Аерокосмічне право. Міжнародне право і міждержавні угоди

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ПРАВА

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

Кафедра гуманітарних наук

Залікова робота

Аерокосмічне право. Міжнародне право і міждержавні угоди

Підготували:

студентки групи МП - 11

Озерова Катерина

Поліщук Анна

Київ - 2011

Вступ

Друга половина XX ст. - це період прориву людини в Космос. До процесу освоєння космічного простору залучається все більше держав і приватних фірм. Ця діяльність має не тільки суто науковий, а й практичний інтерес. За допомогою ракет і штучних супутників здійснюється розвідка й оцінка природних ресурсів Землі, прогнозування погоди, теле- і радіозв'язок, контроль у сфері озброєння і роззброєння і т. п. Характерною рисою останніх років при цьому є все ширше освоєння Космосу з комерційною метою. Відносини держав і їх співробітництво в космічній сфері регулюються космічним правом. Це нова галузь міжнародного і внутрішнього права, за допомогою якої підтримується відповідний правопорядок у Космосі. Шлях до дослідження Космосу відкрив запуск першого штучного супутника Землі, що відбувся 4 жовтня 1957 р. Перші звукові радіосигнали, що посилалися супутником, сповістили не тільки про початок освоєння Космосу людиною, а й мали значний вплив на багато сторін громадського життя, включаючи всю сферу міжнародних відносин.

Формування світового правопорядку космічної ери було пов'язано передусім зі становленням принципів дослідження і використання космічного простору. Виникнення і розвиток цих принципів базувалися на розумінні світовою громадкістю того, що освоєння Космосу одними державами не повинно відбиватися на інтересах і суверенітеті інших. Перші запуски космічних кораблів проходили в обстановці формування галузевих міжнародно-правових принципів, таких як принципи свободи дослідження і використання космічного простору, непоширення державного суверенітету на космічний простір, заборони національного присвоєння космічного простору. З самого початку космічної діяльності було зрозуміло, що використання Космосу у військових цілях являє собою ні з чим не порівнянну небезпеку. От тому вже 14 листопада 1957 р. резолюцією 1148 (ХІІ) Генеральна Асамблея ООН закликала укласти міжнародну конвенцію про роззброєння й водночас створити систему міжнародного контролю, покликану забезпечити запуск об'єктів у космічний простір суто в мирних цілях. Це стало стимулом для активного формування світової юридичної думки щодо заборони використання космічного простору у військових цілях, а також заборони виведення у Космос і розміщення у ньому військової космічної техніки.

Завдяки багаторічній клопіткій діяльності багатьох юристів і міжнародних організацій, комітетів 19 грудня 1966 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла Договір про принципи діяльності держав у галузі дослідження і використання космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла. Основні з галузевих принципів міжнародного космічного права, що містяться у договорі, підкреслюють, що дослідження і використання космічного простору є надбанням усього людства; космічний простір відкритий для всіх країн на основі рівності і відповідно до міжнародного права; держави несуть міжнародну відповідальність за національну діяльність у Космосі; космічна діяльність проводиться в інтересах підтримання міжнародного миру і безпеки, а також розвитку міжнародного співробітництва і взаєморозуміння тощо. Договір про Космос набрав чинності 10 жовтня 1967 р. Цю дату справедливо вважають днем народження міжнародного космічного права.

В останні роки однією з провідних галузей народного господарства є космос. Досягнення в дослідженні та експлуатації космосу є одним з найважливіших показниківрівня розвитку країни. Так, наприклад, з 1966 року в Комітеті ООН з космосу розглядається питання повітряного і космічного просторів, і згоди щодо того, як слід врегулювати цю проблему, досягти поки не вдається. Ряд держав виступає за встановлення умовної межі між повітрям і космосом на висоті, що не перевищує 100 кілометрів над рівнем океану. Деякі країни вважають, що встановлювати такий кордон в даний час немає необхідності, оскільки його відсутність не перешкоджає успішного освоєння космосу і не призводить до будь - яких труднощів.

