Вітчизняні та міжнародні механізми запобігання злочинності неповнолітніх в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вітчизняні та міжнародні механізми запобігання злочинності неповнолітніх в Україні

Є. С. Демчіхіна

кандидат юридичних наук, доцент кафедри

кримінології та кримінально-виконавчого права

Національної академії внутрішніх справ

Стаття присвячується актуальним питанням теорії та практики запобігання злочинності неповнолітніх в Україні. Виявляються основні чинники, що призводять до втягування неповнолітніх у злочинну діяльність, визначаються основні форми злочинності неповнолітніми, аналізуються тенденції генезису злочинності неповнолітніх в Україні.

Ключові слова: діти, права дитини, злочинність неповнолітніх, запобігання злочинності неповнолітніх, законодавство щодо запобігання злочинності неповнолітніх.

злочинність неповнолітній україна

Статья посвящается актуальным вопросам теории и практики предотвращения преступности несовершеннолетних в Украине. Обозначены основные факторы, результатом воздействия которых является вовлечение несовершеннолетних в преступную деятельность, определяются основные формы преступности несовершеннолетних, проанализированы тенденции генезиса преступности несовершеннолетних в Украине.

Ключевые слова: дети, права ребенка, преступность несовершеннолетних, предотвращение преступности несовершеннолетних, законодательство о предотвращении преступности несовершеннолетних.

This article deals with current theoretical and practical issues of juvenile criminality prevention in Ukraine. The main factors that lead to involvement of underage persons in criminal activity are identified and the development trends of juvenile activity are analyzed.

Keywords: children, rights of the child, juvenile criminality, juvenile criminality prevention, preventive legislation related to juvenile criminality.

У сучасній Україні є не тільки нові, а й традиційні для нашого суспільства виклики і проблеми. Cаме діти залишаються на сьогодні найперспективнішою та найменш захищеною в правовому значенні часткою суспільства.

Байдужість батьків до виховання своїх дітей - звична річ для українців. Через різні причини Україна має «армію» безпритульних, що сягнула понад 130 тис., стрімке зростання показників підліткової злочинності та високу, порівняно із державами-учасницями ЄС, дитячу смертність. Безперечно, причини цього не можна зводити лише до пострадянської ментальності українців [1]. Недосконалими в Україні залишаються положення чинного законодавства, що регулює захист конституційних прав дитини, обов'язки держави і її спеціально уповноважених органів перед дітьми, сімейні відносини, зокрема, в частині взаємних прав і обов'язків батьків та дітей.

Очевидно, слід погодитись із М. В. Кравчуком, що Україна, ставши на шлях незалежності і суверенності, закріпила свій стратегічний напрямок розвитку розбудови соціальної, демократичної правової держави. Слушною є й думка науковця про те, що створення правової держави неможливе без захисту прав людини, дитини [2, с. 103-108]. Разом з тим реалізація цієї благородної державницької мети вимагає досконалих юридичних механізмів. Зокрема, захист конституційних прав дитини не можна уявити без використання потенціалу кримінально-правового інструмен- тарія регулювання відповідних правовідносин.

Тут слід згадати теоретико-методоло- гічні надбання вітчизняних і зарубіжних вчених - фахівців у галузі кримінального права та кримінології, які досліджували проблематику захисту прав дитини в Україні (Г. А. Аванесов, Ю. В. Александров, Ю. М. Антонян, М. І. Вєтров, Н.В. Гаврилова, A. A. Герцензон, Н.М. Даньшин, А. І. Долгова, О. М. Джужа, Т. Л. Кальченко, І. І. Карпець, Ю. Г. Коб- ринський, В. М. Кормщиков, В. М. Кудрявцев, Н. Ф. Кузнєцова, І. П. Лановенко, Н. С. Лейкіна, А. Й. Міллер, П. П. Михайленко, Г. М. Міньковський, B. C. Ов- чинський, Є. Г. Самовичев, А. Б. Сахаров, H. A. Стручков, І. К. Туркевич, Ф. В. Фрі- денберг, В. І. Шакун, Д. А. Шестаков, A. M. Яковлєв, Н. В. Яницька та ін.). Більшість із названих науковців дійшли аргументованих висновків, що значну загрозу реалізації прав дитини у вітчизняному суспільстві несе чинник зростання насильницької злочинності неповнолітніх.

