Функціональний підхід до державного регулювання ціни

Размещено на http://www.allbest.ru/

Функціональний підхід до державного регулювання ціни

Олег Юрченко

Анотація

УДК 338.53

ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ ПІДХІД ДО ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЦІНИ

Стаття розглядає проблему впливу державного управління на функціонування цін в ринковій економіці. Розкривається економіко-управлінський механізм регулювання державою цін, виходячи з їх функцій. В роботі визначаються умови, за яких державне регулювання цін може бути ефективним в розвитку економічних процесів.

Ключові слова: державне регулювання, ринкова економіка, ціна, функції, держава, економічні закони, функції, суспільне виробництво.

Annotation

A FUNCTIONAL APPROACH TO STATE PRICE REGULATION

Oleg Yurchenko

The article considers the problem of governmental influence on the functioning of prices in a market economy. Disclosed economic management mechanism regulating power prices, based on their functions. In this paper we define the conditions under which the state regulation of prices can be effective in the development of economic processes.

Keywords: government regulation, market economy, price, features, government, economic laws, functions, social production.

Аннотация

ФУНКЦИОНАЛЬНЫЙ ПОДХОД К ГОСУДАРСТВЕННОМУ РЕГУЛИРОВАНИЮ ЦЕНЫ

Олег Юрченко

Статья рассматривает проблему влияния государственного управления на функционирование цен в рыночной экономике. Раскрывается экономико-управленческий механизм регулирования государством цен, исходя из их функций. В работе определяются условия, при которых государственное регулирование цен может быть эффективным в развитии экономических процессов.

Ключевые слова: государственное регулирование, рыночная экономика, цена, функции, государство, экономические законы, функции, общественное производство.

Вступ

Сучасні процеси державотворення суттєво впливають на суспільні відносини. Традиційні підходи держави до регулювання фінансово-економічної діяльності значною мірою вичерпали себе, що потребує нових підходів держави до впливу на суспільне виробництво. Це, в свою чергу, потребує від держави заходів зі стабілізації економіки. Це завдання повною мірою лягає на державне управління, яке повинно підсилити ефективність своїх функцій управління в економічній сфері. В цьому напрямку значний потенціал мають ціни. Функціональний підхід до державного регулювання ціни дає можливість вивести економічні X процеси на якісно новий рівень ефективності.

Дослідження даної проблематики в галузі державного управління на сьогодення практично відсутнє. Державне регулювання цін в сфері економіки представлено працями С.В. Ковальчука, І.В. Гвоздецької, С.М. Синиці, Є.Я. Агєєва, Т В. Шахматової, С.В. Піги, Ю.І. Літвінова, Л.А. Останкової, О.В. Підгорної та іншими науковцями. Втім, сама проблема функціональності ціни та впливу держави на економічні процеси залишилась значною мірою за межами наукового дослідження.

Метою даної статті є розкриття функціонального змісту регулювання ціни в державному управлінні та визначення потенціалу держави в регулюванні ринкової економіки.

Держава, як представник суспільства, виконує цілий ряд найважливіших функцій. Відносно функцій держави ми підтримуємо думку, запропоновану Ю.Н. Оборотовим, що функції держави - це особливий механізм державного впливу на суспільні процеси і відносини, що визначає напрямки і зміст його діяльності з управління справами суспільства [1, с. 397].

Щодо економіки, функції держави класифікується по-різному. Л.І. Дідковська і Л.С. Головко поділяють їх на цільову стимулюючу, нормативну (регламентуючу), що коректує, соціальну, безпосереднього управління неринковим сектором економіки, контрольовану [2, с. 24]. Російські вчені виділяють наступні економічні функції держави:

* забезпечення підтримки функціонування ринкової системи та створення конкурентного середовища;

* перерозподілу доходу та багатства, коректування розподілу ресурсів з метою зміни структури національного продукту, стабілізації економіки за допомогою контролю над рівнем зайнятості й інфляції;

* обмеження дії деяких елементів ринкового механізму;

* досягнення та збереження національних конкурентних переваг у світовій економіці [3, с. 430-431].

Ю.Н. Оборотов розрізняє такі функції держави в економічному середовищі:

- інтеграція у світову економіку та співробітництво з іншими державами;

- участь у вирішенні господарських і наукових проблем.

