Запобігання побутовому насильству: кримінологічні засади

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Запобігання побутовому насильству: кримінологічні засади

О.М. Литвинов

доктор юридичних наук, професор, начальник кафедри кримінального права та кримінології Харківського національного університету внутрішніх справ

У юридичній літературі висловлюються різні думки з приводу поняття, змісту і призначення запобігання злочинності в сучасний період. Цьому питанню присвячено багато наукових робіт, включаючи монографії, посібники, статті, в яких можна знайти відповіді на найскладніші і дискусійні питання. Серед вітчизняних дослідників на цій ниві плідно працювали і працюють Л.В. Багрій-Шахматов, О.М. Бандурка, І.Г. Богатирьов, В.І. Борисов, В.В. Голіна, Л.М. Давиденко, І.М. Даньшин, С.Ф. Денисов, О.М. Джужа, А.П. Закалюк, О.Г Кальман, В.В. Коваленко, О.Г. Колб, М.В. Корнієнко, О.М. Костенко, О.М. Литвак, В.А. Мисливий, О.В. Негодченко, В.М. Попович, В.Я. Тацій, В.М. Трубников, В.О. Туляков, П.Л. Фріс та інші. Проте комплексний характер запобігання злочинності вимагає інтеграції нових підходів до аналізу надскладних соціальних проблем, що становлять її основу. Розробка таких міждисциплінарних підходів є актуальним науковим завданням.

Необхідно зазначити, що поява нових доктрин запобігання злочинності ніколи не призводила до ідеологічної смерті більш ранніх побратимів. Більше того, із часом та або інша „стара”, концепція знову знаходила прихильників і проголошувалася панацеєю від злочинності.

Природно, що ідеологічний зміст цих вчень визначався кримінологічною школою, до якої належав автор. Не вдаючись до теоретичних і понятійних дискусій, розглянемо найбільш актуальні напрями запобігання побутовому насильству на загально соціальному та особистісно-мікросередовищному рівнях.

Загально соціальне запобігання являє собою комплекс заходів, спрямованих на позитивний розвиток суспільства і держави, а також на нейтралізацію факторів, що перешкоджають зазначеним процесам.

Однією з важливих проблем у сучасній Україні є проблема культивування агресії у засобах масової інформації. Сучасне суспільство недарма зветься інформаційним. З одного боку, засоби комунікації зробили контакти людей між собою максимально доступними, з іншого - додали їм анонімності. Сучасні ЗМІ, по суті, перетворилися в основний засіб ретрансляції культури (насамперед масової). Сама ж культура - це „система трансформації потреб, що переводить потреби нижчого типу (біологічні) на більш осмислені, суто людські (соціальні), основна з яких - стати, бути і залишатися людиною (індивідом, суб'єктом, особистістю)”[2, с .21]. Поганим є те, що ЗМІ часто підміняють культуру, у класичному розумінні, культурою масовою.

ЗМІ не можуть існувати поза соціальним контролем саме в силу того величезного і специфічного впливу, який вони спричиняють на морально-психічне здоров'я громадян. Вирішити проблему широкого культивування у ЗМІ агресії, насильства і різних форм девіацій шляхом однієї тільки суворої цензури не вийде, особливо з огляду на глобальне поширення Інтернету, який важко контролювати. Зазначене, однак, не означає, що зазначену проблему взагалі не варто намагатися вирішити, просто необхідні більш гнучкі заходи. Щодо телебачення - це, наприклад, розвиток спеціальних кабельних каналів, вікове маркування програм і фільмів, заборона на показ сцен насильства в певний час.

Необхідно використати позитивний потенціал ЗМІ з метою запобігання насильницьких злочинів. До них можна віднести: пропаганду сімейних цінностей, культивування здорового способу життя, трансляцію соціальних програм (а не агресивних ток-шоу), змістом яких будуть сімейні й побутові проблеми і шляхи їх вирішення.

