Правовий статус ліквідаційної комісії в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 342.98:343.83

Правовий статус ліквідаційної комісії в Україні

С.В. Дяченко

кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільно- правових дисциплін Національного університету ДПС України

У статті проведений аналіз теоретичних і практичних питань, пов'язаних із створенням, функціонуванням, правами та обов 'язками ліквідаційної комісії при здійсненні ліквідації юридичної особи, що має суттєве значення в умовах ринкової економіки. Проведений аналіз проблемної ситуації показав, що виконання основних завдань цього органу в контексті забезпечення механізму припинення діяльності суб'єктів господарювання потребує усунення проблем у цьому процесі.

Через узагальнення правової бази та аналіз практичного досвіду в даній сфері внесені практичні пропозиції, які можуть бути використані для вдосконалення нормативно- правової бази, яка регулює процедури створення та діяльності ліквідаційної комісії для правового забезпечення процедур припинення суб'єктів господарювання.

Ключові слова: ліквідація, ліквідаційна комісія, ліквідатор, арбітражний керуючий. ліквідація комісія юридичний право

In this article is conducted the analysis of theoretical and practical issues, related to the creation, functioning, rights and responsibilities of the liquidation committee during procedure of legal entity liquidation, that is essential in the conditions of market economy. The analysis of problem situation showed that execution of basic tasks of this body in the context of providing the mechanism of terminarion activity needs elimination of problems in this process.

Through generalization of legal base and analysis ofpractical experience in this field were made practical proposals, which can be used to improve the regulatory framework that governs creation andfunctioning of liquidating commission to ensure the legal procedures of terminating of the entities.

Keywords: liquidation, the liquidation committee, liquidator, trustee in bankruptcy.

Припинення юридичної особи шляхом її ліквідації проходить у двох формах: добровільної та примусової ліквідації [1].

Незважаючи на те, що процедура ліквідації суб'єктів господарювання в добровільному і примусовому порядку є ідентичною, основною проблемою останньої є формування і діяльність ліквідаційної комісії, тому найбільш раціональним видається покладення обов'язків щодо здійснення примусової ліквідації суб'єктів господарювання на арбітражних керуючих, які можуть на професійному рівні виконувати відповідні обов'язки.

Щодо добровільної ліквідації, відповідно до ГК України [2, ст. 60 ч. 1], процедура ліквідації здійснюється ліквідаційною комісією, яка створюється власником або уповноваженим ним органом, при цьому по їх рішенню в ролі ліквідаційної комісії може виступати орган управління даного суб'єкта господарювання.

Це означає, що до складу ліквідаційної комісії ввійдуть особи, які здійснюють управління підприємством, а функції по ліквідації підприємства будуть ними виконуватися у межах трудових функцій. На невеликих підприємствах ліквідація може здійснюватися однією фізичною особою - ліквідатором, якою може бути і директор [3, с. 387].

При ліквідації підприємства, у статутному фонді якого є державна частка, до складу ліквідаційної комісії включається представник органу управління державним майном (регіональні відділення Фонду державного майна України).

Рішення про створення ліквідаційної комісії, її склад і повноваження оформляються документально у вигляді:

- наказу;

- положення про ліквідаційну комісію;

- протоколу зборів акціонерів (засновників) юридичної особи.

Жодними нормативними документами склад ліквідаційної комісії у випадку добровільної ліквідації підприємства не регламентований. Однак, як правило, в неї входять керівник підприємства, головний бухгалтер і інші головні фахівці. Число членів ліквідаційної комісії повинно бути непарним і становити не менше 3-х осіб, що зручно під час підрахунку голосів при прийнятті яких-небудь рішень. До складу ліквідаційної комісії можуть бути включені й особи зі сторонніх організацій (наприклад, фахівці у сфері ліквідації підприємств, арбітражні керуючі, фахівці з аудиторських, консалтингових фірм) [4].

