Размещено на http://www.allbest.ru/

Проблеми впровадження інноваційних підходів у сучасну законодавчу базу містобудівної діяльності

Манцевич Ю.М., доктор економічних наук, доцент,

завідувач секретаріату Комітету Верховної Ради України

з питань будівництва, містобудування

і житлово-комунального господарства

Макухін О.В., кандидат архітектури,

заст. завідувача секретаріату

Комітету Верховної Ради України

з питань будівництва, містобудування

і житлово-комунального господарства

Основний зміст роботи

В умовах кризи особливо актуальними стають питання ефективного використання обмежених ресурсів. Основними обмеженнями для реалізації містобудівних програм завжди був дефіцит фінансів, а зараз до цих проблем додалися відсутність кваліфікованих кадрів та значне відставання розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктур. Автори вже неодноразово звертали увагу на невідповідність завдань, які виникають у сучасному містобудуванні, і наявних обмежених ресурсів. У цій статті проведено загальний аналіз законодавчої бази з метою загальної оцінки відповідності масштабів потреби в розвитку територій та наявних ресурсів і можливостей.

Важливим є не тільки констатація факту невідповідності потреб і можливостей, але й пошук шляхів оптимізації розв'язання існуючих проблем містобудування. Тому, на думку авторів, доцільно застосовувати більш диференційовані підходи до розробки містобудівної документації для кожного населеного пункту з урахуванням як регіональних, так і локальних особливостей. Як це зробити і які критерії повинні лягти в основу оцінки можливостей міста?

Відповідь на ці питання автори виклали у цій статті, яка, по суті, є продовженням дослідження проблем розвитку сучасного містобудування України.

Постановка проблеми. При вивченні теоретичних проблем розробки містобудівної документації та відповідних розділів у програмах соціально-економічного розвитку міст було виявлено переважне намагання розв'язати проблеми забезпечення інвестиційного розвитку переважно шляхом нового будівництва. Проте далеко не всі міста мають потребу і можливості для вирішення територіальних проблем саме таким шляхом. Диференціація підходів до розробки містобудівних програм залежно від регіональних та локальних особливостей може бути розглянута як один з можливих шляхів оптимізації витрат органів місцевого самоврядування та застосування сучасних методів проектування, зокрема переходу на цифрову систему створення та супроводу містобудівної документації.

Мета роботи. На основі попередньої практики проектування міст та наукового супроводу проектування виявити закономірності розподілу нових технологій залежно від конкретних умов забудови.

Виклад основного матеріалу. В березні 2011 року набрав чинності Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Законом введено цілу низку нових законодавчих норм, які принципово змінили систему дозволів і погоджень. Так, зокрема, зменшено кількість дозвільних і погоджувальних процедур, скорочено час їх проходження та перелік необхідних документів; запроваджено принципи мовчазної згоди, єдиного вікна та організаційної єдності; скорочено перелік видів містобудівної документації; передбачено можливість здійснення окремих видів господарської діяльності на основі декларації відповідності; запроваджено поступовий перехід від ліцензування господарської діяльності, пов'язаної зі створенням об'єкта архітектури, до професійної атестації виконавців окремих видів робіт; передбачено можливість передачі частини функцій з державного регулювання та контролю самоврядним організаціям та ін.

Цей Закон, який замінив Закон "Про планування і забудову територій", узагальнив результати майже десятирічної реформаторської роботи провідних вітчизняних фахівців у галузях містобудування, архітектури і будівництва.

У той же час, за три роки дії Закону до Верховної Ради України було внесено біля 25 законопроектів щодо внесення змін до нього, 14 з яких лише у минулому році, що свідчить про недосконалість сучасної законодавчої бази містобудівної діяльності.

Варто розглянути кілька аспектів цієї проблеми: політичний, фінансовий і технологічний.

Політичний аспект має визначати, хто і за яких умов приймає, контролює і несе відповідальність за рішення щодо розвитку регіону, населеного пункту та їх елементів (як територіальних, так і галузевих). На перший погляд, законодавчо все визначено, але це не так.

