Соціально-правова природа злочинів проти радіаційної безпеки: дослідження суті шляхом аналізу історичного становлення поняття безпеки

Ключові слова: безпека, колективна безпека, радіаційна безпека.

Key words: safety, collective safety, radiation safety.

Беззаперечно, дослідження соціальної природи злочину як правового явища завжди вимагало виявлення різних форм його прояву, надання їм індивідуальних ознак для визначення їх сутності в контексті як сучасної правової науки, так і через призму історичних поглядів дослідників різних епох. Відчуття безпеки формує безпечність - як один із суспільних станів, що прямо пов'язаний з громадським порядком і має давнє коріння. Вперше людина стикнулася з розумінням необхідності колективного забезпечення свого існування за рахунок такого відчуття одночасно із появою спільного інтересу, тобто з моменту об'єднання індивідуумів. Вперше, хто наближено до цього охарактеризував об'єднані спільноти як соціальне явище був англійський філософ Т. Гоббс, який визначив під групою людей відоме їх число, об'єднаних загальним інтересом або справою [1, с. 173]. Формування спільнот під тиском історичного прогресу прямо пов'язане із виникненням спільних прав та інтересів індивідуумів, які, у свою чергу, потребують відповідного захисту, а отже, формує потребу щодо чіткого визначення форми зазіхань і на підставі цього визначення порядку захисту від них. Поряд із цим формується загальне поняття безпеки таких груп. Думку свого попередника продовжив Д. Локк, який визначив, що від народження людині належало право на захист свого життя, свободи й майна [2, с. 105]. Як заручник поступального розвитку людство на кожному етапі соціально-технічної еволюції постійно формує нові уявлення злочинного прояву для себе, визначає у кожному випадку його індивідуальні ознаки та класифікує з огляду на його небезпечність у певний момент. Процеси в суспільстві завжди є первинною причиною для законного, правового регулювання пов'язаних з ними суспільних відносин. Важливим завжди залишається виявлення нових форм прояву зла, об'єктивним детермінантом яких є нестримний технічний прогрес. Обрана тема спонукає звернути особливу увагу на громадську безпеку як фундаментальну складову предмета посягання злочинів у сфері радіаційної безпеки. Безпека окремо взятого індивідуума зумовлюється забезпеченням саме колективної безпеки. На нашу думку, така формула взаємозв'язку окремої людини з суспільством є найбільш правильною щодо визначення принципів і підходів у забезпеченні як громадської безпеки загалом, так і радіаційної безпеки зокрема.

Постановка завдання

Мета статті - розглянути соціально-правову природу злочинів проти радіаційної безпеки на тлі розвитку поняття “безпека” та його співвідношення з особою та суспільством.

Результати

Соціальна характеристика злочину має суттєве значення. За період становлення вітчизняного кримінального законодавства думку щодо взаємозв'язку “громадянин - суспільство” різнилися категорично. В параграфі 5 Проекту Кримінального Уложення 1813 р. поняття окремого злочину визначалося як таке, що порушує права та безпеку одного або декількох осіб. Воно може бути в поєднанні з громадською безпекою і без такої [3, с. 2].

Уложення про покарання кримінальні та виправні 1845 р. містить у собі майже таке ж поняття злочину - будь-яке порушення закону, що посягає на непорушність прав Верховної Влади та установлених нею правил, або на права чи безпеку суспільства або окремих фізичних осіб [4, с. 8].

З аналізу наведених положень можливо встановити, що тоді винятково надавалося значення такому поняттю, як окрема індивідуальна безпека. У ході соціально-політичного перетворення країни, з приходом влади рад на теренах нашої держави кардинально змінюються підходи до визначення поняття безпеки як об'єкта кримінальної охорони. Так, під тиском загальних гасел про безпеку окремо взятого громадянина там навіть і не згадують. Прийнятим у 1922 р. Кримінальним Кодексом, його ст. 6 поняттю злочину було надано окрасу як будь-якому суспільно небезпечному діянню або бездіяльності, що створює загрозу основним засадам радянського строю та правопорядку, встановленого робітничо-селянською владою на перехідному до комуністичного строю періоду часу [5, с. 73].

Кримінальний кодекс 1927 р. (ст. 7) містить у собі майже ідентичне визначення, що й попереднє, хоча в цьому трактуванні з'являється описова ознака діянню (бездіяльності) - злочинна, що є позитивним свідченням прогресуючої роботи фахівців з кримінології щодо удосконалення основних засад кримінальної науки [6, с. 149].

