Морське право. Угоди і конвеції, які підписала Україна

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ПРАВА

кафедра гуманітарних наук

Тема залікової роботи

Морське право. Угоди і конвеції, які підписала Україна

Підготували:

Студенти 2-го курсу

Групи Д-25

Полінський В.А.

Васильченко М.М.

Викладач: Ткачук Анатолій Іванович

Київ-2011

Вступ

Морське право є однією з найстарших галузей міжнародного права, тому що з давніх часів Світовий океан, що займає 71% території планети Земля, грав важливу роль у задоволенні господарських потреб народів, що населяють її. Етапи становлення міжнародного морського права прямо пов'язані з етапами становлення людської цивілізації.

Слід зазначити, що коли говорять про міжнародне морське право рабовласницького і феодального суспільств і навіть періоду переходу до капіталізму, вживання цього терміна не пов'язано з позначенням галузі міжнародного права, а позначає окремі норми морського права, що належать в ті часи в основному до системи внутрішнього права, сферою правового регулювання яких виступали насамперед майнові відносини приватно-правового характеру. Своєрідні «кодекси», які мали тоді використання:

«Basilica»,

«Consolato del Mare»,

«Закони Вісбі»,

«Кодекс Ганзи»,

«Олеронські згортки (сувої)» та інш.

Вони не були джерелами міжнародного права, тому що не містили в собі ні звичайні, ні кодифіковані норми, а тільки звичаї -- правила поведінки, що склалися в торгівлі між портами того або іншого географічного регіону в результаті багатовікової практики, що, за словами Д. Кодомбоса, діяли як «несанкціоновані якою-небудь суверенною владою». Вони не встановлювали правовий режим морських просторів, оскільки ще не склалися інститути відкритого моря, внутрішніх і територіальних вод.

Водночас вже в VI-IV сторіччях до нашої ери були укладені договори між Римом і Карфагеном про встановлення кордонів і режиму плавання в затоках Карфагенській і Лаціума, біля берегів Іспанії, Лівії, Сардинії, що зробили згодом вплив на формування міжнародного-правового режиму територіальних вод. У праві Давнього Ізраїлю морські простори, розташовані на захід від Палестини, розглядалися в якості домініону цієї держави. Проте в античному світі принцип свободи відкритого моря ще не існував, як не існувало і самої галузі міжнародного морського права в якості системи норм, що визначають правовий режим морських просторів і правила їхній використання. Це пояснювалося насамперед низьким рівнем розвитку економічних відносин і відсутністю єдиного світового ринку.

У феодальну епоху розвиток норм і правил морської діяльності відбувався в окремих морських регіонах і враховував місцеві умови і традиції. Таким чином, з'явилися згадані вище «кодекси» -- в якості регіональних джерел морського права. В основному ці джерела являли собою зведення місцевих законів, звичаїв, що склалися і діяли в країнах і портах певного морського регіону. Незважаючи на регіональний характер, багато положень цих джерел справили суттєвий вплив на розвиток міжнародного морського права. У феодальну епоху різко загострилися претензії великих морських держав на простори Світового океану. Так, Португалія претендувала на Атлантичний океан на південь від Марокко, Іспанія -- на Тихий океан і Мексиканську затоку, Англія -- на Північну Атлантику, Венеціанська Республіка фактично встановила суверенітет над Адріатичним морем, а Генуезська Республіка над Лігурійським. Характерною для цього періоду є активна участь у цих процесах католицької церкви. Претензії ряду держав навіть підкріпили буллами Папи Римські -- Олександр VI у 1493 році і Юлій II у 1506 році.

