Правовий компроміс і правовий конфлікт у національному законодавстві: деякі аспекти прояву

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 340.1

Правовий компроміс і правовий конфлікт у національному законодавстві: деякі аспекти прояву

С. Бобровник, д-р юрид. наук

КНУ імені Тараса Шевченка, Київ

Анотація

правовий компроміс конфлікт законодавство

Здійснено аналіз прояву правового компромісу та конфлікту в національному законодавстві України в аспекті створення збалансованої системи нормативних актів, що відображала б інтереси сучасного суспільства.

Ключові слова: правовий компроміс, правовий конфлікт, законодавство, правокомпромісні засоби.

Аннотация

Осуществлен анализ отражения правового компромисса и конфликта в национальном законодавстве Украины в аспекте формирования сбалансированной системы нормативных актов, отражающих интересы современного общества.

Ключевые слова: правовой компромисс, правовой конфликт, законодательство, правокомпромиссные средства.

Annotation

In the article author analyses manifestation of legal compromise and legal conflict in the national legislation of Ukraine in terms of creating a balanced system of normative acts that would reflect the interests of modern society.

Key words: legal compromise, legal conflict, legislation, compromise means of law.

Сучасний стан розвитку державності характеризується інтенсифікацією суспільних відносин, збільшенням динаміки процесу взаємодії різноманітних суб'єктів. Це, у свою чергу, посилює необхідність оперативного розширення регулятивних можливостей національної правової системи у напрямі нормативного регулювання суспільних відносин, створення належних та сприятливих умов для функціонування різноманітних суспільних та державних структур, всіх суб'єктів права.

Водночас, створення та формування системи законодавства є неможливим без складної взаємодії політизованих структур. Останні керуються власними політичними інтересами, свою діяльність будують крізь призму необхідності ухвалення того чи іншого рішення задля отримання певних дивідендів (політичних, економічних, електоральних тощо). Проте політичний плюралізм, в умовах якого функціонують політичні сили, причетні до ухвалення таких рішень, унеможливлює їх прийняття одноосібно або одностайно. Саме тому сучасний політичний процес характеризується достатньою розбалансованістю та підвищеною конфліктністю.

Крім того, дається взнаки та створює умови ескалації таких конфліктів перехідний стан розвитку українського соціуму, що зумовлює можливість та необхідність подальшого перерозподілу державного майна, низьку правову культуру, відсутність усталених традицій державотворення, корумпованість усіх ешелонів державної влади, у тому числі судової гілки влади, порушення прав і свобод людини та громадина тощо.

Теоретичну основу статті склали праці вчених з різних галузей права, в яких певною мірою порушені питання прояву компромісу і конфлікту у законодавстві. Аналізу цих проблем присвячено наукові роботи

П. О. Астахова, І. П. Кожокаря, М. І. Козюбри, А. В. Панова, А. В. Малька, Ю. М. Оборотова, М. І. Панова, О. Ф. Скакун, Ю. О. Тихомирова, І. Л. Честнова, які дали змогу всебічно дослідити ґенезу та сутність конфлікту і компромісу в праві. Однак не всі аспекти компромісу і конфлікту в праві досить повно досліджено у літературі, а деякі з них залишаються за межами наукового аналізу. До таких проблем належить і аналіз прояву правового конфлікту і правового компромісу у національному законодавстві України.

Метою цієї публікації є аналіз правового компромісу і правового конфлікту в процесі створення непротирічного національного законодавства, його функціонування та вдосконалення на сучасному етапі розвитку суспільства.

Слід наголосити на тому, що правовий конфлікт та правовий компроміс впливають як на правотворчість, так і на процес життєдіяльності суспільства. Це пов'язано з тим, що правотворчість як процес створення та функціонування національної правової системи є постійним та тривалим. У процесі його здійснення відбувається узгодження інтересів різних політичних сил. Формування певної галузі законодавства може бути результатом зіткнення протилежних інтересів, тобто конфліктів, узгодження яких повинно відбуватися завдяки досягненню компромісу.

