Інтерналізація людиною соціально-правових норм: внутрішня основа правослухняної поведінки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інтерналізація людиною соціально-правових норм: внутрішня основа правослухняної поведінки

Зубрицький В. В., здобувач кафедри теорії та

історії держави і права ЛьвДУВС

Анотація

Під час написання статті проаналізовано вплив соціально-правових норм на правослухняну поведінку. З'ясовано, що саме за рахунок інтерналізації як внутрішньої основи відбувається вплив на правослухняну поведінку та формування в людини внутрішньо стійких переконань.

Ключові слова: суспільство, соціальні норми, цінність, інтерналізація, правослухняна поведінка.

Аннотация

При написании статьи проанализировано влияние социально-правовых норм на правопослушное поведение. Выяснено, что именно за счет интернализации как внутренней основы происходит воздействие на правопослушное поведение и формирование у человека внутренне устойчивых убеждений.

Ключевые слова: общество, социальные нормы, ценность, интернализация, правопослушное поведение.

Annotation

When writing this article analyzes the influence of social and legal norms on law-abiding behavior. Found that it was due to the internalization of both internal a base is an influence on law-abiding behavior and the formation of a person internally stable belief.

Keywords: society, social norms, values, internalization, law-abiding behavior.

Постановка проблеми

У сучасних реаліях вплив соціально-правових норм на поведінку людини є досить важливим, оскільки людина тісно пов'язана із соціумом і перебуває у ньому завжди -- чи на роботі, чи у сімейному колі, чи з друзями. Як бачимо, людина піддається постійному впливу соціалізації, прив'язуючи себе до певного кола осіб, яке притаманне тільки їй. У такому випадку інтерналізація служить певним переходом знань із зовнішнього у внутрішнє, за рахунок чого зберігається тенденція переходу знань з одного покоління до іншого в якості конкретних прикладів.

Стан дослідження

У кінці XX-XXI ст. чимало науковців цікавилися впливом на людей, що виникає через соціально-правові норми. Серед них Ж.-Л. Бержель, В. Бібіхін, С. Бошно, М. Бузський, А. Венгеров, Н. Вітрук, К. Габдуліна, Н. Гартман, П. Гуревич, В. Нерсесянц, Є. Раісов. Ними було досліджено, що на поведінку людей впливають не тільки соціально-правові норми, але й навколишній світ в т. ч. держава, сім'я, родина.

Зважаючи на це, мета нашої статті -- розглянути, вплив соціально-правових норм, а також інтерналізацію як внутрішню основу правослухняної поведінки.

Виклад основних положень

правослухняний поведінка інтерналізація правовий

На сьогодні вивчення питання щодо впливу соціально-правових норм та формування тим самим внутрішньої моделі правослухняної поведінки у людини необхідно брати за основу в кожній демократичній та соціально- правовій державі, яка має перед собою за пріоритет цивілізоване суспільство з європейськими стандартами захисту прав людини. Якщо ж розглядати теперішнє суспільство, то потрібно відзначити його постійний рух, розвиток всіх сфер суспільного життя, мотивування себе до чогось нового.

На початку XXI ст. у світі набувають більш розширеного змісту такі поняття, як соціалізація (засвоєння конкретних норм, цінностей, ідей та поглядів), а також інтерналізація (що має на меті засвоєння та обробку зовнішніх чинників, факторів, предметів, в результаті чого формуються внутрішні регулятори). Сьогодні у суспільстві прогресують структурні зміни, що, як наслідок, впливають на функціонування та розвиток соціальних інститутів, а також діють більш традиційні засоби впливу на людину. Самим терміном «соціалізація», як правило, користуються соціологи для визначення процесу, за допомогою якого окремі індивіди мають можливість засвоювати соціальні норми як початкове джерело регулятора суспільних відносин. За рахунок соціалізації відбувається процес передачі знань, культурних цінностей від одного покоління до іншого, що своєю чергою спонукає людину до мотивації та постійного вдосконалення. Саме визначення соціалізації включає поняття інтерналізації, оскільки самі ж соціальні норми та правила не тільки нав'язуються індивіду із зовнішнього першоджерела, а й стають, з плином часу, частиною його внутрішнього «Я», яке закладається на підсвідомому рівні. Відтак, людина з часом намагається не порушувати соціальні норми, позаяк вони стають частиною її поведінки у повсякденному житті.

