Сутність соціального інституту сім’ї як головного об’єкта державної демографічної політики

СУЩНОСТЬ СОЦИАЛЬНОГО ИНСТИТУТА СЕМЬИ КАК ГЛАВНОГО ОБЪЕКТА ГОСУДАРСТВЕННОЙ ДЕМОГРАФИЧЕСКОЙ ПОЛИТИКИ

В статье раскрыты основные признаки социального института семьи, с помощью которых определена сущность семьи как объекта государственной демографической политики. Доказано, что социальный институт семьи является главным объектом государственной демографической политики по воспроизводству населения.

Ключевые слова: социальный институт семьи, демографическая политика, государственное регулирование, государственное регулирование института семьи.

У сучасному українському суспільстві глибинні трансформаційні процеси торкнулись усіх без винятку сфер суспільного життя. Як правило, соціальна сфера є найменше адаптованою до таких викликів, оскільки вони пов'язані зі зміною норм та ціннісних орієнтацій, які суспільство не може швидко поповнити іншими. Результатом цього стає зрушення вже усталених зв'язків, відносин, життєвого укладу, світогляду. Демографічна криза, яку переживає вже досить тривалий час Україна, є одним із прикладів таких перетворень. Несприятлива демографічна ситуація пов'язана в першу чергу з кризою сім'ї, з її неспроможністю виконувати свою репродуктивну функцію, зі зниженням її репродуктивного потенціалу.

Така ситуація для всього суспільства та держави являє собою загрозу катастрофічної депопуляції. Саме тому державна політика повинна бути націлена на збереження генофонду нації шляхом застосування всіх можливих важелів державного впливу для підтримки та зміцнення інституту сім'ї. Це потребує запровадження науково обґрунтованої цілісної системи державного регулювання розвитку сімейно-шлюбних відносин в українському суспільстві. З цією метою необхідно провести теоретичне опрацювання основних категорій та понять для розкриття сутності явища сім'ї в історико-аксіологічному контексті дослідження.

Проблемами сім'ї як об'єкта державного впливу займається ряд науковців, які досліджують питання, пов'язані з соціальною, сімейною політикою та демографією. Серед них назвемо С. Гончарову, Т Кондратюк, О. Палія, Е. Лібанову, О. Макарову, В. Скуратівського, Л. Чуйко та багатьох інших. Проте, недостатніми є розробки з аналізу соціального інституту сім'ї як об'єкта державної демографічної політики.

Метою роботи є визначення сутності соціального інституту сім'ї як головного об'єкта державної демографічної політики.

Основою будь-якої держави є суспільні інститути. Незалежно від державного строю та форми правління суспільні інститути відіграють основну роль в діяльності держави. Державотворчим інститутом є сім'я, оскільки остання є зменшеною копією державної моделі. Вивчаючи окрему сім'ю, її розвиток, можна побачити повну картину розвитку держави, в якій вона живе.

Сім'я як осередок відтворення населення здійснює значний вплив на певні демографічні показники. Так, від середньої кількості дітей в сім'ї залежать показники росту населення. Тим самим сім'я виступає як безпосередній об'єкт демографічної політики держави, оскільки соціальне управління демографічними процесами є неможливим без глибокого вивчення проблем сучасної родини. Для простого відтворення населення важливим є те, в яких умовах формується сім'я, наскільки вона є стабільною та якою мірою в ній забезпечується відтворення населення. Відповідно до Концепції державної сімейної політики, сім'я є інтегральним показником суспільного розвитку, який відображає моральний стан суспільства і є могутнім фактором формування демографічного потенціалу країни [16].

