Корупція в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

Корупція в Україні

Виконала: Риженкова А.А.

Київ 2011

Вступ

Корупція є однією з найактуальніших соціальних проблем сучасності. Деякі дослідники взагалі вважають, що корупція стала основною політичною проблемою кінця XX століття. За будь-яких підходів та оцінок однозначно одне - корупція є проблемою, розв'язання якої для багатьох країн є надзвичай но актуальною справою. Це повною мірою стосується України, високий рівень корумпованості якої визнано її політичним керівництвом, законодавчим органом, вітчизняними та зарубіжними аналітиками, відповідними міжнародними інституціями.

Корупція в сучасних умовах стала чинником, який реально загрожує національній безпеці і конституційному ладу України. Це явище негативно впливає на різні сторони суспільного життя: економіку, політику, управління, соціальну і правову сфери, громадську свідомість, міжнародні відносини. Корумповані відносини все більше витісняють правові, етичні відносини між людьми, із аномалії поступово перетворюються у норму поведінки.

В останні роки в Україні у сфері протидії корупції зроблено досить багато - прийнято спеціальний антикорупційний закон та низку інших законодавчих актів антикорупційного спрямування, схвалено Концепцію боротьби з корупцією, роз роблено спеціальну антикорупційну програму, на політичному рівні проголошено курс на посилення протидії цьому злу, запроваджено систематичне проведення на найвищому рівні організаційних заходів за участю керівників правоохоронних та інших державних органів, присвячених питанням протидії корупції тощо.

Однак, ці та інші, здійснювані в державі та суспільстві, за ходи не привели до відчутних позитивних результатів у справі протидії корупції. Причин тому багато - як об'єктивних, так і суб'єктивних. Одна з них полягає у тому, що протягом існування України як незалежної держави антикорупційні процеси не мали належного наукового забезпечення. Власне, на сьогодні проблему протидії корупції визначають три аспекти, співіснування яких є досить парадоксальним фактом: по-перше, вона є надзвичайно актуальною для соціального життя загалом і для юридичної науки і практики зокрема, що визнається і підкреслюється усіма; по-друге, про неї надзвичайно багато говорять політики, журналісти, інші категорії громадян; по-третє, при цьому вона характеризується низьким рівнем наукового до слідження.

Констатація низького рівня дослідження не говорить про відсутність будь-яких наукових досліджень проблеми протидії корупції. Вони є, але їх рівень не відповідає потребам антикорупційної діяльності, яка є комплексом правових, адміністративних, виховних та інших заходів, що здійснюються з метою забезпечення законності діяльності органів державної влади, професійного і чесного виконання службовцями своїх повноважень, недопущення встановлення корумпованих зв'язків, виявлення фактів корупційних діянь, притягнення до відповідальності винних осіб, мінімізації наслідків такого роду діянь, усунення причин та умов, які сприяють корупційним право порушенням.

При цьому не дослідженими належним чином залишається низка ключових для антикорупційної діяльності питань.

Ключовим питанням, яке не має на сьогодні чіт кого і однозначного вирішення, є питання щодо визначення поняття корупції. У широко вживаний термін "корупція" різними авторами вкладається найрізноманітніший зміст, починаючи від зведення корупції до такого злочину як одержання хабара, закінчуючи визначенням корупції за допомогою загальних формулювань, які не містять конкретних ознак право порушення (стійкий зв'язок, система взаємовідносин тощо). Не з'ясовано також, чи можливо дати універсальне поняття корупції, яке б відповідало вимогам різних галузей науки, що становить корупція у правовому відношенні тощо. Разом з тим, визначення поняття корупції дає можливість визначитись з колом корупційних діянь, а також наповнити конкретним юридичним змістом зазначений термін.

