Чинники формування та підходи до подолання кризових явищ у житлово-комунальному господарстві України

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Національний університет водного господарства та природокористування, м. Рівне

Чинники формування та підходи до подолання кризових явищ у житлово-комунальному господарстві України

Солодкий В.О., к.е.н., доцент

Анотація

Досліджено стадії розвитку житлово-комунального господарства, виявлено проблеми, які знижували його ефективність у різні періоди. Розглянуто сучасні кроки реформування галузі та запропоновано пріоритетні напрями удосконалення її роботи.

Annotatіon

The stages of development of housing and communal services are investigated as well as problems which reduced its efficiency in different periods are found out. The modern steps of reformation of the field are considered and priority directions of improvement of its work are offered.

В складних умовах розвитку економіки України, житлово-комунальне господарство продовжує, хоча і стикаючись з цілим рядом невирішених проблем, виконувати важливу функцію щодо забезпечення першочергових життєвих потреб населення і функціонування господарського комплексу держави в цілому.

У даній галузі національного господарського комплексу зайнято 5 відсотків працездатного населення країни, які обслуговують близько 25 відсотків основних фондів держави. Понад 14,2 тисячі спеціалізованих підприємств та організацій різних форм власності надають споживачам 40 видів житлово-комунальних послуг.

Вирішення існуючих проблем галузі повинно ґрунтуватись на глибокому аналізі її роботи за попередні роки, виявленні резервів, нових шляхів та можливостей діяльності, а також розробці ефективної стратегії функціонування житлово-комунального комплексу. Це завдання набуває пріоритетності на сучасному етапі розвитку економіки України і повинно вирішуватися на всіх рівнях управлінської ієрархії держави.

Дослідження питань реформування галузі в нових умовах здійснюється багатьма вченими як України так і країн СНД, а також США та Західної і Центральної Європи. В дослідженнях С.Сиваєва «Як ефективно управляти житловим фондом», Г.Семчука «Треба сміливіше йти на приватизацію ЖЕКів», Н.Косаревої та Р.Страйка «Реформа управління міською економікою», Т.Лінкола і Є.Шоміної «Муніципальне управління» та багатьох інших розкриваються сучасні теоретичні аспекти покращення роботи сфери та представлені конкретні практичні кроки спрямовані на вирішення проблем галузі. Однак продовження вивчення процесів в галузі і надалі залишається особливо актуальним.

У даному контексті важливим є дослідження етапів розвитку житлово-комунального господарства незалежної України, аналіз проблем його становлення на різних стадіях розвитку, поглиблене вивчення процесів, які мають місце в галузі сьогодні, а також розгляд здійснюваних в державі кроків реформування галузі та розробка пропозицій подальшого підвищення його ефективності.

Метою представленої роботи є виокремлення напрямків реформування житлово-комунального господарства, які є пріоритетними в сучасних умовах, що здійснюється на основі вивчення процесів, які мали місце у галузі впродовж років незалежності держави.

За часів існування СРСР, підприємства житлово-комунального господарства перебували у державній власності та утримувались за рахунок дотацій з бюджету, відсутньою була проблема заборгованості за житлово-комунальні послуги.

Але вже на початку 1990-их років ринкове реформування шляхом «шокової терапії» та, відповідно, лібералізації цін спричинили значне подорожчання житлово-комунальних послуг, вартість яких не покривалася тарифами. Значні інфляційні процеси швидкими темпами знижували платоспроможність як споживачів послуг так і підприємств галузі.

Екстенсивний шлях розвитку житлово-комунального господарства, що забезпечувався за рахунок низької ціни на доступні майже без обмежень ресурси при використанні застарілих енергоємних технологій у попередні часи, уже у перші роки існування незалежної України виявився вкрай неефективним.

Вимушене надання підприємствам галузі дотацій державою у зв'язку з випереджаючими темпами зростання вартості енергетичних ресурсів по відношенню до темпів росту тарифів, хоча, в свою чергу, їх підвищення в кілька разів перевищувало зростання споживчих цін загалом, що важким тягарем лягало на споживачів та, зокрема, населення, реальні доходи якого стрімко знижувалися, призводило до поглиблення кризи при затратному механізмі функціонування житлово-комунального господарства. Разом з тим фінансування розвитку підприємств галузі державним коштом фактично було зупинене. комунальний енергетичний тариф житловий

Реформування галузі, здійснення якого на початку та в середині 90-их років минулого століття було проголошене за напрямками демонополізації, диверсифікації форм власності та впровадження нових економічних механізмів і технологій, в умовах невідповідності нормативно-правової бази та відсутності комплексності реальних змін фактично було зведено до підняття цін на послуги підприємств галузі.