Аерокосмічне право

Термін « аерокосмічне право» є новітнім, оскільки виник лише у другій полрвині ХХ століття. Його поява була пов'язана з початком освоєння космічного простору.

Відомо, що 4 жовтня 1957 р. Радянським Союзом було здійсненоперший в світі запуск штучного супутника Землі. Ніякими правовими нормами на той час діяльність щодо подібних запусків не регулювалась. Та й реальними можливостями її здійснення на той час володіли лише дві держави СРСР та США. Саме вони стали стали ініціаторами обговорення в ООН питань дослідження і використання космічного простору. Так, на початку 60- х років були укладені договора та угоди з питань використання космічного простору, а саме загальної зацікавленості всього людства з використання космічного простору в мирних цілях,дослідження і використання космосу на користь держав, незалежно від рівня їх економічного та наукового розвитку, міжнародне співробітництво в освоєнні та мирному використанні космосу. Етапним для підготовчого періоду становлення аерокосмічного права стала ХVІ сесія Генеральної Асамблеї ООН, яка поширила на космос та небесні тіла дію міжнародного права, а також визнала, що космоста небесні тіла мають бути доступні для дослідження і використання всіма державами згідно з нормами космічного права і сформулювала принцип неприсвоєння космосу та небесних тіл державами.

Останніми роками однією з провідних галузей народного господарства є космос. Досягнення в дослідженні і експлуатації космосу є одним з найважливіших показників рівня розвитку країни. Не дивлячись на те, що це галузь дуже молода, темпи її розвитку дуже високі, і вже давно стало ясно, що дослідження і використання космічного простору нині немислимі без широкої і різносторонньої співпраці держав. Чому ж необхідне законодавче регулювання діяльності по освоєнню космосу. По-перше, глобальний характер подібної діяльності і її наслідків, по-друге, щоб забезпечити найбільш сприятливі умови ділової співпраці держав і, по-третє, щоб відрегулювати конкретні відносини між державами, що виникають при проведенні ними спільної науково-технічної діяльності. Вирішення проблем діяльності держав в космосі можливо лише в результаті міжнародної співпраці, і, ось, саме подібна співпраця держав в освоєння космічного простору привела до утворення особливої галузі міжнародного права - міжнародного аерокосмічного права.

Як окрема галузь міжнародного права аерокосмічне право має ряд характерних особливостей. До групи особливостей, що стосуються космічного простору, можна віднести:

1) у космічному просторі знаходяться небесні тіла, території яких нікому не належать і можуть бути в перспективі використані людиною,

2) космос практично безмежний,

3), космічний простір не піддається розділенню на які-небудь зони в процесі його використання,

4) космічний простір є особливою небезпекою для діяльності в нім людини.

Особливо активний розвиток аерокосмічного права розпочався на початку 60-х років ХХ століття. Власне, у цей час була здійснена розробка, а пізніше прийняття вищезгаданих основоположних договорів з космосу. Активний розвиток аерокосмічного права в Україні можна віднести вже до років незалежності. Так, у червні 1998 р. вийшов у світ перший в Україні збірник нормативно-правових актів і міжнародних документів "Космічне право України", підготовлений колективом співробітників Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, Вищої школи права і Національного космічного агентства України. Нове видання збірника "Космічне право України" стало не тільки ілюстрацією стану космічного права нашої держави на початку XXI століття, але й дієвим інструментом реалізації його на практиці.