Давно відомо, що винятково важливу роль в етіології насильства відіграє пияцтво. Необхідно зазначити, що якщо для деяких злочинів стан сп'яніння може бути випадковим у ланцюзі подій, то для побутового насильства - це закономірність, що безпосередньо визначає механізм вчинення злочину. За даними емпіричних досліджень, звертає на себе увагу той факт, що 23 % агресивних злочинців, визнаних хронічними алкоголіками, до притягнення їх до кримінальної відповідальності на обліку в наркологічному диспансері не перебували і відповідного лікування не одержували.

В антиалкогольній політиці особливу увагу варто приділяти просвітницькій діяльності. Основними її адресатами повинні бути не тільки самі питущі люди, але й будь-яка родина, що має дітей, а також підростаюче покоління. Необхідно заново відновлювати культуру споживання спиртних напоїв, що традиційно в Україні носила застільний, святковий характер.

До проблем підліткового і молодіжного алкоголізму повинні нарешті звернутися вищі органи влади. Настав час покласти край агресивній пивній рекламі на телебаченні, а також кардинально вирішити питання реклами інших брендів виробників спиртних напоїв.

Необхідно налагодити в країні систему індивідуальної допомоги особам, що страждають на алкогольну залежність. Однією з найпоширеніших у світі форм допомоги (самодопомоги) особам, що страждають від зловживання алкоголем, і хворих на алкоголізм, є рух анонімних алкоголіків („AlcohoKcs Anonymous”). Основна ідея руху - надання взаємної допомоги особам, що мають проблеми з алкоголем, з метою утримання від його споживання.

Аналізуючи закордонний досвід, доцільніше за все звернутися до скандинавських країн, де рівень споживання спиртних напоїв такий саме високий, як і в Україні, наприклад, до Швеції. У Швеції існує монополія на виготовлення і продаж алкогольних напоїв; заборона реклами алкогольних виробів; продаж їх дозволений тільки в спеціалізованих магазинах; на вітринах цих магазинів виставлені тільки вина (міцні алкогольні напої можна купити в цих же магазинах, попросивши їх у продавця); проводиться активна пропаганда здорового способу життя; здійснюється соціальна, медична, психологічна допомога особам, що мають проблеми, пов'язані з алкоголем.

Емпіричні дані свідчать, що житлова проблема найчастіше є провідним чинником у протіканні кримінального конфлікту, що призводить до побутового насильства. Житлова скрутність призводить до виникнення психологічної напруги та агресії, особливо в осіб з негативною установкою один до одного.

Необхідно зазначити, що „... за ступенем важливості різних аспектів сімейного життя окрема квартира ... одержала третє місце після подружньої вірності й грошових статків, випереджаючи такі показники, як наявність дітей, організованість побуту, спільне проведення дозвілля” [4, с. 237].

Ряд дослідників (Д.А. Шестаков) пропонують як радикальний спосіб ліквідації сімейних конфліктів примусовий обмін житлової площі. Реалізація цієї ідеї, безсумнівно, могла б мати позитивні результати, тому що багато колишніх чоловіків або дружин до здійснення побутового насильства намагалися вирішити проблему розділу житлової площі. Складність полягає у тому, що в цей час переважна більшість наших громадян (близько 90 %) шляхом приватизації перевели своє житло у власність, а це ускладнює вирішення даної проблеми в межах житлового законодавства. Питання можна вирішити шляхом розділу спільно нажитого майна чоловіка й дружини, використовуючи норми цивільного законодавства, але це більш тривала за часом процедура, яка до того ж не може бути застосована до такої криміногенної групи, як співмешканці.

У багатьох закордонних країнах для жертв домашнього насильства створюються спеціальні притулки. Жертви злочину перебувають там тимчасово, спеціальні органи підшукують для них роботу, житло, якщо це необхідно - готують нові документи.

На особистісно-мікросередовищному рівні запобігання побутовому насильству можна виділити такі напрями. Установлено, що в переважній більшості випадків вчиненню злочинів передував конфлікт, середня тривалість якого складала приблизно рік. Природно, що протягом такого тривалого періоду конфлікт не міг не проявлятися зовні й залишатися непомітним для оточуючих, у першу чергу, для осіб, зобов'язаних здійснювати ранню профілактику.

