Місце банківських установ серед об’єктів кримінологічної безпеки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Місце банківських установ серед об'єктів кримінологічної безпеки

В.А. Мисливий

доктор юридичних наук, професор, професор кафедри публічного права Національного технічного університету України „Київський політехнічний інститут ”,

А.М. Клочко

кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри адміністративного, господарського права та фінансово-економічної безпеки Сумського державного університету

Незважаючи на те, що кримінально-правовому аналізу цих злочинів присвячена значна кількість наукових праць, зокрема: М.І. Бажанова, Л.Д. Гаухмана, М.А. Гельфера, В.В. Голіни, І.М. Даньшина, В.П. Ємельянова, М.Й. Коржанського, Г.Л. Крігера, Л.М. Кривоченко, В.М. Куца, П.С. Матишевського, М.І. Панова та інших вітчизняних й іноземних науковців, розбійні напади на банківські установи з кримінологічних позицій не досліджувалися.

Проте розбійні напади на банки майже кожну годину вчинюються у США, а за даними Федерації європейських банків, у середньому кожні півтори години - в країнах Європейського Союзу. Значне поширення цих діянь як особливого кримінального феномена спостерігається й в Україні. Якщо протягом 1998-2004 рр. їх кількість не перевищувала 10 на рік, то в 2005 р. цей показник зріс до 20, у 2006 р. вчинено 32 напади, у 2007 р. - 90, у 2008 р. - 103, у 2009 р. - 89, у 2010 р. - 45, у 2011 р. - 19 посягань.

Вчинення цих діянь, передбачених ст. 187 КК України, як правило, характеризується ретельним готуванням, раптовістю посягання, мобільністю злочинців, використанням зброї, транспорту та зв'язку, вивченням охорони банків, збиранням інформації про режим їх роботи, обізнаності у наявності великих грошових коштів, цінних паперів та інших цінностей. Зростання числа нападів на банки свідчить про особливу привабливість цих об'єктів для злочинців, оскільки в них концентруються значні фінансові кошти. Проте вони заподіюють не лише велику матеріальну шкоду, але й пов'язані із посяганнями на здоров'я та життя людей, наслідки яких стають все більш небезпечними. Свідченням цього є вбивство під час нападу п'яти працівників відділення „Приватбанку” 29 грудня 2011 року у Донецьку [1].

Водночас, як показує практика, розкриття цих злочинів залишається на низькому рівні: близько 50 % розбійних нападів на банківські установи в Україні залишаються нерозкритими, а їх запобігання - неефективним.

На наш погляд, протидія зазначеним злочинам вимагає розгляду цієї проблеми з позицій кримінологічної безпеки як категорії, придатної для дослідження кримінологічної характеристики та запобігання злочинності [2]. Складовими кримінологічної безпеки вважаються такі елементи, як: об'єкт безпеки; кримінальні загрози та їх джерела; суб'єкти забезпечення безпеки та заходи запобігання. У цій статті ми розглядаємо банківські установи як об'єкт кримінологічної безпеки.

Сучасна банківська система України, яка складається з Національного банку України (далі - НБУ) та інших банків, а також філій іноземних банків, що діють на території України, нараховує близько 200 зареєстрованих банківських структур. Поряд з центральними офісами в Україні функціонує понад 20 тис. відділень усіх банків, які вимагають відповідного рівня безпеки. При цьому близько 30 % усіх банківських установ не охороняються, ще стільки ж охороняються приватними структурами, працівники яких не мають права на користування вогнепальною зброєю.

Отже, небезпеку для банків становлять загрози корисливо-насильницьких посягань на: власність (фінансові заощадження, цінні папери, коштовності); персонал банку; порядок функціонування цих установ; обчислювальні системи та мережі зв'язку; матеріальні і технічні засоби, системи охорони й захисту матеріальних та інформаційних ресурсів. Таким чином, кримінологічна безпека - це стан захищеності банківських установ від кримінальних загроз, тобто від можливості виявитися жертвою корисливо-насильницького злочину, зокрема розбійного нападу на банківську установу.

Кримінологічний аналіз розбійних нападів на банківські установи вказує на особливості способів та інші ознаки їх вчинення, що дає підстави віднесення цих установ до особливих об'єктів кримінологічної безпеки, які потребують досягнення певного ступеня захищеності, а відтак здійснення комплексу організаційних і спеціальних заходів, спрямованих на забезпечення безпеки цінностей, персоналу та інших складових цієї системи від злочинних посягань. Практичне значення наведеного є в тому, що суб'єкти забезпечення кримінологічної безпеки повинні розробляти та впроваджувати стратегію і тактику запобігання небезпек з метою протидії цим злочинним посяганням.