До числа не вирішених питань, які мають важливе теоре тичне і практичне значення для антикорупційної діяльності, відноситься і питання про механізм корумпованих відносин. З'ясування цього питання дозволить не лише більш глибоко і точно визначити соціальну сутність корупції та її правову природу, але і виробити адекватні заходи протидії цьому злу. Іншими словами, механізм протидії корупції повинен виходи ти з механізму корумпованих відносин.

Особливості корупційних процесів та антикорупційної діяльності в Україні - це цілий комплекс питань, які потребують свого дослідження. Відповідь на них дасть змогу визначити закономірності розвитку корупційних процесів, їх тенденції, недоліки антикорупційного законодавства, основні проблеми, які виникають у його застосуванні, інші причини неефективної антикорупційної діяльності.

Корупція в Україні: поняття, структура, особливості.

Корупція існує у всіх країнах, однак існує в різних пропорціях, на різних рівнях та має різну природу свого походження. В Україні ж корупція не існує - вона процвітає. Перш ніж ми почнемо аналізувати таке миле для серця українця слово як корупція, визначимось з дефініцією. Корупція (від лат. corrumpere - псувати) - протиправна діяльність, яка полягає у використанні службовими особами їх прав і посадових можливостей для особистого збагачення; підкупність і продажність громадських і політичних діячів. Логічно також було б диференціювати корупцію на декілька рівнів. Для цього ми використаємо поділ корупції на маленьку (дрібні службовці та чиновники), середню (умисні бюрократичні перепони, кумівство) та велику або інституційну (легальна корупція), яку зробив сучасний німецький економіст та діяч християнсько-демократичного руху Норберт Нойгауз.

В Україні, яка має не дуже багату економічну структуру, структура корупції цілком повна і включає в себе всі перелічені рівні корупції.

Однак проблема не лише в тому, що корупція існує, проблема в тому, що вона для багатьох вигідна і напряму пов'язана з українською політикою. Наприклад, високопоставлений політик Я. вирішив йти на вибори, для цього йому, звісно, потрібно знайти кошти. Використати їх з держбюджету напряму він не може, тому він укладає усну угоду з бізнесменом, суть якої полягає у тому, що за створення політиком тих чи інших преференцій для його бізнесу він профінансує його виборчу кампанію. Таким чином, гроші потрібні на політику - на передвиборчу кампанію: купівля ефірного часу в ЗМІ, діяльність штабів, можливо, підкупи деяких посадових осіб, організацію масових мітингів (в Україні після 2004 року вони мають значну цінність) та грандіозних програм соціальної допомоги для бідних. Дивно, але ці дрібні виплати, які є непередбачуваними наслідками демократії та виборів, мають свою світлу сторону - гроші зароблені на корупції повертаються до тих, у кого вони були відібрані.

Крім того, що для багатьох вигідна корупція для багатьох вигідна тіньова економіка. Якщо б бізнесмени платили чесно в бюджет всі необхідні кошти, то використати їх на власний розсуд не зміг би жоден чиновник. Тоді як створюючи для бізнесу умови для ухиляння від податків чиновник отримує гроші у вигляді хабарів, які можна витрати чи то на себе, чи у вигляді відплати за призначення на посаду, чи для політичної кампанії свого патрона, але, як правило, вони витрачаються на всі ці речі.

Будучи тісно пов'язаною з владою, корупція відіграє значну роль у інформаційному полі країни. Боротьба з корупцією стає модним гаслом, який повторюють всі. І коли 45 мільйонів українців виступають проти корупції, виникає запитання, а звідки вона тоді береться? Зрозуміло, боротись з корупцією по телебаченню та в реальності це зовсім різі речі. Ісус колись запитував: "Що легше сказати хворому: "прощаю тобі гріхи"? чи сказати: "встань, візьми постіль та ходи"?(Єв. Марка 2.9). Звісно, легше боротися з міфічними корупціонерами, ніж знайти одного справжнього, а тим паче змінити політикоекономічну систему, яка передбачає корупцію, як системоутворюючий чинник.