Для ефективної організації роботи ліквідаційної комісії в документах про її створення доцільно розмежувати повноваження членів комісії, вказати, які функції покладаються на голову комісії, обумовити порядок ухвалення рішення, форму документів, якими будуть оформлятися прийняті рішення.

Під час проведення ліквідації підприємства (ліквідаційних заходів) ведення бухгалтерського і податкового обліку на даному підприємстві здійснюється у загальному порядку, а обов'язки щодо складання ліквідаційного балансу і фінансової звітності покладено на ліквідаційну комісію або інший орган, що проводить ліквідацію підприємства.

Порядок оформлення відносин з ліквідатором (ліквідаційною комісією) міститься тільки в Законі України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, оскільки у випадку ліквідації підприємства-боржника в зв'язку з банкрутством особою, на яку покладаються обов'язки щодо ліквідації суб'єкта господарювання, є арбітражний керуючий.

У випадку добровільної ліквідації суб'єкта господарювання питання, пов'язані з порядком оформлення відносин з ліквідатором (ліквідаційною комісією), вирішує орган, що прийняв рішення про ліквідацію суб'єкта господарювання. Дані відносини можуть оформлятися як трудові відносини або цивільно-правові відносини.

Отже, якщо процес ліквідації здійснюється органом управління підприємства або директором, то цей процес буде здійснюватися у межах їх трудових функцій [5]. Тобто вони будуть продовжувати роботу в межах уже сформованих трудових відносин до повного закінчення ліквідації. Даний варіант має деякі незручності для підприємства, що ліквідується, оскільки виплачувана заробітна плата підлягає оподатковуванню в загальному порядку і виникає необхідність подання звітності по „зарплатних” податках і внескам, у той час, як у підприємства може бути можливість знятися з обліку як платник „зарплатних” внесків набагато раніше закінчення самої процедури ліквідації [3, с. 391].

У всіх інших випадках відносини між власником і членами ліквідаційної комісії будуть знаходитися у сфері цивільно-правового регулювання відносин, визначеної Цивільним кодексом України, що передбачає багато варіантів їх оформлення.

На думку автора, одним з варіантів вирішення питання регламентації роботи ліквідаційної комісії може служити розробка власником Положення про ліквідаційну комісію, де буде докладно описуватися порядок роботи ліквідаційної комісії.

Порядок введення в дію зазначеного Положення залежить від того, на кого саме покладено проведення ліквідації. Так, якщо ліквідація буде проводитися органом управління підприємства (директором, дирекцією), то Положення вводиться в дію наказом по підприємству, якщо фізичними особами на підставі цивільно-правового договору, то обов'язковість дотримання вимог Положення варто передбачити в розділі відповідного договору.

У ЦК України передбачено, що з моменту призначення ліквідаційної комісії до неї переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Комісія виступає в суді від імені юридичної особи, яка припиняється. Повноваження виконавчого органу суб'єкта господарювання припиняються [6 ст. 105 ч.3].

Таким чином, усі операції підприємства, що ліквідується, оформляються безпосередньо на підприємстві, у всіх документах використовуються реквізити підприємства. А ліквідатор або голова ліквідаційної комісії (члени комісії) є представником підприємства і працює від його імені. Тобто ліквідаційна комісія не має статусу юридичної особи [7], а підприємство, що ліквідується, в період її роботи статус юридичної особи не втрачає.

Як уже зазначалось, ГК України і ЦК України містять різний порядок виконання обов'язків ліквідаційною комісією. Так, ч. 1 та ч. 2 ст. 111 ЦК України встановлюють, що ліквідаційна комісія після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, який містить відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідується, перелік пред'явлених кредиторами вимог, а також про результати їх розгляду [8]. Проміжний ліквідаційний баланс затверджується учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи. Виплата грошових сум кредиторам юридичної особи, що ліквідується проводиться відповідно до проміжного ліквідаційного балансу, починаючи від дня його затвердження. Водночас ГК України взагалі не містить вимог щодо складання проміжного ліквідаційного балансу і його затвердження, а ліквідаційний баланс складається і затверджується уже після розрахунку з кредиторами.

