Кримінально-правова характеристика складу злочину постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В. М. КОРЕЦЬКОГО

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА СКЛАДУ ЗЛОЧИНУ ПОСТАНОВЛЕННЯ СУДДЕЮ (СУДДЯМИ) ЗАВІДОМО НЕПРАВОСУДНОГО ВИРОКУ, РІШЕННЯ, УХВАЛИ АБО ПОСТАНОВИ

ПОНОМАРЬОВА Марина Сергіївна

Спеціальність: 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія;

кримінально-виконавче право

Київ - 2018

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Інституті держави і права ім. В. М. Корецького Національної академії наук України.

Науковий керівник - кандидат юридичних наук

БАЗОВ Віктор Петрович,

Верховний Суд,науковий консультант.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор

ФЕСЕНКО Євген Володимирович,

Академія адвокатури України,

завідувач кафедри кримінального та адміністративного права;

кандидат юридичних наук

КАРПЕНКО Микола Іванович,

ВНЗ «Національна академія управління»,

доцент кафедри кримінального права, кримінології, цивільного та господарського права.

Захист відбудеться «30» травня 2018 року о 12 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.02 в Інституті держави і права ім. В. М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розісланий «26» квітня 2018 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор юридичних наук О.О. Кваша

АНОТАЦІЯ

У роботі здійснено аналіз родового та безпосереднього об'єкта та об'єктивної сторони складу злочину. При вчиненні злочину під впливом обстановки обґрунтовується доцільність виокремлення у привілейований склад злочину. Обґрунтовано, що рішення Конституційного Суду України є предметом злочину. Здійснено аналіз особи потерпілого від злочину. Доведено доцільність доповнення складу злочину метою «перешкоджання доступу до публічної інформації або реалізації права на мирні зібрання». Запропоновано постановлення неправосудного судового рішення суддею (суддями) Верховного Суду передбачити як особливо кваліфікований склад злочину. Визначено обставини, що обтяжують постановлення завідомо неправосудного судового рішення. Наведено критерії розмежування злочину з складами злочину, передбаченими ст.ст. 364, 368 і 371 КК України. Наведено критерії розмежування неправосудного судового рішення і судової помилки.

Ключові слова: відповідальність суддів, правосуддя, система судоустрою, неправосудне рішення, суддя, присяжний, судовий захист.

АННОТАЦИЯ

В работе осуществлен анализ родового и непосредственного объекта, объективной стороны состава преступления. При совершении преступления под влиянием обстановки обосновывается целесообразность выделения в привилегированный состав преступления. Обосновано, что решение Конституционного Суда Украины является предметом преступления. Осуществлен анализ личности потерпевшего от преступления. Доказана целесообразность дополнить ст. 375 УК целью «препятствование доступа к публичной информации или реализации права на мирные собрания». Определены обстоятельства, отягчающие вынесения заведомо неправосудного судебного решения. Приведены критерии разграничения преступления с составами преступления, предусмотренными ст.ст. 364, 368 и 371 УК Украины. Приведены критерии разграничения неправосудного судебного решения и судебной ошибки.

Ключевые слова: ответственность судей, правосудие, система судоустройства, неправосудное решение, судья, присяжный, судебная защита.

SUMMARY

The thesis is devoted to complex analysis of corpus delicti “Pronouncement by a Judge (Judges) of a Deliberately Wrongful Sentence, Decision, Order or Judgment” in connection with the adoption of the Law of Ukraine “On Introduction of Changes to the Constitution of Ukraine as Concerns the Administration of Justice” № 1401-VIII dated 02.06.2016 and the priorities of reformation of judicial administration system, defined in the Strategy of reformation of judicial administration, court procedure and associated legal institutions for the period of 2015-2020.

In the paper the state of scientific research of the problem of deliberately wrongful court decision is analyzed, as well as the notion and genesis of criminal liability for a crime, and the author's classification of criminal liability stages for failure of justice are suggested. The analysis of corpus delicti object is exercised, which is suggested as the basis for grouping criminal and legal norms which safeguard justice as a constitutional function in a separate part of the Special Part of the Criminal Code with a new title “Crimes in Law Sphere”. On the basis of the conducted research, the generic object is dealt with as the complex of social relations in the field of organization and administering of justice by a judge (judges) and by specially created bodies in the sphere of justice. The immediate object is defined as social relations in the sphere of administrating justice by a judge solely (by a chamber) and jury trial, put under the security of Art. 375 of the Criminal Code of Ukraine. The crime place and time are defined as obligatory corpus delicti features. In the event of a crime under the influence of circumstances which presented real grounds for fear for life, health, personal security, as well as for life, health, personal security of close relatives (the privileged set), circumstances present an obligatory feature of corpus delicti objective aspect. A sentence, decision, order and judgment are considered to be a target of a crime and its obligatory feature. By reference to the demands of the Constitution of Ukraine the Statement of the Verkhovna Rada of Ukraine “On Responding to Facts of Judges' Violations of the Oath of Judges”, it is proved that a decision of the Constitutional Law of Ukraine is a target of crime. On the basis of the complainant analysis the conclusion is made that aggravation must be amended by features characterizing the complainant's identity, as of: committing a crime set forth in P.1, Art.375 of the Criminal Code of Ukraine in relation to an underage, legally incapable or elderly individual or related to miscarriage of justice as concerns committing a serious or very serious crime;

