Регламентація земельних відносин добросусідства в кодифікації "Права, за якими судиться малоросійський народ" (1743 р.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК: 349.6

Регламентація земельних відносин добросусідства в кодифікації "Права, за якими судиться малоросійський народ" (1743 р.)

Мироненко І.В.

Збірник „Права, за якими судиться малоросійський народ” (1743 р.) вважається однією з найвидатніших писемних пам'яток українського права XVIII ст. Положення глав 17-19 даної кодифікації містили значну кількість матеріальних та процесуальних норм щодо врегулювання відносин власників сусідніх (суміжних) земельних ділянок. Незважаючи на казуїстичність цих норм та відсутність положень загального характеру, можна зробити висновок про існування в той час достатньо розвинутого правового регулювання відносин добросусідства (право сусідства) в сучасному їх розумінні.

Ключові слова: добросусідство, право сусідства, відносини добросусід- ства. земельний право кодекс добросусідство

Сборник «Права, по которым судится малороссийский народ» (1743 г.) считается одной из самых выдающихся письменных памяток украинского права XVIII ст. Положение глав 17-19 данной кодификации содержали значительное количество материальных и процессуальных норм о регулировании отношений владельцев соседних (смежных) земельных участков. Несмотря на казуис- тичность этих норм и отсутствие положений общего характера, можно сделать вывод о существовании в то время достаточно развитого правового регулирования отношений добрососедства (права соседства) в современном его понимании.

Ключевые слова: добрососедство, право соседства, отношения добрососедства.

„The Maloros' Nation Judge Law” (1743) is considered one of the most prominent sources of Ukrainian law XVIII century. The regulations of chapters 17-19 of the given codification contain some rules concerning the adjustment of relations of proprietor's neighbouring lot lands. Despite of absence of the general regulations, it is possible to make a conclusion about the existance of the developed legal adjusting of good-neighbourly relations (right for neighbourhood) at the time.

Keywords: neighbourliness, right for neighbourhood, neighbourliness relations, „The Maloros Nation Judge Law” (1743).

Актуальність теми. Положення глави 17 чинного Земельного кодексу України спрямовані на регулювання земельних відносин добросусідства і становлять самостійний інститут земельного права. На сьогодні питанням добросусідства науковцями приділяється порівняно незначна увага, кількість наукових праць з даної тематики обмежена. Однак даний правовий інститут має тривалу історію розвитку, починаючи з найдревніших писемних пам'яток права, та регулює достатньо широке коло повсякденних відносин землевласників та землекористувачів, а тому його дослі-дження потребує більш значної уваги.

Стан дослідження. Окремі аспекти відносин добросусідства розглянуто в працях П.Ф. Кулинича, М.В. Шульги, А.М. Мірош-ниченка, Д.В. Бусуйок В.Є. Рубаника та ін. Однак в цілому пи-тання розвитку т.з. „сусідського права” на українських землях в літературі висвітлені достатньо обмежено. Вдосконалення сучас-ного правового регулювання земельних відносин добросусідства потребує, крім іншого, дослідження історії його розвитку з метою узагальнення та вдосконалення відповідної практики правозасто- сування. Зокрема вказане стосується періоду козацько-гетьманської доби, що включає в себе національно-визвольні війни середини XVII століття, існування відносно автономної української держави на Лівобережній Україні, а також Запорізької Січі [1, с.7].

Мета дослідження. Однією з найвидатніших писемних пам'яток українського права того часу в літературі прийнято вва-жати збірник під назвою „Права, за якими судиться малоросій-ський народ” (1743 р.), його цінність полягає у тому, що він був результатом кодифікації діючих на той час правових норм, в тому числі норм звичаєвих [2, с. 136-137; 3, с. 200]. Не зважаючи на те, що „Права” не одержали свого офіційного затвердження, їх засто-совували та на них посилались судді при розгляді і при вирішенні судових справ [2, с. 136-137; 4, с. 223], ця кодифікація стала під-ручником, за яким вивчалось українське право, та коментарем до „Литовського статуту” [3, с. 113]. Виходячи з викладеного, дана стаття має на меті висвітлити основні положення даної кодифікації щодо регламентації сусідських відносин як узагальнення практики правового регулювання з досліджуваного питання того періоду.