На думку автора, необхідно привести положення ГК України у відповідність до ЦК України і закріплення вимог щодо складання проміжного ліквідаційного балансу і здійснення розрахунків з кредиторами на його основі, оскільки він дає можливість оцінити реальний фінансово-майновий стан підприємства і, в разі потреби, прийняти рішення про звернення до господарського суду із заявою про визнання суб'єкта господарювання банкрутом.

Важливою проблемою діяльності ліквідаційної комісії є відсутність чіткого переліку або порядку дій щодо ліквідації юридичних осіб, у тому числі суб'єктів господарювання, в жодному нормативному документі. Слід зазначити, що і ЦК України, і ГК України містять загальні вимоги щодо проведення ліквідаційних процедур, вони не дають виключного переліку необхідних дій. Кожна окрема дія у межах проведення ліквідаційної процедури регламентується відповідними законодавчими і підзаконними нормативно-правовими актами. Водночас введення процедури ліквідації суб'єкта господарювання не позбавляє останнього від виконання вимог, які поширюються на діючі суб'єкти господарювання (ведення бухгалтерського та податкового обліку, здача звітності тощо). Це, в свою чергу, викликає певні суперечності між загальними і спеціальними нормами (щодо ліквідації), які регулюють діяльність суб'єктів господарювання, що не може не відображатись на ефективності здійснення ліквідаційних процедур.

Усю сукупність дій у межах проведення ліквідаційної процедури можна розділити на окремі етапи, в рамках яких здійснюється одне або декілька пов'язаних завдань, спрямованих на досягнення основної мети.

Традиційно процедура добровільної ліквідації містить такі етапи:

- публікація оголошення про ліквідацію суб'єкта господарювання;

- проведення інвентаризації майна суб'єкта господарювання;

- проведення оцінки майна;

- стягнення дебіторської заборгованості;

- задоволення вимог кредиторів;

- затвердження ліквідаційного балансу та розрахунок з власниками (учасниками) суб'єкта господарювання;

- зняття суб'єкта господарювання з обліку в органах ДПС, ПФУ, Фондах соціального страхування;

- здача документів, що підлягають довгостроковому обов'язковому зберіганню в архівну установу;

- знищення печаток і штампів в органах дозвільної системи МВС України.

На практиці першим кроком проведення ліквідаційної процедури слід вважати переоформлення в установленому порядку основного поточного рахунку особи, що ліквідується у кредитно-банківській установі повноважній особі ліквідаційної комісії - ліквідатору або голові ліквідаційної комісії, до якого з моменту ліквідації переходять усі повноваження щодо управління справами юридичної особи.

Після чого наступним етапом процесу ліквідації є проведення інвентаризації, оцінка майна, розрахунки з кредиторами й учасниками підприємства, що ліквідується. Ці заходи повинні проводитися з урахуванням особливостей правових наслідків прийняття рішення про ліквідацію суб'єкта господарювання (за аналогією з нормами Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”).

Під час ліквідації суб'єкта господарювання проводиться інвентаризація основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, документів і розрахунків. Обов'язковість проведення інвентаризації при ліквідації суб'єкта господарювання передбачена п п. „ж” п. 3 Інструкції по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно- матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків [9] і п. 12 Порядку подання фінансової звітності [10]. Однак цими документами не визначена конкретна дата, на яку потрібно проводити інвентаризацію при ліквідації суб'єкта господарювання. На нашу думку, логічно припустити, що на дату ухвалення рішення про ліквідацію.

Результати інвентаризації оформляються „Актом інвентаризації розрахунків з покупцями, постачальниками й іншими дебіторами і кредиторами”. До акта додається „Довідка до акта інвентаризації розрахунків з покупцями, постачальниками й іншими дебіторами і кредиторами”, у якій відображається заборгованість з простроченим строком позовної давності, із вказівкою найменувань і адрес дебіторів або кредиторів, сум, причин, дат і підстав виникнення заборгованості.

Важливим етапом ліквідації є проведення оцінки майна.