Постійно здійснюються спроби перекласти на державу всі або частину витрат, пов'язаних з розробкою містобудівної документації, але чому? Якщо ми перерозподіляємо повноваження на користь місцевого самоврядування, то логічно очікувати від нього і виконання всіх обов'язків у повному обсязі. Тоді виникає певна колізія - держава встановлює правила планування і забудови території (в тому числі і такі, що можуть зупинити розвиток певних територій), а територіальна громада відчуває наслідки таких обмежень. Хоча всюди у світі саме це і є обов'язком держави - визначати певні стандарти життєдіяльності. Отже потрібен пошук консенсусу, а значить, час.

Зараз населення практично усунуто від реального впливу на містобудівні процеси. В попередній період імітація громадського обговорення перетворилася в інструмент боротьби конкурентів за найбільш привабливі проекти. Були створені фірми, які за певну плату могли влаштувати будь-який мітинг як на підтримку певного інвестиційного проекту, так і проти нього. Ці схеми активно використовувалися при будівництві окремих житлових будинків, проектуванні об'єктів загальнодержавного значення і цілих мікрорайонів.

Використовуючи гасло "спрощення процедур" доступу до будівельного ринку, владою створені такі схеми прийняття рішень, які повністю позбавили населення можливості взяти участь у процесі обговорення і прийняття рішень та контролювати їх виконання. При цьому зберігається видимість дотримання законодавства. Так, на розгляд виноситься один проект, а потім без будь-яких погоджень у проект вносяться зміни за погодженням з інвестором (точніше, на його вимогу), які дозволяють удвічі збільшити щільність житлової забудови та порушити всі вимоги щодо інсоляції, розміру прибудинкових територій, забезпечення населення спортивними і дитячими майданчиками, місцями для паркування автомобілів тощо. При цьому ніхто не збирається перераховувати навантаження на соціальну та інженерно-транспортну інфраструктури.

Тому необхідно розробити пропозиції щодо перегляду повноважень органів місцевого самоврядування та їх структурних підрозділів, визначити ступінь їх відповідальності та відновити механізми громадського контролю за діяльністю як виборних органів, так і заінтересованих бізнесових структур у питаннях соціально-економічного розвитку населених пунктів та їх містобудівного розвитку.

Фінансовий аспект пов'язаний з формуванням та розподілом фінансових потоків. Фінансування розвитку територій та населених пунктів здійснювалося за кількома напрямами:

Фінансування з державного бюджету:

за територіальним принципом піраміди зверху вниз - державний бюджет, обласний бюджет, районний бюджет, бюджет населеного пунк - ту. При такому підході до малих населених пунктів доходили жалюгідні залишки;

за галузевим принципом - відповідно до затверджених загальнодержавних програм.

До конкретних виконавців кошти надходили лише після затвердження конкретного проекту з визначенням обсягів та термінів фінансування. Проте існували дві суттєві перешкоди для нормального використання цього фінансового інструменту: по-перше, через неймовірну кількість програм (понад п'ятсот) жодна з них не отримувала фінансування більше ніж на 15-20%, а реальний рівень виконання не перевищував у середньому 7%; по-друге, часта зміна пріоритетів не дозволяла сконцентруватися на виконанні дійсно важливих господарських завдань, кошти розпорошувались, а кількість об'єктів незавершеного будівництва весь час зростала.

Фінансування з місцевих бюджетів було не більш ефективним тому, що відповідно до Бюджетного кодексу формувалися так звані перша і друга "корзини". Кошти розподілялися за обов'язковими статтями витрат задовго до того, як вони надходили до місцевого бюджету.

Система мала ще багато інших проблем, які не є предметом розгляду цієї статті (відкати, тендерні процедури тощо).

Питання полягає не у знищенні попередньої системи фінансування, а у створенні нової, більш досконалої. Перерозподіл фінансових потоків від переважно державного бюджету до переважно місцевих бюджетів має супроводжуватися відповідним перерозподілом повноважень, відповідальності та системи контролю.