Детально не розглядаючи запропоновані класифікації, відзначимо, що всі вони мають право на існування залежно від тієї відправної точки, з якої вони викладаються. Разом з тим, важливо відзначити, що економіка є об'єктом державного регулювання. Стосовно теорії, важливо визначиться, наскільки об'єктивним є державне регулювання цін. Із цієї точки зору, обґрунтування ціни як об'єкта державного регулювання має сенс, починаючи зі співвідношення економічних функцій держави та функцій ціни, які були викладені раніше.

Із запропонованих економічних функцій держави випливає регулятивна (регуляторна) функція. Держава, як регулятор економічних відносин, прагне збалансувати весь процес відтворення, установлюючи паритет між виробництвом і обігом, прагнучі досягти стабільності економіки. Функцією ціни також є регулювання, тому що вона впливає на сферу виробництва та обігу, об'єктивно сприяючи балансу між ними через попит та пропозицію. Але якщо ціна впливає на попит та пропозицію, на виробництво та обіг через саморегулювання, тобто через природній рух продукту в його товарній формі, то держава здійснює цей процес через управління. Щодо цього, ми підтримуємо теорію керованості В.П. Марущака, який розглядає закони в сфері економіки як економічні закони (закони руху праці) і закони управлінності [4, с. 12]. Якщо виходити із цього базового положення, то ціна є об'єктом регулювання економічних законів і управлінності, на стороні якого виступає державне управління. Ціна, як регулятор суспільного виробництва в сучасному ринковому господарстві, реалізувати повністю функцію регулювання через саморегулювання повною мірою не в змозі. Додатковим засобом регулювання виступає державне управління.

Найважливішою функцією держави в економіці є розподільна функція (перерозподілу), стосовно до перерозподілу національного багатства через бюджет на користь соціальної справедливості. Але стосовно до ринкової економіки, її слід розглядати ширше, ніж розподіл і перерозподіл вартостей між сферою виробництва та обігу, так і усередині них. Як відомо, основним законом ринкової економіки є закон вартості, суть якого можна звести до еквівалентного обміну. Але в ринковій економіці він дотримується через відхилення цін від вартості. У сучасних умовах цей закон автоматично не реалізується. Ціна, як розподільна складова, визначає співвідношення між елементами капіталу, між виробництвом і обігом. Специфіка економічних процесів веде до такої цільової відмінності, що автоматично навіть у тривалому економічному циклі ці деформації не тільки не зникають, а згодом накопичуються, що може вести до спадів виробництва та зниження реалізації товару, а в ряді випадків вести до економічної кризи. Це веде до того, що закон середнього прибутку не спрацьовує. У зв'язку із цим, монопольні групи одержують більше прибутку, а представники середнього та дрібного бізнесу змушені погоджуватися на невисокий рівень прибутку. Вільний перелив капіталу утруднений, тому що економічний простір на сьогодні дуже щільний, і існує надлишок капіталу. Це веде до того, що на ринку вільних місць немає і йде боротьба за перерозподіл ринків. Конкуренція в тому вигляді, яка існувала раніше, уже не спрацьовує, хоча вона і існує. Це положення нагадує ринок землі, коли кількість земельних ділянок обмежена. Те ж можна сказати і про ринкову економіку. Економічний простір обмежений. Положення це, звичайно, відносно, оскільки розвиток технології веде до випуску нових видів продукції, які необхідні споживачеві, що розширює економічний простір. Проте, існує тенденція обмеженого економічного простору. Тому саморегуляція у сучасному економічному просторі деформує закон вартості й повністю не виконує функцію розподілу.

Функцією держави є стимулювання економіки. Історія суспільного розвитку однозначно свідчить, що невиконання цієї функції державою веде до занепаду не тільки економіки, але і суспільства. Держава завжди має матеріальну основу свого існування, без якої не може функціонувати. У ретроспективі держави виступали як фіскальні органі, які вилучали частину матеріального багатства на свою користь. Недостатність ресурсів усередині країни вела до експансійської діяльності держави, яка через загарбницькі війни обирала інші народи. Коли це джерело закінчувалося, це вело до руйнування цивілізації. Класичним прикладом цього є Римська імперія. У сучасному світі джерелом існування держави є відтворення, причому саме розширене відтворення. Воно дозволяє державі більш повно виконувати свої функції перед суспільством. Тому невипадково у всіх розвинених країнах держава турбується економічним ростом.