Вимоги щодо проведення оцінки майна суб'єкта господарювання, що ліквідується, містяться як у ГК України [11, ст. 59-61], так і в Законі України „Про господарські товариства” [12]. Необхідність такої оцінки пов'язана з тим, що майно є одним з джерел погашення боргів перед кредиторами.

З моменту ухвалення рішення про ліквідацію суб'єкта господарювання його активи і зобов'язання оцінюються виходячи з твердження, що діяльність даного підприємства припиняється і продовжуватися надалі не буде. Іншими словами, перестає „працювати” один з десяти основних принципів бухгалтерського обліку - принцип безперервності [13]. Оцінка активів і зобов'язань суб'єкта господарювання, що ліквідується, проводиться в особливому порядку, який визначає ліквідаційну вартість активів.

Необхідно зауважити на необхідність стягнення дебіторської заборгованості, що займає значний обсяг роботи членів ліквідаційної комісії, оскільки правовий характер дебіторської заборгованості може бути різним, а відповідні досудові та судові процедури по її стягненню мати тривалий строк здійснення.

Як уже зазначалося, суб'єкт господарювання повинен проінформувати кредиторів про свою ліквідацію. Такі дії входять в обов'язки ліквідаційної комісії і здійснюються прямо та опосередковано: направлення кожному з відомих кредиторів письмового повідомлення про ліквідацію суб'єкта господарювання із зазначенням порядку і строку для пред'явлення претензій та шляхом публікації оголошення про ліквідацію в офіційній пресі з вказівкою про порядок і строк заяви кредиторами претензій. На основі вказаної публікації кредиторами подаються заяви про визнання їх кредиторами.

Претензії, заявлені після закінчення терміну, встановленого ліквідаційною комісією для їх заяви, задовольняються за рахунок майна підприємства, що залишилося після задоволення вчасно заявлених претензій (який не може бути меншим 2-х місяців із дня опублікування в офіційній пресі оголошення про ліквідацію підприємства) [14, ст. 112 п.3].

Якщо в суб'єкта господарювання існує цивільно-правова заборгованість, по якій кредитори не висунули претензії, така заборгованість також вважається погашеною.

Черговість задоволення вимог кредиторів встановлена ст. 112 ЦК України. Т ак, у випадку ліквідації платоспроможної юридичної особи вимоги його кредиторів задовольняються у такій послідовності:

1) у першу чергу - вимоги щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи іншим способом;

2) у другу чергу - вимоги працівників, пов'язані з трудовими відносинами, вимоги автора про плату за використання результату його інтелектуальної, творчої діяльності відповідно до трудового законодавства [64];

3) у третю чергу - вимоги щодо податків, зборів (обов'язкових платежів);

4) у четверту чергу задовольняються усі інші вимоги.

Вимоги однієї черги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належать кожному кредитору цієї черги.

Претензії кредиторів до суб'єкта господарювання, що ліквідується, задовольняються за рахунок майна цього суб'єкта господарювання. Найчастіше для погашення зобов'язань перед кредиторами суб'єкт господарювання реалізує наявні в нього на балансі запаси, основні

засоби, нематеріальні активи. Варто враховувати, що податкові зобов'язання при реалізації майна суб'єкта господарювання виникають у загальному порядку.

Після здійснення розрахунків з кредиторами ліквідаційна комісія складає ліквідаційний баланс [14 ст. 111 ч. 3; ст. 60, ст. 20]. Це передбачено нормами ЦК України, ГК України та Законом України „Про господарські товариства”. Згідно із Законом України „Про господарські товариства” достовірність і повнота ліквідаційного балансу мають бути підтверджені аудитором (аудиторською фірмою).

Якщо підприємство не має достатньо майна, щоб задовольнити усі вимоги кредиторів, ліквідаційна процедура закінчується (крім випадків звернення стягнення на майно учасників). Якщо підприємство задовольнило усі вимоги кредиторів, майно, що залишилося, підлягає передачі учасникам підприємства (якщо інше не встановлене установчими документами або законом).