До того ж, часто під корупцією розуміють лише її перший рівень, і боротьба з корупцією тільки боротьба з дрібними чиновниками корупціонерами, яких впіймали на гарячому "героїчні українські спецслужби". Другий та третій рівень корупції до уваги часто не беруться. Однак саме ці рівні корупції більш небезпечні, оскільки мають не спонтанний, а системний характер. Тут корупційні гроші циркулюють у напрямку функціонування бюрократичної піраміди - знизу до гори. Саме на найвищій точці політичної системи в Україні замикаються всі найбільші корупційні схеми третього рівня.

Як тільки корупційна система не знаходить своєї найвищої точки, через політичне двовладдя чи політичну кризу, в країні одразу виникають корупційні скандали, адже йде боротьба еліт за преференції для своїх структур. Коли ж настає так звана "політична стабільність", тоді скандалів нема, але це не означає, що не продовжує успішно функціонувати системна корупція.

Трагізм ситуації ще в тому, що українські політики не стільки не хочуть реформувати систему, скільки не знають як це зробити, тому погравшись трохи в борців з корупцією на провідних національних телеканалах вони успішно очолюють прямо чи опосередковано корупційні схеми. Звичайно, в деякій мірі це схоже на боротьбу за найкраще крісло на Титаніку, з старою логікою Людовіка ХV "після мене, хоч потоп", але хто думає про післязавтра, коли висловлюючись мовою кримінального світу "рубить бабло нужно сейчас"? Тому сподіватися на реального борця з корупцією в обличчі високопоставлених чиновників не варто, адже кожен з них розуміє, що насправді він і є цей бюрократичний апарат, зі зловживаннями якого треба боротися. Є деяка надія на соціальну самоорганізацію українців, які зможуть захистити себе від визискувань бюрократичного апарату, але громадяни в цьому плані залишаються інертними. Середньостатистичний український політик скаже: "для того, аби подолати корупцію другого та третього рівнів необхідно починати здалеку - створити дієве громадянське суспільства, яке буде контролювати владу". Але він забуде сказати, що ніхто не знає як це зробити "створити дієве громадянське суспільство".

Правильно говорять ті, що кажуть "корупція породжує бідність", однак правильно говорять і ті, що кажуть "корупція породжує багатство". Втім, найвірніше вважають ті, що говорять: "корупція породжує неефективність". Неефективним стає все від системи охорони здоров'я до провідних галузей економіки, що не робить неможливим існування олігархів, навіть навпаки, але унеможливлює існування того, що західна соціологія обізвала "середнім класом". Тому відсутність цього середнього класу в Україні - частково наслідок корупції, а політична нестабільність - частково наслідок відсутності середнього класу. корупція влада делегітимізація

Ще один наслідок корупції - делегітимізація влади та інституційний підрив державності. Однак корупція делегітимізує владу лише в довгостроковій перспективі, тоді як в короткостроковій вона підтримує систему. Саме вона цементує існуючий політичний порядок, оскільки в породженій ній циркуляції ресурсів вона дублює бюрократичну ієрархію й таким способом підтримує її.

Приберіть корупцію і все розвалиться, позаяк вона єдина дозволяє існувати цьому вкрай неефективному бюрократичному апарату.

Консервативна роль корупції полягає ще й у тому, що корупційні ресурси йдуть на політичну підтримку того чи іншого політика, чим збільшують ймовірність його повторного обирання на посаду, а значить і збереження існуючої політикоекономічної моделі. Однак, якщо посадова особа змінюється, то це зовсім не означає, як ми вже зазначали, зміну системи, а означає зміну осіб на яких ця система працює.

На завершення зазначимо, що боротьба з корупцією в Україні породила один цікавий вислів: в Україні багато хто бореться з корупцією, але корупція завжди перемагає. Попри свою наївність, народна логіка якимось дивним чином точно відображає реальність.

Способи протидії.

