Перспективи розвитку правової держави в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

2

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ПРАВА

ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ В УКРАЇНІ

Виконали:

студентки ІІ курсу

групи Д-22

Кулик Олена

Сухоставська Христина

Київ 2011

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. Загальні положення про правовому державу: ідея, поняття, ознаки, принципи

РОЗДІЛ ІІ. Втілення концепції правової держави в Україні: реалії та перспективи

ВИСНОВОК

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

свободи права людина правова держава

ВСТУП

Пошук шляхів втілення ідеї про щастя на землі, свободу від страху і злиднів здійснювалася протягом всієї людства історії. Писалися трактати, народжувалися теорії, щось вмирало, але найцінніше, найсуттєвіше відбиралося і зберігалося, щоб з часом з цих розрізнених фрагментів людство реалізувало свою споконвічну мрію про найкращий державний устрій. Проте такі теорії впродовж тривалого часу залишалися переважно літературним явищем.

Наприкінці ХVIII століття, коли з`явилися політико-правові концепції, яким була притаманна докладна теоретична розробка питання про цілі і способи їх вдосконалення суспільства, про співвідношення держави і права, суспільства та індивіда, ситуація докорінно змінилася. Особливе місце серед них посідає вчення про правову державу, історія утвердження якої ілюструє певні етапи в процесі розвитку юридично-правової та суспільної думки. З ідеєю правової держави пов'язувалися пошуки більш досконалих і справедливих форм життя, в яких закон обов'язковий як для громадян, так і для самої держави.

Проголошення незалежності України є історичною закономірністю, віковічним прагненням Українського народу до відновлення своєї державної незалежності. Актуальність обраної теми дослідження проявляється у тому, що досягнення Україною самостійності дає можливість побудувати власну правову державу.

Метою даної роботи є аналіз загальних положень про концепцію правової держави, перспективи встановлення та реалізації на практиці її ідей в функціонуванні Української держави. Дане питання потребує детального розгляду та аналізу з позиції того, що адаптація України до вимог моделі правової держави повинна здійснюватися з урахуванням її історично-політичних, соціальних, культурних особливостей, національної самобутності нашої держави.

Структурно науково-дослідна робота складається з вступу, двох розділів, висновку та списку літератури, що включає перелік джерел мережі Internet, які були використані під час опрацювання обраної теми.

РОЗДІЛ І Загальні положення про правовому державу: ідея, поняття, ознаки, принципи

Правова держава, спочатку як певна ідея, теорія і концепція, а потім - і відповідна практична модель влаштування держави в суспільстві, має історичний генезис і сучасні варіанти її розуміння. Практичне значення концепції правової держави зумовлюється тим, що вона концентрує, втілює прогресивні здобутки людства у державно-правовій сфері. Вже саме поняття правової держави є загально цивілізаційним надбанням, загальнолюдською цінністю політико-юридичної цілеспрямованості.

Словосполучення «правова держава» не можна визначити юридично точним, тому що державу не можна уявити без права. Право і держава виникають майже одночасно, розвиваються у тісному взаємозв'язку. Право - одна з ознак існування держави. Ідеї правової держави не поглинають усіх інших характеристик держави. Вони акцентують увагу на засадах (рівності, свободи, справедливості) здійснення соціальних відносин, у тому числі і державних [1;ст.112-113]. Взагалі ж, як ідея, концепція, теорія, а потім і практика поняття правової держави бере свій початок ще з античних часів. Воно виникло як контрбаланс автократії та свавіллю. Ще Платон [2]зазначав, що він передбачає близьку загибель держави, де закон не має сили і перебуває у чиїсь владі. Панування ж закону над владарями - це шлях рятування держави. Цю ж ідею поділяв і розвинув Арістотель, який зазначав, що там, де немає влади закону, немає місця для жодної форми державного режиму і що закон має панувати над усім [3].

Стародавній Рим, перейнявши весь історичний досвід Стародавньої Греції, всю передову філософію, закони і принципи права, вважав, що право - це мистецтво добра і справедливості, що право і юридичні закони виражають або повинні виражати справедливість. Упродовж тривалого періоду після розпаду Римської імперії політико-правове вчення не розвивалося (деяке пожвавлення процесу його становлення спостерігається лише з ХІ - ХІІ століття), однак поширення в Європі римського права і римських традицій призводить до зміцнення підвалин державності, розуміння закону як волі народу, а відтак і визнання певної залежності від нього верховної влади.

