Міжнародне співробітництво правоохоронних органів при проведенні спільних агентурних операцій (таємних розслідувань)

Міжнародне співробітництво правоохоронних органів при проведенні спільних агентурних операцій (таємних розслідувань)

П.П. Підюков

- направлення запитуючою Стороною офіцера під прикриттям до запитуваної Сторони;

- направлення запитуваною Стороною офіцера під прикриттям до запитуючої Сторони;

- проведення за зверненням запитуючої Сторони операції офіцером під прикриттям запитуваної Сторони на своїй території.

У розвиток положень Конвенції Європейського Союзу 8 листопада 2001 року був прийнятий другий додатковий протокол до неї, ст. 19 якого регламентує можливість співробітництва держав-членів Ради Європи у проведенні агентурних операцій (таємних розслідувань) та дає їх визначення:

Сторона, що запитує, та запитувана Сторона можуть домовитись надавати одна одній допомогу в проведенні розслідувань злочину співробітниками поліції, які діятимуть таємно або за вигаданими прізвищами (таємні розслідування).

Рішення за запитом приймається у кожному конкретному випадку компетентними органами запитуваної Сторони відповідно до її національного законодавства та процедур. Тривалість таємного розслідування, детальні умови та правовий статус зацікавлених співробітників поліції під час здійснення таємних розслідувань погоджуються Сторонами відповідно до їх національного законодавства та процедур.

Таємні розслідування проводяться відповідно до національного законодавства та процедур Сторони, на території держави якої вони здійснюються. Залучені Сторони співпрацюють для забезпечення того, щоб таємне розслідування було підготовлено та контролювалось, а також вживають заходів для безпеки співробітників поліції, які працюють таємно або під вигаданими прізвищами.

Сторони під час підписання цієї Конвенції або здачі на зберігання ратифікаційної грамоти або документа про прийняття, схвалення або приєднання шляхом направлення заяви на ім'я Генерального секретаря Ради Європи визначають органи, які є компетентними органами для цілей пункту 2 цієї статті. Вони згодом можуть у будь-який час і у такий самий спосіб змінити умови своєї заяви”.

У ст. 20 Конвенції ООН проти транснаціональної організованої злочинності проголошується:

Якщо це допускається основними принципами її внутрішньої правової системи, кожна держава-учасниця у межах своїх можливостей і на умовах, встановлених її внутрішнім законодавством, вживає необхідних заходів для того, щоб дозволити належне використання контрольованих поставок і у тих випадках, коли вона вважає це доречним, використання інших спеціальних методів розслідування, таких як електронне спостереження або інші форми спостереження, а також агентурні операції, її компетентними органами на її території з метою проведення ефективної боротьби проти організованої злочинності.

З метою розслідування злочинів, що охоплюються цією Конвенцією, держави-учасниці заохочуються до укладання у разі необхідності відповідних двосторонніх або багатосторонніх угод чи домовленостей для використання таких спеціальних методів розслідування у контексті співробітництва на міжнародному рівні. Такі угоди або домовленості укладаються і здійснюються при повному дотриманні принципу суверенної рівності держав і реалізуються у суворій відповідності до умов цих угод або домовленостей.

За відсутності угоди або домовленості, зазначених у пункті 2 цієї статті, рішення про виконання таких спеціальних методів розслідування на міжнародному рівні приймаються в кожному окремому випадку і можуть у разі необхідності враховувати фінансові домовленості та взаєморозуміння щодо здійснення юрисдикції зацікавленими державами-учасницями”.

Аналогічні пояснення містить Конвенція Організації Об'єднаних Націй проти корупції (ст 50).

Необхідно зазначити, що з вимогами міжнародного законодавства не завжди адаптується національне законодавство країн, навіть тих, хто є учасницями підписання того чи іншого міжнародного нормативно-правового акта. Так, вищезгаданий Другий додатковий протокол (2001 р.) станом на сьогодні підписаний 38 (з 46) державами, а ратифікований - лише 18 з них.

Отже, метою цієї наукової статті є здійснення аналізу національного законодавства країн Європи на його відповідність міжнародно-правовим вимогам з досліджуваної проблематики. При її підготовці опрацьовувалися законодавчі й нормативно-правові акти Білорусі, Вірменії, Латвії, Мальти, Португалії, Росії, Словенії, Угорщини, Фінляндії, Чехії, Швейцарії та інших країн, використовувались аналітичні й інші документи Управління міжнародних зв'язків та Робочого апарату Укрбюро Інтерполу МВС України.

