Морське право. Угоди і конвеції

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Міністерство освіти і науки України

Київський університет права

Національної академії наук України

Залікова робота на тему:

«Морське право. Угоди і конвеції »

Виконали студенти

Групи МП-21

Вознесенська Ганна,

Кобець Вікторія

Київ-2011

Зміст

Поняття, предмет, принципи джерела міжнародного морського права

Територіальне море. Ширина територіальних вод та методи її відрахування. Правовий режим територіальних вод. Правовий статус прилеглої зони

Поняття, види та правовий режим внутрішніх морських вод. Внутрішні моря, затоки та бухти, морські порти. Правове становище іноземних торгівельних суден і військових кораблів у внутрішніх водах держави

Правовий статус виключної економічної зони та континентального шельфу

Відкрите море. Міжнародно-правовий режим відкритого моря. Принцип свободи відкритого моря та складові частини цього принципу. Правовий статус судна у відкритому морі, виключна юрисдикція державного прапора

морське право територіальний вода

Поняття, предмет, принципи джерела міжнародного морського права

Міжнародне морське право -- інститут міжнародного права, що регулює відносини між державами та іншими суб'єктами міжнародного права стосовно статусу, порядку використання та охорони морських просторів, у тому числі континентального шельфу, морського дна і природних ресурсів моря.

Предметом регулювання міжнародного морського права є порядок взаємовигідного використання державами світового океану в мирних цілях.

Міжнародне морське право ґрунтується на визнанні основних принципів міжнародного права: рівності всіх держав, великих і малих, незастосування сили і загрози силою, вирішення спорів мирними засобами та ін. З цього випливають основні норми міжнародного права: свобода користування відкритим морем всіма державами світу як тими, котрі мають, так і тими, котрі не мають доступу до моря; право рівного користування природними ресурсами морських просторів і морського дна, принцип загальної спадщини людства.

Морське право (або право моря) регламентується великою кількістю міжнародних договорів. Серед них найбільш вагоме місце займають акти Женевської конференції з морського права 1958 р., котра прийняла чотири конвенції: про територіальне море і прилеглу зону, про відкрите море, про континентальний шельф, про риболовство й охорону живих ресурсів відкритого моря. Крім того, у морському праві діяли і продовжують діяти міжнародні звичаї. Великий масив відносин, також регулює внутрішнє законодавство держав.

Територіальне море. Ширина територіальних вод та методи її відрахування. Правовий режим територіальних вод. Правовий статус прилеглої зони

У чинному міжнародному праві поняття територіального моря наведене в Конвенції про територіальне море та прилеглу зону 1958 р. і в Конвенції з морського права 1982 p.: „Суверенітет прибережної держави поширюється за межі її сухопутної території та внутрішніх вод, а в разі держави-архіпелагу - його архіпелажних вод, на прилягаючий морський пояс, що називається територіальним морем”. Ширина територіального моря може бути не більше, ніж 12 морських миль. Переважна більшість держав світу, включно з Україною, дотримуються цієї норми.

3 134 прибережних держав 78 встановили 12-мильну зону (у тому числі Росія, Польща, Україна, Болгарія, Румунія, Куба, Франція, Іспанія, Португалія, Великобританія та ін.), 5 країн -- 6-мильну (у тому числі Греція, Туреччина та ін.), Фінляндія і Норвегія -- 4-мильну, 20 держав -- 3-мильну (у тому числі ФРН, Нідерланди, Данія, Австралія та ін.). Разом з тим Ангола встановила ширину територіального моря в 20 миль, Нігерія -- 30, Гамбія, Танзанія, Камерун, Мадагаскар -- 50 миль, Мавританія -- 70 миль. Є й більші претензії. Міжнародне право осуджує такі дії.

Ширину територіального моря виміряють від вихідної лінії в бік відкритого моря за правилами, встановленими в міжнародному праві. Це може бути або лінія найбільшого відливу вздовж берега, прямі вихідні лінії, що з'єднують точки, які максимально виступають у море, там, де берегова лінія глибоко порізана та звивиста або де є вздовж берега в безпосередній близькості до нього ланцюг островів, за наявності вкрай непостійної берегової лінії і в інших випадках вихідна лінія, проведена по зовнішній межі внутрішніх морських вод або поперек гирла ріки, що безпосередньо впадає у море.

