Кримінально-правове забезпечення охорони порядку виконання судових рішень в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ІМЕНІ В.М. КОРЕЦЬКОГО

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОХОРОНИ ПОРЯДКУ ВИКОНАННЯ СУДОВИХ РІШЕНЬ В УКРАЇНІ

РОМАНИШИН ОЛЕНА РОМАНІВНА

Спеціальність 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія;

кримінально-виконавче право

Київ - 2018

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Київському університеті права Національної академії наук України.

Науковий керівник:доктор юридичних наук, професор

КВАША Оксана Олександрівна,

Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України,

провідний науковий співробітник відділу

проблем кримінального права, кримінології

та судоустрою;

Офіційні опоненти:доктор юридичних наук, доцент

ЗАГИНЕЙ Зоя Аполлінаріївна,

Інститут спеціальної підготовки

Національної академії прокуратури України,

начальник відділу кримінально-правових дисциплін;

кандидат юридичних наук, доцент

БРОНЕВИЦЬКА Оксана Михайлівна,

Львівський державний університет

внутрішніх справ,

доцент кафедри кримінально-правових

дисциплін факультету № 6;

Захист відбудеться «20» грудня 2018 року о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.02 в Інституті держави і права імені В. М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту держави і права імені В.М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розісланий «19» листопада 2018 року.

АНОТАЦІЯ

Дисертацію присвячено дослідженню особливостей кримінально-правового забезпечення порядку виконання судових рішень в Україні. У дисертації розкрито загальнотеоретичні засади законодавчого забезпечення охорони порядку виконання судових рішень в Україні кримінально-правовими засобами. Надано кримінально-правову характеристику злочинам, що посягають на регламентований нормами законодавства порядок виконання рішень судів (статті 382, 388-395 КК України). Визначено предмет відповідних злочинів в залежності від процесуального значення судових рішень (проміжні, остаточні у провадженні), виду юрисдикцій. Виокремлено істотні ознаки таких понять як: «невиконання судового рішення», «перешкоджання виконанню судового рішення» «істотна шкода» тощо. Досліджено питання кримінально-правової кваліфікації у злочинах, що полягають у невиконанні судових рішень, визначено випадки, що унеможливлюють кримінальну відповідальність за невиконання окремих видів судових рішень, а також досліджено питання практики призначення покарання за такі злочини.

На основі теоретичного аналізу ознак складів злочинів, що полягають у невиконанні судових рішень в Україні, запропоновано зміни до законодавчих конструкцій відповідних складів злочинів.

Ключові слова: суд, cудочинство, судове рішення, кримінально-правова охорона, ухилення, невиконання, недотримання, істотна шкода, умисел, конфіскація, покарання.

АННОТАЦИЯ

Диссертация посвящена исследованию особенностей уголовно-правового обеспечения порядка исполнения судебных решений в Украине. В диссертации раскрыто общетеоретические основы законодательного обеспечения охраны порядка исполнения судебных решений в Украине уголовно-правовыми средствами. Предоставлено уголовно-правовую характеристику преступлений, посягающих на регламентирован нормами законодательства порядок исполнения решений судов (статьи 382, 388-395 УК Украины). Определен предмет соответствующих преступлений в зависимости от процессуального значения судебных решений (промежуточные, окончательные в производстве), вида юрисдикций. Выделены существенные признаки понятий как: «невыполнение судебного решения», «препятствование выполнению судебного решения» «существенный вред» и другие. Исследован вопрос уголовно-правовой квалификации в преступлениях, которые заключаются в невыполнении судебных решений, определены случаи, исключающие уголовную ответственность за невыполнение отдельных видов судебных решений, а также исследованы вопросы практики назначения наказания за такие преступления.

На основе теоретического анализа признаков составов преступлений, заключающихся в неисполнении судебных решений в Украине, предложены изменения в законодательные конструкций соответствующих составов преступлений.

Ключевые слова: суд, судопроизводство, судебное решение, уголовно-правовая охрана, уклонение, невыполнение, несоблюдение, существенный вред, умысел, конфискация, наказание.

SUMMARY

The dissertation focuses on the peculiarities of criminal law enforcement of the order of execution of court decisions in Ukraine. The dissertation deals with the general theoretical principles of legislative protection of the enforcement of court decisions in Ukraine by means of criminal law. The criminal-law description is given to crimes that infringe on the rules of law enforced by the courts. The subject of the relevant crimes has been determined, depending on the procedural significance of court decisions (intermediate, final in proceedings), type of jurisdictions. The essential features of such concepts as "non-enforcement of a court decision", "interference with the execution of a court decision", "significant harm", etc. are singled out.

The criminalization of acts stipulated in Art. 382, 388-395 of the Criminal Code, conducted in the presence of the grounds, conditions and reasons, which are distinguished in the scientific literature. At the same time, it was noted that there are certain gaps in the criminal law enforcement of court decisions, the elimination of which requires the introduction of amendments and additions to the legislation of Ukraine on criminal liability.

The object of the crime is the procedure for the execution of court decisions of national courts of all jurisdictions, judgments of foreign courts and international judicial bodies whose jurisdiction is recognized by the state. At the same time, such a procedure should be based on clear norms of regulatory legislation, which establishes the manner and timing of execution of court decisions, and themselves requirements binding nature in court decisions should provide legal certainty in the aspect of the order of their execution.

Given the establishment of liability for failure to comply with a court decision that must be settled in a certain way (by a certain order), it is proved that, in the absence of a statutory procedure for execution of a court decision, criminal liability for intentional non-enforcement of the decision is excluded in view of the absence of additional mandatory grounds for the relevant criminal-law qualification.

