Теоретичні аспекти довгострокового прогнозування інноваційного розвитку України

Ефективність державного управління інвестиційно-інноваційними процесами в Україні як основи вирішення соціальних і економічних завдань, утвердження цивілізованих стандартів рівня та якості життя відіграє вирішальну роль при переході країни на інноваційний шлях розвитку. Втім, розділяти економічний та інноваційний розвиток країни неможливо, так як ці напрями перебувають у тісному взаємозв'язку. У цьому контексті слід додати, що інноваційний розвиток впливає на інтенсивність соціально-економічного зростання і структуру економіки.

Учені, що вивчають проблеми соціально-економічного розвитку країн у світовому просторі, дійшли висновку, що, по-перше, розвиток відбувається хвилеподібно, відповідно до теорії довгих хвиль М. Кондратьєва, згідно якої протягом 100-річчя відбувається проходження двох з половиною довгих інноваційних циклів (хвиль) тривалістю 40 років з висхідною та низхідною фазами, які співпадають із періодами переважання певних технологічних укладів і закінчуються кризами, за якими слідує етап переходу виробничих сил (технологічних укладів) на вищий рівень розвитку; по-друге, рівень соціально-економічного розвитку обумовлюється впливом множини факторів: технологічних, соціальних, екологічних, політичних, культурних; по-третє, рушійною силою розвитку країни є рівень науково-технологічного та інформаційного розвитку [2, с. 366--375; 5, с. 229--230]. Однак слід додати, що складність динамічних зв'язків між означеними елементами зводиться до формування принципово нового підходу до державного управління інвестиційно-інноваційними процесами, на якому грунтується концепція інноваційного розвитку.

До того ж у XXI ст. з'являється ряд нових факторів, яких не було в попередні століття: зміна інвестиційної парадигми; прискорений розвиток глобалізаційних процесів; можливість (за сприятливих умов) переходу до глобального керованого інноваційного розвитку. Ці нові тенденції справляють безпосередній вплив на циклічну динаміку економіки. Циклічність -- загальний закон розвитку, який не може не проявлятися в інвестиційно-інноваційній сфері, оскільки в ній діють об'єктивні умови виникнення циклів: періодична зміна поколінь техніки, технологічних укладів і технологічних способів виробництва з коливаннями ефективності за базами циклів; зміна поколінь людей з різними потребами, знаннями, ефективністю діяльності; збереження ринкової економіки з властивими їй диспропорціями і стихійністю, з періодичними коливаннями стабільності та нестабільності. До цих об'єктивних підстав можна віднести і циклічну нерівномірність інвестиційно-інноваційних процесів [4, с. 89--97; 7, с. 75, 92--93].

Аналіз постанови Верховної Ради України "Стратегія інноваційного розвитку України на 2010--2020 роки в умовах глобалізаційних викликів" [1] показує, що в даний час досить чітко простежується два варіанти переходу України на інноваційний шлях розвитку -- базових для проектування варіантів модернізації галузей національної промисловості, проте не визначено їх зміст і засади реалізації. Однак, спираючись на дослідження провідних українських вчених [3; 10] і враховуючи фундаментальні основи державного управління інвестиційно-інноваційними процесами, закладені в постанові Верховної Ради України [1], наведемо авторську аргументацію сценаріїв переходу країни на інвестиційно-інноваційну модель розвитку.

Перший варіант представлений інерційним сценарієм. Довгостроковими орієнтирами в інноваційному розвитку України при цьому сценарії є збереження існуючих тенденцій -- зниження інфляції, подальша приватизація державної власності, зменшення частки держбюджету у валовому внутрішньому продукті, скорочення державної підтримки інвестиційно- інноваційної діяльності, науки, освіти.