Уявлення про особливість корупції в Україні як корупції кризового типу, що вражає не лише державу, а й громадянське суспільство, саму українську націю, обумовлює те, що для ефективної протидії корупції в Україні має бути розроблена адекватна саме цьому типу корупції (а не корупції взагалі) технологія протидії.

Корупція сьогодні в Україні має особливості, які відрізняють її від корупції в розвинутих країнах. Без виявлення цих особливостей не можна розробити адекватні заходи протидії їй. Корупція сьогодні в Україні має ту особливість, що це - корупція кризового типу. Цей тип корупції полягає в тому, що це корупція, яка: а) породжується кризою сучасного українського суспільства (а не лише недосконалістю кримінальної юстиції), б) здатна поглиблювати кризу українського суспільства, маючи властивість зводити нанівець будь-які політичні, економічні, правові, моральні реформи в Україні. У цьому її загроза для національної безпеки України. Це - сьогодні основна загроза українській нації, зокрема політичним, економічним, правовим, моральним, культурним засадам її розвитку. При найближчому розгляді можна побачити, що навіть проблеми, які виникають навколо української мови в Україні мають "корупційний компонент".

Таке уявлення про особливість корупції в Україні як корупції кризового типу, що вражає не лише державу, а й громадянське суспільство, саму українську націю, обумовлює те, що для ефективної протидії корупції в Україні має бути розроблена адекватна саме цьому типу корупції (а не корупції взагалі) технологія протидії.

На наше переконання, цього поки що немає в Україні. Та діяльність в протидії корупції, яка має місце сьогодні в Україні є неадекватною сучасній "українській" корупції. Вона зводиться до "сліпого" маніпулювання змінами у законодавстві (що має вигляд його вдосконалення) і хаотичних дій у "вдосконаленні" інституцій кримінальної юстиції ("правоохоронних органів"). Більш ніж десятилітній досвід такої протидії свідчить про її безплідність. Отже, неврахування закономірностей існування корупції кризового типу в Україні приводить таким чином до волюнтаризму (зокрема законодавчого волюнтаризму, а також політичного волюнтаризму, який проявляється у безсистемному реформуванні інституцій кримінальної юстиції) у протидії цій корупції.

Аналіз практики протидії корупції в Україні вказує на те, що ця протидія не заснована на адекватних уявленнях про корені корупції в Україні. Зокрема, не враховується фактор корупційної активності громадян, і тому все зводиться до корупційної активності посадових (службових) осіб. Це означає, що із стратегії і тактики протидії корупції випадає такий потенціал як "діяльність, спрямована на зменшення корупційної активності громадян", що має, на нашу думку, вирішальне значення для протидії корупції кризового типу.

Включення цього потенціалу у систему протидії корупції передбачає розгортання в Україні діяльності по формуванню антикорупційної культури громадян (зокрема, наприклад, у вигляді розробки і здійснення спеціальної "Програми формування антикорупційної культури в Україні", урахуванням зарубіжного досвіду, в тому числі досвіду формування у громадян "антимафіозної культури" в м. Палермо в Італії).

Необхідність зазначеного вище підходу до вдосконалення протидії корупції в Україні випливає з розроблюваної в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України доктрини протидії злочинності, яка виражається формулою: "соціальна культура громадян плюс кримінальна юстиція". Виходячи з цієї доктрини, існує наступна закономірність: "кримінальна юстиція є ефективною настільки, наскільки розвинутою є соціальна культура громадян, під якою розуміється політична, економічна, правова, моральна культура громадян". Якщо слідувати цій доктрині, то виходить, що ніякі "вдосконалення" кримінальної юстиції (тобто вдосконалення антикорупційного законодавства і антикорупційних інституцій) не будуть давати ефекту, якщо не буде розвинута належним чином антикорупційна культура громадян в Україні.

