Маніпулювання в державному інформаційному просторі

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАДУ при Президентові України

Маніпулювання в державному інформаційному просторі

Маніпулювання інформацією в ЗМК (засоби масової комунікації) стали «ключем» до влади в демократичному суспільстві, розуміння витоків та особливостей цього явища забезпечить громадськість якісним інформаційним продуктом. Держава як суб'єкт публічної політики володіє механізмами впливу на ін- форамаційний простір своєї території та інших країн. Залежно від норм права території інформаційного впливу, функції державного управління є обмеженими або розширеними.

Викриття фактів маніпуляцій становить великий сегмент досліджень різновидів та особливостей інформаційного впливу, проте процес інформаційної безпеки громадян України в цьому сенсі маніпуляцій досяг апогею під час революції 2014 року та протистоянь на Сході України. Як результат, інформаційна боротьба впливає на соціальні процеси у суспільстві. Маючи за основу складний механізм, вплітаючись в інші політичні технології, вони разом стають загрозою всій українській державності.

Мета статті - прослідкувати використання маніпулятивного впливу в різних ПОЛІТИЧНИХ системах, охопити маніпулятивні звичаї ЗМК українського медійного простору, розглянути механізми впливу держави на інфомаційний простір.

Інформація - це «зброя» ХХІ сторіччя, яка має соціальний резонанс та силу, яка при невмілому використанні може уразити як опонента, так й ініціатора інформаційної битви. Кожне інформаційне повідомлення, свідомо чи не свідомо запущене засобами масової комунікації (далі ЗМК), - це хід в маніпулятивній війні, де розігрується головним призом громадянське визнання та підтримка певних політичних ідей. Нині інформаційний простір України насичений всіма видами маніпулятивного впливу. Свого часу Р Максвелл вважав, що інформаційне повідомлення -- це факт, загорнутий в емоції, що змушує вживати заходів, які перетворюють наш світ [16, с. 16].

Широке розповсюдження технологій в сучасному інформаційному суспільстві відіграє для масової комунікації неоднозначну роль: зросла кількість джерел інформації, які тепер необхідно ретельніше перевіряти на рахунок дезінформації. Більше того, інформаційна політика навіть авторитетних ЗМК в демократичному суспільстві особливо мінлива в період політичних та соціальних перетворень (вибори, революції, війни). Ланку першості за швидкістю поширення інформації перехоплюють соціальні мережі, довіра до яких значно зростає через ряд різних соціальних та психологічних чинників, але максимально доступним та розповсюдженим каналом для передачі інформації в Україні залишається телебачення.

Основні функції ЗМІ:

• пізнавальна (задоволення інформаційних потреб суспільства);

• забезпечення гласності, контролю і спостереження за діями суб'єктів влади, політичної соціалізації (участь у процесі засвоєння індивідом політичних знань, норм і цінностей суспільства);

* формування громадянськості, підтримку або критику програм і діяльності держави, державних органів, органів місцевого самоврядування, громадських організацій, партій тощо.

При функціональному відтворенні фактів, необхідно враховувати ту обставину, що особисті думки та висновки самого журналіста, що виступає каналом передачі інформації до аудиторії, не мають бути висвітленими, оскільки його завданням є відтворення тієї або іншої соціальної реальності без привнесення особистісного. Така пове- дінкова функція носить «роботизований» характер щодо відтворення соціальної інформації. На практиці роботу журналіста має змінити «програмований робот», інакше розібратись в об'єктивності висвітлення неможливо.

Особливе місце в публічно-політичному процесі, окрім загальних функцій, засоби масової інформації мають ще свої специфічні функції, властиві лише їм. До них належать функції редагування (відбір і коментування окремих фактів, деталей), підбір формату подачі матеріалу, підбір висловлювань. Наприклад, висвітлення українськими ЗМІ подій на Сході України будуть кардинально різнитись з російськими через кардинально протилежні національні інтереси країн. Незважаючи на чесність та сумлінність журналістів тієї чи іншої сторони, в обох випадках відбувається процес формування громадської думки, через що ЗМІ завжди будуть ідеальним полем маніпуляцій суб'єктів публічної політики всіх рівнів і масштабів.