Теорії та ідеї античних юристів та мислителів щодо проблеми формування правової держави поступово стали центральними у концепціях представників юридичної думки Середньовіччя і Нового часу. Про це свідчить творчість Фоми Аквінського, Джона Уікліфа, Марсилія Падуанського, Генрі Бректона та інших. До ключових тенденцій у розвитку політичної науки варто віднести обґрунтування світського характеру держави, державного суверенітету та верховної влади. Невід`ємним елементом теорії правової держави є також розроблена Ж.-Ж. Руссо концепція суверенітету, що заснована на ідеї, згідно з якою держава виникає внаслідок суспільного договору, а відтак перебуває на службі у суспільства [3; ст.149]. Теоретично концепцію правової держави було оформлено значно пізніше - під час боротьби проти феодального свавілля, а також на початку й розвитку буржуазних революцій та утвердження нового ладу. Розвиток політичної науки початку ХVІІІ століття спричинив формування поняття правової держави, яке набуло в працях германських і англійських філософів цілісного вигляду. В основі цього вчення - визнання природних прав людини та ідея обмеження цими правами самої держави, уявлення про державну владу як похідну від прав людини, ідеї народного суверенітету і народного представництва, принципи поділу влади та збалансування окремих гілок влади.

Головним фундатором зазначеної концепції цілком заслужено вважається видатний німецький філософ Іммануіл Кант ( хоча сам він вживав дещо інший термінологічний вислів - «правовий державний устрій». Держава, на його думку, повинна забезпечити тріумф права. При цьому право оцінюється з точки зору людей, тому що до нього вводиться категоричний імператив, який стосовно права вимагає вчиняти зовнішньо так, щоб вільне виявлення того свавілля було сумісно з волею кожного, згідно із загальним законом. Відповідно до цього: «Право - це сукупність умов, за якими свавілля одного сумісно із свавіллям іншого з точки зору всезагального закону свободи» [4;ст.120]. Кант обґрунтував і детально розробив філософську основу теорії правової держави, центральне місце в якій займає людина. Верховенство народу через верховенство Конституції, що виражає його волю, обумовлює свободу, рівність і незалежність усіх громадян у державі, що виступає як “об'єднання множини людей, підпорядкованих правовим законам”[5].

Філософська концепція правової держави по Канту зробила значний вплив на подальший розвиток політико-правової думки і практику державно-правового будівництва.

Вперше, сам термін «правова держава» з'явився на початку ХІХ століття в працях німецьких юристів і філософів: К. Велькера (1813р.), І.-Г. Фрайхера фон Аретіна (1824р.) і Роберта фон Моля (1832р.). Роберт фон Моль вперше зробив юридичний аналіз даного поняття і ввів його в науковий обіг. Він розглядав правову державу як категорію безпосереднього вчення про державу, яка постійно розвивається, і ставив таку державу п'ятою за порядком після патріархальної, патримоніальної, теократичної та деспотичної держави. Сам науковець пояснив розуміння терміну так: «Правова держава не може мати ніякої іншої мети, ніж впорядкувати буття людей таким чином, щоб підтримувати кожного члена суспільства і сприяти йому у найбільш всебічному і вільному користуванні його сил… З одного боку, основоположенням правової держави є свобода її громадян, з другого - існує безліч випадків, коли індивід потребує допомоги з боку держави. При цьому важливо зрозуміти захист, що надається громадянину, і обмеження, не перетворюючи перше на друге. Усяке вручання держави там, де людині має вистачити її сил - порушення вищих основ правової держави» [6].

Проблеми поняття, ознак, принципів правової держави займалися не тільки зарубіжні, а й вітчизняні вчені. Першим серед них треба назвати професора Київського університету К.О. Неволіна, який у своїй праці «Энциклопедия законоведения» вперше в Україні прийшов до вивчення філософсько-методологічних проблем правової держави через дослідження теорії права. Він першим зумовлює необхідність висвітлення проблеми співвідношення права і моралі, права і політики, права і закону, влади і права, що безпосередньо має відношення до розробки концепції правової держави.

На сьогоднішньому етапі розвитку правової думки під поняттям «правова держава» розуміють суверенну, політико-територіальну організацію влади, яка існує і функціонує в громадському, демократичному суспільстві на підставі соціально справедливого права і за якої на основі останнього реально забезпечується здійснення прав, свобод, законних інтересів людини і громадянина, окремих груп людей і громадського суспільства в цілому; держава і людина несуть взаємну відповідальність згідно з правовим законодавством.