Для реалізації цієї доктрини В Україні має здійснюватися функція розробки і впровадження в життя єдиної антикорупційної політики в Україні. Як свідчить аналіз світового досвіду, в умовах України органом, який найбільш придатний для здійснення цієї функції є Міністерство юстиції України (за умови відповідного вдосконалення його компетенції з метою адаптації до цієї функції).

Що стосується вдосконалення такого компоненту протидії корупції як вдосконалення кримінальної (антикорупційної) юстиції в поєднанні з формуванням антикорупційної культури в Україні, то тут варто здійснити зокрема наступні заходи:

1. В рамках кримінальної юстиції створити спеціальну підсистему антикорупційної юстиції, яка включала б: 1) відповідні правові норми різноманітних галузей права, спрямовані на протидію корупції - як на запобігання її, так і на забезпечення відповідальності за корупцію; 2) відповідну компетенцію для антикорупційних інституцій, необхідну для ефективної протидії корупції; 3) відповідне фінансове, технічне, науково-методичне, експертне та інше забезпечення антикорупційної юстиції.

2. Створити в Україні функцію (у Міністерстві юстиції Україні) постійного науково-експертного забезпечення протидії корупції, в тому числі вивчення і впровадження в життя зарубіжного досвіду протидії корупції, зокрема діяльності антикорупційної юстиції. Сьогодні є достатньо підстав вважати, що антикорупційна політика, а також стратегія і тактика протидії корупції в Україні є антинауковою. Це є однією з причин її неефективності. Без усунення цього недоліку годі й сподіватися на успіхи у протидії цьому злу. Про це свідчить і зарубіжний досвід.

3. В зв'язку з особливостями корупційної злочинності, в Україні має бути створена спеціальна система органів антикорупційною юстиції, пристосованих для виконання функції розслідування саме корупційних злочинів (з урахуванням, наприклад, досвіду ФБР у США).

4. В Україні якийсь антикорупційний орган має виконувати функцію антикорупційної експертизи нормативно-правових актів, а також рішень державних органів і органів місцевого самоврядування і громадських організацій, партій тощо. Очевидно цим органом має бути Міністерство юстиції України з наданням йому відповідної компетенції.

5. Кримінально-правові норми, що передбачають кримінальну відповідальність за корупційні злочини, можуть ефективно застосовуватися лише за умови належного розвитку іншого (паракримінального) законодавства: конституційного, цивільного, адміністративного, фінансового, господарського, земельного, муніципального тощо. Тому це законодавство має бути приведене у стан, який створював би можливість ефективного застосування кримінального законодавства.

6. Важливим засобом протидії корупції як різновиду зловживання службовими особами законодавством і владою є впровадження в Україні принципу рівності громадянина і держави перед законом і судом. Саме відсутність цього принципу сьогодні приводить до того, що державні службовці під виглядом реалізації пріоритету державних інтересів зловживають своїми повноваженнями. І це робить неможливою протидію цим зловживанням з боку громадян. Виходячи з цього, варто було б законодавчо забезпечити громадянам України право на конституційну скаргу, враховуючи зокрема досвід ФРН.

7. Слід було б також передбачити в Кримінальному кодексі України відповідальність за купівлю-продаж голосів у виборних (представницьких) органах, в тому числі органах місцевого самоврядування.

8. Важливим чинником протидії корупції має стати також законодавче закріплення механізму відповідальності за незаконні рішення, що приймаються колегіальними органами, в тому числі завідомо незаконні рішення судів, прийняті колегіально.

9. Варто розробити і запровадити комплексні технології протидії корупції по основним сферам: державне управління, місцеве самоврядування, правосуддя, будівництво, освіта, медицина і т.п. Ці технології мають складатися з комплексу адекватних заходів, керованих з єдиного спеціального органу: аналітика, експертиза, розвідка, розслідування, судівництво і т.п. Наприклад, виходячи з виявлення корумпованості житлового будівництва, яка спричиняє позаекономічне підвищення ціни на квартири в Києві (за деякими даними ця корупція спричиняє підвищення цін на квартири в Києві близько 30% - так званий "корупційний компонент" ціни).