Для прикладу, соціолог вивчає загальні соціальні властивості, зв'язки, інститути, спільності, незалежно від сфери соціального життя, тим самим розкриваючи особистісний контекст процесів, що відбуваються в цих сферах. Інакше кажучи, виходячи зі сфер соціальної філософії, соціологія водночас вміщує у своїх підходах та визнає спільну сукупність, що відрізняє її від інших соціальних наук. Соціологія -- як наука являє собою органічну єдність, взаємодію теоретичних і емпіричних методів. Така єдність, у якій емпіричне виступає як засіб обґрунтування теоретичних ідей, бачиться ідеальною моделлю соціології як науки в цілому. Але в соціологічній практиці, залежно від галузі соціології, конкретних завдань, що вирішуються у певному дослідженні, та й індивідуальних схильностей самого дослідника, характеру його професійної підготовки, пропорції між теоретичними і емпіричними началами можуть бути різні [6, с. 5].

Нагадаємо, що початком зародження соціальних норм слугували такі науки, як етнологія, онтологія та антропологія. Як відомо, основною метою цих дисциплін є вивчення людини у соціально-культурному середовищі, а також розуміння стародавніх цивілізаційних форм, юридичної дійсності та реалій мислення. Завдяки таким рішенням ці науки дають змогу більш глибоко дослідити і вивчити фундаментальну базу права. Як зазначає Жан-Луї Бержель, «юридична антропологія досліджує не тільки основні юридичні механізми традиційних суспільств, але й досвід сучасних суспільств, дотримуючись теорії «юридичної плюралізму», ми відзначаємо, що юридична практика будь- якого суспільства включає безліч різноманітних юридичних засад, що утворюють свою ієрархію і часом конкуруючих у застосуванні до тотожних юридичних ситуацій. Подібні спостереження дають змогу зробити висновок щодо існування зв'язків між особливостями досліджуваних спільнот та правилами, які керують їхнім життям» [9, с. 273--274]. На думку В. Нерсесяна, «в онтологічному плані (у відповідь на запитання: що є правом?) ми стверджуємо, що право є формальною рівністю, причому ця формальна рівність включає в себе такі компоненти, як абстрактно-загальна рівна міра, формальність свободи і справедливості. Право як форма (правова форма суспільних відносин) і є, в онтологічному плані, сукупністю цих формальних властивостей і характеристик права -- рівності, свободи і справедливості. До того ж право як форму, правову форму фактичних відносин (а водночас і формальні компоненти цієї правової форми -- рівність, свободу, справедливість) не можна плутати з самими фактичними відносинами, з фактичним змістом суспільних відносин, опосередкованих і регульованих правовою формою. Так що рівність, свобода і справедливість, згідно з нашим трактуванням, -- це правові формальності, а не фактичності, це формально-змістовні (а не матеріально- змістовні, чи не емпіричні) компоненти, властивості і характеристики права і правової форми» [10, с. 195]. В такому контексті, соціалізація вивчається як певна взаємодія індивідів. Сама людина прагне до зміцнення свого уявлення про себе за рахунок підняття свого соціального статусу в очах інших людей. У такому випадку соціалізація реалізується в міру приведення дій індивіда заради досягнення власних цілей та ідеалів. Також необхідно вказати, що під самим терміном «соціалізація» повинен розумітися процес засвоєння індивідом конкретної інформації, знань, уявлень, поглядів на окремі речі з метою його адаптації та результативної дієздатності в якості повноцінного елемента соціуму. Соціалізація забезпечує і реалізує методи як соціально-контрольованого так і організованого впливу на саму особистість з боку суспільства та його окремих структур. За часом дії соціалізація триває упродовж усього життя людини.