Намагаючись дати цілісне поняття правовій державі, переважна кількість як вітчизняних, так і зарубіжних авторів вказують на такі її ознаки:

1. Здійснення державної влади відповідно до принципу її поділу на законодавчу, виконавчу, судову з метою не допустити зосередження всієї повноти державної влади в або одних руках, виключити її монополізацію, узурпацію однією особою, органом, соціальною верствою, що закономірно веде до "жахаючого деспотизму" (Ш. Монтеск'є).

2. Наявність Конституційного Суду - гаранта стабільності конституційного ладу - органа, що забезпечує конституційну законність і верховенство Конституції, відповідність їй законів і інших актів законодавчої й виконавчої влади.

3. Верховенство закону й права, що означає: жоден орган, крім вищого представницького (законодавчого), не вправі скасовувати або змінювати прийнятий закон. Всі інші нормативно-правові акти (підзаконні) не повинні суперечити закону. У випадку ж протиріччя пріоритет належить закону. Самі закони, які можуть бути використані як форма легалізації сваволі (прямій протилежності права), повинні відповідати праву, принципам конституційного ладу. Юрисдикцією Конституційного Суду чинність не правового закону підлягає призупиненню, і він направляється в Парламент для перегляду.

4. Зв'язаність законом рівною мірою як держави в особі його органів, посадових осіб, так і громадян, їхніх об'єднань. Держава, що видала закон, не може саме його й порушити, що протистоїть можливим проявам сваволі, свавілля, уседозволеності з боку бюрократії всіх рівнів.

5. Взаємна відповідальність держави й особистості: особистість відповідальна перед державою, але й держава не вільно від відповідальності перед особистістю за невиконання взятих на себе зобов'язань, за порушення норм, що надають особистостей права.

6. Реальність закріплених у законодавстві основних прав людини, прав і свобод особи, що забезпечується наявністю відповідного правового механізму їхньої реалізації, можливістю їхнього захисту найбільш ефективним способом - у судовому порядку.

7. Реальність, дієвість контролю й нагляду за здійсненням законів, інших нормативно-правових актів, слідством чого є довіра людей державним структурам, обіг для дозволу сугубо юридичних суперечок до них, а не, наприклад, у газети, на радіо й телебачення.

8. Правова культура громадян - знання ними своїх обов'язків і прав, уміння ними користуватися; поважне відношення до права, що протистоїть "правовому нігілізму" (віра в право чинності й невір'я в чинність права) [7].

Правова держава засновується на загальнолюдських соціальних цінностях (свобода, гуманізм, плюралізм, права людини, демократія, рівність і рівноправність, культура і освіта тощо), характеризує державу як засіб і знаряддя соціального компромісу - за призначенням і демократичну - за змістом. Правова держава може мати різні форми і види правління, але їхня суть зводиться до різноманітних видів і форм демократії (лібералізму, неолібералізму, радикалізму, консерватизму, народних демократій тощо). Для досягнення поставлених завдань і здійснення функцій держава повинна обирає правові та законні форми й методи управління. Тому в такій державній організації домінує пріоритет права і правових законів над усіма підзаконними нормативно-правовими актами, а також над політичними, адміністративними або іншими свавільними рішеннями державних органів.

Держава, яка має ознаки правової формації, підтримує високий рівень правової культури, виявляє повагу до законів і прав, свобод людини і громадянина, юридичних осіб, держави та інших соціальних цінностей. Престиж права і закону (правового) значною мірою обумовлений звичаями і традиціями суспільства, високим, гідним прикладом найвищих посадових осіб у дотриманні вимог права і закону, оскільки закон є загальнообов'язковим для всіх - для міністра і рядового громадянина, незалежно від привілеїв і заслуг.

Професор Київського університету і майбутній академік Української академії наук Б. Кістяківський [8], на початку ХХ століття опублікував кілька наукових праць присвячених правовій державі. У 1916 році він писав, що правова держава є найвищою формою держави. У праці «Держава і особистість» науковець характеризує правову державу як «вищу форму державного буття», що відпрацьована людством, але стверджує, що в ідеалі можуть існувати й інші, навіть більш досконалі, форми державності, до яких відносить соціально справедливу, або ж соціалістичну державу(така думка зумовлена часом проживання автора та його суб'єктивними переконаннями). Проте Б. Кістяківський розглядав правову державу не як реальність, а як ідеал. Він зазначав, що побудувати справжню правову державу вдасться лише тоді, коли «всі люди стануть святими». Цим самим він підкреслив, що проект «правова держава» є , скоріше, ідеалом, до якого прагне суспільство, а ніж реальністю.