10. Для здійснення антикорупційного просвітництва і підвищення антикорупційної активності громадян, варто забезпечити поширення в суспільстві інформації про причини та умови, що сприяють корупції, корупційні технології та соціальні (політичні, економічні, правові, моральні) наслідки корупції.

11. Протидію корупції шляхом розвитку соціальної, тобто політичної, економічної, правової, моральної культури громадян слід визнати фактором, без якого неможливим є розвиток української нації.

Це лише деякі пропозиції до створення нової технології протидії корупції - соціального зла, що має здатність зводити нанівець будь-які реформи в Україні і будь-які добрі наміри партій, урядів, парламентів, загрожуючи таким чином здоров'ю нації.

1. Масштаби корупції.

Зменшити рівень корупції можливо, невстановлюючи більш жорсткі покарання для чиновників, а усуваючи корупційні ризики у законах.

Високий рівень корупції в Україні можливо подолати шляхом поступового усунення корупційних можливостей у законах, а не більш жорсткого покаранням чиновників. Деякі кроки у цій сфері можна здійснити і без зміни законів.

"В автошколі нам запропонували здати по $250 й отримати права", - каже 23-річна Катерина, менеджер однієї з київських фірм, яка не побажала назвати свого прізвища. Це було непоганим виходом для дівчини, яка побоювалася іспитів у ДАІ на отримання посвідчення водія, оскільки мала певні проблеми під час практичних занять з водіння.

Сфера діяльності ДАІ є однією з найбільш "хабаромістких" в Україні. Це засвідчили результати двох масштабних досліджень, оприлюднених у червні цього року. Відповідно до даних проекту "Гідна Україна", що здійснюється за фінансової підтримки Агентства США з міжнародного розвитку, в українців найчастіше вимагали хабарі у медичних закладах (62,7%), школах (59,7%), міліції (46,1%) та ДАІ (39,7%). Такі тенденції підтвердило й дослідження у межах проекту протидії корупції в Україні (UPAC) Ради Європи та ЄС. Протягом останніх 12 місяців населення України найчастіше давало хабарі в медичних закладах (16,7%), навчальних закладах (6,6%), ДАІ (6,1%) та міліції (2,4%).

Сфери діяльності ДАІ, медичних закладів, закладів освіти та міліції є найбільш "хабаромісткими" в Україні

Корупція вже давно стала звичним явищем і нормою життя в Україні. Причому рівні хабарів зростають паралельно зі зростанням доходів населення. Це яскраво ілюструє вартість тієї ж "послуги" в ДАІ за отримання посвідчення водія. Ще шість років тому вона коштувала $100.

Громадське сприйняття корупції в Україні, за даними проекту "Гідна Україна", також з кожним роком погіршується. Це відбилося і в щорічному рейтингу міжнародної організації Transparency International, де країни розміщуються за рівнем корупції від мінімального до максимального. У 2008 році Україна посіла 134-ту сходинку серед 180 країн, змістившись зі 118-тої позиції у 2007 році.

Покарання не вихід

Через складність й заплутаність надання послуг українськими органами влади у багатьох випадках саме хабарі допомагають вирішити певну справу. "Корупція дуже часто і є найкращим способом боротьби з бюрократією", - каже Ігор Коліушко, голова правління Центру політико-правових реформ.

Українська система управління по суті залишилася радянською й вона неспроможна ефективно працювати за умов ринкової економіки. Корупційні прояви, що перетворилися на своєрідний ринковий механізм, роблять її більш гнучкою.

Однак така практика з роками викликає все більше й більше невдоволення населення. Якщо у 2003 році, за даними фонду "Демократичні ініціативи", 72% українців були переконані, що під час вирішення більшості питань в органах влади необхідно давати хабарі, то у 2009 році їхня кількість зменшилася до 54%.