Таким чином, інерційний сценарій інноваційного розвитку України націлений на зменшення ролі держави в регулюванні інвестиційно-інноваційної сфери, на скорочення його соціальної відповідальності, на затвердження всевладдя ринкової стихії. Неминучий наслідок реалізації такого варіанта стратегії -- невисокі темпи соціально-економічного зростання, збереження низькотехнологічної структури промисловості, згортання науково-технічного та інноваційного потенціалу, зростання соціальної напруженості в суспільстві і деградація його людських ресурсів. У разі різкого погіршення зовнішніх умов відбудеться уповільнення інноваційного розвитку, можлива криза. Але головне -- це геоекономічні та геополітичні втрати України вже в близькій перспективі, її технологічна відсталість, поступова втрата можливості радикального вирішення основних проблем і викликів, в першу чергу, соціально-економічних.

Першоджерелами другого -- інвестиційно-активного сценарію інноваційного розвитку України -- є наука та інновації. Державне управління інвестиційно-інноваційними процесами за цим варіантом передбачає фінансування пріоритетних фундаментальних і прикладних досліджень та дослідно-конструкторських робіт, що формують постіндустріальну наукову парадигму й закладають фундаментальні основи і конструкторську базу для освоєння і поширення пріоритетних напрямків 5-го та 6-го технологічних укладів. При виборі пріоритетних напрямків цього варіанту слід враховувати глобальні тенденції технологічної динаміки; розширювати експорт та імпорт патентів і технологій, залучати прямі іноземні інвестиції та стратегічних партнерів; формувати для високотехнологічних галузей промисловості власні транснаціональні компанії і стратегічні альянси для освоєння ніш світового ринку, а не тільки в сировинному секторі, як це відбувається в даний час.

Отже, потребує теоретичного обгрунтування проблема вибору шляхів інноваційного розвитку України на основі довгострокового інноваційного прогнозування, яке поки що в Україні не ведеться, як скажімо, це робиться в Російській Федерації, де розроблено прогноз інноваційного розвитку Росії на період до 2050 року з урахуванням світових тенденцій [6]. На практиці в Україні має місце середньострокове прогнозування інноваційного розвитку.

Таким чином, інерційний сценарій інноваційного розвитку України не має стати стратегічним методом досягнення поставлених соціально-економічних цілей держави на довгострокову перспективу, так як не передбачає суттєвого підвищення ефективності системи державного управління інвестиційно-інноваційними процесами і лише поглиблює відставання України від передових постіндустріальних країн в науково-технічному розвитку, гальмує технологічне оновлення її основних виробничих фондів. Отже, розвиток державного управління інноваційним розвитком України з метою його збалансування та гармонізації з урахуванням як загальнодержавних інтересів, так і інтересів суб'єктів господарювання, що реалізують в Україні інноваційні проекти, можливий лише на основі застосування інвестиційно-активного сценарію. Проте в сучасних умовах політичної нестабільності та перманентних економічних труднощів в Україні не слід виключати бодай іншого варіанту інноваційного розвитку. Нестабільність державного управління інноваційним розвитком за означених обставин може бути наслідком переорієнтації волі влади на вирішення нагальних питань, щоб не допустити загострення політичних суперечностей і негараздів, які ускладнюють соціально- економічне становище в країні. Тобто управлінські рішення спрямовані не на створення умов для забезпечення ефективності інноваційного розвитку регіонів України, а на подолання протиріч у самій системі владно-управлінських відносин в державі. І в цьому аспекті, справді, можливе загострення кризових проявів у сфері економічних і суспільно-політичних відносин, що є наслідком системної кризи державного управління інвестиційно-інноваційними процесами, яка загострює проблеми післякризового відновлення промислового сектора на якісній основі та створення передумов для забезпечення довгострокового соціально-економічного зростання. Лейтмотивом державного управління інноваційним розвитком має стати перехід від антикризово-стабілізаційної ідеології діяльності органів влади (у т. ч. регіонального рівня) до відновлення дієздатності ринкових важелів реалізації державної інвестиційно-інноваційної політики на основі партнерства держави, бізнесу, освіти і науки шляхом реалізації стратегії інноваційного прориву.