Баланс інтересів, що передбачає компромісне формування правових норм є необхідною передумовою створення збалансованого законодавства, що відтворювало б інтереси всього суспільства. Як слушно з цього приводу зазначає М. В. Фігель, "однією з основних вимог до нормотворця є те, що він зобов'язаний бути компетентним. Зокрема, він повинен: по-перше, втілювати політику у такий спосіб, який ефективно вирішує проблему, що постає; по-друге, робити це, уникаючи при цьому невизначеності, та у такий спосіб, який гарантував би інтеграцію цих нових законів в уже чинне законодавство. Для забезпечення всього вищезазначеного нормотворець повинен розумітися на чинному законодавстві та на потребах суспільства" [1].

Дослідження правового конфлікту та правового компромісу дало змогу виявити тенденцію українського законодавства, що полягає у запозиченні іноземного досвіду його конструювання. У цьому процесі є як негативні моменти, так і позитивні, що, відповідно, призводять з одного боку до посилення конфронтації, а з іншого - сприяють "рецепції" положень законодавства, що мають компромісне спрямування.

У зв'язку з тим, що негативні чинники цього процесу домінують, то на сьогодні, на жаль, правокомпромісні можливості використовують не в повному обсязі, що не сприяє розвитку державності, формуванню дієздатних структур громадянського суспільства.

Інколи, як зазначає А. Єфименко, український законодавець намагається вирішувати дуже специфічні проблеми формально, копіюючи норми іноземного законодавства, орієнтуючись переважно на зовнішню схожість формулювань без розуміння специфіки проблеми, призначення цих норм та особливостей застосування [2].

З цього приводу висловлювались й інші вчені. Як зазначали В. Я. Тацій та Ю. М. Тодика, "проблеми в конституційному реформуванні держави й суспільства пов'язані з некритичним використанням зарубіжного конституційно-правового досвіду, який був свого часу сформований в інших політико-правових, історичних і культурних реаліях" [3]. В. Д. Зорькін щодо Російської Федерації висловлюється: "Заклики просто скопіювати в Росії, наприклад, німецьку, американську або французьку правову систему - від недомислення" [4]. О. Ю. Тодика у цьому контексті також зазначає: "Право та законодавство кожної держави мають свою специфіку, що визначається національними, історичними, природними та іншими факторами" [3].

Існує необхідність застосування компромісу у демократичній державі, а не насильницького консенсусу, як це має місце у державах із недемократичним політичним режимом. Використання та застосування консенсусу є свідченням також того, що в країні відсутні або дуже слабо розвинуті інститути громадянського суспільства. Така держава, незважаючи на позицію суспільства, дозує інформацію таким чином, щоб між переважною більшістю суб'єктів існував необхідний для неї консенсус. Водночас вказана ситуація є небезпечною. Як щодо цього слушно вказує В. В. Речицький, дозуючи інформацію, політики, як їм здається, тримають ситуацію під контролем. Насправді ж вони заповнюють вибухонебезпечною порожнечею, "вугільним пилом" свідомість своїх громадян. Оскільки інформація проникає крізь будь-які засоби, що її аналізують та фільтрують, то в країнах із обскурантистською інформаційною політикою рано чи пізно відбувається інформаційне сходження лавин [5].

Саме тому у цьому аспекті великого значення набуває розумна відкритість суспільства, здатність відповідних суб'єктів самостійно, без примусу та нав'язування ззовні йти саме на компроміс. Як справедливо зазначається у літературі, "демократія завжди містить у собі фактори нестійкості. Водночас, відображаючи суперечність думок та позицій, створюючи поле їх боротьби, вона надійніше забезпечує стабільність та стійкість, ніж тотальна, показова єдність, яка неминуче закінчується вибухом та веде до руйнації системи" [6]. Вищенаведене є яскравим підтвердженням того, що, як зазначають К. Є. Соляннік та А. П. Сажко, громадянське суспільство виникає і розвивається у процесі протистояння з недемократичною державою [7].

Отже, коли у суспільстві має місце перманентний компроміс, це не завжди можна визнати позитивним явищем, оскільки жодне суспільство не може існувати без конфліктів. Водночас розумне та урівноважене застосування компромісу свідчить про цивілізованість суспільства, його розвиток.

О. А. Парфило у широкому розумінні визначає компроміс як "просто угоду, яка досягнута шляхом взаємних поступок. Коли дві сторони не можуть домовитися, тоді кожна з них у чомусь поступається іншій, знімає частину своїх вимог і вони домовляються, об'єднуються на основі того, що є для них спільним. Компроміс може означати бажання йти на примирення, виявлення поступок чи знайдення взаємовигідних варіантів вирішення суперечності між сторонами конфлікту [8].

