Размещено на http://www.allbest.ru/

Державна кадрова політика у сфері охорони здоров'я: стан наукових досліджень

Д.С. Гайдаш, магістр державного управління,

керівник відділу з рекламної стратегії, ТОВ "МСД Україна"

Анотації

У статті проаналізовано стан наукових досліджень державної кадрової політики у сфері охорони здоров'я у працях вітчизняних учених. Визначено особливості кадрової політики у сфері охорони здоров'я, зокрема стосовно стану підготовки кадрів та мотивації персоналу.

The article analyzes state research of public personnel policy of public health services in the scientific papers of scientists. The article identifies specialty of personnel policy in the health sector from training and staff motivation.

Ключові слова: система охорони здоров'я, медичні кадри, менеджери охорони здоров'я, підготовка кадрів для системи охорони здоров'я, мотивація медичного персоналу.

Key words: health care system, medical personnel, healthcare managers, training for health care, medical staff motivation.

Постановка проблеми

Стратегія державної кадрової політики на 2012-2020 роки визначає мету, основні цілі, першочергові завдання, на реалізацію яких має бути спрямована державна кадрова політика. Правовою основою розроблення та реалізації Стратегії є Конституція та закони України, інші нормативно-правові акти, відповідно до яких держава створює умови для здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб [25].

Основним концептуальним напрямом реформування системи охорони здоров'я є удосконалення кадрової політики, що передбачає [11]:

перспективне планування та своєчасну підготовку і перепідготовку лікарів загальної практики/сімейної медицини;

посилення соціального захисту працівників системи охорони здоров'я;

запровадження підготовки менеджерів з охорони здоров'я, зокрема шляхом здобуття другої вищої освіти.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Питання вдосконалення кадрового забезпечення органів державної влади вже стало предметом розгляду багатьох вітчизняних і зарубіжних дослідників. Серед них слід назвати К. Ващенка [9], Н. Гончарук [7], Н. Грицяк [8], Ю. Ковбасюка [9], В. Лугового [18], Н. Нижник [22], В. Олуйка [10], О. Оболенського [23], В. Рижих [10], І. Розпутенка [8], В. Сороко [13], І. Сурай [10], Ю. Сурміна [9] та інших науковців.

Особливості кадрової політики у сфері охорони здоров'я досліджували Т. Авраменко [14], М. Банчук [1; 2; 21], М. Білинська [4; 15], Є. Булах [21], О. Волосовець [21], Н. Васюк [5; 15; 27; 30], Ю. Вороненко [6], Л. Жаліло [31; 32], Д. Карамишев [16], О. Мінцер [21], В. Москаленко [21], Я. Радиш [15; 26; 27; 30], І. Рожкова [15; 28 - 30], І. Солоненко [31; 32] та інші науковці.

Серед невирішених повністю частин загальної проблеми є відсутність у списку кваліфікацій таких поширених в світі фахівців, як менеджерів з охорони здоров'я та підготовки таких спеціалістів, що зумовлює необхідність в модернізації державної кадрової політики в системі охорони здоров'я.

Формулювання цілей статті (постановка завдання)

Проаналізувати стан наукових досліджень вітчизняними ученими питань державної кадрової політики у сфері охорони здоров'я.

Виклад основного матеріалу

Відсутність науково-обґрунтованої державної програми розвитку кадрового потенціалу охорони здоров'я в Україні обумовлює недостатню укомплектованість і забезпеченість медичними кадрами, зниження якості їх підготовки та невідповідність новим реаліям сьогодення, загострення невирішених проблем сфери охорони здоров'я населення України [6].

Причиною кадрових негараздів фахівці вважають несучасність управління кадровими ресурсами охорони здоров'я, застаріла система планування, невідповідні часу кадрові нормативи, що особливо помітно на регіональному та місцевому рівнях [9].

Невід'ємними напрямами процесу реформування системи охорони здоров'я є поліпшення кадрового забезпечення медичної системи та покращення соціального захисту медичних працівників. Для розробки ефективної політики кадрових ресурсів необхідне проведення ретельного аналізу ситуації з виявленням основних досягнень, проблем, можливостей та загроз для її реалізації [14].

кадрова політика охорона здоров'я державна

Розвиток інтелектуального та кадрового менеджменту в державному управлінні охороною здоров'я досліджують М. Білинська та Т. Попченко, які науково обґрунтовують доцільність дослідження актуальних наукових і прикладних проблем, пов'язаних з кадровими процесами в державному управлінні охороною здоров'я України, удосконаленням підготовки магістрів державного управління для сфери охорони здоров'я та пропонують створення "Галузевого стратегічного ситуативно-імітаційного центру системи підготовки менеджерів охорони здоров'я України" на базі НАДУ з метою якісного підвищення інтелектуальної складової менеджменту в охороні здоров'я [4].