Ще одним важливим питанням, урегульованим міжнародним правом у правовому режимі територіального моря, є право мирного проходу. Мирним проходом називається плавання через територіальне море суден іноземних держав із метою: а) перетнути це море, не заходячи у внутрішні води, не стаючи на рейді або біля портової споруди за межами внутрішніх вод; б) пройти у внутрішні води, вийти з них, стати на такому рейді або у такої портової споруди. Прохід має бути неперервним і швидким. Однак прохід включає зупинку та стоянку на якорі, але лише настільки, наскільки вони пов'язані зі звичайним плаванням або необхідні внаслідок непереборної сили, біди або з метою надання допомоги особам, суднам чи літальним апаратам, що знаходяться в небезпеці або зазнали катастрофи.

Прохід визнається мирним, якщо не порушує мир, добрий порядок або безпеку прибережної держави, яка, у свою чергу, вправі вжити заходи, аби не допустити прохід, який не є мирним. Під час мирного проходження іноземним суднам забороняються будь-які маневри або навчання зі зброєю будь-якого виду, збирання інформації, яка може зашкодити обороні або безпеці прибережної держави, пропаганда з метою замаху на оборону і безпеку прибережної держави, підняття в повітря, посадка або прийняття на борт будь-якого літального апарата або військової будови, навантаження або розвантаження товарів чи валюти, забруднення, рибальська діяльність, провадження гідрографічних досліджень, створення перешкод у роботі систем сполучення та ін.

Правом мирного проходу користуються судна всіх держав, і прибережна держава не повинна цьому перешкоджати, за виключенням випадків порушення встановлених міжнародним правом правил такого проходу. Прибережна держава вправі установлювати в територіальному морі морські коридори для проходу судів або схеми руху. Прибережна держава має належним чином повідомляти про всі відомі їй небезпеки для судноплавства в її територіальних водах. Із суден, що виконують мирний прохід, можуть бути стягнуті тільки збори за надання конкретних послуг.

Прилегла зона -- це район морського простору, прилеглий до зовнішньої межі територіального моря. Прибережна держава має право встановлювати прилеглу зону шириною не більше 24 морських миль від вихідних ліній, від яких здійснюється відлік ширини її територіального моря.

Відповідно до міжнародного права прилеглу зону можна створювати в цілях контролю, необхідного а) для запобігання порушень митних, фіскальних, імміграційних або санітарних законів і правил прибережної держави в межах її території або територіального моря; б) для покарання за порушення вищезгаданих законів і правил, скоєних в межах її території або територіального моря. Приймаючи рішення про створення прилеглої зони, прибережна держава на свій розсуд визначає її вид. Вона може бути митною, фіскальною, імміграційною або санітарною. У прилеглій зоні військові судна прибережної держави або її спеціальні судна, що виконують прикордонні, митні, фіскальні, імміграційні або санітарні функції, вправі за наявності підстав зупиняти іноземні невійськові судна, перевіряти документи й оглядати суднові приміщення, вживати заходи, передбачені законодавством прибережної держави.

Поняття, види та правовий режим внутрішніх морських вод. Внутрішні моря, затоки та бухти, морські порти. Правове становище іноземних торгівельних суден і військових кораблів у внутрішніх водах держави

Внутрішні морські води -- це моря, повністю оточені сушею однієї і тієї ж держави (наприклад, Аральське море в Росії); моря, узбережжя яких і обидва береги з'єднані з іншим морем або океаном, знаходяться в межах однієї держави (наприклад, Біле море); води морських портів і рейдів; морські бухти, губи, лимани і затоки, береги яких належать одній державі, а затоки у тому разі, якщо ширина входу в затоку рівна подвоєній ширині територіальних вод. Крім того, сюди належать води "історичних заток". До внутрішніх морських вод належать також води рік і озер, що омивають береги однієї держави.

Якщо держава має історичні або інші особливі підстави, вона має право претендувати на більш широкий пояс берегових вод для здійснення верховенства над затокою, але при цьому необхідно, щоб інші держави прямо чи посередньо визнавали ці претензії. До історичних заток належать Гудзонова затока, що належить Канаді, затока Петра Великого на Далекому Сході, котра належить Росії тощо.

Води озер належать до внутрішніх морських вод, якщо вони повністю оточені берегами однієї держави. Якщо ж вони оточені територією декількох держав, між ними практикується укладання угод про режим вод, які належать кожній з них. До таких належать Боденське озеро, котре оточене територіями ФРН і Швейцарії, Женевське озеро -- Франції і Швейцарії, Великі озера, які граничать з Канадою і США. За відсутності узгоджень передбачається, що межа визначається серединною лінією.

Ці ж правила стосуються й так званих замкнених морів, які йменуються так тому, що зі всіх боків оточені територією однієї держави. Коли ж таке море оточене берегами двох або більше країн, суверенні права кожної з них мають бути визнані в зоні їхніх територіальних вод, а статус центральної частини має бути аналогічним статусу відкритого моря. Так поділено Чорне море.

