Врегулювання проблем зайнятості в зарубіжних країнах: досвід для України

Проблеми зайнятості населення, шляхи удосконалення механізмів державного регулювання та державної політики зайнятості досліджувалися багатьма зарубіжними та вітчизняними науковцями і практиками. Важливим внеском у вирішення цих проблем є наукові праці В. Васильченка, І. Веселяк, Н. Діденко, Е. Лібанової, В. Міненко, Т. Панюк, Ю. Стадницького, І. Шкіндюк та інших.

Проте, незважаючи на значну кількість наукових праць, питання регулювання зайнятості населення потребує подальшого поглибленого комплексного дослідження з урахуванням зарубіжного досвіду.

Мета дослідження

Метою дослідження є вивчення зарубіжного досвіду регулювання зайнятості населення, на основі якого обґрунтувати напрями вдосконалення державної політики зайнятості в сьогоднішніх соціально-економічних та політичних умовах розвитку України.

Виклад основного матеріалу

За багаторічну історію в країнах світу відпрацьовано та функціонують різні моделі соціального захисту громадян, що шукають роботу. Ці моделі визначаються економічними, соціальними, психологічними, етнічними та іншими особливостями країн, а їх ефективність неодноразово перевірено та доведено як в період економічного зростання та стабільності, так і в період фінансово-економічних криз, інфляції, застійного безробіття тощо.

Урядами зарубіжних країн використовуються різні підходи щодо застосування активних й пасивних заходів політики зайнятості та розподілу коштів на їх реалізацію. Аналіз наукових джерел свідчить, що у таких країнах, як Франція, Німеччина, Англія переважають витрати на підтримання рівня доходів населення, у той час як на активні заходи витрачається значно менше фінансових ресурсів. Зокрема у Франції частка витрат на активні й пасивні заходи відповідно складає 28,4% і 71,6%; в Англії - 29,1% і 70,9%, у Німеччині - 44,1% і 55,9%. Зворотна картина щодо витрат на активні й пасивні заходи політики зайнятості населення спостерігається у Швеції та Італії, де відповідні витрати становлять 67,6% і 32,4% та 51,6% і 48,4% [18, с. 152].

Сьогодні діяльність урядів різних країн є більш раціональною, оскільки вони намагаються покращити показники зайнятості населення шляхом створення різноманітних стимулів як для самих працівників бути активнішими на ринку праці та мати більші можливості у працевлаштуванні, так і для роботодавців бути зацікавленими у створенні нових робочих місць та заповненні існуючих вакантних посад.

Однак у деяких зарубіжних країнах існує практика стимулювання неактивності населення, тобто витіснення людей з ринку праці (наприклад, через можливість раннього виходу на пенсію), пропонуючи їм замість заробітної плати різні типи профінансованих трансфертами виплат. Цей вид політики є затратним і шкідливим для суспільства, оскільки неактивність (бездіяльність) знижує рівень добробуту громадянина [16, с. 82].

Слід зазначити, що практика використання методів впливу на зайнятість населення визначає активну і пасивну політику держави на ринку праці. Активна політика - це спрямування дій органів влади на підвищення конкурентоспроможності робочої сили і розширення сфери докладання праці з метою запобігання безробіттю і збільшення чисельності зайнятих. Тобто така політика спрямована на забезпечення роботою незайнятих активних громадян, що шукають роботу. Активна політика держави у сфері зайнятості реалізується за допомогою Державної та регіональних програм зайнятості населення, які передбачають низку заходів щодо розширення сфери докладання праці. Комплекс організаційно-економічних і правових дій,які безпосередньо впливають на зміну співвідношення попиту і пропозиції робочої сили є активними заходами державної політики. Тому, на нашу думку, Стратегія зайнятості населення в Україні має передбачати подальший розвиток і розширення активних заходів для запобігання повальному безробіттю та збільшенням витрат на ці заходи за рахунок коштів фонду сприяння зайнятості населення з урахуванням стану ринку праці.

Важливим аспектом у процесі регулювання зайнятості населення є налагодження соціального діалогу між органами державної влади та громадськими об'єднаннями. Це сприяє проведенню консультацій з громадськістю з використанням інтерактивних форм діалогу (круглих столів, телемостів, Інтернет-конференцій тощо), у результаті чого формуються сприятливі умови для співпраці органів виконавчої влади з громадськістю для формування ефективної державної та регіональної політики зайнятості населення та її реалізації.