Варто констатувати, насамперед, той факт, що законодавством Білорусі [1], Вірменії [2] і Росії [3] та деяких інших країн (як і законодавством України [4]) визначено вичерпний перелік органів, які мають право здійснювати оперативно-розшукові заходи на їх території, та не регламентовано (тобто не дозволено) проведення агентурних операцій (таємних розслідувань) чи інших ОРЗ працівниками правоохоронних органів інших держав.

Латвія є однією з країн, які ратифікували Другий додатковий протокол до Європейської конвенції про взаємну допомогу в кримінальних справах.

Законодавство Латвії передбачає можливість здійснення працівниками правоохоронних органів інших країн агентурних операцій на території Латвійської Республіки лише з дозволу її компетентних органів і в порядку, передбаченому національним законодавством.

Відповідно до цього законодавства дозвіл на проведення спільних агентурних операцій на території Латвії надається керівником Штаб-квартири Державної поліції країни, Генеральною прокуратурою, спеціально уповноваженим прокурором або слідчим суддею.

Основними умовами проведення агентурної операції є зокрема такі:

Тривалість операції визначається у кожному випадку окремо.

Правовий статус офіцера поліції іншої держави під прикриттям прирівнюється до інформатора.

Агентурна операція координується спеціальним підрозділом Державної поліції, який також відповідає за забезпечення безпеки працівників поліції іншої держави.

Працівникам поліції іншої держави дозволяється використовувати лише технічні засоби та обладнання.

У кожному конкретному випадку має укладатись окрема угода, де визначаються мета агентурної операції та заходи, що вживатимуться для її досягнення.

Для проведення агентурної операції правоохоронний орган іншої держави повинен направити латвійській стороні запит про правову допомогу. Після отримання згоди потрібно провести переговори щодо визначення тривалості заходів безпеки та інших важливих умов агентурної операції.

Законодавством Мальти дозволяється проведення агентурних операцій лише щодо злочинів, пов'язаних із наркотиками, і виключно на підставі судового рішення.

Португалія ратифікувала не тільки Європейську конвенцію про взаємну допомогу в кримінальних справах між державами-членами Європейського Союзу 2000 року, а і Другий додатковий протокол до неї.

Законодавство Португалії дозволяє за наявності згоди компетентних органів проводити на своїй території агентурні операції працівниками правоохоронних відомств інших країн.

За португальським законодавством агентурною операцією вважається діяльність офіцерів підрозділів кримінальної поліції або інших осіб, які діють під їх контролем, спрямована на попередження, розкриття та розслідування злочинів з приховуванням справжніх особистих даних та відомчої приналежності її учасників.

Рішення про надання дозволу на проведення працівниками правоохоронних органів іншої держави агентурної операції на території Португалії приймається органами прокуратури на підставі клопотання відповідного правоохоронного органу країни. У виключній компетенції прокурора перебуває також визначення тривалості такої операції.

У структурі португальської поліції вирішенням усіх питань щодо організації та здійснення агентурних операцій покладено на Центральний департамент попередження злочинів та технічної підтримки. Для організації визначеного спільного заходу до цього підрозділу ініціатором агентурної операції мають бути подані оперативний план та обґрунтування її проведення, а також перелік документів прикриття. Зазначений Департамент періодично здійснює оцінку результатів агентурної операції та координує діяльність працівника правоохоронного органу іноземної держави під прикриттям. Додаткові угоди, які б визначали детальні умови кожної конкретної агентурної операції, не укладаються. Однак передбачена можливість укладання міжвідомчих протоколів з метою створення належних умов для легендування спільної операції.

Заходи безпеки при проведенні спільних агентурних операцій полягають у виготовленні документів, які зашифровують особу чи відомчу належність їх учасників, приміщень, транспортних засобів тощо. Також законодавством Португалії передбачена можливість агентів давати свідчення за допомогою відеоконференцій. Крім того, у разі необхідності вживаються заходи щодо приховування зв'язку між агентурною операцією та конкретною кримінальною справою, в межах якої вона проводиться.