It has been determined that the subject of crimes consisting in non-enforcement of court decisions is a special one (except for the crime envisaged in Part 1 of Article 382 of the Criminal Code of Ukraine in the form of obstruction of enforcement of a court decision). Such requirements also contain Art. 382, as well as other articles (388-395 of the Criminal Code of Ukraine).

Subjectivity of such crimes is characterized by guilt in the form of direct intent (in the terms of Part 3 of Article 382 of the Criminal Code). Volitional element invented through the design of disposition st.st. 382, 388-395 of the Criminal Code is determined and limited only to the relation of the subject to a socially dangerous act in the form of those alternative actions determined in the disposition of a specific article of the Special Part of the Criminal Code of Ukraine and are actually committed. In committing such a crime, the subject is aware of the public danger of non-fulfillment of a particular type of court decision and wishes to do such acts.

The issue of criminal-legal qualification in crimes consisting in non-enforcement of judicial decisions is investigated, cases that make it impossible to criminalize the non-fulfillment of certain types of court decisions, as well as issues of the practice of punishment for such crimes are investigated.

The expediency of installation in Art. 382 of the Criminal Code of Ukraine a special type of exemption from criminal liability in cases of complete enforcement of a court decision by a person obliged to bring him to criminal liability.

On the basis of the theoretical analysis of the features of crimes consisting in non-enforcement of court decisions, changes to the legislative constructions of the corresponding crimes are proposed in Ukraine.

Key words: court, proceedings, court decision, criminal law, evasion, non-fulfillment, non-compliance, substantial harm, intent, confiscation, punishment.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Виконання судових рішень є одним із найбільш важливих та водночас проблемних аспектів українського судочинства. Конституція України гарантує обов'язковість виконання судових рішень, що забезпечується державою у визначеному законом порядку (ст. 129-1). Відповідні положення розвинуті в інших нормативно-правових актах. Зокрема, згідно зі статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Відповідно до пункту 4 Стратегії реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015-2020 роки, затвердженої Указом Президента України від 20 травня 2015 року № 276/2015, одним із основних напрямів реформування судочинства та правових інститутів визнано реорганізацію системи виконання судових рішень та підвищення ефективності виконавчого провадження.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини право на звернення до суду повинно бути врегульоване у національній правовій системі таким чином, щоб остаточне та обов'язкове до виконання судове рішення не залишалося б невиконаним на шкоду для однієї зі сторін. У пілотному рішенні у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15 жовтня 2009 року Суд вказує на системний характер проблеми у справах проти України в частині тривалого невиконання остаточних судових рішень, відповідальність за що мають нести органи влади України. Адже це є порушенням права на справедливий суд, що гарантується у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

У разі невиконання остаточних та обов'язкових судових рішень передбачені різні форми реагування держави, у тому числі й кримінально-правовими засобами. Йдеться, зокрема, про кримінальну відповідальність за невиконання судового рішення (ст. 382 КК України), незаконні дії щодо майна, на яке накладено арешт, заставленого майна або майна, яке описано чи підлягає конфіскації (ст. 388 КК України), ухилення від покарання, не пов'язаного з позбавленням волі (ст. 389 КК України), умисне невиконання угоди про примирення або про визнання винуватості (ст. 389-1 КК України), злісне ухилення особи від відбування адміністративного стягнення у виді суспільно корисних робіт (ст. 390 КК України), невиконання встановленого правового режиму відбування покарання у статтях 391-395 КК України.

Проблеми забезпечення кримінально-правової охорони встановленого державою порядку виконання рішень суду вивчалися у працях таких науковців, як Ю. В. Александров, П. П. Андрушко, М. І. Бажанов, Г. І. Богонюк, О. М. Броневицька, М. О. Букач, В. А. Головчук, І. М. Горбачова, З. А. Загиней, Г. М. Зеленов, Н. Д. Квасневська, О. О. Кваша, О. О. Книженко, О. М. Костенко, В. І. Луганський, Д. С. Мельник, С. С. Мірошниченко, В. П. Мороз, А. А. Музика, В. О. Навроцький, М. І. Омельяненко, Л. М. Палюх, М. І. Панов, С. П. Старосольська, О. О. Соболева, О. М. Сокуренко, Є. Л. Стрельцов, М. С. Таганцев, В. Я. Тацій, О. В. Ткачова, В. І. Тютюгін, Г. О. Усатий, П. Л. Фріс, М. І. Хавронюк, О.С. Чорна, С. Д. Шапченко та інші.

В Україні за вказаною вище тематикою захищено такі дисертації: В. А. Головчук «Кримінально-правова охорона порядку виконання судових рішень» (2012 рік), Г. І. Богонюк «Кримінально-правова характеристика невиконання судового рішення» (2016 рік), М. О. Букач «Кримінальна відповідальність за невиконання судового рішення» (2017 рік).

Проте невирішеними залишається ряд питань. Зокрема, це встановлення підстави кримінальної відповідальності за відсутності законодавчо визначеного порядку виконання окремих видів судових рішень або порушення відповідного порядку внаслідок тимчасової окупації території держави тощо. судовий рішення європейський кримінальний

Усе наведене вище обумовлює актуальність і своєчасність комплексного дослідження проблем кримінально-правового забезпечення охорони порядку виконання судових рішень, яке сприятиме вдосконаленню вітчизняного кримінального законодавства.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в Київському університеті права НАН України згідно з планами науково-дослідної роботи на теми: «Дослідження основних інститутів держави та суспільства: компаративістичний аналіз сучасних правових доктрин» (номер державної реєстрації 0114U000796, 2014-2015 р.р.); «Державно-правове регулювання суспільних відносин в умовах нових глобалізаційних викликів: вітчизняні та міжнародні реалії» (номер державної реєстрації U11U004745, 2016-2017 р.р.).

