Щодо визначення поняття кримінально-виконавчої політики України

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХНУВС

Щодо визначення поняття кримінально-виконавчої політики України

Кутєпов М.Ю.

Виконання кримінальних покарань, призначених судами особам, визнаним винними у вчиненні злочинів, є одним із важливих напрямів політики держави, який перебуває в теперішній час на етапі реформування, приведення у відповідність до європейських норм і сучасного світогляду. Перебудова цієї галузі є однією з обов'язкових умов інтеграції України в Європейський Союз та зміцнення її позиції у міжнародній демократичній спільноті. У зв'язку з цим однією з центральних проблем є розробка теоретичного підґрунтя кримінально-виконавчої політики, вдосконалення й поглиблення її категоріального апарату.

Хоча поняттю «кримінально-виконавча політика» у науці приділялась увага багатьма науковцями, серед яких O.I. Галінський, І.Г. Богатирьов, А.П. Гель, В.К. Гри- щук, П.С. Дагель, O.M. Джужа, О.І. Зубков, В.В. Кондратішина, С.Г. Келіна, М.І. Ланкін, O.M. Литвинов, В.С. Макарчук, Є.С. Назимко, О.Є. Наташев, Г.О. Радов, В.І. Селіверстов, Г.М. Семаков, Л.В. Смоліна, І. А.Сперанський, А.Х. Степанюк, В. М. Трубников, С.Я. Фаренюк, П.Л. Фріс, І.С. Яковець, М.М. Яцишин та інші, зміст указаного поняття залишається дискусійним. Очевидно, визначаючи поняття кримінально-виконавчої політики Української держави, слід виходити, перш за все, із загального розуміння політики, як родового поняття, що характеризує «загальний напрямок, характер діяльності держави, певного класу або політичної партії» [1, c. 16].

Відносна новизна поняття «кримінально-виконавча політика» вимагає приділити увагу в дослідженні явища, що ним позначається. У словниках слово «політика» трактується досить широко, що пояснюється етимологією цього слова, яке походить від грецького «поЛітікгі» -- державна діяльність, політика [2, с. 493].

Хоча зміст категорії «політика» досліджується в науці більше двох тисяч років, питання про те, що таке політика, залишається відкритим. Як зазначає М. Ф. Юрій, існують наступні розуміння політики:

політика трактується як діяльність з управління якими-небудь суспільними процесами;

субстанціональний підхід указує на сутність політики, підкреслює її прямий зв'язок із владою;

інституційний підхід робить акцент на організації, в якій матеріалізується влада;

соціологічний підхід пов'язується з розглядом суспільства як структури, що складається з різних груп, які мають власні інтереси й потреби, головним важелем реалізації яких є влада. Політика в такому випадку розглядається як відносини, напрями і способи діяльності соціальних груп в обстоюванні своїх інтересів і задоволенні своїх потреб за допомогою різноманітних засобів, серед яких головну роль відіграє влада;

теологічний підхід трактує політику як особливу форму людського існування, пов'язану з ціледосягненням та організацією;

згідно з консенсусним підходом політика -- це сфера об'єднання всіх членів суспільства, коли суспільні проблеми вирішуються ненасильницькими методами через пошук компромісів, без переможців і переможених;

конфліктний підхід розглядає політику як сферу боротьби, в якій перемагає найсильніший, як панування одних над іншими [3, с. 50-51].

Наступна складова у досліджуваній дефініції -- ознака, що походить від слова «кримінальний». Його тлумачать як: 1) те ж саме, що карний; 2) такий, в якому описуються карні злочини та їх розслідування [4, с. 6].

Нарешті, термін «виконавчий», який входить до складу досліджуваної словесної конструкції, визначається наступним чином: який здійснює виконання рішень, постанов, практичне керівництво чим-небудь [5, с. 214]. Таким чином, керуючись тлумаченням складових категорії «кримінально-виконавча політика», під останньою можна розуміти загальний напрямок діяльності держави у сфері реалізації засобів впливу на осіб, які вчинили злочин.

