Особливості екологічного врядування в державах-членах Європейського Союзу в контексті сталого розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія державного управління при Президентові України

ОСОБЛИВОСТІ ЕКОЛОГІЧНОГО ВРЯДУВАННЯ В ДЕРЖАВАХ-ЧЛЕНАХ ЄС В КОНТЕКСТІ СТАЛОГО РОЗВИТКУ

Ю.С. Горбань

ПОСТАНОВКА ПРОБЛЕМИ

У порядку денному XXI ст., що був прийнятий на конференції з навколишнього середовища і розвитку у 1992 році (Ріо-де-Жанейро), держави домовилися, що уряди співпрацюючи з міжнародними організаціями, повинні схвалити національні стратегії, які мають базуватися на імплементації рішень, прийнятих під час цієї зустрічі [16]. ЄС одним з перших почав впроваджувати в життя рішення цього саміту як на регіональному, так і на національному рівні. Наразі вже можна констатувати прийняття стратегічних документів з імплементації сталого розвитку (а відповідно й екологічних імператив) в усіх державах-членах ЄС. Важливим є той факт, що заходи з їх впровадження формують низку засад екологічного врядування. їх вивчення має значний практичний інтерес для України, адже загалом як ЄС, так і багато країн-членів, демонструють значні успіхи у переході на модель екологічно-збалансованого розвитку, що досягається завдяки формуванню ефективних управлінських механізмів.

АНАЛІЗ ОСТАННІХ ДОСЛІДЖЕНЬ І ПУБЛІКАЦІЙ

Аналіз наукових джерел і публікацій дає змогу констатувати, що проблеми формування державного управління на шляху до сталого розвитку повстали доволі давно. Розгляду питань сталого розвитку, аналізу та розробці стратегій його впровадження присвячена низка наукових публікацій як вітчизняних, так і закордонних науковців, зокрема: І.А. Грицяк, О.В. Олефіренко, Д.О. Ветвицький, В.О. Мариненко -- у своїх дослідженнях приділяють увагу загальним засадам державного управління у сфері сталого розвитку, як на теренах ЄС, так і в Україні, [3; 4; 6]; інші науковці такі, як О.Г. Білоус, Ю.М. Мацейко, Т.Ю. Перга, -- розглядають сталий розвиток в умовах глобалізаційних процесів [1; 8].Та- кож слід зазначити, що в ЄС постійно здійснюється публікація оціночних звітів з впровадження стратегії сталого розвитку і ці дркументи становлять весоме джерело нашого дослідження [12, 14, 15]. Але розгляд формування стратегій сталого розвитку, як механізму екологічного врядування, не притаманно цим дослідженням. Аналіз свідчить, що саме стратегії сталого розвитку на національному рівні маютьяскравий управлінський потенціал, зокрема інструменти їх реалізації є досить ефективними механізмами управління в екологічній сфері. Тому вивчення цього аспекту є актуальним завданням вітчізняної науки. відповідальність стратегія інтеграція

Таблиця 1. Органи відповідальні за впровадження стратегії сталого розвитку в ЄС

МЕТА СТАТТІ

Метою статті є дослідження теоретичних аспек- тівекологічного врядування в країнах-членах ЄСв контексті сталого розвитку та розгляд механізмів, за допомогою яких впроваджуються стратегії сталого розвитку на національному рівні.

ВИКЛАД ОСНОВНОГО МАТЕРІАЛУ ДОСЛІДЖЕННЯ

Однією з особливостей політики ЄС є розуміння того, що досягнення сталості в національному розвитку вимагає стратегічного підходу, який є довготривалим та має постійно інтегруватися в низку різних процесів на горизонтальному та вертикальному рівні. Він пронизує всю роботу з розбудови імплементаційної структури, елементи якої є невід'ємними складовими екологічного врядування.

Важливо наголосити, що національні стратегії сталого розвитку держав-членів ЄС ставлять за мету досягнення кращої координації політики та інтеграцію: по горизонталі (у всіх секторах політики); по вертикалі (на політичних та адміністративних рівнях, а також територіально); у просторі (у часі); з багатьма секторами суспільства (державного, приватного, наукових кіл, громадського суспільства).

У діяльності ЄС вони також є інструментами для амбітнього реформування управління, що полягає у поєднанні кращого регулювання з принципами сталого розвитку. Вони сприяютьпоетапній трансформації процесу розробки національної політики в напрямку більш мережевого управління та бага- торівневості; розвитку відкритості, прозорості та участі зацікавлених сторін; удосконаленню процесів управління знаннями для прийняття рішень [10].