Режим портів в Україні встановлений розділом IV Кодексу Торгового мореплавства. В Україні порти бувають торгові, рибні та спеціалізовані. Крім того, порти бувають відкриті й закриті. В останні заходження іноземних суден підлягає особливій регламентації.

Згідно з загальновизнаними нормами міжнародного права іноземні невійськові судна в мирний час мають право безперешкодного заходження у відкриті порти будь-якої держави. Одночасно передбачається право навантаження і розвантаження їхніх товарів, навантаження і розвантаження їхніх пасажирів. Жодний з портів не може бути будь-коли закритий для заходження іноземних суден, які шукають сховища від бурі або з причини лиха. Кожна держава має право на видання законів з метою нагляду за судноплавством у межах внутрішніх морських вод. Тим самим доступ іноземних торгових суден допускається в іноземні порти за умов розумного регулювання і за відсутності будь-якої дискримінації.

Під час перебування в іноземному порту торгові судна підпадають під юрисдикцію країни перебування. Але згідно з міжнародною практикою прибережні держави не здійснюють юрисдикцію за справами, які стосуються внутрішнього розпорядку на іноземному судні, включаючи цивільні й трудові спори, котрі виникають у зв'язку зі службою на суднах.

В іноземному порту судна підлягають санітарному контролю на основі міжнародних правил. Судно, що не виконало санітарних правил, не підлягає затримці в порту. Воно може вийти, але протягом всього рейсу не зможе зайти в інші порти тієї ж держави.

Цивільна юрисдикція держави порту передбачає компетенцію судових установ прибережної держави розглядати позови, які заявлені судну в зв'язку з невиконанням контракту, рятуванням, заподіянням шкоди тощо. Компетентна влада може також затримати або арештувати іноземне судно на виконання судового рішення, яке вже винесене, і за постановою про це компетентних органів прибережної держави. Разом з тим належні державі судна зберігають імунітет від затримань і арештів, які випливають з виконання судових рішень за цивільними справами, або на забезпечення заявленого позову.

Кримінальна юрисдикція щодо екіпажу або осіб, які перебувають на судні, входить у компетенцію прибережної держави. Влада прибережної держави віддає перевагу втриманню від здійснення такої юрисдикції щодо моряків іноземних суден, якщо це не зачіпає інтересів прибережної держави. Частіше таке втручання є можливим тільки в разі звернення капітана або консульського представника країни прапора.

Влада порту має право здійснювати контроль за дотриманням іноземними суднами ряду міжнародних угод щодо безпеки мореплавства, у тому числі безпеки пасажирів, охорони людського життя на морі тощо.

Інші правила передбачено для іноземних військових суден. Загальні принципи міжнародного права засновано на тому, що заходження військових суден навіть у торгові порти може бути підпорядковане певним обмеженням як стосовно чисельності, так і часу перебування у них, так само як й оголошення цілей заходження. Військові порти, як правило, закриті для відвідин іноземними військовими суднами.

Правовий статус виключної економічної зони та континентального шельфу

Конвенція з морського права 1982 р. визначає виключну економічну зону як «район, що знаходиться за межами територіального моря та прилягає до нього”, шириною не більше «200 морських миль, що відлічуються від вихідних ліній, від яких відміряється ширина територіального моря». Прибережна держава відповідно до міжнародного права отримує не повний суверенітет над виключною економічною зоною, а «а) суверенні права з метою розвідки, розробки та збереження природних ресурсів як живих, так і неживих - у водах, що покривають морське дно, на морському дні та в його надрах, а також з метою управління цими ресурсами і у відношенні інших видів діяльності з економічної розвідки та розробки вказаної зони, таких як виробництво енергії шляхом використання енергії води, течії та вітру; б) юрисдикцію, передбачену у відповідних положеннях цієї Конвенції, у відношенні: і) створення і використання штучних островів, установок і споруд; іі) морських наукових досліджень; ііі) захисту та збереження морського середовища; в) інші права й обов'язки, передбачені в цій Конвенції».

Прибережна держава визначає допустимий улов живих ресурсів у своїй виключній економічній зоні та забезпечує, щоб стан живих ресурсів у такій зоні не піддавався небезпеці в результаті надмірної експлуатації. Вона має право споруджувати та дозволяти спорудження, експлуатацію та використання штучних островів, установок і споруд для економічних цілей.