За португальським законодавством, агент у разі вчинення будь-якого правопорушення звільняється від відповідальності, якщо його дії були зумовлені особливостями агентурної операції та шкода від них не перевищує шкоду від злочину, щодо якого здійснювалась агентурна операція.

Законодавство Словенії також дозволяє проводити на території республіки агентурні операції працівниками правоохоронних органів інших країн.

Так, у ч. 2 ст. 155 КПК Словенії визначено, що негласними працівниками можуть бути офіцери словенської поліції, працівники поліції інших держав або, у виключних випадках, інші особи, якщо агентурна операція не може бути проведена іншим шляхом.

Частина 5 цієї ж статті передбачає, що клопотання та рішення про проведення агентурної операції повинно бути невід'ємною частиною відповідної кримінальної справи, а також має містити переконливе обґрунтування необхідності залучення негласного співробітника, який не є офіцером поліції Словенії або працівником поліції іншої держави.

Словенія уклала з державами-членами Євросоюзу й деякими іншими країнами (Австрією, Німеччиною, Угорщиною, Хорватією та ін.) відповідні двосторонні угоди, що передбачають можливість проведення спільних негласних оперативно-розшукових заходів, зокрема й агентурних операцій.

Можливість проведення працівниками правоохоронних органів інших держав на території країни регламентована і в законодавстві Угорщини.

Угорська Республіка також є учасницею Конвенції про взаємну допомогу в кримінальних справах між державами-членами Європейського Союзу 2000 року, ратифікувала її та уклала з Австрією, Словаччиною та Словенією (у проекті - з Румунією) двосторонні угоди, які визначають порядок міжнародного співробітництва при проведенні ряду негласних оперативно-розшукових заходів, у тому числі агентурних операцій (транскордонне переслідування, контрольована поставка, залучення офіцерів під прикриттям).

Офіцери під прикриттям мають залучатися на підставі окремих угод між угорським центральним правоохоронним органом та центральним правоохоронним відомством іноземної держави. У такій угоді повинні бути визначені:

- тривалість заходу;

- умови залучення офіцера під прикриттям;

- його права та обов'язки;

- заходи, які належить ужити в разі можливого викриття офіцера поліції;

- порядок вирішення питань щодо відповідальності залученого офіцера поліції в разі заподіяння ним шкоди під час проведення агентурної операції.

Характерні умови міжнародного співробітництва у сфері проведення спільних агентурних операцій можна навести, наприклад, за договором між Угорською Республікою та Республікою Словенія про транскордонне співробітництво правоохоронних органів цих країн.

Т ак, згідно зі ст. 14 цього договору, агентурна операція на території запитуваної Сторони може дозволятися працівникам правоохоронного органу запитуючої Сторони лише при розслідуванні злочинів, щодо яких може бути винесено Європейський ордер на арешт, якщо немає можливості виявити, розкрити або розслідувати такий злочин іншими способами. Термін агентурної операції не може перевищувати 6 місяців. У виняткових випадках його може бути продовжено до 2 років. Запитувана держава надає технічне та організаційне сприяння в реалізації агентурної операції та вживає усіх необхідних заходів для забезпечення безпеки її учасників. Правоохоронний орган запитуючої держави письмово інформує відповідне правоохоронне відомство запитуваної країни про результати використання інформації, отриманої в процесі агентурної операції.

Фінляндія також ратифікувала Конвенцію про взаємну допомогу в кримінальних справах між державами-членами Європейського Союзу 2000 року.

Законодавство Фінляндії дозволяє проводити агентурні операції на території країни лише працівникам правоохоронних органів держав-членів Європейського Союзу. В окремих випадках передбачається можливість такого співробітництва і з іншими країнами.

За фінським законодавством, основою для міжнародного співробітництва у проведенні агентурної операції є запит про правову допомогу, в якому мають бути зазначені основні умови її здійснення. Крім того, Фінляндія та запитуюча Сторона можуть укладати і окремі угоди про проведення агентурних операцій.

За законодавством Фінляндії, не передбачається будь-яких обмежень щодо тривалості агентурних операцій. Правовий статус працівника правоохоронного органу іншої країни, задіяного в агентурній операції, прирівнюється до правового статусу працівника фінської поліції, у тому числі щодо кримінальної чи цивільно-правової відповідальності за шкоду, завдану під час виконання останнім службових повноважень. Проте фінським законодавством не передбачено звільнення від кримінальної відповідальності за вчинення правопорушень під час агентурної операції.