Аналіз кримінальних загроз, пов'язаних з розбійними нападами, показує, що кримінологічна безпека банківських установ може розглядатися через такі складові, як: проектно-будівельна безпека; технічна безпека; охоронна безпека; інформаційна безпека; контрольно-реєстраційна безпека; безпека території і приміщень; безпека цінностей; безпека персоналу; безпека відвідувачів.

Отже, важливим чинником кримінологічної безпеки банківських установ є відповідність їх споруд, приміщень та комунікацій нормам і стандартам проектно-будівельних вимог, оскільки розвиток банківської сфери, що розпочався в умовах ринкової конкуренції на початку 1990-х рр., привів до суттєвого розмаїття місць їх розташування. Т ак, аналіз розбійних нападів показав, що 61, % банківських установ знаходиться у житлових будинках, 29,4 % - в автономних приміщеннях, інші варіанти - 8,8 %. Це показує, що майже 2/3 банків, які стали об'єктом нападу, розташовані не у сприятливих безпеці приміщеннях. Очевидно, що банки повинні мати автономні будівлі, а їх параметри визначатися при проектуванні з урахуванням функціональної, технічної, економічної доцільності та безпеки. При будівництві, реконструкції та ремонті банківських споруд разом із будівельними правилами, нормами і стандартами необхідно враховувати вимоги нормативних документів НБУ та МВС щодо убезпечення банків.

Технічна безпека банківської установи визначається інженерним рішенням його конструкцій, що має особливе значення, оскільки проникнення до приміщень банків нерідко здійснюється із застосуванням силових способів (підкопи, проломи стін, стелі тощо). Приміщення мають бути обладнані устаткуванням, здатним забезпечити технічну захищеність для уникнення зовнішніх злочинних загроз (технічні засоби, системи охорони й захисту матеріальних та інформаційних ресурсів). Технічна безпека передбачає устрій броньованих залізобетонних панелей підлоги і стелі, перегородок, монтаж та обладнання захисних конструкцій - віконних блоків, стійкого скла проти куль, броньованих вогнетривких дверей, захисних ґрат, стійких проти зламу, замків підвищеної таємності. Це також обладнання переговірних пристроїв для вузлів обміну валют, бюро пропусків, постів охорони тощо.

Розбійні напади, що розглядаються, вчиняються з вторгненням до банківських установ, що охоплюється таким кваліфікованим складом злочину, як „проникнення в інше приміщення чи сховище”. Ці ознаки мають відповідне кримінально-правове навантаження, оскільки „проникнення” характеризує спосіб вчинення злочину, а „інше приміщення чи сховище” пов'язано з місцем його вчинення. У п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду „Про судову практику у справах про злочини проти власності” від 6.11.2009 р. N° 10 сформульовано загальне визначення понять інше приміщення чи сховище [5, с. 149]. Відповідно до цього до приміщень банківських установ потрібно віднести: стаціонарні будівлі чи споруди, призначені для цільового розташування у виробничих і службових приміщеннях спеціальної банківської інфраструктури, грошових коштів і матеріальних цінностей, персоналу, охорони та клієнтів банку. Структура банківських приміщень включає: операційні зали; касові вузли; інкасаторські кімнати; укриття постів; кабінети керівників; господарські кімнати; допоміжні приміщення та ін.

Вживане законодавцем поняття „сховище” у кримінально-правовому розумінні безпосередньо стосується банківських установ. До таких сховищ можна віднести: а) сховища цінностей; б) сейфові кімнати; в) сейфи г) депозитні банківські вічка та ін. Отже, сховище - це спеціально обладнане стаціонарне приміщення або пересувне обладнання (металеві ящики, шафи, сейфи), відведені та призначені у встановленому порядку для постійного чи тимчасового зберігання грошових коштів, коштовностей, цінних паперів та інших документів, які мають засоби охорони від доступу до них сторонніх осіб (секретні замки, наявність охоронця, сигналізація тощо).

Охоронна безпека банківських установ являє собою комплекс заходів організаційного, технічного та фізичного характеру, спрямованих на охорону інфраструктури цих об'єктів (територія, приміщення, сховища, парковки тощо). Організаційні заходи - це створення загальної системи охорони банку, технічні - рівень оснащеності власної служби охорони (пульти, телевізійне та відеоспостереження, інше устаткування, спорядження охоронців, озброєність, транспорт та ін.), автоматизовані системи оповіщення, тривожна сигналізація (для приміщень, де проводяться операції з цінностями), охоронна сигналізація, що є обов'язковою для касового вузла та інших приміщень. У 2009 році правоохоронці Бродовського РВ УМВС України у Львівській області в м. Броди затримали злочинця, який із співучасником зробив підкоп під відділенням банку. Коли злочинці пробивали бетону підлогу у приміщенні із сейфом, спрацювала сигналізація, що обумовило своєчасне прибуття охоронців.

