Органи виконавчої влади України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський університет права

Національної академії наук України

Залікова робота

Органи виконавчої влади України

Ящук О.В.

Київ - 2011

Зміст

Вступ

1. Поняття органів виконавчої влади

2. Система органів виконавчої влади та принципи їх побудови

3. Компетенція органів виконавчої влади

4. Правове становище Кабінету Міністрів України

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Для України, яка після Всеукраїнського референдуму 2000 року ступила на шлях реформування та оновлення конституційного законодавства, важливим завданням є проаналізувати теоретичні основи та існуючу практику діяльності органів державної влади. Саме з'ясування місця виконавчої влади у співвідношенні з іншими гілками - законодавчою та судовою дає можливість визначити наскільки забезпечується в державі принцип розподілу влади, як необхідний атрибут демократичного суспільства.

Збудувати ефективний владний механізм можна лише шляхом активного і широкого використання наукових підходів у формуванні принципово нової моделі публічної влади та модернізації її інститутів. У зв'язку з цим особливої ваги набуває наукове осмислення суспільно-політичних реалій, правильний вибір стратегії подальшого розвитку основних інститутів державної влади, подолання притаманних їм недоліків з метою створення ефективно функціонуючого державного механізму.

Термін "виконавча влада" за часи радянської влади був фактично вилучений з наукового, зокрема конституційно-правового, обігу.

Тоді домінувала теорія про поєднання у радах законодавчої і виконавчої влади. За весь період радянської влади так і не було сформовано справжньої нормативно-правової бази, яка б організаційно-функціонально закріплювала статус виконавчого апарату рад (оскільки сутня характеристика цих органів взагалі не була з'ясована).

На жаль, до цього часу не розроблений і не розглянутий закон про виконавчу владу, незважаючи на те, що це питання давно поставлено на порядок денний.

Досліджуючи проблему адміністративно-правових засад функціонування виконавчої влади в Україні за мету ставиться показати та проаналізувати основні принципи, на яких базується система органів виконавчої влади, виділити її основні структурні ланки і з'ясувати основні функції та повноваження, що на них покладені.

1. Поняття органів виконавчої влади

Виконавча влада - влада, що має право безпосереднього управління державою. Носієм цієї влади в масштабах усієї країни є уряд. Назва уряду встановлюється Конституцією і законодавством. Частіше за все уряд має офіційну назву - Ради або Кабінети міністрів. У Швейцарії, наприклад, - це Федеративна Рада, в Італії - Рада Міністрів, у Японії - Кабінет. Очолює уряд його глава. Як правило, це прем'єр-міністр (наприклад, у Франції). Або - голова Ради Міністрів (Італія), канцлер (ФРН), державний міністр(Норвегія).

Виконавча влада діє безупинно і скрізь на території держави (на відміну від законодавчої і судової), спирається на людські, матеріальні та інші ресурси, здійснюється чиновниками, армією, адміністрацією тощо. Це створює основу для можливої узурпації всієї повноти державної влади саме виконавчими органами. Тут важливі діючі механізми "стримувань і противаг" як із боку законодавчої (через розвинуте законодавство і контроль), так і з боку судової влади (через судовий контроль і конституційний нагляд) [9, с.71]. виконавчий влада публічний

На сучасному етапі розбудови Української держави існують: державне управління, успадковане від колишнього СРСР, і виконавча влада, проголошена Конституцією України.

Виконавча влада - влада, що має право безпосереднього управління державою. Носієм цієї влади в масштабах усієї країни є уряд. Назва уряду встановлюється Конституцією і законодавством. Виконавча влада і державне управління є "статикою" і "динамікою" управлінської сфери діяльності держави.

Що стосується місця виконавчої влади в системі єдиної державної влади, то воно визначається перш за все метою діяльності виконавчої влади - забезпечення реалізації прав і свобод людини і громадянина.

Оскільки органами виконавчої влади розробляються і реалізуються державно-владні рішення, їх варто відрізняти від тих організаційних структур держави, у яких створюються матеріальні, соціальні й культурні цінності. Насамперед: а) від державних підприємств, що здійснюють економічну діяльність на базі державної власності; б) від державних установ, що надають соціальні й культурно-духовні послуги; в) від державних організацій, що виконують організаційні функції в різних соціальних сферах.

Наведене дає можливість зробити висновок про те, що орган виконавчої влади (державного управління) - це організація, яка с частиною держав-ного апарату, мас певну компетенцію, структуру, територіальний масштаб діяльності, утворюється у порядку, встановленому законам або іншим правовим актом, володіє певними методами роботи, наділена повноваженнями ви-ступати за дорученням держави і покликана у порядку виконавчої діяльності здійснювати керівництво економікою, соціально-культурним будівництвом та адміністративно-політичною діяльністю.

