Національна безпека України: проблеми та шляхи досягнення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна безпека України: проблеми та шляхи досягнення

Актуальність теоретичного і практичного розв'язання проблем національної безпеки зумовлена стрімкими змінами в житті України, необхідністю зайняти гідне місце в міжнародному співтоваристві, потребами адекватного реагування на загрози різних рівнів. Загальна обстановка у світі ще не досягла такого стану стабільності, щоб зміцнення безпеки не розглядати як одну з головних передумов подальшого розвитку країни, що вимагає від представників політичної еліти і науковців дослідження всіх аспектів національної безпеки України.

Безпека становить ключову складову п олітики кожної держави. Особливо актуальною вона є для країн, які знаходяться у процесі системних трансформацій. Безпека є однією з базових проблем, яку досліджують науковці та якій присвячено велику кількість наукових публікацій.

Сьогодні через цілий ряд об'єктивних причин дослідженню проблем національної безпеки приділяється все більше уваги. Серед них у першу чергу виділяємо:

- критичний стан навколишнього середовища внаслідок практично не контрольованої антропогенної діяльності людства;

- дестабілізуючий розвиток демографічних процесів у світі;

- все більше проявляючи себе симптоми вичерпаності природних та енергетичних ресурсів при одночасній відсутності належної уваги до розвитку ресурсозберігаючих технологій та значній нерівномірності їх споживання різними країнами;

- наявність у світі величезних запасів засобів збройної боротьби, особливо зброї масового знищення, та все більші намагання стати їх власниками з боку нових держав, які тільки стали на шлях розвитку;

- збільшення кількості збройних конфліктів у багатьох регіонах планети.

Мета статті - дослідити сутність, проблеми та шляхи досягнення національної безпеки України.

Завдання статті - на підставі аналізу досліджень вчених та законодавчої бази різних країн світу з'ясувати сутність національної безпеки в сучасному її розумінні з метою розробки найефективніших заходів, аби запобігти загостренню факторів, здатних загрожувати безпеці держави.

Поняття "безпека", за етимологією цього слова, - це відсутність загрози, збереженість, надійність, тобто відсутність будь-яких загроз особі, суспільству та державі (об'єктам безпеки). У суспільних науках поняття "безпека", у загальному значенні, означає задоволення таких потреб, як: існування, цілісність, незалежність, спокій та розвиток.

Безпека є складним соціально-політичним явищем, яке охоплює багато сторін життя. Його можна розглядати як стан, коли немає небезпеки. Проте історія не містить прикладів, коли б такого стану вдалося досягти окремій людині, різним формам суспільних утворень, або ж державам в цілому. Навпаки, намагаючись захистити себе від небезпеки, люди створили такі види та системи виробничих і технологічних потужностей, озброєнь, що це стало, мабуть, однією з найбільших загроз для кожної людини.

Умовно можна виділити два типи безпеки:

- гіпотетична відсутність небезпеки, тобто наявності навіть самої можливості яких-небудь потрясінь, катаклізмів, будь-яких загроз для окремої людини, соціуму чи держави в цілому;

- реальна захищеність від небезпек, здатність надійно протистояти їм у разі їх виникнення.

Безпека не може існувати сама по собі, ізольовано від людських стосунків. Безпеку, як узагальнене поняття, необхідно розглядати в тріадному вимірі: людина - суспільство - держава.

Поняття "національна безпека" вперше офіційно було використано президентом США Теодором Рузвельтом. У своєму посланні конгресу в 1904 році він виправдовував захоплення зони майбутнього Панамського каналу інтересами "національної безпеки США". У 1947 році конгресом США було прийнято закон "Про національну безпеку". Після цього і в науковому плані проблема національної безпеки стала однією із стержневих у всій системі соціологічних, політологічних та економічних досліджень американських і західноєвропейських учених.

Аналізом різних проблем безпеки займається ряд інституцій. Найбільш відомими з них є Лондонський Інститут стратегічних досліджень (LISS) та Стокгольмський Інститут досліджень безпеки (SIPRI). Питання безпеки також розглядаються у спеціальному щоквартальнику США "Міжнародна безпека".