Така тенденція має стати вагомим підґрунтям ефективної антикорупційної політики, яка в Україні поки що не має системного характеру. Більшість законодавчих ініціатив у цьому плані скерована на посилення покарань чиновників за хабарі. Саме такі заходи найбільше підтримує і населення.

Більшість законодавчих ініціатив скерована на посилення покарань чиновників за хабарі, що неефективно, бо стосується наслідків, а не причин корупції

Але по суті це не вирішує самої проблеми, бо подібні закони борються з наслідками, а не причинами корупції. "Треба не просто замінити чиновника, який вимагає хабарі, а треба змінити правила гри, - наголошує Володимир Дубровський, старший економіст Центру соціально-економічних досліджень CASE. - Підвищення покарань тільки замикають корупцію у міжособистісних стосунках". А це, зокрема, веде до неефективного функціонування бізнесу. Ті бізнесмени, які вже знайшли свої канали у владних структурах, мають переваги перед новачками, які не можуть достукатися до чиновників, що сприяє монополізації ринку.

Український парадокс

Кардинально змінити ситуацію можна лише шляхом усунення корупційних можливостей у законодавстві. До їх появи, за даними Центру політико-правових реформ, призводять, зокрема, складність процедури отримання послуг в органах влади, особистий контакт заявника і чиновника, обмежений доступ до адміністративного органу, брак інформації про процедуру надання адміністративних послуг, спрямованість діяльності органів влади на стягнення штрафів, а не на їх попередження.

Кардинально змінити ситуацію можна лише шляхом усунення корупційних можливостей у законодавстві. Перший крок на цьому шляху - адміністративна реформа

Одним з перших кроків у цьому напрямі мало би стати проведення адміністративної реформи. Саме з неї починали країни Східної Європи після розпаду соціалістичного табору.

В Україні вона досі не проведена. Однією з основних її складових є прийняття Адміністративно-процедурного кодексу, який чітко визначатиме стандарти роботи органів виконавчої влади - вимоги до заяв, права заявників і зацікавлених осіб, функції виконавчого органу, строки вирішення справ, порядок оскарження рішень органів влади й інше. "В органах виконавчої влади та місцевого самоврядування процедура майже не врегульована, - зазначає Віктор Тимощук, заступник голови правління Центру політико-правових реформ. - Максимум, що може бути, - це визначення певного терміну".

Над створенням відповідного кодексу українські науковці почали працювати ще з кінця 1990-х років. Остаточна його версія була готова у 2006 році, але до цього часу цей документ не прийнято. Він вже втретє внесений до парламенту. Остання провальна спроба його розгляду була у березні цього року. Тоді ж народні депутати провалили й законопроект про доброчесну поведінку державних службовців, яким чиновникам забороняється використовувати у власних цілях державне майно, брати родичів на підпорядковані посади, приймати рішення, щодо яких вони мають конфлікт інтересів, брати подарунки.

Згори ці зміни навряд чи відбудуться, бо найменше у них зацікавлені представники влади

Українські реалії переконливо доводять, що згори ці зміни навряд чи відбудуться, бо найменше у них зацікавлені саме представники системи управління. "Закони скроєні не під людей, а під чиновників, - наголошує Володимир Дубровський. - Корупційні доходи живлять підтримання цієї системи, і весь апарат налаштований на те, щоб підтримувати закони такими, як йому зручно".

Зміни законодавства, на думку експерта, мають ініціюватися знизу, зокрема через громадські об'єднання, як це робиться у всьому світі.

Але українці в основній масі цього ще не усвідомили. Лише 17,8% громадян України, за даними дослідження проекту "Гідна Україна", вважають, що саме звичайні громадяни є найбільш відповідальними за боротьбу з корупцією.