Функція держави з регулювання цін ширша, ніж власне функції ціни. Так, функцією держави відносно цін є контроль і нагляд. Він забезпечує дотримання цін як у виробництві, так і в сфері обігу. Держава перешкоджає ціновій змові окремих груп власників засобів виробництва зі створення штучного дефіциту товарів для того, щоб на короткому тимчасовому проміжку накрутити ціну та одержати надприбуток за свій товар. Таким чином, держава зберігає негласний суспільний договір зі стабільності економічного розвитку.

Таким чином, накладення функцій держави у сфері економіки на функції ціни приводить нас до висновку про те, що вони мають єдину мету, тотожність форми та доповнюють один одного, сприяючи розвитку суспільного відтворення та балансу попиту і пропозиції. Отже, державне регулювання цін може бути адекватним об'єктивному характеру функціонування цін як у процесі виробництва, так і у сфері обігу.

Обґрунтовуючи об'єктивний характер державного регулювання економіки, слід пам'ятати, що воно є додатковим механізмом у механізмі цінорегулювання і може його підмінювати. Щодо цього, слід погодитися з Г Хэзлитт у тому, що "природнім наслідком радикального загального цінового регулювання, що прагне зберегти назавжди даний історичний ціновий рівень, стає в підсумку перехід до повністю і строго регламентованої та однакової економіки. У результаті цього виникає тоталітарна економіка" [5, с. 84]. Таким чином, мова йде про те, що існують межі державного регулювання цін. Порушення цих меж веде до невірної практики державного управління в сфері економіки з негативними наслідками для соціально-економічного розвитку.

Обґрунтування цін і ціноутворення в якості об'єкта державного регулювання економіки порушує питання про те, що являє собою державне регулювання цін, а також які форми та методи використовує держава, регулюючи це середовище.

Є.Я. Агєєв, Т В. Шахматова, С.В. Піга [6, с. 124]вважають, що державне регулювання цін - це політика впливу держави за допомогою законодавчих, адміністративних і кредитно-фінансових методів на ціни з метою сприяння стабільному розвитку економічної ситуації в країні. Вбачається, що в даному визначенні є істотний недолік, тому що політика є похідною від державного регулювання. Ми вважаємо, що все навпаки. Держава спочатку визначає свою політику в економічній сфері, а потім визначає форми та методи регулювання суб'єктів економічних відносин.

Л.І. Дідковська і Л.С. Головко визначають цінове регулювання як вплив держави на ринкове ціноутворення за допомогою законодавчих, адміністративних і судових методів, з метою здійснення кон'юнктурної й структурної політики, приборкування інфляції, стимулювання виробництва, його модернізації, посилення конкурентоспроможності національної економіки, зняття соціальної напруженості та ін. [2, с. 38]. У даному визначенні розкривається не стільки сутність державного регулювання цін, скільки мета й інструменти даного впливу. Метою виступає реалізація кон'юнктурної та структурної політики, утримання інфляції, стимулювання виробництва, модернізація та інші. Інструментами вчені бачать законодавчий, адміністративний і судовий вплив. Але представляється, що інструментарій держави значно ширший, ніж тут запропонований. На жаль, у цьому визначенні відсутня сутність державного управління.

Л.М. Гейко, В.П. Марущак розуміють під ціновим регулюванням вплив держави на соціально-економічні процеси, що відбуваються в суспільстві, за допомогою системи ціноутворення та за допомогою впливу на процес ціноутворення. Дане визначення також страждає недосконалістю, оскільки воно наголошує на ціноутворенні. Усе це важливо, але є важливість державного регулювання не тільки в період формування цін, але їх реалізації [7, с. 17]. державне регулювання ціна