Європейський досвід прийняття стратегій сталого розвитку відноситься до початку 1990-х років. Так, у Швеції та Великобританії такі стратегіїї були прийняті у 1994 р., у Франціїї -- 1998 р., у Бельгії 2000-м р.Однак більшість країн-членів ЄС розробили свої перші стратегії в рамках підготовки до Всесвітньої зустрічі на вищому рівні, що пройшла в Йога- несбурзі у 2002 р. Після неї багато європейських країн також почали перегляд своїх національних стратегій. У 2006 р. таке "оновлення" відбулось у Данії, Норвегії, Португалії, Румунії, Іспанії та Швейцарії, у 2009 -- 2010 рр. -- в Бельгії, Чехії, Франції, Литві та Люксембурзі. Загалом, станом на 2013 р. вже 23 країни-члени ЄС розробили національні стратегії сталого розвитку.

Варто підкреслити, що від самого початку роботи в цьому напрямі держави-члени ЄС взяли до уваги необхідність координувати різні сфери політики. Деякі країни навіть заснували для цього спеціальні інституції, що позитивно вплинуло на розробку та прийняття стратегій. Як правило, цей процес здійснювався міжмініс- терськими органами, до яких було включено представників різних відомств, що забезпечило ефективні зв'язки з іншими міністерствами та координацію роботи [9].

Перелік інституцій відповідальних за впровадження стратегій зі сталого розвитку в державах-членах ЄС представлений в таблиці 1 [13, c. 17].

Однією з головних умов ефективного впровадження завдань стратегій сталого розвитку в ЄС є узгоджена робота і співпраця різних інституцій.

Для цього ЄС розробив і розвиває механізми горизонтальної та вертикальної інтеграції і, як свідчить аналіз документів на національному рівні, вони сприяють більшій координаційній роботі відповідних інституцій. Розглянемо їх детальніше.

Механізми вертикальної інтеграції

Ці механізми передбачають інтеграцію стратегій та політики на різних рівнях управління (від регіонального до національного та локального).

Наприклад, досить поширеними вертикальні інтеграційні механізми є у Швейцарії. Зв'язок між федеральним, регіональним та локальним рівнем здійснюється в рамках "Форуму сталого розвитку", що був створений в 2001 р. з ініціативи Федерального відомства з питань просторового розвитку. До своєї роботи цей Форум залучає представників кантонів і міст, а зустрічі його учасників проходять два рази на рік. Форум присвячений обміну інформацією про поточні та нові проекти сталого розвитку і плани, моніторинг, сприяння можливості участі в цьому проекті широких верств суспільства.

У Латвії, наприкрад, Національна Рада розвитку служить координатором між національним і субнаціо- нальним рівнем. Державні органи та регіональні установи планування є членами цієї Ради, яку очолює Прем'єр міністр країни.

У Фіняндії з метою поліпшення координації політики сталого розвитку між національними та субнаціональ- ними рівнями Фінська національна комісія зі сталого розвитку в червні 2007 р. створила новий підкомітет, що опікується розвитком цієї політики на регіональному та місцевому рівнях. До його компетенції входить сприяння впровадженню сталого розвитку у регіональних та місцевих адміністраціях,та їх співпраця один з одним і з національним урядом. В якості спеціального завдання підкомітет покликан сприяти реалізації національної стратегії сталого розвитку та ініціювати процес національної політики в цій сфері. Як правило, підкомітет проводить близько 4-х засідань на рік, а постійна робота відбувається в його робочих групах.

Ряд країн пішов ще далі і легалізував механізмивер- тикальної інтеграції. Серед них Хорватія та Словенія.

Так, в Хорватії механізми вертикальної інтеграції описані в Законі про захист навколишнього середовища (ОГ 110/07), що передбачає відповідальність за сталий розвиток на різних політичних рівнях, в тому числі, і для національного уряду, округів, міст та інших відповідальних державних службовців зацікавлених сторін. Ця відповідальність регулюється на основі документів щодо сталого розвитку і охорони навколишнього середовища, також у докуметах найвищого рівня -- Плані з охорони навколишнього середовища, Стратегії з Охорони навколишнього середовища, Програмі та звіті про стан навколишнього середовища [13, с. 20].

Механізми горизонтальної інтеграції

Горизонтальна інтеграція відображає співробітництво між різними відомствами, міністерствами та іншими адміністративними органами на національному рівні щодо впровадження політики сталого розвитку. Як правило, європейські країни розробляють різні форми міжміністерської та міжвідомчої координації і імплементації цілей національних стратегій сталого розвитку. Формат цих механізмів різниться: міжвідомчі групи (Естонія), комісії (Бельгія), комітетів (комітет зі сталого розвитку в Австрії або комітет державних секретарів у Німеччині), мереж (міжвідомча мережа секретарів у Фінляндії).