Питання кадрової політики в системі охорони здоров'я Державної прикордонної служби України вивчає у своїх дослідженнях В. Мегедь та зазначає, що задоволення потреб військовослужбовців та населення у медико-профілактичній, лікувально-діагностичній чи рекреаційній допомозі/послузі, їх обсяг та якість, як і ефективне управління ними, прямо залежать від визначеності кадрової політики та забезпечення цілеспрямованого управління персоналом (як напрямом роботи і як службою), а тому стають обов'язковими і ключовими елементами функціонування системи охорони здоров'я всіх форм власності [20].

Державне управління системою формування кадрового потенціалу медичної служби ЗС України у контексті європейської та євроатлантичної інтеграції України висвітлює В. Жаховський та розробляє практичні рекомендації щодо оптимізації механізмів державного управління даною сферою, а саме уточнює зміст поняття "кадрова політика військово-медичної служби"; встановлює фактори та умови, що впливають на формування кадрового потенціалу медичної служби ЗС України; досліджує існуючу систему формування кадрового потенціалу медичної служби ЗС України та управління ним; розкриває сутність та механізми державного управління системою підготовки і професійного удосконалення військових лікарів та керівників військово-медичної служби ЗС України; обґрунтовує концепцію оптимізації системи державного управління формуванням кадрового потенціалу медичної служби ЗС України [12].

І. Бедрик зазначає, що професійний потенціал сучасного лікаря-стоматолога приватного сектора охорони здоров'я України повинен включати [3]:

потенціал для виконання функцій управління;

потенціал для вироблення і реалізації управлінських рішень;

потенціал для управління людськими ресурсами;

потенціал для управління власною діяльністю.

Розроблена І. Бедрик професійна модель ґрунтується на підході до сучасного лікаря-стоматолога як спеціаліста, підготовка якого здійснюється на основі органічної єдності загального, особливого та індивідуального.

Одним із заходів з удосконалення державної кадрової політики у сфері охорони здоров'я є питання підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації медичних й управлінських кадрів для системи охорони здоров'я.

Однак проблеми й пріоритети підготовки, удосконалення добору й розстановки кадрів для системи охорони здоров'я потребують додаткового, поглибленого вивчення.

Значну увагу питанням державної політики щодо професійної підготовки керівних кадрів галузі охорони здоров'я приділяють Д. Карамишев та Н. Федак, які аналізують нормативну базу для встановлення кваліфікаційних характеристик і вимог до керівників галузі охорони здоров'я залежно від управлінського рівня та визначають основні напрями державної політики стосовно підвищення ефективності підготовки професійних управлінців у зазначеній сфері [16].

Державне управління підготовкою кадрових ресурсів сімейної медицини стало предметом розгляду М. Банчука, в дослідженнях якого проведено економічний аналіз витрат і методології їх формування на навчання фахівців зі спеціальності загальна практика - сімейна медицина у вищих медичних навчальних закладах; проаналізовано підходи щодо раціонального управління цими витратами за рахунок впровадження системи управлінського обліку та запропоновано нові концептуальні підходи з організаційних та економічних аспектів підготовки кадрових ресурсів сімейної медицини для первинної ланки охорони здоров'я [1; 2].

Державне управління освітою фахівців охорони здоров'я в умовах перебудови галузі в Україні досліджує Т. Чернишенко, яка науково обґрунтовує розробку організаційно-правових засад удосконалення державного управління системою освіти фахівців охорони здоров'я в Україні, визначення її сутності, змісту і особливостей, адаптацію до міжнародних норм і стандартів [33].

Питаннями державного управління підготовкою керівників для охорони здоров'я України в умовах європейської інтеграції переймається Т. Курило, яка уточнює основні напрями та тенденції в підготовці керівників системи охорони здоров'я в країнах ЄС, Росії та США з метою використання позитивного досвіду в Україні; конкретизує функції і якості керівників охорони здоров'я нової генерації та дослідити із застосуванням порівняльного аналізу загальне, особливе та індивідуальне в умовах, змісті та процедурах підготовки керівників лікувально-профілактичних закладів та менеджерів охорони здоров'я; узагальнює результати теоретичного дослідження і розробляє на їх основі Проект підготовки управлінських кадрів для сфери охорони здоров'я і медичної допомоги та Номенклатуру спеціальностей в галузі медичного менеджменту; формулює рекомендації та пропозиції з удосконалення механізмів державного управління підготовкою керівників для системи охорони здоров'я України як основи підвищення ефективності галузі [17].