Технологічний аспект має принципове значення при формуванні основ містобудівної політики. Вся попередня ідеологія формування ідей, прийняття рішень та їх реалізації базувалася на паперовій ментальності всіх учасників містобудівного процесу, починаючи від проектувальників, органів місцевого самоврядування та кінцевого споживача (інвестора чи приватного забудовника).

Паперова ментальність базується на візуалізації певних просторових рішень відповідно до визначених правил і стандартів. Так, встановлення масштабу основного креслення будь-якого проекту, починаючи від Генеральної схеми планування території України і до робочого креслення окремого будинку, мало відповідати двом основним критеріям - зручність представлення і наступного користування (розмір схеми) та насиченість основними елементами, які можуть бути відображені у відповідному масштабі. На цих же принципах базувалось і створення всіх допоміжних матеріалів, де за рахунок зниження концентрації елементів креслення допускалося зменшення фізичного розміру самого креслення. Те саме стосувалось і супроводжувальних текстових матеріалів, які мали співвідноситися за деталізацією опису з графічною основою.

Поступовий перехід на цифрову основу графічних матеріалів значно розширює можливості як проектування, так і наступного використання містобудівної документації. Використовуючи координатну прив'язку основних елементів відображення, ми можемо одночасно розміщати на одному кресленні і всю область, і окремий будинок. За необхідності деталізації ми просто будемо переходити від одного інформаційного шару до іншого.

Начебто геніальне рішення для вирішення всіх проблем - негайно переходимо на цифрову основу і суміщаємо всі проекти в один.

Проте проблема переходу не така проста.

Перше і найважливіше питання - фінансове. Перехід на цифрову основу - досить дороге задоволення, але не найдорожче. Перепідготовка всіх розробників і користувачів нового типу містобудівної документації. Якщо розробників по всій Україні - кілька тисяч, то користувачів - кілька сотень тисяч. Тижневими курсами перепідготовки тут не обійдешся.

Вартість ліцензійного програмного забезпечення можна зіставити з вартістю цифрової основи. Треба додати і вартість витрат на супровід програмного забезпечення та обслуговування техніки.

Друге питання - встановлення стандартів на програмне забезпечення і цифрову основу - зараз вже частково вирішене. Але залишається питання щодо реального врахування державних інтересів, а не групи "зацікавлених товаришів". Похідним від цього буде питання стандартів відображення елементів на кожному інформаційному шарі, прав доступу до відповідної інформації та її захисту від несанкціонованого втручання.

Залишається питання поступового впровадження містобудівного кадастру не як експериментальної системи на прикладі міста Києва, а як загальнонаціонального проекту, який має охопити всі без винятку регіони і населені пункти. Цікаво, скільки сільських голів сьогодні здатні користуватися перевагами містобудівного кадастру? Питання риторичне.

Незначним на перший погляд може здатися питання збереження авторських прав. Але через порушення цих прав можуть виникнути тривалі судові суперечки, які в кінцевому результаті заблокують створення суміжних інформаційних потоків та їх використання. це питання тісно пов'язане і з проблемою охорони персональних даних.

Усі ці пропозиції мають знайти відображення у законодавстві. Основний Закон "Про регулювання містобудівної діяльності" потребує докорінного перегляду та значного розширення і деталізації процедур. На етапі його прийняття основним аргументом для узагальнених формулювань була необхідність перевірки практичного застосування нових підходів. Але вже минуло три роки - час узагальнювати набутий досвід та удосконалювати цей Закон.

Наявність законодавчої бази містобудування не гарантує безпро - блемний розвиток територій, у тому числі населених пунктів. Відбуваються швидкі зміни в розвитку держави, які виходять за межі суто містобудівних проблем. Зокрема, входження в асоціацію Євросоюзу тягне за собою не тільки формальне приведення нормативної бази до вимог європейських директив, але й зміну світогляду на технології проектування та управління територіальним розвитком країни та її складових. Запровадження містобудівного кадастру не стільки наочно демонструє можливості сучасної теорії і практики розвитку міст, скільки повну не - готовність більшості українських проектантів і посадовців застосовувати ці технології на рівні повсякденної практики.

