Механізми державного регулювання розвитком інтеграційних підприємницьких процесів в аграрному секторі

Розвиток механізмів державного регулювання розвитком інтеграційних підприємницьких процесів в аграрному секторі в економічно розвинених зарубіжних країнах здійснюється в основному таким чином:

а)існування різного виду контрактів з виконання виробничих або збутових послуг; інтеграційний підприємницький аграрний державний

б)існування довготривалих контрактів на основі оренди засобів виробництва;

в)комбінування виробництва на контрактній основі;

г)інтеграція виробництва на базі фермерських кооперативів;

д)співпраця промислових і фермерських підприємств;

е)інтеграція на основі повного об'єднання (злиття) виробничих об'єктів;

ж)інші [1, с. 37].

Важливою економічною функцією держави в країнах, що розвиваються, є планування та регулювання розвитку регіонів агропромислового виробництва. Ця функція держави приводить до комплексності в економіці, до розвитку інтеграційний процесів між промисловістю та сільським господарством. Однак економічна роль держави в країнах, що розвиваються, виявляється не тільки в плануванні економічного розвитку, регулюванні приватної економічної діяльності, але й у безпосередній участі в матеріальному виробництві. Цей процес найбільше проявився в створенні в цих країнах АПК, які являють собою один із важливих елементів індустріального перетворення аграрної периферії афроазіатських держав.

Системні закономірності іноземного досвіду розвитку механізмів державного регулювання розвитком інтеграційних підприємницьких процесів в аграрному секторі -- необхідні, істотні, постійно такі, що повторюються взаємозв'язки явищ та процесів, що проявляються в підприємницькій діяльності та визначальної умови і форми процесу її становлення і розвитку в аграрній сфері.

Перехід до інтегрованого виробництва об'єктивно обумовлений рівнем розвитку продуктивних сил та міжгалузевих зв'язків. Інтеграція може розглядатися як суспільно-економічний процес, що виникає на певній стадії розвитку продуктивних сил, коли організаційно-економічні фірми міжгалузевої взаємодії виявляються недостатньо дієвими і не забезпечують подальшого підвищення ефективності аграрного виробництва [2, с. 28].

Під інтеграційним розвитком необхідно розуміти функціонування підприємницьких структур на основі прояву діалектичних процесів інтеграції і диверсифікації як у рамках одного життєвого циклу підприємницького формування, так і в забезпеченні своєчасного переходу на якісно новий рівень розвитку бізнесу. Вирішення проблеми забезпечення ефективної взаємодії основної та допоміжної діяльності сільськогосподарських підприємств є складним і багатогранним завданням. Це говорить про необхідність створення державою в аграрному секторі нових інституціональних форм -- інтегрованих організацій, що функціонують на основі інтеграції і диверсифікації. При цьому можлива аутсорсінгова модель ведення бізнесу [3, с. 50].

Необхідність трансформації аграрної сфери як відкритої системи, що активно взаємодіє з економікою країни в цілому, в ринкових умовах очевидна. При цьому специфіка цієї сфери зумовлюється, з одного боку, інерційністю розміщення матеріальних чинників (земельних ресурсів, багаторічних насаджень, будівель, споруджень та ін.), а з іншої -- динамічністю та невизначеністю економічних умов.

З цього виходить, що інтеграція і диверсифікація виступають найважливішими умовами розвитку аграрної підприємницької діяльності на сучасному етапі, витікаючими із закономірностей та особливостей ведення агробізнесу. На відміну від традиційної концепції реструктуризації, що будується на концентрації усіх ресурсів на базовому бізнес-напрямі, інтеграційна реструктуризація за рахунок масштабного охоплення багатьох напрямів забезпечує не лише маневреність та адаптивність бізнесу, але і зростання його ефективності.

Нова якість бізнес-системи інтеграційного типу формується на базі сінергетичної взаємодії тих, що становлять систему елементів, об'єднаних в єдине ціле і раніше функціонуючих відособлено. При цьому поєднання різнопрофільних напрямів розвитку бізнесу на економічній платформі аграрного підприємства супроводжується перенесенням зони прибутковості в переробку як в останню технологічну ланку в створеній бізнес-системі.

На відміну від традиційної концепції реструктуризації, що будується на концентрації усіх ресурсів на базовому бізнес-напрямі, інтеграційна реструктуризація за рахунок масштабного охоплення багатьох напрямів забезпечує не лише маневреність та адаптивність бізнесу, але і зростання його ефективності. Інтегрована взаємодія аграрних підприємницьких структур -- це закономірне економічне явище об'єктивного історичного процесу, яке забезпечує стійкий організаційно-економічний розвиток суб'єктів великого, середнього і малого аграрного бізнесу, сприяє стабілізації інтегрованої підприємницької структури і витікає з сукупності системних закономірностей розвитку аграрного підприємництва.

