Взаємодія в управлінні правоохоронними органами: становлення та розвиток

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Сучасна правова наука сформувала достатньо комплексне уявлення про окремі елементи правоохоронної системи держави, а також окремі організаційні та правові засади функціонування конкретно взятих правоохоронних органів. Проте, якщо проаналізувати зміст та напрями досліджень правоохоронної системи, можна констатувати, що, по-перше, вони носять яскраво виражений теоретичний характер, визначають функції правоохорони, місце в державному механізмі тощо, при цьому конкретним організаційним, управлінським засадам (за певними виключеннями) функціонування приділене другорядне значення; по-друге, дотепер спостерігається плюралізм поглядів на саму систему органів правоохорони; по-третє, в контексті нашого дослідження ми зазначаємо, що питання організації правоохоронних органів (та їх взаємодії) аналізується у багатьох наукових роботах, проте такі дослідження побудовані на конкретних прикладах, сформованих схемах, при цьому поза увагою залишається сама теорія взаємодії в управлінні правоохоронними органами. Тому актуальним завданням для сучасної правової та управлінської науки, яка досліджує правоохоронну систему, є формування та обґрунтування теоретичних та практичних засад взаємодії означених органів.

Уперше значну увагу основним закономірностям взаємодії в системах приділив А.А. Богданов (1873-1928). Першою розгорнутою спробою створення основ інтегрованого наукового знання можна вважати його „Тектологію”. Вихідним положенням якої є визнання необхідності підходу до вивчення будь-якого явища з точки зору його організації, тобто вивчення будь-якої системи з точки зору відносин як усіх її частин, так і стосунків її як цілого із середовищем, а саме з зовнішніми системами. А.А. Богданов вважав, що закони організації систем єдині для будь-яких об'єктів, а різнорідні явища об'єднуються загальними структурними зв'язками і закономірностями. „Загальну організаційну науку, - зазначає А.А. Богданов, - ми будемо називати „Тектологією”. У перекладі з грецької це означає „вчення про будівництво”. „Будівництво” є синонімом для сучасного поняття „організація” [1, с. 48].

У зазначеній роботі А.А. Богданова був представлений перший варіант загальної теорії систем. Зокрема, у результаті безперервної взаємодії формується три види комплексу (системи), які А.А. Богданов розрізняє за ступенем їх організованості, - організовані, неорганізовані, нейтральні. Для нашого дослідження цікаві нові терміни, які вперше використані згаданим автором і безпосередньо стосуються організації взаємодії, серед них такі:

- „комплексія” використовувався для позначення ситуації, при якій система являє собою механічне об'єднання елементів, між якими ще не почалися процеси взаємодії. Характерно для випадків, коли організація тільки створюється, проте ще не функціонує;

- „кон'югація” означає вже такий етап розвитку системи, коли починається співпраця між окремими елементами системи;

- „інгресія” виражає етап переходу системи до нової якості;

- „дезінгрессія”, навпаки, означає процес деградації системи, її розпаду як цілісного об'єднання [2, с. 45].

Усі зазначені терміни тепер інтегровані в сучасну науку управління та менеджменту і являються базовими для формування методологічних засад взаємодії як складової організації.

У 1930-і рр. ідеї системності і побудови загальної теорії систем отримали свій розвиток у роботах Людвіга фон Берталанфі та інших зарубіжних дослідників, а також у працях В.І. Вернадського, А.Л. Чижевського, але здебільшого ці автори стосувалися процесів взаємодії, не пов'язаних із соціальними системами.

У 1950-і і 1980-і рр. становлення ідей взаємодії продовжилося в роботах УР Ешбі та О. Ланге, пов'язаних з проектуванням автоматизованих систем управління, родоначальника кібернетики Н. Вінера, а також О. Уемова, М. Месаровіча, М. Амосова, В. Глушкова та інших вчених.