На цей час стає зрозумілим, що подальше зволікання з розробленням концепції розвитку містобудівного законодавства в Україні призведе до невідворотних втрат часу, грошей і можливостей. І тут виникає найцікавіше питання - хто сьогодні в Україні спроможний розробити таку концепцію? Адже досвіду навіть знаних проектувальників для цього замало, спеціалістів з містобудівного права взагалі практично немає, а юристи недостатньо розуміють технологічні проблеми і специфіку просторового мислення.

Поки простих рішень немає. Вкрай складно буде вирішити не тільки кадрове питання складу робочої групи з розробки проекту такого законодавчого акта, але й проблему фінансування, формулювання завдання та оцінки отриманих результатів.

Крім цього, за часи незалежності докорінно змінилися економічні і соціальні умови розвитку держави, невпинно зменшується чисельність населення переважної більшості наших населених пунктів, у країні діють принципово інші механізми й умови інвестиційної діяльності.

Сьогодні навіть важко говорити про повноцінний досвід застосування Закону "Про регулювання містобудівної діяльності", адже він зможе повністю запрацювати лише за умови повного забезпечення наших населених пунктів оновленою містобудівною документацією. І така робота з початку 2011 року в Україні здійснюється, але її темпи є недостатніми.

Основними причинами вкрай повільного розроблення, зокрема, генеральних планів населених пунктів, як базових містобудівних документів на місцевому рівні, є відсутність необхідних коштів у місцевих бюджетах, оновлених топооснов у цифровому форматі, недостатність сертифікованих фахівців та ліцензованих проектних інститутів, здатних виконувати великі обсяги таких робіт на належному професійному рівні.

Дуже суттєвою причиною такого стану є й відсутність зацікавленості керівників територіальних громад. І справа не тільки в їх небажанні створювати "прозорі" умови здійснення містобудівної діяльності, що унеможливлює "ручне керування" у земельній і будівельній сферах, а ще й у небажанні витрачати вкрай обмежені кошти на містобудівну документацію радянського зразка, яка сьогодні не потрібна.

Необхідно згадати, що одними з головних показників на кінець розрахункового періоду при розробці в минулому генеральних планів були чисельність населення (яка зростала) і збільшення виробничих потужностей. Зростання навантажень на міську інфраструктуру вимагало суттєвого перегляду системи транспортних і інженерних мереж, створення нових центрів обслуговування населення, виходу на нові землі для здійснення житлового і промислового будівництва тощо.

Натомість, за результатами аналізу статистичної звітності, протягом останніх 10 років у переважній більшості населених пунктів зберігається стійка тенденція зменшення населення та скорочення виробництва. Величезна кількість розрахунків показників (та відповідних креслень) на 20-річний період, як це було за радянських часів, сьогодні просто не потрібна. На жаль, державні будівельні норми щодо складу та змісту генерального плану (ДБН Б.1.1-15: 2012) залишили багато в чому радянську модель цього документа.

Навіть за умов планового господарства та централізованого фінансування будівництва ступінь реалізації генеральних планів у кращому випадку сягав 40-50%. Сьогодні ж мер міста має платити від кількох до кількох десятків мільйонів гривень за документ, який містить 2/3 непотрібної інформації, яка, крім того, через 3-5 років застаріває.

Ще одним дуже важливим питанням є те, наскільки затверджений генеральний план сприяє реалізації інвестиційних намірів забудовників.

Законом визначено, що генеральний план є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, через що у широких колах панує впевненість: затвердили в населеному пункті генеральний план - можна будувати й іншої містобудівної документації, за великим рахунком, більше не потрібно.

Але ж генеральний план населеного пункту оперує територіями, а не окремими земельними ділянками, вирішуючи взаємне розташування функціональних зон, напрями їх подальшого розвитку, стратегію розви - тку інженерного, транспортного, екологічного каркасів тощо. Через інші завдання, масштаб та ступінь деталізації генеральний план у принципі не може застосовуватися для вирішення земельних питань щодо окремих земельних ділянок та здійснення будівництва конкретних об'єктів (крім генеральних планів населених пунктів з чисельністю населення до 50 тис. осіб, які відповідно до Закону можуть поєднуватися з детальними планами на всю територію таких населених пунктів).