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у визначенні теоретичних основ системи кримінально-правового забезпечення охорони порядку виконання судових рішень та розробці на цій основі заходів удосконалення кримінального законодавства України та практики його застосування. Мета дослідження конкретизується в її завданнях:

-з'ясувати стан дослідження проблем кримінальної-правового забезпечення охорони порядку виконання судових рішень у науці кримінального права;

- визначити соціальну обумовленість криміналізації суспільно небезпечних діянь, що посягають на порядок виконання судових рішень в Україні;

- охарактеризувати складові системи кримінально-правового забезпечення охорони порядку виконання судових рішень;

- охарактеризувати об'єктивні та суб'єктивні ознаки складів злочинів, що посягають на порядок виконання судових рішень в Україні;

- встановити підставу кримінальної відповідальності за умисне невиконання рішень міжнародних судових органів;

- виявити проблеми під час кваліфікації злочинів, що полягають у порушення порядку виконання судових рішень та запропонувати шляхи їх вирішення;

- охарактеризувати санкції кримінально-правових норм, шо полягають в умисному невиконанні судових рішень та узагальнити практику призначення покарання за їх вчинення.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, порядок яких порушується умисним невиконанням судових рішень національних та міжнародних судових органів.

Предметом дослідження є кримінально-правове забезпечення охорони порядку виконання судових рішень.

Методи дослідження обрано з урахуванням поставленої мети та визначених завдань дослідження. Обґрунтованість і достовірність одержаних результатів базується на використанні системи загальнофілософських, загальнонаукових та спеціально-наукових методів пізнання.

Використання законів формальної логіки та таких її методів, як індукція і дедукція, аналіз і синтез, дало змогу визначити шлях дослідження від загального до особливого, і, відповідно, структурно-логічну схему дисертаційної роботи, виявити властивості та ознаки досліджуваного кримінально-правового явища, синтезуючи останні, створити загальне уявлення про його зміст, що відображено у сформульованих поняттях, таких як: «невиконання судового рішення»; «перешкоджання виконанню судового рішення», «недотримання висновку Конституційного Суду України» тощо (розділ 2). З-поміж загальнонаукових методів використано системний, який дав змогу визначити місце норм, що встановлюють відповідальність за умисне невиконання рішень суду та надати їх кримінально-правову характеристику (підрозділ 1.2, 1.3., розділ 2). За допомогою структурного та функціонального методів досліджено взаємозалежність і взаємодію норм, що встановлюють відповідальність за умисне невиконання судового рішення та критично проаналізовано їх системні ознаки з точки зору повноти кримінально-правової охорони відповідного порядку суспільних відносин (підрозділи 1.2, 1.3). Під час написання дисертації використано такі спеціально-наукові методи. Герменевтичний метод дав змогу здійснити тлумачення окремих кримінально-правових понять, зокрема, «інтереси держави», «істотна шкода», «звільнення від кримінальної відповідальності» тощо (підрозділи 2.2, 3.1., 3.2.). Формально-юридичний (догматичний) метод дав змогу визначити та проаналізувати нормативно-правовий зміст злочинів, що полягають в умисному невиконанні судових рішень (ст.ст. 382, 388, 389, 389-1, 390 КК України) та практику їх застосування (розділи 2, 3); синергетичний метод застосовувався під час аналізу приводів та підстав криміналізації вищезазначених складів злочинів (підрозділи 1.1, 1.2, 1.3). Соціологічні методи використано для узагальнення статистичних даних судової практики, аналізу іншої емпіричної інформації (розділи 1, 3). Під час формулювання пропозицій щодо внесення змін та/або доповнень до норм КК застосовувався метод прогнозування.

Нормативну базу дослідження становлять Конституція України, міжнародно-правові акти, ратифіковані Україною, Кримінальний, Кримінальний процесуальний та Кримінально-виконавчий кодекси України, Кодекс України про адміністративні правопорушення, Цивільний процесуальний кодекс України, Господарський процесуальний кодекс України, Кодекс адміністративного судочинства України, Закон України «Про виконавче провадження», інші закони та підзаконні нормативно-правові акти, тощо.

Емпіричну базу дослідження становлять дані судової статистики щодо кількості осіб, засуджених за вчинення злочинів, передбачених у статтях 382, 388, 389, 389-1, 390 КК України; результати вивчення близько 200 вироків та ухвал, постановлених судами України у 2010-2017 роках за статтями 382, 388-395 Кодексу; законопроектна діяльність Верховної Ради України та практика Європейського суду з прав людини.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є одним з перших комплексних досліджень кримінально-правового забезпечення охорони порядку виконання судових рішень в Україні. Дисертантка сформулювала низку нових положень, висновків і пропозицій. До положень, що мають наукову новизну, зокрема, належать:

уперше:

1) кримінально-правове забезпечення охорони порядку виконання судових рішень визначено як система, що характеризується такими складовими: наявність загальної (ст. 382 КК України) та спеціальних (статті 388, 389, 389-1, 390, 391, 392, 393, 394, 395 Кодексу) норм; диференціація кримінальної відповідальності залежно від виду судового рішення (проміжного та остаточного) (статті 382, 388 КК України); залежно від невиконання судового рішення у кримінальному провадженні за видами покарань (статті 389, 389-1, 390 КК України); залежно від невиконання вимог правового режиму відбування покарання (статті. 391, 392, 393, 394, 395 КК України); часткове поширення застосування спеціальної конфіскації як заходу кримінально-правового характеру за вчинення таких злочинів;