Досягнення різних наук дозволили виявити закономірності та принципи організації взаємодії в системах будь-якого рангу, у тому числі і соціальних. З цих позицій можна розглядати і моделювати структуру будь-якої організації із зазначенням найбільш характерних та ймовірних зв'язків, відносин як усередині, так і поза нею. Але будь-яка соціальна система (правоохоронна не виняток) є динамічною і не укладається у жорсткі структурні та організаційні межі. У ній з самого початку не можуть існувати суворо задані зв'язки та взаємовідносини, а тому просто перенести розробки, що є в інших галузях знань, у сферу соціального управління неможливо. При цьому важливо пам'ятати, що ігнорування загальних, засадничих закономірностей тягне за собою однобічність наукових досліджень.

Об'єктивними передумовами виникнення взаємодії в суспільстві і її розгляду в науці управління стали спеціалізація і диференціація праці. Саме ці процеси виразно проявилися у XIX - початку XX ст. в економіці та виробництві, особливо в розвинених країнах Європи і США. Уперше таке явище, як взаємодія не тільки було визнано об'єктивною закономірністю процесу управління, а й стало досліджуватися з метою його організації і надання йому спрямованого характеру.

Спеціалізація у виробництві зумовила необхідність вироблення нового підходу до проблем управління. Розвиток науки управління, а разом з нею і основ організації взаємодії як невід'ємної частини управлінського процесу отримав своє закріплення в працях таких зарубіжних вчених, як: Дж. Бернхем, Ф. Тейлор, Г Форд, А. Файоль та інші.

Вперше до організації виробничих процесів з системної точки зору підійшов Ф. Тейлор. Особлива увага в його роботах приділена питанням організації взаємодії в процесі управління, введення порядку в організації розподілу робіт [3, с. 89].

У роботах Г Форда і А. Файоля також знайшли відображення деякі питання взаємодії, організації вертикальних зв'язків, спеціалізації праці, виділення основних функцій керівника. Так, А. Файоль розглянув управління як універсальний процес, що складається з декількох взаємопов'язаних функцій, у тому числі організації, взаємодії та координації. Він сформулював чотирнадцять управлінських принципів, деякі з яких (поділ праці, субординація особистого інтересу і спільної мети, корпоративний дух) прямо стосувалися питань організації взаємодії. Крім того, А. Файоль розглядав узгодження спільних дій як одну зі складових (поряд із прогнозуванням, організацією, реалізацією і контролем) єдиної управлінської функції [4, с. 362].

Принципи управління, розроблені зарубіжними теоретиками, також були використані і в інших галузях управлінської діяльності, у тому числі в управлінні правоохоронними органами.

На жаль, необхідно констатувати, що ідеї наукової організації управління (і взаємодії зокрема) до останнього часу в Україні не мали достатньо широкого розвитку. За радянських часів, у зв'язку з недостатнім розвитком науки управління в цілому, а також у силу впливу об'єктивних історичних факторів, основна увага приділялася, перш за все, питанням управління соціалістичним господарством. Проблемам управління у сфері правоохоронної діяльності не приділялося належної уваги.

На рубежі 50-60-х рр. ХХ століття в наукових розробках з управління організаціями різних типів відбулися якісні зміни, що вчинили вплив і на подальшу розробку проблем взаємодії. Це було пов'язано з застосуванням системного підходу до управління. Організації почали розглядатися як відкриті системи, які активно взаємодіють із зовнішнім середовищем, крім того, особливого значення набули питання організації взаємодії всередині організації.

Значним внеском у розробку загальних засад взаємодії в соціальному управлінні стала публікація у 1968 році монографії В.Г. Афанасьєва „Наукове управління суспільством (досвід системного дослідження)” [5]. Автор указує, що взаємодія компонентів соціального цілого має складний, нелінійний характер, йому властиві як відносини координації, узгодження, так і відносини субординації та підпорядкування. Важливу роль у суспільстві відіграють структурно-функціональні зв'язки, в результаті яких функціональна активність одного компонента доповнюється, збагачується функцією іншого компонента, з'являються узгодженість, відповідність різних функцій [5, с. 141]. Значення роботи В.Г Афанасьєва полягає у тому, що він довів факт існування та особливого значення взаємодії в соціальних системах та суспільстві в цілому.