2. Система органів виконавчої влади та принципи їх побудови

Конституція України дає підстави виділяти у складі системи органів виконавчої влади наступні види органів [1]:

-вищий орган у системі органів виконавчої влади - Кабінет Міністрів України;

-центральні органи виконавчої влади (ЦОВВ) - міністерства та інші

центральні органи виконавчої влади;

-місцеві органи виконавчої влади - обласні (Київська і Севастопольська міські), районні державні адміністрації.

Слово "система" грецького походження й означає порядок, обумовле-ний планомірним правильним розташуванням частин цілого.

Численні та різноманітні органи виконавчої влади утворюють відповідну систему, ефективність діяльності якої залежить від ступеня впорядкованості, організованості, злагодженості в усіх ланках 1. У єдину систему їх об'єднує зміст діяльності - виконавчо-розпорядчий і спільна основа заснування (утворення) - державна власність. Кожний орган виконавчої влади - від центрального до місцевого - виступає суб'єктом права державної власності, наділяється статусом юридичної особи й водночас розв'язує різні питання оперативного управління та охорони цієї власності.

Вагоме значення має положення Конституції про те, що "Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади" (частина перша ст. 113). Це означає, що Кабінет Міністрів - як уряд - очолює систему органів виконавчої влади, і отже, усі інші - центральні та місцеві - органи виконавчої влади мають бути підпорядкованими (підвідомчими) Кабінету Міністрів, йому підконтрольними і підзвітними.

Згадане положення ст. 113 Конституції є принциповим, оскільки до прийняття Конституції України 28 червня 1996 р. Президент України був водночас главою і держави, і главою виконавчої влади. Зараз він формально (легально) не очолює виконавчої влади, але завдяки окремим своїм повноваженням має великий вплив на неї.

Статус Кабінету Міністрів України як вищого серед органів виконавчої влади підтверджується і п. 9 ст. 116 Конституції, згідно з яким Кабінет Міністрів України "спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади" [1].

Ланкою органів виконавчої влади, безпосередньо підпорядкованою Кабінету Міністрів, є міністерства та інші ЦОВВ.

Враховуючи неодноразові випадки згадування в Конституції України такої формули, як "міністерства та інші центральні органи виконавчої влади", слід зробити висновок, що міністерство є провідним видом центральних органів виконавчої влади. І це невипадково, оскільки лише керівник міністерства - міністр - є членом уряду.

Зокрема, незрозуміле, яке місце у ній посідає Рада міністрів Автономної Республіки Крим. Адже, з одного боку, відповідно до частини другої ст. 135, "...рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим... приймаються відповідно до... актів... Кабінету Міністрів України та на їх виконання". А з іншого - Раду міністрів Автономної Республіки Крим (АРК) не згадано в розділі VI Конституції "Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади". Хоча цілком очевидна "прив'язка" цього та інших органів виконавчої влади в АРК до місцевого (територіального) рівня.

Наступне питання полягає в тому, чи означає закріплення в Конституції України видів органів виконавчої влади встановлення вичерпної класифікації органів виконавчої влади.

Слід вважати, що конституційна легітимізація згаданих вище трьох рівнів органів виконавчої влади означає лише те, що їх існування є обов'язковим для системи органів виконавчої влади в Україні. Водночас зміст Конституції аж ніяк не виключає, на наш погляд, можливості існування якихось додаткових видів органів виконавчої влади, що посідали б певне проміжне міс-це стосовно згаданих основних структурних рівнів.

Адже Конституція не містить вичерпного визначення всіх елементів системи органів виконавчої влади. Натомість, згідно з п. 12 частини першої ст. 92 Конституції, виключно законами України визначаються "організація і діяльність органів виконавчої влади" [1]. Тобто Конституція виносить розв'язання питання про можливість існування у системі органів виконавчої влади, поряд з основними рівнями, деяких інших, неосновних рівнів на розсуд законодавця шляхом прийняття відповідних законів. Тож наявність будь-яких інших видів органів виконавчої влади - це справа поточного державотворення.

Тим більше, що існуюча класифікація органів виконавчої влади не досить досконала.

Наприклад, не досить зрозуміла характеристика "центральних" органів поряд з "вищим". Адже уряд, у певному розумінні, - також "центральний" (якщо, наприклад, виходити з територіальних масштабів діяльності) орган.