Якщо розглядати соціалізацію в більш широкому розумінні, то можна вважати, що це сукупність взаємопов'язаних процесів засвоєння та відтворення людиною тих уявлень, які дозволяють повноцінно включитися у суспільне життя, культурний та релігійний світ. Соціалізація розуміється як відтворення індивідом тих ролей, які нав'язуються йому соціально-правовими норми, що діють у суспільстві, а також дають йому можливість претендувати на обіймання певних соціальних позицій та отримання соціального статусу, збагатитися цінностями, традиціями, розвинути свій духовний світ. Вона передбачає надання можливості індивіду здобути досвід, необхідний для його особистої ідентичності. Індивід як окреме зерно в соціокультурній системі має основне завдання осягнути зв'язок між державою та суспільством. Бо соціалізація -- це двосторонній процес між особистістю та суспільством, в якому відбувається передача цінностей, змісту норм та позицій держави через постійний контроль з боку державних органів.

Що ж стосується терміну «інтерналізація», то тут потрібно вказати, що під ним розуміється процес переходу знань із зовнішнього у внутрішнє, після чого ці знання можуть передатися наступним поколінням в якості наглядних прикладів. У перекладі з лат. interims -- означає «внутрішнє» і трактується як процес освоєння зовнішніх елементів, процесів, які з часом стають внутрішніми регуляторами.

Інтерналізація є показником внутрішньої правослухняної поведінки людини, за рахунок мотивації людина завжди прагне до розвитку, який веде її до нових вершин. Необхідно також зазначити, що за рахунок інтерналізації в індивіда відбувається засвоєння цінностей, що збагачує його внутрішній світ. Також цей термін широко використовується і в економічній науці, під ним мають на увазі стратегію, що спрямована на скорочення або усунення негативних зовнішніх ефектів за допомогою перетворення їх у внутрішні.

Зауважимо, що сьогодні у вітчизняній філософії, культурології і соціології існує багато ідей та пожвавився інтерес до ціннісної проблематики. Досить поширеною є думка стосовно того, що філософія цінностей у змозі зайняти вагому нішу, тим самим звільнитися після доволі розрекламованого краху розуміння історії, де власне аксіологічна проблематика опинилася на перетині філософського пошуку та інтерпретувалася як вторинна та похідна від дослідження об'єктивних суспільно-історичних процесів.

У своїй роботі М. Гартман зазначає, що «людина -- це світ в малому, і не тільки як особлива структура буття, але і як особлива ціннісна структура. І те ж саме відноситься до кожного реального протистояння особистостей, до кожної ситуації, коли їх спричиняє більш-менш широкий життєвий контекст: кожного разу вона є комплексом пересічних зв'язків, напруг і дозволів чи схрещення настроїв, пристрастей, тихих фонових емоцій або навіть бурхливих, енергійних актів прийняття якої -- все багаторазово одне в одним пов'язано і взаємно обумовлено, реактивно посилено і ускладнено, приправлено виниклими симпатіями і антипатіями та зведено у вище коло етносу, нарешті, знову пережито більш-менш світлою свідомістю учасників як ціле і як суб'єкта але спотвореного сукупністю образу, протиставлено настільки ж образному сприйняттю співучасті. Ніколи етична ситуація не розчиняється без залишку в особистостях, вона завжди є чимось іншим, що перебуває без них, хоча без них і не існує»[7, с. 46]. Як видається, етична сторона завжди присутня у кожній особистості, вона має вплив на життєдіяльність людини у суспільстві.

