Плагіат: його різновиди та заходи протидії

Размещено на http://www.allbest.ru/

2

ПЛАГІАТ: ЙОГО РІЗНОВИДИ ТА ЗАХОДИ ПРОТИДІЇ

УДК 347.78:347.77:343.53

В.М. Зуб, М.М. Дем'яненко

У статті розглядаються явище плагіату, його різновиди, специфіка проявів. Аналізується вітчизняне законодавство у сфері захисту інтелектуальної власності та авторських прав, а також наявний арсенал заходів з виявлення та протидії плагіату.

Ключові слова: плагіат, плагіатор, види плагіату, авторське право.

Keywords: plagiarism, plagiarist, types of plagiarism, copyright.

плагіат авторські права інтелектуальна власність

Усе частіше, в повсякденному лексиконі спостерігається вживання терміна плагіат (від лат. plagio - викрадати), а в основному - звинувачення в його використанні. І справді, важко не погодитися з популярністю плагіату в сучасному суспільстві, а найбільш широкою сферою його використання є творчість: наукова, літературна, художня, музикальна та ін. Однією з основних причин його популярності є той факт, що сьогодні значною мірою розвивається творча діяльність, як засіб демонстрації власних творчих здібностей, таланту, потенціалу, проте, за умов високої конкуренції, окремі особистості воліють привласнити чужий продукт. А сам плагіат можна визначити як діяльність, що направлена на незаконне привласнення авторства іншої особи.

Перші прояви плагіату трапляються саме в літературному жанрі ще в ранньому середньовіччі, хоча існує думка, що «Проблема плагіату в літературі, тобто літературної крадіжки, існує рівно стільки, скільки і сама література» [1, 282], пізніше плагіат продовжує активно використовуватися в різних сферах творчої, в т. ч. і наукової діяльності, та навіть серед відомих науковців та державних діячів.

Попри наявність кількох визначень, поняття плагіату закріплене на законодавчому рівні в ст. 50 Закону України «Про авторське право і суміжні права», в якій плагіат як одна з форм порушення авторського права і суміжних прав визначається як «оприлюднення (опублікування), повністю або частково, чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору» [2]. Окремі аспекти цивільно-правового захисту інтелектуальної власності, авторського права і суміжних прав та відповідальність за їхнє порушення, зокрема і за плагіат, визначено зокрема у ст. 41 та ст. 54 Конституції України, ст. 52 згаданого вище Закону, ст. 431 і 432 та інших нормах Цивільного кодексу України, ст. 512 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ст. 69 Закону України «Про вищу освіту» від 01.07.2014 р., в якій також дається визначення плагіату, щоправда академічного «оприлюднення (частково або повністю) наукових результатів, отриманих іншими особами, як результатів власного дослідження та/або відтворенню опублікованих текстів інших авторів без відповідного посилання» [3]. Зауважимо, що вітчизняним законодавством передбачена також і кримінальна відповідальність за даний злочин, наприклад, у ст. 176 Кримінального кодексу України зазначено: «Незаконне відтворення, розповсюдження творів науки, літератури і мистецтва, комп'ютерних програм і баз даних, а так само незаконне відтворення, розповсюдження виконань, фонограм, відеограм і програм мовлення, їх незаконне тиражування та розповсюдження на аудіо- та відеокасетах, дискетах, інших носіях інформації, або інше умисне порушення авторського права і суміжних прав, якщо це завдало матеріальної шкоди у значному розмірі, караються штрафом від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією та знищенням всіх примірників творів, матеріальних носіїв комп'ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, відеограм, програм мовлення та знарядь і матеріалів, які спеціально використовувались для їх виготовлення» [4]. Хоча в цьому випадку спостерігається юридична колізія, оскільки як Кримінальним, так і Цивільним кодексами передбачено відповідальність саме за порушення авторського права та суміжних прав, та не дається конкретного визначення плагіату, тоді як у Законі плагіат розглядається як один із видів порушення авторського права та суміжних прав. Тобто існує необхідність уточнення змісту даного поняття, оскільки плагіат має певні спільні риси, наприклад, з «піратством» або співавторством та конкретної відповідальності за його застосування. Але водночас можемо констатувати, що на сучасному етапі в Україні за плагіат навіть до кримінальної відповідальності не притягують.

