Деякі питання удосконалення інституту сприяння осіб оперативним підрозділам

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЕЯКІ ПИТАННЯ УДОСКОНАЛЕННЯ ІНСТИТУТУ СПРИЯННЯ ОСІБ ОПЕРАТИВНИМ ПІДРОЗДІЛАМ

М. М. ПЕРЕПЕЛИЦЯ

Інститут сприяння осіб оперативним підрозділам у протидії злочинності має досить давню історію. Але лише сьогодні можна сказати, що цей інститут поступово знаходить своє відображення на законодавчому рівні. У багатьох країнах поступово відходять від практики обмеження доступу до такої теми, як співробітництво осіб із правоохоронними органами, вносячи концептуальні питання його регулювання до чинного законодавства [1, п. 2 ст. 15, ст. 17, 18]; 2-5]. При цьому динамічний розвиток суспільства зумовлює постійну потребу у зміні діючих правовідносин. Саме таким змінам, які назріли в контексті вдосконалення інституту сприяння громадян оперативним підрозділам, присвячено цю роботу.

Дослідження згаданого інституту проводили такі вітчизняні вчені, як К. В. Антонов, О.М. Бандурка, О. Ф. Долженков, В. П. Захаров, А.М. Кислий, І. П. Козаченко, В. А Некрасов, Д. Й. Никифорчук, В. Л. Ортинський, М. А. Погорецький, В. О. Сілюков, О.П. Сні- герьов, Ю.Е. Черкасов, В. В. Шендрик та ін. Проблемі залучення громадян до конфіденційного співробітництва присвячено праці радянських учених В. М. Атмажитова, І. І. Басецько- го, В. Г. Боброва, Б. Є. Богданова, В. П. Бож'єва, Д. В. Гребельського, Ю. Ф. Кваші, А. Г. Лєкаря, В. А. Лукашова, С. С. Овчинського, В. Л. Шульца тощо. Різні аспекти застосування негласного апарату в оперативно-розшуковій діяльності розглядали дослідники зі США: Джім Кьюрі, Грегорі Лі, Гарі Маркс, Пол Махоні, Уеслі Сверінген, Великобританії: Кліф та Карен Га- рфілд, ФРН: Кай Хіршман та ін.

Багато вчених наголошують на тому, що сприяння осіб оперативно-розшуковим підрозділам є запорукою успіху у виявленні, попередженні та розслідуванні злочинів. Автори підручника «Теорія оперативно-розшукової діяльності» досить переконливо доводять, що агентурний метод, суттю якого є сприяння осіб оперативно-розшуковим підрозділам, з давніх- давен був ядром оперативно-розшукової, розвідувальної та контррозвідувальної діяльності [6]. До того ж, на думку О. В. Вагіна, А. П. Ісі- ченка та Г. Х. Шабанова, агентурний метод є найбільш потенційно глибоким за ступенем проникнення до кримінально-криміногенного середовища [7, с. 11].

А. М. Кислий пропонує розглядати сприяння осіб оперативним підрозділам як окрему наукову теорію. Теорія сприяння згідно зі змінними умовами об'єктивної дійсності постійно потребує додаткового наукового знання. Це зумовлено потребою визначення сутності такого сприяння, його цілей і завдань, форм і видів, а також конкретніших питань. Наприклад, відсутність нормативної правової регламентації поняття сприяння осіб оперативним підрозділам не дозволяє практикам трактувати його абсолютно однозначно, що, в свою чергу, призводить до використання різних підходів у практичній реалізації інституції сприяння боротьбі зі злочинністю [8, с. 38, 43].

Існує досить багато критеріїв класифікації сприяння осіб оперативним підрозділам. Зокрема, воно може бути прямим (дії, спрямовані на вирішення завдань оперативно-розшукової діяльності) або опосередкованим (повідомлення оперативно значущої інформації через інших осіб, засоби масової інформації, Інтернет).

О. В. Шахматов зазначає, що сприяння осіб оперативно-розшуковим підрозділам може бути короткостроковим і довгостроковим.

Короткостроковість відносин у сфері сприяння характеризується їх незначною тривалістю. До них слід віднести разові контакти з особами, які сприяють вирішенню окремих оперативно-тактичних завдань та беруть участь у проведенні окремих оперативно-розшукових заходів.

Залучення їх на гласній основі може виражатися, наприклад, у використанні допомоги під час надання органам внутрішніх справ приміщень, транспортних засобів тощо. До конфіденційних короткострокових контактів належать відносини у сфері анонімного інформування й оперативні контакти, які за своїм характером можуть бути разовими або багатократними.