Таблиця 1. Варіанти інноваційного розвитку України на період до 2060 р.

Автором даної статті пропонується заміна понять "інвестиційно-активний сценарій інноваційного розвитку", що використовується в урядовому документі [1], та "стратегія технологічного прориву", яким оперують більшість вітчизняних учених на термін "стратегія інноваційного прориву". Адже спільним у перших двох дефініціях є розуміння інноваційного розвитку у звуженому тлумаченні. Однак завдання інноваційного розвитку визначається не стільки збільшенням обсягу вкладених інвестицій у розвиток високотехнологічних галузей промисловості, а формуванням ефективної системи державного управління інвестиційно-інноваційними процесами, застосуванням інноваційних механізмів їх реалізації для забезпечення прискорення соціально- економічного розвитку України та її регіонів.

З точки зору системного підходу до державного управління інвестиційно-інноваційними процесами і на основі методології М. Кондратьєва автором розроблено і запропоновано чотири варіанти інноваційного розвитку в довгостроковій перспективі на період до 2060 р., умовно названі "Стагнація", "Розпад або дезінтеграція", "Піднесення" та "Інтеграція" (табл. 1). Інерційний й інноваційно-проривний сценарії інноваційного розвитку є базовими для проектування варіантів розвитку подій.

Часовий лаг взятий на основі концепції переходу суспільства у 2020-ті рр. до шостого великого циклу Кондратьєва і становлення шостого технологічного укладу, загальною тривалістю 40 років (до 2060-х рр.). Враховуючи те, що розвиток технологічного укладу відбувається відповідно до низхідної та висхідної фаз одного великого циклу, тривалістю близько 20-ти років кожний, в таблиці 1 ці фази окремо виділено як два періоди: 2020--2040 рр. -- висхідна фаза великого циклу, 2040-- 2060 рр. -- низхідна фаза великого циклу, котрі характеризуватимуть не тільки соціально-економічну, але і політичну динаміку переходу України до постіндустріальної стадії розвитку протягом 2040--2060рр.

Розглянемо можливі варіанти інноваційного розвитку України в довгостроковій перспективі на період до 2060 р. більш детально.

Варіант 1 -- "Стагнація" -- втілиться у реальність, якщо держава обмежиться законодавчо- нормативним регулювання інвестиційно-інноваційної сфери та дією стихійних самоорганізуючих механізмів ринку. У результаті економічні цілі суб'єктів інвестиційно-інноваційного процесу та механізми їх досягнення виявляться неузгодженими, різноспрямованими, що зумовить втрату науково-технічного, інноваційного, ресурсного, кадрового, інфраструктурного потенціалу і призведе до падіння конкурентоспроможності високотехнологічних галузей вітчизняної промисловості.

Наслідком входження України в геоекономічний простір на дискримінаційній основі може стати дестабілізація соціально-економічного розвитку вже у середньостроковій перспективі з подальшим відставанням від передових постіндустріальних країн у науково-технічному розвитку, гальмування технологічного оновлення основних виробничих фондів.

Варіант 2 -- "Розпад або дезінтеграція" базується на концентрації зусиль влади щодо вирішення політичних конфліктів усередині правлячої еліти, неготовності віддати безумовний пріоритет загальнодержавним завданням. Крім того, існуюча сьогодні інвестиційна криза в Україні, спричинена політичною кризою, не дозволяє належним чином, виходячи з національних стратегічних пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, консолідувати загальнодержавні інтереси з інтересами суб'єктів господарювання, що зумовлює істотне тотальне збідніння населення, знецінення робочої сили.