Визначення поняття агентурної операції наведене в п. 4 ст. 28 Закону Фінської Республіки „Про поліцію”, де зазначено, що під такою операцією слід розуміти тривалий або повторюваний збір інформації про окремих осіб чи груп осіб або їх діяльність за допомогою проникнення працівника поліції або іншої особи в їх середовище.

Пунктом „а” ст. 31 цього Закону зазначається, що офіцери поліції мають право проводити агентурні операції, якщо вони необхідні для попередження, розкриття або розслідування злочинної діяльності, передбачені у розділі 5 „а” Закону „Про примусові заходи”, або злочинів, передбачених у розділі 17, ст. 18 ч. 1 абз. 1 Кримінального кодексу країни (участь у діяльності організованих злочинних груп) або кримінально карних замахів на ці злочини, якщо поведінка осіб, щодо яких збирається інформація, або інші обставини дають підстави вважати, що вони можуть вчинити зазначені злочини. Агентурні операції у житлових помешканнях дозволяються, якщо перебування у таких приміщеннях відбувається за активного сприяння осіб, які в них проживають.

Згідно зі ст. 32 „а” рішення про проведення агентурної операції приймається начальником підрозділу поліції у порядку, визначеному Інструкцією Міністерства внутрішніх справ. Підрозділ поліції, який прийняв рішення про проведення агентурної операції, повинен скласти рапорт про її здійснення та подати його до МВС, яке щорічно надає звіт про використання агентурних операцій Уповноваженому Парламенту країни з прав людини.

Стаття 44 цього ж Закону визначає гарантії захисту працівників поліції та інших осіб, задіяних у проведенні агентурних операцій та оперативних закупівель. Так, працівники поліції не зобов'язані розкривати відомості про особу, яка надавала їм конфіденційну інформацію, або розкривати тактичні й технічні методи агентурної операції чи оперативної закупівлі. Також працівники поліції не зобов'язані розкривати інформацію про особу, яка виступала як покупець під час оперативної закупівлі, або особу, яка залучалася до проведення агентурної операції, якщо розкриття таких відомостей загрожуватиме безпеці цих осіб, членам їх сімей, а також у разі необхідності продовження діяльності цієї особи в оперативних закупівлях та агентурних операціях.

Чеська Республіка теж ратифікувала Другий додатковий протокол до Європейської конвенції про взаємну допомогу в кримінальних справах, а також Конвенцію про взаємну допомогу в кримінальних справах між державами-членами Європейського Союзу, уклала двосторонню угоду з Австрією та Німеччиною про можливість проведення спільних агентурних операцій.

Зазвичай, органи поліції інших країн звертаються до чеської поліції з проханням організувати проникнення офіцера в злочинну групу, остання, у свою чергу, - до відповідних компетентних органів держави для отримання дозволу.

Згідно з § 437 КПК Чехії дозвіл на проведення на території країни агентурних операцій працівниками правоохоронних органів інших держав надається Верховним Судом на підставі подання Генеральної прокуратури Чеської Республіки.

Реалізацію рішень про здійснення агентурних операцій покладено на Центральний апарат поліції Чеської Республіки, зокрема на відділ спеціальних операцій.

Після завершення усіх процедур, пов'язаних з проникненням у злочинну групу, запитуюча Сторона може звернутися з проханням про правову допомогу щодо передачі отриманих доказів, офіційного підтвердження перебування агента на території Чехії тощо. При цьому координацію діяльності агента здійснює відряджуюча Сторона. Додаткові угоди, які б визначали детальні умови кожної окремої агентурної операції, не укладаються.

Законодавством Швейцарії недостатньо врегульовані питання щодо проведення на території держави агентурних операцій (таємних розслідувань) працівниками правоохоронних органів інших країн. Тому ці прогалини в законодавстві намагаються заповнити судові органи Швейцарської Республіки, встановлюючи додаткові обов'язкові умови.

Так, відповідно до рішення Федерального Верховного Суду Швейцарії від 25.10.2005 р., констатується, що вітчизняний Федеральний Закон „Про взаємну правову допомогу в кримінальних справах” визначає критерії для прийнятності іноземних клопотань з цих питань.