Масштаби використання плагіату останнім часом породжують необхідність його постійного вивчення, з метою його виявлення та подальшого запобігання. Значна кількість праць з дослідження плагіату належить і українським науковцям. Серед яких можемо відмітити роботи авторів: Г.О. Сляднєва, А.В. Кирилюк, Г.О. Ульянова, М.О. Мінц, І.В. Порало - переважно досліджують плагіат як соціальне явище; Ю.Л. Булаховська, Ю.Ю. Симонян - літературний плагіат; Ю.Б. Михайловський, Ю.А. Коцюк, І.В. Шостак, Л.А. Лупаренко, Т.Е. Лихачова, П.І. Репеш- ко - виявлення та протидія плагіату, зокрема в науковій діяльності, та інші дослідники, які у своїх працях приділяють увагу окремим аспектам цього явища.

Широке застосування плагіату не в останню чергу пов'язане зі стрімким розвитком інформаційних технологій, коли доступ до безлічі творів (наукових, літературних тощо) можна отримати, «зайшовши» в інтернет. Проте, найбільш вираженою суспільною групою - плагіаторами є студенти. І для цього існує низка причин: по-перше, це постійний брак часу, який змушує студентів вдаватися до певного роду «хитрощів», що допомагають виконати роботу вчасно; по-друге, вільний доступ до інтернету (де можна знайти матеріали, що відповідають їхній темі), наявність комп'ютерної техніки та добре володіння нею; по-третє, той факт, що у викладачів не має фізичної змоги перевіряти всі подані роботи на наявність у них плагіату (хоча певні позитивні зрушення в цьому аспекті все ж спостерігаються). На цьому наголошує також І.В. Порало, зазначаючи: «...акти порушень авторського права, правил професійної етики, норм вищої школи частішають щодня, і це проблема не локальна, її масштаби відчуває вся світова спільнота. Але найбільш вразливою до плагіату сферою залишається вища освіта» [9, 89]. Така ситуація характерна не лише для України, навіть у Гарвардському університеті (США) мав місце скандал у зв'язку з чисельними випадками плагіату з боку студентів. Більшість наукових робіт практично повністю ідентичні [1, 278].

Водночас, окремі ВНЗ в Україні почали робити перші кроки для протидії плагіату. Наприклад, викладачі Національного авіаційного університету розробили програму порівняльного аналізу електронних текстів, такий досвід успішно переймають і інші українські виші, наприклад, з 2010 р., після попереднього тестування, система Anti-Plagiarism використовується у Хмельницькому національному університеті для перевірки результатів дипломного проектування. Практичне застосування системи показало такі результати: в першій рік застосування було виявлено до 30% випадків плагіату, на другий рік - 2-3 %, на третій рік - поодинокі випадки, що свідчить про відчутний ефект підвищення якості результатів дипломного проектування [6, 163].

Проте, коло «плагіаторів» не обмежується лише студентами, як і не можна звинувачувати всіх студентів у використанні плагіату. Для прикладу наведемо кілька гучних випадків виявлення плагіату в наукових роботах провідних державних діячів зарубіжних країн. Політик, міністр оборони ФРН Карл-Теодор цу Гуттенберг захистив 2007 р. дисертацію, але згодом виявилося, що робота містить плагіат. Скандал здійнявся після того, як професор юриспруденції Андреас Фішер-Лескано (Andreas Fischer-Lescano) знайшов у тексті вісім місць, де міністр, цитуючи інші публікації, не ставить посилання на джерела. Але після детальної перевірки виявилося, що таких місць набагато більше. Ішлося про випадки дослівного запозичення цитат із робіт інших авторів. Пізніше міністр подав у відставку з уряду [5]. Президент Угорщини Пал Шмітт 2012 р. також був звинувачений у плагіаті при написанні докторської дисертації від 1992 р., після чого оголосив про відставку. Звинувачення в плагіаті були адресовані також президенту Німеччини Крістіану Вульффу, прем'єр- міністрові Румунії Віктору Понті та ін.

Щоправда, і в Україні ситуація далеко не краща. Серед останніх гучних звинувачень у плагіаті можна згадати виступ на той момент секретаря РНБО Раїси Богатирьової, яка буквально дослівно повторила виступ керівника компанії Apple Стіва Джобса. Однак апогеєм плагіату в українському політикумі стала робота колишнього Президента Віктора Януковича «Opportunity Ukraine», видана у серпні 2011 р. За інформацією «Української правди», у книзі Януковича є цілі абзаци з текстів, які раніше виходили за підписом різних осіб, зокрема Тараса Стецьківа, Максима Михайленка, Віталія Сича, В'ячеслава Піховшека, Василя Волги та ін. Ця робота була яскравим прикладом плагіату, який має каратися не лише моральним засудженням, але і за законом, як порушення авторських прав. Але в Україні, на відміну від розвинених західних країн, плагіат перших осіб держави не спричинив поки що жодного покарання. Хоча, не можна не згадати перший вітчизняний прецедент з позбавлення наукового ступеня у судовому порядку. 16 листопада 2012 р. Шевченківський районний суд м. Києва задовольнив позов заступника декана філософського факультету Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка Сергія Руденка до спеціалізованої вченої ради КНУ ім. Т.Г. Шевченка про скасування рішення про присвоєння наукового ступеня кандидата наук Ксенії Василенко (відомої також під псевдонімом «Соня Кошкіна»), в дисертації якої було виявлено плагіат.

