Удосконалення державної політики щодо протидії поширенню соціально небезпечних захворювань у період системних змін

Відповідно до норм, закріплених у Конституції України, основною функцією держави у галузі охорони здоров'я громадян є забезпечення комплексу заходів щодо збереження, покращення якості здоров'я та запобігання масовим, насамперед інфекційним, захворюванням, які у разі набуття некерованого перебігу призводять до значних втрат трудового потенціалу нації через інвалідність та смертність населення [1]. Тому саме сьогодні є надзвичайно важливим удосконалення державної політики щодо протидії поширенню соціально небезпечних захворювань.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання розвитку та реформування сфери охорони здоров'я та її законодавчого забезпечення вже стало предметом розгляду багатьох дослідників. Серед них слід назвати М. Білинську, З. Гладуна, Л. Жаліло, А. Заєць, Н. Кризіну, О.Мартинюк, В. Москаленка, В. Пашкова, Я. Радиша, І. Рожкову, І. Солоненка, Н. Янюк та інших науковців. Проблеми становлення служби державного санепіднагляду в Україні розглядаються в роботах С. Бережного, М. Люльчук, В. Москаленка, А. Підаєва, А. Щербинської та ін. Роль сектору охорони здоров'я з профілактики ВІЛ-інфекції/СНІДу й туберкульозу в Україні досліджувалася в роботах Т. Александриної, Л. Аряєва, Л. Бєлєнської, Н. Жилки, О. Юрченка, А. Якобчука та ін. Питання забезпечення немедичного супроводу для ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД висвітлювалися у працях О. Балакірєвої, Н. Борецької, Т. Семигіної, О. Яременка та інших. У дослідженнях І. Хожило обґрунтовано теоретичні положення і практичні рекомендації щодо розвитку механізмів формування та реалізації державної політики України у сфері профілактики ВІЛ-інфекції/СНІДу [2].

Т. Семигіна, О. Вовкогон визначають сучасний стан поширення ВІЛ/СНІДу, туберкульозу, наркозалежності та інших хвороб, зміст та практику впровадження заходів первинної, вторинної й третинної профілактики, що впроваджуються в Україні та покликані протидіяти найгострішим соціально небезпечним хворобам, їх залежність від ідеологічних чинників і політичної культури суспільства [3].

Серед невирішених повністю частин загальної проблеми є недостатність досліджень протидії поширенню соціально небезпечних захворювань в умовах системних змін.

Формулювання цілей статті (постановка завдання)

Проаналізувати нормативно-правову базу з питань профілактики соціально небезпечних захворювань та запропонувати шляхи удосконалення державної політики щодо профілактики поширення соціально небезпечних захворювань в умовах системних змін.

У нашому дослідженні соціально небезпечні хвороби (ВІЛ-інфекція/СНІД, туберкульоз, наркоманія, алкоголізм, вірусні гепатити та ін.) з точки зору державного підходу розглядаємо як об'єкт державної політики.

Виклад основного матеріалу

Вітчизняні дослідники, що вивчають проблеми, пов'язані з виникненням та поширенням соціально небезпечних хвороб, вказують на низьку ефективність існуючої в Україні моделі державного управління у сфері охорони здоров'я, зокрема щодо профілактики ВІЛ-інфекції/СНІДу [4]. Досвід міжнародної практики засвідчує, що в управлінні соціально небезпечними хворобами слід більш активно впроваджувати механізми міжгалузевої співпраці [5], що збільшує ресурс національної відповіді на ці виклики за рахунок залучення ресурсів держави, громадян та бізнесу, а також ресурси міжнародного співтовариства.

Соціально небезпечні хвороби -- туберкульоз, ВІЛ/ СНІД, наркозалежність, гепатити -- стали викликами для сучасної системи охорони здоров'я і державної політики загалом. Ці хвороби можна попередити (про це свідчать дослідження українських і зарубіжних учених), однак втручання повинні орієнтуватися на зміну поведінки та ґрунтуватися на сучасних ідеях [6].

Сучасна нормативно-правова база (закони, підзаконні акти у формі постанов Уряду, наказів Міністерства охорони здоров'я України (МОЗ) тощо) з питань профілактики соціально небезпечних захворювань налічує значну кількість документів. Законодавчу базу складають Конституція України, закони України "Про затвердження Загальнодержавної цільової соціальної програми протидії захворюванню на туберкульоз на 2012-2016 роки", "Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ", "Про соціальну роботу з сім'ями, дітьми та молоддю", "Про соціальні послуги", "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії". Підзаконними нормативно-правовими актами, що регулюють діяльність у сфері профілактики соціально-небезпечних хвороб є: Укази Президента України "Про вдосконалення державного управління у сфері протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та туберкульозу в Україні", "Про невідкладні заходи щодо запобігання поширенню ВІЛ-інфекції/СНІДу", "Про додаткові заходи щодо посилення боротьби з ВІЛ-інфекцією/СНІДом"; акти Кабінету Міністрів України "Про розмір щомісячної державної допомоги ВІЛ-інфікованим дітям і дітям, які страждають на хворобу, зумовлену ВІЛ", "Про схвалення Концепції Загальнодержавної цільової соціальної програми протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу на 2014--2018 роки", "Про схвалення Концепції Загальнодержавної цільової соціальної програми протидії захворюванню на туберкульоз на 2012 -- 2016 роки", "Про схвалення Стратегії реформування системи надання соціальних послуг" від 8 серпня 2012 року № 556-р тощо.