Враховуючи те, що сьогодні строк дії генерального плану не обмежується, очевидно, що мають суттєво змінитися і його роль, склад та зміст. Вважається, що сучасний генеральний план - це лише віддалена у часі модель (малюнок) того, яким територіально має стати населений пункт. Це має бути достатньо невеликий за обсягом текстової частини і креслень документ, який визначатиме умовно кінцеву модель територіального розвитку міста, зі щорічним узгодженням етапів його реалізації з планами соціально-економічного розвитку. А, відтак, і вартість розроблення такого документа має стати набагато меншою.

Принципово важливим вважається узгодження етапів реалізації нової моделі генерального плану з планами соціально-економічного розвитку, що є однією з ключових умов гармонійного розвитку будь-якого населеного пункту, незалежно від чисельності його населення та адміністративного статусу. Саме така містобудівна документація містить пропозиції щодо комплексної інженерно-транспортної підготовки території для майбутньої забудови житлом, громадськими центрами й окремими спорудами, розміщення основних центрів економічного зростання.

У першу чергу в такому узгодженні мають бути зацікавлені територіальні громади. Інвестори здебільшого орієнтуються на отримання максимального прибутку й освоєння тих земельних ділянок, які їм пощастило "приватизувати" або придбати в іншого власника. При цьому витрати на забезпечення реконструкції інженерних і транспортних мереж можуть у кілька разів перевищувати вартість самого об'єкта будівництва. Прикладів бездумного і шкідливого розміщення великих торговельно-розважальних центрів у сучасних містах України безліч. Найбільш вражаючими серед них є реконструкція ТРЦ "Більшовик" і "Океанплаза", які в години-"пік" спричиняють транспортний колапс основних магістралей Києва.

При цьому законодавчо встановлена ціла низка пільг на відрахування коштів для розвитку інженерно-транспортної інфраструктури населеного пункту, які надаються при спорудженні житла та ряду об'єктів соціальної інфраструктури. Пільги визначаються як у грошовій формі, так і у вигляді механізмів перерахування, зокрема, дозвіл на сплату вне - ску на розвиток інфраструктури частинами або після завершення будівництва призводить фактично до безвідсоткового кредитування інвестора за рахунок територіальної громади.

У цій частині законодавства потрібно особливо ретельно розібратися. З одного боку, інвестор при спорудженні житлового будинку відраховує кошти на розвиток інфраструктури населеного пункту, яка забезпечує життєдіяльність територіальної громади, а з іншого - відбувається фінансування однієї приватної (фізичної чи юридичної) особи за рахунок іншої, що в принципі суперечить сучасному українському законодавству.

Відсутність чітких механізмів планування обсягів та строків спорудження інфраструктури та узгодження інвестиційних проектів, повна відсутність контролю за дотриманням графіків спорудження як окремих об'єктів, так і формування або реконструкції цілих планувальних утворень призводить до хаосу та розтягування міст на шматки. Й одним з найважливіших шляхів подолання негативних процесів у містобудуванні є узгодження планів соціально-економічного розвитку регіонів та населених пунктів з містобудівною документацією.

Жодним чином не спростовуючи необхідність і важливість генерального плану як обов'язкової основи для розроблення більш детальної містобудівної документації на місцевому рівні, треба зазначити, що цей документ є необхідним місцевій громаді для усвідомлення шляхів територіального розвитку населеного пункту і не має практичної цінності для інвестора (забудовника).

Сьогодні для інвестора (забудовника) основними видами містобудівної документації фактично є зонінг і детальний план. Саме плани зонування і детальні плани є тією документацією, яка дозволяє виділяти конкретні земельні ділянки і змінювати їх цільове призначення, визначати містобудівні умови й обмеження, здійснювати нове будівництво.

І хоча план зонування віднесений Законом до містобудівної документації, залишається ціла низка невирішених питань. Досі немає чіткого уявлення щодо ролі та місця зонінгу як документа, який діє одночасно з детальним планом. Справа в тому, що положення детального плану і зонінгу багато в чому дублюють одне одного.