2) на основі аналізу процесуального законодавства України та законодавства, що визначає порядок виконання судових рішень, уточнено предмет складу злочину, передбаченого у ст. 382 КК України в частині «проміжних» судових рішень. Запропоновано предметом такого злочину визнавати судове рішення, яке містить вимоги зобов'язального характеру, виключно за умови, коли процесуальним законом не встановлено спеціальні правові наслідки його невиконання. Необґрунтованим є притягнення до кримінальної відповідальності за ст. 382 КК України у випадку невиконання проміжних судових рішень за наявності правових механізмів відповідальності особи процесуального характеру за невиконання відповідного судового рішення;

3) обґрунтовано доцільність встановлення у ст. 388 КК України відповідальності за відмову у передачі активів, одержаних внаслідок вчинення корупційних або інших злочинів, що передані відповідно до судових рішень Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами;

4) з урахуванням вимог принципу правової визначеності закону та положень ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що службова особа не підлягає кримінальній відповідальності за ст. 382 КК України у випадку відсутності правового регулювання, що визначає порядок виконання судового рішення;

5) встановлено, що суб'єктом злочину, передбаченого у ч. 4 ст. 382 КК України, в частині невиконання рішення Європейського суду з прав людини, Конституційного Суду України, або недотримання його висновку, є службова особа органу державної влади або органу місцевого самоврядування. У випадку вчинення таких дій суддями відповідальність має наставати за ст. 375 «Постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови» КК України;

6) запропоновано до кримінальних проступків, що посягають на порядок виконання судових рішень, відносити суспільно небезпечні діяння, передбачені у ч. 1 ст. 388, у статтях 389, 389-1, 394, 395 КК України;

удосконалено:

7) правозастосовні підходи щодо розмежування умисного невиконання судового рішення із самоправством у випадку вчинення злочину загальним суб'єктом. Встановлено, що порядок виконання судових рішень може бути порушений як з боку зобов'язаної особи, так і з боку особи, щодо прав та інтересів якої ухвалене судове рішення. Тому у першому випадку кваліфікація буде здійснюватися за статтями, в яких передбачено відповідальність за умисне невиконання судового рішення, а у другому - дії по підміні органів держави, уповноважених на виконання судового рішення, мають отримувати кримінально-правову оцінку за ст. 356 «Самоправство» КК України, що розглядається у порядку справ приватного обвинувачення;

8) положення щодо доцільності встановлення відповідальності у ст. 388 КК України за дії, що призвели до неможливості забезпечити реалізацію спеціальної конфіскації як заходу кримінально-правового характеру;

9) наукову позицію щодо визначення спеціальних умов звільнення загального суб'єкта злочину від відповідальності за умисне невиконання судового рішення. Запропоновано встановити, що особа, яка вчинила діяння, передбачені частиною першою статті 382 КК України, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона до притягнення до кримінальної відповідальності повністю виконала судове рішення та усунула шкоду (за наявності), заподіяну його невиконанням;

10) положення про доцільність поширення заходів кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб за вчинення злочинів, що полягають в умисному невиконанні судового рішення. Обґрунтовано доцільність встановити, що такі заходи поширюються на випадки вчинення злочинів, передбачених ч.ч. 2, 3 ст. 382, статті 388, 389-1 КК України;

набули подальшого розвитку:

11) положення щодо необхідності врахування практики Європейського суду з прав людини в процесі кримінально-правової кваліфікації злочинів, що посягають на порядок виконання судових рішень. Зокрема, практики Суду у частині порушення прав, передбачених у додатковому Протоколі № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у частині визначення пропорційності втручання у право на мирне володіння майном при кваліфікації за ч. 1 ст. 388 КК України;

12) підхід щодо визначення видового об'єкту злочинів, передбачених у статтях 382, 388-395 КК України, як суспільних відносин, що забезпечують визначений законодавством порядок виконання проміжних та остаточних судових рішень;

13) положення, згідно з яким норми адміністративного, процесуального законодавства та спеціальні законодавчі акти, що регламентують процедуру виконання судових рішень, є обов'язковими додатковими підставами кваліфікації злочинів, передбачених у статтях 382, 388-395 КК України.

14) наукова позиція щодо визначення поняття «істотна шкода» у ч. 3 ст. 382 КК України. Запропоновано, що істотною шкодою у ст. 382 Кодексу, якщо вона полягає у завданні матеріальних збитків, вважається шкода, яка в сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані у дисертаційному дослідженні висновки та рекомендації можуть бути використані у:

- науково-дослідній діяльності - для подальшого вивчення кримінально-правових аспектів забезпечення охорони порядку виконання рішень судів, а також суміжних проблем;

- правотворчій діяльності - під час підготовки змін та доповнень до КК України щодо вдосконалення відповідальності за умисне невиконання судових рішень;

- правозастосовній діяльності - як рекомендації для вирішення питань кваліфікації злочинів, пов'язаних із умисним невиконанням судових рішень або ж ухиленням від їх належного виконання (акт про впровадження результатів дисертаційного дослідження у діяльність судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 жовтня 2017 року № 9-2184/0/4-17);

- навчальному процесі - під час викладання кримінального, кримінального процесуального та кримінально-виконавчого права (акт про впровадження результатів дослідження у навчальний процес кафедри галузевих правових наук Київського університету права НАН України від 13 березня 2018 року).