Якою ж є особа неповнолітнього злочинця та які чинники впливають на трансформацію пересічного неповнолітнього злочинця? Відомо, що у формуванні особи неповнолітніх злочинців вирішальну роль відіграють такі фактори: негативний вплив сім'ї; прямий негативний вплив з боку батьків та інших старших членів сім'ї (зловживання алкоголем, грубість, жорстокість, безкарність, наркоманія, проституція тощо); низький рівень культури і освіти батьків, їх безвідповідальне ставлення до дітей; відсутність у батьків можливості, а часто й бажання мінімально забезпечувати необхідні потреби дітей; негативний вплив з боку однолітків та дорослих у найближчому середовищі - побутовому, навчальному, виробничому; підбурювання з боку дорослих злочинців; відсутність певних занять у неповнолітніх, які залишили навчання [3]. До цього переліку також можна віднести помітне зменшення впливу школи на виховання неповнолітніх; збільшення кількості дітей, які відвідують школу фрагментарно, або не відвідують її взагалі.

Також можна стверджувати, що в Україні за роки незалежності не отримав свого розвитку такий чинник запобігання злочинності неповнолітніх, як вплив церкви. Названий фактор став важливим елементом профілактики злочинності неповнолітніх у таких постсоціалістичних республіках, як Польща, Чехія, Угорщина. Натомість робота широко представлених в Україні традиційних конфесій щодо цього лише починається. Але вже зараз маємо в нашій державі й зворотні приклади втягування неповнолітніх у протиправну діяльність з боку нетрадиційних конфесій («Біле братство», «Білий лотос», «Посольство боже» та ін.).

Які злочини найчастіше скоюють щодо неповнолітніх? Відповідно до чинного кримінального законодавства до насильницьких злочинів взагалі та щодо неповнолітніх зокрема слід віднести: умисне вбивство (п. 2 ч. 2 ст.115, ст.117 Кримінального кодексу України (далі - КК України), доведення до самогубства (ч. 3 ст.120 КК України), умисні тілесні ушкодження, побої (ст. ст.121-127 КК України), погроза вбивством (ст.129 КК України), зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, чи венеричною хворобою (ч. 3 ст.130, ч. 2 ст.133 КК України), залишення в небезпеці та ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані (чч. 1, 2 ст.135, ч. 2 ст.136 КК України), порушення прав пацієнта (ст.141 КК України), незаконне проведення дослідів над людиною, порушення встановленого порядку трансплантації органів або тканин людини та насильницьке донорство (ч. 2 ст.142, ч. 3 ст.143,

ч.2 ст.144 КК України), незаконне позбавлення волі або викрадення людини (ч. 2 ст.146 КК України), захоплення заручників (ч. 2 ст.147 КК України), підміна дитини (ст.148 КК України), торгівля людьми та експлуатація дітей (чч. 2, 3 ст.149, ст.150 КК України), зґвалтування (чч. 3, 4 ст. 152 КК України), насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (чч. 2, 3 ст.153 КК України), статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості, та розбещення неповнолітніх (ст. ст. 155, 156 КК України), злісне невиконання обов'язків по догляду за дитиною (ст. 166 КК України), посягання на здоров'я людей під приводом проповідування релігійних віровчень чи виконання релігійних обрядів (ч. 2 ст. 181 КК України), збут неповнолітнім, розповсюдження серед них та примушування неповнолітніх до участі у створенні творів, що пропагують культ насильства і жорстокості, та порнографічного характеру (чч. 2, 3 ст. ст. 300, 301 КК України), створення або утримання місць розпусти і звідництво із залученням неповнолітнього (ч. 3 ст. 302 КК України), примушування чи втягнення неповнолітніх у заняття проституцією чи у злочинну діяльність (ч. 3 ст. ст. 303, 304 КК України), незаконне введення в організм, схиляння до вживання наркотичних засобів, психотропних речовин (ч. 3 ст. 314, ч. 2 ст. 315 КК України), організація або утримання місць для незаконного вживання наркотичних засобів із залученням неповнолітніх (ч. 2 ст. 317 КК України), спонукання неповнолітніх до застосування допінгу та схиляння до вживання одурманюючих засобів (ст. ст. 323, 324 КК Украї- ни) [4]. По більшості з названих складів злочинів статистика скоєння їх щодо неповнолітніх залишається для України невтішною.

