Права людини: до питання про сутнісні ознаки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Хмельницький університет управління та права

Права людини: до питання про сутнісні ознаки

Н.В. Левчук

Права людини є провідною темою юридичної науки як в Україні, так і на Заході. Перетворення інституту прав людини на “силу тяжіння” юриспруденції відбулося здебільшого в ХХ ст., коли міжнародна спільнота збагнула, якими жахіттями може обернутися для людства невизнання доктрини природних і невід'ємних прав, забезпечення яких є обов'язковим для всіх учасників міжнародних відносин.

Питанням прав людини присвячено праці таких учених, як Т. Андрусяк, М. Вітрук, Д. Вовк, С. Горбунов, Д. Гудима, А. Гусєв, В. Горше- нєв, С. Добрянський, Б. Ебзєєв, М. Заїчкісь- кий, І. Ковальов, А. Корнєв, П. Лазарєв, С. Лугвин, О. Лукашева, І. Лукашук, Л. Луць, І. Панкевич, О. Панкевич, І. Петрухін, С. Погребняк, В. Пугачов, П. Рабінович, С. Рабіно- вич, Н. Раданович, А. Соловйов та ін.

З-поміж робіт західних фахівців треба передусім згадати праці Р. Алстона, В. Бернса, М. Грін, Р. Дворкіна, Ф. Куїна, М. Кренс- тона, Ф. Люшера, М. Петера, Дж. Раза, М. Са- ротті, Д. Сейгала, Дж. Тасіоласа, А. Фолес- даля, Дж. Штайнера та ін.

Варто зауважити, що популярність прав людини як напрямку юридичних досліджень пов'язана і з певними ускладненнями передусім теоретичного характеру, а саме формулювання універсального визначення їх поняття.

Причинами, які викликають плюралізм визначень прав людини, є:

- спірність взаємозв'язку прав людини та моралі. Ця проблемність має прояв, оскільки в літературі заведено розглядати права людини і як моральні права особливого характеру, і як позитивні та навіть “даровані” державою можливості її поведінки. Себто в першому випадку стверджується генетичний зв'язок моралі і прав людини, а в другому - їх незалежність;

- політичні бар'єри: права людини є предметом “серйозних розмов” між учасниками міжнародних відносин, а їх порушення може призвести до економічних, політичних та інших санкцій включно з гуманітарною інтервенцією в країну-порушницю. Відтак заперечення самої ідеї прав людини чи визначення їх відповідно до міркувань політичної кон'юнктури є формою захисту від претензій інших держав та правозахисних інституцій;

- нечіткість межі між правами людини та позитивними правами суб'єктів: нині нема безспірного уявлення про те, які саме суб'єктивні права мають можливість претендувати на ярлик “права людини”.

Постановка завдання

Метою статті є поглиблення знань про причини плюралізму розуміння прав людини через характеристику основних рис, які їм притаманні. На виконання зазначеної мети поставлено такі завдання:

- виявити, які риси прав людини є конститутивними для цих прав;

- які риси прав людини характеризуються певною розмитістю, що породжує дискусії у літературі навколо поняття й обсягу таких прав;

- виявити перспективи майбутніх досліджень у зазначеній сфері.

Результати

С. Добрянській у своїй монографічній праці наводить такий перелік сутнісних ознак прав людини:

- права людини - це певні її можливості;

- права людини - це певні вимоги;

- права людини - це природне її надбання;

- права людини є формою існування моралі;

- права людини є специфічною формою соціальної справедливості;

- права людини - це певним чином внормована свобода;

- права людини - це також її потреби й інтереси;

- права людини - це природні властивості (якості індивіда) [2, с. 24, 25].

Крім цього, права людини можна розглядати як принципи, норми взаємовідносин між людиною і державою, систему гарантій, правил дотримання взаємних зобов'язань людини й держави, комплекс понять, котрі характеризують правовий статус особи [2, с. 25].

Говорячи про можливості, свободу, забезпечені потреби людини, ми так чи інакше розуміємо одне й та саме - особливе суб'єктивне право. Дискусії ж починаються тоді, коли ми починаємо виявляти особливі риси, котрі притаманні таким можливостям (свободам, забезпеченим потребам тощо).

С. Мойсєєв наводить такі сутнісні ознаки прав людини.

Права людини - це моральні права. Така думка є надзвичайно поширеною в літературі англо-американської правової системи, де традиційно доктрина розглядає право як форму існування моралі (на відміну від багатьох країн континентальної Європи, де заведено проводити жорстке розмежування права й моралі). Так, відомий американський дослідник К. Уелман писав, що “права людини - це індивідуальні моральні права, ..., необхідні проти звичайних і прямих загроз для ведення мінімально гідного людського життя в сучасному суспільстві” [3, с. 4].

“Моральність” прав людини передбачає, що порушити їх можна лише тоді, коли є реальна фактична можливість відвернути несприятливе ставлення до людини чи забезпечити їй доступ до певного блага. Так, людина не несе морального обов'язку дати милостиню, якщо вона сама не має коштів. Така ж ситуація з правами людини. Деякі бідні держави у світі не здатні забезпечити своїм громадянам ані право на охорону здоров'я, ані право на гідний рівень життя, оскільки їм бракне для цього фінансових та інших ресурсів. Такі держави не є порушниками відповідних прав людини.

Права людини є загальними та рівними для всіх. Якщо при феодалізмі стани користувались різними правами, то буржуазні революції принесли рівність, демократію і разом з ними й права людини, тобто певний обсяг свобод, які повинні бути однаковими для всіх. “Права людини як революційна ідея асоціювались з ідеєю суспільства одного статусу, де права високопоставлених і сильних обмежуються правами всіх людей, що виводяться з їх “статусу” людських істот” [1, с. 88, 89].