Саме в цей період починає формуватися принцип свободи відкритого моря, що остаточно сформувався до кінця XVII сторіччя: Його становлення прямо пов'язане з гострою боротьбою між феодальними державами -- Іспанією і Португалією -- і державами, у котрих активно розвивався капіталістичний засіб виробництва, -- Англією, Францією, а потім Голландією, що виступили за свободу морів. У цей час були початі перші спроби доктринального обґрунтування ідеї свободи відкритого моря. Розгорнута аргументація на користь свободи відкритого моря була дана в праці фундатора науки міжнародного права голландського мислителя і юриста Гуго Гроція «Маre Liberum» («Свобода морів або право, що належить Голландії, брати участь у торгівлі в Ост-Індії »). Він відзначав, що загальні потреби людства й інтереси міжнародної торгівлі потребують визнання відкритості морів. Г. Гроцій писав про те, що відкрите море не може бути предметом володіння держав і приватних осіб і що користування їм однією державою не повинно перешкоджати його використанню іншими. Погляди Г. Гроція й інших буржуазних учених на свободу морів були засновані на приватноправових, цивілістичних поглядах римських юристів. У визначеній мірі «раціональним зерном» обґрунтування свободи відкритого моря буржуазними юристами (Г. Гроцій, Л.Б. Отфейль, Л. Оппенгейм, Ф.Ф. Мартене та інш.) був проведений ними зв'язок цієї свободи зі свободою міжнародної торгівлі.

Одночасно з інститутом відкритого моря формувалися норми, що належать до територіальних вод, або територіальному морю. Необхідність створення особливого режиму в цих водах обґрунтовувалася інтересами безпеки прибережної держави і її виключних прав у них на рибальство. Ще наприкінці XIV сторіччя Л. Балд писав про те, що море, що прилягає до території якоїсь держави, підпорядковане її юрисдикції. Вже в другій половині XVII сторіччя англійський юрист А. Джентілі включав до складу території держави не тільки суходіл, але і прилягаюче море, що він називав територіальними водами. У цей час почалися пошуки критеріїв для визначення їхньої ширини. Спочатку пропонувалося визначати ширину територіальних вод дальністю польотів гарматного ядра, межами дії берегових батарей. Наприкінці XVIII сторіччя італійський юрист М. Гальяні запропонував вважати межею територіальних вод 3 морські милі. Проте на практиці держави встановлювали ширину територіального моря, як правило, у межах від 3 до 12 морських миль.

1.Конвенції,які уклала Україна

4 Конвенція ООН з морського права 1982 року 8 Правило проходу кораблів у нейтральних водах 9 Висновок 15 Використана література: 16 Так, в VI, V і IV ст. до н.е. були укладені договори між Стародавнім Римом і Карфагеном про встановлення кордонів і режиму плавання в затоках Карфагенськийі Лаціуму, біля берегів Іспанії, Лівії, Сардинії. Дані договори надализгодом вплив на формування міжнародно-правового режимутериторіальних вод. Римом тільки відносно своїх громадян, але не для інших народів. Палестини як домініону Ізраїлю. В цілому можна констатувати, що вантичному міжнародному праві не існував принцип свободи відкритого моря,як і не було самої галузі міжнародного морського права в якостісистеми норм, які визначають режим морських просторів і правила їхвикористання. Пояснювалося це нерозвиненістю економічних відносин івідсутністю єдиного світового ринку. Венеція вважала себе сувереном Адріатичного моря, а Генуя - Лігурійського.

Ряд цих претензій підкріплювався буллами римських пап Олександра VI (1493 р.)і Юлія II (1506 р.). У феодальну епоху розвиток норм і правил морськоїдіяльності йшло по окремих морських регіонах і враховувало місцеві умовиі традиції. Таким чином з'явилися регіональні джерела морського права:

Родоський морський кодекс, Олеронскіе сувої, Закони Вісбі, Кодекс Ганзи, Консолато дель маре та ін В основному ці джерела являли собою звідмісцевих законів, звичаїв і звичайний, що склалися і діяли вкраїнах і портах певного морського регіону. Незважаючи на регіональнийхарактер, багато положень цих джерел мали істотний вплив нарозвиток міжнародного морського права. Конференція не дала бажаних результатів. Додатково до цих питань додалися проблеми, породжені науково -технічною революцією, - забруднення морів і океанів, можливістьвикористання потужних технічних засобів у справі розвідки і видобутку живих інеживих ресурсів Світового океану, розширення й ускладнення науковихдосліджень морських просторів. Конвенція з пошуку і рятування на морі 1979 р.; Конвенція про втручання ввідкритому морі у випадках аварій, що призводять до забруднення нафтою 1969;