Теоретико-методологічні засади державного впливу на розвиток та функціонування сім'ї потребують теоретичного розкриття сутності основних категорій та понять. Перш за все, звернемося до етимології слова «сім'я». Сім'я (від старослав'янського) раніше трактувалась як спільне проживання людей під одним дахом, включаючи челядь, домочадців, холопів [9, с. 254]. Пізніше поступово це слово втратило таке значення та в процесі урбанізації і до сьогодні стало використовуватися для визначення нуклеарної сім'ї (від лат. nucleus ядро), тобто групи родичів у складі батьків та дитини/дітей, які проживають разом. Зазначимо, що в українській науковій літературі існує синонімічний термін до «сім'ї» «родина» [21, с. 224, 593]. Проте значення останнього дещо відрізняється. Родина (від слов'янського «род») охоплює більшу кількість осіб, декілька поколінь, цілий рід. Незважаючи на використання цих слів в якості синонімів, перевага в законодавчих документах та в науці державного управління надається терміну «сім'я» у сучасному трактуванні цього слова.

Феномен сім'ї є багатогранним та неоднозначним. Вона є об'єктом вивчення багатьох суспільних наук соціології, права, економіки, демографії, психології, педагогіки та інших. Це зумовлює наявність великої кількості визначень, які змінюються як з розвитком кожної конкретної науки, так і з розвитком самої сім'ї. У кожній галузі сім'я досліджується в певному розрізі та під тим кутом зору, який є притаманним тільки тій чи іншій науковій дисципліні. Так, економісти розуміють сім'ю як соціальну основу домогосподарства, тобто як виробничий і споживчий осередок [6, с. 11], сукупність осіб, які проживають разом, об'єднані родинними зв'язками і загальним бюджетом [15]. Фахівці з правознавства надають таке визначення «сім'ї» це коло осіб, які пов'язані правами та обов'язками, що витікають із спорідненості, усиновлення або інших юридичних фактів [18]. В педагогіці під сім'єю розуміють виховний колектив, який в першу чергу виконує функцію соціалізації та в якому закладені основи педагогічної культури [10]. У психологічних дослідженнях сім'я вивчається з точки зору взаємовідносин між її членами з наголосом на вплив цих відносин на внутрішню структуру сім'ї [3; 11]. Соціологія відзначається наявністю багатої палітри визначень цього явища через те, що саме ця наука займається дослідженням сім'ї найдовше та найґрунтовніше. Соціологи надають таке трактування сім'ї група осіб, об'єднаних зв'язками спорідненості, дорослі члени якої беруть на себе відповідальність за опіку над дітьми [5].

У контексті демографічних досліджень сім'я є осередком демопроцесу та первинною ланкою відтворення майбутніх поколінь [8; 14]. В демографічному енциклопедичному словнику знаходимо таке визначення «сім'ї» «засноване на шлюбі або кровній спорідненості об'єднання людей, пов'язаних спільністю побуту та взаємною відповідальністю» [7, с. 395].

Проте, не зважаючи на множинність визначень цього явища в різних науках, фахівцями в галузі державного управління не було здійснено спроб надати власного трактування даному феномену як об'єкту державного регулювання. В багатьох нормативно-правових актах можна зустріти вживання терміну «сім'я», проте в жодному з них немає його визначення. Лише в Сімейному кодексі України (ст. 3) вказується на те, що «сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства» [19]. В цьому та в більшості вищенаведених визначень містяться лише ті або інші ознаки досліджуваного соціального інституту: наявність шлюбу або кровної спорідненості; спільне проживання або спільне домогосподарство, бюджет; взаємні права та обов'язки членів сім'ї; наявність психологічних, моральних та етичних норм.

Однак ґрунтування лише на цих ознаках не розкриває повністю сутності цього явища як об'єкта державного регулювання, оскільки з огляду на них регулятивні дії держави спрямовані лише на відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими родичами, на їхні права, обов'язки та відповідальність. До компетенції держави має відноситись вирішення значно ширшого кола питань, пов'язаних із сімейним способом життя.

Для того, щоб з'ясувати, на вирішення яких саме питань стосовно сім'ї повинна бути спрямована державна демографічна політика, доцільним буде звернутися до чинних у соціології підходів до розгляду сім'ї.