Як вказує Л. Д. Байрачна, "компроміс - це система цивілізованих, опосередкованих культурою взаємодій різних, у тому числі протилежних, сил з метою досягнення балансу інтересів та підтримання соціальної рівноваги у формі достатньо високого рівня солідарності та згоди. У силу багатьох причин культура компромісу у нашому суспільстві не склалась. У зв'язку з цим у процесі формування сучасного мислення слід особливий акцент робити на розвиток етики співробітництва та толерантності, виходячи з діалектичної природи суспільного життя, розуміння того, що чим свідоміше орієнтується суб'єкт на діалог у мисленні та діях, тим вище рівень культури людини та суспільства і тим успішніше вирішуються соціальні суперечності" [9]. Тим більше, що у тому разі коли йдеться про суперечності під час прийняття важливих нормативно-правових актів, то важливість використання можливостей компромісу є необхідним.

Вбачається, що використання компромісу при прийнятті нормативно-правових актів може сприяти їх якості та ефективності. Як слушно з цього приводу зазначає С. П. Погребняк, "питання якості нормативноправового акта традиційно розглядаються в межах проблеми юридичної техніки. Проте обмеження якості нормативно-правового акта лише технічним аспектом не є виправданим. Слід також враховувати правовий, соціальний і політичний аспекти якості актів, від яких багато в чому залежить злагода в суспільстві, рівень його конфліктності та його нормальний розвиток [10].

У процесі дослідження компромісу та конфлікту не можна оминути їх подвійну природу. Це випливає з того, що в них, як і у будь-яких явищ, завжди існує дві сторони, які мають діаметрально протилежне спрямування. Крім того, компроміс і конфлікт у своєму потенціалі мають ще більш сильне розшарування власних якостей на позитивні та негативні. Це пов'язано з якістю їх протікання.

Звертаючи увагу на соціальні суперечності, слід погодитися із поглядом В. Г. П'ятенко, який вважає цілком очевидним те, що соціально-політичні конфлікти відіграють надто важливу роль у становленні й розвитку суспільства. Тому не слід підходити до конфліктних явищ виключно як до зла, яке можна раз і назавжди викорінити з суспільного життя. Водночас ніяк не можна розглядати політичні та всі інші конфлікти як добро. Важливо розуміти, що вони є особливим типом соціальної взаємодії, а не "патологічним відхиленням" у протіканні соціально- політичного процесу. Виявлення закономірностей виникнення та розвитку конфліктів, шляхів їх регулювання та розв'язання - необхідна умова успішної діяльності як керівництва держави, так і всіх громадян [11].

Виявлено обов'язкову необхідність виконання правових норм для упорядкування правового конфлікту та правового компромісу, а також створення процедур та засобів, спрямованих на недопущення переростання будь-яких соціальних конфліктів у правові. Досягти цього дуже важко, адже соціальні норми знаходяться у діалектичному взаємозв'язку з правовими, а право має тісний зв'язок із суспільством, проте прагнути до цього потрібно.

Це стосується й подолання, а точніше мінімізації руйнівного впливу деяких конфліктів, що затягують розвиток правової системи. У контексті такого функціонування правової системи важливе значення мають всі соціальні норми, але особливе значення - правові. Так, В. Д. Воднік зазначає: "Конфлікт, як і будь-які відносини між людьми, регулюються нормами суспільної поведінки. При цьому діють норми різного роду: моральні, релігійні, правові, політичні. Нормативне регулювання конфліктів робить систему більш стабільною, визначає довгостроковий порядок вирішення конфліктів і тим самим являє собою ефективний засіб функціонування розвинених соціальних систем. Використання норм для врегулювання конфліктів має свої особливості, тому що вони діють у специфічній обстановці, у процесі протиборства сторін" [12].

М. І. Панов також звертає увагу на те, що головною особливістю юридичного шляху розв'язання конфліктів є регламентованість цього процесу правовими нормами [13].

Отже, важливе значення для управління конфліктами мають норми права. На відміну від моральних і релігійних правил, правові норми однозначні, закріплені в законах та інших актах, санкціоновані державою. Правова оцінка передумов і самого конфлікту має офіційний характер і не може бути змінена під тиском однієї зі сторін або під впливом суспільних настроїв і пристрастей. Це стосується і конфліктів, що підпадають під дію норм міжнародного права.