Досвід зарубіжних країн свідчить, що одним із заходів державної політики зайнятості є матеріальна підтримка безробітних громадян у період пошуку роботи. Щодо розміру допомоги у зв'язку з безробіттям, то рекомендаціями Міжнародної організації праці (далі - МОП) передбачено, що її розмір має становити 60% середньої заробітної плати. У скандинавських країнах така допомога досягає 70% середньої заробітної плати, а рівень безробіття - 0,5-1% [18, с. 152]. В Україні розмір допомоги по безробіттю розраховують залежно від страхового стажу: до двох років - 50%, від двох до шести років - 55%, від шести до 10-60%, понад 10 років - 70% від їх середнього заробітку [13]. Так, у 20013 році розмір допомоги по безробіттю становив у середньому 1490 грн. (для осіб, які мали стаж роботи до двох років) та 2086 грн. (для осіб, які мали стаж роботи понад 10 років). У травні 2014 році для відповідних категорій осіб розмір допомоги по безробіттю становив 1560 грн. та 284 грн. [7]. Проте, враховуючи дуже низький рівень середньої заробітної плати в Україні, щоб забезпечити мінімальні фізіологічні потреби людини розмір допомоги по безробіттю, як вважає Шкіндюк І. не може бути нижчим 50% середньої заробітної плати [18, с. 152]. При цьому залишається дискусійним термін надання допомоги по безробіттю.

Питання зайнятості мають величезне значення для майбутнього економічного і соціального розвитку будь-якої країни. Зменшення кількості працюючих у країні може призвести до уповільнення темпів росту економіки, якщо це не буде компенсовано прискоренням росту продуктивності праці. Тому сьогодні державна політика країн-членів ЄС спрямована на оздоровлення економіки і відновлення зростання на новому, більш якісному рівні. Про це свідчить активізація діяльності Європейської Ради з метою надати імпульс стійкому розвитку економіки країн Євросоюзу.

Аналіз показників ринку праці в Україні на основі офіційних статистичних даних є вкрай проблематичним, що пов'язано зі значними обсягами тіньового сектора економіки країни. За оцінками більшості фахівців, 40-60% економіки України знаходиться в тіні, тоді як граничний рівень показника тіньової економіки у цілях економічної безпеки держави не повинен перевищувати 15-20% від обсягу ВВП. З огляду на це, достовірність даних статистики суттєво знижується, бо вони розкривають тільки офіційний сектор внутрішнього та зовнішнього вітчизняного ринку праці.

Протягом останнього десятиріччя рівень зайнятості населення України, розрахований за методологією МОП, підвищився. Так, у 2000 році цей показник складав 55,8%, у 2009 році він підвищився до 57,7%, у І кварталі 2013 році рівень зайнятості становив 59,3%, а станом на 1 січня 2014 року цей показник підвищився до 60,7%. Найвищий рівень зайнятості населення у м. Києві (63,8%), Дніпропетровській (61,1%), Харківській (60,3%) областях, найнижчий у Івано-Франківській (53,8%), Тернопільській (55,2%), Чернівецькій (57,4%) областях. Зростання чисельності зайнятого населення відбувається за рахунок сільського населення на 140,8 тис. осіб, а у міській місцевості чисельність зайнятих зменшилася на 96,6 тис. осіб. За статевою ознакою, зростання зайнятості населення спостерігалося серед чоловіків (на 150,4 тис. осіб), у той же час серед жінок зазначений показник зменшився на 106,2 тис. осіб. [5].

Що ж стосується країн-членів Європейського Союзу, то згідно з даними Євростату, рівень зайнятості населення віком від 20 до 64 років стабільно зростав від 66,7% у 2002 році до 70,3% у 2008 році. Однак із настанням фінансової кризи цей показник почав знижуватися, досягнувши 68,3% у 2013 році. Водночас вікова категорія від 55 до 64 років показує позитивну динаміку. Рівень зайнятості серед людей цієї групи постійно зростає: від 38,1% у 2002 році до 50,1% у 2013 році [1].