Наукова розробка проблем національної безпеки почала активно проводиться, починаючи з 80-х років XX ст. Вагомий внесок у розробку цієї проблеми зробили вітчизняні вчені - В.Г. Андрійчук, Г.Ф. Бінько, О.Г.Білорус, О.Ф. Бєлов, З.С. Варналія, О.С. Власюк, О.Й. Гончаренко, Б.В.Губський, М.М. Єрмашенко, Я.А. Жаліл, Б.М. Лисицин, А.І. Міокія, В.І.Мунтіян, С.І. Пирожков, М.Л. Рубанець, А.С. Філіпенко, Г.Г.Шестопалов, В.Т. Шлемко, О.П. Янішевський та ін.

Основними інституціями, що займаються даною проблематикою в Україні, є: Рада національної безпеки та оборони України, Національний інститут стратегічних досліджень Адміністрації Президента України, Національний інститут проблем міжнародної безпеки та низка інших державних і наукових установ.

У Законі України "Про основи національної безпеки України" зазначається, що: "Національна безпека України - це захищеність життєво важливих інтересів людини, громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам" [1].

У наукових працях вітчизняних і зарубіжних учених поняття національної безпеки подано в різних термінологічних інтерпретаціях, але разом з тим їхня сутність, загалом, відповідає поняттю, викладеному в законі. Так О. Бодрук, М. Казанов, В. Возженінов, В. Ковальський, О. Маначинський, Є. Пронін, Т.Аллісон, Г. Тревертон, Хафтендорн розглядають її як аксіому відсутності загроз за сталого розвитку суб'єктів. Ю. Шемшученко, Н. Матрусов, І.Ліпман, Дж. Коллінз, А. Джордан, В. Тейлор, Дж.Найт вважають, що безпека - стан захищеності інтересів суб'єктів. О. Бельков, Н. Нижник, Г.Ситник, В. Білоус, Т. Шуберт, Г. Фостер, Є. Ірл розглядають безпеку як необхідний стан системи, а В. Ліпкан, М.Лєсков, О.Дергачов, Дж. Гаддіс, Б.Позен як діяльність суб'єктів стосовно виявлення та кореляції всіх чинників, що впливають на внутрішні та зовнішні сфери життєдіяльності. Такі учені, як: Л. Шершеньов, С. Степашин, О. Бандурка, І. Зозуля - характеризують безпеку через будь-яке втручання в першооснову життя (генний розвиток, природний стан). Дж. Найт, Р. Ільман, Хафтендорн розглядають безпеку через призму антидемократичних дій державного апарату (кризові явища в економіці, загострення соціально-політичної напруженості в суспільстві тощо), корупцію влади.

Оскільки життя держави і суспільства розгортається в часі і просторі в різних сферах, національна безпека є виключно багатопланове явище, яке передбачає політичні, воєнні, економічні, соціальні, екологічні та інші характеристики.

Вихідним джерелом, початковим пунктом дослідження проблеми національної безпеки вважається теорія національних інтересів. Суть її полягає в тому, що кожна організована соціально-політична суспільна система має комплекс життєво важливих для всіх і кожного члена суспільства інтересів, а їх існування і розвиток є необхідною передумовою існування суспільної системи як цілісності. Такий підхід було запропоновано американським соціологом і політологом У. Ліппманом.

У процесі розвитку теорії і практики національної безпеки зміст самого поняття, безумовно, набув відчутних змін. У сучасних умовах, на думку американського політолога Річарда Барнета, національна безпека для США - це бажаний рівень фізичної захищеності, економічного розвитку і соціальної стабільності, що дозволяють кожному індивіду ефективно діяти в будівництві американського суспільства в умовах свободи від іноземного примусу та урядового тиску.

Приблизно на цих же позиціях стоять і українські дослідники проблеми національної безпеки, котрі вважають, що головною суттю національної безпеки України є збереження функціонування суспільства і держави в межах існуючих кордонів, забезпечення їх (держави і суспільства) здатності відбити загрозу використання сили з боку інших суб'єктів політики та воєнно-політичної діяльності.

Проаналізувавши ключові складові дефініції поняття "національна безпека" можна зробити такі висновки:

1. Воно ґрунтується на великій кількості чинників, що викликає необхідність впровадження ефективного механізму її забезпечення.