Визначаючи права й обов'язки прибережної держави, Конвенція з морського права 1982 р. встановлює права й обов'язки інших держав у виключній економічній зоні, а саме свободу судноплавства, польотів, прокладання підводних кабелів і трубопроводів, інші з погляду міжнародного права правомірні види використання моря. Іноземна держава зобов'язана враховувати у виключній економічній зоні права та дотримуватись законів прибережної держави, а прибережна держава - враховувати права іноземної держави у виключній економічній зоні.

Прибережні держави зазвичай мають спеціальне законодавство про виключну економічну зону, яке відповідно до Конвенції з морського права 1982 р. має бути сумісним з її нормами. В Україні прийнято Закон України «Про виключну (морську) економічну зону України». Кримінальним кодексом України в ст. 249 встановлена кримінальна відповідальність за незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом.

Відповідно до Конвенції ООН з морського права 1982 р. континентальний шельф -- це морське дно та надра підводних районів, що простягаються за межі територіального моря на всьому протязі природного продовження його сухопутної території до зовнішньої межі підводної окраїни материка або на відстань 200 морських миль від вихідних ліній, від яких відліковується ширина територіального моря, коли зовнішня межа підводної окраїни материка не простягається на таку відстань. Підводна окраїна материка доходить до глибоководного дна океану та складається з шельфу, схилу і підйому, а також включає в себе продовження континентального масиву прибережної держави, що знаходиться під водою. Якщо підводна окраїна знаходиться далі 200 миль, зовнішня межа може простягатися на відстань до 350 морських миль від ліній, від яких відліковується територіальне море, або не далі 100 морських миль від 2500-метрової ізобати, яка являє собою лінію, котра єднає глибини у 2500 м. Відстань у 350 миль поширюється також на межу шельфу на підводних хребтах.

Держави не поширюють на шельф повного суверенітету, а мають певні суверенні права «з метою розвідки та розробки його природних ресурсів». Ці права часто називають виключними, бо ніхто і ні за яких умов не вправі здійснювати таку діяльність без згоди прибережної держави. Вона має також виключне право дозволяти та регулювати виробництво будь-яких бурильних робіт на шельфі, незалежно від їхньої мети. Прибережна держава вправі створювати на шельфі штучні острови, установки та споруди і встановлювати навколо них зони безпеки шириною до 500 метрів.

Права прибережної держави на континентальному шельфі не торкаються правового статусу ні покриваючих шельф вод, ні повітряного простору, що знаходиться над ними.

Розмежування континентального шельфу суміжних або розміщених одна проти іншої держав здійснюють шляхом укладання міжнародних угод.

Прибережні держави зазвичай мають спеціальне законодавство про континентальний шельф.

Відкрите море. Міжнародно-правовий режим відкритого моря. Принцип свободи відкритого моря та складові частини цього принципу. Правовий статус судна у відкритому морі, виключна юрисдикція державного прапора

Чинне міжнародне право, безумовно, визнає існування відкритого моря як простору з особливим міжнародно-правовим режимом. Відповідно до ст. 1 Конвенції про відкрите море 1958 р. термін «відкрите море» охоплює «всі частини моря, які не входять ні в територіальне море, ні у внутрішні води будь-якої держави». У Конвенції ООН із морського права 1982 р. відкритим морем названі всі частини моря, «які не входять ні у виключну економічну зону, ні в територіальне море або внутрішні води будь-якої держави, ні в архіпелажні води держави-архіпелагу» (ст. 86).

Принцип свободи відкритого моря складається з свободи судноплавства, свободи риболовства, свободи прокладання підводних кабелів і трубопроводів, свободи польотів над відкритим морем, свободи будувати штучні острови та інші установки, що допускаються відповідно до міжнародного права, і свободи наукових досліджень. Свободами відкритого моря можуть користуватися всі держави, незалежно від того, чи мають вони морське узбережжя.

Свобода судноплавства та свобода польотів надається із врахуванням обов'язків держав дотримуватися певних правил. Так, здійснення судноплавства має бути підпорядковане Міжнародним правилам попередження зіткнень судів у морі. Польоти в повітряному просторі над відкритим морем здійснюються відповідно до норм міжнародного повітряного права.

Усі держави мають право прокладати по дну відкритого моря за межами континентального шельфу підводні кабелі та трубопроводи. Ніхто не вправі заважати державі в реалізації нею цієї свободи. Вона ж, у свою чергу, зобов'язана належним чином брати до уваги вже прокладені по дну моря кабелі та трубопроводи, не перешкоджати їх ремонту і, по можливості, не перешкоджати свободі судноплавства та риболовства. Прибережна держава за певними виключеннями не може перешкоджати прокладанню або підтриманню у справності іноземних підводних кабелів або трубопроводів на континентальному шельфі. Визначення траси для проходження іноземних трубопроводів на континентальному шельфі здійснюється за згодою прибережної держави.