Основний виклад. З точки зору дослідження правового ре-гулювання земельних відносин добросусідства певний інтерес становлять положення глави 17 „Про справи земські” даної ко-дифікації, у якій встановлено порядок і правила межування землі, компетенція і повноваження посадових осіб, відповідальних за землевпорядкування - „межовиків” або земельних комісарів, визначався порядок відновлення порушених прав по володінню землею і встановлювалась відповідальність за їх порушення, яка суттєво диференціювалась залежно від станової приналежності відповідача [5, с. 233]. Так, саме у даній главі знайшло своє за-кріплення положення про відповідальність за знищення межових знаків (артикул 14 „Про псування меж та про поновлення їх”) [6, с. 625].

Крім даної глави, яка містила переважно норми процесуаль-ного характеру щодо врегулювання земельних спорів, ряд по-ложень про земельні відносини добросусідства ми знаходимо у положеннях глави 18, що регламентували суміжне використання водних ресурсів, та 19, в якій містились правила щодо суміжного використання лісових ресурсів і будівництва.

В цілому ми можемо констатувати, що положення щодо зе-мельних відносин добросусідства в „Правах, за якими судиться малоросійський народ” (1743 р.) достатньо аналогічні тим, які містились в „Литовських статутах”, зокрема в останній їх редакції від . Це закономірно, оскільки самі розробники у передмові вказували, що при складанні даного збірника вони, в першу чергу, користувались положеннями „Статута великого княжения литов-ського”, а інші джерела застосовувалися в субсидіарному порядку [6, с. 412-413]; на цю ж обставину вказують і сучасні дослідники при вивченні змісту даної пам'ятки права [2, с. 136-137; 7, с. 113].

Що стосується положень глави 18, то тут необхідно розрізняти положення щодо регулювання використання водних ресурсів, зокрема судноплавних рік в цілому, та положення, які стосуються власне сусідських відносин.

Щодо останнього, то тут можна вказати на норми пп. 1-6 артикулу 2, які регулювали питання використання рік у якості межі. Так, у п. 1 даного артикулу визначалось, що сусіди вправі використовувати таку ріку до її половини. Значні частини одного берега, перенесені водою до іншого берега, продовжували вва-жатись належними їх попередньому власнику. У разі зміни русла ріки межа проводилась по середині її старого русла. Умисні дії щодо зміни течії суміжної ріки прирівнювались до пошкодження межі; попереднє становище відновлювалось, а на винну особу на-кладались майнові стягнення і відшкодування шкоди (п. 2 даного артикулу). Дерево, що було відірване та перенесене водою до іншого берега і там пустило коріння, змінювало власника, в той час як інше майно, перенесене водою, продовжувало вважатись власністю попередньої особи (п. 3). Острови, що знаходились чи утворювались по середині ріки, в рівних частинах належали влас-никам берегів, а острови, які знаходились не по середині - розді-лялись відповідно до їх положення відносно середини ріки (п. 4 арт. 2 розд. 18) [6, с. 631-632].

У пунктах 1 та 2 артикулу 4 регламентувалися питання спо-рудження та використання загат і млинів. Так, заборонялось піднімати рівень води, котрий б затоплював млини чи землі вище за течією, а також без дозволу прибудовувати загати до чужого берега. У разі встановлення умисного характеру таких дій на вин-ного накладався штраф („двенадцать рублей денег”), стягувалось відшкодування доведених збитків та усувалось допущене пору-шення. Пунктом 3 артикулу встановлювалась позовна давність в таких відносинах, що становила десять років [6, c. 634].

У пункті 2 артикулу 6 розділу 19 „Прав...” було вміщено норму, яка регулювала відносини щодо переростання рослинами огорожі. Дану норму було виписано казуально, оскільки в ній йшлось не про рослини в цілому, а лише про хміль. Особа, з во-лодіння якої хміль переріс через огорожу до сусіда, мала право його общипувати доки зможе дістати з своєї ділянки, а щодо ін-шого - права використовувати дану рослину набував сусід [6, с. 638-639]. В даному випадку має місце використання положень § 1 статті 52 Книги другої частини „Земське право” „Саксонського зерцала” [8], на що вказували і розробники „Прав, ...” [6, с. 639]. В цілому ж, слід вказати, що з питань сусідських відносин „Права, за якими судиться малоросійський народ” (1743 р.) достатньо багато положень запозичили також і з „Саксонського зерцала”.

Артикулом 13 глави 19 „Прав.” регламентувалися питання будівництва поруч з сусідським будинком чи межею.

Так, пунктом 1 заборонялись будівництво, яке закривало світ-ло сусідньому будинку, а також облаштування вікон на сусідній двір, через які можна було б викидати до сусіда сміття. Водночас, якщо такі вікна були необхідні, то їх належало облаштовувати під стелею У разі, якщо доступ світла на подвір'я був лише з одного боку, то сусіду з цього боку заборонялося як зводити високі бу-дівлі, так і садити високі дерева (п. 2 арт. 13). Положення пункту 3 артикулу 13 даної глави забороняли спускати стоки з дахів на сусідні володіння, а також без дозволу здійснювати прибудови до сусідніх будівель; щодо таких прибудов встановлювалась позовна давність, яка становила один рік [6, с. 641].