2. Ключовим елементом поняття є національні інтереси.

3. Тлумачення безпеки постає з історичного соціально-економічного стану держави та реальних загроз безпеці.

4. Відображає національно-історичний підхід до убезпечення.

5. Перебуває в гармонійному розвитку з різноманітними галузями знань.

6. Об'єднує всі складові безпеки.

Звичайно, наведені варіанти розуміння сутності національної безпеки далекі від досконалості. Перед усім треба мати на увазі, що забезпечення національної безпеки не зводиться до нейтралізації силових загроз. У сферу національної безпеки входять також проблеми роззброєння, науково-технічного розвитку, інформаційного забезпечення, економічної та екологічної обстановки, дипломатії і таке інше.

Прийнята нещодавно Стратегія національної безпеки України наразі визначає принципи, пріоритетні цілі, завдання та механізми забезпечення життєво важливих інтересів особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз.

Головна її мета - забезпечити такий рівень національної безпеки, який би гарантував поступальний розвиток України, її конкурентоспроможність, забезпечення прав і свобод людини і громадянина, подальше зміцнення міжнародних позицій та авторитету Української держави у сучасному світі [2].

Досягнення цієї мети можливе шляхом реалізації державної політики національної безпеки, особливістю якої є те, що в сучасному світі нівелюється різниця між внутрішніми та зовнішніми аспектами безпеки, зростає вага несилових складових її забезпечення.

На сучасному етапі розвитку українського суспільства на перший план виступають проблеми забезпечення національної безпеки в контексті активізації процесів європейської та євроатлантичної інтеграції.

У Законі України ”Про основи національної безпеки України” чітко визначено, що “Основними напрямами державної політики з питань національної безпеки України є ... забезпечення повноправної участі України в загальноєвропейській та регіональних системах колективної безпеки, набуття членства в Європейському Союзі та Організації Північноатлантичного договору при збереженні добросусідських відносин і стратегічного партнерства з Російською Федерацією, іншими країнами Співдружності Незалежних Держав, а також з іншими державами світу” [1].

Для забезпечення сприятливих зовнішніх умов розвитку та безпеки держави передбачене приєднання України до європейської та євроатлантичної систем безпеки, що передбачає взаємовигідну співпрацю з Організацією Північноатлантичного договору, формування основ для вступу України в НАТО, участь у безпекових програмах ЄС та ОБСЄ [2].

У той же час серед державно-політичної еліти країни пожвавилися дискусії навколо можливості набуття країною у перспективі нейтрального статусу як альтернативи вступу до НАТО (було внесено відповідні законопроекти на розгляд Парламенту), про приєднання України до Організації Договору про колективну безпеку (Ташкентського договору), а також про збереження у майбутньому позаблокового стану країни.

Особливо гострою стала конфронтація довкола проблем НАТО, що дає підстави говорити про загрозу ревізії євроатлантичного курсу України. По суті, йдеться про більш широку проблему глобального цивілізаційного вибору країни. На жаль, публічне обговорення цієї проблеми набуло вкрай заполітизованого характеру, стало знаряддям у боротьбі політичних сил, предметом маніпуляцій громадською думкою.

У національному законодавстві України на сьогодні відсутні норми, що визначають нейтралітет чи позаблоковість як засіб гарантування безпеки держави. Але під час проведення опитування про шлях забезпечення національної безпеки з'ясувалося, що тільки 51% опитаних експертів вважають, що в чинному законодавстві закріплений курс України на євроатлантичну інтеграцію, 16% - позаблоковий статус, 4% - наміри набуття позаблокового статусу, і 5% - наміри набуття статусу постійного нейтралітету, 24% - не змогли дати відповідь на це питання [3, с. 43].

Провівши ретельний і незаангажований аналіз автор дійшов висновку, що ні набуття нейтрального статусу, ні приєднання до інших існуючих оборонних організацій, ні створення нових блоків не можуть стати рівноцінною заміною членству України в НАТО.

Якщо порівняти Ташкентськмй договір і НАТО, то найбільша різниця між ними полягає у ставленні до власних громадян. НАТО, як і ЄС, унеможливлюють застосування збройних сил проти власного населення.