Беручи до уваги міжнародний досвід та вітчизняні дослідження у сфері плагіату, бачимо, що це явище сприймається як щось незаконне, а якщо воно незаконне, то має бути і належний захист від такої діяльності. Часто використання плагіату має ненавмисний характер, особливо в умовах розвиненого інформаційного суспільства, коли обмін інформацією відбувається за допомогою різних джерел, основним з яких є інтернет, який надає необмежений доступ до майже всіх можливих ресурсів, серед яких і останні напрацювання, нові ідеї розвитку тієї чи іншої галузі. Тому для встановлення належної відповідальності за плагіат постає необхідність його класифікації. На сьогоднішній день не існує єдиної класифікації видів плагіату, як і не існує єдиного загальноприйнятого його визначення. Проте, загалом, залежно від обсягу запозиченого матеріалу, можна виділити три основні види плагіату:

- копіювання чужої роботи з її подальшим оприлюдненням під своїм іменем;

- представлення сукупності власних і запозичених джерел без належного їхнього цитування;

- перефразування чужої роботи без належно оформленого посилання на оригінального автора або видавця.

Детальнішу класифікацію пропонують автори одного з найбільших англомовних ресурсів для виявлення плагіату «Turnitin»:

- видання виконаної іншим автором роботи за свою без внесення в неї жодних змін;

- копіювання значної частини чужої роботи в свою без внесення в запозичене жодних змін;

- копіювання інформації з кількох різних джерел без внесення в неї правок, «маскування плагіату» самостійним написанням перехідних речень між скопійованими частинами;

- внесення незначних правок у скопійований матеріал (переформулювання речень, зміна порядку слів у них тощо);

- повне запозичення текстів з інших джерел, але цілковите їхнє перефразування;

- видання власної колись уже написаної роботи за нову (переважно стосується студентів) [7].

А от вітчизняний дослідник плагіату Г.О. Сляднєва для більш глибокого його розуміння пропонує оперувати такими поняттями як заборонений, запозичення, відтворення або репродукування, зокрема зазначаючи, що «плагіат проявляється в багатьох формах і він може бути розділений на різновиди, залежно від обсягу привласненого матеріалу (цей принцип розподілення вже став традиційним): повний і частковий плагіат; а також згідно зі ступенем подібності - скопійований або спірний текст, копіювання якого не доведено» [10, 105]. Важко не погодитися з думкою дослідниці, яка узагальнила існуючі напрацювання та запропонувала виокремлювати такі види плагіату: ненавмисний плагіат - підсвідомий, а автор як наслідок є вимушеним плагіатором (виражається в «творчому впливі» на автора, його психіку та свідомість), до нього відносяться:

- наслідування - власне авторське перероблення твору;

- стилізація - намагання приблизити твір, створений за конкретним прикладом до певної епохи, стилю;

- випадковий плагіат - до одних і тих самих висновків, рішень і навіть винаходів можуть самостійно прийти різні люди (часто трапляється в науковій літературі);

- «плагіат, що тиражується» - автори найчастіше посилаються на джерело найбільш популярне (видане найбільшим тиражем), при цьому не замислюючись, чи насправді воно є першоджерелом.

Навмисний плагіат - абсолютно свідомий процес повного або часткового присвоєння авторства чужого твору, до нього входять:

- копіпаст (від англ. Copy-paste - скопіювати-вставити) - метод створення тексту, як механічного комбінування цитат одного або кількох джерел без зазначення авторства);

- рекламний та диверсійний плагіати (здебільшого трапляються в інтернеті), коли з метою залучення відвідувачів та/або покупців як заголовків та ключових слів навмисно використовують популярні імена та/або назви, що не мають нічого спільного із сайтом плагіатора.

