Кримінально-правова характеристика порушення законодавства про захист рослин (ст.247 КК України)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кримінально-правова характеристика порушення законодавства про захист рослин (ст.247 КК України)

Зражевський О.В.

Анотації

Метою даної публікації є висвітлення проблемних питань кримінально-правової заборони порушення законодавства про захист рослин.

The purpose of this public article is discussion of problem questions of criminally - juridical prohibition infringement legislation about defence of plants.

Трансформація суспільних відносин полягає в системному реформуванні моделі їх розвитку з урахуванням загальнолюдських цінностей та орієнтирів. Одним з елементів досягнення такого розвитку є встановлення панування права у державі й суспільстві, неухильне дотримання юридичних норм у всіх сферах життя.

Одним з пріоритетів розвитку та існування сучасного суспільства є підтримання сталого, придатного для життя людей навколишнього природного середовища. Світова спільнота намагається активно здійснювати пошук шляхів подальшого суспільного розвитку в органічній єдності з природою і Україна також не стоїть осторонь цих процесів.

Нинішню екологічну ситуацію в Україні можна охарактеризувати як кризову, що є наслідком тривалого періоду нехтування об'єктивними законами розвитку та відтворення навколишнього природного середовища та недосконалістю наявних правових засобів його захисту.

Низький рівень свідомості членів суспільства у сфері екології призвів до значної деградації навколишнього природного середовища, зокрема його рослинного компоненту. кримінальний правовий захист рослина

Актуальність даного питання пов`язана з тим, що сучасне екологічно необґрунтоване та біосфероне сумісне агропромислове виробництво - це, по суті, руйнування і виснаження ґрунтового покриву, природного потенціалу країни взагалі. За розрахунками "внесок" АПК в екологічну кризу, а точніше - в забруднення та деградацію навколишнього природного середовища, становить в середньому 35-40 %, у тому числі земельних ресурсів - понад 50 %, а поверхневих водойм - близько 45 %.

Об'єктом нашого дослідження є ст.247 КК України "Порушення законодавства про захист рослин" [ 1 ], яка з точки зору законодавця являється одним з засобів юридичного впливу на екологічно значиму поведінку суб'єктів правовідносин у сфері використання, відтворення та охорони рослин, а тому дослідження особливостей встановлення зовнішнього прояву вказаного злочинного діяння, що є питанням нагальним та необхідним.

Декларація про державний суверенітет України, як основа розбудови незалежності нашої держави, в розділі VII містить положення про те, що "Українська РСР самостійно встановлює порядок організації охорони природи на території Республіки та порядок використання природних ресурсів", а також "дбає про екологічну безпеку громадян, про генофонд народу, його молодого покоління" [2,с.429].

Стаття 50 Конституції України проголошує, що "кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди" [ 3, с.141].

Норми Конституції України, які регулюють відносини, пов'язані з охороною природного середовища, цим, звичайно, не вичерпуються. Так, ст.13 Основного закону держави містить положення про те, що кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону, однак така власність не повинна використовуватися на шкоду людині й суспільству, тобто власник має право використовувати свою правомочність з урахуванням інтересів як окремих людей, так і всього оточуючого.

Концептуальні засади державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки визначені у відповідній постанові Верховної Ради України, прийнятій 5 березня 1998 року [4,с.248], що свідчить про те, що законодавець не стоїть осторонь даної проблеми і запроваджує єдині підходи до вирішення питання про збалансоване використання, відтворення та охорону, серед інших, ресурсів рослинного світу.

Вважаємо за необхідне зазначити, що окремі аспекти кримінальної відповідальності за порушення законодавства про захист рослин досліджувалися правознавцями Андрейцевим В.І., Гавришем С.Б., Гетьманом А.П., Костицьким В.В., Петровим В.В., Шемшученком Ю.С. та іншими вченими-правниками, проте ця проблема потребує подальшого всебічного та комплексного дослідження.

Диспозиція аналізованої ст.247 КК України не вказує на конкретний прояв порушення і не визначає кола норм, які містять опис діянь в сфері захисту рослин, що тягнуть кримінальну відповідальність, тому для досягнення мети дослідження слід вернути увагу на наступне.

Аналіз чинного законодавства в сфері захисту рослин дозволяє прийти до висновку про необхідність виділення кількох груп правовідносин, здатних регулювати сферу раціонального використання, відтворення та охорони рослин.

