Державотворення і суспільний ідеал в діяльності української діаспори

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 140.8:165.752:323.113(=161.2)

Державотворення і суспільний ідеал в діяльності української діаспори

Вікторія Васильєва

У статті досліджено трактування суспільного ідеалу представниками української діаспори. Автор визначає деякі цінності ідеалу, які, на думку філософів, відображають особливості вітчизняного державотворення та засадничі ідеали українського суспільства.

Ключові слова: державотворення, державність, нація, ідеал, суспільний ідеал.

In the article the interpretation of public ideal by the representatives of Ukrainian Diaspora is investigated. The author determines some values of this ideal that according to the opinion of some philosophers represents the main features of Ukrainian State-Building as well as basic ideals of Ukrainian society.

Keywords: State-Building, State System, Nation, Ideal, Public Ideal.

Держава - унікальний витвір людської цивілізації. Протягом всього свого життя людина залежна від держави, адже часто вбачає в ній оплот захисту своїх прав та свобод.

У різні часи в Україні державу то ототожнювали із ідеальним суспільним устроєм, то протиставляли йому як засіб утримання людності у покорі.

Сам термін “ідеал” (від грецького - ідея) трактується як взірець, норма, ідеальний образ, що визначає спосіб і характер поведінки людини або певної людської спільноти, орієнтує на краще і стимулює до творчості, формує відчуття свободи, впевненості і оптимізму. В “ідеалі” відображена і досягнута досконалість, і проекція розвитку в майбутньому, і довершене сучасне, і бажане гармонійне. У цій своїй іпостасі ідеал присутній у всіх сферах суспільного життя: соціальній, політичній, моральній, естетичній. Соціальний, політичний, моральний, естетичний ідеали у своїй нерозривній єдності складають суспільний ідеал, цілісну, динамічну, саморегуля- тивну систему, в якій кожний із них виконує тільки властиву йому функцію, знаходиться в особливій кореляції з цілим і його окремими частинами [4, с. 126].

Сьогодні достатньо поширеною в науковій літературі є точка зору, згідно з якою суспільний ідеал - це комплекс уявлень про досконалий суспільний устрій, на відміну від морального ідеалу, який несе в собі пануючі у даному суспільстві аксіологічні принципи, вищі моральні орієнтації суспільних груп та окремих особистостей, моральну оцінку соціальних інституцій та ін. На думку О. Полисаєва, ідеал, як одна з форм випереджаючого осягнення дійсності, є важливим складником світогляду, а отже - сутнісною характеристикою суспільного ідеалу виявляється його функціонування насамперед на рівні самосвідомості певних соціальних груп у розвинутому суспільстві або всього соціуму - в архаїчному [6, с. 146].

Глибокі та всебічні дослідження теорії суспільного ідеалу в контексті державотворення репрезентовані у працях О. Білоруса, О. Шморгун, А. Свідзинського, О. Лисенка, О. Реєнта, І. Оніщенка, О. Пашкової. Дослідження внутрішніх об'єктивних і суб'єктивних факторів що перешкоджають досягненню ідеального суспільства, знаходимо у працях

О. Валевського, В. Горбуліна, С. Кордонського, В. Лисицького, М. Миронюка, І. Тимофіїва, М. Томенка, О. Фісун.

Для прикладу: ще у IV столітті на теренах нашої Вітчизни виникла суспільна організація з типовими атрибутами державності, в тому числі й спільною територією як осередком зіслов'янення інших племен, що проживали на ній.

Це була держава антів, які осідали на південних землях України. Її історична роль полягала в тому, що праукраїнський народ не тільки знайшов важелі для свого державотворення, а й вперше організував державу, яка мала спільну територію і дала назву цілому народові. Проіснувавши майже три століття і залишивши помітний слід в історії, держава антів упала під ударами азіатських орд. Проте саме тут у V ст., ймовірно, під її впливом, організувалося державне утворення під проводом князя Кия, яке в VI-VII ст. стало центром світової торгівлі, культурним осередком, найбільшим у Європі, що отримало потім назву Київської Русі [3, с. 28].

Інтерес до дослідження держави і суспільного ідеалу завжди був неабияким і в українській діаспорі - невід'ємній частині українського народу, держави Україна і глобального українського простору. У різні часи ці питання були в центрі уваги Володимира Винниченка, Дмитра Донцова, Вячеслава Липинського, Миколи Міхновського, Василя Кучабського, Сергія Шелухіна, Степана Томашівського, Наталі Полон- ської-Василенко та інших. Розглянемо ж їх докладніше.

Одним із представників діаспори є Володимир Винниченко. Ідеальним суспільним устроєм він вважав колектокра- тію. Суть концепції колектократії - в об'єднанні: “негайно, але без зброї, почати переводити приватну власність на засоби продукції на колективну. Не державну, а колективну, це різниця... Не націоналізація, а соціалізація. Краще сказати: колектократія, себто влада колективна. Ще простіше. організація кооператорів продукційних, торговельних, фінансових, аграрних і таких інших, колектократизація всього національного господарства.” [1, с. 66].