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертації обговорювалися на міжнародних та всеукраїнській науково-практичних конференціях, круглих столах: IV Міжнародній науково-практичній конференції «Сучасні проблеми правової системи» (м.Київ, 26 листопада 2012 року): ІV Всеукраїнській науково-практичній конференції «Проблемні питання стану дотримання захисту прав людини в Україні» (м. Київ, 5 грудня 2013 року); Всеукраїнській науково-практичній Інтернет-конференції «Кримінальні проступки: теоретичне підґрунтя та шляхи вдосконалення законодавства України» (м. Луганськ, 18-28 березня 2013 року); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Кримінально-правові та кримінологічні заходи протидії злочинності» (м. Одеса, 13 листопада 2015 року); круглому столі «Обставини, що виключають злочинність діяння: проблеми теорії та практики» (м. Львів, 28 травня 2015 року).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження висвітлені у 10 наукових публікаціях: 5 ? статті у наукових фахових виданнях України, 4 з яких - у виданнях, включених до міжнародних науково-метричних баз, 5 ? тези доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації. Дисертаційне дослідження складається із переліку умовних позначень, вступу, трьох розділів, що включають десять підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації - 224 сторінки, із них основний текст на 187 сторінках, список використаних джерел (269 найменувань) - 30 сторінок, додатки - 7 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми дослідження; вказано зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами; визначено мету, задачі, об'єкт, предмет і методи дослідження; наведено нормативну, науково-теоретичну та емпіричну бази дисертації; сформульовано положення, що становлять наукову новизну роботи; вказано практичне значення одержаних результатів та наведено дані щодо їх апробації

Розділ 1 «Загальнотеоретичні засади дослідження забезпечення охорони порядку виконання судових рішень в Україні» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1 «Стан дослідження проблеми кримінально-правового забезпечення охорони порядку виконання судових рішень у науці кримінального права України» узагальнено наукові позиції щодо досліджуваної проблематики. Невирішеними та дискусійними питаннями щодо кримінально-правового забезпечення охорони порядку виконання судових рішень в Україні є, зокрема, наступні: віднесення у майбутньому окремих злочинів, що посягають на відповідний порядок, до кримінальних проступків; визначення спеціальних механізмів звільнення від кримінальної відповідальності за злочини, що полягають у невиконанні судових рішень; застосування заходів кримінально-правового характеру за їх вчинення.

У підрозділі 1.2 «Соціальна обумовленість криміналізації суспільно небезпечних діянь, що посягають на порядок виконання судових рішень в Україні» обґрунтовується позиція, що правова безпека в суспільстві в багатьох випадках залежить від реалізації прав та виконання обов'язків членами суспільства, що випливають із законодавства, а також розв'язання правових конфліктів на основі закону, що є прерогативою судів. Констатовано наявність окремих прогалин в кримінально-правовій охороні порядку виконання судових рішень, усунення яких потребує внесення змін та доповнень до законодавства України про кримінальну відповідальність.

У підрозділі 1.3. «Система кримінально-правового забезпечення охорони порядку виконання судових рішень в Україні» узагальнено складові кримінально-правового забезпечення охорони порядку виконання судових рішень як системи, що полягають, зокрема, у наявності загальної та спеціальних норм, диференціація кримінальної відповідальності залежно від виду судового рішення (проміжного та остаточного), залежно від невиконання судового рішення у кримінальному провадженні за видами покарань, залежно від невиконання вимог правового режиму відбування покарання.

Обґрунтовано, що в ході реформи кримінальної юстиції кримінальним проступком проти порядку виконання судових рішень можуть визнаватися діяння, передбачені у ч. 1 ст. 388, статтях 389, 389-1, 394, 395 КК України.

Розділ 2 «Кримінально-правова характеристика складів злочинів, що посягають на порядок виконання судових рішень в Україні» містить п'ять підрозділів.

У підрозділі 2.1 «Об'єкт злочинів, що посягають на порядок виконання судових рішень в Україні» зроблено висновок, що видовим об'єктом цих складів злочинів є порядок виконання судових рішень національних судів усіх юрисдикцій, рішень судів зарубіжних держав та міжнародних судових органів, юрисдикція яких визнана Україною. При цьому такий порядок має ґрунтуватися на чітких нормах регулятивного законодавства, що встановлює спосіб та строки виконання судових рішень, а самі вимоги зобов'язального характеру у цих рішеннях мають забезпечувати правову визначність щодо порядку їх виконання. Обґрунтовується позиція, згідно з якою основним безпосереднім об'єктом складу злочину, передбаченого у ст. 382 КК України, є встановлений законодавством, або ж самим судовим рішенням, порядок його виконання. Додатковим безпосереднім об'єктом відповідного складу злочину доцільно визнавати правовідносини, порядок яких порушується сукупно з невиконанням судового рішення, якими вони мають бути реалізовані, відновлені, або припинені.

Зроблено висновок, що предметом злочину, передбаченого у ст. 382 КК України, може бути судове рішення, яке містить вимоги зобов'язального характеру виключно за умови, коли процесуальним законом не встановлено спеціальні правові наслідки його невиконання (наприклад, судове рішення про відсторонення від посади; судове рішення про примусову реалізацію майна тощо).

Встановлено, що процесуальним законодавством України як виключне повноваження визначено право на передачу окремих функцій судів в частині прийняття судових рішень під час досудового розслідування органам прокуратури (ст. 615 КПК України). На основі аналізу таких повноважень встановлено, що особа не підлягає кримінальній відповідальності за умисне невиконання рішення прокурора, що належить до компетенції суду.