Конвенція про запобігання забрудненню моря скидами відходів та іншихматеріалів 1972 р.; Конвенція про запобігання забрудненню з суден 1973;

Конвенція про запобігання забруднення моря з наземних джерел 1974 р.;

Конвенція про збереження атлантичних тунців 1966; Конвенція про порядокведення промислових операцій в Північній Атлантиці 1967 р.; Конвенція прозбереження антарктичних тюленів 1972 р. і ін Конференція ООН з морського права, яка працювала з 1973 по 1982 рік. «Джентльменську угоду» про консенсус як головному засобі прийняттярішень. Іншим важливим елементом організації роботи Конференції був принцип «Пакетного» підходу, тобто розгляду всіх питань в сукупності, виходячиз визнання тісному взаємозв'язку всіх проблем Світового океану. Конвенція недопускає будь-яких застережень і винятків. (держави, що розвиваються, яких було насправді близько 120); групазахідних капіталістичних держав; група соціалістичних держав;група Архип-лажних держав; група держав, що не мають виходу доморя, і інших, що перебувають у несприятливих географічних умовах;група сильних держав та ін Незважаючи на таку різноманітність інтересівберуть участь у конференції держав врешті-решт вдалося винести наєдине за всі роки голосування узгоджений текст Конвенції ООН зморського права. 30 квітня 1982 Конвенція була прийнята: Разом з Конвенцією були прийняті 4 резолюції, що склали Додаток I доній. Монтего-Бей (Ямайка) 10 грудня 1982 р. У цей же день Конвенція ООН зморського права 1982 р. була відкрита для підписання. 9 додатків. 16 листопада 1994, після закінчення 12 місяців з дати здачі назберігання шестидесятих ратифікаційної грамоти, Конвенція відповідно дост. 308 вступила в силу. Україна в Конвенції 1982 р. не бере участь, однакготується приєднатися до неї. Конвенція вперше в договірному порядку встановила гранично допустимуширину територіального моря 12 миль. Вона підтвердила і деталізованаправо мирного проходу іноземних суден через територіальне море.

Конвенція ввела новий інститут - архіпелажние води, що застосовується додержавам-архіпелагу. У Конвенції зафіксовані правила транзитногопроходу через міжнародні протоки, що дають можливість здійснюватисвободу судноплавства і польотів через них. Зовсім новим є інститутвиключної економічної зони, в межах якої прибережномудержаві надаються суверенні права щодо розвідки,розробки та збереження природних ресурсів, що знаходяться на дні, в його надрах і в покривають водах, і управління ними, а також щодо іншихвидів економічної діяльності. Конвенція підтвердила основні норми вщодо континентального шельфу і внесла уточнення в цей інститут, вЗокрема чітко визначила зовнішню межу континентального шельфу. - Району морського дна за межами континентального шельфу ( «Району»).

Визначено порядок регулювання діяльності з дослідження івикористання його ресурсів. Конвенції 1982 року; з) будь-яку риболовну діяльність; и) проведення дослідницької або гідрографічної діяльності; к) будь-який акт, спрямований на створення перешкод функціанірованію будь-якихсистем зв'язку або будь-яких інших споруд або установок прибережноїдержави; л) будь-яку іншу діяльність, яка не має прямого відношення до проходу. Конвенція не дає підстав прибережному держави перешкодити мирномупроходу іноземних військових кораблів, якщо вони повністю виконують усіположення Конвенції стосуються мирного проходу. Конвенція недвозначновизнає за військовими кораблями право мирного проходу через територіальніводи іноземних держав, також як зізнається це право за невійськовимисудами. Існує ряд аспектів, які стосуються перебування військових кораблів уекономічній зоні. 1982 року. Однак він не вважається відкритим морем у відношенні здійсненнів ньому суверенних прав і юрисдикції прибережної держави. Середовища, а також інші права, передбачені в Конвенції ". Конвенція 1982 року не дає прибережних держав права довільнообмежувати свободу військового мореплавання, зближувати режим економічноїзони з режимом територіальних вод. Військові кораблі в іноземнійекономічній зоні має право здійснювати військово-морську присутність іповсякденну діяльність у повній відповідності до Статуту ООН, іншимичинними міжнародними договорами та угодами.