Дослідженню окремих аспектів взаємодії в соціальних системах, крім праць В.Г Афанасьєва, присвячені роботи таких радянських вчених: А.К. Бєлих [6], А.М. Омарова [7], І.Л. Бачило [8], ГВ. Атаманчука [9] та інших.

Серед зазначених праць необхідно зазначити про дослідження І.Л. Бачило, який вказує, що „структура суб'єкта управління, велика кількість його функціональних та лінійних служб вимагає ретельного налагодження кожного її елемента та їх сукупності. Завдання організатора процесу (керівника органу) полягають у тому, щоб зробити його не тільки безперервним, але й корисним, ефективним” [8, c. 49]. Виокремлення та підкреслення І.Л. Бачило організації взаємодії як однієї з функцій керівника, вказівка на безперервний характер взаємодії свідчить про те, що питання організації взаємодії визнаються досить важливими. Огляд досліджень вчених у галузі соціального управління, на наш погляд, є актуальним та корисним з огляду на те, що саме ці праці заклали основу для активізації наукових досліджень у сфері організації взаємодії правоохоронних органів.

Поряд з тим слід зазначити, що роботи більшості вчених радянського періоду, хоча й були важливі для дослідження проблем організації взаємодії, проте не носили комплексного характеру і розглядали лише зовнішню взаємодію різних інституцій (у тому числі і правоохоронних) з державними органами та неурядовими об'єднаннями або мали вузьку спрямованість, розкриваючи взаємодію тільки за окремими напрямами діяльності (розслідування злочинів, охорона громадського порядку, кадрові питання тощо). У багатьох роботах взаємодія згадувалася лише як одна зі стадій процесу управління, не вдаючись до її ретельного аналізу.

Таким чином, зважаючи на достатній науковий потенціал і практичне значення, необхідно продовжувати розроблювати засади взаємодії, узагальнюючи їх до однієї теорії.

Якщо звернутися до наукових робіт часів незалежної України, то можна зазначити про значний розвиток науки адміністративного права і відповідних спроб дати визначення взаємодії правоохоронних органів.

У роботі Ю.Ф. Кравченка, яка присвячена удосконаленню системи та методів діяльності міліції, окремо приділено увагу необхідності взаємодії правоохоронних органів по боротьбі зі злочинністю, через вирішення проблем реформування органів внутрішніх справ, розвиток взаємодії міліції України з міліцією Російської Федерації та інших країн СНД, правових і організаційних проблем міжнародного співробітництва по боротьбі з транснаціональною злочинністю [10, с. 10].

Професор О.М. Бандурка розглядає управління крізь призму взаємодії сторін, при якому одна з них чинить вплив на другу, друга - виявляється здатною сприйняти такий вплив і будувати свою поведінку відповідним чином [11, с. 12]. Подібні думки можемо знайти у монографічній роботі В.Д. Сущенко, С.В. Присяжного та О.І. Коваленко, які розглядають процес управління в органах внутрішніх справ шляхом координування їх діяльності на рівні таких важливих функцій, як проектування організаційних структур, створення системи інформації, підбору, розстановки, навчання та виховання кадрів тощо [12, с. 30].

Необхідно погодитися з О.Ф. Долженковим у тому, що реалізація принципу взаємодії протягом багатьох років залишається гострою і в деяких питаннях не вирішеною проблемою. Причинами цього, на думку вказаного дослідника, є недосконалість теоретичного вирішення проблем взаємодії; відсутність нових підходів до тісної співпраці при розслідуванні та розкритті злочинів; неузгодженість дій підрозділів правоохоронних органів; відсутність єдиного координаційного центру управління; громіздкість організації взаємодії, дублювання ланок управління [13, с. 147].

Взаємодія у правоохоронній діяльності, за дослідженнями Л.О. Фещенко, має вигляд як у внутрішньо-організаційних функціях правоохоронної системи (структурна та системна побудова), так і в зовнішніх її функціях (запобігання злочинам та іншим правопорушенням, захист економічних інтересів держави тощо). Для взаємодії правоохоронних органів визначальними характеристиками є: спільна діяльність не менше двох суб'єктів; узгодженість за будь-яким компонентом діяльності; наявність адміністративно-правового регулювання; зміст вирішуваних завдань; спрямованість діяльності взаємодіючих елементів; наявність спільного об'єкта (ним виступає реальний стан дотримання законів) [14, с. 176].