Стратегія та основні завдання підвищення ефективності діяльності житлово-комунального господарства, які розроблялися та пропонувалися до впровадження як на місцях так і на рівні тоді Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства вже у 2002 році передбачали комплекс заходів, що були спрямовані на більш повне охоплення та вирішення проблемних питань галузі. До напрямків реформування житлово-комунального господарства були віднесені:

1) створення дієвої нормативно-правової бази у сфері житлово-комунального господарства, розробка та впровадження системи індикаторів визначення рівня ефективності її функціонування;

2) забезпечення беззбитковості роботи підприємств галузі та прозорої економічно обґрунтованої системи формування тарифів на комунальні послуги;

3) підвищення ефективності використання матеріальних та енергетичних ресурсів;

4) створення повноцінної системи соціального захисту населення в умовах проведення реформування галузі.

Ситуація, що склалася у соціальній сфері України у той час, потребувала активнішого втручання держави в регулювання процесів функціонування соціальної інфраструктури. Так, на подібному етапі економічного розвитку, у житловому і комунальному будівництві, дії держави повинні спрямовуватися на забезпечення гарантій права громадян на житло шляхом розвитку його будівництва за рахунок усіх джерел фінансування; розширення конкуренції у сфері виробництва, реконструкції, ремонту та обслуговування житла; захисту прав користувачів житла. Держава має сприяти розширенню житлового будівництва в середніх і малих містах, селищах і в сільській місцевості за рахунок вирівнювання соціальної інфраструктури населених пунктів. Особливості державного втручання в розвиток комунального господарства зумовлюються специфікою цього об'єкта. Державне регулювання має спрямовуватись на забезпечення:

- економного витрачання в житлово-комунальному господарстві питної води, електро-, і теплоенергії, газу тощо;

- випереджуючий розвиток комунального господарства в сільській місцевості;

- розвиток міського пасажирського електротранспорту та санітарного очищення населених пунктів;

- поетапний перехід на бездотаційну роботу підприємств і установ житлово-комунального господарства [1].

5) удосконалення системи управління житлово-комунальним господарством, подальший розвиток та прискорення запровадження різних форм власності підприємств сфери, повний перехід до ринкових відносин між суб'єктами господарювання галузі;

6) забезпечення зростання обсягів та підвищення якості послуг до європейських стандартів.

Разом з тим, відсутність комплексного системного підходу до реформування житлово-комунального господарства поглиблювала кризові процеси в галузі. Проблемами розвитку галузі продовжували залишатися:

1) відсутня відповідна законодавча база, що регулює основні засади функціонування підприємств житлово-комунального господарства;

2) суперечність між положеннями чинних законодавчих актів та Конституції України стосовно визначення прав суб'єктів комунальної власності;

3) не повною мірою регламентовані правові відносини між власниками - сільськими, селищними, міськими радами, їх виконавчими органами та місцевими державними адміністраціями у випадку управління останніми майном, що знаходиться у власності кількох територіальних громад, або передачі цього майна в постійне користування комунальним підприємствам;

4) не забезпечені сприятливі умови для демонополізації галузі, створення конкурентного середовища з надання послуг, не завершена робота з юридичним оформленням договірних відносин між виробниками, постачальниками та споживачами послуг.

5) практично не застосовувалися сучасні управлінські інформаційні системи контролю, моніторингу та звітування;

6) недостатній рівень науково-технічного та методологічного забезпечення для здійснення аналізу та прогнозування небезпечних процесів, планування заходів з метою їх запобігання.

Одним з наслідків ситуації, що склалася, стало те, що дебіторська заборгованість станом на початок 2003 року в галузі складала понад 8,6 млрд. грн., кредиторська - 8,5 млрд. грн. при річному обсязі надання житлово-комунальних послуг 6,6 млрд. грн.[2].

Прийнята у 2004 році Загальнодержавна програма розвитку житлово-комунального господарства була спрямована на вирішення проблем галузі, удосконалення механізму її роботи та підвищення ефективності функціонування всіх складових сфери.

Для забезпечення реалізації Програми було ухвалено 14 Законів України, 43 постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України. Серед них - Закон України “Про Загальнодержавну програму реформування та розвитку житлово-комунального господарства на 2004-2010 роки”, “Про Загальнодержавну програму “Питна вода”, “Про житлово-комунальні послуги”, “Про міський електричний транспорт”, “Про питну воду та питне водопостачання”, “Про теплопостачання”, “Про благоустрій населених пунктів”, “Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду”.

Однак, незважаючи на здійснювані на державному рівні кроки, галузь і на сьогодні в цілому залишається збитковою. Станом на 1 січня 2007 року збитки житлово-комунальних підприємств сягнули 812 мільйонів гривень. Проблемою є й те, що створення приватних підприємств з утримання житла відбувається низькими темпами. Для забезпечення якісного обслуговування житлового фонду на сьогодні важливим є створення об'єднань співвласників багатоквартирних будинків, проте на сьогодні в державі створено лише 5702 таких об'єднання, а за останні 4 роки їх було утворено лише 271.