Відзначимо, що підтримуємо тих вчених, які вважають, що схиляння неповнолітнього до злочинної діяльності справляє негативний вплив на формування особистості підлітка, порушуючи його соціальні якості. Якщо ж соціальні якості особистості підлітка отримали неправильне формування і розвиток, а також певною мірою піддалися злочинному впливу, утворюються всі умови для того, щоб неповнолітній став на шлях учинення злочину [5, с. 230].

Як зазначає Т. Чепельська, аналіз стану злочинності, прогнозування закономірностей її розвитку свідчать про серйозну проблему у розвитку нашого суспільства. Можна вважати очевидним: в Україні зростає жорстокість суспільства, яка не може не відбитися на найбільш соціально не захищеній групі населення - дітях [6, с. 5]. Так, за матеріалами Генеральної прокуратури України, загальна чисельність осіб, які вчинили кримінальні правопорушення у 2013 році - 149 560 чоловік, з них 28 646 правопорушень проти життя та здоров'я особи (з яких неповнолітні до 14 років - 60 злочинів, з 1415 років -183 злочинів, 16-17 років - 556 злочинів). Умисні вбивства - 1357 (з яких неповнолітні до 14 років - 1 злочин, з 1415 років - 9 злочинів, 16-17 років -20 злочинів), вчинене за попередньою змовою групою осіб - 105 (з яких неповнолітні з 14-15 років - 1 злочин, 16-17 років - 8 злочинів), умисні тяжкі тілесні ушкодження, ст. 121 КК України - 2218 (з яких неповнолітні до 14 років - 3 злочини, з 14-15 років - 8 злочинів, 16-17 років - 34 злочини), у т. ч., що спричинило смерть потерпілого, ст. 121 ч. 2 - 620 (з яких неповнолітні до 14 років - 1 злочин, з 14-15 років - 2 злочини, 16-17 років - 14 злочинів), умисні середньої тяжкості тілесні ушкодження, ст. 122 КК України - 2685 (з яких неповнолітні до 14 років - 8 злочинів, з 14-15 років - 27 злочинів, 16-17 років - 99 злочинів), зґвалтування, ст. 152 -259 (з яких неповнолітні з 14-15 років - 3 злочини, 16-17 років - 13 злочинів), насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, ст. 153 - 121 (з яких неповнолітні до 14 років - 5 злочинів, з 14-15 років - 2 злочини, 16-17 років - 7 злочинів) тощо [7].

За кримінальними справами, кожний восьмий виявлений злочин вчинено в сім'ї (13,2 %), кожний сьомий (15,4 %) - з особливою жорстокістю, кожний шостий (16,9 %) - зі знущанням над потерпілим, кожний десятий (10,3 %) - із заподіянням катувань. Майже 27 % опитаних дітей підтвердили, що до них зверталися незнайомці через мережу Інтернет з пропозиціями сексуального характеру (за статистикою, 78 % дітей віком 6-17 років користуються Інтернетом, а в мережі існує до 200 тис. веб-сайтів, що пропонують контент з дитячою порнографією). Малолітні жертви сексуальних посягань підсвідомо прагнуть відтворити свій життєвий досвід у дорослому житті.

Віддаленими наслідками для потерпілих у майбутньому стає їх схильність до алкоголізму, наркоманії, асоціальної поведінки, жорстокості (за даними статистики, діти-жертви у 10 разів частіше роблять спроби суїциду; у 85 % дорослих пацієнтів психіатричних клінік виявляється історія сексуального насилля в дитинстві) [8, с. 5]. Потерпілі також можуть втратити основні соціальні орієнтири і цінності, що виявляється у їх подальшій байдужості до проблем сім'ї, трудового колективу і суспільства загалом.

Іще однією соціальною та правовою проблемою деліквентної поведінки неповнолітніх є їх системне і цілеспрямоване втягування у споживання та розповсюдження наркотиків та психотропних речовин, які сьогодні, на жаль, стали невід'ємним складником молодіжної суб- культури. Незаконні дії з наркотичними засобами, психотропними речовинами, їх аналогами або прекурсорами, які вчиняються щодо неповнолітніх або з використанням неповнолітніх, схиляння неповнолітніх до застосування допінгу, до споживання одурманюючих засобів передусім посягають на суспільні відносини у сфері встановленого державою порядку обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, а також здоров'я населення.