Кінцевим результатом є „нульовий” ліквідаційний баланс, після проведення розрахунків з своїми учасниками у суб'єкта господарювання не повинно залишитися ніяких коштів (майна). Дане твердження є очевидним, воно ґрунтується на положеннях ч. 4 ст. 111 ЦК України, в якій йдеться про передачу такого майна учасникам. У ч. 4 ст. 61 ГК України говориться, яке майно, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, використовується за розпорядженням власника. Це не суперечить положенням ЦК України. Необхідно зазначити, що в Законі України „Про господарські товариства” саме такий баланс (складений після проведення розрахунків з учасниками) і названий ліквідаційним.

Таким чином, проведення розрахунків з учасниками є фактично заключним етапом ліквідації суб'єкта господарювання після складання ліквідаційного балансу і затвердження його учасниками суб'єкта господарювання або органом, що прийняв рішення про ліквідацію.

Відповідно до Закону України „Про господарські товариства” [14 ст. 21] розрахунки з засновниками (учасниками) суб'єкта господарювання здійснюються протягом 6 місяців після опублікування інформації про його ліквідацію.

У подальші обов'язки ліквідаційної комісії входить лише зняття суб'єкта господарювання, що ліквідується, у відповідних органах реєстрації.

Згідно із порядком обліку платників податків, зборів (обов'язкових платежів) [15] голова ліквідаційної комісії/ліквідатор суб'єкта господарювання подає до органу державної податкової служби, в якому такий платник податків перебуває на обліку, заяву про припинення платника податків за формою № 8-ОПП та інші необхідні документи. Після чого орган державної податкової служби приймає рішення про проведення позапланової виїзної перевірки платника податків, який перебуває на обліку та ліквідується. Т ака перевірка розпочинається протягом місяця після одержання документа, що підтверджує факт прийняття рішення про ліквідацію суб'єкта господарювання.

Якщо після проведення перевірки та спливу законодавчо визначених строків сплати узгоджених податкових зобов'язань платника податків встановлено факт відсутності заборгованості платника податків та його відокремлених підрозділів перед Державним бюджетом України та місцевими бюджетами з податків, зборів, підприємству надається довідка про відсутність заборгованості з податків, зборів (обов'язкових платежів) за формою 22-ОПП.

Суб'єкту господарювання, що ліквідується, необхідно також одержати довідку про відсутність заборгованості в Пенсійному фонді України відповідно до Тимчасового порядку взяття на облік та зняття з обліку в органах Пенсійного фонду України юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців [15] як платників страхових внесків.

Орган Пенсійного фонду України в 10-денний термін проводить документальну перевірку платника щодо правильності обчислення та сплати страхових внесків. На основі акта перевірки платник розраховується з органом Пенсійного фонду України.

Довідка про відсутність заборгованості видається органом Пенсійного фонду України після проведення розрахунків у визначеному законодавством порядку.

Наступним етапом є одержання довідок про відсутність заборгованості у Фонді соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонді соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, Фонді загальнообов'язкового соціального страхування України на випадок безробіття.

Ліквідаційна комісія/ліквідатор відповідно до Переліку типових документів, що утворюються у діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, інших підприємств, установ та організацій, із зазначенням строків зберігання документів [16], зобов'язана також здати до архівної установи документи, які відповідно до закону підлягають довгостроковому зберіганню. Так, наприклад, накази про прийняття, переведення, заохочення, звільнення, сумісництво працівників, про матеріальну допомогу, контракти, договори про прийом на роботу, переведення, звільнення робітників і службовців підлягають зберіганню протягом 75 років і мають бути передані на зберігання архівній установі.

У випадку ліквідації суб ' єкта господарювання ліквідаційна комісія/ліквідатор/ зобов 'язані здати в органи внутрішніх справ печатки і штампи для знищення. Порядок знищення печаток і штампів регламентується Інструкцією про порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів [17].