Артикулом 14 регламентувалися питання використання рос-лин біля чи на межі. Пунктом 1 артикулу приписувалося садити дерева не ближче трьох аршинів до межі (огорожі чи стіни). Гілки дерев, що переростали огорожу і заважали сусідові, належало об-рубати; це повинен був зробити на вимогу сусіда власник дерева, а у разі невиконання такої вимоги - оповестясь на уряде..” сам сусід [6, с. 641]. В цьому разі має місце запозичення положення, що містилась в § 2 статті 52 Книги другої частини „Земське право” „Саксонського зерцала” [8].

У разі, якщо „дерево какое овощ родящее” знаходилось на самій межі, то перерослі на ділянку корені та гілки відповідний землеволоділець міг обрубати, а якщо він цього не робив - то отримував право на половину плодів дерева (п. 2 арт. 14). У ви-падку, коли гілки дерева, що приносить плоди, переростали на сусідню ділянку і не заважали її володільцю, то сусіду надавалось право збирати опалі плоди, проте заборонялось їх рвати і збивати з гілок; у разі падіння плодів з перерослих гілок на вулицю, їх на рівні з власником дерева дозволялось збирати і іншим особам (п. 3 арт. 14) [6, с. 642].

Положеннями, що містились в артикулі 15, регулювалися пи-тання будівництва стін на межі та будівель і господарських споруд біля межі.

Відповідно до пункту 1 цього артикулу, за згодою суміжних володільців земельних ділянок на межі допускалося спорудження стіни будинку за спільні кошти, проте за відсутності відповідної згоди та внесення коштів для потреб будівництва слід було відступити смугу землі вздовж фундаменту шириною в два лікті. Згідно пункту 2 артикулу 15, при здійсненні забудови слід було відступати від межі: при будівництві кам'яної стіни - на одну стопу, кам'яного будинку - дві стопи, колодязя - на аршин від дерев'яної стіни чи плота і на п'ять аршинів - від кам'яної стіни. Заборонялось здійснювати підкопи під сусідню ділянку, які зав-давали шкоду її володільцю. Колодязі та ями біля межі повинні належно обгороджуватись (не менше півтора аршина в висоту) чи закриватись, в іншому разі їх власник ніс відповідальність за падіння туди кого-небудь [6, с. 642].

Пунктом 1 артикулу 16 було регламентовано питання розмі-щення пічних труб, відхожих місць та свинячих хлівів. Вказувалось, що такі споруди повинні знаходитись не ближче „троих сту-пеней” від межі, при цьому печі підлягали облаштуванню таким чином, щоб їх іскри не потрапляли на сусідній будинок. Відхожі місця не могли бути прилаштовані до сусідських будов і повинні знаходитись в такому місці і мати таку глибину, щоб сморід не до-сягав до сусідів; в іншому разі вони підлягали знесенню Пунктом 2 артикулу 16 передбачалося загальне правило, за яким особа, яка зводить вогненебезпечні споруди (кузні, бані, пекарні та ін.), зо-бов'язувалася забезпечити незаподіяння шкоди сусідам, а у разі настання такої шкоди - сплачувати сусідам відповідні компенсації [6, с. 642-643].

Питанням розмежування сусідніх володінь був присвячений артикул 18 глави 19 „Прав, за якими судиться малоросійський на-род” (1743 р.). Тут містилось лише два пункти. Пункт 1 передба-чав, що особа, яка має намір встановити межові знаки (стовпи, камені та ін.), може це зробити за участю сусіднього землеволо- дільця або, за його згодою, без його участі із залученням межового комісара та інших сусідів. Якщо ж виникав спір про межу, то розмежування проводилось в судовому порядку, під час якого за дорученням суду межовий комісар чи інша особа оглядав спірні межі та заслуховував доводи сторін про межі (п. 2) [6, с. 643-644].