Т ак, зазначена правова допомога може бути надана, якщо заходи, що запитуються, передбачені законодавством Швейцарії або міжнародним договором.

Однак Федеральний Закон „Про таємні розслідування” від 01.01.2005 р. прямо не передбачає можливість взаємної правової допомоги в цій сфері.

Тому Федеральний Верховний Суд вважає, що це не може бути підставою для відмови правоохоронним органам іноземних держав у проведенні агентурних операцій на території Швейцарії, оскільки ця держава ратифікувала Другий додатковий протокол до Європейської конвенції про взаємну допомогу в кримінальних справах. Крім того, Швейцарія уклала двосторонню угоду з Німеччиною, яка також вбачає можливість проведення спільних таємних розслідувань.

Статтею 4 Федерального Закону „Про таємні розслідування” регламентуються підстави для їх проведення:

Наявність обґрунтованих підстав вважати, що тяжкий злочин був учинений або його планують вчинити.

Гласні заходи, які були вжиті під час розслідування, не дали позитивних результатів.

Відсутність іншої можливості встановити особу, яка вчинила злочин, або така можливість вимагатиме збільшення часу розслідування чи залучення більшої кількості ресурсів.

Злочин має класифікуватися як тяжкий відповідно до кримінального законодавства.

Зазначений закон передбачає також, що обвинувачений повинен бути поінформований про те, що стосовно нього здійснювалося таємне розслідування принаймні під час завершення досудового слідства.

Тому Федеральний Верховний Суд Швейцарії у вказаному вище рішенні встановив, що дозвіл на проведення агентурних операцій на території держави може бути наданий правоохоронним органам лише тих країн, які уклали зі Швейцарською Республікою міжнародний договір, що передбачає таку можливість. При цьому, в кожному окремому випадку проведення агентурної операції має укладатись окрема угода, яка повинна передбачати тривалість такої операції, правовий статус задіяних у ній осіб, заходи безпеки, відповідальність та документи, які шифрують особу.

Водночас потрібно зазначити, що 05.10.2007 р. Парламент Швейцарії затвердив Кримінально-процесуальний кодекс, який набрав чинності з 01.01.2010 р. після скасування усіх федеральних та місцевих нормативно-правових актів у сфері кримінального процесу.

У цьому КПК не регламентовано порядок надання міжнародної взаємної допомоги в кримінальних справах. Однак він містить у собі всі положення Федерального Закону „Про таємні розслідування”. Так, у ст. 54 чітко визначається, що взаємна допомога в кримінальних справах може подаватися навіть за відсутності відповідного міжнародного договору за умови, якщо заходи, які запитуються, передбачені федеральним законодавством країни.

Отже, підсумовуючи викладене, необхідно зазначити, що досвід адаптації національного законодавства, зокрема щодо досліджуваної проблеми, до вимог міжнародного права, є досить важливим і актуальним для нашої країни. Його варто було б максимально врахувати вітчизняному законотворцю в проекті нового Кримінального процесуального кодексу України [5] та інших нормативно-правових актах держави, про що вже неодноразово наголошувалося в літературі, у тому числі й нами у попередніх публікаціях. Проте як наслідок не врахованих законодавцем пропозицій науковців, як ми вважаємо, невдалою була редакція, зокрема ч. 2 ст. 41 КПК, прийнятого Верховною Радою України 13 квітня 2012 р.: „Під час виконання доручень слідчого, прокурора, співробітник оперативного підрозділу набуває повноважень слідчого”[6]. Проте на даний час зазначений недолік усунено, оскільки ч. 2 ст. 1 КПК України закріплює, що під час виконання доручень слідчого, прокурора співробітник оперативного підрозділу користується повноваженнями слідчого. Також співробітники оперативних підрозділів не мають права здійснювати процесуальні дії у кримінальному провадженні за власною ініціативою або звертатися з клопотаннями до слідчого судді чи прокурора. Проте, необхідність подальшого удосконалення нормативно-правового врегулювання інституту агентурних операцій (таємних розслідувань) у національному законодавстві залишається, як і раніше, однією з найактуальніших проблем, яка потребує свого вирішення.

Список використаної літератури

Размещено на Allbest.ru