Для того, щоб розкрити зміст зовнішнього прояву злочинного діяння, передбаченого ст.247 КК України, необхідно дати аналіз передбаченим законом способам поведінки в даній сфері, які здатні заподіяти шкоду, і, в свою чергу, можуть потягнути необхідність застосування кримінальної відповідальності.

Закон України "Про захист рослин" від 14.10.1998 року (який покликаний регулювати правовідносини, пов'язані із захистом рослин сільськогосподарського та іншого призначення, багаторічних і лісових насаджень, дерев, чагарників, рослинності закритого фунту, продукції рослинного походження від шкідників, хвороб та бур'янів, визначає права і обов'язки підприємств, установ, організацій усіх форм власності та громадян, повноваження органів виконавчої влади і посадових осіб у цій сфері) містить положення про те, що основними вимогами щодо захисту рослин є :

а) додержання технології вирощування рослин сільськогосподарського та іншого призначення, багаторічних і лісових насаджень, дерев, чагарників, рослинності закритого ґрунту;

б) екологічне та економічне обґрунтування доцільності захисту рослин під шкідливих організмів;

в) обов'язковість проведення заходів щодо захисту рослин підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та громадянами, діяльність яких пов'язана з користуванням землею, лісом, водними об`єктами, вирощуванням рослин сільськогосподарського та іншого призначення, багаторічних і лісових насаджень, дерев, чагарників, рослинності закритого ґрунту, а також реалізацією, переробкою, зберіганням і використанням рослин та продукції рослинного походження;

г) суворе дотримання регламентів зберігання, транспортування та застосування засобів захисту рослин;

д) збереження корисної флори і фауни (жоден з нормативних актів в сфері охорони природного середовища не містить визначення того, які види флори потрібно вважати "корисними");

є) недопущення пошкодження рослин, погіршення їх стану та забруднення продукції рослинного походження і довкілля засобами захисту рослин [5,с. З 10].

Хоча назва вказаного закону претендує на загальність та всеосяжність положень, які містяться в ньому і стосуються сфери захисту рослин, треба зазначити, що в Україні достатньо розгалужена система нормативно-правових актів, які регулюють сферу захисту рослин (крім названого Закону України "Про захист рослин"), які ми вважаємо за потрібне виділити в окремі групи в залежності від сфери діяльності, які вони регулюють.

Найбільш розробленим з точки зору нормативної урегульованості ми вважаємо аспект поводження з засобами захисту рослин (пестицидами, агрохімікатами та технічними засобами їх застосування), який і складає першу групу відносин, охоронюваних нормами кримінального права.

У преамбулі Закону України "Про пестициди та агрохімікати" від 2.03.1995 року [ 6,с.91] зазначено, що даний Закон покликаний регулювати правовідносини, пов'язані з державною реєстрацією, виробництвом, закупівлею, транспортуванням, зберіганням, реалізацією та безпечним для здоров'я людини і навколишнього середовища застосуванням пестицидів та агрохімікатів.

Зазначені в Законі прояви поведінки відносно вищевказаних об'єктів вичерпують всю їх можливу інваріантність. Кожен з зазначених способів реалізації вольової поведінки суб'єктів вказаних суспільних відносин регулюється як вказаним законом так іншими нормативно-правовими актами.

Поняття "пестицид" та "агрохімікат" самі по собі являються складними, оскільки є узагальнюючими термінами для видів речовин (засобів), об'єднаних та згрупованих за певними якісними властивостями, способами та об'єктами дії тощо, і такі їх властивості відображаються у відповідній агрохімічній літературі.

Проте, необхідно відмітити, що з нашої точки зору, не всі з наведених способів поводження з пестицидами та агрохімікатами можуть однозначно спричинити шкоду об'єкту кримінально-правової охорони і бути, таким чином, проявом аналізованого складу злочину.