Варто також зазначити, що сьогодні триває співробітництво Національного космічного агентства України з Європейським космічним агентством, яке об'єднує країни Європейського Союзу з іншими міжнародними організаціями у галузі аерокосмічного права, а також національними аерокосмічними агентствами. Україна наразі виводить корисне навантаження на так звану «геостаціонарну орбіту» для інших держав за допомогою власних ракет: «Зеніт», розроблені спільно з Російською Федерацією, «Циклон», «Дніпро». Крім того, Україна може пишатися своїми ракетами-носіями, які запускаються з різних космодромів у світі. Такі ракети виводять на орбіту так зване «корисне навантаження» і, зокрема, супутники. Наприклад, 20 квітня цього року в рамках міжнародного партнерства «Морський старт» з плавної платформи "Одісей", що перебуває на екваторі в Тихому океані, успішно стартувала ракета-носій "Зеніт-3SL" з італійським космічним апаратом Sіcral 1B. Це вже тридцятий пуск ракети "Зеніт-3SL". Тобто космічна галузь в Україні є однією з провідних. Наша країна впевнено посіла своє місце серед провідних космічних держав світу. Україна входить в трійку лідерів.

Поняття та особливості міжнародного космічного права

Міжнародне право - це система юридичних норм, що регулюють міждержавні відносини з метою забезпечення миру і співпраці. Сучасне міжнародне право визначило основні цілі взаємодії держав, а тим самим і міжнародно-правового регулювання. В результаті воно стало більш точно визначати не тільки форми, а й зміст взаємодії держав. Система міжнародного права - це об'єктивно існуюча цілісність внутрішньо взаємозалежних елементів:загальновизнаних принципів, договірних і звичайно-правових норм, галузей. Кожна галузь являє собою систему, що може вважатися підсистемою в рамках цілісної, єдиної системи міжнародного права. Об'єктом галузі є весь комплекс однорідних міжнародних відносин,наприклад , що стосуються укладення міжнародних договорів (право міжнароднихдоговорів), пов'язаних з функціонуванням міжнародних організацій (правоміжнародних організацій) і так далі. Так, аерокосмічне право виникло порівняно недавно.

Розглянемо більш докладніше поняття міжнародного аерокосмічного права як галузі міжнародного права.

Міжнародне аерокосмічне право - це галузь міжнародного права, що регулює відносини між його суб'єктами у зв'язку з їх діяльністю по дослідженняю і використанню космічного та повітряного простору, включаючи небесні тіла, а також регулюють права та обов'язки учасників космічної діяльності. Ці права і обов'язки випливають як із загальних принципів і норм міжнародного права, які регулюють всі області міжнародних відносин, так і з спеціальних принципів і норм, що відображають особливості космічного простору і космічної діяльності. Міжнародне аерокосмічне право, всупереч буквальному тлумаченню цього терміна, поширюється не тільки на діяльність в самому космічному просторі, включаючи небесні тіла, але і на їх діяльність і на Землі і в повітряному просторі Землі у зв'язку з вивченням і освоєнням космосу. Загальноприйняті норми міжнародного аерокосмічного права поширюються на всі держави і створюють для них певні права і обов'язки незалежно від ступеня їх активності в галузі космічної діяльності. Об'єктами міжнародного аерокосмічного права є: надземний простір, планети Сонячної системи, Місяць, штучні космічні об'єкти та їх складові частини, космічні екіпажі, діяльність з дослідження і використання космічного простору і небесних тіл, результати космічної діяльності (наприклад, дані дистанційного дослідження Землі з космосу, матеріали, доставлені з небесних тіл на Землю та інші). Надземний простір ділиться на повітряний та космічний простір. Такий поділ зумовлюється відмінністю технічних принципів пересування літальних апаратів: для авіації - це підйомна сила крила і рухова тяга; для космонавтики - це в основному інерційний рух під впливом тяжіння Землі та інших планет. Суб'єктами міжнародного аерокосмічного простору є держави і міжнародні організації, які займаються космічною діяльностю.