У наведених визначеннях робиться наголос на вплив цін з погляду діяльності держави на ринкову економіку та сприйняття зовнішнього впливу на регулювання цін. Представляється, що визначаючи державне регулювання цін, слід виходити зі змісту цін, та спрямованого на них впливу. І тут мова йде про відтворення, про попит і пропозицію. Таким чином, вихідна мета державного регулювання цін є економічною, тобто, сприяння нормальному процесу виробництва та обігу. Державне регулювання цін може бути спрямоване і на інші сторони функціонування економіки та рішення соціальних завдань, але які є похідними. Якщо вирішується головна мета, то сателітні цілі значною мірою вирішуються краще, аж до самовирішення. Абсолютизація похідних цілей негативно впливає на головну мету, що веде до неефективної практики регулювання цін. Тому державне регулювання цін повинно бути підлеглим об'єктивному функціонуванню економіки. Тому ми можемо вважати, що державне регулювання цін - це вплив держави на складові цін, що впливають на процес відтворення, баланс попиту та пропозиції. Зовні дане визначення виглядає трохи загальним. Але воно виражає суть державного регулювання цін, тобто, прагнення через ціни вплинути на процес відтворення та баланс попиту та пропозиції. У такий спосіб самоціллю держави не є регулювання цін, а регулювання процесу відтворення за допомогою цін. Це інструмент дуже важливий і ефективний при вмілому його використанні. Тому завдання і полягає в тому, щоб ефективно ним користуватися в регулюванні економічних процесів і рішенні соціально-економічних завдань.

Державне регулювання ціноутворення здійснюється через певні форми і методи. У літературі існують їх різні класифікації. Так, російські вчені розрізняють наступні форми прямого втручання держави в процес ціноутворення: загальне заморожування засобів, установлення фіксованих цін і тарифів, установлення граничних цін або коефіцієнтів меж можливого зростання ціни за певний період часу або граничного рівня ціни, установлення граничного нормативу рентабельності, установлення фіксованих або граничних розмірів постачальницько-побутових і торговельних надбавок, націнок, знижок; граничний рівень котирувальних цін на товари, що надходять із державного сектору, і прогресивне оподаткування прибутку продавців цих товарів за ринковими цінами, що перевищують граничні рівні цін; установлення рекомендаційних цін по найважливішим видам продукції. До форм непрямого регулювання цін відносяться заходи і програми, що розробляються державними органами [8, с. 88-90]. Але якщо уважно придивитися до переліку форм державного регулювання цін, то їх слід віднести не до форм, а до методів. Метод - це спосіб впливу на об'єкт, а під формою в цьому випадку слід розглядати спосіб організації та здійснення державного регулювання цін. Те ж можна сказати й про іншу класифікацію, яка пропонується Е. Я Агєєвим, Т В. Шахматовою, С.В. Пігой. Так, вони зазначають, що держава в процесі ціноутворення здійснює регулювання в трьох основних формах: обмеження рівня цін, введення податкових платежів, державна підтримка цін через дотації [6, с. 128]. Усі ці форми є способом впливу на суб'єктів ринкової економіки, але не є формою регулювання державою цін.

Обґрунтовуючи форми державного регулювання цін, ми повинні відштовхуватися не від ціни, а від держави. Форма держави означає її організаційно-функціональну структуру, яка реалізує державну владу [10, с. 372]. Якщо виходити із цього стосовно до державного регулювання цін, то воно як форма державного регулювання цін представляє собою спосіб організації та здійснення впливу держави на процес функціонування цін і ціноутворення. Тому до форм державного регулювання цін слід віднести організаційну, адміністративну та правову форму.

Організаційна форма державного регулювання цін представляє собою інститути держави, які в межах своєї компетенції здійснюють вплив на процес ціноутворення. У якості таких інституцій виступають державні органі. Стосовно до середовища ціноутворення - це органі державного управління (виконавчі органі, які здійснюють виконавчо-розпорядчу діяльність) [9, с. 106]. Державний орган управління наділяється владними функціями в регулюванні цін, тому суб'єкти регулювання повинні підкорятися діям державного органу та рішенням, які він ухвалює. Існуюча проблема між органами державного управління і суб'єктами господарювання полягає в реалізації компетенції державного органу. Важливо, щоб ця компетенція не перевищувалася. Перевищення повноважень державного органу негативно впливає на діяльність господарюючих структур, тому що вони не прораховують для себе тих наслідків, які пов'язані з протиправними діями державного органу, що веде до негативних результатів господарської діяльності. Крім того, перевищення компетенції може порушити компетенцію іншого державного органу, що також негативно відіб'ється на регулюванні цін. Однак при цьому сама організаційна форма державного регулювання цін необхідна. Ефективність її функціонування - це інше питання, яке буде розглядатися пізніше.

