Аналіз міждержавної нормативно-правової бази з питань договірно-правового оформлення державного кордону України

Key words: state border, the legal registration of the state border, inter-state normative-legal base, international treaties and agreements, joint section of the state border, neighboring countries.

ПОСТАНОВКА ПРОБЛЕМИ

У ХХ! сторіччі проблеми, що пов'язані із прикордонною безпекою, територіальною цілісністю та встановленням державних кордонів є актуальними питаннями політики національної безпеки для більшості країн світу. Новітня юридична література визначає державні кордони як "...лінії, що відділяють території держав одна від одної чи від відкритого моря і визначають межі територіального верховенства" [1].

Державні кордони у сучасній системі міждержавних відносин виконують важливу функцію: визначають межі суверенітету, територіальної цілісності та незалежності держав світу, а також встановлюють юридичний титул на суверенну територію кожної країни. Відтак, врегулювання процесів, що пов'язані із договірно-правовим оформленням державних кордонів є одним із ключових пріоритетів у світових зовнішньополітичних зносинах.

Метою договірно-правового оформлення державних кордонів є визначення меж суверенітету кожної із суміжних держав, а також захист національних інтересів на державному кордоні. Договірно-правове оформлення державного кордону є невід'ємною складовою загальнодержавної системи забезпечення національної безпеки кожної країни і включає в себе здійснення комплексу політико-дипломатичних, правових, організаційних, економічних, військових, правоохоронних, оперативних, технічних та інших заходів, що спрямовані на забезпечення суверенітету та територіальної цілісності держави, а також непорушності іі державного кордону.

Зазначимо, що з набуття Україною державної незалежності врегулювання питань договірно-правового оформлення державного кордону у відповідності до усталених принципів та норм міжнародного права було визначено одним із пріоритетних завдань політики національної безпеки держави. Так,Декларацією про державний суверенітет України, що була прийнята Верховною Радою Українською РСР 16 липня 1990 року визначено: "Верховна Рада України проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах" [2].

Об'єктами договірно-правового оформлення України є державний кордон, що має однаковий юридичний статус за всією своєю протяжністю, а також суверенні права держави в її виключній (морській) економічній зоні.

З метою реалізації державної політики національної безпеки у сфері безпеки державного кордону, ґрунтуючись на принципах суверенної рівності, територіальної цілісності, взаємної поваги та недоторканості державних кордонів, новітньою українською державою було ініційовано переговорний процес з усіма суміжними державами з метою нормативно-правового врегулювання питань спільних державних кордонів та їх договірно-правове оформлення.

Акцентуємо увагу на тому, що за сучасних умов державності Україною було укладено низку міждержавних договорів та угод із суміжними країнами, що дають змогу завершити процес договірно-правового оформлення державного кордону на всій його протяжності, однак не зважаючи на політико-дипломатичні зусилля української сторони, до цього часу дві третини державного кордону (понад 4,6 тисяч кілометрів) залишаються не оформленими у договірно-правовому відношенні.

АНАЛІЗ ОСТАННІХ ДОСЛІДЖЕНЬ І ПУБЛІКАЦІЙ

Аналіз останніх досліджень і публікацій свідчить, що дослідженню питань, що пов'язані із підготовкою та укладенням міждержавних нормативно-правових актів з питань договірно-правового оформлення державного кордону України присвячено роботи: С.М. Бабуріна, В.М. Баранчука, А.Л. Боднаря, В.П. Василенка, A.M. Дьогтяря, М.З. Кулика, Л.В. Осовалюка, М.О. Трюхана, В.С. Сіцінського, Б.Д. Трегубова, Т.О. Цимбалістого та інших науковців, експертів. У своїх наукових працях дослідники розглядають теоретичні та прикладні питання конституційно-правових засад функціонування державного кордону України, а також проводять ґрунтовний аналіз сучасних міжнародних договорів і угод України із суміжними державами з питань договірно-правового оформлення спільних ділянок державного кордону.

Водночас, комплексного дослідження питань, що пов'язані із підготовкою та укладенням міждержавних нормативно-правових актів між Україною і суміжними державами з питань договірно-правового оформлення спільних ділянок державного кордону не проводилась. Невирішеність цієї проблеми призводить до значних перешкод у діяльності компетентних органів державної влади під час організації переговорного процесу та виконання інших державних завдань з питань правого оформлення державного кордону України.