Obligatory subjective features of corpus delicti are analyzed. The necessity is suggested of amending P.2, Art.375 of the Criminal Code aimed at “access denial to public information and exercising the right to peaceful meetings/gatherings'. It is substantiated that the trail of jury, by reference to the provisions of Art. 124 and Art.127 of the Constitution of Ukraine, in cases expressly prescribed by law, exercises the function of justice and must be a liable party. Some circumstances are considered, which aggravate the pronouncement of a deliberately wrongful court decision. Criteria for differentiating crimes with corpus delicti under Art. 364, 368 and 371 of the Criminal Code of Ukraine are presented. Criteria for differentiating between a wrongful court decision and a judicial error are presented.

Key words: liability of judges, justice, court system, wrongful decision, judge, jury, judicial protection.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів. Принцип правової визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, закріпленого положеннями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, тобто поваги до остаточного рішення суду. У рішенні у справі «Белле проти Франції» від 4 грудня 1995 року Європейський Суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві.

Метою Стратегії реформування системи судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015-2020 роки, схваленої Указом Президента України від 20 травня 2015 року № 276/2015 є визначення пріоритетів реформування задля практичної реалізації принципу верховенства права та забезпечення функціонування судової влади, що відповідає суспільним очікуванням щодо незалежного та справедливого суду, а також європейським цінностям та стандартам захисту прав людини. У зв'язку з процесом реформування системи судоустрою набуває особливого значення судове рішення як акт правосуддя. Отже, окремою обставиною, що обумовила необхідність дослідження обраної теми є неузгодженість чинної редакції статті 375 КК України із завданнями судової реформи та потребами суспільства. судовий відповідальність вирок постанова

Відсутність єдиної позиції щодо розуміння ознак складу злочину, передбаченого ст. 375 КК України, зокрема, поняття неправосудного судового рішення, обов'язковості перегляду неправосудних рішень вищестоящими судами, ознаки «завідомо», предмета злочину мало місце при обговоренні проектів постанов пленуму суду з питань кримінальної відповідальності судді (суддів) за постановлення завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови.

Важливим кроком у підвищенні ефективності та якості національної системи судоустрою стало прийняття 02 червня 2016 року змін до Конституції України (щодо правосуддя) та Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у новій редакції. Відповідно до положення ч. 1 ст. 126 Конституції України вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється. Суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку. Наведене положення Конституції України, яке прямо вказує на відповідальність суб'єктів правосуддя, свідчить про необхідність вирішення теоретичних проблем щодо узгодженості чинної редакції ст. 375 КК України із завданнями судової реформи та потребами українського суспільства, що в свою чергу обумовило необхідність здійснення кримінально-правової характеристики складу злочину постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови.

Підтвердженням важливості судового рішення як акту правосуддя стало прийняття Верховною Радою України постанови від 24 лютого 2014 року № 775-VІІ «Про реагування на факти порушень суддями Конституційного Суду України присяги суддів», у якій зазначено, що Рішенням від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010 у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 08 грудня 2004 року № 2222-IV Конституційний Суд України у неконституційний спосіб, привласнивши повноваження Верховної Ради України, змінив Конституцію України.

Теоретичну основу дослідження проблем постановлення неправосудного судового рішення складають роботи таких вчених як: П.П. Андрушко, Ю.В. Баулін, В.П. Базов, Р.В. Вереша, В.К. Грищук, C.Є. Дідик, В.М. Єднак, З.А. Загиней, А.П. Закалюк, О.І. Заліско, О.В. Капліна, М.І. Карпенко, Н.Д. Квасневська, О.О. Кваша, О.М. Костенко, М.Й. Коржанський, П.С. Матишевський, М.І. Мельник, А.А. Музика, В.В. Мульченко, В.О. Навроцький, О.С. Новаков, М.І. Панов, А.В. Савченко, Н.П. Сиза, Є.Л. Стрельцов, В.Я. Тацій, В.П. Тихий, В.І. Тютюгін, Є.В. Фесенко, П.Л. Фріс, М. І. Хавронюк, Н. М. Ярмиш та інших вчених.