Водночас приклади країн-учасниць Ташкентського договору (дії Росії в Чечні, ситуація в Киргизії та особливо в Узбекистані) доводять, що такі дії влади проти цивільного населення є цілком виправданими для провладних еліт цих країн.

Класичний нейтралітет, наприклад, як у Швейцарії чи Швеції, для України сьогодні також з багатьох причин неможливий.

Найближчі перспективи євроатлантичної інтеграції України чи вибору нею іншої моделі забезпечення національної безпеки та захисту національних інтересів великою мірою залежать від позицій державних владних інституцій та волі керівництва держави. Тому що під час опитування населення: «Яку модель забезпечення національної безпеки України Ви підтримуєте?” відносна більшість (42% опитаних) вважають, що Україна має зберегти позаблоковий статус (цьому переконанню сприяє і уявлення про те, що, вступивши до НАТО, Україна стане мішенню для міжнародного тероризму), близько третини респондентів вважають, що вона має вступити до оборонного союзу з Росією та країнами СНД; лише 16% - упевнені, що вона має стати членом НАТО [4, с. 29].

Результати соціологічних досліджень свідчать про досить низький рівень обізнаності громадян про діяльність НАТО. На фоні гострого політичного протистояння триває тиражування міфів та викривлених оцінок про цю організації. За цих умов різні апеляції до позиції населення щодо НАТО мають значною мірою спекулятивний характер, оскільки не забезпечені умови для свідомого вибору громадян, який базуватиметься на об'єктивних знаннях, неупереджених оцінках переваг та проблем приєднання країни до Альянсу.

Експерти вважають, що НАТО повинен бути провідною організацією у процесі забезпечення регіональної безпеки в Європі (такої думки дотримуються 50% експертів). Тут їх позиції також відрізняються від позицій більшості громадян України - за даними опитування населення країни, лише 9% респондентів поділяють цю точку зору; частіше опитані громадяни надають перевагу ООН, ЄС та ОБСЄ [3, с. 42].

Тема євроатлантичної інтеграції поглибила розмежування серед державно-політичної еліти країни, набула різко конфліктного характеру. Нинішня ситуація не лише створює загрозу для подальшої реалізації євроатлантичного курсу, але й таїть у собі ризики руху у зворотному напрямі.

Ескалація внутрішньої конфліктної ситуації довкола НАТО має негативний геополітичний ефект. Зокрема, це несприятливо впливає на ставлення до України з боку ряду країн ЄС, які активно підтримують її європейський та євроатлантичний курс (Польща, Словаччина, країни Балтії). Водночас, у керівництва НАТО виникають сумніви у стабільності та прогнозованості партнерства з Україною.

Зараз загрози, пов'язані з відкритим застосуванням сили в міжнародних або внутрішніх конфліктах, є менш актуальними для України, а більш актуальними є загрози, пов'язані з внутрішньою нестабільністю, соціальними, політичними, внутрішньо- і зовнішньоекономічними проблемами, про що свідчать результати проведеного експертного опитування. Так, 70% і більше експертів вказують на існування таких загроз:

* погіршення міжнародного іміджу України;

* високий рівень бідності та конфліктогенний рівень майнового розшарування населення України;

* позбавлення (або значне ускладнення) доступу України до ресурсів (насамперед енергетичних) та до іноземних ринків збуту вітчизняної продукції;

* узурпація влади певними політичними силами;

* руйнування системи суспільних цінностей;

* перетворення України на буферну зону [3, с. 42].

У результаті євроатлантичної інтеграції Україна змогла б ефективно забезпечувати свою економічну та енергетичну безпеку, створити сприятливі умови для вступу до європейських структур, посилити вплив на формування загальноєвропейської політики. Зокрема, це зміцнило б позиції України на шляху вступу до ЄС. Адже, як свідчить досвід інтеграції до ЄС низки східноєвропейських держав, зв'язок інтеграційних процесів у сферах економіки та безпеки зумовлює певну взаємозалежність розширення НАТО та ЄС.