Охоронна безпека банків, пов'язана з організацією служби безпеки, передбачає: створення власної служби безпеки з необхідним персоналом і ресурсами, залучення штатних працівників служби безпеки банку; покладання функцій на охоронні спеціалізовані структури та інші варіанти.

Банки, як сховища цінностей, повинні убезпечити захист від можливого нападу, а отже, бути обладнані різними видами охоронних пристроїв. Сейфи й сховища мають бути виготовлені із броньованих сталевих плит, що утрудняють проникнення усередину. До інших засобів безпеки належать: а) система електричної сигналізації, пов'язана з місцевою структурою охоронної сигналізації, що викликає охорону у випадку надходження сигналу тривоги; б) системи тривожної сигналізації, що приводяться у дію кнопками, за допомогою яких викликається спеціальна охорона, розташована в інших приміщеннях банку; в) куленепробивне броньоване скло кабіни для безпеки касира видаткової каси й готівки; г) автоматичний устрій закриття дверей, що приводиться в дію для запобігання втечі злочинців при нападі; ґ) замки з годинниковим механізмом та охоронною сигналізацією на дверях сховищ або сейфів тощо.

Інформаційна безпека передбачає охорону від загроз інформаційної інфраструктури і захист інформації. Предметом інформаційної безпеки є: інформаційні ресурси з обмеженим доступом, що становлять банківську, службову й комерційну таємницю, інша конфіденційна інформація на паперовій, магнітній, оптичній основі, інформаційні масиви й бази даних, програмне забезпечення; засоби й системи інформатизації (автоматизовані системи й обчислювальні мережі різного рівня й призначення, лінії зв'язку, технічні засоби передачі інформації тощо).

Контрольно-реєстраційна безпека. Характеризуючи безпеку банківських установ у контрольно-реєстраційному аспекті, необхідно зазначити, що вона стосується режиму охорони об'єктів, у структурі яких виділяють такі зони доступності: територія банку; споруди банку; приміщення банку. Кожна із зазначених зон щодо безпеки повинна бути обладнана певним чином та передбачати допускний та пропускний режими.

Безпека території і приміщень з урахуванням технологій будівництва вимагає обладнаної ділянки місцевості з розташованими на ній спорудами, сховищами, іншими будівлями, необхідними для ефективної діяльності банку. Оптимальною є територія банку з огородженим двором, наявністю окремого входу і в'їзду. Недоцільним є розташування приміщень банку на території інших підприємств, організацій та установ, наявність або прокладення через територію банків прохідних каналів, транзитних тунелів та інших подібних комунікацій.

Входи і виходи у будівлях банку повинні відповідати протипожежним нормам, розташовуватися у зоні спостереження охорони, а у випадку надходження сигналу тривоги забезпечувати блокування їх охороною.

Безпека цінностей - фінансових коштів, цінних паперів, коштовностей як предметів банківських операцій вимагає обов'язкового дотримання певних норм щодо спеціальної технічної міцності приміщень для їх зберігання у сховищах, контейнерах, сейфах, обладнаних спеціальними охоронними засобами. Захищеність зазначених цінностей і документів забезпечується сучасними інженерно-технічними засобами охорони, організацією фізичного захисту у процесі їх транспортування; контролю за збереженням на всіх стадіях технологічного процесу.

Безпека персоналу банківської установи (керівники; виробничий персонал, що має доступ до фінансів, валюти, цінностей, сховищ; особи, обізнані у відомостях, що становлять банківську й комерційну таємницю; працівники зовнішньоекономічних служб та інші) передбачає його охорону від посягань на життя та здоров'я у процесі виконання банківських операцій.

Безпека клієнтів і відвідувачів є одним із пріоритетів діяльності банків, оскільки забезпечення ними безпеки впливає на імідж фінансової установи, а відтак і на результати її функціонування. Клієнт обирає банківську установу з огляду на її захищеність від будь-яких загроз, отже, банкіри мають вживати всіх необхідних заходів для захисту як власних службовців, так і відвідувачів [3, с. 11-13]. Розбій як напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я або з погрозою застосування такого насильства щодо осіб, які зазнають нападу, показує, що система безпеки банку має бути здатною не лише сприйняти цю несподівану, короткочасну, агресивну насильницьку дію, але й нейтралізувати її або знизити небезпечні наслідки. Оскільки фінансові операції відбуваються у приміщеннях банківських установ, переважна кількість розбійних нападів здійснюється з проникненням у приміщення банків та інші сховища або при інкасації цінностей. При цьому предметами посягань стають банківські кошти, спеціальні транспортні засоби, а потерпілими - персонал банку, інкасатори, а також сторонні громадяни. Аналіз свідчить, що 87,9 % розбійних нападів відбувалося шляхом відкритого проникнення злочинців до приміщень банків, а 3,0 % - нападом на інкасаторів.