З вищезазначеного можна зробити висновок, що ідея правової держави має відправні гуманістичні орієнтири для вдосконалення й розвитку сучасної демократичної держави, спрямовує відповідним чином основні напрямки діяльності різноманітних державних органів. Ця концепція може слугувати громадянам як ідеологічне джерело їхніх очікувань і сподівань стосовно держави, для обґрунтування побажань, рекомендацій, вимог щодо її правової політики.

РОЗДІЛ ІІ Втілення концепції правової держави в Україні: реалії та перспективи

Розвиток суспільних відносин, зміна економічного устрою, політичної ситуації, духовного бачення людей привели Українське суспільство до нового стану, нової державності, яка з часом повинна стати правовою. Становлення і розвиток Української суверенної демократичної, правової держави і українського права мають здійснюватися на міцній основі, з узагальненням і використанням як власного, так і зарубіжного досвіду державотворення і плавоутворення та досягнень вітчизняної і зарубіжної правової думки.

Постановка питання про необхідність розбудови державного ладу України відповідно до принципів правової держави сприяло усвідомлення суспільної думки про необхідність обстоювання прав і свобод людини, підкорення держави праву тощо.

Турбота про майбутню долю незалежної України та суспільства ставить нас перед необхідністю суспільно-політичного моделювання та облаштування життя майбутньої України. Не можна обійти влучне зауваження Юрія Шемшученка [9] про те, що всі розмови про правову державу залишатимуться лише на рівні «добрих побажань», якщо вони не підкріплюватимуться законодавчою діяльністю. Деякі положення про правову побудову життя нашого суспільства були проголошені й юридично закріплені в процесі законотворчої діяльності вітчизняних законодавців, у державних програмах, проектах, численних нормативних актах [10].

Прийнята п'ятою сесією Верховної Ради України нова Конституція проголосила нашу державу правовою, де в статті 1 закріплюється положення, що «Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава», а в статті 3 проголошується, що «людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю… права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави»[11]. У даному випадку йдеться про ідеал, досягти якого - мета Української держави.

Конституція Україна від 1996 року закріпила ряд принципів правової держави. Вона визначає принцип верховенства права у 8 статті, як один із найголовніших принципів правової держави. Верховенство права - це той основоположний принцип правової держави, без якого неможливе здійснення прав і свобод особи, а також гарантій, що надаються їй з боку державної влади. Важливим є закріплення принципу поділу влади. Відповідно до статті 6 Конституції України державна влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ, який здійснює її як безпосередньо, так і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування (статті 1, 5 Конституції України). Це положення також встановлює принцип правової держави - принцип верховенства влади народу над законодавчою, виконавчою і судовою гілками влади.

На сьогодні вже прийнятий Закон України «Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» [12], що є передумовою приведення положень чинного законодавства України до вимог та стандартів світової спільноти, покращення його якості, що позитивним чином відобразиться на вирішення правових конфліктів у практичній площині.

Проте, не варто забувати, що лише формальне закріплення деяких положень не дає можливості констатувати те, що держава є правовою. Положення, які декларуються, мають відповідати принципам такої формації та реалізовуватися на практиці. На основі цього міжнародні експерти все частіше висловлюють думку, що наша держава не є правовою та пропонують свої варіанти побудови нової правової України [13].

Сьогоднішні реалії буття Української держави визначають необхідність формування правової держави в Україні з такими напрямками:

1) організація діяльності правової держави та її органів на правових засадах за принципом: дозволено лише те, що прямо передбачено законом;

2) формування правового механізму з ліквідації відчуження людини від засобів виробництва, власності і державного управління;

3) чітка робота законодавчих і виконавчих органів;

4) створення незалежної судової системи.

У правовій державі на належному рівні повинна знаходитися правосвідомість і правова культура як окремого індивіда, посадової особи, так і суспільства в цілому. Це, зокрема, передбачає наявність досить високого рівня правових знань, знання основних принципів права, стійких переконань в необхідності виконання законів тощо. Досягнути такого рівня правосвідомості, який конче потрібний як для правотворчості, так і для реалізації права, дуже важко. Для запровадження системи правового навчання і виховання потрібен тривалий час. Державна програма правового навчання вже створена і зараз удосконалюється державними правничими установами[14].

Фундаментом правової державності в Україні має стати формування громадянського суспільства. Суспільства, в якому був би забезпечений вільний і всебічний розвиток кожної особистості. Суспільства, в якому б функціонували демократичні громадянські інститути, що забезпечують свободу слова та інформації, гарантують силою громадської думки і суспільної моралі вільні вибори, наявність легальної опозиції і багатопартійність та тим самим унеможливлюють узурпацію влади.