Вважається, що зонінг помилково віднесений до містобудівної документації, оскільки не містить ніяких нових положень, нових рішень щодо планування і забудови території. Це скоріше технічний регламент або регламент землекористування та забудови, певний інструмент реалізації рішень генерального плану. Як такий він може розроблятися на бажання органів місцевого самоврядування, але, вірогідно, має бути виключений з переліку видів містобудівної документації.

У будь-якому разі з метою уникнення такого дублювання доцільним вважається територіальне розмежування застосування детального плану і плану зонування.

Зонінг міг би застосовуватися для територій, що склалися, де можливе вибіркове будівництво (реконструкція) окремих об'єктів, при якому не виникає потреби у суттєвому перегляді існуючої транспортної, інженерної, соціальної інфраструктури мікрорайону (кварталу), а також для територій перспективного детального планування (як регламентоване резервування територій для містобудівних проблем).

Натомість, детальний план необхідний для територій комплексної реконструкції та територій нової забудови, а також для територій, що склалися, де може здійснюватися нове будівництво (реконструкція) окремих об'єктів, при якому суттєво збільшується навантаження на існуючу електричну мережу, мережі тепло-, водо-, газопостачання, водо - відведення, виникає потреба у перегляді існуючої транспортної (улаштування нових вулиць, проїздів, паркувальних місць) та соціальної інфраструктур мікрорайону (кварталу).

містобудівна програма обмежений ресурс

Також доцільним вважається те, що основним кресленням детального плану має бути не проектний план, як це визначено державними будівельними нормами (ДБН Б.1.1-14: 2012), а ескіз забудови, як це було за радянських часів. Справа не стільки у розбіжності термінів, скільки в іншому завданні документації, іншій "філософії" детального плану, який є єдиним документом, спрямованим саме на вирішення питань забудови території.

Очевидно, що законодавчого вирішення потребує забезпечення виконання рішень детального плану щодо розміщення і номенклатури об'єктів культурно-побутового обслуговування населення. Необхідним на стадії детального планування вважається виділення прибудинкових територій. План червоних ліній має бути виключно складовою детального плану, а не окремим документом.

Враховуючи викладене щодо нових змісту і ролі генерального плану, а також основної для інвестора ролі детального плану та плану зонування, застосування яких має бути територіально розведеним, виникає питання, чи доцільне в умовах обмежених фінансових та часових ресурсів збереження цих документів як різних видів містобудівної документації.

В умовах "ручного" проектування існування такого поділу традиційно ґрунтувалося на масштабі топооснови. Саме масштаб генерального плану (1: 25000 - 1: 10000 для усіх міст, крім малих, і 1: 5000 - 1: 2000 для малих міст та решти населених пунктів) і проекту детального планування (1: 2000 - 1: 1000) визначав завдання, склад і зміст цієї документації. Невипадково, в разі коли дозволяв масштаб, генеральний план, як правило, об'єднувався з детальним планом (для населених пунктів з чисельністю населення до 50 тис. чол.).

Сьогодні, в умовах комп'ютерного проектування на топоосновах у цифровому форматі, проблеми масштабних розбіжностей документації відсутні, що дозволяє таке об'єднання незалежно від чисельності населеного пункту.

Новий містобудівний документ (умовно, план розвитку території) включав би в себе генеральний план з усіма завданнями генерального плану, детальний план (для нових територій, територій комплексної реконструкції та існуючих територій нового будівництва) та план зонування (для існуючих територій вибіркового будівництва та територій перспективного детального планування) і, дійсно, став би основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, необхідним як територіальній громаді, так і інвесторам.

Крім того, проект розвитку території включав би і проект планування промислової зони (району), який, відповідно до Закону, не включений до переліку видів містобудівної документації і на помилковість чого постійно звертають увагу фахівці.

Застосування плану розвитку території, дія якого не обмежується, зробив би для місцевих рад зайвим замовлення трьох містобудівних документів, а внесення змін до документа генерального рівня означало б автоматичне внесення таких змін і до детального рівня (без необхідності замовлення коригування детального плану).