Виникнення міжнародного аерокосмічного права безпосередньо пов'язане з запуском в Радянському Союзі 4 жовтня 1957 першого штучного супутника Землі, який не тільки поклав початок освоєнню космосу людиною, але і вплинув на міжнародні відносини. Тому стало необхідним правове регулювання, в якому головна роль належить міжнародному праву. Створення міжнародного аерокосмічного права цікаво в тому відношенні, що демонструє здатність міжнародної спільноти швидко відгукуватися на потреби життя. Початок був покладений звичайними нормами, що з'явилася відразу після запуску першого супутника. Вони склалися в результаті визнання державами права мирного прольоту над їх територіями не тільки в космосі, але і на відповідній ділянці повітряного простору при запуску і приземленні. Ще в грудні 1958 р. у Резолюції Генеральної асамблеї ООН підкреслювалися спільна зацікавленість людства в космічному просторі і необхідність обговорення в ООН правових проблем, які можуть виникнути при здійсненні програми дослідження космічного простору. Одночасно ставилося питання про необхідність використання космічного простору тільки у мирних цілях. Це, основне, положення було підтверджене у грудні 1963p., коли під егідою ООН була ухвалена Декларація правових принципів, які регулюють діяльність держав з дослідження та використання космічного простору. В 1963 р. за активної участі ООН. був підписаний Договір про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, в космічному просторі та під водою. В 1967 р. у рамках ООН був підписаний Договір про принципи діяльності держав з дослідження і використання космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла. Цей Договір (скорочено він іменується як "Договір про Космос") є одним із основних документів у сфері правової регламентації використання космічного простору, оскільки він не тільки визначив його режим, але й сформував права та обов'язки держав у будь-якій діяльності, що пов'язана з дослідженням і використанням Космосу. Слідом за цими документами були ухвалені:

- Угода про порятунок космонавтів, повернення космонавтів та повернення космічних об'єктів, запущених у космічний простір (22.04.1968);

- Конвенція про міжнародну відповідальність за шкоду, заподіяну космічними об'єктами (29.03.1972);

- Угода про діяльність держав на Місяці та інших небесних тілах (18.12.1979 р.) та ін.

Слід мати на увазі, що з самого початку космічної ери держави керувалися у своїх взаєминах, пов'язаних з космічною діяльністю, основними принципами та нормами загального міжнародного права,обов'язковими для всіх учасників міжнародного спілкування:

- дослідження і використання Космосу на благо всього людства;

- рівне право усіх держав на дослідження і використання Космосу;

- заборону національного присвоєння Космосу;

- відповідність космічної діяльності міжнародному праву;

- свободу Космосу для наукових досліджень;

- використання Місяця та інших космічних тіл виключно в мирних цілях;

- міжнародну відповідальність держав за всю національну космічну діяльність;

- міжнародну відповідальність держав за шкоду, заподіяну космічним об'єктам;

- співробітництво і взаємодопомогу держав при обстеженні та використанні Космосу;

- збереження державами юрисдикції та контролю над космічними об'єктами, занесеними в їхні реєстри;

- обов'язок держав - уникати шкідливого забруднення Космосу.

Але головним чином, розвиток міжнародного аерокосмічного права, як і міжнародного права в цілому, відбувається шляхом укладання міжнародних договорів. Перш за все слід виділити групу основних міжнародних договорів, розроблених в ООН, а потім підписаних та ратифікованих великим числом держав. Так,

- Договір про принципи діяльності держав по дослідженню та використанню космічного простору, включаючи Місяць і інші небесні тіла від 27 січня 1967 року.У ньому бере участь 222держави.

- Угода про порятунок космонавтів, повернення космонавтів і повернення об'єктів, запущених в космічний простір від 22 квітня 1968 року.

У ньому бере участь 198 держав

- Конвенція про міжнародну відповідальність за шкоду, заподіяну космічними об'єктами від 29 березня 1972 року. Підписали 176 держав.

- Конвенція про реєстрацію об'єктів, що запускаються в космічний простір від 12 листопада 1974 року. У ній бере участь 18 держав.