В Україні на сьогодні створено лише правові передумови для встановлення і подальшого розвитку даної концепції. Щоб побудувати в Україні правову державу, треба передусім, аби ті вимоги, які становлять її зміст, були реально втілені в життя, що у свою чергу потребує завершення правової, політичної, економічної, економічної та соціальної реформ. Метою проведення правової реформи має стати: скасування тих законів, які не відповідають потребам суспільного життя; розроблення нових нормативних актів, прийняття яких продиктоване сучасними умовами і об'єктивно існуючими потребами правового регулювання; здійснення адаптації національного законодавства до норм міжнародного. Однак слід мати на увазі, що правову державу не можна побудувати, обмежившись прийняттям нових законів. Необхідно забезпечити систему суворого дотримання законів усіма суб'єктами правової діяльності держави. Не менш важливою є підвищення якості юридичної практики, яка у свою чергу залежить від правової, професійної культури тих, хто створює і застосовує законодавство. Зміцнення платформ становлення правової держави - соціальної держави та громадянського суспільства - має стати пріоритетним планом діяльності нашої країни. Ідея розбудови України, як соціальної, правової держави повинна стати цільовою настановою діяльності не тільки політиків і державних діячів, а й суспільства в цілому в центрі якого буде людина, її потреби та інтереси, а також максимальне дотримання встановлених принципів та функцій правової держави на практиці.

ВИСНОВОК

Перед кожним суспільством і державою завжди стоять певні завдання, що їх вони змушені вирішувати залежно від потреб, інтересів, цілей, бажань, мотивів і можливостей всього суспільства, пануючого класу або всієї нації. На сьогоднішній день ми маємо універсальну концепцію побудови такого устрою держави, який задовольняв би інтереси суспільства - правова держава. Розроблена видатними вченими, філософами, юристами теорія втілює у собі віковічне прагнення суспільства до кращого життя, в якому панують принципи верховенства права, рівності суб'єктів суспільних відносин, ефективного керування держави народом та інше. Ідея правової держави фактично передбачає не стільки підпорядкування державної влади певним над конституційним нормам, скільки обмеження її всемогутності в інтересах гарантування прав окремого індивіда перед державою, а тому її завданням є положення, згідно з яким «свобода кожного індивіда узгоджується зі свободою всіх на підставі загального закону».

Шлях розбудови правової держави надзвичайно складний і вже сьогодні ми констатуємо серйозні випробування, що належать подолати українському суспільству. Окрім практичних труднощів, перед нами постають складні науково-теоретичні проблеми, пов'язані з розробкою такої моделі правової держави, яка б дала можливість синтезувати в одній площині державотворчих процесів як національні інтереси і традиції України, так і загальнолюдські цінності, на яких ґрунтується сучасна політико-правова теорія. Зазначення питання розбудови правової держави та перспектив її становлення в Україні врешті-решт зумовлюється не тим, наскільки несуперечливу концепцію ми розробимо, а тим, наскільки ми спроможні втілити цю концепцію в життя.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1)Теорія держави і права: Навч. посіб./ А.М. Колодій, В.В. Копейчиков, С.Л. Лисенков та ін.: За ред. С.Л. Лисенкові, В.В. Копейчикова, - К.: Юрінком Інтер, 2003.- 358-364c.

2)http://www.outstanding-people.com/platon.html

3)http://ua.textreferat.com/referat-6053.html

4)Загальна теорія держави і права: [Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів] /М.В. Цвік, В.Д. Ткаченко, Л.Л. Рогачова та ін., За ред.. М.В. Цвіка, В.Д., Ткаченко, О.В. Петришина. - Харків: Право, 2002. - 432с.

5)http://www.grinchuk.lviv.ua/referat/1/1390.html

6)Moll, Robert von. Die Polizei - Wissenschaft nach den Grundsatzen des Rechtsstaates. - Tu bingen,1832. - s.7.

7)http://www.ukrainians-world.org.ua/ukr/expositions/e597a64716fb36ad

8)http://kul.kiev.ua/vikladachi/shemshuchenko-juriy-sergiyovich.html

9)Шемшученко Ю.С. Теоретичні засади реформування правової системи України // Правова держава. - К., 1996. - Вип.7. - с.56-58.

10)http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=254%EA%2F96-%E2%F0

11)http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1629-15

12)http://yurist-online.com/ukr/uslugi/yuristam/literatura/stati/tgp/036.php

13)http://www.pravda.com.ua/articles/2007/12/5/3331870/

14)http://radnuk.info/pidrychnuku/teoriua-prava/38-tsvik/151-s-2-----.html

Размещено на Allbest.ru