На стадії готування нападів злочинці попередньо обирають об'єкти посягання, насамперед невеликі відділення банків, з'ясовують стан охорони та відеоспостереження, вивчають особливості режиму роботи цих установ, ведуть іншу підготовку до посягання, розробляють заходи перешкоджання затриманню та приховування злочину. Так, дослідження показує, що злочинці при підготовці розбійних нападів здійснювали: зовнішнє спостереження (35,3 %); внутрішнє обстеження (15,7 %); вербування співучасників (11,8 %); придбання засобів вчинення нападу та підшукання зброї (35,2 %).

Особливістю цих посягань є те, що злочинці часто прямо виголошують свої наміри: „це напад!”, „усім на підлогу” тощо, надалі - вимогами видачі грошей і цінностей. Така поведінка пояснюється необхідністю здійснити швидкий рішучий вплив на оточуючих, надати ясне усвідомлення про свої цілі, виключити будь-який опір, некеровану поведінку персоналу та інших осіб для досягнення мети злочину.

Характер насильства при нападах на банки засвідчує використання злочинцями відповідних знарядь і засобів. Аналіз показав, що вони здійснювалися із застосуванням таких знарядь, як: вогнепальна зброя - 51,5 %, холодна зброя - 15,2 %, газові суміші - 3,0 %, інші предмети - 30,3 %. 17 лютого 2009 р. працівники міліції затримали 45-річного злочинця, який, погрожуючи гранатою, вчинив напад на відділення банку у Донецьку, де вилучив 35 тис. гривень. При обшуку у нього вилучено ще три гранати.

При вчиненні нападів як знаряддя були застосовані: автомати - 2,0 %, пістолети - 61,3 %, обрізи - 13,9 %, ножі, кастети, сокири, арматура - 26,0 %, маски - 55,0 %, рукавиці - 6,7 %. Для забезпечення раптовості нападу злочинці використовують навіть епідемічні ситуації. Зокрема, під час захворювань „свинячим грипом” у 2009 році злочинці застосовували для маскування медичні марлеві пов'язки при нападах на відділення „Правекс-банку” і банку „Фінанси та Кредит” у Донецьку, а також у Києві при нападі на відділення „Індекс-банку” [4].

Як знаряддя і засоби розбійних нападів, як правило, використовується автотранспорт. Типовим є розбійний напад у Деснянському районі Києва, під час якого 6 серпня 2011 року о 8 год. 53 хв. злочинці на двох автомобілях шляхом лобового зіткнення заблокували рух інкасаторської машини на дорозі. Четверо злочинців у масках зі зброєю розбили скло й під погрозою вогнепальної зброї змусили інкасаторів вийти, після чого вилучили близько 2 млн гривень. Напади, що вчинюються злочинцями, які попередньо об'єднуються у злочинну групу, відрізняються особливою небезпечністю, кваліфікованим способом їх вчинення, ретельністю підготовки нападу та його здійснення з подальшим приховуванням злочину. На сьогодні вони становлять 4,3 %, що свідчить про відсутність домінування стійких злочинних груп, які вчинюють серійні напади на банки та надає можливість для вжиття своєчасних превентивних заходів.

Отже, зазначені особливості розбійних нападів показують, що проблема забезпечення кримінологічної безпеки банківських установ та підходи до неї мають як теоретичне, так і прикладне значення й можуть слугувати підґрунтям для їх подальшої розробки та використання у правоохоронній діяльності щодо запобігання цим суспільно небезпечним діянням.

Список використаної літератури

1. Шелухін М.Л. Кримінологічна безпека на транспорті : Організаційно-управлінське та оперативно-розшукове забезпечення: [монографія] / М.Л. Шелухін / Донецький юрид. ін-тут Луганського держ. у-ту внутр. справ ім. Е.О. Дідоренка. - Донецьк: „Вебер” (Донецька філія), 2008. - 368 с.; Скулиш Є. Кримінологічна безпека в системі національної безпеки України / Є. Скулиш //Вісник Національної академії прокуратури України. - 2010. N° 2. С. 47-50.

2. Логвиненко А.М. Забезпечення прав і свобод людини органами внутрішніх справ в процесі попередження вчинення розбійних нападів на банківські установи / А.М. Логвиненко: Міжнар наук.-практ. конф. [„Права людини: історія, теорія та практика”], (Курськ-Суми, 9 10 грудня 2010 р.): Зб. наук. статей. - Курск-Сумы, 2010. - С. 11-13.

3. Про судову практику у справах про злочини проти власності: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N° 10 // Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах. - К.: Алерта; ЦУЛ, 2011. - 400 с.

Размещено на Allbest.ru