Загалом, системна криза державного управління за часи незалежності України призвела до зростання криміналізації суспільства, корупції в органах державного управління та місцевого самоврядування, стрімкого розбухання тіньового сектору економіки [8, с. 169]. За таких умов підвищується небезпека прийняття на державному рівні рішень, які не відповідають інтересам більшості населення країни, а мають на меті задоволення інтересів правлячої еліти, олігархічних угруповань, оскільки не враховується важливість формування ефективної національної інноваційної системи, наслідком чого може стати припинення соціально-економічного зростання. Без концентрації урядових зусиль в частині стабілізації економічної та політичної ситуації Україна приречена на розкол з розділенням регіонів на ресурсовидобувні і ті, що забезпечують транспортні коридори для постачання природних ресурсів країнам Європейського Союзу (ЄС) та Азії.

Внаслідок неурегульованості постійних кризових явищ в економічній і політичній системах та неможливості забезпечення суспільної динаміки за умови їх проходження внаслідок відсутності ефективного державного управління можливий варіант розпаду країни (шляхом початку громадянської війни, революцій чи інших соціальних потрясінь) з попаданням її регіонів у різні зони економічного впливу країн ЄС, Росії, США, Китаю, Японії.

Варіант 3 -- "Піднесення" -- передбачає запровадження дієвої системи державного управління та правового стимулювання інвестиційно-інноваційної діяльності, передусім, засобами захисту інтелектуальної власності, податкової та амортизаційної політики, патентного та ліцензійного регулювання, венчурного фінансування, законодавчого забезпеченням процесу реформування науки, широкого доступу користувачів до знань, інформації, використання новітніх технологій, формування науково-технологічного та підприємницького середовища, що вимагає модернізації усталених механізмів державного управління інвестиційно-інноваційними процесами, забезпечення системної взаємодії економіки, політики та ідеології на засадах реалізації державних пріоритетів інноваційного розвитку.

Обравши європейський напрям розвитку як головний, Українська держава не зменшує увагу до євразійського напряму, активним використанням форматів Співдружності Незалежних Держав (СНД), а також активізацією дво- та багатосторонніх відносин у інвестиційно-інноваційній сфері з окремими зарубіжними країнами. Втім, питання участі України у Євразійському інтеграційному проекті мають вирішуватися із урахуванням зобов'язань нашої держави відповідно до Протоколу про вступ до Світової організації торгівлі та проекту Угоди про асоціацію з Європейським Союзом.

Слід зауважити, що рівень технологічного розвитку більшості країн пострадянського простору не дає змоги розглядати інтеграцію з ними як чинник модернізації національної промисловості [9, с. 246]. Проте активний і системний пошук нових форм секторальної взаємодії з інтеграційними об'єднаннями євразійського простору -- Митним союзом в умовах створення Єдиного економічного простору та формування Євразійського союзу, Форумом "Азія -- Європа" (АСЕМ), Шанхайською організацією співробітництва (ШОС), Азійсько-Тихоокеанським регіоном -- Асоціацією Азійсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС), Асоціацією держав Південно-Східної Азії (АСЕАН) -- сприятиме мінімізації втрат від невходження України до вказаних утворень. Це стосується подолання конкуренції на зовнішніх ринках(продукція металургійної галузі, машино- і приладобудування, агропромислового комплексу, військово-технічної продукції, авіа- та ракетобудування), захисту конкурентоспроможних секторів промисловості України, перешкоджання перетіканню інтелектуальних і трудових ресурсів.

Характерною особливістю варіанту 4 -- "Інтеграція" -- є націленість на поступальний інноваційний розвиток на основі еволюційного включення України у світову господарську систему з урахуванням її геоекономічних інтересів. Цей варіант передбачає стабілізацію економічної та політичної ситуації в державі, забезпечення зростання рівня життя населення, прискорення соціально-економічного розвитку, спираючись на інтенсивне використання досягнень науково-технічного та інноваційно-технологічного прогресу, ефективну систему багаторівневого менеджменту з високим рівнем державного управління, широким використанням міжнародного поділу праці. Поряд із винятково важливою спрямовуючою роллю держави як провідного суб'єкта управління інвестиційно-інноваційними процесами при розв'язанні як поточних, так і перспективних проблем соціально-економічного розвитку передбачається забезпечення єдності нації та підтримка всіма верствами суспільства здійснюваних політичних і економічних перетворень зі збереженням соціальних цінностей, що історично склалися.