У підрозділі 2.2 «Ознаки об'єктивної сторони складів злочинів, що посягають на порядок виконання судових рішень в Україні» запропоновано дефініцію поняття «невиконання судового рішення» як поєднання об'єктивної та суб'єктивної складових, що полягають у невчиненні дій, що полягають у виконанні судового рішення шляхом бездіяльності, або ж вчинення активних дій, що перешкоджають його виконанню. Перешкоджання у виконанні судового рішення може бути визначено як дії, які суттєво ускладнюють чи унеможливлюють його виконання.

З огляду на встановлення відповідальності за невиконання судового рішення, яке має виконуватися у певний спосіб (у певному порядку) зроблено висновок, що у разі відсутності законодавчо визначеного порядку виконання судового рішення, кримінальна відповідальність за умисне його невиконання виключається.

Встановлено, що суспільно небезпечні наслідки у ч. 3 ст. 382 КК України у виді істотної шкоди охоронюваним законом правам і свободам громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам юридичних осіб, є оцінним поняттям та включають в себе як матеріальні критерії конкретизації шкоди, що вимагає наявності формалізованих розмірів її обчислення, так і випадки завдання умисним невиконанням судового рішення суттєвої шкоди нематеріального характеру, що підлягає доведенню у кожному конкретному випадку. Запропоновано критерії формалізації поняття «істотна шкода», якщо вона полягає у завданні шкоди матеріального характеру.

У підрозділі 2.3 «Характеристика ознак суб'єкта злочинів, що посягають на порядок виконання судових рішень в Україні» визначено ознаки суб'єкта відповідних злочинів, яким є фізична осудна особа, яка на час вчинення злочину досягла віку, визначеного у ст. 22 КК України, яка не виконує вимоги зобов'язального характеру за судовим рішенням. Диференціація кримінальної відповідальності за невиконання судового рішення здійснюється шляхом встановлення відповідальності загального та спеціального суб'єкта, визначення кваліфікуючими ознак окремих видів спеціальних суб'єктів злочинів залежно від виду судового рішення та судової юрисдикції, в межах якої таке рішення прийнято.

Враховуючи конститутивні ознаки такого заходу кримінально-правового характеру, як застосування до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру, на основі аналізу ознак суб'єкта злочинів, що полягають у невиконанні судових рішень та їх особливостей, запропоновано у ч. 1 ст. 96-3 КК України встановити, що такі заходи мають поширюватися на випадки вчинення злочинів, передбачених у ч.ч. 2, 3 ст. 382, статтях 388, 389-1 КК України.

У підрозділі 2.4 «Ознаки суб'єктивної сторони складів злочинів, що посягають на порядок виконання судових рішень в Україні» встановлено, що суб'єктивна сторона таких складів злочинів характеризується виною у формі прямого умислу (окрім ч. 3 ст. 382 КК України). Вольовий елемент умислу визначається та обмежується лише відношенням суб'єкта до суспільно небезпечного діяння у виді тих альтернативних дій, що визначаються в диспозиції конкретної статті Особливої частини КК України та фактично вчиняються. Склад злочину, передбачений у ч. 3 ст. 382 КК України, передбачає наявність подвійної (складної) форми вини, оскільки ставлення особи до діяння вчиняється виключно з прямим умислом. Проте суб'єктивне ставлення до наслідків такого діяння може бути як умисним, так і необережним. У підрозділі 2.5 «Кримінальна відповідальність за умисне невиконання рішення Європейського суду з прав людини» зроблено висновок, що зобов'язання щодо способу виконання рішень Європейського суду з прав людини можуть бути таких видів: 1) констатація у рішенні порушення вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що є його резолютивною частиною і не потребує спеціальних заходів для виконання; 2) констатація у рішенні порушення вимог Конвенції та зобов'язання держави-відповідача у справі виплатити відшкодування (справедливу сатисфакцію). У цьому випадку порядок виконання такого рішення забезпечений чіткою процедурою, визначеною у статтях 4-9 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Відповідно невиконання або неналежне виконання такого рішення Суду у визначений законом спосіб складає об'єктивну сторону складу злочину, передбаченого у ч. 4 ст. 382 КК України; 3) констатація у рішенні порушення вимог Конвенції та зобов'язання держави-відповідача окрім виплати відшкодування у справі забезпечити можливість повторного розгляду справи; 4) констатація у рішенні порушення вимог Конвенції та зобов'язання держави-відповідача окрім виплати відшкодування у справі у конкретні строки здійснити заходи загального характеру.

Зроблено висновок про те, що не викликає труднощів кваліфікація злочину, передбаченого у ч. 4 ст. 382 КК України у випадку невиконання фінансових зобов'язань за наслідками прийнятого рішення. Натомість, для виконання інших зобов'язань, які може містити резолютивна частина такого рішення, законодавцем не встановлено способів та порядку їх виконання, що з огляду на наявність бланкетної диспозиції ч. 4 ст. 382 КК України унеможливлює кримінальну відповідальність за невиконання рішення Європейського суду з прав людини.

Обґрунтовується позиція, відповідно до якої суб'єктом злочину, передбаченого у ч. 4 ст. 382 КК України в частині невиконання рішення Європейського суду з прав людини, Конституційного Суду України, або недотримання його висновку, є службова особа органу державної влади або органу місцевого самоврядування. У випадку вчинення таких дій органами судової влади відповідальність настає за ст. 375 КК України.