На думку П. Гуревича, «людина здатна віддалитися від своєї життєвої середини, усвідомити себе як Я в тілі і як Я поза тілом. У людині межею є суб'єкт, що здатний випробовувати свій центр як те, що протистоїть йому. «Я» являє собою те, що знаходиться поза самим себою, пункт, з якого людина може споглядати сценарій свого внутрішнього життя» [8, с. 143]. Як зазначає М. Бузський, що «людина в XX ст. «якби випала з висоти над нею охоронюваних порядків, позбулася критеріїв і цінностей, що надавали значення і сенс її життю. Вона виявилася покинутою і знедоленою, надана сама собі або цілком підлегла владі гігантських і анонімних форм псевдоколлектівізму, державно-монополістичної, бюрократичної машини. Нові форми життя і виробництва, створені на основі сучасної науки і техніки, ще більш виявили свою ворожість до людини, надавши всеосяжного характеру процесу дегуманізації, відчуження та стандартизації різноманітних сторін людського буття» [3, с. 36--37]. А. Венгеров вважає, що «в основі соціального регулювання лежать класові інтереси, чільною є воля панівного, експлуататорського класу (крім соціалістичного суспільства, де, як було задекларовано, експлуатація відсутня). І хоча соціальне регулювання враховує у деяких сферах загальносоціальні інтереси (наприклад, у моральній сфері), але все ж за своїм основним змістом правові, моральні норми -- це класові регулятори. І означає такий підхід, що соціальне регулювання в цілому забезпечує панування того чи іншого класу, його можливість привласнювати додатковий продукт, тримати в покорі експлуатовані класи, соціальні групи, етноси, вносити в суспільну свідомість, духовне життя ідеали та цінності, які визнаються, продукуються панівним класом. Навіть не в експлуататорському суспільстві діють ці закони. Наприклад, т. зв. комуністична мораль, що була сформульована Леніним в 20-ті рр. і тривалий час впроваджувалася у духовне життя радянського суспільства, зводилася до принципу: морально все те, що корисно, вигідно для будівництва комуністичного суспільства» [4, с. 180--181]. Тому потрібно підкреслити, що такий утилітарний підхід мав певні розбіжності у розумінні цінності моралі як певного людського фактора, що був закріплений на протязі довгих років людського існування.

Права, свободи та обов'язки особистості мають соціальне призначення -- задоволення її різноманітних потреб та інтересів. Соціальний зміст і призначення прав і обов'язків залежать не тільки від виду тих потреб та інтересів, що можуть бути задоволені шляхом їх використання та виконання, а й від виду тих благ, які лежать в їх основі. Потреби й інтереси особистості і блага, що лежать в основі прав, свобод і обов'язків індивіда, безпосередньо пов'язані з основними сторонами життя і діяльності людини -- з виробництвом і розподілом матеріальних та інтелектуальних благ, з участю в політичному житті країни, зі створенням і користуванням духовними (культурними) благами і цінностями, зі сферою особистого життя [5, с. 133]. Дослідник права Ж.-Л Бержель висловлює думку, що «правила поведінки людей, породжені численними глибинними факторами, але виражені з волі держави, яка наділяє їх особливою силою -- ці правила стають обов'язковими для виконання, -- є по суті явищами соціального порядку, хоча і відрізняються від інших правил суспільного життя, наприклад, правил моралі, правил пристойності чи релігійних заповідей. Однак звичаї і стан цивілізації еволюціонують, і ця еволюція не знижує своїх темпів в сучасну епоху, при цьому прискорення історичних процесів неминуче веде до суттєвих мутацій правової системи: відмінності між правовою системою епохи консулів, коли з'явилися інститути сучасної Франції, або Цивільним кодексом і нашою цивілізацією незмірно більш глибокі, ніж відмінності між все тим же правом консулів і римської цивілізації, яка стала живильної базою для істотної частини наполеонівської правової системи» [9, с. 276--277]. Тому підсумовуючи вищенаведене потрібно зазначити, що право саме по собі пов'язане із соціальною дійсністю, без нього не було цивілізаційного, соціального та правового суспільства із чіткою правовою системою. Сам зміст такої правової системи, яка містить в собі правила, інститути, поняття нерозривно пов'язаний із життям суспільства.

Як пише В. Бібіхін, правовій системі всередині нашої цивілізації надає переконливу вагомість її примусовість. Якщо знадобиться, кожен може через державні органи, суд, міліцію домогтися здійснення силою своїх прав. Державі в наш час належить виключна монополія на примусове здійснення права, будь то мого приватного, або т. зв. публічного права, тобто права самої держави на розпорядження своїми підданими. Право є порядок, що відрізняється від інших суспільних порядків примусом. У практиці держави прийнято зобов'язувати щось робити або, навпаки, не робити. Причина, що пояснює примус, називається правом» [1, с. 19--20].