Інтегровані форми суб'єктів аграрного підприємництва мають тенденцію до внутрішньо фірмового зростання. Це може відбуватися у формі горизонтальної кооперації або інтеграції шляхом об'єднання аграрних підприємств, що знаходяться на одній технологічній стадії; по-друге, у формі вертикального об'єднання за рахунок включення у власну структуру технологічно пов'язаних аграрних підприємств.

Таким чином, кооперація та інтеграція, їх сучасні організаційні форми виступають найважливішими чинниками стратегічної спрямованості на експансію і зростання аграрних підприємницьких структур, отримання за рахунок цього позитивного ефекту, який характеризується перевищенням сукупного результату над сумою його складових. Це потребує удосконалення механізмів державного регулювання розвитком інтеграційних підприємницьких процесів в аграрному секторі.

Розробка механізму державного регулювання таких структур полягає в обґрунтуванні методичних положень, що забезпечують реалізацію конкретних етапів та процедур вирішення поставлених завдань. Однією з головних умов підвищення економічної ефективності аграрного підприємництва є поглиблення територіальної, регіональної та міжгосподарської спеціалізації та інтеграції. Формування аграрних інтегрованих формувань повинне охоплювати наступні рівні: міжгосподарська інтеграція (всередині організації); територіальна (на районному та міжрайонному рівні); регіональна (на регіональному рівні).

На цій основі розвиваються регіональні, міжрегіональні зв'язки, співпраця товаровиробників аграрної продукції, здійснюється розподіл праці, розподіл виробництва на технологічні стадії що полегшує впровадження інновацій.

Вітчизняний та зарубіжний досвід показує, що при спеціалізації, кооперації та інтеграції відповідно до природних та економічних умов створюються найбільш сприятливі передумови для зростання продуктивності праці, освоєння найбільш ефективних технологій та виробництв. Сучасний рівень розвитку аграрного бізнес-середовища підвищує значущість таких системних закономірностей, як прогресуюча систематизація та факторизація, які ускладнюють процес інтеграційної взаємодії. Взаємодія внутрішнього середовища інтегрованої аграрної підприємницької структури із зовнішнім середовищем створює потенційні можливості для виникнення нестійких станів та появи услід за нестійкістю нової, більш впорядкованої структури.

Також дуже важливо вміти своєчасно та адекватно оцінювати стан аграрного сектору та тенденції його розвитку для управління інтеграційними процесами в аграрному підприємництві. Таким чином, виходячи з проведених наукових досліджень, державні структури можуть, і повинні, відповідно рівню своєї компетенції в тій або іншій формі брати участь в інтеграційних процесах в аграрному секторі за допомогою використання наступних напрямів: забезпечення продовольчої безпеки на всіх рівнях; раціональне розміщення продуктивних сил за територію регіонів; мінімізація виробничих витрат і обігових витрат; вирішення питань оподаткування, його міжрегіональної уніфікації; підтримка і стимулювання розвитку агропромислових об'єднань; участь державних структур в агропромислових об'єднаннях; відновлення керованості в АПК і впливу на нього державних органів влади.

Висновки

Отже, інтеграційні підприємницькі процеси в аграрному секторі мають циклічний характер з переходом на новий етап спірального розвитку у разі вичерпання потенціалу розвитку кожного циклу. При цьому необхідно виділити три основні типи інтеграційних процесів: екстенсивна інтеграція -- нарощування і реалізація ресурсного потенціалу при незмінності організаційно-економічного устрою, внутрішньогалузева інтеграція у рамках аграрного сектору, галузева інтеграція.

Таким чином, удосконалення механізмів державного регулювання розвитком інтеграційних підприємницьких процесів в аграрному секторі призведе до підвищення ефективності діяльності інтегрованих структур в аграрному підприємництві досягається за рахунок наступних чинників: консолідації капіталів учасників бізнес-структури і використання їх для реалізації інвестиційних проектів за найбільш ефективними напрямами розвитку; трансфертного ціноутворення, тобто реалізації товарів або послуг взаємозалежними суб'єктами підприємництва за внутріфірмовими цінами; диверсифікації виробництва; зростання реалізації за рахунок збільшення об'ємів випуску і зміни асортименту; прискорення розвитку обігу капіталу; перерозподілу ризиків і податкової відповідальності; оптимізації структури відносин власності в групі; консолідації технологічного ланцюжка; кооперації у виробничій та маркетинговій діяльності; раціонального використання елементів господарського механізму інтегрованих аграрних структур (лізинг, внутрішні кредити, внутрішній бартер); використання механізмів залучення зовнішніх ресурсів (зовнішні кредити, субсидії, пільги).