Географічно Чорноморські протоки не існують. Під ними розуміють Босфор, Дарданелли і з'єднуюче їхнє Мармурове море. Через ці протоки здійснюється вихід із Чорного моря в Середземне, і тому вони є важливими морськими шляхами для держав, розташованих у басейні Чорного моря. Найважливіше значення мають Чорноморські протоки і для України, що має міцний торговий флот, яка веде інтенсивну торгівлю через, свої морські порти і що надає їх для торгівлі іншим країнам. Крім того, Україна має і військово-морський флот, а також ряд військово-морських баз, що здатні у своїй сукупності впливати на політичну і військову обстановку Середземномор'я.

Береги проток належать одній державі -- Туреччині, тому в минулому від її рішень залежав їхній правовий статус. Спочатку, після захоплення в 1453 році Османська імперія закрила протоки, і Чорне море стало внутрішнім морем однієї держави. Але в результаті історичних змін у військово-політичному становищі в наступні сторіччя статус проток змінювався, хоча й у цьому сторіччі, наприклад, під час Балканської війни 1912-1913 років протоки об'являлися закритими.

Конвенція про протоки, що була укладена 20 липня 1936 року у швейцарському місті Монтре, діє дотепер, «признаючи і підтверджуючи принцип свободи проходу і мореплавання в Протоках». Конвенція встановлює два режими: режим плавання для торгових суден і режим для воєнних суден. У мирний час торгові судна користуються правом повної свободи проходу вдень і вночі, незалежно від прапора і вантажу. При цьому виключається виконання яких-небудь формальностей, за винятком санітарного огляду під час входження в протоку, що проводиться відповідно до міжнародних санітарних правил, як удень, так і вночі з максимально можливою швидкістю. Лоцманська проводка через протоку і користування буксирними суднами є необов'язковими. При проходженні протоками здійснюється уплата зборів за проходження. Крім того, за проходження із кожної нетто-тони Туреччиною стягаються санітарний і маяковий збори. Ці положення зберігають силу і під час війни, якщо Туреччина не є в ній воюючою стороною. Деякі обмеження можуть бути введені у випадку війни, коли Туреччина є воюючою стороною. Але і тоді торгові судна, що належать країні, яка не знаходиться в стані війни з нею, будуть як і раніше користуватися правом вільного проходу, за умови, що вони не сприяють супротивникові. Проте ці судна повинні будуть проходити через протоки вдень і тільки за вказаним владою маршрутом. Це ж стосується випадків, коли країна опинилася б під загрозою війни.

Правовий режим, установлений конвенцією 1936 року для військових кораблів, у свою чергу, підрозділяється на режим для кораблів чорноморських і нечорноморських держав. Для останніх установлюються визначені обмеження. Невеликі військові і допоміжні судна незалежно від прапора проходять протоки вдень, при цьому про майбутнє проходження уряд Анкари за дипломатичними каналами повинен бути попереджений: нечорноморськими державами за 15 днів, чорноморськими -- за 8 днів. Лінійні лінкори чорноморських держав і кораблі, прирівняні до них, тоннажем понад 15 000 тон проходять через протоки по одному, у супроводі не більше двох міноносців. Тільки підводні човни чорноморських держав проходять через протоки поодинці, вдень і в надводному стані, із метою повернення на свої бази після ремонту на верфях, розташованих поза Чорним морем, або у разі їх купівлі за межами Чорного моря. Туреччина сповіщається про це заздалегідь. Військові судна нечорноморських держав, до яких можуть бути віднесені тільки легкі надводні кораблі тоннажністю до 10 000 тон або які мають калібр снарядів до 203 мм, проходять загонами не більш як 9 кораблів.