В науковій літературі під кримінально-виконавчою політикою розуміється встановлений державою напрямок діяльності органів держави, громадських організацій та окремих громадян у сфері виконання та відбування кримінальних покарань, а також виховного впливу на засуджених. Така точка зору знайшла відображення в колективній праці В. М. Трубникова, В. П. Філонова й А. І. Фролова [6, с. 17].

З урахуванням об'єктивної зацікавленості суспільства в поверненні після відбування покарання осіб, які не становлять небезпеки для оточуючих, Г. О. Радов сформулював низку вимог, яким має відповідати кримінально-виконавча політика України:

створення самостійної державної пенітенціарної служби, безпосередньо підпорядкованої уряду;

надання адміністрації пенітенціарних установ права самостійно вирішувати всі питання на підставі чинного законодавства і в межах свого бюджету з повною відповідальністю за результати своєї діяльності;

об'єднання навколо пенітенціарних установ усіх суб'єктів місцевого соціального життя з метою надання цим установам додаткової допомоги і підтримки людськими ресурсами, коштами і матеріалами;

забезпечення всебічного контролю за дотриманням пенітенціарним персоналом вимог чинного законодавства, парламентських та урядових рішень;

усіляке стимулювання на державному рівні формування об'єднань громадян, які ставлять собі за мету сприяння вдосконаленню діяльності пенітенціарної системи

України, надання їм допомоги і підтримки;

розгортання в засобах масової інформації широкомасштабного висвітлення об'єктивної ролі пенітенціарної системи в житті суспільства і держави як такої, що забезпечує громадську безпеку та моральне відродження суспільства;

створення громадських фондів допомоги пенітенціарним установам;

втілення в практику діяльності пенітенціарних установ новітніх наукових досягнень і технологій, зокрема методик впливу на особистість;

створення в пенітенціарних установах умов, що утверджують загальнолюдські цінності, культуру людини, ідеали добра, справедливості й гуманізму;

забезпечення соціального і правового захисту пенітенціарного персоналу з проблем загальносоціального, побутового, юридичного, матеріального, психологічного і методичного характеру;

створення державної системи постпенітенціарної опіки з метою надання допомоги і підтримки звільненим з місць позбавлення волі в адаптації до життя в умовах вільного суспільства [7].

Під час з'ясування змісту терміну «кримінально-виконавча політика» необхідно врахувати і те значення, що дається йому в правових актах. Якщо звернутися до європейського законодавства в цій сфері, то, наприклад, в Європейських пенітенціарних правилах [8] йдеться про пенітенціарну політику. У багатьох нормах Кримінально-виконавчого кодексу України [9] законодавець говорить про державну політику у сфері виконання кримінальних покарань або про державну політику у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), однак не дає їх визначення. У Роз'ясненні Міністерства юстиції України «Формування повноцінної системи підготовки пенітенціарного персоналу -- головна умова практичних змін у Державній пенітенціарній службі України» [10] містяться словосполучення «державна політика пенітенціарної служби», «державна політика кримінально-виконавчої системи», «пенітенціарна політика України». Закон України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» [11] й Державна цільова програма реформування Державної кримінально-виконавчої служби на 2013--2017 роки [12] використовують терміни «політика у сфері виконання кримінальних покарань». В інших нормативно-правових актах згадується переважно саме поняття. Водночас в жодному документі не було розкрито його зміст.

Таким чином, навіть короткий огляд нормативної бази, яка регулює сферу виконання покарань, свідчить про відсутність єдиного підходу до її термінологічної ідентифікації, що підкреслює актуальність розробки єдиного розуміння визначення досліджуваної політики і, що не менш важливо, визначення її сутності. Необхідність звернення уваги на ці доктринальні положення пояснюється не лише введенням у сучасну юридичну науку нового терміну «кримінально-виконавча політика», а і необхідністю вироблення спільних підходів теоретиків і практиків до вирішення проблемних питань реформування кримінально-виконавчої політики, здійснення теоретичного аналізу її основних положень та розробки науково обґрунтованих рекомендацій її впровадження в діяльність органів та установ виконання покарання [13, с. 130]. Як доречно з цього приводу наголошує В. С. Макарчук, «сучасні проблеми кримінально-виконавчої політики України зумовлені недостатнім відображенням в українській науці та юридичній практиці адекватного уявлення щодо її поняття та сутності як соціально- правового явища в історичному контексті державотворення» [14, с. 169].