Закон України "Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ" визначає, що державна політика у сфері протидії поширенню хвороб, зумовлених ВІЛ, реалізується шляхом розроблення, фінансового та матеріального забезпечення реалізації загальнодержавних та інших програм, що передбачають здійснення заходів з профілактики поширення ВІЛ-інфекції, інформаційно-роз'яснювальної роботи щодо принципів здорового та морального способу життя, духовних цінностей і відповідальної поведінки у сфері сексуальних стосунків, розроблення навчальних, просвітницьких та виховних програм з цих питань для середніх, професійно-технічних і вищих навчальних закладів, здійснення спеціальної підготовки медичного персоналу, проведення фундаментальних і прикладних наукових досліджень, розвиток міжнародного співробітництва у цій сфері [7].

Профілактика суспільно-негативних явищ є завданням не лише держави, а й сім'ї. Можна погодитись з Т. Семигіною, яка зазначає, що профілактична робота має розпочинатися не в підлітковому віці, якому притаманні прояви бунтарства та заперечення цінностей, а у ранньому дитинстві. Актуальності набуває робота з батьками, спонукання їх обговорювати із дітьми ризики для здоров'я, контролювати проведення вільного часу, створювати довірливу атмосферу в сім'ї, дотримуватися сімейних цінностей усіма її членами. Такий підхід має бути забезпечений належною навчальною, методичною літературою для батьків та активною роботою консультаційних центрів [3].

Як зазначається в Концепції Загальнодержавної цільової соціальної програми протидії ВІЛ-інфекції/ СНІДу на 2014--2018 роки розв'язання проблеми поширення епідемії ВІЛ-інфекції/СНІДу потребує розроблення та прийняття Загальнодержавної цільової соціальної програми протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу, метою якої є зниження рівня захворюваності і смертності від ВІЛ- інфекції/СНІДу шляхом забезпечення створення системи безперервного надання якісних і доступних послуг з профілактики та діагностики ВІЛ-інфекції, насамперед серед представників груп підвищеного ризику щодо інфікування ВІЛ, послуг з лікування, догляду і підтримки людей, які живуть з ВІЛ, у рамках реформування системи охорони здоров'я [8].

Світовий досвід свідчить, що для усунення проблем, пов'язаних з туберкульозом, необхідно забезпечити реалізацію державної політики у сфері профілактики, своєчасного виявлення та лікування хворих шляхом об'єднання зусиль органів державної влади та громадськості. У 2012 році затверджено Загальнодержавну цільову соціальну програму протидії захворюванню на туберкульоз на 2012--2016 роки, в якій передбачено заходи поліпшення епідемічної ситуації в напрямі зменшення кількості хворих на туберкульоз, зниження рівня захворюваності та смертності від нього, ко-інфекції (туберкульоз/ВІЛ-інфекція), темпів поширення мультирезистентного туберкульозу шляхом реалізації державної політики, що грунтується на принципах забезпечення загального та рівного доступу населення до високоякісних послуг з профілактики, діагностики і лікування туберкульозу [9].

У формуванні та реалізації державної політики у сфері профілактики соціально небезпечних захворювань державою застосовуються різні засоби, методи й підходи.

Висновки. У даний час залишаються невирішеними питаннями щодо реформування системи надання соціальних послуг соціально вразливим верствам населення; надання медико-соціальної допомоги даній категорії громадян; невизначеності вартості медико-соціальної послуги тощо. Стан вітчизняного законодавства, що регламентує державне регулювання протидії соціально небезпечним хворобам не відповідає вимогам євроінтеграційного курсу держави.

Тому актуальним є питання удосконалення державного управління у сфері профілактики соціально небезпечних хвороб, зокрема необхідно здійснити такі заходи.

1. З огляду на те, що проблема поширення соціально небезпечних хвороб має міжгалузевий характер, визначити сфери відповідальності різних центральних органів виконавчої влади за виконання заходів щодо профілактики соціально небезпечних хвороб та внести відповідні зміни та доповнення в положення про них.

2. Створити Центр з профілактики соціально небезпечних хвороб при Міністерстві охорони здоров'я України.

3. Розробити ефективну міжвідомчу стратегію формування державної політики на виклики соціально небезпечних хвороб.

4. Розробити міжгалузеву концепцію надання медико- соціальної допомоги особам, які хворіють соціально небезпечними хворобами.

5. Визначити вартість медико-соціальної послуги, забезпечити адресність надання таких послуг.

6. Забезпечити ведення єдиної інформаційно-аналітичної системи та створити єдину базу даних осіб, які хворіють соціально небезпечними хворобами.

7. Посилити механізми соціально-правового захисту та соціально-психологічної реабілітації даної категорії осіб.

8. Провести соціологічні дослідження з питань профілактики соціально небезпечних хвороб.

9. Забезпечити участь громадськості у здійсненні політики профілактики соціально небезпечних хвороб.

10. Проводити інформаційно-освітню політику з молоддю та іншими вразливими верствами населення шляхом проведення тренінгів, круглих столів тощо.

Крім того, для підвищення ефективності державної політики щодо профілактики соціально небезпечних захворювань, слід враховувати і такий обов'язковий компонент управління як політичні умови, тобто визнання об'єкта управління з боку політичного керівництва держави одним із пріоритетів соціальної політики.

Перспективи подальших досліджень стосуються розробки науково обґрунтованих рекомендацій органам виконавчої влади щодо протидії поширенню соціально небезпечних захворювань в умовах реформування вітчизняної сфери охорони здоров'я.