Найвищі показники рівня зайнятості населення спостерігаються у Швеції (79,8%), Німеччині (77,1%), Нідерландах (76,5%), Данії (75,6%), Австрії (75,5%), Великобританії (74,9%), Естонії (73,3%), Фінляндії (73,3%). Найнижчі показники рівня зайнятості населення віком від 20 до 64 років у 2013 році були в Греції (53,2%), Хорватії (53,9%), Іспанії (58,2%), Італії (59,8%) [1]. У звіті Євростату наголошується, що згідно зі стратегічним планом Європейського Союзу, до 2020 року планується досягти рівня зайнятості населення мінімум 75%.

Розглянувши показники географії та динаміки рівня безробіття в Україні та країнах ЄС, можна зробити такі висновки. Поширення безробіття в Україні та ЄС прямо залежить від існування великих індустріальних центрів та економічної активності територій. В Україні на відміну від європейських країн вагомий вплив має сезонне безробіття, про яке чітко свідчить динаміка показників, адже в жодній з країн ЄС (у тому числі й туристичних Греції, Португалії, Іспанії та Кіпрі) не було виявлено явної сезонної циклічності рівня безробіття, в той час як в Україні офіційне число зареєстрованих в залежності від пори року різниться в півтора рази. Також отримана динаміка свідчить про значний рівень прихованого безробіття в Україні, яке зменшується в літню пору року в результаті тимчасової зайнятості населення в різних галузях, де роботодавці не фіксують офіційного працевлаштування, а також за кордоном.

Слід також зазначити, що ринок праці поряд з іншими ринками (товарів та послуг, капіталу, цінних паперів тощо) є складовим елементом ринкової економічної системи. Його стан безпосередньо залежить від загальної економічної ситуації в країні, розвитку підприємництва, а також від традицій участі населення в економічній діяльності, можливостей вибору її видів та системи цінностей, які перебувають у суспільстві [11, с. 197]. Проте для того щоб ринок робочої сили працював ефективно, потрібно забезпечити окремі додаткові умови, одна з яких полягає в тому, що в країні має бути добре розвинений ринок житла. Громадяни, які бажають змінити місце роботи повинні мати можливість без проблем орендувати житло за плату, що відповідає їх заробітку.

Організація громадських робіт, як засвідчує зарубіжний досвід, займає важливе місце у вирішенні питань зайнятості населення. Це дає змогу раціональніше використовувати робочу силу, забезпечити тимчасову зайнятість безробітного населення як на регіональному рівні, так і під час реалізації проектів загальнодержавного значення. За допомогою громадських робіт деякі розвинуті країни світу перебороли бар'єр 30-40% рівня безробіття, а значна частка цих робіт мала загальнодержавне значення (побудова магістралей, трубопроводів, мостів тощо), що давало змогу залучати до них не тільки некваліфіковану робочу силу, а й висококваліфікованих фахівців і спеціалістів, які не мали на той час роботи [17, с. 153].

Основою організації громадських робіт є довгострокові регіональні програми тимчасової зайнятості населення, відповідно до яких створюються нові робочі місця, а безробітне населення залучається до громадсько-корисної праці в період зниження попиту на робочу силу.

Однак в Україні слабо стримується організація громадських робіт. Причиною цього є, з одного боку, відсутність коштів у місцевих бюджетах, незацікавленість підприємств у організації громадських робіт унаслідок обмеженої потреби в робочій силі та складному законодавчому механізмі їх організації, а з іншого - непопулярність громадських робіт серед незайнятих громадян через тимчасовість, невідповідність кваліфікаційному рівню і, як наслідок, психологічна неприйнятність.

Велике значення для вирішення проблем зайнятості населення має сприяння розвитку підприємництва та малого бізнесу. Із загальної кількості нових робочих місць у промисловості розвинених країн від 60 до 80% припадає на малий бізнес [14]. У Німеччині, наприклад, до 70% безробітних знаходять роботу саме на малих підприємствах [15, с. 14]. Прогресивним напрямом щодо розвитку малого підприємництва та регулювання зайнятості є пільгова кредитна і податкова політики, які збільшують кількість робочих місць і пропонують їх соціально вразливим категоріям незайнятого населення.

Для реалізації заходів із вирішення проблем зайнятості населення значної уваги заслуговує досвід розроблення типових форм угод щодо регіонального розвитку. Такі угоди широко використовуються урядом Польщі, відповідно до ухваленого Сеймом 12 травня 2000 року Закону "Про засади підтримки регіонального розвитку", і є вдалим механізмом підтримки гірських територій у вирішенні питань зайнятості населення на сучасному етапі. Приведення регіональної політики у відповідність до західних стандартів управління розвитком гірських територій має практичне значення, оскільки схожі системи угод щодо регіонального розвитку давно використовуються у Франції та деяких інших країнах Європи [17].