Ідея української державності була також провідною в політико-ідеологічних пошуках В. Винниченка. “Поки що людство розбите на окремі національні колективи, які переважно звуться державними, то очевидно, що найкращим засобом збереження його життя і розвитку кожної нації є державність, себто комплекс тих інститутів економіки, політики, культури, які діють на території, населеній національними колективами, які зв'язують його в компактну цілісність, які забезпечують його розвиток у сучасному і майбутньому. Нація без державності є покалічений людський колективний організм. Через те так жагуче всі так звані “недержавні нації” прагнуть своєї держави, через те так самовіддано окремі члени її віддають сили свої на здобуття її й тому з такою ненавистю ставляться до тих, хто стоїть на заваді цьому, себто які тримають їхній колектив у покаліченому стані”, - писав філософ [1, с. 69].

Помітне місце серед діаспори займає відомий представник народницького напряму в українській філософії - С. Шелухін (1864-1938 рр.), ім'я якого стоїть поряд з такими видатними діячами українського національного відродження кінця XIX - початку XX ст., як М. Грушевський, В. Липинський, С. Томашівський та ін. Ідея державності, шляхи та засоби боротьби за її реалізацію, пошук оптимальних форм державного розвитку, аналіз причин, які призвели до втрати державної самостійності України, були центральними проблемами його наукових пошуків [9, с. 11].

Яскравим представником української школи націоналістичної ідеології, котрий пройшов світоглядний генезис від мислителя соціалістичної орієнтації до мислителя з чітко окресленою націоналістичною орієнтацією, є Дмитро Донцов, світоглядна позиція котрого є аперцептивним виразом певних соціальних груп, що прагнули до незалежності України, незважаючи на засоби, якими ця незалежність буде досягнута [2, с. 21].

Суспільний ідеал Донцова - ідеологія інтегрального, або чинного, націоналізму, котра має п'ять основних принципів. Перший принцип проголошував, що національна ідея має будуватися не на розумі, а на волі - інстинктивному прагненні нації до життя і влади; другий передбачав виховання в народу стремління до боротьби, усвідомлення ним кінцевої мети; третій ґрунтувався на романтизмі, який надавав національним почуттям релігійного змісту, а ідеям - догматичного характеру і спонукав маси до експансії насильства за торжество своїх ідей. Четвертий принцип - це проголошення імперіалізму як легкого синтезу між націоналізмом і інтернаціоналізмом, що мало б загальнолюдський характер, оскільки цивілізувало б народи, нездатні управляти собою, п'ятий же ставив за мету формування національної еліти - ініціативної меншості, яка продукує для несвідомої маси ідеї, мобілізує цю масу на боротьбу за них. Для забезпечення перемоги ініціативна меншість повинна використовувати “творче насильство” [7, с. 203].

До речі, Європа так і вирішила власну проблему - шляхом встановлення національних диктатур. Старі європейські демократії не лишилися осторонь: Друга Світова війна зумовила свої авторитарні корективи політичного устрою. На цьому європейському фоні українське суспільство не спромоглося вирішити жодного із завдань, поставлених часом: ані витворити власну творчу еліту, і внаслідок браку останньої, відновити державність [2, с. 25].

Ще один із дослідників суспільного ідеалу - Вячеслав Липинський. Очолюючи кафедру української державності в Українському національному університеті (Берлін), будучи провідником ідей консерватизму та елітизму в соціальній організації суспільства (обґрунтованих свого часу Ж. Соре- лем, В. Парето, Р Міхельсом), що використовувалися для осмислення проблем українського державотворення, його занепаду та перспектив відродження, він здійснив філософське обґрунтування принципів політики українського державотворення, історії державності [7, с. 248].

В'ячеслав Липинський вбачав повноцінний розвиток української нації в розбудові власної держави. Така держава має існувати у формі монархічного правління, що відповідає державницькій традиції, започаткованій Б. Хмельницьким. За Липинським, ця монархія повинна ґрунтуватися на таких п'яти підвалинах: аристократія, класократія, територіальний патріотизм, український консерватизм, релігійний етос [7, с. 253].

В. Липинський також вважав, що невід'ємним атрибутом будь-якого суспільства є наявність у ньому вищого, привілейованого прошарку, здатного подолати деструктивні суспільні тенденції, створити та захистити державу. Еліту характеризують дві ознаки: сила і авторитет. Про це писав і Ярослав Стецько: “найкращі з народу - селяни, робітники й ремісники є між творцями нового ладу в Україні, і вони, що з народу вийшли, про народ дбають” [Цит. за: 2, с. 353].

Ключовими поняттями політико-ідеологічної доктрини В. Липинського стали поняття: “традиція”, “аристократія”, “нація”, “демократія”, “охлократія”, “класократія”. За їх допомогою філософ-політик обґрунтовує ідею принципової незавершеності історії, відкритості її в майбутнє, значення свідомої волі, спрямованої на державотворення, накреслення орієнтирів та проектів конструювання “української трудової монархії”.