Ми вважаємо, що діяльність відповідних суб'єктів у формі державної реєстрації, виробництва, закупівлі, транспортування, зберігання та реалізації пестицидів та агрохімікатів не може бути безпосередньою причиною суспільно небезпечних наслідків у сфері захисту рослин і, відповідно, тягнути відповідальність за ст.247 КК України. Такі дії можуть бути лише складовими елементами процесу поводження з пестицидами та агрохімікатами (не може бути застосування пестицидів та агрохімікатів без їх попереднього придбання), які в кінці кінців лише при їх застосуванні можуть спричинити негативні наслідки. Це пояснюється особливим характером та умовами діяльності суб'єктів, які займаються виробництвом, зберіганням, закупівлею (реалізацією) пестицидів та агрохімікатів як щодо місця розташування таких суб'єктів, умов роботи працівників при вказаних процесах, так і стосовно створення належних умов зберігання відповідних речовин та матеріалів, їх транспортування тощо. Суспільні відносин, які зазнають шкоди внаслідок порушення умов державної реєстрації, виробництва, закупівлі, транспортування, зберігання та реалізації пестицидів та агрохімікатів та спричинення такими суспільно небезпечних наслідків не притаманні природоохоронній сфері, а в залежності від конкретних обставин повинні бути кваліфіковані як злочини проти безпеки виробництва (по ст.ст.271, 272 КК України), в сфері службової діяльності (ст.367 КК України), злочини проти власності (ст.196 КК України) або ж злочини у сфері господарської діяльності (ст.202 КК України), а також інші злочини проти довкілля (ст.ст. 239, 242, 245 КК України) тощо.

У той же час, аналіз терміну "застосування" свідчить про те, що таким визначається процес "використання чого-небудь, запровадження у вжиток, або ж пристосування до чого-небудь" [ 7,с.331 ].

Саме прояв активної діяльності особи у формі застосування може бути причиною настання негативних наслідків і, як результат, слугувати підставою до застосування відносно особи засобів кримінально-правового впливу, передбаченого ст.247 КК України за умови заподіяння тяжких наслідків.

У силу вказаних причин лише спосіб "застосування " пестицидів та агрохімікатів, внаслідок особливої мети та цілі, сфери та технології використання, передусім, діє (впливає) на рослинність і, відповідно, саме даному компоненту природного середовища спричиняє шкоду.

Другу групу правовідносин в сфері захисту рослин складає діяльність уповноважених органів по запобіганню завезенню та поширенню відсутніх на території України небезпечних шкідників, хвороб рослин та бур'янів. Зазначена діяльність іменується терміном "карантин" (правовий режим, що передбачає систему державних заходів, спрямованих на захист рослин, продукції їх переробки, сировини, окремих вантажів тощо від карантинних об'єктів) і його регламентація передбачена Законом України "Про карантин рослин" від 30.06.1993 року [ 8,с.352 ], Законом України "Про внесення змін до Закону України про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції"" від 17 липня 1997 року [9,с.281]" "Правилами фітосанітарного контролю на державному кордоні України", затверджених Наказом Мінсільгосппроду України №72 від 25.09.1996 року тощо.

Зусиллям людей, які працюють в сфері рослинництва, перешкоджають об'єктивні негативні чинники, здатні заподіяти загибель або пошкодження культури чи врожаю. До таких чинників законодавець відніс шкідників, хвороби та бур'яни.

Шкідниками визнаються види тварин (комахи, кліщі, мікроорганізми) здатні заподіяти шкоду рослинам, чагарникам, деревам, продукції рослинного походження, збитки від якої економічно доцільно відвернути; хворобами - порушення нормального обміну речовин у рослині під впливом фітопатогенів (вірусів, бактерій, грибів) або несприятливих умов середовища, а бур'янами - небажану рослинність в угіддях, посівах, насадженнях культурних рослин, яка конкурує з ними за світло, воду, поживні речовини, а також сприяє поширенню шкідників та хвороб.

Незважаючи на наявність у Законі України "Про карантин рослин" визначення вказаних шкодочинних факторів, характеристика таких необхідна не з точки зору їх значимих юридичних ознак, а з позиції біологічних властивостей, тому в разі необхідності з'ясування суті способу та сфери їх дії необхідно звертатися до природничих наук.

Діяльність по запобіганню розповсюдженню шкодочинних факторів поділяється на внутрішній та зовнішній карантин

Зовнішній карантин полягає в здійсненні заходів по дослідженню компетентними органами рослин, продукції рослинного походження, а також насіння, що експортуються чи вивозяться із зон особливого карантинного режиму, а також ввозиться в Україну, на предмет можливості видачі сертифікату відповідності на певну партію вищевказаної продукції; проведенні карантинної перевірки і лабораторної експертизи завезених із-за кордону підкарантинних матеріалів та об'єктів; організації, оздоровленні і знезараженні підкарантинних матеріалів та об'єктів, транспортних засобів, що прибувають із-за кордону.