Необхідно відмітити, що важливим для України є досвід європейських країн щодо врегулювання зайнятості сільського населення. В умовах ринкової економіки життєздатність сільськогосподарських підприємств і ефективність вирішення проблем зайнятості сільського населення значною мірою зумовлені саме державним регулюванням і підтримкою цієї галузі. Щорічно на функціонування сільського господарства, яке є протекціоністською галуззю в розвинених країнах виділяються значні державні кошти. Так, сукупний обсяг підтримки сільського господарства у країнах Організації економічного співробітництва і розвитку (далі - ОЕСР) у 2012 р. становив 258 млрд. євро, або приблизно 1% від сукупного ВВП, у той час як в Україні сукупний обсяг підтримки сільського господарства становив 6,2 млрд. грн. або приблизно 1,4% від ВВП [9].

Сприяння зайнятості сільського населення включає багато різноманітних аспектів і напрямів. Серед них велику роль відіграє державна підтримка розвитку фермерських господарств, які функціонують в економічно-розвинутих країнах - США, Канаді, Японії, ФРН [19]. Так, у США фермерам-початківцям пропонується кілька варіантів програм допомоги: кредитні програми фермерів; фінансова програма заохочення до збереження земель. Цьому сприяють прийняті державою законодавчі акти, що регулюють питання оподаткування сільськогосподарських угідь, ціноутворення, компенсаційних виплат, ринкових квот тощо.

У Бельгії існує практика надання пільгових кредитів на термін до 25 років. Гарантом надання таких кредитів є держава. Слід зазначити, що досвід Бельгії є актуальним щодо формування мотивації для розвитку селянсько-фермерських господарств в Україні.

Не менш важливим для України є і досвід Фінляндії, сільське господарство якої знаходиться у зоні впливу несприятливих природно-кліматичних умов. Сільгоспвиробникам надається дотація, що складається з двох головних частин - дотація від Європейського Союзу та національна, що сплачується з власних коштів.

Досвід великих розвинутих країн (США, Канада, Австралія) свідчить про можливість вирішення проблем зайнятості на регіональному рівні, що є актуальними сьогодні й для України. Це, насамперед, проблеми, пов'язані зі змінами територіального розподілу праці і посилення міжрегіональної кооперації, зближення регіонів за рівнем соціально-економічного розвитку, реструктуризація застарілих у технологічному рівні промислових і аграрних регіонів, обмеження надмірного росту великих міст та промислових агломерацій, освоєння периферійних регіонів з багатими природними ресурсами, регулювання міграції між містами і сільською місцевістю, модернізації інфраструктурних систем, покрашення екологічної ситуації в регіонах тощо. Слід мати на увазі, що неможливо абсолютно ідентично використовувати варіанти вирішення регіональних проблем зайнятості у досліджуваних нами країнах, однак, їх досвід є корисним для формування нової державної політики щодо вирішення проблем зайнятості населення в Україні. зайнятість ринок праця євросоюз україна

Ринкова економіка ґрунтується на поєднанні як власної саморегулюючої дії, що становить саму її основу, так і системи державного регулювання. На основі балансу попиту і пропозиції через механізм вільного ціноутворення ринок самостійно регулює розвиток окремих галузей, виробництво певних товарів та сферу послуг. Однак, як зазначає Кілієвич О.І., саморегульована ринкова економіка є утопією [8, с. 132]. На його думку, потрібна певна державна політика, спрямована на досягнення різних цілей, які ставить суспільство перед владою. Однією з таких цілей є соціальний захист громадян, які шукають роботу. Тому можна погодитися з думкою В. Васильченка [2, с. 10] про те, що державне регулювання ринку праці й зайнятості є вагомою частиною державного регулювання економічними і соціальними процесами. Адже зайнятість населення відображає загальний рівень розвитку всієї національної економіки.