Завуальований плагіат - використовується в різних видах творчості, коли загальновідомий твір подається як новий, під авторством плагіатора. Способами здійснення та- кого виду плагіату є згаданий вище копіпаст та рерайтинг. Рерайт - це переробляння вже існуючого тексту для того, щоб пошукові системи в інтернеті приймали його за оригінальний. Виділяють також поверхневий та глибокий рерайтинг [1, 279-281].

Така класифікація дає змогу визначити суб'єктивну сторону використання плагіату, його складову та вплив на значущість твору, а в подальшому і допоможе визначити ступінь вини плагіатора та рівень його відповідальності. Але для цього, передусім, потрібно проаналізувати творчу роботу на предмет її авторства. В цьому аспекті найбільш розвиненим є аналіз текстових творів.

На сьогодні існує кілька інтернетресусів, що надають такі послуги. Перевірити текст на плагіат можна як онлайн, так і за допомогою спеціальних програм. Серед найбільш популярних сервісів перевірки унікальності тексту можна виділити такі сайти: copyscape.com - дозволяє перевіряти тексти англійською та російською мовами, відображаючи список сайтів, на яких були знайдені копії цитат із тексту на інших сайтах. Серед недоліків сервісу слід відмітити, що не завжди оцінка унікальності є об'єктивною, лише перші десять текстів можливо перевірити безкоштовно - в подальшому необхідно платити, а також той факт, що ресурс є онлайновим; AntiPlagiat.ru - в цілому дуже схожий із першим, хоча немає необхідності заздалегідь розміщувати текст в інтер- неті, проте, як показує практика, іноді сервіс визнає унікальними тексти, що були скопійовані з інших сайтів; подібні завдання виконують також istio.com, miratools.ru, pasteit. ru, findcopy.ru та ін. На окрему увагу заслуговують також такі комп'ютерні програми: DC Finder (Double Content Finder) - досить надійний софт, недоліком є повільність, проте саме вона дозволяє отримати об'єктивний результат; P^ide - як і попередня програма, є досить надійною, але також повільною. Виділяється наявністю низки додаткових опцій; Advego Plagiatus - зручна та швидка програма, що показує відсоток унікальності, дозволяє одразу вносити зміни в текст [9].

Кожен із вищезгаданих сервісів, незважаючи на наявність певних недоліків, дозволяє знаходити плагіат, а значить - може бути ко- рисним для тих авторів, яким не байдужа своя репутація, а отже - зобов'язані самі перевірити текст на плагіат, оскільки не можна виключити вірогідність повного збігу окремих словосполучень і виразів, що часто вживаються, в інших джерелах. Ще однією категорією потенційних користувачів є викладачі, наукові керівники, рецензенти та опоненти наукових робіт тощо.

Таким чином, можна стверджувати, що останнім часом плагіат набуває широкої популярності, причиною цього є сукупність об'єктивних і суб'єктивних чинників, що сприяють поширенню даного явища. Сам плагіат визначається як щось негативне, протизаконне, а наявність плагіату може свідчити про поверхове знання автором обраної теми дослідження. Обов'язковими його ознаками є: неправомірне використання чужого твору; привласнення авторства, обнародування (опублікування) твору під іменем особи, яка не є його автором [11, 264]. Проте, відповідальність має бути тотожною мірі його використання, а для цього потрібно розрізняти, в т. ч. і на законодавчому рівні, які все ж таки існують види плагіату. Це дасть змогу встановити рівень вини плагіатора. Оцінити унікальність роботи допоможуть наявні сервіси, які стали все більш затребуваними в сучасних умовах, що в свою чергу сприяє появі нових та удосконаленню існуючих ресурсів. Не можна також пропусти повз увагу позитивних моментів, що існують у вітчизняному законодавстві в питанні протидії плагіату, а також останніх напрацювань, зокрема з ухваленням Закону України «Про вищу освіту», що набув чинності 6 вересня 2014 р., в якому передбачені більш жорсткі санкції за плагіат (академічний), а саме - науковець позбавляється ступеня, його науковий консультант, опоненти та голова спеціалізованої ради - права брати участь у таких радах на 2 роки, а навчальний заклад - упродовж 2 років створювати такі ради. Дієві приклади боротьби з плагіатом мають місце і в окремих вишах через застосування цілого арсеналу заходів для виявлення та протидії плагіату в навчальній і науковій діяльності. А отже, в Україні, незважаючи на всі негаразди, є чималий потенціал для боротьби з плагіатом.

Використані джерела

2.Про авторське право і суміжні права : Закон України [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/3792-12]. - Назва з екрана.