- Угода про діяльність держав на Місяці та інших небесних тілах від 18 груденя 1979 року. У ній бере участь 9 держав.

Центральне місце серед договорів займає Договір про космос 1967 року, що встановлює найбільш загальні міжнародно-правові засади космічної діяльності. Не випадково його учасниками є найбільше число держав (222 учасника), і саме з цим договором пов'язують перетворення міжнародного космічного права в самостійну галузь загального міжнародного права.

Другу групу угод міжнародного космічного права утворюють численні міжнародні науково-технічні угоди, конвенції, що регулюють спільну діяльність держав в космосі. За своїми найменуваннями, формі, призначенню, характеру угоди по космосу вельми різноманітні. Так,

- Конвенція про міжнародну організацію морського супутникового зв'язку (ІНМАРСАТ)від 3 вересня 1976 року . У ній бере участь 72держави.

- Резолюція Генеральної Асамблеї ООН 37/92 «Принципи використання державами штучних супутників Землі для міжнародного безпосереднього телевізійного мовлення »від 10 грудня 1982 року,

- Угода про співробітництво в дослідженні і використанні космічного простору в мирних цілях від 13 липня 1976 року.

Наступним типом договору міжнародного аерокосмічного права є договір з порятунку. Так, Угода про порятунок 1968 року в основному регулює, що здійснюються на Землі операції з порятунку і повернення космонавтів і космічних об'єктів, а Конвенція про міжнародну відповідальность 1972 року має своїм головним завданням відшкодування збитків,заподіяних при падінні на Землю космічних об'єктів або їх складових частин.

Правовою основою співпраці низки східно-європейських та інших держав у космічній галузі протягом чверті століття було укладено в 1976 році Угоду про співробітництво в дослідженні і використанні космічного простору в мирних цілях програма «Інтеркосмос». Основними напрямками співробітництва в рамках програми «Інтеркосмос» були вивчення фізичних властивостей космічного простору, космічна метеорологія, космічні біологія і медицина, космічний зв'язок і вивчення природного середовища з космосу.

Третю групу складають:

Міжнародні угоди в межах СНД:

- Угода про спільну діяльність по дослідженню і використанню космічного простору, від 30 грудня 1991 р.

-Угода про порядок утримання і використання об'єктів космічної інфраструктури в інтересах виконання космічних програм, від 15 травня 1992р

- Угода про порядок фінансування спільної діяльності по дослідженню і використанню космічного простору, від 13 листопада 1992 р

- Угода про створення спільного науково-технологічного простору держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав, від 3 листопада 1995 р

-Угода про співробітництво в галузі дослідження і використання космічного простору в мирних цілях ( 2010р. )

Двосторонні міжнародні договори України:

- Угода між Урядом України та Урядом Російської Федерації про виробничу і науково-технічну кооперацію підприємств оборонної галузі промисловості, від 18 листопада 1993 р

- Угода між Урядом України та Урядом Російської Федерації про співробітництво в галузі стандартизації, метрології та сертифікації, від 14 березня 1994 р

Угода між Російським космічним агентством і Національним космічним агентством України з питань комерційного використання РН "Зеніт", від 6 лютого 1995 р

Угода між Урядом України і Урядом Російської Федерації про співробітництво в галузі створення та експлуатації ракетно-космічної та ракетної техніки, від 8 лютого 1995 р

Угода між Урядом України і Урядом Російської Федерації про співробітництво в сфері дослідження і використання космічного простору в мирних цілях, від 27 серпня 1996 р

Угода між Національним космічним агентством України, Національною академією наук України,Російським космічним агентством і Російською Академією Наук про створення Міжнародного центру космічного права, від 2 червня 1998 р

Угода між Кабінетом Міністрів України та Урядом Російської Федерації про переміщення товарів у рамках співробітництва в освоєнні космічного простору, створенні та експлуатації ракетно-космічної та ракетної техніки, від 11 лютого 2001 р.