МЕТА СТАТТІ

Мета статті -- провести аналіз чинної міждержавної нормативно-правової бази з питань договірно-правового оформлення державного кордону України із суміжними країнами.

ВИКЛАД ОСНОВНОГО МАТЕРІАЛУ

З набуттям Україною державної незалежності питання договірно-правового оформлення державного кордону було визначено одним із пріоритетних напрямів політики національної безпеки держави. Це було обумовлено нагальною потребою забезпечити захист суверенітету, територіальної цілісності та незалежності держави,

Акцентуємо увагу на тому, що першими законодавчими актами з питань держаних кордонів були такі:

-- Закон України "Про правонаступництво України" від 12.09.1991 року, що визначив: "Державний кордон СРСР, що відмежовує територію України від інших держав, та кордон між Українською РСР і Білоруською РСР, РРФСР, Республікою Молдова за станом на 16 липня 1990 року є державним кордоном України" [3, с. 5];

-- Закон України "Про державний кордон України" від 04.11.1991 року, положеннями якого було нормативно визначено поняття державного кордону України як "... лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України -- суші, вод, надр та повітря нового простору" [4, с. 1];

-- Закон України "Про прикордонні війська України" від 04.11.1991 року, що визначив головні завдання для прикордонного відомства України: ".забезпечення недоторканності державного кордону України на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах України, а також охорона виключної (морської) економічної зони України" [5, с. 1].

У положеннях зазначених вище нормативно-правових актів визначались концептуальні пріоритети держави, що мали за мету забезпечити суверенітет та територіальну цілісність України на підставі усталених принципів міжнародного права:

— принципу територіальної цілісності та недоторканості держав та державних кордонів;

— принципу непорушності державних кордонів;

— принципу взаємної поваги до суверенітету та територіальної цілісності кожної держави;

— принципу мирного врегулювання прикордонних питань.

Із прийняттям базових державних нормативно-правових актів з питань державних кордонів, що визначили основні пріоритети та національні інтереси України у сфері безпеки державного кордону, виникла нагальна потреба щодо організації переговорного процесу із суміжними країнами, що мав на меті врегулювання питань договірно-правового оформлення державного кордону та його правове оформлення.

Зазначимо, що на сьогодні, попри деструктивну позицію деяких суміжних держав, досягнуто суттєвого прогресу з питань нормативно-правового оформлення державного кордону України, що, безумовно є суттєвим здобутком української сторони. Так, за сучасних умов державності Україною з усіма суміжними країнами, окрім Російської Федерації, укладено двосторонні міждержавні нормативно-правові акти, що регулюють питання спільних ділянок державного кордону виходячи с принципів суверенної рівності, територіальної цілісності, взаємної поваги та недоторканості існуючих державних кордонів.

Проведений аналіз чинної міждержавної нормативно-правової бази з питань договірно-правового оформлення державного кордону дав змогу встановити, що Україною разом із суміжними державами напрацьовано певну нормативно-правову базу, що дає змогу врегулювати нагальні питання договірно-правового оформлення, а також дотримання його режиму.

Так, із суміжними з Україною державами повністю врегульовані питання договірно-правового оформлення спільних ділянок державного кордону та дотримання його режиму, зокрема:

-- Республікою Польща (протяжність спільної ділянки державного кордону -- 542,39 км);

-- Словацькою Республікою (протяжність спільної ділянки державного кордону -- 97,852 км);

-- Угорською Республікою (протяжність спільної ділянки державного кордону -- 136,7 км);

-- Румунією (протяжність спільної ділянки державного кордону -- 613,8 км).

Із зазначеними вище країнами Україною проведено демаркацію спільних ділянок кордону, узгоджено протокол-опис проходження лінії державного кордону та складено демаркаційну карту. За підсумками демаркації укладено міждержавні договори про режим державного кордону, співробітництво та взаємну допомогу з прикордонних питань, а саме:

1) Договір між Україною і Словацькою Республікою про спільний державний кордон від 14 жовтня 1993 року [7];

2) Договір між Україною і Угорською Республікою про режим українсько-угорського державного кордону, співробітництво і взаємодопомогу з прикордонних питань від 15 травня 1995 року [8];

3) Договір між Україною і Республікою Польща про правовий режим українсько-польського державного кордону, співробітництво і взаємодопомогу з прикордонних питань від 12 січня 1993 року [6];

4) Договір між Україною і Румунією про режим українсько-румунського державного кордону, співробітництво та взаємну допомогу з прикордонних питань від 17 червня 2003 року [9].