Більшість українців переконані, що боротьбою з корупцією має займатися влада, і водночас не вірять, що вона на це спроможна

Натомість більше половини респондентів переконані, що цим мають займатися вищі органи влади - Президент і його адміністрація, Верховна Рада та Кабмін. Водночас переважна більшість українців впевнена, що влада всіх рівнів неспроможна це зробити. Цей парадокс у сприйнятті проблеми корупції в Україні соціологи спостерігають протягом кількох останніх років. "Я гадаю, що цей парадокс викликаний тим, що українці погано розуміють, як треба боротися з корупцією, - каже Юхані Гросман, директор проекту "Гідна Україна". - Вони погано розуміють причинно-наслідкові зв'язки корупції".

Висновок

Незважаючи на величезні масштаби корупції, рух у напрямі руйнації налагодженої системи корупції вже розпочався. І найбільш ефективні кроки на цьому шляху були ініційовані саме знизу. Це, зокрема, запровадження зовнішнього тестування на основі досвіду проведення тестів у Києво-Могилянській академії, прийняття законів про державну регуляторну політику та дозвільну систему, розроблених за участю представників бізнесу.

Суттєво зменшити корупційні можливості чиновників можна не лише з допомогою тривалого шляху змін до законодавства. Багато новацій, на думку експертів Центру політико-правових реформ, цілком реально запровадити і без змін законів. На це потрібна лише воля керівників органів самоврядування.

Суттєво зменшити корупційні можливості чиновників можна і без змін законодавства, перш за все мінімізувавши контакти чиновників з громадянами

І тут найперше, що потрібно зробити, - мінімізувати особисте спілкування громадян з чиновниками, які готують або приймають рішення. Цього можна досягти за допомогою використання поштового зв'язку та електронної пошти, створення єдиних офісів, де громадяни можуть здати відразу всі документи, впорядкування черг, збільшивши години прийому чиновників, покращення інформування громадян через створення довідкових служб та електронних ресурсів з детальним переліком усіх послуг і процедурою їх надання, запровадження механізму сплати штрафів через банківські установи, а не на місці перевірки інспекторами.

Першою досвід електронного урядування взялася розвивати міська влада Львова. 16 червня відповідний проект презентував мер міста Андрій Садовий. На своєму електронному порталі міська влада планує запровадити онлайн-консультування мешканців та прийняття їхніх звернень через інтернет. При цьому заявник зможе дізнатися, хто з чиновників у певний момент розглядає його запит і коли він може отримати відповідь.

Найкращим способом боротьби з корупцією на персональному рівні є знання

А поки будуть запроваджені всі ці новації по всій Україні, кожен може суттєво зменшити корупційні ризики для себе, детально вивчивши процедуру надання потрібної послуги з боку держави. "Найкращим способом боротьби з корупцією на персональному рівні є знання, - наголошує Ігор Коліушко. - Чим більше людина знатиме законодавство, механізми вирішення певного питання, тим більше вона буде захищеною від корупції".

Використана література та джерела

1. Камлик М., Невмержицький Є. В. Корупція в Україні. - К.: Знання, КОО, 1998.

2. Мельник М. І. Корупційні злочини: сутність і поняття // Право України. - 2000. - № 11.

3. Камлик М., Невмержицький Є. В. Корупція в Україні. - К.: Знання, КОО, 1998.

4. Шалгунова С.А. Питання попередження хабарництва та корупції в органах внутрішніх справ // Конститутійні гарантії захисту людини у сфері правової діяльності. Дніпропетровськ: 1999.

5. http://sd.net.ua/2010/07/30/korupciya-v-ukrayini-analitichna-sxema.html

6. http://narodna.pravda.com.ua/politics/47ecdd7bdfcfc/

7. http://novynar.com.ua/analytics/government/72994

8. Камлик М. І. Невмержицький Є. В. Про результати дослідження проблем, що пов'язані з протидією корупції в Україні. // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). - 2000. - № 2. - с. 92 - 101.

Размещено на Allbest.ru