Довготривалі відносини передбачають сприяння на тривалому часовому відрізку. Цей період може бути різним і залежить від чинників, що визначаються, в першу чергу, критерієм доцільності тривалого сприяння, а також його мотивацією. До категорій осіб, які надають довготривале сприяння на гласній основі, відносять окремих представників так званої «громадськості».

Довготривале сприяння на конфіденційній основі здійснюється довіреними особами і агентурним апаратом [9, с. 388-389].

З наведеного випливає інша головна ознака для класифікації сприяння осіб оперативним підрозділам, яке потрібно розділяти на гласне та негласне.

Одне з визначень гласного сприяння пропонує О. В. Васьковська, розуміючи під ним засновану на законодавчих та інших нормативно-правових актах діяльність, здійснювану шляхом відкритого надання одноразової або постійної допомоги громадянином, іноземним громадянином, особою без громадянства або об'єднанням громадян, спрямовану на вирішення цілей і завдань оперативно-розшукової діяльності [10, с. 147].

Як бачимо, у цьому визначенні втрачено таку категорію осіб, як піддані, які належать до монархічних держав. До того ж у ч. 1 ст. 11 закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» [11] наголошується, що органи державної влади, підприємства, установи, організації незалежно від форми власності зобов'язані сприяти оперативним підрозділам у вирішенні завдань оперативно-розшукової діяльності. Таким чином, сприяти оперативно-розшуковим підрозділам на гласній основі відповідно до вітчизняного законодавства можуть як фізичні, так і юридичні особи.

Якщо гласне сприяння є достатньо висвітленим у оперативно-розшуковій, криміналістичній та кримінологічній літературі, то другий вид із причин конспірації та вимог нормативно- правових документів залишається маловідомим для широкого загалу. Навіть більше - сутність та важливість роботи з негласним апаратом розуміють навіть не всі оперативні працівники.

Як слушно зауважує А. М. Кислий, на жаль, далеко не кожен працівник оперативного підрозділу повною мірою уявляє значення та можливості негласного апарату в протидії злочинності. Наприклад, у нормативних документах рекомендовано використовувати допомогу агентури для вирішення будь-яких завдань оперативно-розшукової діяльності, водночас є застереження, що їх використання доцільне, лише коли всі інші способи досягнення мети вичерпані [12, с. 54-55].

Для того щоб уявити кількісні показники та значення конфіденційного виду сприяння у роботі органів внутрішніх справ, звернімося до розсекречених даних по СРСР кінця 40-х - середини 50-х років минулого сторіччя, наведених Д. Бурдсом, які демонструють тренд до зростання ролі конфіденційного співробітництва громадян у роботі правоохоронних органів [13, с. 28-29, 41].

Так, на 1 січня 1952 року - як випливає з доповіді заступника начальника управління карного розшуку МВС полковника міліції Кірова - 730 оплачуваних резидентів керували діяльністю 10 473 оплачуваних інформаторів, що отримали тільки в 1952 році за інформацію, що надавалася, 2 736 650 крб. Кіров повідомляв, що у 1952 році за допомогою платних інформаторів було розкрито 2 504 злочини і проведено 3 713 арештів: 27 - за вбивства, 150 - за грабежі, 1524 - за різні види крадіжки і розкрадань, 710 - за інші злочини.

Розсекречені відомості МВС за 1953 рік показують розширення мережі інформаторів у боротьбі проти кримінальних елементів. На 1 січня 1953 року мережа агентів-інформаторів органів міліції по лінії кримінального розшуку складалася з 7 633 резидентів, 19 336 агентів і 136 775 інформаторів - усього 163 794 чоловік. Для зустрічей із інформаторами використовувалося 4 685 конспіративних і явочних квартир.

Протягом першої половини 1953 року було знов завербовано 10 187 осіб, серед них: 69 резидентів, 3 530 агентів і 6 588 інформаторів. Створено 919 нових конспіративних і явочних квартир.

Виключено за той же період з числа агентів- інформаторів 26 112 чоловік: 1 216 резидентів, 1516 агентів і 22 380 інформаторів. Серед них: за дезінформацію і дворушництво - 7 резидентів, 53 агенти і 124 інформатори - всього 184 особи; за непридатність до роботи - 1 186 резидентів, 2 110 агентів і 21 169 інформаторів - усього 24 465 осіб; у зв'язку з арештом і звинуваченням - 23 резиденти, 353 агенти і 1 087 інформаторів - усього 1 463 особи.

Відомості щодо інших років наведено у табл. 1, з якої видно, що З 1943 до 1950-го року кількість конфідентів збільшилась на 215, 16 %

Таблиця 1 Чисельність агентурної мережі карного розшуку МВС СРСР, 1942-1951 рр.