На сьогоднішній день, після фундаментальних досліджень багатьма українськими та зарубіжними вченими цього напряму, з'явився принципово новий підхід до визначення ролі держави у розвитку соціальної сфери в цілому і зайнятості населення зокрема. Науковці розглядають сьогодні роль держави, як найважливіший інститут суспільства, який відповідає за колективні інтереси, реалізація яких вимагає певних фінансових ресурсів [4, с. 9]. За державою закріплені класичні функції боротьби з монополіями, стимулювання ділової активності, захист прав власності, регулювання грошового обігу, забезпечення законності, свободи підприємництва, формування та реалізація соціальної політики [3].

Необхідність державного впливу на ринок праці, як зазначає Е. Лібанова, є і те, що демократична держава повинна створити рівні можливості для всіх своїх громадян, а тому метою урядового контролю за ринком праці є захист добробуту окремих осіб, а не вплив на систему економічного (промислового) розвитку. Виходячи з цього, необхідно визначити, що концептуально політика ринку праці має різні цілі, які не завжди є сталими [10, с. 123].

У свою чергу Міненко В.Л. зазначає, що державне регулювання ринку праці передбачає використання всього спектра сукупності як традиційних, так і специфічних методів, прийомів, засобів [12]. У загальному вигляді, враховуючи особливості й специфіку методів для розробки, прийняття і реалізації регуляторних дій держави у сфері ринку праці, вони об'єднані в такі групи: правові, економічні, фінансово-кредитні, статистичні, організаційні, інформаційні. Ці групи методів мають прямий або опосередкований вплив.

Найвагоміші проблеми, які існують на ринку праці України, пов'язані з економічною активністю населення. У їх вирішенні велику роль відіграє Державна служба зайнятості. Державне регулювання відносин зайнятості являє собою багаторівневу систему, в рамках якої кожен елемент має однаково важливе значення. Стратегія реалізації політики зайнятості населення повинна стосуватися компетенції всіх рівнів - від підприємства до держави, оскільки тактичні рішення повинні йти в руслі виробленої стратегії, забезпечуючи її реалізацію. Разом з тим слід наголосити на тому, що форми стратегічних і тактичних рішень різні: перші повинні реалізуватися на основі розробки шляхом прогнозування й аналізу загальнодержавної програми зайнятості, а другі - шляхом моніторингу відносин зайнятості в регіоні й на підприємствах, а також за допомогою розробки поточних заходів щодо реалізації загальнодержавної програми зайнятості в регіоні.

Досвід розвинених країн свідчить, що служба зайнятості успішно діє там, де належить державі, підпорядкована органам влади, має штат висококваліфікованих спеціалістів з питань зайнятості. Проте в умовах ринкової економіки значну ефективність демонструють і різні приватні (недержавні) установи, які сприяють вирішенню проблем зайнятості населення.

Забезпечення зайнятості населення є пріоритетним напрямом державної політики кожної держави, а одним з найбільш досягнень Євросоюзу є створення спільного ринку праці, вільного руху робочої сили та спільної стратегії зайнятості [6]. І хоча демографічне старіння населення, глобальна конкуренція суттєво вплинули на ринок праці, погіршивши умови зайнятості, Євросоюз продовжує цілеспрямовану політику щодо збалансованості ринку праці, використовуючи можливості загальноєвропейського та національного рівнів.

Висновки та перспективи подальших наукових досліджень

На основі проведеного дослідження можна зробити висновок, що зайнятість населення є найважливішою характеристикою ринку праці. Питання ефективної зайнятості населення є особливо актуальним в умовах нестабільного економічного розвитку.

Досвід зарубіжних країн доводить, що важливим напрямом вдосконалення державного регулювання зайнятісті населення в Україні має стати оптимізація самої системи управління зайнятістю. При цьому роль Державної служби зайнятості має полягати, насамперед, у прогнозуванні структурних зрушень в економіці регіону і розробці відповідних потребам регіону Програм зайнятості.

Дослідження показали, що сприяти ефективній зайнятості населення, усувати причини безробіття повинна держава. Наприклад, щоб збільшити зайнятість сільського населення, необхідне державне заохочення та підтримка розвитку різних видів діяльності на сільських територіях, що підтверджується зарубіжним досвідом, створення сприятливого соціального середовища для підвищення престижу та мотивації праці і забезпечення умов для рівномірної зайнятості протягом року.