Внутрішній карантин обумовлений необхідністю контролю за проведенням (дотриманням) карантинних заходів на території нашої країни підприємствами, установами та громадянами; організації систематичних та контрольних обстежень сільськогосподарських і лісових угідь, місць зберігання і переробки насіння тощо. Саме порушення у вказаній сфері суспільних відносин, з нашої точки зору, можна віднести до другої групи правовідносин, що складають зміст об'єктивної сторони аналізованого складу злочину.

Третю групу відносин в сфері захисту рослин складають та регулюють нормативні акти, які встановлюють підстави та умови обмеженого (спеціального) користування рослинними об'єктами, які входять до особливо охоронюваних територій та об'єктів, або ж мають особливий статус у зв'язку з включенням таких до Червоної чи Зеленої книги України. Систему таких норм складають: Закон України "Про природно-заповідний фонд України" від 16.06.1992 року [10,с.502], Закон України "Про Червону книгу України" від 7.02.2002 року [11,с.301] та ін.

Згідно з преамбулою Закону України "Про природно-заповідний фонд України" від 16.06.1992 року такий фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об'єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну на іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного та рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища.

Для нас представляють інтерес природні території та об'єкти, основою створення яких, як особливо охоронюваних об'єктів в певних адміністративних межах, є саме необхідність охорони природних рослинних угрупувань.

Території та об'єкти природно-заповідного фонду, відповідно до ст.9 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", можуть використовуватися у природоохоронних, науково-дослідних, оздоровчих, рекреаційних, освітньо виховних цілях, а також для потреб моніторингу навколишнього природного середовища. Як вбачається з наведеного, існування даних об'єктів законодавець не пов'язує з досягненням економічно значимих цілей, що є характерною рисою саме суспільних відносин в сфері охорони природного середовища з точки зору екологічно значимого чинника.

Іншою, притаманною рисою функціонування таких територій та об'єктів природно-заповідного фонду є їх режим - як сукупність науково обґрунтованих екологічних вимог, норм і правил, які визначають правовий статус, призначення цих територій та об'єктів, характер допустимої діяльності в них, порядок охорони, використання і відтворення їх природних комплексів.

У складі природно-заповідного фонду, з огляду на розглядуване питання, можна виділити наступні території та об'єкти, які створені для охорони, дослідження, рекреації, моніторингу тощо рослинних угрупувань (комплексів) : природні заповідники, національні природні парки, заказники та заповідні урочища.

Слід зазначити, що законодавцем передбачена відповідальність лише за умисне знищення або пошкодження територій, взятих під охорону держави та об'єктів природно-заповідного фонду (ст.252 КК України).

Попри таку розгалуженість системи норм, що регулюють діяльність в сфері захисту рослин, поза увагою законодавця залишився ряд істотних питань.

Так, в сферу кримінально-правової охорони взагалі не потрапили об'єкти рослинного світу, котрі віднесені до Червоної книги України. Охорона та відтворення видів рослин та тварин, занесених до Червоної книги України, забезпечується лише можливістю створенням в місцях їх зростання об`єктів природно-заповідного фонду. Відповідно до положень ст.11 Закону України "Про Червону книгу України", перебування (зростання) на певній території рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, занесених до Червоної книги України, є підставою для оголошення її об'єктом природно-заповідного фонду України загальнодержавного значення.

Заподіяння шкоди природним рослинним об'єктам, занесеним до Червоної книги України і віднесеним за вищезазначеною класифікацією до видів, що зникають чи знаходяться під такою загрозою, внаслідок їх особливої цінності, свідчить про досить значний рівень небезпеки, що є достатньою підставою для криміналізації подібних діянь.

Однак зрозуміло, що не всі рослинні об'єкти, занесені до Червоної книги України, зростають на територіях, віднесених до природно-заповідного фонду України, площа яких складає 2 млн. гектарів, або 3,4 відсотки території країни [4,с.781], тому вони залишилися поза сферою охорони нормами кримінального законодавства, оскільки кримінальна відповідальність за їх знищення (загибель) в КК України відсутня.

З урахуванням наведеного, ми приходимо до висновку, що особливо-охоронювані види рослин, які перебувають на територіях та об'єктах природно-заповідного фонду, володіючи, як правило, виключним режимом природокористування, повинні в повній мірі найти відображення в кримінальному законі - як об'єкт охорони. Будь-які протиправні дії, спрямовані на такі об'єкти, з урахуванням їх особливої цінності та обмеженості, повинні розглядатися як злочини, незалежно від розміру заподіяної шкоди чи характеру дій.