Вплив права на правову поведінку сучасної людини є досить вагомий. Сама поведінка людини у суспільстві віддзеркалює, як впливають на неї соціально-правові норми та діють впродовж всього її життя. На переконання А. Венгерова, сучасний науковий рівень знання послідовно пов'язує мотиви поведінки з інтересами, визначаючи останні як об'єктивні чи суб'єктивні потреби життєдіяльності суб'єктів права. Розрізняють особисті, громадські, державні, національні й інші інтереси. З погляду дослідника, у фізичних осіб інтерес завжди формує ті чи інші особистісні установки представлені, штампи, ціннісні орієнтири, цілі, способи їх досягнення й інші свідомі та емоційні сторони поведінки, знати і враховувати які особливо важливо під час правозастосування. Ці установки можуть формувати різні стереотипи поведінки особистості. Наприклад, прагматичні, коли вся поведінка суб'єкта права оцінюється, «пропускається» крізь призму вигідності або згубності «для себе». Однією з психологічних форм такої поведінки є егоїзм і його крайні прояви у вигляді егоцентризму [4, с. 279].

У теперішніх умовах на правову поведінку людини впливає також і правосвідомість кожного громадянина. Вчені виділяють три компоненти правосвідомості, які поєднуються між собою, а саме: пізнавальний, оціночний та регулятивний. На основі цього науковці виокремлюють три функції. Пізнавальна функція правосвідомості зводиться до того, що індивід осягає та усвідомлює, що таке право і як воно впливає на суспільство та людину зокрема. Під оцінюючою функцією слід розуміти сукупність ідей, цінностей та уявлень про право, виходячи з яких суб'єкт правосвідомості піддає осмисленню значення про чинне право, а також його правову реальність. Своєю чергою регулятивна функція правосвідомості виражається в усвідомленні та конкретних діях особи, в т. ч. правомірного чи не правомірного характеру, оформляючи модель поведінки відповідно до чинного законодавства.

Висновок

Соціальні норми забезпечують поведінку людини не тільки в соціальній сфері, але й охоплюють своїм впливом культурне, релігійне, звичаєве середовище з метою всеосяжного впливу на особистість. На сьогодні соціально-правові норми мають на меті сформувати поведінку людини в такій площині, щоб вона не суперечила загальноприйнятим умовам.

Література

1. Бибихин В. В. Введение в философию права / В. В. Бибихин. М.: Изд-во РАН, 2005. 345 с.

2. Бошно С. В. Правоведение: учебное пособие / С. В. Бошно. М.: Право и закон, 2002. 416 с.

3. Бузский М. П. Субъектная основа бытия и регулирования общества / М. П. Бузский. Волгоград: Издательство ВолГУ, 2002. 248 с.

4. Венгеров А. Б. Теория государства и права: учебник / А. Б. Венгеров. М.: Юриспруденция, 2000. 528 с.

5. Витрук Н. В. Общая теория правового положения личности / Н. В. Витрук. М.: Норма, 2008. 210 с.

6. Габдуллина К. Г. Социология: учебник / К. Г. Габдуллина, Е. Р. Раисов. Алматы: Нур-пресс, 2005. 202 с.

7. Гартман Н. Философия ценностей и ценностная этика / Н. Гартман // Этика. СПб.: Владимир Даль, 2002. С. 5-82.

8. Гуревич П. С. Проблема целостности человека / П. С. Гуревич. М.: ИФ РАН, 2004. 178 с.

9. Общая теория права / Жан-Луи Бержель. М.: Nota Bene, 2000. 576 с.

10. Проблемы общей теории права и государства: учебник / Под общ. ред. проф. В. С. Нерсесянца. М.: Норма, 2004. 813 с.

Размещено на Allbest.ru