Таких підходів є два. Представники першого з них (Н. Б. Бабенко, О. І. Бондарчук, Е. Берджес, В. І. Зацепіна, Г. Сімпсон та ін.) розглядають досліджуване явище як малу соціальну групу, або як мікрооб'єкт, прихильники іншого як соціальний інститут, або макрооб'єкт. Дослідники, які схильні до визначення сім'ї як малої соціальної групи, зосереджуються на суто внутрішніх міжособистісних стосунках, що складаються між її членами.

Прибічники іншого підходу (М. Елмер, Л. А. Зубенко, М. Я. Соловйов, Х. Шельський та ін.) зауважують, що сім'я як макрооб'єкт є соціальним інститутом, який вивчається в контексті соцієтальних процесів у взаємодії з іншими інститутами суспільства і в масштабах історичного часу. Сім'я як соціальний інститут орієнтована на виконання корисних соціальних функцій та на зовнішні зв'язки, а отже на співпрацю та відносини з іншими соціальними інститутами, як суспільство, ринок, держава тощо. У такій якості сім'я виступає повноправним суб'єктом суспільних відносин, є відкритою системою, що надає їй здатність впливати на суспільні процеси та в, свою чергу, піддаватись зовнішнім впливам. Як соціальний інститут сім'я має певні права та обов'язки, що регламентуються законодавством на рівні інших соціальних інститутів.

Отже, сім'я являє собою складне явище, що має подвійний характер. Це обумовлює її здатність змінюватись під зовнішнім впливом політичних, економічних, соціальних та інших відносин, одночасно зберігаючи власну автономію та незалежність. З точки зору об'єкта державного регулювання, не можна розглядати сім'ю лише як соціальний інститут, зосереджуючись виключно на її зовнішніх зв'язках, без урахування рис малої соціальної групи, оскільки суспільство здатне існувати в тому разі, якщо індивіди через посередництво сім'ї мотивуються до задоволення суспільних потреб.

Більшість зарубіжних та вітчизняних вчених погоджуються з тим, що зміни в сутності, формах та типах сім'ї, їхню динаміку відображають функції сім'ї. Під функціями дослідники визначають «певні види діяльності в системі суспільних відносин» [4, с.15], «засіб прояву активності, життєдіяльності сім'ї та її членів, що тісно пов'язані з потребами суспільства в інституті сім'ї та з потребами особистості в приналежності до сімейної групи» [13, с. 42]. До основних функцій сім'ї відносяться репродуктивна, соціалізації, інкультурації (виховання), рекреації та господарська.

Не поглиблюючись в проблему класифікації функцій сучасної сім'ї, зауважимо, що в усіх класифікаціях незмінно виділяється її репродуктивна функція, функція відтворення нових поколінь. Вона розглядається як окремо, так і в комбінації з виховною функцією. Деякі вчені [22, с. 141-142] вказують на те, що сім'я відрізняється від інших суспільних інститутів тим, що вона є єдиним інститутом, що забезпечує фізичне відтворення людей. Сім'я є єдиною соціальною системою, яка збільшується, розростається не за рахунок прийняття нових членів ззовні, а завдяки народженню дітей. Цим вона підтримує біологічну безперервність суспільства. Інститут сім'ї орієнтований на себе, на сімейний спосіб життя, тобто на екзистенціальне відновлення поколінь в суспільстві, тоді як інші соціальні інститути орієнтовані на реалізацію цілей власного збереження.

Як зміст кожної функції, так і вся їхня система змінюються з розвитком суспільства. Так можна бачити відповідність сім'ї суспільним умовам її існування. Сім'я «повинна розвиватися з тим, як розвивається суспільство, та повинна змінюватись з тим, як змінюється суспільство» [12, с. 37].

З розвитком суспільства відбуваються певні трансформації деяких функцій сім'ї: вони або відходять до компетенції інших суспільних інститутів, або «відмирають». Лише репродуктивна функція залишилася прерогативою цього соціального інституту, хоча й в ході історичного розвитку набуває нового змісту.