Отже, все говорить за те, що конструкція системи органів виконавчої влади має бути рухливою, динамічною - за умови, звичайно, стабільності її основоположних параметрів. Саме вони і є предметом конституційно-правового регулювання. Все інше має бути продуктом поточної політики держави.

В тексті Конституції України не дається вичерпної класифікації органів виконавчої гілки влади. Конституція чітко визначає:

-по-перше, лише основні структурні рівні системи органів виконавчої влади;

-по-друге, на кожному такому рівні (окрім вищого) - лише основні види органів [1].

Координація виявляється в об'єднанні координуючим органом підпорядкованих або підконтрольних йому органів для виконання певних завдань.

У побудові структури системи органів виконавчої влади використовуються також різні принципи визначення і розподілу компетенції окремих органів. Найбільш поширеними у вітчизняній практиці є:

-функціональний принцип - коли орган спрямований на виконання однієї чи кількох функцій державного управління: міністерства фінансів, праці та соціальної політики, Антимонопольний комітет, Державна податкова адміністрація, Державний комітет статистики і т. ін.;

- галузевий принцип - коли орган здійснює керівництво однією чи кіль-кома галузями державного управління: міністерства палива та енергетики, освіти і науки, транспорту, Національне космічне агентство, Пенсійний фонд і т. ін.;

-програмно-цільовий принцип - коли орган створюється для цілеспрямованого вирішення конкретної проблеми (програми) вагомого суспільного значення: Фонд державного майна (для здійснення програми приватизації), Національний координаційний центр адаптації військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, та конверсії колишніх військових об'єктів (для вирішення відповідних проблем, позначених у назві даного органу).

В окремих випадках зазначені принципи тією чи іншою мірою поєднуються. Наприклад, при визначенні компетенції Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції одночасно застосовано функціональний (в частині формування економічної політики) і програмно-цільовий (в частині здійснення програми європейської інтеграції України) принципи. Аналогічним чином вбачається поєднання принципів структурування системи органів виконавчої влади і в Міністерстві з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

3. Компетенція органів виконавчої влади

Компетенція є визначальним елементом правового статусу (правового становища) органу виконавчої влади і являє собою комплекс повноважень зі здійснення виконавчої влади.

Кожний орган виконавчої влади наділений державою відповідною компетенцією, яка закріплена у правових актах Але система органів державної влади закріпленою у певному акті компетенцією як сукупністю компетенцій кожного окремого органу виконавчої влади, як відомо, формально не наділена. Цей висновок має теоретичне і практичне значення особливо у нинішніх умовах державно-правового будівництва, проведення широкомасштабної адміністративної реформи.

Встановлення компетенції органів виконавчої влади має проводитись обов'язково за умови попереднього визначення їх функцій та методів діяльності.

Засобами визначення й зміни компетенції органів виконавчої влади є її централізація, децентралізація, деконцентрація, делегування, субсидіарність.

Централізація компетенції органів виконавчої влади - це нормативно-правове забезпечення здійснення функцій держави переважно її центральними органами.

Децентралізація компетенції органів виконавчої влади - це передача центральними органами виконавчої влади виконання функцій держави місцевим органам виконавчої влади.

Деконцентрація компетенції органів виконавчої влади - це розподіл виконання функцій держави на горизонтальні й вертикальні рівні системи органів виконавчої влади.

Делегування компетенції органів виконавчої влади - це узгоджена на підставі рішення відповідного органу або договору передача владних повноважень від одного органу до іншого.

Субсидіарність компетенції органів виконавчої влади - це взаємодоповнююча реалізація власних повноважень органами виконавчої влади [11, с.58].

Найбільш типовими є наступні рівні визначення компетенції органів виконавчої влади: 1) конституційний рівень; 2) рівень законів і підзаконних нормативно-правових актів; 3) договірний; 4) пов'язаний із делегуванням повноважень одним органом іншому.

Перші два рівні досить поширені у державотворчій практиці України, два останніх нині практично не мають у ній місця, але дещо згодом можуть, як здається, набути необхідного поширення.

Зрозуміло, що в певний час всі названі рівні визначення компетенції органів виконавчої влади можуть використовуватися у розумних співвідношеннях, які мають бути зумовлені потребами розвитку держави і суспільства.

Компетенція органів виконавчої влади спрямована на те, щоб втілити в життя демократичну сутність держави: держава не стоїть над громадянами, а існує для громадян, надає їм державні управлінські послуги, створює умови для всебічної реалізації їхніх прав та свобод, здійснює захист їхніх інтересів. Компетенція за своїм соціальним і функціональним призначенням спрямована на раціональне функціонування державної влади і обумовлена, передусім, потребами громадянського суспільства, а також ступенем "зворотного зв'язку" між державною (зокрема виконавчою) владою і суспільством [11, с.63].