Прийнятий у 1960 р. КК ч. 1 ст. 7 надав більш чітке та більш наближене до сучасного визначення поняттю злочину, в якому знаходить своє відображення й людина як об'єкт посягання, однак, не на домінантному місці, як найвища цінність держави. Так, цією нормою передбачалося, що злочином визнається передбачене уголовним законом суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), що посягає на суспільний лад України, його політичну та економічну системи, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а так само інше передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння, яке посягає на правопорядок [7, с. 34].

У згаданих визначеннях присутнє поняття суспільної безпеки, тільки воно відповідно до суспільно-політичної ситуації в країні варує в різних ступенях значущості відносно суспільства та особистої безпеки окремого громадянина в ньому.

Так чи інакше у вітчизняному законодавстві поступово нормативно встановлюється визначення безпеки від злочинних посягань на такий об'єкт охорони, як громадська безпека в цілому та індивідуальної безпеки особи зокрема. Постійний науковий прогрес дає можливість людству створювати нові умови власного існування й одночасно із цим породжує нові форми злочинного прояву, на які людство має у визначеній мірі реагувати та знаходити нові, пов'язані із цим засоби його запобігання. З першими ознаками цього нормативного визначення в нашій країні відбуваються відповідні процеси, що стають об'єктивними збудниками радіаційного інтересу. Такий інтерес фактично стає соціальним підґрунтям до подальшого наукового дослідження специфіки громадської безпеки в розрізі ядерних розробок СРСР.

Поступальний розвиток ідеології радіаційного захисту та безпеки викликав стрімкий розвиток ядерної промисловості, значна частина продукції якої була направлена на оснащення військово-промислового комплексу країни. Значним поштовхом поширення серед населення контакту з радіаційними матеріалами стали ідеї захисту та озброєння. У подальшому це послужило виникненню суспільних взаємовідносин у цій сфері, а разом із цим і створенню ризиків злочинних проявів на радіаційний предмет у державі, що став доступним певним категоріям громадян у суспільстві. Розуміння фізичної природи радіоактивних (ядерних) матеріалів та технічних засобів їх застосування відзначає особливий характер загроз та значну суспільну небезпеку радіаційної (ядерної) злочинності [8, с. 4-9].

З поширенням людством ядерних технологій та зростанням загроз їх застосування та/або незаконного несанкціонованого їх поширення без дотримання відповідних норм та правил захист від них стає більш актуальним. Сьогодні ж злочини проти радіаційної безпеки, як і сама по собі радіаційна злочинність, є соціоекономічним феноменом, закономірним та деструктивним результатом суспільного розвитку, що активізувався в результаті глобальних процесів. Значним поштовхом соціального підґрунтя поширенню ядерної злочинності став розпад СРСР, що за останні десятиліття свого існування накопичив значний потенціал ядерного оснащення в різних його формах. Відтоді як припинила своє існування об'єднана радянська держава неодноразово з'являлися повідомлення про спроби крадіжки та контрабанди ядерних матеріалів з пострадянських країн. Подібні оповіщення з цього приводу стали причиною появи гострих питань, скільки ж дійсно було фактів злочинних проявів у цій сфері.

Офіційна статистика, оприлюднені дані в розрізі різних досліджень щодо фактів нелегальних операцій з радіаційними матеріалами можуть виступати тільки орієнтиром для встановлення реальних масштабів поширення цього явища. Так, на початку 1990-х рр. офіційно було зареєстровано близько 100 випадків ядерної контрабанди з колишніх радянських республік (значною мірою з Росії). Здебільшого це були випадки невійськового призначення радіаційного матеріалу й тенденція прямувала до зменшення. Однак кількість випадків ядерної контрабанди з колишніх комуністичних країн, згідно з урядовими звітами, в 1994 р. збільшилась більш ніж удвічі: 124 випадки порівняно з 56 у 1993 р. та 53 у 1992 р. Більш того, в 1994 р. зафіксовано 77 інциденти з ураном та плутонієм, що вже перевищує випадки з “менш безпечними матеріалами”. У другій половині 1990-х рр. кількість інцидентів з незаконною торгівлею ядерними матеріалами залишалася на високому рівні. За 1998-2001 рр. одна лише Росія запобігла 661 спробу угод з ядерними матеріалами. Загалом за період 1993-2001 рр. Міжнародне агентство з ядерної енергії (МАГАТЕ) зареєструвало 376, а Турція - ще 104 випадки контрабанди незбройних радіоактивних матеріалів з пострадянських держав [9, с. 211-232].