Переваги членства України в Альянсі:

1. Наша країна могла б розраховувати на дієве знаряддя захисту власних національних інтересів: стабільності, територіальної цілісності, розвитку демократичних свобод.

2. Інтеграція в НАТО дозволила б Україні користуватися механізмом колективної безпеки Альянсу.

3. Україна остаточно закріпила б свою прихильність до європейських цінностей.

Стосовно переваг безпеки, наразі стрімко відбувається розширення сфер діяльності Альянсу, який все більше зосереджується на політичному діалозі, запобіганні виникненню загроз безпеці країн-членів, розширенні зон стабільності, миротворчості, залученні країн-партнерів до своєї діяльності, співробітництві у сфері реагування на надзвичайні ситуації та природні катастрофи. НАТО надає гуманітарну допомогу, як це відбулося у випадку з Пакистаном після серії землетрусів восени 2005 р. та при подоланні наслідків руйнівного урагану “Катріна” у США. Альянс фактично розширює коло діяльності і може запропонувати своїм членам і партнерам набагато більше можливостей у сфері безпеки, аніж раніше.

У процесі підготовки до вступу в Альянс та ставши його членом, Україна зможе найшвидше та найефективніше модернізувати власні Збройні Сили, зміцнити національну безпеку та обороноздатність. Ефективна реалізація зовнішньополітичного курсу на євроатлантичну інтеграцію дозволила б нашій країні провести ґрунтовні реформи вітчизняного сектора безпеки, сприяла б досягненню ним високих світових показників.

Приєднуючись до НАТО, Українська держава тим самим визнає, що бере на себе зобов'язання перед власними громадянами і міжнародною спільнотою дотримуватися відповідних стандартів, соціальних та економічних зобов'язань. Іншими словами, це передбачає дотримання нашою країною таких пріоритетів, як свобода слова, верховенство права, проведення чесних і прозорих виборів, незалежність судової системи, боротьба з корупцією, цивільний контроль над Збройними Силами, створення конкурентоспроможного середовища для розвитку приватної ініціативи як запоруки добробуту. Повноправна участь нашої країни в Альянсі сприяла б поглибленню позитивних структурних трансформацій в українському суспільстві, зокрема, зміцненню демократії, утвердженню верховенства права, захисту прав людини та консолідації суспільства. Набувши членства в Альянсі, Україна має послідовно розбудовувати громадянське суспільство і правову державу згідно із загальною філософією країн-членів НАТО.

Не варто забувати і про економічні наслідки інтеграції. Так, входження України до євроатлантичних структур безпеки сприятиме покращенню інвестиційної привабливості країни в очах міжнародного інвестора. Це підтверджують зростання іноземних інвестицій в Румунії та Польщі після вступу до НАТО. До позитивних чинників необхідно також віднести скорочення загальних витрат на оборону.

До головних причин, що заважають ефективній реалізації євроатлантичного курсу України, належать:

- відсутність національного консенсусу, консолідації політичних сил і суспільства;

- брак політичної волі та стратегічного менеджменту на рівні державного керівництва;

- вплив “російського чинника”.

На нашу думку, та за оцінками експертів приєднання до Альянсу відповідає національним інтересам України [3, с. 41]. Вважаємо, що НАТО в сучасних умовах глобалізованого світу є найкраще розвиненою системою колективної безпеки.

Вступ України до НАТО - найбільш реальний і оптимальний шлях до високих стандартів життя людини, розвитку суспільства та економіки. А відтак, вступ до Альянсу може забезпечити повною мірою дієвий механізм національної безпеки України.

Література

національний безпека політичний

1.Закон України “Про основи національної безпеки України” // Відомості Верховної Ради. - 2003. - № 39.

2. Указ Президента України “Про стратегію національної безпеки України” від 12 лютого 2007 р. №105/2007. - http://zakon1.rada/gov.ua

3. Альтернативні моделі забезпечення національної безпеки України: оцінки експертів // Національна безпека і оборона. - 2006. - № 9. - С. 43-47.

4. Міщенко М. Вплив геополітичних орієнтирів громадян України на їх ставлення до НАТО // Національна безпека і оборона. - 2006. - № 9. - С. 20-38.

Размещено на Allbest.ru