Правові норми, маючи суттєві регулятивні властивості, можуть ефективно впливати на розв'язання суперечностей і конфліктів, попереджувати причини їх появи, створювати відповідні механізми для мінімізації наслідків конфліктів, а також поновлення порушених прав, свобод та законних інтересів тільки тоді, коли такі норми не мають у собі так званого конфліктогенного потенціалу. Водночас такий потенціал може бути у повному обсязі закладений у нормах права та породжувати нові конфлікти у тому разі, якщо при прийнятті відповідних норм між зацікавленими сторонами існувала розбалан- сованість інтересів та конфлікти.

Л. М. Герасіна та В. М. Кравцова вказують на те, що профілактикою (превенцією) правового конфлікту слід вважати сукупність заходів попередження, які спрямовані на збереження та укріплення нормального стану юридичних відносин. Запобігати такому конфлікту більш доцільно, ніж витрачати зусилля на його розв'язання, тому на упередження правових конфліктів слід спрямовувати значні соціальні ресурси [14].

На правовому рівні слід застосувати необхідні соціально-правові заходи профілактики юридичних конфліктів:

• формування поваги до права і закону з боку особи, суспільства і держави;

• врахування суспільних інтересів і громадської думки в правотворчості, і на цій основі - удосконалення законодавства;

• розвиток і підвищення суспільної, групової та індивідуальної правосвідомості й правової культури; активізація діяльності просвіти, мас-медіа з правової пропаганди;

• зміна ціннісно-правових настанов населення (на рівні менталітету людини) в напрямі свідомого дотримання законів;

• удосконалення правового виховання населення та розвиток юридичної освіти та самоосвіти;

• зміцнення в державі режиму законності й правопорядку;

• підвищення престижу юридичної науки, юридичних професій та державних правозастосовних органів у системі соціальних цінностей [14].

У свою чергу М. І. Панов зазначає, що різноманітність змісту правових конфліктів дозволяє використовувати досить широкий спектр засобів їх вирішення. Серед них насамперед - судові та адміністративні процедури, крім того, переговори, посередництво, звернення до трудових арбітрів або професійних медіаторів [13]. Правові конфлікти вирішуються в різний спосіб: шляхом парламентських та конституційних процедур; за допомогою розгляду кримінальних, цивільних та інших справ у суді; через прийняття рішень в адміністративних комісіях, податковій інспекції, міліції, ДАІ, митниці та інших установах, які застосовують право. Не зважаючи на відмінності цих органів, у процедурах конфліктного регулювання, що вони застосовують, є істотні спільні ознаки:

• конфлікт регулюється інстанцією, яка уповноважена на це державою і законом;

• орган, що упорядковує конфлікт, діє на основі права і з метою виконання правових норм;

• конфліктуючі сторони під час розгляду спору наділяються правами та обов'язками, що передбачені законодавством;

• правове рішення, що приймається щодо конфлікту, є обов'язковим для його сторін і, як правило, для інших громадян та організацій.

Внаслідок цього конфлікт набуває чітких рис, інсти- туціоналізується, формалізується сама процедура його розв'язання. Позитивним аспектом юридичних процедур є те, що остаточне рішення в них приймається на основі права, а відтак не є безпідставним і мінімально залежить від суб'єктивізму; що ж до можливих помилок, то їх виправлення передбачено відповідними юридичними процедурами (затвердження правового рішення вищим органом, оскарження (наприклад касація) рішення, перегляд рішення тощо).

Правові компроміси та правові конфлікти мають різноманітні вияви та стосуються майже всіх сфер державного та суспільного життя. У зв'язку з цим необхідно дослідити, яке місце посідають ці явища у системі законодавства Української держави. Адже, будучи первинно суто соціальними явищами, вони проникають в усі соціальні системи, у тому числі й законодавство.

Правові норми завдяки тому, що вони містяться у різноманітних галузях права, створюють можливість для того, щоб правовий конфлікт можна було вирішити у законний спосіб (звернення до суду, до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, до прокуратури тощо.) З огляду на це кожна галузь права повинна мати відповідні механізми розв'язання конфліктів, а також надавати можливості суб'єктам права шляхом компромісу вирішувати різноманітні суперечки та конфлікти.