Крім того, питання розмежування володінь регламентувались пунктом 1 артикулу 19, який зобов'язував обгороджувати або обкопувати володіння (подвір'я, сад та ін.), і надавав право на отримання відшкодування від особи, яка спричинила збитки, про-никнувши на ділянку[6, с. 644]. Вказані правила доповнювалися також положеннями артикулу 20, які були запозичені з „Саксон-ського зерцала” [6, с. 645; 8]. Пункт 1 дозволяв обгороджувати, обмуровувати чи обкопувати лише свої володіння, не зачіпаючи чужі землі та загальні вулиці. Пунктом 2 встановлювався обов'я-зок встановлювати огорожу за допомогою плота („плетня”) таким чином, щоб його гладка сторона була повернута назовні. Пункт 3 цього артикулу забороняв перекривати існуюче водне джерело, яке текло до сусіда

Пункт 2 артикулу 19 за своїм змістом передбачав обов'язок суміжних володільців спільно утримувати огорожу, що знаходиться на межі. У разі падіння такої межової огорожі (стіни) на сторону, яка ухилялась від її ремонту чи відновлення огорожі, су-дом покладалось відшкодування завданої іншому сусіду шкоди, а також зобов'язання відновити відповідну огорожу. Пункти 3 та 4 артикулу 19 регулювали питання відшкодування шкоди, завданої падінням будівель, стін чи дерев з сусідньої ділянки. У разі такого падіння, спричиненого бездіяльністю відповідного власника, котрий був попереджений сусідом про таку ймовірність, потерпіла особа мала право на отримання відшкодування, а також могла забрати собі те, що впало на її ділянку. У разі ж падіння, якому не передувало отримання попередження від сусіда, відповідний власник також був зобов'язаний сплатити відшкодування, проте міг забрати назад те, що впало на сусідню ділянку. Що стосується даних положень, то, як свідчать коментарі авторів „Прав, за якими судиться малоросійський народ”, вони не були запозичені з якогось джерела, а є їх напрацюванням [6, с. 644].

Висновки. В цілому ж, якщо проаналізувати положення ма-теріального та процесуального права щодо регулювання земельних відносин добросусідства, котрі містились у збірці „Права, за якими судиться малоросійський народ” (1743 р.), то можна зробити висновок, що дана пам'ятка права дійсно була визначною кодифікацією для свого часу. Увібравши в себе відповідні поло-ження інших поширених пам'яток права того часу, вона в значній мірі перевершувала їх як за кількістю відповідних положень, так і за обсягом відносин, які ними охоплювались. Не містячи загальних положень щодо регулювання сусідських відносин, „Права...” регулювали основні їх види: розмежування сусідніх володінь, об-лаштування та утримання огорож, запобігання проникненню на сусідні володіння, будівництво біля межі, запобігання опосеред-кованим впливам (іскри, дим, сморід) та ін.

Литература

1. Усенко І.Б. Державно-правові інститути козацької України як об'єкт досліджень вітчизняних істориків права / І.Б.Усенко // Антологія української юридичної думки. - Київ: Юридична книга, 2003. - Т. 3: Історія держави і права України:козацько-гетьманська доба.-С.7-22.

2. Василенко М.П. „Права, по которым судится малороссийский на-род" як джерело до історії державного права України XVIII віку / М.П. Василенко // Антологія української юридичної думки. - Київ: Юридична книга, 2003. - Т. 3: Історія держави і права України: козацько-гетьманська доба. - С. 136-143.

3. Слабченко М.Є. Ескізи з історії „Прав, по которым судится Малороссийский народ” /М.Є. Слабченко // Антологія української юридичної думки. - Київ: Юридична книга, 2003. - Т. 3: Історія держави і права України: козацько-гетьманська доба. - С. 200-271.

4. Шемшученко Ю.С. Права, за якими судиться малоросійський народ / Ю.С. Шемшученко // Мала енциклопедія етнодержавознавства. Відповідальний редактор Ю.І. Римаренко. - К.: Генеза, Довіра,1996. - 942 с.

5. Рубаник В.Є. Інститут права власності в Україні: Проблеми зародження, становлення й розвитку від найдавніших часів до 1917 року: Історико-правове дослідження / Рубаник В.Є. - Харків: Легас, 2002. - 352 с.

6. Кодифікація цивільного законодавства на українських землях. В 2 т. Т. 1. / Уклад.: Білоусов Ю.В, Калаур І.Р., Гринько С.Д. та інші. За редакцією Стефанчука Р.О. та Стефанчука М.О. - К.: Правова єдність, 2009. -1168 с.

7. Історія держави і права України: курс лекцій /Під ред. В.Г. Гончаренко. - К. : Вентурі, 1996. - 288 с.

8. Саксонское зерцало // Средневековые исторические источники востока и запада [Електронний ресурс] - режим доступу: ttp://www. vostUt.mfo/Texts/Dokumenty/Germany/Xin/SachsenspiegeL

Размещено на Allbest.ru