Проте треба чітко усвідомлювати, що роль сім'ї як демографічного осередку, її значення у відтворенні населення неможна обмежувати суто фізичним відновленням поколінь. Тому під час формування та вироблення державної демографічної політики не треба зводити останню до розгляду сім'ї як такої, що виконує репродуктивну функцію, будучи об'єктом цієї політики.

Ще однією унікальною функцією, притаманною цьому інституту, є функція первинної соціалізації. Сім'я, батьки відіграють дуже велику роль в підготовці до шлюбу та майбутнього сімейного життя своїх дітей. Досвід життя в батьківській сім'ї закладає основи виконання в майбутньому всіх сімейних ролей наступних поколінь. Тобто, саме сім'я формує основи демографічних настанов і подальшої демографічної поведінки індивіда. Тому цей елемент має яскраво виражену демографічну спрямованість.

Іншими компонентами сімейної функції, в яких чітко виражена демографічна складова, є охорона сім'єю здоров'я своїх членів та функція соціального контролю.

Таким чином, можна говорити не про одну демографічну функцію сім'ї, а про цілий їх набір. Виокремлення зі всієї багатоскладності життєдіяльності сім'ї тільки деяких її аспектів можливе лише абстрактно. Насправді всі ці функції є тісно пов'язаними з рештою. Тому виділення для аналізу деяких з них передбачає необхідність вивчення взаємозв'язку цього аспекту життєдіяльності сім'ї з усіма іншими.

Одним із таких важливих аспектів життєдіяльності інституту сім'ї є ціннісний. За думкою відомого англійського соціолога-феноменолога Д. Уолша, при виробленні демографічної політики помилково спиратися лише на статистичні дані про явища демографії (вікова структура, розмір сім'ї, міграція, чисельність населення тощо), які представляються суто об'єктивними. Насправді «аналіз доводить, що для їхнього пояснення необхідно інтерпретувати пов'язані з ними соціальні значення» [1, с. 25]. Таким чином, демографічна політика повинна зважати на зміну думок, мотивів, настанов, ціннісних орієнтацій, причому не лише з огляду на інструментальний аспект досягнення цілей або задоволення потреб.

У докторській дисертації О. В. Радченка зазначається, що конституювання цінностей системно відбувається на рівні взаємодії «індивід-соціум-держава», де цінності виступають загальнообов'язковими нормами соцієтального існування, що формують з сукупності індивідів цілісну та єднісну соціальну систему суспільства [17, с 120]. Науковець також вказує на наявність у логічно структурованих цінностей потенціалу високої мобільності, що зумовлюється формуванням та підтримкою їх кожною соцієтальною одиницею громадянином, сім'єю, групою, країною тощо [17, с. 25]. Зважаючи на те, що сім'я є спільністю людей, об'єднаних єдністю життєвих цінностей, поданий автором дисертаційного дослідження ланцюг взаємодії, на нашу думку, доцільним було б доповнити ще однією складовою сім'єю. Це зробить його найбільш повним, зважаючи на формування та передачу соціальних цінностей та ціннісних орієнтацій від індивіда суспільству та державі через посередництво сім'ї. Сімейні цінності є різновидом та генетичним похідним від соціальних цінностей, що включені до сфери сім'ї, знаходячи там нове життя і нове значення. Виключна роль сім'ї в процесі створення, відновлення та збереження соціальних цінностей полягає в тому, що саме там вони набувають приватного, індивідуального характеру сімейних цінностей. Під сімейними цінностями слід вважати культивовану в суспільстві сукупність уявлень про сім'ю, що впливає на вибір сімейних цілей, засобів організації життєдіяльності та взаємодії [20]. До них можна віднести материнство та батьківство, подружнє життя, спільність господарських інтересів, значущість спорідненості, особлива роль батька/мати/ жінки/чоловіка в сім'ї, традиційна моногамія, повага та любов між членами сім'ї тощо. Однією з головних природних потреб людини є потреба в дітях, у продовженні роду, тобто репродуктивна потреба. Для особистості задоволення потреби в материнстві та батьківстві, у продовженні власного роду є особистісною потребою та цінністю, яка, власне, задовольняється та існує лише в межах сім'ї, передаючись через традиції, стаючи таким чином сімейною цінністю. У той же час, це має велике значення і для держави, оскільки наявність та збереження репродуктивної сімейної цінності означатиме підтримку демографічної ситуації, вирішення проблеми із відтворенням населення в країні, виховання повноцінних членів громадянського суспільства. Отже, суспільство по відношенню до сімейних цінностей є певним фундатором та конструктором, а сім'я акумулятором, зберігачем та транслятором.