Категорія кримінально-виконавчої політики, як спеціалізоване поняття, з'явилось у вітчизняному правовому полі в результаті тривалого генезису уявлень про механізми охорони правопорядку шляхом застосування кримінальних покарань. У радянський період найпоширенішою в цій царині була категорія «виправно-трудова політика».

У сучасній юридичній науці зазначене поняття вийшло з ужитку. Як зазначає Л. Б. Смирнов, найменування «виправно-трудова політика» адекватно відображало сутність політики радянської держави у сфері виконання покарання. Виправно-трудова політика і, відповідно, виправно-трудове законодавство проголошували головною метою виконання покарання виправлення і перевиховання засуджених [15, с. 140].

Під час чинності Виправно-трудового кодексу УРСР О. М. Джужа писав про передчасність використання поняття «кримінально-виконавча політика» та вказував на доцільність оперування поняттям «політика у сфері виконання кримінального покарання», яке точніше відображає суть діяльності держави в цій галузі соціальної політики [16, с. 8].

Досліджуване поняття досить вдало і лаконічно окреслюється П. Л. Фрісом, як визначення провідних напрямків правотворчої діяльності держави і правозастосовчої діяльності відповідних державних органів у сфері реалізації кримінальних покарань [17, с. 17]. Проте політика складається не лише з правотворчості, а і з напрацювання неписаних правил поведінки та традицій. На останніх будується також і практична діяльності відповідних державних органів у реалізації кримінальних покарань.

І.Г. Богатирьов пов'язує зміст кримінально-виконавчої політики України зі стратегією держави у сфері виконання кримінальних покарань та Концепцією державної політики у сфері кримінальної юстиції й забезпечення правопорядку в Україні [18, с.3]. Така політика, як вважає науковець, -- це складова частина політики держави у сфері протидії злочинності, яка встановлює провідні напрямки діяльності державних органів та громадських організацій у сфері виконання та відбування кримінальних покарань [13, с. 136]. кримінальний виконавчий покарання засуджений

Як вважає В. В. Кондратішина, під кримінально-виконавчою політикою розуміється визначення провідних напрямів, форм, методів і засобів правотворчої і правоза- стосовної діяльності відповідних державних органів, громадських інститутів й окремих громадян у сфері виконання покарань. Системоутворюючими ознаками, що складають зміст цього поняття, є такі:

визначення провідних напрямів, форм, методів і засобів як правотворчої, так і правозастосовчої практики;

визначення відповідних державних органів та установ виконання покарань;

визначення інших державних органів, які причетні до кримінально-виконавчої діяльності;

визначення змісту діяльності громадськості й окремих громадян у процесі виконання відбування покарань;

визначення обсягу та змісту сфери виконання кримінальних покарань [19, с. 20-21].

Визнаючи досить високу інформативність наведених вище доктринальних характеристик кримінально-виконавчої політики, варто звернути увагу і на інші найменування досліджуваної категорії.

На думку Л. Б. Смирнова, термін «пенітенціарна політика», що позначає політику держави у сфері виконання кримінальних покарань, теж є більш вдалим. Оскільки «пенітенція» означає каяття, то саме він є ближчим до поняття «виправлення» як мета покарання. Таким чином, вислів «пенітенціарна політика» краще відображає цілі діяльності в галузі виконання покарань [15, с. 140-141].