Враховуючи об'єднання трьох видів містобудівної документації в одному документі, доцільним вважається його розроблення на двох стадіях. На першій стадії розробляється загальна структура перспективної моделі територіального розвитку та план зонування території, на другій - деталізація планування і забудови відповідних територій. Принципово важливим є затвердження органом місцевого самоврядування першого етапу - структури перспективної моделі населеного пункту до початку робіт з деталізації архітектурно-планувальних рішень.

Доцільним вважається практичне застосування такої моделі на окремому прикладі. План розвитку території міг би бути розроблений для конкретного міста (за наявності оновленої топооснови в електронному вигляді) з уточненням завдань документа, його складу, змісту, термінів і вартості розроблення. Як експериментальне проектування така робота могла би бути проведена за рахунок коштів державного бюджету.

Щодо вартості такого документа, то можна впевнено стверджувати, що вона буде меншою за суму вартості розроблення окремо генерального плану, детальних планів та зонінгів.

Очевидно, що план розвитку території має підлягати експертизі та громадським слуханням, а щорічні плани соціально-економічного розвитку населеного пункту, крім іншого, мають містити конкретні заходи з поступової практичної реалізації такого плану.

Після затвердження такого документа населений пункт отримає можливість вирішувати майже всі проблеми планування і забудови своєї території.

Майже всі такі питання, як формування цілісного архітектурного, кольорового рішення головних магістралей та вулиць населених пунктів, оформлення вітрин магазинів, розміщення елементів благоустрою, об'єктів зовнішньої реклами, здійснення художнього підсвічування фасадів, озеленення території тощо, теж належать до містобудівної діяльності.

Мабуть, нікого не потрібно переконувати, що Хрещатик, Андріївський узвіз, площа Ринок чи Дерибасівська - це "обличчя" відповідних міст і самостійні об'єкти містобудівної діяльності.

Вважається, що вирішення таких питань навряд чи доцільно включати до плану розвитку території, тому, можливо, правильним було б повернення до переліку видів містобудівної документації проектів забудови з чітким визначенням нових завдань, складу та змісту цього документа.

Усе це далеко не повний перелік проблем сучасного містобудування, які потребують законодавчого вирішення.

Сьогодні у професійному середовищі поширеною є думка щодо доцільності повернення до підготовки проекту Містобудівного кодексу України, в якому можуть бути вирішені зазначені проблеми. Певною мірою така точка зору заслуговує на підтримку.

У той же час, прийняття нового Містобудівного кодексу не гарантуватиме незмінність його положень протягом, принаймні, 5-10 років.

Вважається, що головною причиною цьому є недостатньо чітке розуміння шляхів подальшого розвитку українського містобудування в ринкових умовах через відсутність системного аналізу змін у плануванні і забудові, що відбулися в містах України за останні 10-15 років.

Досвідчений фаховий архітектор, який займається містобудуванням, без зусиль може пояснити відмінності як радянської, так і західної теорії та практики містобудування 60-х, 70-х і 80-х років минулого століття. Натомість, навряд чи він зможе аргументовано визначити відмінності вітчизняного (не кажучи вже про західне) містобудування 2000 та 2010 років. Такого узагальнення та порівняльного аналізу тенденцій розвитку сьогодні просто не існує, а це було одним із завдань наукових установ.

Проблема полягає в тому, що сьогодні в Україні відсутня сучасна широка база знань вітчизняної і зарубіжної теорії і практики містобудування як обов'язкова основа для прийняття професійних рішень не тільки в проектній практиці, а й у законотворчій діяльності.

Хаотична забудова, порушення режимів охорони історико-архітек - турних зон, знищення міських парків і скверів, випадкове будівництво висотних об'єктів, що руйнують існуюче архітектурне середовище, та багато інших негативних явищ сучасної містобудівної практики є прямим наслідком не тільки некерованого інвестиційного тиску, але й відсутності науково-інформаційної бази як реального важеля протидії такому тиску.