У реаліях нашої країни в умовах стрімкого переходу від тоталітарного до соціал-демократичного політичного режиму відбувається одночасний процес відмирання старих та появи ще незвичних нових цінностей. Тому ще й досі спостерігається певна суперечка між процесом адаптування до нових цінностей (який виражається бажанням до саморозвитку, самоорганізації, самоконтролю, наміру самостійно вирішувати питання, які входять до прерогативи особистого життя, задовольняти власні потреби) та тривалим пануванням минулих цінностей (тобто невмінням досягати вищезазначених цілей через ще нещодавній досвід патерналістського минулого). Такий перехід від традиційного способу життя до модернізаційного дещо сповільнюється і ускладнюється тим фактом, що в нашій країні «не створено ефективних інститутів, які б забезпечували безконфліктне співробітництво, діалог між цінностями спільнот, які стали на шлях модернізації традиційного типу, і цінностями ідеологічного суспільства, не виявилось достатньо розвиненою здатність долати історично сформований розкол між архаїчною культурою, та культурою, яку намагаються досягти» [2, с. 116]. Тому сім'я виявляється тією єдиною «амортизаційною опорою», яка є спроможною протистояти різноманітним політико-соціальним ризикам (наприклад, тоталітаризму і індивідуалізму в їхніх граничних проявах) і яка виступає надійною фортецею для людини, суспільства, держави в той час, коли її цінність як соціокультурної цілісності підпадає під сумнів. й> Таким чином, ознайомившись із основними ознаками соціального інституту сім'ї, необхідних для виявлення сутності цього явища, та теоретичними підходами щодо його визначення, можна зробити такі висновки.

1. Жодна з наук немає уніфікованого визначення поняття «сім'я». Наявні трактування інституту сім'ї не відповідають цілям і завданням науки державного управління, а отже існує потреба у винаходженні власного визначення цьому явищу. Це, на нашу думку, дозволить, по-перше, провести більш глибокі теоретичні розвідки сутності сімейних відносин, їхнього місця та ролі у суспільстві, по-друге, визначити межі компетенції держави та її окремих владних органів щодо сім'ї як об'єкта державної демографічної політики і, по-третє, підвищити ефективність механізмів підтримки інституту сім'ї з метою забезпечення розширеного відтворення населення України.

2. Під сім'єю як об'єктом державної демографічної політики, на наш погляд, слід розуміти стійку організацію життєдіяльності людей, об'єднаних системою ціннісних орієнтацій, норм, правил, які регламентують відносини між її членами задля виконання демографічних функцій, основною з яких є репродуктивна.

3. Беручи до уваги таке розуміння соціального інституту сім'ї як об'єкта державної демографічної політики, держава в особі певних її органів має здійснювати регулюючий вплив, спрямований на підтримку, зміцнення та розвиток досліджуваного інституту з метою досягання цілей демографічної політики. Для цього необхідно гармонійно поєднувати використання усіх механізмів державного управління для підтримки та розвитку сім'ї, ґрунтуючись на принципах поваги та збереження її автономії і незалежності.

демографічний державний сім'я соціальний

Література

1. Антонов А. И. Микросоциология семьи / А. И. Антонов М. : ИНФРА-М, 2005. 368 с.