Адміністративна форма державного регулювання цін виражається в управлінських рішеннях органів державного керування. Що стосується державно-управлінських рішень, то в даному відношенні ми повністю солідаризуємося з В.Д. Бакуменко в тому, що основними їхніми ознаками є:

* спрямованість на вирішення проблем державного рівня;

* прийняття вищими або центральними органами державної влади;

* приналежність до державно-управлінських відносин;

* оформлення у вигляді законодавчих і інших нормативно-законодавчих актів;

* формування державно-управлінських рішень на основі державно-управлінських впливів;

* обов'язковість для виконання всіма передбаченими в них особами, підприємствами, організаціями, установами, органами державної влади;

* першочерговість забезпечення необхідними державними ресурсами [11, с. 61].

Державно-управлінське рішення з регулювання цін є результатом діяльності державного органу управління. В остаточному підсумку це документ, що синтезує у собі роботу всього органу управління. Рішення щодо цін не може бути ситуаційним, воно повинне бути результатом аналітичної роботи, коли кожний підрозділ, переробляючи інформацію, створює матеріал, який згодом ляже в управлінське рішення. Тому державно-управлінське рішення - це багатоступінчастий процес, метою якого є вироблення якісного проекту, який характеризується високим ступенем ефективності. Але, на жаль, це - ідеальний стан управлінського рішення. У реальності якість управлінських рішень досить низька. Вона залежить від якості вхідної інформації, системи розробки та прийняття управлінських рішень, а також від професіоналізму працівників. "Кулуарна" розробка управлінського рішення навіть і професіоналами, не завжди здатна дати бажаний результат, оскільки складність завдань може зажадати залучення додаткових сил. Так, орган державного управління не завжди може прийняти якісне управлінське рішення, оскільки сил його апарату не вистачає для якісної розробки. Тому важливо залучати додаткові сили сторонніх організацій, консультантів, фахівців. У нинішніх умовах такий підхід значною мірою є формальним. Усе вищесказане є важливим у державному регулюванні ціноутворення, оскільки результат прийнятих управлінських рішень має істотні економічні й соціальні наслідки.

Висновки

Державне регулювання цін є об'єктивним по своїй суті. Втім, воно в своїй практиці більшою мірою виходить із потреб практики державної стабілізації економіки. Такий підхід містить суб'єктивний компонент, ' що негативно впливає на регулювання цін. Функціональний підхід з боку держави має можливість значною мірою подолати його, адже виходить із розвитку суспільного виробництва та балансу попиту та пропозиції.

Література

1. Общетеоретическая юриспруденция: учебный курс: учебник (под ред. Ю. Н. Оборотова). - О.:Феникс, 2011. - С. 397.

2. Дидковская Л.І., Головко Л.С. Государственное регулирование экономики: Учебн. пособ. - ДО: Знание и Прес, 2002. - С. 24.

3. Экономическая теория. Под ред. А. И. Добрынина., Л.С. Тарасевича. СПБ.: Изд. СПБ ГУЭФ, 2008. - С. 430-431.

4. Марущак В.П. Планування в умовах ринкової економіки. - Одеса, Пальмира. 2008. - С. 12.

5. Хэзлитт Г. Типичные ошибки государственного регулирования экономики. - М.: Серебряные нити, 2000 - С. 84.

6. Агєєв Є.Я., Шахматова Т В., Піга С.В. Ціноутворення: теорія та практика: навчальний посібник. - Львів: Новий Світ, 2000-2012 - С. 124.

7. Гейко Л.М., Марущак В.П. Государственное регулирование экономики: Учебное пособие. - Одесса - ВМВ, 2006 - С. 17.

8. Цены и ценообразование. Учебник для Вузов под ред. В.Е. Есипова - Спб: Питер, 2009 - С. 88-90.

9. Глазунова Н.И. Государственное управление: учеб. для Вузов / Глазунова Н.И. - М.: Муниципальный мир, 2004 - С. 106.

10. Общетеоретическая юриспруденция: учебный курс - учебник под ред. Ю.Н. Оборотова - О.: Феникс, 2011. - С. 372.

11. Бакуменко В.Д. Прийняття рішень у державному управлінні: навчальний посібник (ч.2) / В.Д. Бакуменко // Теоретико-методологічні засади - К.: ВПЦ АМУ, 2010 - С. 61.

Размещено на Allbest.ru