Предметом зазначених міждержавних нормативноправових актів між Україною і суміжними державами є:

— узгодження порядку встановлення, позначення, а також утримання на місцевості спільних з Україною ділянок державного кордону та прикордонних знаків;

— встановлення порядку користування прикордонними водами, дорогами, комунікаційними спорудами, що перетинають спільні ділянки державного кордону;

— визначення порядку користування об'єктами, розташованими на кордоні, а також провадження господарської діяльності у прикордонних районах;

— створення та організація роботи змішаної (спільної) прикордонної комісії з перевірки та огляду проходження лінії державного кордону;

створення інституту прикордонних уповноважених для врегулювання нагальних питань охорони спільного державного кордону, а також усунення передумов до виникнення прикордонних інцидентів та конфліктних ситуацій на кордоні.

Таким чином, Україна сьогодні має встановлений, позначений на місцевості та нормативно врегульований міждержавними договорами державний кордон із чотирма країнами-членами Європейського Союзу. Загальна протяжність спільного кордону з ЄС складає 1390,742 кілометри, що становить близько 20% від загальної протяжності державного кордону України. Всі міждержавні договори з питань кордонів між Україною і суміжними країнами Європейського Союзу було укладено у двосторонньому форматі, враховуючи добру волю сторін та прагнучи розвивати відносини дружби, співробітництва та поваги суверенітету та територіальної цілісності кожної із країн.

Єдиним винятком встановлення державних кордонів за обопільною згодою є проблема, що пов'язана із розмежуванням морських просторів, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони між Україною і Румунією у північно-західній частині Чорного моря. Зазначимо, що довготривалі спроби України та Румунії розмежувати шляхом двосторонніх переговорів та консультацій спільні морські простори, континентальний шельф та виключну (морську) економічну зону у північно-західній частині Чорного моря виявились марними та не призвели до вирішення зазначеного питання у двосторонньому форматі. Відтак, 3 лютого 2009 року питання делімітації морських просторів України та Румунії у Чорному морі було врегульовано рішенням Міжнародного суду ООН. Зазначене рішення є остаточним і обов'язковим для виконання Україною і Румунією [10].

Водночас слід зазначити, що за сучасних умов державності України, більшість ділянок державного кордону не оформлено у договірно-правовому відношенні, зокрема із:

-- Російською Федерацією (протяжність спільної ділянки державного кордону -- 2295,04 км);

-- Республікою Молдова (протяжність спільної ділянки державного кордону -- 1222 км);

-- Республікою Білорусь (протяжність спільної ділянки державного кордону -- 1084,3 км).

З цими країнами відсутні міждержавні договори та угоди, що регулюють питання договірно-правового оформлення спільних ділянок державного кордону та його режиму. Зокрема, це стосується нагальних питань щодо визначення порядку утримання та облаштування спільних ділянок кордону прикордонною інфраструктурою, провадження господарської та природоохоронної діяльності, забезпечення безпеки судноплавства у прикордонних водах та промислової діяльності у континентальному шельфі та виключній (морській) економічній зоні тощо.

Нормативно-правова неврегульованість питань договірно-правового оформлення спільних ділянок державного кордону в основному пов'язана із деструктивною позицією урядів Росії, Білорусі та Молдови, яка використовується зазначеними країнами як можливість здійснення політичного тиску на українську сторону з метою перегляду лінії адміністративного розподілу між республіками колишнього Радянського Союзу щодо територіального розмежування на свою користь. Правова неврегульованість питань договірно-правового оформлення спільних з Україною ділянок державного кордону пояснюється також наявністю прихованих територіальних претензій до нашої країни з боку суміжних країн.

Доведено, що з самого початку набуття Україною державної незалежності, українська влада вживала рішучих та послідовних заходів, спрямованих на нормативно-правове врегулювання питань договірно-правового оформлення спільних ділянок державного кордону з колишніми радянськими республіками, що здобули незалежність з розпадом СРСР. Зазначені заходи передбачали реалізацію низки стратегічних завдань.