З точки зору організаційної структури, механізми горизонтальної інтеграції можна поділити на три групи:

1. Міжвідомчі органи на політичному рівні.

Мова йде про міжвідомчі структури під головуванням політиків та посадовців високого рівня. Яскравим прикладом у цьому контексті є Німеччина. Так, з 2002 р. в Німеччині існує державний комітет Секретарів зі сталого розвитку. Він є високопоставленим органом, що виконує функції координації і моніторингу та вирішує питання стратегії і її подальшого розвитку, а особливо імплементації. Цей комітет складається з державних секретарів від усіх міністерств та очолюється головою Федеральної канцелярії. Очевидно, що відповідальність у цьому випадку покладаєтьсяне лише на міністерства, але й на канцелярію. На нашу думку, саме цей механізм є ключовим фактором успіху у впровадженні сталого розвитку, зокрема екологічних цілей у Німеччині.

2. Міжвідомчі органи на адміністративному рівні.

Учасниками цієї групи механізмів горизонтальної

інтеграції є представники національних управлінь (міністерств) під керівництвом міністерства охорони навколишнього середовища (наприклад, у Фінляндії, Франції та Люксембурзі). Показовим у цьому відношенні є досвід Фінляндії. У цій країні робота національної комісії зі сталого розвитку готується міжвідомчим секретаріатом, який працює, як мережа, і складається з 20- ти представників від різних міністерств, кожен з яких відповідає за підготовку певної сфери згідно зі своєї компетенцією в конкретних питаннях. Секретар та заступник генерального секретаря є виходцями міністерства з охорони довкілля.

3. Гібридні режими.

При цій формі співпраці, активно залучаються зацікавлені сторони та громадськість, зокрема неурядові організації, наукові кола, представники громадянського суспільства. Наприклад, у Чехії державна Рада зі сталого розвитку відповідає за координацію вироблення політики серед центральних органів на міжвідомчій основі. Представники всіх міністерств та основних зацікавлених сторін беруть участь в різних структурах комітетів Ради та в робочих групах.

Таким чином, аналіз механізмів засвідчив, що наявні механізми застосовуються однаковою мірою, але мають певні особливості застосування в залежності від національних потреб.

Порібно наголосити, що надзвичайно важливим елементом екологічного врядування в країнах-членах ЄС є впровадження сталого розвитку, зокрема його екологічної складової, шляхом оцінки та огляду прогресу у реалізації стратегій. Одним з конкретних механізмів цього є моніторинг, що здійснюється на основі відповідних індикаторів (наприклад, система еко-індикаторів. відповідальність стратегія інтеграція

Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), система індикаторів сталого розвитку розроблена Комісією зі сталого розвитку ООН,Система еко- лого-економічного обліку (СЕЕО)).

Більшість держав-членів ЄС розвивають індикатори сталого розвитку паралельно до розробки та впровадження відповідних стратегій. У деяких країнах їх кількість є невеликою і варіюється від 15 -- у Франції до 19 -- у Норвегії, хоча в Італії вона складає -- 150, а в Угорщині -- 155. Однак загалом, в середньому, кількість таких індикаторів на національному рівні обмежується 70 --100. У кількох країнах за процес моніторингу та розробки таких індикаторів відповідають національні офіси зі статистики, наприклад в Естонії, Франції, Німеччині, Угорщині, Італії, Швеції та Швейцарії. В інших країнах відповідне завдання покладене на різноманітні структури [14].

Великої уваги заслуговує те, що держави-члени ЄС намагаються забезпечити широкий консенсус та партнерство у справах сталого розвитку, що є однією з характерних рис екологічного врядування в цьому регіоні. Мова йде про максимально широку участь громадськості та різноманітні консультації, що складають їх основу. Так, майже в усіх країнах-членах ЄС створено діючі інституційні структури, які сприяють залученню громадськості до процесу обговорень та прийняття рішень. Не меньш важливу роль відіграють і консультації громадськості, що приймають таку форму, як публічні слухання, тематичні і секторальні робочі групи, конференції, відкриття веб-сайтів, що дозволяє громадськості піднімати різні питання, коментувати різні події в екологічній сфері та щодо імплементації сталого розвитку, а також пропонувати свої зауваження та ідеї з відповідних аспектів [1; 2]. Головна запорука успіху цього інструменту екологічного врядування -- своєчасність, адже будь-які проекти та рішення мають обговорюватися ще на стадії підготовки, а не реалізації.

Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок

Кожна держава розробляє власні відмінні від інших механізми екологічного врядування, наявні горизонтальні та вертикальні моделі інтеграції. В системі горизонтальної інтеграції виділяємо три групи режимів: міжвідомчі органи на політичному рівні, міжвідомчі органи на адміністративному рівні та гібридні режими (змішані). З метою оцінювання та моніторингу результатів ефективності впровадження екологічного вряду- вання, застосовується низка різних індикаторів у різних державах-членах ЄС. Вивчення механізмів та запровадження окремих елементів екологічного врядування держав-членів ЄС, а саме: міжвідомчі групи на найвищому політичному рівні та гібридні режими за участю органів державної влади, громадськості, наукових кіл та бізнесу, їх запровадження в Україні сприятиме підвищенню ефективності державної політики у сфері довкілля.

Таким чином, однією з особливостей екологічного врядування в державах-членах ЄС є тісний зв'язок зі сталим розвитком. Тому прийняття та імплементація стратегій сталого розвитку, ключовим елементом яких є покращення стану довкілля, є важливим елементом формування відповідної системи в ЄС. Його специфічною рисою є використання та розвиток новітніх механізмів співпраці різних установ та структур на горизонтальному та вертикальному рівні, здійснення постійного моніторингу та оцінки цього прогресу, залучення широкого кола учасників. Ці елементи вже зарекомендували себе як такі, що мають високий ступінь практичного застосування в державах-членах ЄС, тому досвід їх впровадження доцільно вивчати і використовувати найбільш позитивні апектив Україні. Це може стати предметом наших подальших розвідок.

Література

1. Білорус О.Г. Глобальні стратегії Євросоюзу: монографія / О.Г. Білорус, Ю.М. Мацейко, І.І. Вітер. -- К.: КНЕУ, 2009. -- 528 с.

2. Білоус О.Г. Глобальна перспектива і сталий розвиток: (Системні маркетологічні дослідження): моногр. / О.Г. Білорус, Ю.М. Мацейко; Ін-т світ. економіки і між- нар. відносин НАН України, Міжнар. ін-т глобалістики, Міжрегіон. акад. упр. персоналом. -- К.: МАУП, 2005. -- 492 с.

3. Ветвицький Д.О. Формування регіональної стратегії екологічно сталого розвитку в україні відповідно до умов зовнішнього середовища / Д.О. Ветвиць- кий // Економіка та держава. -- 2010. -- №7. -- С. 126--128.

1. Грицяк І.А. Особливості європейського управління на національному рівні: методичний аспект [Текст] / І. А. Г рицяк // Стратегічні пріоритети. -- 2007. -- N-- С. 165--172.

4. Грицяк І. А. Стандарти європейського вряду- вання [Текст]: навч. посіб. / І.А. Г рицяк, О.Ю. Оржель, С.М. Гладкова [та ін.]; за заг. ред. І.А. Грицяка; Нац. акад. держ. упр. при Президентові України, Каф. європ. інтегр. -- К.: НАДУ, 201 1. -- 184 с.

5. Мариненко В.О. Сталий розвиток -- об'єктивна необхідність для дер-жави / В.О. Мариненко // Упр. сучас. містом. -- 2006. -- № 3-4/7-12 (23-24). -- С. 54-- 62.

6. Олефіренко О.В. Перехід до сталого розвитку в Україні: проблеми та перспективи. Модернізація системи державного управління: теорія та практика [Текст]: Матер. наук.-практ. конф. за міжнар. уч. (5 квітня 2013 р.): у 2 ч. Ч. 2 / За наук. ред. чл.-кор. НАН України В. С. Загорського, доц. А.В. Ліпенцева; Львів: ЛРІДУ НАДУ, 2013. -- С. 92.

7. Перга Т.Ю. Стандарти сталого розвитку [Електронний ресурс] // "Віче" Журнал ВРУ. -- 2006.

8. Communication from the Commission A Sustainable Europe for a Better World: A European Union Strategy for Sustainable Development [Електронний ресурс] // Communication from the Commission Brussels. (Commission's proposal to the Gothenburg European Council) / COM/2001/0264 final.

9. Communication from the Commission to the Council and the European Parliament on the review of the Sustainable Development Strategy -- A platform for action

10. Guidance for preparing national sustainable development strategies: what are national sustainable development strategies? [Електронний ресурс] // UN Department of Economic and Social Affairs, Executive summary 2001.