Права людини захищають її від всемогутності суспільства. “Якщо одна людина, - зазначає С. Мойсеєв, - займається вивченням давньохетської мови, а інші - важливими медичними дослідженнями, утилітаризм зажадав би від першої людини (якщо вона може принести там якусь користь) залишити свої дослідження і приєднатися до медичного проекту (а якщо вона не захоче, то примусити її силою). Але якщо у людей є право мирно займатися своїми справами, які не завдають шкоди іншим, ставити свої цілі в житті й реалізовувати їх, то це неприпустимо. Права людини ставлять деякі межі того, що суспільство може зробити зі мною, і того, що я можу вимагати від інших” [3, с. 6].

Права людини є універсальними. Хоча права людини втілюють західні цінності, вони , тим не менш , поширюються й на незахі - дні суспільства. За це Заходу постійно докоряють культурним і політичним імперіалізмом. Однак, як цілком слушно зазначає С. Мойсеєв, «“виник на Заході” ще не означає “неприйнятний для Сходу”. Те, що багато жителів Заходу з ентузіазмом освоюють східні духовні вчення, показує, що взаємопроникнення і засвоєння досягнень інших цивілізацій цілком можливе. Права людини захищають фундаментальні інтереси людей, які повинні знаходити відображення в цінностях усіх суспільств (наприклад, право на життя)» [3, с. 10]. буржуазний революція свобода універсалізм

У свою чергу С. Добрянський наводив такі вихідні засади прав людини:

- загальність і формальна рівність можливостей, які становлять інститут прав людини, щодо усіх однойменних суб'єктів;

- невідчужуваність (невід'ємність) таких можливостей;

- притаманність таких прав людині від природи (природність) [2, с. 46].

Отже, невідчужуваність хоч і є ознакою, притаманною правам людини, її навряд чи можна розглядати як загальну думку. Цілком зрозуміло, що заподіяння смерті людині у стані крайньої необхідності чи необхідної оборони не є порушенням її природного права на життя. Тому невідчужуваність слід або тлумачити вузько, а саме як невідчужуваність абстрактного права (неможна загалом, абстрактно позбавити людину права користуватись правом на життя), або зробити застереження, що невідчужуваність становить атрибут абсолютних прав (право на повагу до честі й гідності, право на визнання пра- восуб'єктності тощо).

Двома “проблемними” ознаками прав людини досі залишаються універсалізм і обсяг.

Проблема універсалізму виявляє себе в тому, що не всі держави поділяють концепт прав людині в західній його інтерпретації. Країни Азії багатократно висловлювали думку про те, що права людини являють собою внутрішню справу кожної держави й не можуть нав'язуватись із зовні. Таку думку було закріплено в Основах вчення РПЦ про гідність, свободу і права людини: “Протягом усієї історії людства розуміння того, що є людина, істотно впливало на влаштування приватного та суспільного життя людей. Незважаючи на глибокі відмінності між окремими цивілізаціями та культурами, в будь- якій з них наявні певні уявлення про права та обов'язки людини.

У сучасному світі значне поширення набуло переконання, що інститут прав людини сам по собі може найкращим чином сприяти розвитку людської особистості й організації суспільства. При цьому з посиланням на захист прав людини на практиці нерідко реалізуються такі погляди, які докорінно розходяться з християнським ученням...” [4].

Таким чином, проблема універсалізму прав людини є частиною фундаментальної проблеми філософії - об'єктивності моральних цінностей. Філософія комунітаризму заперечує подібну тезу, наполягаючи на принциповій можливості існування протилежних однаково обґрунтованих моральних цінностей.

Друга проблема полягає у тому, що пошук спільного знаменника відносно моральних цінностей призводить до звуження змісту й обсягу прав людини. Якщо мультикуль- турний діалог досягне відносного успіху в погодженні невеликої групи спільних цінностей, то це призведе до інфляції прав людини, коли ті будуть фактично зведені до права на тілесну недоторканність.

Висновки

Таким чином, перший крок в утвердженні прав людини - це доведення того, що різні культури можуть дійти спільного знаменника у визначенні принаймні деяких моральних цінностей. Другий - розширення конвергенції правових традицій і культур країн світу, що дасть їм можливість краще розуміти одна одну й знаходити спільну мову для вирішення непростих аксіологічних питань. Список використаної літератури

Література

1. Feinberg J. Social Philosophy / J. Feinberg. New Jersey : Englewood Cliffs : Prentice Hal, 1973. - 126 р.

2. Добрянський С. П. Актуальні проблеми загальної теорії прав людини / С. П. Добрянський. - Львів : Астрон, 2006. - Вип. 10. 120 с.

3. Моисеев С. В. Философия прав человека : учеб.-метод. пособ. / С. В. Моисеев, Н. И. Сатохина, Ю. С. Разметаева. - Львов : Галицький друкар, 2014. - 45 с.

Анотація

У статті висвітлено основні сучасні підходи до розуміння сутнісних ознак, які характеризують права людини. Незважаючи на те, що дефініцію прав людини не подано у Міжнародному біллі про права людини, в інтерпретаціях відповідних праволюдинних договорів Міжнародним судом ООН та Європейським судом з прав людини, перелік цих ознак визнано усталеним, а проблемне поле здебільшого становлять питання про обсяг та універсалізм таких прав.

В статье исследованы основные современные подходы к пониманию сущностных признаков, характеризующих права человека. Несмотря на то, что дефиниция прав человека не подается в Международном билле о правах человека, в интерпретациях соответствующих договоров о правах человека Международным судом ООН и Европейским судом по правам человека, перечень этих признаков является устойчивым, а проблемное поле в основном составляют вопросы об объеме и универсализме таких прав.