Свобода риболовства означає, що всі живі ресурси відкритого моря знаходяться в загальному та рівному користуванні всіх держав світу. Міжнародні договори, що укладаються в галузі користування такими ресурсами, не можуть завдавати жодним чином збитків державам, що не беруть у них участь. Але у випадках встановлення в міжнародних договорах обмежень із метою збереження ресурсів держави повинні дотримуватися цих обмежень. Свобода риболовства не торкається особливого режиму риболовства у виключній економічній зоні.

В останні роки в міжнародному праві, особливо в Конвенції ООН з морського права 1982 p., свобода риболовства все більше розглядається крізь призму охорони тваринного світу. З цією метою на держави покладено зобов'язання зберігати та керувати живими ресурсами відкритого моря», а також вживати щодо своїх громадян заходи з метою забезпечення збереження таких живих ресурсів.

Кожне судно, що знаходиться у відкритому морі, повинно мати прапор держави реєстрації або міжнародної організації. Прапор свідчить про національну приналежність судна. Умови та порядок надання судну прапора та права плавати під цим прапором належать до внутрішньої компетенції держави. У той же час надання прапора не може бути формальним актом і відповідно до міжнародного права тягне для держави певні обов'язки. Зокрема, між такою державою та судном має існувати реальний зв'язок. Держава зобов'язана ефективно здійснювати технічний, адміністративний, соціальний контроль над суднами, що плавають під її прапором. Плавання під різними прапорами, так само як і плавання без прапора, позбавляє судно можливості шукати захисту влади будь-якої держави або міжнародної організації. .

Міжнародне право не пов'язує громадянство судновласника з прапором судна, що йому належить. У сучасному світі достатньо поширене плавання морських торгових судів під так званим „зручним прапором”, коли судновласники реєструють судна у країнах із найвигіднішим режимом оподаткування або із прийнятним трудовим законодавством. Реєстрація судна в іноземній державі може мати політичні причини. Держава, що надала судну «зручний» прапор, бере на себе всю відповідальність за таке судно.

Свобода судноплавства у відкритому морі не виключає можливості й права припинення незаконної діяльності суден, що там знаходяться. Це передбачено ст. 110 Конвенції 1982 p., яка дозволяє військовому кораблю, який зустрів у відкритому морі іноземне судно, "зробити перевірку права судна на прапор". З цією метою він може послати шлюпку під командою офіцера до підозрюваного судна. Якщо після перевірки підозра залишається, він може зробити дальший огляд зі всією можливою обачністю. Подібні дії допустимі, якщо у командира військового судна виникла підозра, що зустрічне судно займається піратством, работоргівлею, несанкціонованим повідомленням, не має національності або на ньому піднятий іноземний прапор чи воно відмовляється підняти прапор, але в дійсності має ту ж національність, що і даний військовий корабель. Але якщо підозра виявилася необґрунтованою і судно не скоїло дій, які б виправдовували цю підозру, торговому судну мають все відшкодувати.

Виняток із свободи судноплавства у відкритому морі допустимий також при переслідуванні по гарячих слідах (ст. 111 Конвенції). Воно допускається тоді, коли у влади прибережної держави є достатні підстави вважати, що судно порушило закони і правила прибережної держави. При цьому під судном слід розуміти не тільки сам корабель, але й належні йому шлюпки, якщо порушення допущено у внутрішніх водах, у територіальному морі або в прилеглій зоні. Не вимагається, щоб корабель, який переслідує, також знаходився в указаних просторах, але необхідно щоб переслідуванню передувала подача сигналу, який добре розпізнається, про зупинку. Переслідування допустиме, якщо його розпочато у внутрішніх водах, територіальному морі або в прилеглій зоні й воно було безперервним.

Право переслідування по гарячих слідах припиняється як тільки судно, що переслідується, увійшло в територіальні води своєї чи третьої держави.

Висновок

Отже, сучасне міжнародне морське право -- це галузь міжнародного права, що регулює дослідження і використання просторів Світового океану, його дна і ресурсів у мирних цілях, а також польоти літальних апаратів у повітряному просторі над Світовим океаном. Основним об'єктом міжнародного морського права є Світовий океан і складові його простори і ресурси, в ефективному зв'язку з діяльністю суб'єктів міжнародного права -- держав і їхніх об'єднань -- міжнародних організацій і органів, наділених певними правами й обов'язками в сфері дії морського права

Размещено на Allbest.ru