2. Ахиезер А. С. Социокультурные механизмы циклов культуры // Искусство ситуации смены циклов : Междисциплинарные аспекты исследования художественной культуры в переходных процессах. М. : Наука, 2002. С. 116-135.

3. Бондарчук О. І. Психологія сім'ї : курс лекцій / О. І. Бондарчук К. : МАУП, 2001. 96 с.

4. Волков А. Г. Семья объект демографии /Г Волков М. : Мысль, 1986. 271 с.

5. Гіденс. Е. Соціологія / Е. Гіденс ; [пер. з англ.Шовкун, А. Олійник] / [наук. ред. О. Іващенко]. К. : Основи, 1999. 726 с.

6. Голод С. И. Семья и брак: историко-социологический анализ / С. И. Голод. С.Пб. : Петрополис, 1998. 271 с.

7. Демографический энциклопедический словарь / редкол. : Д. И. Валентей (гл. ред.) [и др.]. М.: Советская энциклопедия, 1985. 608 с.

8. Демографічна криза в Україні [монографія] : проблеми дослідження, витоки, складові, напрями протидії / [ред. В. Стешенко]. К. : Інститут економіки НАН України, 2001. 560 с.

9. Етимологічний словник української мови в 7 т. / редкол. : О. С. Мельничук (год. ред.) [та ін.]. К. : Наукова думка, 2006 Т 5. 704 с.

10. Жаровцева Т Г Неблагополучна сім'я : своєрідність, проблеми, педагогічна підтримка / Т Г Жаровцева; АПН України. Південний науковий центр. Південноукраїнський держ. педагогічний ун-т ім. К. Д. Ушинського.: СВД М. П. Черкасов, 2004. 191 с.

11. Кляпець О. Я. Психологічні чинники вибору молодою людиною цивільного шлюбу : автореф. дис... на здобуття наук. ступеня канд. психол. наук : спец. 19.00.05 «соціальна психологія; психологія соціальної роботи» / О. Я. Кляпець. К., 2004. 21 с.

12. Маркс К., Сочинения / К. Маркс, Ф. Энгельс. 2-е изд. М. : Гос. изд. полит, лит., 1957. Т 9. 701 с.

13. Мацковский М.С. Социология семьи: проблемы теории, методологии и методики / М. С. Мацковский. М. : Наука, 1989. 120 с.

14. Медков В. М. Демография : учебник [для студ. социол и гуманит. факультетов и вузов.обучающихся по спец. 020300 «Социология» ] / В. М. Медков. М. : ИНФРА-М, 2003. 544 с. (Серия «Высшее образование»).

15. Основи економічної теорії: [підручник] / Крупка М. І., Островерх П. І., Реверчук С. К. К.: Атіка, 2001. 344 с.

16. Про Концепцію державної сімейної політики : Постанова Верховної Ради України від 17 вересня 1999 р. № 1063-XIV.

17. Радченко О. В. Ціннісний вимір трансформації державно-політичного режиму в України» дис... д. з наук д.у. спеціальність 25.00.02 «механізми державного управління» / О. В. Радченко, Х., 2010. 458 с.

18. Ромовська З. В. Сімейне законодавствоУкраїни : Ґендерна експертиза. / З. В. Ромовська ; [відп. ред. Т М. Мельник]. К. : Логос, 2001. 40 с.

19. Сімейний кодекс України: Прийнятий 10 січня 2002 р. К.: Істина, 2002.72 с.

20. Сімейні цінності [Електронний ресурс] Режим доступу : ru.wikipedia.org/wiki/семейные_ценности.

21. Словник української мови : в 11 т / редкол. : К. Білодід [та ін.]. К.: «Наукова думка», 1977. Т 8. 927 с.; Т 9 916 с.

22. Щепаньский Я. Элементарные понятия социологии ; [пер. с польського М. М. Гуренко] / Я. Щепаньский М. : Прогресс, 1969.240 с.

Размещено на Allbest.ru