Право неповнолітніх на нормальний фізичний розвиток виступає безпосереднім додатковим об'єктом аналізованих злочинів (чч. 2 і 3 ст. 307, ч. 3 ст. 309, ч. 3 ст. 314, ч. 2 ст. 315, ч. 2 ст. 317, ст. 323 і ст. 324 КК України). Враховуючи специфічність охоронюваних суспільних відносин, слід сказати про підвищену суспільну небезпеку зазначених діянь для суспільства. Йдеться про охорону прав якоїсь певної категорії людей, а про загрозу цього явища скалічити конфігурацію сучасного суспільства, загубити фізичне і духовне здоров'я нації [9, с. 320].

Діти в Україні продовжують зазнавати насильства - в загальноосвітніх школах, у сімейних відносинах, при контакті з представниками правоохоронних органів, у закладах опіки та в дитячих будинках сімейного типу нерідко трапляються випадки приниження гідності дітей. При цьому не існує дієвих механізмів ефективного виявлення та реагування на випадки насильства, а також механізмів забезпечення існуючих законодавчих норм, що забороняють фізичні покарання. Недосконалою й травматичною для дитини залишається процедура допиту дітей (свідків, потерпілих і обвинувачених у злочині) [10]. На відміну від позитивного досвіду низки пострадянських і пост- соціалістичних держав, які створюють спеціально облаштовані кімнати для опитування дітей, в яких дитина перебуває в товаристві батьків чи рідних і не бачить людину, яка веде допит чи опитування за дзеркальним склом (Литва, Латвія, Польща, Словаччина, Угорщина), в Україні така практика не застосовується. Насамперед через матеріально-фінансові та організаційні причини.

Відзначимо, що важливим чинником запобігання злочинності неповнолітніх є й досконалість чинного законодавства у цій сфері. Нині основними нормативно-правовими актами, які регулюють це питання, є Конституція України, Закони України «Про попередження насильства в сім'ї», «Про міліцію», «Про охорону дитинства», «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей», «Про соціальну роботу з сім'ями, дітьми та молоддю», Сімейний кодекс України, постанова Кабінету Міністрів України № 616 «Про затвердження Порядку розгляду заяв та повідомлень про вчинення насильства в сім'ї або реальну його загрозу» від 26 квітня 2003 р.; спільний наказ Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства внутрішніх справ, Міністерства освіти і науки, Міністерства охорони здоров'я України «Про затвердження Порядку розгляду звернень та повідомлень з приводу жорстокого поводження з дітьми або реальної загрози його вчинення» від 16.01.2004 р. № 5/34/24/11; спільний наказ Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту, Міністерства охорони здоров'я, Міністерства освіти і науки, Міністерства праці та соціальної політики, Міністерства транспорту та зв'язку, Міністерства внутрішніх справ та Державного департаменту України з питань виконання покарань «Про затвердження Порядку взаємодії суб'єктів соціальної роботи із сім'ями, які опинилися у складних життєвих обставинах» від 14.06.2006 р. №1983/388/452/221/556/596/106; спільний наказ Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту та Міністерства внутрішніх справ «Про затвердження Інструкції щодо порядку взаємодії управлінь (відділів) у справах сім'ї, молоді та спорту, служб у справах дітей, центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді та відповідних підрозділів органів внутрішніх справ з питань здійснення заходів з попередження насильства в сім'ї» від 7.09.2009 р. № 3131/386 (далі - Інструкція № 3131/386-2009) та ін.