Значна кількість потерпілих зверталися в органи міліції у зв'язку з аморальною або протиправною поведінкою винних, однак ефективні заходи впливу, як правило, не вживалися, що сприяло погіршенню взаємин між винним і потерпілим. Природно, що ефективність запобігання побутовому насильству багато в чому залежить від своєчасного реагування на внутрісімейний конфлікт або аморальну поведінку сімейного дебошира.

Необхідно зазначити, що віктимологічна профілактика як і раніше перебуває на досить низькому рівні, у той час як „... своєчасне виявлення і припинення побутових сварок, конфліктів, жорстокого поводження із близькими, усунення джерел, що їх породжують, - необхідні умови, що сприяють успішній профілактиці”[5, с. 36].

Показовим є аналіз такого процесуального документа, як подання про усунення причин і умов, що сприяють вчиненню злочинів. По-перше, необхідно зазначити, що аналіз виявив формальний, запізнілий характер документа. По-друге, виявлено, що як основні недоліки в діяльності міліції називається те саме: поганий нагляд за особами, що систематично зловживають спиртними напоями, відсутність профілактичних бесід із зазначеними особами, несвоєчасне виявлення неблагополучних родин і несвоєчасне реагування на заяви громадян.

За заявами потерпілих про побиття, працівники міліції найчастіше обмежуються виховними бесідами, адже вважають, що не варто втручатися у сімейно-побутові конфлікти. Тому що, по-перше, висока ймовірність того, що учасники помиряться і потерпілий забере заяву про злочин, по-друге, зовнішнє втручання може тільки погіршити ситуацію.

Ці погляди ґрунтуються на стереотипах, перебороти які хоч і складно, але необхідно, тому що встановлено, що в кожному четвертому випадку не припинене побутове насильство закінчується вбивством, у кожному другому - заподіянням тяжкої шкоди здоров'ю [6, с. 123]. Ставитися до побутового насильства за прикладом російського прислів'я „милые бранятся - только тешатся” абсолютно неприпустимо.

Природно, ймовірність примирення сторін є високою у сімейних злочинах, однак це не знімає питань, пов'язаних із запобіганням самих конфліктів, що закінчуються застосуванням насильства. Складається відчуття, що для працівників міліції недоторканність приватного життя є більш пріоритетною сферою, чим особиста недоторканність. Родина представляється їм закритим інститутом, що винятково сам повинен вирішувати проблеми, що стоять перед нею. Тому погіршити конфліктну ситуацію, що склалась у сімейно-побутових відносинах, можуть тільки непродумані, формальні й безсистемні дії суб'єктів запобігання. Так уважають і більшість працівників міліції, що прибувають на курси підвищення кваліфікації в Харківський національний університет внутрішніх справ. Очевидно, існує необхідність у підвищенні загальної кваліфікації суб'єктів первинної профілактики, насамперед у напрямі психолого- педагогічної освіти.

З метою підвищення якості віктимологічної профілактики і своєчасного запобігання побутовому насильству необхідно розширити коло джерел, що дозволяють виявити криміногенні конфлікти та їх учасників. Водночас об'єкти, з яких черпається інформація про криміногенні родини, а також про осіб, що проявляють агресивні схильності, характеризуються крайньою вузькістю.

Основним джерелом інформації є звернення потерпілих. Дана дія говорить про те, що конфлікт вийшов на свій пік і насильство вже застосовується проти жертви, природно, говорити в подібних ситуаціях про ранню профілактику не доводиться. Більш доцільним є виявлення криміногенних факторів на більш ранніх стадіях, наприклад, важливо одержати інформацію про потенційних потерпілих, які піддаються лише психологічному впливу і моральним приниженням, характерним для первісного етапу побутового насильства. Тому для раннього запобігання необхідно розширити коло джерел про криміногенні родини, а також про осіб, схильних до застосування насильства в побуті. Особливу увагу варто приділити такому джерелу, як школа.