Перше стратегічне завдання було спрямоване на нормативно-правове врегулювання питань договірно-правового оформлення спільних ділянок державного кордону із колишніми радянськими республіками. Воно мало на меті забезпечити суверенітет, територіальну цілісність України, а також протидіяти зазіханням з боку суміжних держав на частину державної території країни.

Україна як одна із країн-засновниць Співдружності Незалежних Держав з метою врегулювання питань державних кордонів ініціювала прийняття багатосторонньої (у форматі СНД) міждержавної Угоди про створення Співдружності Незалежних Держав від 08.12.1991 року. Положеннями зазначеного нормативно-правового акту закріплено, що: .Высокие Договаривающиеся Стороны признают и уважают территориальную целостность друг друга и неприкосновенность существующих границ в рамках содружества. Они гарантируют открытость границ, свободу передвижения граждан и передачи информации в рамках Содружества" [11].

Зазначимо, що політико-дипломатичні зусилля України з набуттям державної незалежності також були спрямовані на нормативно-правове врегулювання питань спільного державного кордону із колишніми радянськими республіками у двосторонньому форматі. З цією метою було укладено:

-- Договір між Українською Радянською Соціалістичною Республікою і Російською Радянською Федеративною Соціалістичною Республікою від 22.11.1990 року. Положеннями зазначеного міждержавного акту було визначено: "Високі Договірні Сторони визнають і поважають територіальну цілісність Української Радянської Соціалістичної Республіки і Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки в нині існуючих у межах СРСР кордонах" [12];

-- Договір між Українською Радянською Соціалістичною Республікою і Білоруською Радянською Соціалістичною Республікою від 31.08.1991 року, у якому зазначається: "Сторони визнають і поважають територіальну цілісність Української Радянської Соціалістичної Республіки і Білоруської Радянської Соціалістичної Республіки в нині існуючих кордонах" [13].

Друге стратегічне завдання нормативно-правового забезпечення процесу договірно-правового оформлення державного кордону України було спрямоване на договірне визначення лінії державного кордону шляхом проведення делімітації спільних ділянок державного кордону з Республікою Білорусь, Республікою Молдова та Російською Федерацією.

Встановлено, що Україною проведено делімітацію спільних ділянок державного кордону із зазначеними вище країнами. За результатами делімітації було визначено лінію спільного державного кордону, проведено детальний опис його проходження. За підсумками делімітації було укладено міждержавні договори про кордони:

-- Договір між Україною та Республікою Білорусь про державний кордон, від 12 травня 1997 року [14];

-- Договір між Україною і Республікою Молдова про державний кордон, від 18 серпня 1999 року [15];

-- Договір між Україною і Республікою Молдова про державний кордон, від 18 серпня 1999 року [16].

Єдиним питанням, що залишається не врегульованим на сьогоднішній день є питання делімітації морської ділянки українсько-російського державного кордону та розмежування континентального шельфу і виключних (морських) економічних зон України і Росії у Чорному морі. Таким чином, Російська Федерація залишилась єдиною сусідньою державою України, з якої досі не укладено необхідні договори та угоди з делімітації спільного кордону у Азово-Керченській акваторії.

Трете стратегічне завдання було спрямоване на завершення договірно-правового оформлення спільних ділянок державного кордону з Республікою Білорусь, Республікою Молдова та Російською Федерацією. Це стратегічне завдання було реалізовано шляхом створення спільних демаркаційних комісій із суміжними країнами у форматі роботи щодо демаркації ділянок українсько-російського, українсько-білоруського та українсько-молдовського державного кордону. Спільними демаркаційними комісіями виконуються планові заходи зі встановлення лінії державного кордону на місцевості, а також позначення спільних ділянок державного кордону прикордонними знаками на основі документів про делімітацію кордону. При цьому найбільш конструктивною та послідовною є робота спільної українсько-молдовської демаркаційної комісії, у форматі роботи якої вже винесено на місцевість близько 90% лінії державного кордону. Водночас, російська і білоруська сторона, упродовж тривалого часу зволікала із остаточним врегулюванням питань правового оформлення спільного з Україною державного кордону незважаючи на укладені міждержавні договори про державний кордон. Відтак, практичні роботи з демаркації спільних ділянок державного кордону розпочались на кордоні з Росією у 2010 році, а на кордоні з Республікою Білорусь -- лише у 2013 році.

Висновки