За духом конвенції нечорноморські держави не можуть проводити через протоки кораблі з ядерною зброєю, тому що вона за потужністю незрівнянна зі снарядами калібру 203 мм. Загальний тоннаж усього загону при транзиті протоками не може перевищувати 15 000 тон. Загальний тоннаж суден нечорноморських держав, що перебувають у Чорному морі, не може перевищувати 30 тис. тонн, а час їхнього перебування -- 21 день. Зазначений тоннаж у виняткових випадках може бути доведений до 45 000 тон. У випадку, якщо Туреччина опиниться в стані війни або під загрозою військових дій, вона може призупинити або обмежити проходження через протоки військових кораблів.

2.Угоди морського права

Держави-учасниці цієї Угоди,посилаючись на відповідні положення Конвенції Організації Об'єднаних Націй з морського права від 10 грудня 1982 року .( 995_057 ),

маючи твердий намір забезпечити довгострокове збереження та

стале використання транскордонних рибних запасів та запасів далеко мігруючих риб,

сповнені рішучості удосконалювати співробітництво між

державами з цією метою,

закликаючи до того, щоб держави прапора, держави порту та прибережні держави більш ефективно забезпечували виконання заходів щодо збереження та управління, прийнятих для таких запасів, прагнучи вирішувати, зокрема, проблеми, зазначені в програмній галузі C глави 17 Порядку денного на XXI століття, прийнятого на Конференції Організації Об'єднаних Націй з питань навколишнього середовища та розвитку, а саме недоліки в управлінні рибальством у відкритому морі в багатьох регіонах та надмірну експлуатацію деяких ресурсів; відзначаючи наявність проблем нерегульованого рибальства, надлишкових капіталовкладень, надмірного розміру флоту, зміни прапора судна з метою уникнення контролю, недостатньої вибірковості знарядь лову, ненадійності баз даних та недостатнього співробітництва між державами, зобов'язуючись дотримуватися відповідального рибальства, усвідомлюючи необхідність уникати негативного впливу на морське середовище, зберігати біологічну різноманітність, підтримувати цілісність морських екосистем та максимально скорочувати ризик довгострокових або необоротних наслідків риболовних операцій, визнаючи необхідність надавати конкретну допомогу, включаючи фінансову, наукову та технічну, для того, щоб держави, які розвиваються, мали змогу ефективно брати участь у збереженні транскордонних рибних запасів та запасів далеко мігруючих риб, управлінні ними та їх сталому використанні, будучи переконаними в тому, що найбільш оптимальним шляхом досягнення зазначених цілей та сприяння підтримці міжнародного миру та безпеки була б угода про виконання відповідних положень Конвенції, підтверджуючи, що питання, які не регулюються Конвенцією та цією Угодою, продовжують регламентуватись нормами та принципами загального міжнародного права.

Для збереження транскордонних рибних запасів та запасів далеко мігруючих риб і управління ними прибережні держави та держави, які ведуть рибний промисел у відкритому морі, в порядку реалізації свого обов'язку співробітничати згідно з Конвенцією ( 995_057 ):

a) вживають заходів щодо забезпечення довгострокової сталості транскордонних рибних запасів та запасів далеко мігруючих риб і сприяння меті їх оптимального використання;

b) забезпечують, щоб такі заходи грунтувались на найбільш достовірних наявних наукових даних та були спрямовані на підтримку чи відновлення запасів на рівнях або до рівнів, за яких може бути

забезпечений максимальний стабільний вилов, який визначається відповідними екологічними та економічними факторами, включаючи особливі потреби держав, що розвиваються, та з урахуванням методів ведення рибного промислу, взаємозалежності запасів, а також будь-яких загальнорекомендованих міжнародних мінімальних стандартів як субрегіональних і регіональних, так і всесвітніх;

c) застосовують обережний підхід згідно зі статтею 6;

d) оцінюють вплив рибальства, інших видів людської діяльності та екологічних факторів на запаси та види, які є об'єктом спеціалізованого промислу, а також на запаси та види, що належать до тієї ж екосистеми або асоційовані з запасами, які є об'єктом спеціалізованого промислу або залежать від них;