Варто погодитися з думкою, що „... діти - свого роду, барометр взаємин у родині. Навіть незначні конфлікти відображаються на їх настрої, поведінці, навчанні. Школа володіє не тільки даними про неблагополучні родини, але в тій або іншій мірі характеристиками членів родини, відомостями про причини сімейних конфліктів. Усе це дозволяє більш ретельно розробити профілактичні заходи”[1, с. 43].

Досить корисна інформація може бути отримана від дитячих дільничних лікарів, яким досить часто доводиться спілкуватися з різними родинами, у тому числі неблагополучними. Несприятлива сімейна обстановка впливає на дитину і, природно, не залишається непоміченою фахівцем, що за ним постійно спостерігає.

Особливо підвищена увага і термінове втручання необхідні в тих випадках, коли отримані відомості про сімейні або побутові сварки, скандали, бійки з вини осіб, раніше засуджених за насильницькі злочини, тому що відомо, що такі особи в сімейно-побутових конфліктах набагато частіше, ніж раніше не засуджені, вчиняють тяжкі насильницькі злочини.

Запобігання побутовому насильству у такому разі здійснюється шляхом спонукання осіб до добровільної відмови від розпочатої ними антигромадської та протиправної діяльності або припинення цих дій. Для цього необхідне застосування комплексу заходів, які за характером, суб'єктом, наслідками або іншими ознаками, здатні взаємно замінити один одного при створенні комплексу контрольно-попереджувальних заходів.

По-перше, це дозволить значно обмежити витратну частину корекції протиправної поведінки, зменшуючи кількість засуджених до позбавлення волі. По-друге, припинення звичайне пов'язано із притягненням до кримінальної відповідальності, а запобігання злочинним діянням - ні, тому за суттю є більш гуманним, адже не породжує кримінально-правових наслідків.

Завершуючи розгляд проблемних питань запобігання побутовому насильству, звернемо увагу на такі обставини. По-перше, запобігання досягається за рахунок застосування не одного заходу, а цілого їх комплексу. По-друге, результат при одній і тій же тактиці запобіжної роботи істотно змінюється залежно від ступеня криміногенності кожної з трьох основних детермінант злочинної поведінки: особистості, її мікросоціального середовища та конкретної життєвої ситуації. По-третє, інтенсивність запобіжних заходів повинна знаходитися у прямій залежності від ступеня прояву названих криміногенних детермінант.

Індивідуальне запобігання має бути спрямовано на особистість, а також на умови, обставини, ситуації, що сприяють чи полегшують скоєння кримінально карних діянь. Ці заходи відіграють роль соціального інструмента, що покликаний нейтралізувати або усунути негативні внутрішні риси, скорегувати поведінку.

Список використаної літератури

1. Исаков А.А. Концептуальные основы предупреждения насильственных преступлений, совершаемых в семье: [лекція] / А.А. Исаков. - М.: ВНИИ МВД России, 2004. - 48 с.

2. Носачев ГН. Социально-психологический анализ агрессии в современной культуре / Н.Г Носачев // Российский психиатрический журнал. 2005. - N° 4. - С. 20-26.

3. Тацій М.С. Кримінологічна характеристика особи агресивного злочинця М.С. Тацій // Форум права. - 2011. - № 1. - С. 1008-1011

4. Шестаков Д.А. Семейная криминология / Д.А. Шестаков. - СПб.: Изд-во Юридический Центр-Пресс, 2003. - 389 с.

5. Старков О.В. Взаимодействие личности преступника и криминогенной ситуации в причинном механизме бытового насильственного преступления / О.В. Старков // Проблемы криминологии и профилактики правонарушений. - М.: Юрид. лит., 1980. - С. 22-39.

6. Овчинский С.С. Преступное насилие. Преступность в городах / авт. вст. ст. А.С. Овчинский, В.С. Овчинский. - М.: Инфра-М, 2009. - VIII. - 408 с.

7. Подано до редакції 13 травня 2014 р.