Кожна з названих груп правовідносин є об'єктом діяльності різноманітних державних установ. Зокрема, діяльність в сфері захисту рослин здійснюють такі спеціально уповноважені органи виконавчої влади як Державна служба захисту рослин Міністерства агропромислового комплексу України (яка покликана брати участь у розробленні загальнодержавних і міждержавних цільових програмах захисту рослин; організовувати розроблення та реалізацію регіональних цільових програм захисту рослин, впроваджувати інтегровані системи захисту рослин тощо), Державна інспекція з карантину рослин України (уповноважена на визначення порядку завезення і використання насіння, рослин і продукції рослинного походження із-за кордону, їх перевезення на території України, здійснення державного контролю за карантинними заходами тощо), Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, а також в частині наданих повноважень - Міністерство промислової політики України, Міністерство охорони здоров'я України тощо. Така розгалуженість органів та установ, покликаних регулювати, координувати та контролювати діяльність в сфері використання, відтворення та охорони рослин свідчить про важливість даного сегменту навколишнього природного середовища для держави - гаранта забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України.

Підсумовуючи викладене вважаємо за необхідне вказати, що обсяг статті не дозволяє нам зупинитися на всіх проблемних питаннях кожної з названих груп суспільних відносин, однак сама постановка питання про виділення та класифікація окремих груп відносин в сфері захисту рослин є певною спробою впорядкування сукупності законів та підзаконних нормативних актів, що діють в даному сегменті навколишнього природного середовища і потребує подальшого більш глибокого самостійного дослідження які засобами юридичної так і екологічної науки.

Кожний з законів, який діє в сфері охорони навколишнього природного середовище, серед засобів забезпечення його дотримання передбачає можливість застосування юридичної відповідальності, зокрема у формі кримінальної відповідальності, тому як правникам так і науковцям, практичним працівникам або ж студентам-екологам і, зрештою, власникам земель та природокористувачам необхідно знати про конкретний зміст такої відповідальності, можливі прояви діянь в сфері поводження з охоронюваними об'єктами рослинного світу, які з точки зору законодавця вважаються злочинними. Стаття 247 Кримінального кодексу України знаходиться в єдиному блоці з багатьма нормами вітчизняного законодавства, одні з яких регулюють позитивні відносини в сфері захисту рослин, а інші встановлюють відповідальність за порушення у вказаній сфері. Рослинність є важливою складовою частиною національної економіки, сфери охорони здоров`я, екології та науки без якої вони не можуть ефективно функціонувати. Реалізація завдань, покладених на діяльність з вказаною складовою неможлива без створення надійного та дієвого механізму законодавчого регулювання в сфері використання, відтворення та охорони рослин.

Наведений вище аналіз норм природоохоронного законодавства дозволяє нам зробити висновок про те, що в даний час існує належний правовий базис для правозастосовників в даній сфері, який поєднує загальноєвропейські підходи та цінності з приводу охорони навколишнього природного середовища з особливостями такої діяльності в Україні, який однак потребує узагальнення та однозначного тлумачення для невідворотного їх дотримання усіма суб`єктами природокористування.

Література

1. Кримінальний кодекс України: Офіційний текст.- К.: Юрінком Інтер, 2001р.- 240 с.

2. Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року // Відомості Верховної Ради України.- 1990.- №31.- С.429.

3. Конституція України від 28.06.1996 року // Відомості Верховної Ради України.-1996.- №30. - Ст. 141.

4. Основні напрямки державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки: постанова Верховної Ради України від 05 березня 1998 року №18/98-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1998.- №38-39.-Ст.248.

5. Про захист рослин: Закон України від 14 жовтня 1998 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1998.- №50-51.- С.310.

6. Закон України "Про пестициди та агрохімікати" від 02.03.1995 року // Відомості Верховної Ради України.-1995.- №14. -Ст.91.

7. Сельскохозяйственный энциклопедический словарь. : М, 1955, Издание III. Т..ІІ. -С.331.

8. Закон України "Про карантин рослин" від 30.06.1993 року // Відомості Верховної Ради України.-1993.- №34. - Ст.352.

9. Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції : Закон України від 17 липня 1997 року // Відомості Верховної Ради України.- 1997.- №44.- С.281.

10. Закон України "Про природно-заповідний фонд України" // Відомості Верховної Ради України.-1992.- №34. - Ст.502.

11. Закон України "Про Червону книгу України" від 07.02.2002 року // Відомості Верховної Ради України.-2002.- №30. - Ст.301.

Размещено на Allbest.ru