На жаль, необхідно визнати, що за роки незалежності вітчизняна містобудівна наука, яка в Радянському Союзі з 15 республік посідала друге місце, знищена повністю.

Науково-дослідний напрям роботи зберігається сьогодні в основному лише в назвах інститутів містобудування, а результати досліджень окремих високоосвічених і фахових вчених цих інститутів не можуть конкурувати ні за обсягом тематики, ні за своїми масштабами з результатами роботи колишніх наукових відділень.

Очевидно, що головними причинами цього стали нерозуміння ролі містобудівної науки і відсутність належного фінансування.

Мабуть, найкращою ілюстрацією суспільної важливості результатів наукових досліджень є численні негативні приклади безсистемної будівельної активності всупереч містобудівним вимогам, а також недосконалі закони і підзаконні акти, що з'явилися в Україні в умовах відсутності таких наукових досліджень.

Відсутність аналізу й узагальнення розвитку вітчизняного та зарубіжного містобудування за останні 20 років, нерозуміння механізмів координації інвестиційної діяльності для отримання гарантовано позитивних суспільних результатів, відсутність нової моделі планування і забудови територій у ринкових умовах та оптимальних шляхів досягнення такої моделі невідворотно призвели до інвестиційного диктату, руйнування гармонійного архітектурного середовища та архітектурної спадщини, знищення зелених насаджень, транспортного колапсу, втрати зручності проживання багатьох мешканців.

Щодо джерел фінансування наукових досліджень, необхідно визнати, що держава не в змозі фінансувати всі без винятку наукові дослідження у галузі містобудування. Такі дослідження мають бути поділені на фундаментальні та прикладні і фінансуватися, відповідно, за кошти державного та місцевих бюджетів у рамках розроблення відповідної містобудівної документації або вирішення конкретної містобудівної проблеми на регіональному чи місцевому рівні.

Вважається, що відродження містобудівної науки має відбуватися на базі профільних науково-дослідних і проектних інститутів. Формування потужних наукових центрів при вищих навчальних закладах можливе, як свідчить західний досвід, лише за умови розгалуженої мережі донорських організацій. Сьогодні ж можливість отримання грантів на дослідження в галузі містобудування в Україні практично відсутня.

Але проблема не тільки у відсутності фінансування, але й патерна - лістському ставленні залишків наукової спільноти до механізмів фінансування, у відсутності будь-яких ідей щодо реального запровадження нових методів проведення наукових досліджень та їх матеріального забезпечення. Подрібнення та розтягування по кутках залишків наукової думки не може сприяти швидкому відродженню містобудівної науки і практики на належному рівні.

Відсутність наукового аналізу стану містобудівної теорії тягне за собою як наслідок відсутність наукового аналізу проблем законодавчого забезпечення містобудування. Зміни до законодавства не мають системного характеру.

Автори вважають, що повернення до ідеї Містобудівного кодексу України може стати одним з найбільш важливих рішень у розвитку сучасного містобудування.

Список літератури

1. Закон України про регулювання містобудівної діяльності // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2011, № 34, ст.343.

2. Закон України "Про Генеральну схему планування території України" // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2002, № 30, ст. 204.

3. Закон України "Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України" // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2000, № 25, ст. 195.

4. Демин Н. Генеральный план города - важнейший информационный ресурс в системе принятия стратегических и оперативных решений / Н. Демин // Досвід та перспективи розвитку міст України. - 2012. - № 23. - С.6-25.

5. Фильваров Г. Проблемы планирования городского развития в контексте мировых урбанистических процессов / Г. Фильваров // Досвід та перспективи розвитку міст України. - 2012. - № 23. - С.26-38.

6. Палеха Ю. Містобудівний кадастр - інформаційна основа оновлення містобудівної документації у місті Києві / Ю. Палеха, Т Нечаева, В. Смілка // Досвід та перспективи розвитку міст України. - 2012. - № 23. - С.39-50.

7. Палеха Ю. Розвиток транспортної системи як основа формування планувального каркасу України / Ю. Палеха // Досвід та перспективи розвитку міст України. - 2011. - № 21. - С.4-13.

Размещено на Allbest.ru