У випадку, якщо суб'єкт господарювання в процесі добровільної ліквідації виявляє, що коштів для задоволення вимог кредиторів недостатньо, він ліквідується в порядку, визначеному Законом України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”. У даному випадку ліквідаційна комісія (ліквідатор) або власник підприємства- боржника повинен звернутися в господарський суд із заявою про порушення справи про банкрутство підприємства.

Залежно від моменту виявлення недостатності майна можливі різні правила ініціювання та проведення спрощеної процедури банкрутства.

При встановленні факту неоплатності боргів у процесі ухвалення рішення про ліквідацію суб'єкта господарювання, по-перше, не створюється ліквідаційна комісія, по-друге, власник майна боржника (уповноважена особа) зобов'язаний у місячний строк з моменту ухвалення рішення про ліквідацію ініціювати в суді процедуру банкрутства, по-третє, процедура банкрутства здійснюється за правилами розділу III Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” [5, с. 378].

Особливістю проваджень у справах про банкрутство за заявами боржників є те, що вони є логічним продовженням добровільної ліквідації суб'єктів господарювання, водночас недостатність майна для повного розрахунку з кредиторами обумовлює необхідність застосування конкурсної (банкрутної) процедури задоволення вимог кредиторів. При цьому, після винесення судового рішення про визнання боржника банкрутом його ліквідація здійснюється згідно з вимогами банкрутного законодавства.

Отже, процедура ліквідації суб'єктів господарювання є досить тривалою і складною з правової точки зору, при цьому недосконалості її правової регламентації створюють проблеми на практиці.

Вирішення наявних у цій сфері проблем можливе лише шляхом внесення комплексу змін та доповнень до чинного законодавства у цій сфері. Ми пропонуємо ГК України доповнити статтями, які, в першу чергу, були узгодженими з положеннями інших пов'язаних з ним законодавчих актів, при цьому містили особливості ліквідації саме суб'єктів господарювання усіх видів, по-друге, доцільно закріпити єдиний порядок ліквідації суб'єктів господарювання, який би містив перелік усіх дій, що повинні бути здійснені ліквідаційною комісією у межах ліквідаційної процедури, і, по-третє, максимально узгодити підзаконні нормативно-правові акти з положеннями ГК в частині здійснення окремих етапів ліквідаційної процедури.

Зокрема, жодним нормативним актом не регламентований склад ліквідаційної комісії у випадку добровільної ліквідації підприємства. Одним із варіантів вирішення питання регламентації роботи ліквідаційної комісії, на думку автора, може служити розробка власником Положення про ліквідаційну комісію.

Список використаної літератури

1. Корольова А. Про припинення діяльності /А. Корольова // Адвокат бухгалтера. - 2005.

- травень. - № 10(88). - К., С. 25.

2. Кузык М. Особенности правового регулирования банкротства в России / Кузык М., Радыгин А., Симачев Ю. // Общество и экономика. - 2005. - N° 5. - С. 54-90.

3. Створення і ліквідація підприємства: дві книги в одній. - Х. : Фактор, 2007. - 464 с.

4. Чефраков О. Ліквідація підприємства: процедура / О. Чефраков // Бухгалтерський тиждень. - К., 2004. - 5 квітня. - № 14(118). - С. 35.

5. Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом: Закон України від 14.05.1992 р. № 2343-XII (із змінами та доповненнями) // Відомості Верховної Ради (ВВР). - 1992. - № 31.

6. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року із змінами, внесеними згідно із Законом від 19.06.2003 р. № 980-ІУ, Законом від 18.11.2003 р. № 1255-ІУ

7. Вищневський М. Добровільно-самостійна ліквідація. Ліквідаційна комісія / М. Вищневський // Податки та бухгалтерський облік. - К., 2004. - 23 січня. - № 77(734). - С. 32.

8. Лисогор Н. Законодавче врегулювання ліквідаційної процедури юридичних осіб / Н. Лисогор // Податковий, банківський, митний консультант. - К., 2005. - 11 липня. - № 28(507)-С. 5.

Размещено на Allbest.ru