Ідейний відгомін інтелектуальної спадщини В. Липинського надовго пережив її творця. Ідеям Липинського про державу як цінність, що, домінуючи над долями людей, є головним сенсом історичного розвитку, віддали данину багато науковців еміграційного покоління - сучасників або молодших колег Липинського: Степан Томашівський, Дмитро Дорошенко, Наталя Полонська-Василенко та інші.

На відміну від В. Липинського, який у своїх державотворчих концепціях спирався на ідеї “клерикальної монархії” та “легітимної трудової монархії”, Василь Кучабський називав свою концепцію позитивним мілітаризмом. За цією концепцією провідну роль у побудові монархічної держави має відіграти військова еліта з сильним вождистським характером, військовим хистом і аристократизмом національного почуття. В. Кучабський дотримувався ідеї “українського П'ємонту”, виходячи з того, що завдання державотворення може виконати не етнічне об'єднання українців у межах чужої держави, а нація, психічний склад якої може бути сформований лише на певній території. Таким “П'ємонтом”, на його думку, могла стати Галичина, в якій склалися для цього найсприятливіші умови [7, с. 263].

Ідеї необхідності силових методів для досягнення визвольних цілей нації та національної незалежності України висловлював Микола Міхновський. Його погляди збігалися з ідеями національно-державницького напряму, зокрема з ідеями про широкі політичні й громадські права, самоврядування земель, про суд присяжних, а також з ідеєю національно-демократичної держави у вигляді президентської республіки з двопалатним парламентом (радою представників і сенатом) [7, с. 258].

Фактично В. Липинським, Д. Донцовим і М. Міхновським обґрунтовані концептуальні побудови універсальних полі- тико-ідеологічних моделей українського державотворення. Не дивно, що радянський період історії України до мислителів подібного спрямування був немилосердним. Він у зародку знищував усе, що могло б розгорнутися в теорію.

І хоч оригінальні політико-ідеологічні ідеї висловлювали В. Чорновіл, В. Стус, Л. Лук'яненко, Є. Сверстюк, В. Лісовий і багато інших духовних провідників українства, їхні ідеї залишались лише ідеями - концептуально не оформленими; важливими, своєчасними, але - не завершеними [1, с. 118].

Грандіозний обсяг інформації, поточна політична боротьба, сучасна ситуація в країні свідчать, що в Україні знову на часі питання ідеалу та ідеального суспільного устрою. І хоча, як вважає М. Ліпін, українська сучасність характеризується інтенсивністю формування нових “ідолів” та “святинь”, завершенням сучасної “переоцінки цінностей” і в результаті - поставанням готових “національно витриманих” цінностей та ідеалів для нового суспільства [5, с. 3], варто погодитися з тим, що “нові” ідеали та цінності не завжди є результатом творчого осмислення історичної спадщини та дійсних потреб нашого часу, що способи їх досягнення не завжди осмислені.

Саме тому розумне та творче звернення до історії філософії, осмислення та імплементація досвіду на сучасні умови є дуже важливим моментом реалізації ідей ідеального суспільства. Нерозумний ідеал здатний зробити безглуздими минуле та теперішнє, які виступають як підготовка впровадження абстрактного образу майбутнього. У такому випадку виникає необхідність визнати безглуздість суспільного ідеалу, адже “або життя в цілому має сенс - тоді воно повинно мати його у кожну свою мить... цілком незалежно від всіх можливих її змін та передбачуваного її вдосконалення у майбутньому, оскільки це майбутнє є тільки майбутнє, і все минуле та теперішнє життя у ньому не бере участі; або ж цього немає, і життя, наше теперішнє життя, безглузде - і тоді немає порятунку від безглуздості, і все прийдешнє блаженство світу не спокутує, та й не може спокутувати її.” [8, с. 147].

український діаспора державотворення інтелектуальний

1. Андрущенко В. П. Філософія політики: Підручник. - К.: Знання України, 2003. - 400 с.

2. Донцов Д. Підстави нашої політики / Д. Донцов. - Відень, Видавництво Донцових, 1921. - 212 с.

3. Огородник І. В., Огородник В. В. Історія філософської думки в Україні. Курс лекцій: Навч. посіб. / І. В. Огородник, В. В. Огородник. - К.:, 1999. - 543 с.

4. СморжЛ. О. Естетика: Навчальний посібник / Л. О. Сморж. - Київ, Кондор, 2009. - 334 с.

5. Ліпін М. В. Ідеал та національна ідея / М. В. Ліпін // Мультиверсум. Філософський альманах. - 2006. - № 53.

6. Полисаєв О. П. Суспільний ідеал як складова трансісторичності міфологічної свідомості / О. П. Полисаєв // Вісн. Нац. авіац. ун-ту. - 2009. - № 1. - С. 161-165.

7. Гзлей С. Д., Рутар С. М. Політологія: Навч. посіб. - К.: Знання, 2007. - 309 с.

8. Франк С. Л. Духовные основы общества / С. Л. Франк. - М.: Республика, 1992. - 510 с.

9. Турчин Я. Б. Суспільно-політичні погляди та державотворчі ідеали С. Шелухіна: Автореф. дис. ... канд. політ, наук: 23.00.01 / Я. Б. Турчин. - Л., 2005. - 19 с.

Размещено на Allbest.ru