Отже, два останні варіанти можна назвати прийнятними для України, адже вони грунтуються на реалізації інноваційно-проривного сценарію розвитку країни. При цьому в основі інших розглянутих нами варіантів інноваційного розвитку лежить інерційний сценарій, який базується на ультраліберальних інтересах і цінностях; його реалізація в кінцевому підсумку може призвести до перетворення території України в ресурсно-сировинний додаток до розвинутих ринкових держав, що супроводжуватиметься втратою суверенітету, можливістю територіального роз'єднання, дедалі більшим відставанням від світових стандартів рівня життя населення країни, демографічною і духовною кризою нації. Таким чином, певною мірою повториться шлях СРСР, але в гірших умовах ресурсної забезпеченості та за практичної відсутності союзників глобального рівня. Це прогнозовано призведе до швидкого виснаження наявних ресурсів (природних, фінансових, трудових, інтелектуальних) і, як наслідок, до лавиноподібного зростання кількості та масштабу техногенних, гуманітарних, екологічних катастроф, колапсу економічної системи з усіма випливаючими звідси наслідками.

Таким чином, реалізація інноваційно-проривного сценарію у вирішальній мірі залежить від підвищення ролі держави у регулюванні інвестиційно-інноваційних процесів, соціально-ринкової та інноваційної орієнтації промисловості, розробці та послідовній реалізації довгострокової (на 25-30 років) стратегії інноваційного розвитку України в основу якої має бути покладено концепцію партнерства держави, бізнесу, освіти і науки.

По суті, довгостроковий прогноз інноваційного розвитку України буде мати характер активного нормативного передбачення, оскільки тенденції, що мали місце в минулому, далеко не повністю відповідають національним пріоритетам інноваційного розвитку у XXI ст. При цьому цілком конкретні дії уряду повинні бути спрямовані на певний злам цих тенденцій, забезпечуючи більш раціональне використання всього наявного ресурсного та інноваційно-технологічного потенціалу країни в реалізації більш ефективних шляхів інноваційного розвитку України до 2060 р.

У цілому прогноз інноваційного розвитку України на період до 2060 р. базується на наступних постулатах.

1. Становлення інвестиційно-інноваційної моделі розвитку України -- це завдання не лише економічної політики. Йдеться про органічне збалансування економічних, виробничих, екологічних, соціально- політичних, правових, суспільно-психологічних та інституційних складових розвитку, які в комплексі здатні надати нових відчутних імпульсів трансформаційним процесам у системі державного управління інвестиційно-інноваційними процесами.

2. Ключовим питанням, що визначить перспективи інноваційного розвитку України, є співробітництво з ЄС на умовах асоційованого членства. Втім на тлі загострення економічних проблем посилилися політичні протиріччя між окремими членами ЄС і наразі тривають дискусії щодо майбутнього Єврозони та ЄС у цілому, які передбачають, зокрема, перспективу їх розпаду [7, с. 237]. Успішний вихід Євро- союзу із кризи зі збереженням його цілісності означатиме подальше поглиблення політичної та економічної інтеграції України до ЄС аж до набуття Україною повноправного членства в ЄС.

3. Підвищення конкурентоспроможності національної інноваційної системи України в умовах геоекономічної інтеграції на довгострокову перспективу в значній мірі обумовлена наступними факторами:

— забезпечення політичної стабілізації в країні;

— зниження масштабів бюрократизації і криміналізації в діяльності державних і муніципальних органів влади;

— адаптація законодавства України у сфері інвестиційно-інноваційної діяльності до законодавства ЄС;

— сприяння мобілізації ресурсів розвитку у спосіб концентрації розпорошених, не задіяних раніше чи задіяних неефективним чином ресурсів (насамперед приватних фінансових) і спрямування їх на цілі інноваційного розвитку.

Висновки та перспективи подальших досліджень