Я. Радиш узагальнює принципи добору та підготовки керівників органів управління (державних службовців) і менеджерів охорони здоров'я та визначає алгоритм їх підготовки; досліджує професійну модель сучасного спеціаліста з державного управління охороною здоров'я в єдиному медичному просторі України [26].

І. Рожковою розроблено компетентно орієнтовану систему підготовки керівників регіонального управління щодо ефективної реалізації державної політики у сфері охорони громадського здоров'я на основі інноваційної навчальної програми за спеціальністю 18.150105 "Державне управління у сфері охорони здоров'я" з кваліфікацією магістра напряму підготовки 1501 "Державне управління" [29].

Питання підготовки керівних кадрів для охорони здоров'я досліджує Н. Васюк, зокрема автором розроблено наукову Концепцію підготовки керівних кадрів для системи охорони здоров'я в Україні, призначену для сприяння створенню умов щодо вдосконалення їх підготовки, реалізація якої забезпечить налагодження системної роботи в процесі підготовки керівних кадрів для здоровоохоронної галузі. Концепція спрямована на підвищення якості підготовки керівних кадрів для системи охорони здоров'я, інтеграції управлінської освіти і науки, вирішення кадрових проблем галузі. Н. Васюк науково обґрунтовано і розроблено функціонально - організаційну модель підготовки керівних кадрів для системи охорони здоров'я України, в основу якої покладено зміст та складові управлінської діяльності; удосконалення навчальних програм, які зорієнтовані на здобуття знань у галузі управління, менеджменту, психології управління, управління персоналом, медичного права та ін.; підготовку та підвищення кваліфікації науково-педагогічних кадрів, що здійснюють підготовку керівників системи охорони здоров'я [5].

Л. Ляховченко розроблено освітньо-професійну модель фахівця з фінансово-економічної діяльності лікувально-профілактичних закладів, в основу якої покладено принцип взаємовпливу її основних характеристик: професійного призначення; професійно-психологічних вимог; орієнтації на здобуття знань у сфері державного управління, економіки та менеджменту і формування відповідних умінь і навичок [19].

Від ефективності функціонування системи матеріального стимулювання праці персоналу медичного закладу залежать основні економічні показники діяльності закладу, зростання рівня добробуту суспільства та сприятливий соціально-психологічний клімат.

У сучасних умовах проблеми управління персоналом, зокрема його мотивації, набувають нового значення. Це пов'язано з тим, що від вміння керівника підприємства враховувати фактори, що впливають на активність працівників, залежить ефективність управління персоналом організації у цілому.

У дисертації С. Петрової вперше в Україні системно, на міждисциплінарній основі, досліджено основні механізми державного управління процесом забезпечення мотивації працівників у системі охорони здоров'я у вигляді економічних, організаційних, правових, соціальних, культурно-ідеологічних і інформаційних механізмів та запропоновані напрямки їх удосконалення. Визначений стан мотивації працівників, що належать до різних структурно-функціональних груп працівників у системі охорони здоров'я. Удосконалено понятійний апарат теорії державного управління. На основі вивчення можливості взаємодії механізмів державного управління з методами і формами мотивації працівників системи охорони здоров'я, розроблена та запропонована модель взаємозв'язків механізмів державного управління зі станом мотивації працівників у системі охорони здоров'я, яка базується на нових теоретико-методологічних і практичних підходах. Запропоновано проект нормативно-правового акту "Примірне положення про систему мотивації персоналу в медичному закладі", що надасть можливість керівникам сфери охорони здоров'я найбільш ефективно використовувати результати праці медичних працівників [24].

Таким чином, одним із ключових питань вдосконалення механізмів кадрового забезпечення сфери охорони здоров'я в Україні повинне бути посилення мотиваційної складової. Можна погодитись з Т. Авраменко, що для реалізації даного напряму кадрової політики в охороні здоров'я необхідно [14]:

підвищити заробітну плату медичним працівникам сфери охорони здоров'я (не лише в пілотних регіонах, а на рівні держави);

запровадити індикатори якості, процедуру анонімного анкетування споживачів послуг з охорони здоров'я для визначення ступеня вдоволеності місцевої громади рівнем кваліфікації медичних працівників;

забезпечити підвищення пенсій медичним працівникам, які мають безперервний стаж роботи у державних та комунальних закладах охорони здоров'я понад 25 років;

з метою захисту медичних працівників, працюючих в особливих умовах доцільно провести атестацію робочих місць на відповідність нормам безпеки праці.

створити систему державного соціального страхування відповідальності на випадок професійної помилки, особливо при наявності ризику медичного втручання (на первинному рівні).

Висновки