Використання зарубіжного досвіду регулювання зайнятості населення потребує глибокого осмислення сутності тих чи інших інструментів впливу держави, прогнозування наслідків їх впровадження, врахування багатьох макроекономічних показників з метою підвищення ефективності діючих механізмів. Міжнародний досвід засвідчує також, що роль держави у вирішенні проблем зайнятості має бути активною, і водночас ця сфера діяльності вимагає зваженості, наукового обґрунтування розвитку, довгострокового програмно-цільового фінансування. Тому необхідно не тільки ретельно вивчати досвід вирішення проблем зайнятості в розвинених країнах, але використовувати і переймати його потрібно обов'язково з урахуванням особливостей національної та регіональної економіки.

На нашу думку, необхідним є: якісно змінити діючий соціально-економічний курс, переглянути пріоритети соціально-економічної політики, щоб основою зробити людину з її інтересами. Тільки така політика може стати основою для консолідації суспільства, для виходу з кризової ситуації з якомога меншими втратами. Вирішення короткотривалих проблем повинно враховувати можливості досягнення стратегічних цілей.

Основні напрями політики боротьби з безробіттям повинні полягати в оптимізації зайнятості, розвитку підприємництва, сприянні посиленню здатності працівників до адаптації, забезпеченні рівних можливостей на ринку праці. Держава повинна активно висувати та реалізовувати програми щодо покращення зайнятості. Також слід здійснювати якісну професійну підготовку; надавати дотації підприємцям, які беруть на себе зобов'язання підтримувати обумовлений рівень зайнятості; надавати консультаційну допомогу безробітним; створити сприятливі умови для бажаючих відкрити власну справу; створювати робочі місця та працевлаштовувати молодь на перше робоче місце.

Перспективними напрямами подальших наукових досліджень можуть бути питання організації громадських робіт для незайнятого населення, здійснення професійного навчання та підвищення кваліфікації безробітних, сприяння зайнятості сільського населення.

Література

1. В ЕС назвали стран - лидеров и аутсайдеров по уровню занятости [Електродний ресурс].

2. Васильченко В.С. Державне регулювання зайнятості / В.С. Васильченко. - К.: КНЕУ, 2003. - 289 с.

3. Веселяк І. Проблеми зайнятості населення України в умовах нестабільної економічної ситуації / І. Веселяк // Демократичне врядування. - 2009. - Вип. 3. [Електронний ресурс].

4. Галушка З.І. Нова роль держави в сучасній економіці: соціосинергетичний погляд / З.І. Галушка // Економіка та держава. - 2009. - №1. - С. 103 -106.

5. Державний комітет статистики України [Електронний ресурс].

6. Діденко Н.Г. Ринок праці та проблема зайнятості в ЄС: досвід регулювання та управління / Н.Г. Діденко [Електронний ресурс].

7. Затверджено середні показники заробітної плати... - [Електронний ресурс].

8. Кілієвич О.І. Методологія аналізу торгової політики як складової державної політики (в контексті проблеми оцінювання наслідків вступу України до СОТ) / О. Кілієвич, за заг. ред. Б. Лессера та І. Розпутенка / СОТ: проблеми членства України та його наслідки. К.: Вид-во "К.І.С.", 2002. 176 с.

9. Кузнецова А., Нів'євський О. Огляд аграрної політики / А. Кузнецова, О. Нів'євський [Електронний ресурс]

10. Лібанова Е.М. Ринок праці: [навч. посіб.] / Е.М. Лібанова. - К.: Центр навчальної літератури, 2003. - 224 с.

11. Людський розвиток регіонів України: аналіз та прогноз (колективна монографія) / За заг. ред. Е.М. Лібанової. - К.: Ін-т демографії та соціальних досліджень НАН України, 2007. - 328 с.

12. Міненко В.Л. Удосконалення механізмів взаємодії державного і регіонального регулювання ринку праці [Електронний ресурс]

13. Наказ Міністерства праці та соціальної політики України №307 від 20.1 1.2000 року. "Про затвердження Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності". - [Електронний ресурс]

14. Панюк Т.П. Використання світового досвіду для вирішення проблем ринку праці в Україні / Т.П. Панюк // Збірник наукових праць. Луцький технічний університет. - Випуск 10 (38). - Луцьк, 2013. - С. 178- 187.

15. Стадницький Ю.І., Коропецька Т.О., Щуцька Л.П. Заходи активного та пасивного регулювання ринку праці. - Сталий розвиток економіки, 2013. - №1. - 319 с.