Отже, компетенція органу виконавчої влади як організаційно-правова категорія є комплексом його повноважень, тобто прав і обов'язків, визначених відповідним органом державної влади (Верховною Радою, Президентом України, Кабінетом Міністрів тощо) у певних нормативно-правових актах, шляхом реалізації яких орган виконавчої влади здійснює свою діяльність.

4. Правове становище Кабінету Міністрів України

Кабінет Міністрів України - відповідно до Конституції України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади.

До складу Кабінету Міністрів України входять Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр, три віце-прем'єр-міністри, міністри. Законом "Про Кабінет Міністрів України"; нормативними актами Президента України і Кабінету Міністрів України [13, с.419].

Під час розгляду питання про надання згоди на призначення на посаду Прем'єр-міністра України у пленарному засіданні Верховної Ради України бере участь Президент України.

При формуванні нового складу Кабінету Міністрів України новопризначений Прем'єр-міністр України вносить Президенту України подання про призначення членів Кабінету Міністрів України відповідно до вимог Конституції України та Закону "Про Кабінет Міністрів України".

Подання Прем'єр-міністра України стосовно персонального складу Кабінету Міністрів України може вноситися єдиним списком. Подання також можуть вноситися окремо на кожну посаду члена Кабінету Міністрів України. На кожну посаду члена Кабінету Міністрів України Прем'єр-міністром України вноситься одна кандидатура.

Подання про призначення членів Кабінету Міністрів України щодо кандидатів на відповідні посади вносяться разом з:

1) відомостями про громадянство;

2) відомостями про освіту;

3) відомостями про трудову діяльність і автобіографією;

4) декларацією про особисті доходи, зобов'язання фінансового характеру та майновий стан за рік, що передує року подання;

5) відомостями про перебування у складі керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку;

6) відомостями про судимість кандидата.

Закон "Про Кабінет Міністрів України" регламентує повноваження Уряду у сферах: економіки та фінансів; соціальної політики, охорони здоров'я, освіти, науки, культури, спорту, охорони навколишнього природного середовища та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій; правової політики, законності, забезпечення прав і свобод людини і громадянина; зовнішньої політики; національної безпеки й обороноздатності; у сфері вдосконалення державного управління та державної служби [2].

Кабінет Міністрів України організовує проведення єдиної політики у сфері державної служби, вживає заходів щодо кадрового забезпечення органів виконавчої влади, управління державними підприємствами, установами та організаціями, підготовки і підвищення професійного рівня кадрів держав-них службовців.

Кабінет Міністрів України з власної ініціативи або за дорученням Верховної Ради України розробляє і подає на розгляд Верховної Ради України плани організаційних, фінансових, матеріально-технічних інформаційних за-ходів для впровадження законів у життя.

Кабінет Міністрів здійснює інші функції та повноваження, які визначаються Конституцією і законами України, та функції, що визначаються актами Президента.

Кабінет Міністрів у разі необхідності може передавати для тимчасово-го чи безстрокового виконання окремі функції та повноваження міністерствам, іншим центральним і місцевим органам виконавчої влади, якщо інше не передбачено законом, з одночасною передачею їм фінансових і матеріальних ресурсів, необхідних для належного виконання цих функцій та повноважень. Кабінет Міністрів забезпечує нагляд і контроль за виконанням делегованих ним функцій і повноважень, несе відповідальність за результати їх виконання [19, с.218].

Взагалі ж, що стосується повноважень Кабінету Міністрів України, уявляється, що навряд чи доцільно викладати перелік всіх повноважень Уряду України в різних сферах, оскільки діяльність цього органу пов'язана, насамперед, з оперативним управлінням, яке здійснюється не лише в правовій формі, а й організаційній. Зазначимо, що законодавство більшості країн світу не містить розгорнутих положень щодо компетенції уряду. Як правило, до основних повноважень уряду відноситься, звичайно, здійснення загального керівництва і управління справами держави, виконання законів, які стосуються Уряду, складання й реалізація Державного бюджету, координація діяльності окремих міністерств і відомств.

Для здійснення кваліфікованої допомоги Кабінету Міністрів Прем'єр-міністр своїм розпорядженням може утворювати постійні або тимчасові робочі та консультативні органи Кабінету Міністрів у формі рад, комітетів чи комісій.