e) вживають, у разі необхідності, заходів щодо збереження та управління по відношенню до видів, які належать до тієї ж екосистеми або асоційовані з запасами, які є об'єктом спеціалізованого промислу або залежать від них, з метою підтримки або відновлення популяцій таких видів вище рівнів, на яких їхнє відтворення може наражатись на серйозну небезпеку;

f) максимально скорочують забруднення, відходи, викиди, попадання риби у загублені чи кинуті знаряддя лову, виловлювання видів, які не є об'єктом спеціалізованого промислу, як рибних, так і нерибних (далі - "види, які не є об'єктом спеціалізованого промислу"), - і вплив на асоційовані або залежні види, зокрема на види, що знаходяться під загрозою зникнення, за допомогою заходів, що включають, наскільки це практично можливо, розробку та застосування вибіркових, екологічно безпечних та економічних знарядь і методів вилову;

g) охороняють біологічну різноманітність морського середовища;

h) вживають заходів щодо попередження чи усунення надмірної експлуатації та надлишкового рибопромислового потенціалу та забезпечення того, щоб інтенсивність промислового зусилля не перевищувала рівнів, сумірних зі сталим використанням рибних ресурсів;

i) беруть до уваги інтереси рибалок, які займаються кустарним

та натуральним промислом;j) своєчасно збирають та взаємно обмінюються повними та

точними даними щодо риболовної діяльності, зокрема щодо місцезнаходження судна, вилову видів, які є і не є об'єктом спеціалізованого промислу, і промислового зусилля, як це передбачено в Додатку I, а також інформацією, що одержується в межах національних і міжнародних дослідницьких програм;

k) заохочують та проводять наукові дослідження і розробляють відповідні технології, які допомагають зберігати рибальство та управляти ним; і

l) вживають заходів щодо збереження та управління і забезпечують їхнє виконання за допомогою ефективного моніторингу, контролю та спостереження.

Висновок

Отже,якщо робити висновок із вищесказаного то можна сказати,що розмежування (делімітація) морських просторів є однією з важливих і складних проблем міжнародного морського права, з якою стикаються практично всі прибережні держави, в тому числі й Україна. Предметом морської делімітації є розмежування територіального моря, виключної економічної зони і континентального шельфу, а в конкретних випадках і внутрішніх морських вод між сусідніми державами.

Потенціальна можливість виникнення спірних, а інколи й конфліктних ситуацій, надає досліджуваній проблемі гострого політико-правового характеру. У зв'язку з тим, що в Конвенції ООН з морського права 1982 р. встановлено новий вид морського простору - виключну економічну зону, а також новий порядок визначення зовнішньої межі континентального шельфу (можуть простягатися відповідно до 200 і 350 морських миль), значно зросла кількість випадків, коли ці простори, що знаходяться під юрисдикцією різних держав, “перекриваються”, і тому виникає необхідність їх делімітації. Крім того, розпад колишнього СРСР і поява на його території незалежних держав супроводжується звичайним у таких випадках процесом уточнення ліній державних кордонів, а також меж суверенних прав у згаданих морських просторах. Значною мірою це стосується й України, для якої розмежування морських просторів у Чорноморсько-Азовському басейні є важливою проблемою сьогодення. Зокрема, в даний час проходить переговорний процес з Румунією та Російською Федерацією щодо делімітації морських кордонів у Чорному і Азовському морях .

Розмежування морських просторів між прибережними державами, особливо континентального шельфу та виключних економічних зон, є одним з найважливіших напрямів їх зовнішньої політики. Зростає роль ресурсів Світового океану в сировинному балансі держав, зокрема в Чорному морі здійснюються заходи щодо виявлення родовищ нафти та газу на континентальному шельфі України та в акваторії Азовського моря. Невизначеність розмежувальних ліній виключної економічної зони та континентального шельфу України з сусідніми чорноморськими державами затримує процес розроблення живих та мінеральних ресурсів, якими багаті суміжні райони. угода морський право

Размещено на Allbest.ru