16. Толуб'як В.С. Деміфологізація пенсійного віку / В.С Толуб'як // Інвестиції: практика та досвід. - 2010. - №23. - С. 79-83.

17. Управління розвитком гірських територій: зарубіжний досвід / В.С. Кравців, Ю.І. Стадницький, В.П. Самольотов та ін. - Львів: Наук. вид. ІРД НАН України. - 2001. - 69 с.

18. Шкіндюк І. Зарубіжний досвід вирішення проблем зайнятості і перспективи його застосування в Україні / І. Шкіндюк // "Ефективне державне управління" Збірник наукових праць. - 2009. - вип. 21. - с. 151 - 158.

19. Якобінчук В. Політика зайнятості та її вплив на зменшення рівня бідності в Україні з огляду на досвід США та країн ЄС / В. Якобінчук // Україна: аспекти праці. - 2002. - №3. - С. 13-18.

References

1. Korrespondent.net (2000-2014), "In the EU-called leaders of the country and autsayderov on Levels of employment"

2. Vasil'chenko, V.S. (2003), Derzhavne rehuliuvannia zajniatosti [Government regulation of employment], Tutorial, Publishing house "In Jure", Kyiv, Ukraine.

3. Veselyak, I. (2009), "Problems of employment in Ukraine unstable economic situation", Naukovyj visnyk "Demokratychne vriaduvannia", vol. 3.

4. Galushka, Z.I. (2009), "The new role of the state in the modern economy: sotsiosynerhetychnyy view", Ekonomika ta derzhava, vol. 1, pp. 103-106.

5. State Statistics Committee of Ukraine (1998-2014)

6. Didenko, N.G. (2010), "Labour market and employment problem in the EU: Experience management and control", Derzhavne upravlinnia: teoriia i praktyka: zbirnyk naukovykh prats' Asotsiatsii k.t.n. derzhavnoho upravlinnia, vol. 2, pp. 131-137.

7. Pension Fund of Ukraine, "Approved by the average wage"

8. Kelder, T.L. (2001), Ekonomika pratsi [Labor Economics], Zaporozhye State University, Zaporozhye, Ukraine.

9. Kiliyevych, O.I. (2002), SOT: problemy chlenstva Ukrainy ta joho naslidky [SOT: problemy chlenstva Ukrainy ta joho naslidky], K.I.S, Kyiv, Ukraine.

10. Kuznetsova, A. and Nivievskyi, O. (2012), "Review of Agricultural Policy", Ahrarnyj biznes s'ohodni, vol. 5, no. 228

11. Libanova, E.M. (2003), Rynok pratsi [Market labor], Training book, Center of textbooks, Kyiv, Ukraine.

12. Libanova, E.M. (2007), Liuds'kyj rozvytok rehioniv Ukrainy: analiz ta prohnoz (kolektyvna monohrafiia) [Human Development Regions of Ukraine: analysis and prediction (monograph)], Institute of Demography and Social Studies of NAS of Ukraine, Kyiv, Ukraine.

13. Minenko, V.L. (2009), "Improving the interaction of state and regional labor market"

14. Order of the Ministry of Labour and Social Policy of Ukraine №307 from 20.1 1.2000 year. "On approval of unemployment benefits, including one-time payment for its entrepreneurship of unemployed".

15. Stadnitskii, Y.I. Koropetskiy, T.O. and Schutska, L.P. (2013), "Measures of active and passive labor market", Stalyj rozvytok ekonomiky, vol. 1, pp. 318-319.

16. Tolubyak, V.S. (2010), "Demythologization retirement", Investytsii: praktyka ta dosvid, vol. 23, pp. 79-83.

17. Kravtsiv, V.S. Stadnitskii, U.I. and Samolotov, V.P. (2001), Upravlinnia rozvytkom hirs'kykh terytorij: zarubizhnyj dosvid [Managing the development of mountain areas: international experience], Sciences. view. IRD NAS Ukraine, Lviv, Ukraine.

18. Shkindyuk, I. (2009), "Foreign experience solving employment problems and prospects of its application in Ukraine", "Efektyvne derzhavne upravlinnia" Zbirnyk naukovykh prats', vol. 21, pp. 151-158.

19. Yakobinchuk, V. (2002), "Employment policy and its impact on reducing poverty in Ukraine in view of the experience of the USA and the EU", Ukraina: aspekty pratsi, vol. 3, pp. 13-18.

Размещено на allbest.ru