Важливим елементом нормативно-правового механізму запобігання та профілактики злочинності неповнолітніх є й міжнародні стандарти у цій сфері. Ці стандарти містяться в таких міжнародних договорах і конвенціях: Конвенція ООН про права дитини від 20 листопада 1989 р., ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 р.; Конвенція Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального розбещення від 25 жовтня 2007 р.; Конвенція ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання від 10 грудня 1984 р., ратифікована Указом Президії Верховної Ради УРСР від 26 січня 1987 р. (чинна згідно із Законом України від 12 вересня 1991 р., № 1543-ХІІ «Про правонаступництво України»); Конвенція про заборону та негайні заходи щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці № 182, ухвалена в межах Міжнародної організації праці 17 червня 1999 р., ратифікована Законом України від 5 жовтня 2000 р. № 2022-ІІІ; Протокол про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками й дітьми, і покарання за неї, що доповнює Конвенцію ООН проти транснаціональної організованої злочинності, прийнятий Резолюцією № 55/25 Генеральної Асамблеї від 15 листопада 2000 р., ратифікований Законом України від 4 лютого 2004 р. № 1433- IV; Декларація прав дитини, затверджена Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН № 1386 (XIV) від 20 листопада 1959 р; Факультативний протокол до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії від 1 січня 2000 р., ратифікований Законом України від 3 квітня 2003 р. № 716- IV, та ін.

Незважаючи на зусилля більшості країн світу, щоденно під час збройних конфліктів гинуть та отримують поранення тисячі цивільних осіб. Більшу половину цих жертв, як не прикро, становлять діти. За даними Дитячого фонду ООН, за останнє десятиліття, в ході збройних конфліктів, загинуло 2 мільйони дітей, 6 мільйонів залишилися без домівок, 12 мільйонів отримали поранення чи залишились інвалідами, і щонайменше 300 тисяч дітей-солдат беруть участь у понад 30-ти конфліктах у різних куточках світу. Такі вражаючі цифри свідчать про те, що проблема захисту дітей і донині залишається неврегульованою [11].

Аналіз українського законодавства дає підстави стверджувати, що стосовно дітей воно базується на гуманних принципах, закріплених у Конвенції про права дитини та інших міжнародних актах. Але в ньому ще не врахований принципово новий підхід до дитини як рівноправного члена суспільства, а також мають місце істотні прогалини щодо багатьох міжнародних стандартів прав дитини й відповідних процедур для здійснення низки проголошених і закріплених у законодавстві України прав дитини. Це, на нашу думку, свідчить про необхідність розробки та прийняття відповідно до міжнародних стандартів закону України про права дитини [12].

Список використаної літератури

1. Тимощук О. Узаконена безвідповідальність батьків // Дзеркало тижня. - 2013. - 15 лют. - № 6 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://gazeta.dt.ua

2. Кравчук М. В. Теорія держави і права (опорні конспекти) : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Авт.-упор. М. В. Кравчук. - К. : Атіка, 2010. - 288 с.

3. Шпаргалка по криминологии. 2011 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://all-sci.net

4. Левицька Л. В. Запобігання насильницьким злочинам щодо неповнолітніх в Україні [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://dysertaciya.org.ua

5. Майгур О. С. Особливості особистості неповнолітнього, що сприяють втягненню його у злочинну діяльність // Юридична психологія та педагогіка. - 2013. - № 1. - С. 227-232.

6. Чепельська Т. Сьогодення тих, кому належить майбутнє // Іменем Закону. - 1998. - 6 лют. - № 6.

7. Про стан законності в державі за 2013 рік (відповідно до статті 2 Закону України «Про прокуратуру») [Електронний ресурс]. - Режим доступу : www.gp.gov.ua

8. Джужа А. О. Кримінально-правові та кримінологічні засади запобігання злочинам проти статевої недоторканості дитини [текст] : моногр. / А. О. Джужа ; Нац. акад. внутр. справ. - К., 2013. - 193 с.

9. Криминология: учеб. для учебных заведений МВД Украины / В. Г. Лихолоб, В. П. Филонов, О. И. Коваленко, А. Е. Михайлов / Под ред. В. Г. Лихолоба, В. П. Филонова. - Киев-Донецк, 1997. - 398 с.

10. Проблемні питання дотримання прав дитини в Україні [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://helsinki.org.ua

11. Конвенція про права дитини та участь неповнолітніх у збройних конфліктах [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.minjust.gov.ua

12. Об'єднана асоціація студентів-юристів Закарпаття. Мережа нідерландських благодійних фондів для Центральної та Східної Європи. Міжобласний благодійний фонд // Благодійний фонд «Фонд розвитку Карпатського Єврорегіону» / Права дитини та механізм їх захисту. - Ужгород, 2009.

Размещено на Allbest.ru