До участі в робочих та консультативних органах Кабінету Міністрів залучаються народні депутати України, державні службовці, науковці та інші фахівці на громадських засадах. Працівники непідвідомчих Кабінету Міні-стрів органів та організацій залучаються за їх згодою.

Отже, законодавство України, зокрема Конституція та Закон України "Про Кабінет Міністрів України" визначають вищим колегіальним органом виконавчої влади Кабінет Міністрів України, який у своїй діяльності підпорядкований Президентові України, підзвітний Верховній Раді України і керується Конституцією, законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, Програмою діяльності Уряду, схваленою Верховною Радою України.

Висновки

Виконавча влада - влада, що має право безпосереднього управління державою. Носієм цієї влади в масштабах усієї країни є уряд. Назва уряду встановлюється Конституцією і законодавством. Частіше за все уряд має офіційну назву - Ради або Кабінети міністрів. Державна влада нерозривно пов'язана з політичною владою. Конкретно цей зв'язок виявляється у соціальна-політичній функції виконавчої влади, яка спрямовує владно-політичну та владно-адміністративну діяльність усієї системи виконавчих органів на чітке і неухильне виконання законів та інших нормативно-правових актів і безпосереднє керівництво об'єктами управління.

Суб'єктами виконавчої влади в Україні, які здійснюють перелічені функції, є: органи загальної компетенції - вищі органи у системі органів виконавчої влади; органи спеціальної компетенції - центральні органи державної виконавчої влади; місцеві органи державної виконавчої влади. У своїй сукупності суб'єкти виконавчої влади утворюють єдину систему органів.

Виконавчій владі та системі її органів присвячено розділ VI Конституції "Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади".

Очолює систему Кабінет Міністрів України - вищий орган виконавчої влади. Середньою ланкою цієї системи є міністерства, державні комітети та центральні органи державної виконавчої влади, зі спеціальним статусом, підпорядковані Кабінету Міністрів України. Органами виконавчої влади України місцевого або територіального рівня є, по-перше, органи виконавчої влади загальної компетенції, місцеві державні адміністрації в областях і районах, які підзвітні і підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня. По-друге, до цього рівня належать також органи спеціальної (галузевої та функціональної) компетенції, які безпосередньо підпорядковані як центральним органам виконавчої влади, так і відповідним місцевим органам виконавчої влади.

Повноваження міністерств, інших центральних органів виконавчої влади сформульовані у відповідних Положеннях про ці органи.

Компетенція місцевих державних адміністрацій визначена у ст. 119 Конституції України та Законі України "Про місцеві державні адміністрації" від 9 квітня 1999 р.

У межах своєї компетенції вищі органи виконавчої влади організують реалізацію внутрішньої і зовнішньої політики Української держави; здійснюють керівництво і регулюють соціально-економічну сферу; забезпечують єдність системи виконавчої влади; спрямовують і контролюють діяльність підлеглих органів виконавчої влади; здійснюють управління власністю незалежно від її форм; розробляють і реалізують загальнодержавні програми.

Список використаних джерел

1. Конституція України від 28 червня 1996 р.

2. Закон України "Про Кабінет Міністрів України"

3. Закон України "Про центральні органи виконавчої влади" від 17 березня 2011 р. №3166-VI

4. Указ Президента України "Деякі питання організації роботи міністерств, інших центральних органів виконавчої влади" від 24 грудня 2010 р. р. №1199

5. Указ Президента України "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" від 09 грудня 2010 р. №1085/2010 р. (із змінами внесеними Указами Президента України від 28 грудня 2010 р. №1245/2010, від 6 квітня 2011 р. №370/2011)

6. Авер'янов В.Б., Крупчан О.Д. Виконавча влада: конституційні засади і шляхи реформування. - Xарків: Право, 1998. - 37 с.

7. Адміністративне право України. Підручник для юрид. вузів і фак. / За ред. Ю.П. Битяка. - Харків: Право, 2001. - 528 с.

8. Гладун З. Конституція і система органів виконавчої влади України // Вісн. Укр. акад. держ. управління при Президентові України. - 2002. - № 3. - С.3-27

9. Державна виконавча влада в Україні: формування та функціонування // Збірник наукових праць: В 2 ч. Ч. 1. / Наук. кер. Н.Р. Нижник. - К.: Вид-во УАДУ, 2000. - 154 с.

10. Державне управління в Україні: організаційно-правові засади: Навчальний посібник / Н.Р. Нижник, С.Д. Дубенко, В.І. Мельниченко та ін. / За заг. ред. Н.Р. Нижник. - К.: Вид-во УАДУ, 2002. - 164 с.

Размещено на Allbest.ru