанчук // Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку: зб. наук. пр. - Львів, 2007. - Вип. 19. - С.143-148.

14. Требін М. П. Сучасний стан громадянського суспільства в Україні: проблеми і перспективи / М. П. Требін // Український соціум. - 2013. - № 4. - С. 161-174.

Размещено на Allbest.ru