Розділ 3 «Кримінально-правова кваліфікація та практика призначення покарання у злочинах, що посягають на порядок виконання судових рішень в Україні» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 3.1 «Кримінально-правова кваліфікація у злочинах, що посягають на порядок виконання судових рішень в Україні» узагальнено основні помилки, які мали місце під час кримінально-правової кваліфікації за злочини, що полягають у невиконанні судових рішень. До них належать: подвійне інкримінування у випадках кваліфікації одночасно за статтями 382 та 388 КК України; визначення істотної шкоди у ч. 3 ст. 382 Кодексу у формі підриву авторитету органу влади; визначення поняття «істотна шкода» як шкода, заподіяна невиконанням судового рішення - підрив авторитету судових органів та органів, що здійснюють виконання судових рішень; кваліфікація умисного невиконання судового рішення зі сторони боржника за таким рішенням як самоправства. Запропоновано окремі правила кваліфікації відповідних злочинів. Обґрунтовується позиція, згідно з якою у зв'язку із неможливістю здійснювати правосуддя територіально в Автономній Республіці Крим, місті Севастополі, а також в окремих районах Донецької та Луганської областей та забезпечувати порядок виконання судових рішень на цих територіях, особи, які зобов'язані виконувати раніше постановлені судові рішення не несуть кримінальну відповідальність за порушення порядку їх виконання у випадку відсутності можливості у таких осіб дотриматися вимог зобов'язального характеру, що були постановлені їм за відповідним судовим рішенням. У підрозділі 3.2 «Практика призначення покарання за вчинення злочинів, що посягають на порядок виконання судових рішень в Україні» проаналізовано кримінально-правові санкції складів злочинів, що полягають у невиконанні судових рішень, та практику призначення покарання за вчинення таких злочинів. На прикладі кримінальних проваджень за ст. 382 КК України за період з 2014 по 2017 роки встановлено, що частка звільнення від кримінальної відповідальності або ж звільнення від покарання з випробуванням складає 50% від розглянутих справ, а в аспекті притягнення до відповідальності за ч. 1 ст. 382 КК України - становить більше 75%. Звільнення від кримінальної відповідальності за ст. 382 КК України у зв'язку із зміною обстановки із підстави втрати діянням суспільної небезпечності можливо лише у випадку виконання судового рішення обвинуваченим, або доведенням факту вчинення ним усіх дій, необхідних для його добровільного виконання. Запропоновано встановити у ч. 5 ст. 382 КК України спеціальний вид звільнення від кримінальної відповідальності.

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукової задачі, яке виявилося у визначенні теоретичних основ системи кримінально-правового забезпечення охорони порядку виконання судових рішень в Україні. Автором узагальнені основні висновки здійсненого дослідження.

1. Аналіз складів злочинів, що полягають в умисному невиконанні судового рішення, надав можливість встановити прогалини у криміналізації відповідних діянь. Зокрема, йдеться про відсутність: кримінальної відповідальності за відчуження майна, що підлягає спеціальній конфіскації; законодавчих підстав для застосування заходів кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб за вчинення злочинів, передбачених у статтях 382, 388, 389-1 КК України.

2. На основі дослідження підстав криміналізації діянь, що полягають в умисному невиконанні судового рішення, умов криміналізації соціально-психологічного, кримінально-правового та кримінально-процесуального характеру, приводи та принципи криміналізації, зроблено висновок про обґрунтованість та доцільність криміналізації діянь, що полягають в умисному невиконанні судового рішення (статті 382, 388-395 КК України).

3. Визначено поняття «система кримінально-правової охорони порядку виконання судових рішень» як складової частини системи правової охорони порядку виконання судових рішень судів усіх юрисдикцій, що становить впорядковану сукупність взаємопов'язаних між собою норм, передбачених у розділах ІІ, IX, XII, XV Загальної частини та розділі XVIII Особливої частини КК України, які утворюють цілісну єдність кримінально-правової охорони порядку виконання судових рішень у кримінальному провадженні.

4. Система кримінально-правового забезпечення порядку виконання судових рішень за критерієм правових наслідків невиконання судового рішення полягає у диференціації кримінальної відповідальності за невиконання таких судових рішень залежно від виду судового рішення (застосовується для судових рішень усіх судових юрисдикцій) (статті 382, 388 КК України); встановленні кримінально-правових наслідків невиконання судових рішень у кримінальному провадженні, що пов'язані з урахуванням цього юридичного факту як підстави для відновлення кримінального провадження за вчинений злочин з подальшим винесенням вироку (ст. 389-1 КК України); порушенні порядку виконання вироку, що містить самостійний склад злочину, правовим наслідком якого виступає кваліфікація спеціального виду невиконання судового рішення у кримінальному провадженні з призначенням покарання за сукупністю вироків (статті 389, 390, 391, 392, 393, 394, 395 КК України); наслідках невиконання судового рішення у кримінальному провадженні, пов'язаного з порядком призначення покарання та умовним звільненням від такого, що полягають у направленні особи для подальшого реального відбування покарання (статті 78, 79, 80, 81, 82, 83 КК України); врахуванні статей 185-6, 186-5, 187 КУпАП, що встановлюють адміністративну відповідальність за невиконання окремих судових рішень, проте з огляду на характер адміністративних стягнень (адміністративний арешт) згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, належать до автономного поняття «кримінальне правопорушення».

5. Встановлено, що диспозиція ст. 382 КК України є бланкетною та містить непряме відсилання до нормативно-правових актів, різних за юридичною силою, сферою дії та територіальним поширенням. У свою чергу, норми цих нормативно-правових актів застосовуються під час кримінально-правової кваліфікації. Тому чіткість і несуперечність визначення способів та порядку виконання судового рішення як з точки зору законодавства, що визначає порядок його виконання, так і самого судового рішення, є передумовою ефективного й правильного застосування статей 382, 388 КК України.