Наведені дані є прямим доказом актуальності щодо визначення напрямів запобігання таким злочинам для України та поглиблення співпраці з найближчими сусідами й світовим співтовариством загалом.

Не може залишатися поза увагою і загрозлива площина прихованого злочинного промислу в нелегальному захороненні токсичних відходів, що зумовлено економічною складовою. У цій кримінальній діяльності найбільші проблеми виникають через формально легальну “прикритість ділків” за рахунок офіційно діючих юридичних осіб - суб'єктів господарювання, що з першого погляду здійснюють цілком законну діяльність. За оцінкою міжвідомчої робочої групи Уряду США, злочинні групи, що спеціалізуються на нелегальних захороненнях токсичних відходів заробляють цим нелегальним промислом від 1 до 2 млрд дол. США на рік [10]. Серед основних країн пострадянського простору, що зосередила на своїй території ядерні могильники, є Російська Федерація, однак останнім часом все частіше лунають тези щодо можливого створення аналогічного об'єкта захоронення в Україні на території зони відчуження та відселення Чорнобильської АЕС, що, в свою чергу, створює додаткове соціально-економічне підґрунтя для злочинного прояву в нашій державі.

Згідно з базою даних МАГАТЕ, прослід- ковується тенденція зростання зареєстрованих інцидентів незаконного обігу ядерних матеріалів у період з 2002 по 2007 рр. з піком 2006-2007 рр., що умовно можна назвати новим етапом погіршення рівня радіаційної безпеки в кримінально-правовому розумінні. Експерти у цій сфері пояснюють вказану тенденцію тим, що після терактів 11.09.2001 р., які сприяли усвідомленню масштабів загрози ядерного та радіаційного тероризму, в багатьох країнах світу значно активізувалися заходи, спрямовані на протидію незаконному обігу ядерних матеріалів, у тому числі шляхом створення систем радіаційного контролю на державних кордонах, об'єктах та системах критичної інфраструктури тощо. При цьому слід зазначити, що до сьогодні не було зафіксовано жодного випадку застосування пристрою для розпорошення радіоактивності, як і не було жодного випадку здійснення терористичного акту, в результаті якого відбувся викид радіоактивності на АЕС або дослідницькому реакторі. Менш ніж 1% інцидентів пов'язані з матеріалами, які можна використати для виготовлення ядерної зброї [11].

Усвідомлене розуміння людиною, що суть зловмисного прояву полягає у безпосередньому порушенні безпечного існування чи загрозі такого, логічним стало нормативне врегулювання таких проявів з мотивів запобігання, а також контролю за непорушністю нормального стану життєдіяльності.

Висновки

Враховуючи викладене, можна дійти висновку, що формування поняття громадської безпеки в розрізі захисту як суспільства загалом, так і окремого громадянина формувалося поступово відповідно до внутрішньополітичної ситуації в країні й волі про ідеї домінуючих відносин. Прямий взаємозв'язок “громадянин - суспільство” вперше з'являється лише в другій половині ХХ ст., а до того ж погляди законотворців розмежовано хитались від об'єкта охорони як окремої особи до суспільного строку. З проведеного аналізу формується оптимальна формула в тому розумінні, що безпека окремо взятого індивідуума обумовлюється забезпеченням саме колективної безпеки. Проведений статистичний аналіз інцидентів, пов'язаних з радіаційним матеріалом, за останні 20 років доводить про їх прямий зв'язок з геополітичними подіями у світі. Зміна світової політичної ситуації є збудником до прямого імпульсу росту злочинних радіаційних проявів. На посилення цьому свідчить статистичний аналіз росту радіаційних інцидентів на початку 90-х рр. ХХ ст. та на початку 2000 рр. У першому випадку зростання таких проявів покликано розпадом СРСР, то в другому - це масштабні теракти 11.09.2001 р. у США. Обидва процеси потягли за собою неабиякі наслідки на розвиток світового співіснування, тобто ці процеси стали геополітичною складовою соціальної природи злочинів проти радіаційної безпеки (соціально-політична обумовленість).