Для того, щоб система законодавства в цілому мала можливості, а також кожна галузь окремо, треба, щоб, наука дала відповіді на питання, пов'язані з їх функціонуванням у режимі як конфлікту, так і компромісу. Різноманітні суспільні науки, досліджуючи матерію системи права та законодавства, створюють відповідні передумови для цього.

Список використаних джерел

1. Фігель М. В. Професійність в процесі здійснення правотворчості / М. В. Фігель // Актуальні питання реформування правової системи України : зб. наук. ст. за матеріалами V Міжнар. наук.-практ. конф., Луцьк, 30-31 травня 2008 р. / уклад. Т. Д. Килимчик. - Луцьк : Волин. обл. друк. - 2008. - С. 60-61.

2. Єфименко А. Регулювання поглинань в Україні, конфлікт теорії та закону / А. Єфименко // Вісник Академії правових наук України. - 2009. - № 3(58). - С. 155.

3. Тацій В. Я. Проблеми становлення сучасного конституціоналізму в Україні / В. Я. Тацій, Ю. М. Тодика // Право України. - 2001. - № 6. - С. 7, 8.

4. Зорькин В. Д. Россия и Конституция в ХХІ веке. Взгляд с Ильинки / В. Д. Зорькин. - М. : Норма, 2007. - С. 232.

5. Речицький В. В. Символічна реальність і право: [монографія] // В. В. Речицький. - Львів: ВНТЛ - Класика, 2007. - С. 343-344.

6. Тодика Ю. М. Конституційно-правовий статус людини і громадянина в Україні / Ю. М. Тодика, О. Ю. Тодика. - К.: Ін Юре, 2004. - С. 13.

7. Соляннік К. Є. Держава і громадянське суспільство: співпраця чи протистояння / К. Є. Соляннік, А. П. Сажко // Соціально-політичні протиріччя та проблеми соціального партнерства : зб. наук. тез (за матеріалами XVI Харк. політолог. читань). - Х. : НЮАУ, 2005 - С. 132.

8. Парфило О. А. Передумови появи інституту компромісу в сучасному кримінальному процесі України / О. А. Парфило // Українська державність: становлення, досвід, проблеми : зб. наук. ст. (за матеріалами ХІІ Харк. політолог. читань). - Х. : Право, 2001. - С. 97.

9. Байрачная Л. Д. Взаимодействие как противоречие и методы его разрешения / Л. Д. Байрачная // Соціально-економічні протиріччя та проблеми соціального партнерства : зб. наук. тез (за матеріалами XVI Харк. політолог. читань). - Х. : НЮАУ, 2005 - С. 6.

10. Погребняк С. П. Якість нормативно-правових актів як шлях до зменшення юридичних конфліктів / С. П. Погребняк // Соціально-політичні протиріччя та проблеми соціального партнерства : зб. наук. тез (за матеріалами XVI Харк. політолог. читань). - Х. : НЮАУ, 2005. - С. 101.

11. П'ятенко В. Г. Суспільно-політичні конфлікти в українському суспільстві і проблеми їх розв'язання / В. Г. П'ятенко // Соціально- політичні протиріччя та проблеми соціального партнерства : зб. наук. тез (за матеріалами XVI Харк. політолог. читань). - Х. : НЮАУ, 2005. - С. 110.

12. Воднік В. Д. Різновиди норм і їх роль у врегулюванні конфліктів / В. Д. Воднік // Соціально-політичні протиріччя та проблеми соціального партнерства : зб. наук. тез (за матеріалами XVI Харк. політолог. читань). - Х. : НЮАУ, 2005. - С. 20.

13. Панов М. І. Право як засіб подолання конфліктів у суспільстві / М. І. Панов // Соціально-політичні протиріччя та проблеми соціального партнерства : зб. наук. тез (за матеріалами XVI Харк. політолог. читань). - Х. : НЮАУ, 2005. - С. 95.

14. Герасіна Л. М. Профілактика соціально-правової конфліктності та її чинники / Л. М. Герасіна, В. М. Крівцова // Соціально-політичні протиріччя та проблеми соціального партнерства : зб. наук. тез (за матеріалами XVI Харк. політолог. читань). - Х. : НЮАУ, 2005. - С. 23, 24.

Надійшла до редколегії 11.02.14

Размещено на Allbest.ru