Маніпулювання - це прихований вплив, факт здійснення якого не повинен бути поміченим об'єктом маніпулювання. Так, П Шилер зазначає, що успіх маніпулювання гарантований тоді, коли об'єкт маніпулювання впевнений, що все, що відбувається, є природнім і неминучим. Для маніпулювання необхідна фальшива дійсність, в якій її присутність не буде поміченою [15, с. 67]. Вітчизняні науковці трактують поняття маніпуляції як спосіб «панування» шляхом духовної дії на людей через програмування їх поведінки з метою спонукати громадськість на вчинки у потрібному маніпулятору напрямі. Ця дія маніпулювання має бути прихованою і спрямованою на психічні структури різного характеру. Звернення аудиторії до емоцій є найпоширенішим прийом маніпулювання [10, с. 137].

Досліджуючи політичні маніпуляції, А. Цуладзе звернув увагу на взаємозалежність політичних маніпуляцій та цілей політичного суб'єкта, визначив три головні цілі маніпулятивного впливу: прихід до влади, реалізація влади, збереження влади. [14, с. 13-15] При реалізації будь-якої з них, варто враховувати політичну систему, яка має визначальний фактор у виборі політичних технологій впливу. Інтерпретуючи подібну манімулятивну дію, С. Жижек, характеризуючи суспільство тоталітарного режиму, зазначає: «Ви вільні приймати рішення за умови, що ви робите правильний вибір» [3].

Дослідники Н. Лімнатіс [7] та С. П Кара-Мурза [4] наполягають на висновку, що в тоталітарному режимі використовується механізм репресій, тобто пряме насилля та пропаганда, що не потребує додаткової маніпуляції. На думку А. С. Крупника, політична маніпуляція можлива лише в умовах демократичного режиму та розвинутого громадянського суспільства. Так, в авторитарному режимі переважно використовується адміністративний ресурс, і тільки в демократичному суспільстві є доцільним вплив на громадську думку через маніпуляції [6, с. 56], коли громадськість нібито самостійно дає оцінку ситуації чи проблемі й має широкий вибір альтернативних джерел інформації, зокрема недостовірної. Як приклад, апелювання недостовірною інформацією з вибіркового опитування населення, неякісний рейтинг, що є продуктом сумнівних методів дослідження, приховування, викревлення фактів, подання суджень експертів, які підтверджують хибно сформовану дійсність аудиторії - це не що інше, як симуляції щодо практики плюралізму думок та є не менш небезпечним за маніпулювання.

Сучасні політичні процеси в Україні маніпулятивною дією спотворюють реальні події. Так, відео телеканалу сусідньої країни від 25 травня 2014 року [9] спотворило інформацію про підрахунок голосів президентських виборів в Україні, показавши картинку з сайту Центральної виборчої комісії, де перше місце посідав кандидат Дмитро Ярош з відривом у 30 % від інших кандидатів. Згодом з'ясувалось, що сайт неодноразово піддавався хакерським атакам, що й призвело до показу недійсної графіки виборчого процесу на телеканалі. Резонанс від цього повідомлення та інших недостовірних новин на центральних телеканалах Росії викликав хвилю непорозумінь та критики телеглядачів. Але помітним став вплив зазначених ЗМІ на формування громадської думки жителів Південно-східних регіонів України. За результатами опитування Фонду «Демократичні ініціативи», 35-40 % мешканців півдня і сходу України дізнаються новини саме з російського телебачення [13]. Це дає змогу визначати, що населення Східних областей України виявляє довіру російським ЗМІ і автоматично погоджується зі світосприйняттям, що ті транслюють. З іншого боку, подібна дія ЗМІ має вплив і на сприйняття політичних процесів в Україні росіянами. Дієвість інформаційних маніпуляцій у Росії протягом року підтверджує висновок Російського центру досліджень - у травні 2014 майже половина (49 %) росіян сказали, що вони погано ставляться до України, у квітні того ж року цей показник був 25 % [12]. Тобто формування недостовірного образу України, розділення її території на частини постає перед аудиторією російських телеканалів цілком природньою і навіть необхідною.

Доречним буде зазначити, що громадська колегія зі звернень громадян щодо діяльності преси РФ визнала один із сюжетів Дмитра Кісільова таким, що не відповідає журналістським стандартам, ігноруючи аналіз інших робіт цього журналіста [8]. Подібний характер маніпулятивного впливу мають й інші приклади. Так, 16 травня у випуску «Вестей» на «России 1» вийшов репортаж про бої під Слов'янськом, де з'являються кадри з сюжету телекомпанії ВД дворічної давності про контртерорис- тичну операцію в Кабардино-Балкарії [11]. Це лише декілька із баготьох прикладів маніпуляції громадською думкою журналістів РФ.