На думку В.М. Фесюніна, у загальному вигляді взаємодію можна визначити як такий стан взаємозв'язків, при якому вони справляють взаємний вплив один на одного та на відповідну сферу діяльності. Взаємодія постійно відновлюється, формується і забезпечує систему відносин між партнерами. Це можуть бути відносини співпраці, взаємодопомоги тощо [15, с. 36].

Взаємодії були присвячені й інші наукові праці, проте системного дослідження проблем теорії взаємодії правоохоронних органів ними не проводилося, результатом цього, на наш погляд, є низька ефективність взаємодії, а практичній діяльності, що, звичайно, обумовлює необхідність подальшого всебічного аналізу з метою удосконалення організації спільної діяльності правоохоронних органів та інших державних і недержавних інституцій.

Література

правоохоронниий адміністративний правовий взаємодія

1. Богданов А.А. Всеобщая организационная наука. Тектология / А.А. Богданов. Кн. 1. - М.: Знание, 1989. - 246 с.

2. Малиновский А.А. Тектология. Теория систем. Теоретическая биология / АА. Малиновский; [вступ. ст. В.В. Бабков и др.]. - М.: Эдиториал УРСС, 2000. - 446 с.: ил., портр. - (Философы России ХХ века).

3. Тейлор Ф. Административно-техническая организация промышленного предприятия / Ф. Тейлор. - СПб.: Изд-во Л.А. Левенстерна, 1912. - 113 с.

4. Файоль А. Учение об управлении / А. Файоль; [пер. с англ.] / Научная организация труда и управления - М.: Экономика, 1965. - 496 с.

5. Афанасьев В.Г Научное управление обществом (опыт системного исследования) / В.Г Афанасьев. - М.: Политиздат, 1968. - 384 с.

6. Ленинизм и проблемы государственного управления / [авт. кол.: Керимов Д.А., Белых А.К., Чагин Б.А. и др.]; под ред. Д.А. Керимова, Б.А. Чагина. - Л.: Лениздат, 1969. - 279 с.

7. Омаров А.М. Менеджмент. Управление - древнейшее искусство, новейшая наука / А.М. Омаров. - М.: Экономика, 2009. - 638 с.

8. Бачило И.Л. Функции органов управления: Правовые проблемы оформления и реализации / И.Л. Бачило. - М.: Юрид. лит.,1976. - 200 с.

9. Атаманчук Г.В. Государственное управление: проблемы, методологии правового исследования / Г.В. Атаманчук. - М.: Юр. лит., 1975. - 239с.

10. Кравченко Ю.Ф. Міліція України / Ю.Ф. Кравченко. - К.: Генеза, 1999. - 432 с.

11. Бандурка О.М. Управління в органах внутрішніх справ України: [підручник] / О.М Бандурка. - Харків: Ун-т вн. справ, 1998. - 480 с.

12. Сущенко В.Д. Сучасний процес управління в органах внутрішніх справ: монографічне дослідження / Присяжний С.В., Коваленко О.І. - К.: НАВСУ, 1999. - 352 с.

13. Долженков О.Ф. Інфраструктура організації економічної злочинності / О.Ф. Долженков. - Одеса: НДРВВ ОЮІ НУВС, 2002. - 306 с.

14. Фещенко Л.О. Взаємодія органів внутрішніх справ з державною податковою службою у здійсненні правоохоронної діяльності: дис. на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право / Фещенко Л.О. / Інститут законодавства Верховної Ради України. - Київ, 2007. - 217 с.

15. Фесюнін В.М. Організаційно-правові засади взаємодії Державної податкової служби з населенням: дис. на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право / Фесюнін В.М. / Харківський національний університет внутрішніх справ. - Харків, 2007. - 187 с.

Размещено на Allbest.ru