Угода між Україною і Сполученими Штатами Америки про співробітництво в дослідженні та використанні космічного простору в мирних цілях, від 22 листопада 1994 р.

Угода між Урядом України та Урядом Сполучених Штатів Америки щодо міжнародної торгівлі в галузі комерційних послуг із космічних запусків, від 21 лютого 1996 р

Угода між Урядом України та Урядом Сполучених Штатів Америки про захист технологій, пов'язаних із запуском Україною ліцензованих США комерційних космічних апаратів, від 6 березня 1998 р

Угода між Урядом України та Урядом Сполучених Штатів Америки про захист технологій, пов'язаних з українськими ракетами-носіями, ракетним обладнанням та технічними даними для проекту "Морський старт", від 29 вересня 1999 р

Угода між Національним космічним агентством України та Угорським бюро космічних досліджень про співробітництво в галузі дослідження та використання космічного простору в мирних цілях (27 травня 1994 року)

Угода між Урядом України і Урядом Китайської Народної Республіки про співробітництво в дослідженні та використанні космічного простору в мирних цілях, від 4 грудня 1995 р

Угода між Урядом України та Урядом Республіки Казахстан про співробітництво в сфері дослідження та використання космічного простору, від 14 жовтня 1997 р

Рамкова Угода між Урядом України та Урядом Федеративної Республіки Бразилія про співробітництво у використанні космічного простору в мирних цілях, від 18 листопада 1999 р

Угода між Урядом України та Урядом Держави Ізраїль про співробітництво в сфері дослідження та використання космічного простору в мирних цілях, від 22 січня 2001 р. та між Урядом України та Урядом Королівства Саудівської Аравії про співробітництво у сфері дослідження та використання космічного простору в мирних цілях ( 2010 р.)

Ще один напрямок у формуванні міжнародного аерокосмічного права - це установи міжнародних органів та організацій.

У 1964 була заснована на основі Угоди про тимчасові умови створення глобальної системи супутників зв'язку Міжнародна організація зв'язку через штучні супутники Землі (ІНТЕЛСАТ). У 1971 році були підписані постійні угоди про ІНТЕЛСАТ. Членами ІНТЕЛСАТ є понад 120держав. Завдання ІНТЕЛСАТ - створення та експлуатація на комерційній основі глобальної системи супутникового зв'язку. Штаб-квартира ІНТЕЛСАТ знаходиться у Вашингтоні.

У 1971 році була створена Міжнародна організація космічного зв'язку

«Інтерсупутник». Метою цієї організації є координація зусиль держав-членів щодо створення і експлуатації системи зв'язку через штучні супутники Землі. Штаб-квартира «Інтерсупутник» знаходиться в Москві.

У 1975 році утворилося Європейське космічне агентство (ЄКА) шляхом злиття раніше існуючих Європейської організації досліджень (ЕСРО) і Європейської організації зі створення ракет-носіїв (ЕЛДО). Згідно установчого акту, завдання ЄКА - налагодження і розвиток співпраці європейських держав у сфері розробки та застосування космічної науки і техніки виключно в мирних цілях. Штаб-квартира ЕКА знаходиться в Парижі.

З 80-х років відбувається процес приватизації та комерціалізації космічної діяльності, що ставить до порядку денного формування міжнародного приватного космічного права. Цій тенденції сприяє розвиток у ряді країн національного космічного законодавства. Разом з тим існує точка зору, згідно з якою міжнародна космічна діяльність може регулюватися виключно нормами міжнародного публічного права, оскільки юридичні та фізичні особи різних країн не можуть вступати з цих питань у правові відносини.