Деякі автори віддають перевагу категорії «політика в сфері виконання покарань», зазначаючи, що термін «кримінально-виконавча політика» не охоплює собою всі види діяльності, котра здійснюється в процесі виконання покарань, а політика в сфері виконання покарань визначає цілі, принципи, стратегію, напрямки діяльності органів та установ виконання покарань, її основні форми і методи.

А. X. Степанюк розуміє політику у сфері виконання покарань як цілі, принципи, стратегію, напрямки діяльності органів та установ виконання покарань, її основні форми й методи, а поняття «кримінально-виконавча політика» використовує для найменування галузі наукових знань, що становлять теоретико-пізнавальну категорію державної доктрини в сфері виконання покарань та її реалізації на практиці у вигляді застосування державного примусу до засуджених [20, с. 4].

Певною мірою ці погляди поділяє І. С. Яковець. Для позначення напрямку діяльності держави у сфері виконання кримінальних покарань авторка вважає доречним уживання терміну «політика у сфері виконання кримінальних покарань», бо він є більш містким, аніж «кримінально-виконавча політика», оскільки не обмежується застосуванням державного примусу [21, с. 16].

Інші правознавці не бачать особливої різниці між політикою в галузі виконання кримінальних покарань та кримінально-виконавчою політикою. Так, наприклад на думку В.В. Кондратішиної, терміни «кримінально-виконавча політика» і «політика у сфері виконання кримінальних покарань» є синонімами, що відображають суть і зміст того ж самого явища, пов'язаного з формуванням, закріпленням і реалізацією мети кримінального покарання та завдань кримінально-виконавчої діяльності суспільства і держави в цілому та її уповноважених органів й УВП зокрема, а тому вживаються у наукових термінах по- різному, залежно від того, який автор є прихильником того чи іншого терміна [19, с. 19].

У цілому огляд доктринальних позицій вітчизняних і міжнародних нормативних актів дозволив виділити наступні підходи до найменування досліджуваної в цій роботі категорії: 1) каральна політика; 2) виправно-трудова політика; 3) пенітенціарна політика; 4) кримінально-виконавча політика; 5) політика в сфері виконання кримінальних покарань; 6) політика у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб); 7) політика пенітенціарної служби; 8) політика кримінально-виконавчої системи. При цьому розуміння (і найменування) відповідного роду діяльності й сфери правовідносин як «каральної» чи «виправно-трудової» політики вже відійшли у минуле як категорії, що не відповідають сучасним підходам до позначення кримінально-виконавчої сфери. З іншого боку, оскільки політика має відображати сучасний стан розвитку певної галузі суспільно життя, говорити про «пенітенціарну політику» ще справді зарано (каяття засудженого -- це ідеальна ціль, досягнення якої є скоріше винятком, аніж правилом). Інші найменування: «політика у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)», «політика пенітенціарної служби», «політика кримінально-виконавчої системи» -- поки що не знайшли ні підтримки, ні більш-менш розгорнутої інтерпретації в літературі. Тому вважаємо найбільш обґрунтованим визначати досліджувану сферу політики держави як «кримінально-виконавча політика» або «політика в сфері виконання кримінальних покарань». Вона є загальним напрямком діяльності державних органів, громадських інститутів й окремих громадян у сфері виконання кримінальних покарань.

Література

1. Михайленко П. П. Уголовное законодательство Украинской ССР / П. П. Михайленко. - М. : Юридическая литература, 1971.- 543c. С. 16.

2. Етимологічний словник української мови : у 7 т.: Т. 4: Н-П / [уклад.: Р.В. Болдирсв та ін.; ред. тому В. Т. Коломісць, В. Г. Скляренко]. - К. : 2003. -656с.

3. М. Ф. Юрій. Політологія : підручник / Юрій М. Ф. - К.: Дакор, 2006. - 416с.

4. Новий тлумачний словник української мови : у 3 т. : Т. 2. К-П / [уклад. В. Яременко, О. Сліпушко]. - Видання друге, виправлене. - К.: Аконіт, 2006. - 926c.