За попередньої влади в Україні також існувала практика маніпулювання громадською думкою. Так, під час революції 2013-2014 років використовувалися методи дезінформації. Водночас, не всі українські медіа заплямовані брехнею. З метою викриття згаданих порушень з'явились нові ресурси, які займаються виключно викриттям інформаційних маніпуляцій ураїнських та російських зМі, зокрема, це проект «Стоп-фейк», проект «Дошка приниження» від Телекритики.

У науковій літературі розробляються різні класифікації та характеристики маніпулятивних впливів. Так, М. Й. Варій виокремлює три рівні маніпулювання:

• перший рівень - посилення існуючих у свідомості людей потрібних маніпулятору ідей, мотивів, цінностей;

• другий рівень - пов'язаний із частковими, малими змінами поглядів на ті чи інші події, процеси, факти, що також впливають на емоційне і практичне ставлення громадськості до конкретного явища;

• третій - докорінна, кардинальна зміна поглядів через поширення сенсаційних, драматичних, надзвичайно важливих для громадськості повідомлень [1].

Політолог та публіцист Сергій Кара-Мурза дає три головні характеристики маніпуляції:

• область впливу маніпуляції - виключно психічна структура людської особистості, ні в якому разі не фізичне тіло;

• маніпуляція - непомітна і таємна для об'єкта маніпуляції;

• маніпуляція вимагає спеціальних знань та вмінь.

Враховуючи ці характеристики, визначаємо маніпуляцію як технологію, що широко застосовується в різних сферах. І. В. Рейтерович описує політичні технології як сукупність послідовно застосовуваних процедур, прийомів і способів діяльності, спрямованих на найбільш оптимальну та ефективну реалізацію цілей і завдань конкретного суб'єкта політичної діяльності (особистості, політичні і суспільні групи, політичні партії, громадські об'єднання) [2, с. 379]. Отже, маніпулювання інформацією - це частина більш широкого та ємкого процесу, який сягає в даному контексті геополітичного масштабу.

Досліджуючи поняття «маніпулювання», визначаємо, що воно близьке та тісно пов'язане з пропагандою та рекламою в методах вливу. Докладніше в таблиці 1.«Види маніпулятивного впливу».

Маніпулятивні технології мають місце у всіх сферах соціального буття, зокрема в пропагандистській діяльності. Пропаганда - це позитивне повідомлення про неконкретний об'єкт для максимально широкої аудиторії, також це діяльність, спрямована на популяризацію і поширення ідей у суспільній свідомості. Пропагувати - означає усно, через радіо, телебачення, друковані засоби масової інформації чи за допомогою інших засобів поширювати ідеї, теоретичні знання, погляди, переконання тощо [22]. Явище пропаганди складне та має свої особливості:

• «біла» пропаганда (відоме джерело, правдиве повідомлення);

• «сіра» пропаганда (джерело невідоме, істинність не встановлена);

• «чорна» пропаганда (фальсифікація джерела і повідомлення).

Пропаганда реалізується різними комунікативними технологіями. Теорія масової комунікації вказує на головні канали цілеспрямованого впливу на свідомість людини: реклама, лідери громадської думки, близьке оточення. Причетність державного управління до різного роду пропаганди полягає у розрізненні політичних систем, рівні громадянської свідомості суспільства, де застосовується пропаганда. У цьому контексті пропагандою можна називати національну ідею певної держави, ґрунтовний аналіз якої може призвести до неймовірних висновків. В Україні, наприклад, національна ідея протягом 23 років відсутня - це, з одного боку, дозволило громадянам самостійно шукати відповідь на філософські питання, які ставив ще у 1917 році М. Грушевський, а саме - хто такі українці і чого вони хочуть. З іншого боку, спричинило до стороннього впливу «ворожих» інформаційних систем, що винищило громадянську самоіндетифікацію українця як такого для певної категорії суспільства. Об'єктом впливу маніпулятивного впливу стає громадська думка.

Таблиця 1. Види маніпулятивного впливу