Як показує досвід, не повною мірою виправдалися сподівання на самоорганізацію мешканців будинків у товариства співвласників і швидке встановлення ними будинкових лічильників тепла, газу, холодної, гарячої води, електроенергії тощо. Тому необхідним є розгляд на законодавчому рівні питання щодо передбачення залучення житлових управлінь селищ, міст, районів до створення і функціонування на основі статуту в житлових багатоквартирних будинках товариств співвласників, встановлення будинкових лічильників спожитих ресурсів. Ці ж управління можуть залучатися до моніторингу стану об'єднань співвласників на своїй території.

Ще однією з проблем проблемою житлово-комунального господарства є ціноутворення на комунальні послуги.

В умовах ринку у перспективі необхідно створити умови для конкуренції незалежних постачальників комунальних послуг. Сьогодні ж, держава і суспільство повинні контролювати фактичних монополістів щодо обсягів, якості і ціни комунальних послуг. Однак, такий контроль у нинішніх умовах здійснюється недостатньо.

Прийнято і діють в зазначеній сфері закони України: «Про житлово-комунальні послуги», «Про теплопостачання», «Про електроенергетику», «Про ціни і ціноутворення», «Про природні монополії», Цивільний і Господарський кодекси України.

Згідно зі статтею14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги поділяються на три групи:

- перша група - житлово-комунальні послуги, ціни (тарифи) на які затверджують спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади;

-друга група - житлово-комунальні послуги, ціни (тарифи) на які затверджують органи місцевого самоврядування для надання цих послуг на відповідній території;

- третя група - житлово-комунальні послуги, ціни (тарифи) на які визначаються виключно за договором (домовленістю сторін).

Порядок формування цін (тарифів) на житлово-комунальні послуги з усіх груп встановлено Постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року №560 «Про затвердження Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій і типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій».

На підставі Цивільного і Господарського кодексів, вимог Кабміну України, що їх викладено у зазначеній Постанові та статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», житлово-комунальні підприємства зобов'язані укласти з кожним власником (наймачем) житла Договір про надання послуг з утримання квартири. Зміни тарифів передбачають перепідписання договору. Однак очевидно, що навіть нормативно врегульовані складові механізму функціонування житлово-комунального господарства, не завжди виконуються на достатньому рівні [3].

В сучасних умовах розвитку галузі назріли нові нагальні кроки щодо її реформування. Такими заходами є створення нового центрального органу виконавчої влади - Міністерства житлово-комунального господарства, підготовка ним проекту Житлового кодексу, який не змінювався з 1983 року, а у новому варіанті, серед іншого, передбачає участь власників квартир в обслуговуванні житлового фонду, формуванні тарифів на житлово-комунальні послуги, а також підготовка та прийняття Програми реформування галузі на 2007-2011 роки.

Програма передбачає виконання шести завдань:

– організація ефективного надання житлово-комунальних послуг;

– посилення демонополізації і створення конкурентного середовища на ринку житлово-комунальних послуг;

– забезпечення беззбиткового функціонування підприємств галузі;

– технічне переоснащення;

– скорочення питомих показників у використанні енергетичних і матеріальних ресурсів;

– залучення інвестицій і забезпечення громадської підтримки житлово-комунальних реформ.

Видатки на реалізацію даної програми в цілому плануються в розмірі 100 млрд.грн., з них 33,7 млрд.грн. - кошти державного бюджету, решта фінансування - за рахунок залучених інвестиційних ресурсів.

В цілому, важливою є принципова зміна підходу до фінансування житлово-комунальної галузі.

Необхідно орієнтуватися на підтримку інвестиційних процесів у регіонах та впровадження цільової моделі у фінансуванні житлово-комунального господарства. Держава повинна здійснювати кроки щодо надання підтримки на проведення інвестиційних проектів з технічного переоснащення та капітального ремонту житлових будинків, в яких створюються нові або функціонують об'єднання співвласників багатоквартирних будинків та малоповерхового застарілого житлового фонду; розвитку міського електротранспорту; реалізації заходів з енергозбереження у житлово-комунальному господарстві; інтенсивного розвитку сфери благоустрою та комунального обслуговування.

Здійснення зазначених кроків сприятиме підвищенню ефективності реформування галузі, створенню реального конкурентного середовища та зростанню кількості товариств співвласників, а отже забезпечить отримання споживачами якісних послуг за економічно обґрунтованими тарифами.

Література

1. Стеченко Д.М. Державне регулювання економіки: Навч. посібник. - К.: МАУП, 2000. - 176 с: іл. - Бібліогр.: с. 166-169.

2. Семчук Г. Треба сміливіше йти на приватизацію ЖЕКів // Воля. - № 2(2),березень 2003 р.

3. Омельченко О., Бойкова М. Щоб ЖЕК не був требухарем // Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик. - №17 (220), 16-22 травня 2007 р.

Размещено на Allbest.ru