11. Gjoksi N. National Sustainable Development Strategies in Europe: Status quo and recent developments [Електронний ресурс] / Nisida Gjoksi, Michal Sedlacko & Gerald Berger// European Sustainable Development Network.

12. Pisano U. National Sustainable Development Strategies in Europe 2013 -- Taking stock and exploring new developments [Електронний ресурс] / Umberto Pisano, Katrin Lepuschitz & Gerald Berger/ ESDN Quarterly Report № 29, July 2013 // European Sustainable Development Network.

13. Pisano U. Sustainable development governance & policies in the light of major EU policy strategies and international developments [Електронний ресурс] / U.Pisano, G. Berger, A. Endl and M. Sedlacko // Quarterly Report September -- 2011.

14. Sustainable Development in an Enlarged Union -- Linking National Strategies and Strengthening European Coherence [Електронний ресурс] // The workshop report of the 2003 workshop.

15. Rio Declaration on Environment and Development [Електронний ресурс] // The United Nations Conference on Environment and Developmentfrom 3 to 14 June 1992.

16. Bilorus, O. H. Matseyko, Yu. M. and Viter, I. I. (2009), Hlobal'ni stratehiyi Yevrosoyuzu [Global strategy of the European Union], KNEU, Kyiv, Ukraine.

17. Bilous, O. H. and Matseyko, Yu. M. (2005), Hlobal'na perspektyva i stalyy rozvytok: (Systemni marketolohichni doslidzhennya) [Global perspective and sustainable development (system marketing research)], MAUP, Kyiv, Ukraine.

18. Vetvyts'kyy, D. O. (2010), "Formation of a regional strategy for ecologically sustainable development in Ukraine according to environmental conditions", Ekonomika ta derzhava, vol. 7, pp. 126--128.

19. Hrytsyak, I. A. (2007), "Features of European governance at the national level: methodological aspects", Stratehichni priorytety, vol. 1, pp. 165--172.

20. Hrytsyak, I. A. Orzhel', O. Yu. and Hladkova, S. M. (2011), Standarty yevropeys'koho vryaduvannya [Standards of the European government], NADU, Kyiv, Ukraine.

21. Marynenko, V. O. (2006), "Sustainable development -- an objective necessity for the country", Upr. suchas. Mistom, vol. 3--4/7 -- 12 (23--24), pp. 54--62.

22. Olefirenko, O. V. (2013), "Transition to sustainable development in Ukraine: problems and prospects", mater. nauk.-prakt. konf. za mizhnar. uch. [Modernisation of public administration: theory and practice], LRIDU NADU, Lviv, Ukraine, vol. 2, p. 92.

23. Perha, T.Yu. (2006), "Standards for sustainable development", Viche Zhurnal VRU

24. Commission's proposal to the Gothenburg European Council (2001), "A Sustainable Europe for a Better World: A European Union Strategy for Sustainable Development"

25. Communication from the Commission to the Council and the European Parliament on the review of the Sustainable Development Strategy (2005), "A platform for action"

26. UN Department of Economic and Social Affairs (2001), "Guidance for preparing national sustainable development strategies: what are national sustainable development strategies?"

27. Gjoksi, N. Sedlacko, M. and Berger, G. (2010), "National Sustainable Development Strategies in Europe: Status quo and recent developments", European Sustainable Development Network

28. Pisano, U. Lepuschitz, K. and Berger, G. (2013), "National Sustainable Development Strategies in Europe 2013 -- Taking stock and exploring new developments", ESDN Quarterly Report, [online], vol. 29

29. Pisano, U. Berger, G. Endl, A. and Sedlacko, M. (2011), "Sustainable development governance & policies in the light of major EU policy strategies and international developments", Quarterly Report September -- 2011

30. ESDN (2003), "Sustainable Development in an Enlarged Union -- Linking National Strategies and Strengthening European Coherence", The workshop report of the 2003 workshop

31. The United Nations Conference on Environment and Development (June 1992), "Rio Declaration on Environment and Development»

Анотація

Ключові слова: екологічне врядування, Європейський союз, сталий розвиток, стратегії, імплементаційні механізми.

This article provides an analysis of environmental governance in the EU Member States in the context of sustainable development. Determined the liability of public authorities of the EU Member States for the implementation of sustainable development strategies. Have done consideration of horizontal and vertical integration mechanisms as an effective tool of implementation tasks strategies for sustainable development.

Key words: Environmental governance, European Union,sustainable development, strategies, implementing mechanisms.

Размещено на Allbest.ru