5. Новий тлумачний словник української мови : у 3 т. Т. 1 : А - К. [уклад. В. Яременко, О. Сліпушко]. - Видання друге, виправлене. - К.: Видавництво «Аконіт», 2006. - 928c.

6. Трубников В.М., Филонов В.П., Фролов А.И. Уголовно-исполнительное право Украины: учебник.- Донецк.: ДИВД МВД Украины, 1999. - 640c.

7. Радов Г. О. Першочергові проблеми пенітенціарної політики України на сучасному етапі / Г. О. Радов // Проблеми пенітенціарної теорії і практики. - 1996. - № 1.

8. Формування повноцінної системи підготовки пенітенціарного персоналу - головна умова практичних змі ну Держави і й пен ітенці арн і й службі України : Роз'яснення М і н і стерства юстиції України : від 11.07.2012 року

9. Про Державну крим і нально-виконавчу службу України : Закон України : в ід 23 червня 2005 року // Офі ці йний ві сник України. - 2005. - № 29. - Ст. 1704.

10. Державна цільова програма реформування Державної крим і нально-виконавчої служби на 20132017 роки : Постанова Каб і нету Мін і стр ів України : в ід 29 кв ітня 2013 року

11. Богатирьов I. Г. Теоретичні та практичні питання кримінально-виконавчої політики у сфері виконання покарання / І. Г. Богатирьов, О. I. Галінський // Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. - 2009. - № 4 (46). - С. 129 - 136.

12. Макарчук В. С. Історико-правове дослідження кримінально-виконавчої політики України / В. С. Макарчук // Підприємництво, господарство і право. - 2010. - № 6.

13. Смирнов Л. Б. Уголовно-исполнительная политика в сфере совершенствования правового регулирования исполнения уголовных наказаний : дис.... доктора юридических наук : специальность 12.00.08 / Леонид Борисович Смирнов. - СПб, 2003. - 547с.

14. Курс кримінально-виконавчого права України: Загальна та Особлива частини : навч. посіб. / [Джужа О. М., Корчинський В. О., Фаренюк С. Я., Василець В. Б.]; за заг. ред. О. М. Джужи. - К.: Юрінком Інтер, 2000. - 304с.

15. Фріс П. Л. Кримінально-правова політика України : автореф. дис.... докт. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Кримінальне право, кримінологія; кримінально-виконавче право» / П. Л. Фріс. - К., 2005. - 39с.

16. Богатирьов І. Г. Українська пенітенціарна наука : монографія / Іван Григорович Богатирьов. - X.: Харків юридичний, 2008. - 318с.

17. Кондратішина В. В. Кримінально-виконавча політика України: формування та реалізація : дис. ... канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 / Вікторія Вікторівна Кондратішина. - Львів, 2009. - 275с.

18. Кримінально-виконавче право України : підручник / за ред. А.Х. Степанюка. - X. : Право, 2006. - 255с.

19. Кримінально-виконавче право України : навч. посібник / Гель А. П., Семаков Г. М., Яковець І. С.; за ред. А. X. Степанюка. - К. : Юрінком Інтер, 2008. - 624с.

Анотація

У даній публікації розглянуто теоретичні основи визначення поняття кримінально - виконавчої політики України. Акцентовано увагу на відсутність єдності підходів стосовно нормативно - правового регулювання розглядуваного питання.

Ключові слова: політика держави, кримінально- виконавча політика України, пенітенціарна політика, ресоціалізація.

В данной публикации рассмотрены теоретические основы определения понятия уголовно - исполнительной политики Украины. Акцентировано внимание на отсутствие единства подходов касательно нормативно - правового регулирования рассматриваемого вопроса.

Ключевые слова: политика государства, уголовно - исполнительная политика Украины, пенитенциарная политика, ресоциализация.

This publication deals with the theoretical foundations of the definition of criminal - executive policy of Ukraine. The attention to the lack of unity of approaches regarding the normative - legal regulation of the issue in question.

Keywords: government policy, criminal - executive policy of Ukraine, penitentiary policy, resocialization.

Размещено на Allbest.ru