космічний право міжнародний

Висновки

Я вважаю, що вся історія розвитку космонавтики країни визначає темпи розвитку науково-технічного та соціально-економічного прогрессу країни. З прийняттям 23 грудня 1997 року Верховною Радою України Загальнодержавної космічної програми України наша держава володіє космічним потенціалом світового рівня, проголосила державну доктрину в цій сфері. В ній говориться, що розвиток космічної науки не повинен зашкоджувати людині, її життю. Реалізація космічної програми відбувається в період серйозних змін у підходах до космічної діяльності в світі: як на національному так і на міжнародному рівнях, відбувається перегляд організаційної та фінансової структур забезпечення космічної діяльності, пошук принципово нових технічних рішень і постановка нових наукових і технологічних завдань. Ось , тому сучасне міжнародне та національне космічне законодавство відображає перебудовні процеси у самій космічній діяльності. Отже, переосмисленню піддаються фундаментальні засади політики в галузі дослідження й використання космосу.

Аналіз національних і міжнародних космічних програм свідчить про формування нового бачення завдань космічної діяльності, яке ґрунтується на першочергових потребах стійкого економічного і соціального розвитку, необхідності вирішення глобальних проблем людства. При цьому визнано, що космічна діяльність і народжені на її ниві високі технології:

* будуть визначати економіку майбутнього;

* мають можливості фундаментальне впливати на розвиток суспільства і долю людства;

* забезпечують глобальні життєві потреби людства;

* є унікальним засобом пошуку життя на інших планетах і опанування нових світів.

Сьогодні виникли нові сфери застосування космічної техніки і технологій, з'явилися нові види космічної діяльності, які неможливо було передбачити на зорі космічної ери, в період формування міжнародного космічного права. Невпинна хода космонавтики, у тому числі розвиток світового ринку космічних послуг і технологій, вимагають вирішення все більшого кола правових проблем.

На мою думку, швидке розширення масштабів діяльності приватного сектору в космічній галузі та пов'язаних з нею сферах вимагає перегляду багатьох аспектів чинного аерокосмічного права, що, зокрема стосуються: питань державної приналежності космічних літальних апаратів; проблем відповідальності та юрисдикції у зв'язку із застосуванням космічних систем, які на цей час не врегульовані; захисту прав інвесторів у відношенні до космічних об'єктів і космічних літальних апаратів; захисту довкілля; впливу комерціалізації та приватизації космічної діяльності на державний сектор послуг в цій галузі; створення ефективних механізмів врегулювання спорів, що виникають у зв'язку з космічної діяльності тощо.

Тому на основі сформульованих проблем розпочався активний перегляд космічних програм провідних космічних країн в частині організаційної структури, принципів відбору проектів, пріоритетів фінансування, принципів міжнародної співпраці. Ревізії піддаються як діючі короткострокові космічні програми, так і програми, розраховані на тривалий період. Це не означає згортання космічних програм, а пов'язане з переглядом загального підходу до космічної політики. При цьому я підкреслюю п'ять головних напрямків, у яких космічна діяльність має зробити значний внесок:

* економічне зростання;

* постійний моніторинг довкілля з метою його збереження;

* фундаментальні наукові пошуки й дослідження в мирних цілях;

* підвищення якості освіти;

* забезпечення державної безпеки.

Отже, правове регулювання відображає перетворення космічної галузі на сектор економіки, що є характерною особливістю космічної діяльності на порозі нового тисячоліття.

За цих обставин, враховуючи зовнішньоекономічну орієнтацію національної космічної галузі все більшої ваги набувають вдосконалення міжнародної договірної діяльності та відповідна робота на національному рівні, а також їх правове забезпечення.

Таким чином, визнання України як космічної держави та її повноправна участь у міжнародній діяльності залежить від цілеспрямованої роботи космічного законодавства як з міжнародним космічним правом, так і з національним правом провідних космічних держав світу і аерокосмічне право України ґрунтується на тих саме принципах, що й загальне міжнародне право, але має і власні галузеві принципи: принцип нерозповсюдження державного суверенітету на космічний простір і небесні тіла, принцип свободи дослідження та використання космічного простору та деякі інші принципи.

Размещено на Allbest.ru