6. З'ясовано, що предметом злочину, передбаченого у ст. 382 КК України, є судове рішення (вирок, рішення, ухвала, постанова, а також судові рішення, що приймаються у формі виконавчих документів, виданих на виконання цих судових рішень), винесене судом загальної юрисдикції, що набрало законної сили (частини 1-3 ст. 382 КК України); рішення іноземних судів у цивільних, трудових, сімейних справах, вироки іноземних судів у кримінальних справах у частині, що стосуються конфіскації майна та відшкодування шкоди потерпілим, а також рішення іноземних арбітражів та акти інших органів іноземних держав, що набрали законної сили і підлягають виконанню на території України відповідно до міжнародних договорів України; рішення Європейського суду з прав людини (ч. 4 ст. 382 КК України); рішення Конституційного Суду України (ч. 4 ст. 382 КК України); судове рішення, яке містить вимоги зобов'язального характеру за умови, що процесуальним законом не встановлено спеціальні правові наслідки його невиконання.

7. З об'єктивної сторони склади злочинів, що полягають у невиконанні судових рішень, сформульовані законодавцем як формальні. Службова особа не підлягає кримінальній відповідальності за ст. 382 КК України у випадку відсутності правового регулювання порядку виконання судового рішення. Питання щодо можливості притягнення до кримінальної відповідальності службової особи, яка наділена частковими повноваженнями на виконання судового рішення, або його виконання передбачає прийняття взаємоузгоджених рішень кількома службовими особами, можуть бути предметом подальших наукових досліджень.

8. Поняття «істотна шкода охоронюваним законом правам і свободам громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам юридичних осіб» повинно бути конкретизовано у ст. 382 КК України шляхом визначення розміру матеріальної шкоди (шкоди, яка в сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян), так і у рекомендаційних роз'ясненнях вищих судових органів та правових позиціях Верховного Суду щодо конкретизації цього поняття у виді нематеріальної шкоди з метою забезпечення правової визначеності кримінального закону України. Таке поняття є оцінним та має включати в себе як матеріальні критерії конкретизації шкоди, що вимагає наявності формалізованих розмірів її обчислення, так і визначати суттєву шкоду нематеріального характеру правам і свободам громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам юридичних осіб.

9. Визначено, що суб'єкт злочинів, що полягають у невиконанні судових рішень, є спеціальним (окрім злочину, передбаченого у ч. 1 ст. 382 КК України у формі перешкоджання виконанню судового рішення). Такі вимоги містить і ст. 382, а також інші статті (388, 164, 165, 389, 389-1, 390, 391, 392, 393, 394, 395 КК України). Усіх їх об'єднує те, що суб'єкти таких злочинів виступають уповноваженими особами на виконання судового рішення, або ж зобов'язані підкоритися виконанню таких судових рішень щодо них.

10. З'ясовано ознаки суб'єктивної сторони складів злочинів, що полягають у невиконанні судового рішення, що характеризується виною у формі прямого умислу, окрім ч. 3 ст. 382 КК України. Вольовий елемент умислу у таких злочинах визначається лише відношенням суб'єкта до суспільно небезпечного діяння у виді тих альтернативних дій, що визначаються в диспозиціях статей Особливої частини Кодексу та фактично вчиняються. При вчиненні таких злочинів суб'єкт усвідомлює суспільну небезпеку невиконання, або перешкоджання виконанню судового рішення та бажає вчинити такі дії.

11. З огляду на виключні обставини відсутності контролю органів держави, в тому числі тих, які уповноважені на забезпечення виконання судових рішень у зв'язку з тимчасовою окупацією частини території та проведенням Операції Об'єднаних Сил, порушення порядку виконання судового рішення (його невиконання), постановлених у провадженнях усіх судових юрисдикцій, що підлягало виконанню на тимчасово окупованій території держави та тимчасово непідконтрольними органам влади окремими територіями, унеможливлює кваліфікацію порушення порядку виконання судового рішення з боку зобов'язаних за таким судовим рішенням осіб за нормами КК України.

12. Обґрунтовано доцільність встановлення у ст. 382 КК України спеціального виду звільнення від кримінальної відповідальності у випадках повного виконання судового рішення зобов'язаною особою до притягнення її до кримінальної відповідальності.

13. За результатами дослідження кримінально-правового забезпечення порядку виконання судових рішень запропоновано внести зміни та доповнення до статей Кримінального кодексу України, зокрема:

1. Частину п'яту статті 52 викласти у такій редакції:

«5. Ухилення від покарання, призначеного вироком, ухвалою або постановою суду, має наслідком відповідальність, передбачену статтями 389, 389-1, або 390 цього Кодексу».

2. Пункт четвертий частини першої статті 96-3 викласти у такій редакції: «вчинення її уповноваженою особою від імені та в інтересах юридичної особи будь-якого із злочинів, передбачених статтями 109, 110, 113, 146, 147, частинами другою-четвертою статті 159-1, статтями 160, 260, 262, частиною другою, третьою статті 382, 388, 389-1, 436, 437, 438, 442, 444, 447 цього Кодексу».

3. Примітку 2 до статті 96-3 викласти у такій редакції;

«2. Злочини, передбачені статтями 109, 110, 113, 146, 147, частинами другою - четвертою статті 159-1, статтями 160, 209, 260, 262, 306, частинами першою і другою статті 368-3, частинами першою і другою статті 368-4, статтями 369, 369-2, частинами другою і третьою статті 382, 388, 389-1, 436, 437, 438, 442, 444, 447 цього Кодексу, визнаються вчиненими в інтересах юридичної особи, якщо вони призвели до отримання нею неправомірної вигоди або створили умови для отримання такої вигоди, або були спрямовані на ухилення від передбаченої законом відповідальності.

...