Не зменшуючи ролі робіт вищевказаних науковців для науки кримінального права необхідно визнати, що не всі спірні питання складу злочину, передбаченого ст. 375 КК України, піддані науковому аналізу оскільки більшість наукових досліджень здійснено до внесення змін у 2016 році до Конституції України, Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та процесуальних кодексів. Важливим завданням проведеного дослідження була необхідність приведення редакції ст. 375 КК України у відповідність до Рекомендації № (94) 12 Комітету Міністрів Ради Європи «Незалежність, дієвість та роль суддів», положенням КЗПЛ, практики ЄСПЛ та позитивного досвіду інших країн, що і обумовило актуальність дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України в межах науково-дослідної роботи на тему: «Проблеми підвищення ефективності кримінальної юстиції України» (номер державної реєстрації 0117U002703).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є формування на підставі аналізу теоретичних засад кримінально-правової характеристики складу злочину постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови власних висновків і практичних рекомендацій щодо удосконалення кримінально-правової норми, визначеної у ст. 375 КК України, визначення критеріїв розмежування суміжних складів злочину для забезпечення єдиного підходу правозастосовними органами при кваліфікації діяння. Мета дослідження конкретизується у таких завданнях:

- дослідити ґенезу кримінальної відповідальності за постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови та охарактеризувати стан наукової розробки проблеми;

- охарактеризувати об'єктивні та суб'єктивні ознаки складу злочину постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови;

- провести поглиблений аналіз вироку, рішення, ухвали, постанови суду першої, апеляційної, касаційної інстанцій, Конституційного Суду України як предмета складу злочину, що досліджено;

- проаналізувати питання судової помилки та її значення для кримінально-правової кваліфікації діяння, вчиненого суддею;

- проаналізувати особливості статусу професійного судді (суддів) та суду присяжних як суб'єктів складу злочину постановлення завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови;

- провести аналіз розмежувальних ознак складу злочину із суміжними складами злочинів;

- розробити пропозиції по вдосконаленню закону України про кримінальну відповідальність за постановлення завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови і практики його застосування.

Об'єктом дослідження є сукупність суспільних відносин у сфері постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови.

Предметом дослідження є кримінально-правова характеристика складу злочину постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови.

Методи дослідження. Наукове дослідження побудовано на застосуванні загального системно-структурного методу, основні елементи якого забезпечили високий ефект побудови моделей розв'язання поставлених завдань. Для досягнення поставленої в роботі мети та розв'язання відповідних їй завдань під час аналізу предмету дисертаційного дослідження були використані такі загальнонаукові та спеціально-наукові методи: аналізу - під час розгляду питань кримінально - правової характеристики складу злочину постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови, які потребують процедури розділу цілого на частини (підрозділи 1.1, 1.2; Розділи 2, 3); синтезу - при здійсненні кримінально-правової характеристики постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови, для вирішення яких була використана процедура об'єднання кількох елементів у єдине ціле (як правило, застосовується під час формулювання понять (підрозділи 1.2, 2.1); порівняльно-правовий метод - під час аналізу спільних та відмінних ознак у законодавстві інших країн за неправосуддя; індукції - для формулювання висновків щодо існуючої практики застосування положень кримінального закону щодо постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови, за результатами аналізу наявного емпіричного матеріалу; абстрагування - для виявлення окремих тенденцій у практиці застосування ст. 375 КК України (підрозділи 1.1, 1.2, Розділ 2); моделювання - для встановлення всіх можливих випадків, коли постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови слід кваліфікувати як злочин, вчинений у співучасті, а також судом присяжних; системного аналізу - під час встановлення місця й значення кримінально-правової норми у загальній системі норм кримінального законодавства та в системі норм Розділу XVIII Особливої частини КК України (підрозділ 2.2, Розділ 3); юридичний (догматичний) - при розкритті змісту юридичних термінів, які використовуються у чинній редакції ст. 375 КК України, формулюванні юридичних понять, з'ясуванні дійсного змісту ознак і елементів юридичного складу постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного судового рішення тощо; соціологічний - у процесі дослідження матеріалів правозастосовної практики, проведення анкетування суддів, прокурорів та адвокатів, опрацювання статистичних даних.

Емпіричну базу дослідження складають рішення апеляційних та місцевих судів, правові висновки Верховного Суду України, статистичні дані Генеральної прокуратури України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ за 2013-2017 роки, результати анкетування районних суддів, суддів Вищого адміністративного суду України, прокурорів та адвокатів, матеріали 7 кримінальних проваджень та ухвалених судових рішень, що перебували на розгляді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у період з 2013-2017 рр. Основні положення і висновки, подані у роботі, ґрунтуються на аналізі чинного законодавства України, досягненнях правової науки, а також аналізі зарубіжного законодавства у відповідній сфері відносин.

Науково-теоретичним підґрунтям роботи стали праці вітчизняних та зарубіжних вчених в галузі кримінального права, теорії права, філософії та деяких інших наук.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є одним з перших комплексних теоретичних досліджень проблем кримінально - правової характеристики складу злочину постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови після внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) у 2016 році, прийняття Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в новій редакції. Наукову новизну дисертації становлять такі основні положення.

вперше:

1) визначено, що родовим об'єктом злочину є тотожні суспільні відносини у сфері організації та здійснення правосуддя. З урахуванням наведеного, запропоновано згрупувати кримінально-правові норми, що охороняють правосуддя як конституційну функцію, у окремому розділі Особливої частини КК. Обґрунтовано, що безпосереднім об'єктом злочину є суспільні відносини у сфері здійснення правосуддя суддею одноособово/ колегією суддів або судом присяжних, що поставлені під охорону ст. 375 КК України;

2) обґрунтовано, що окрім дії до обов'язкових ознак складу злочину, що досліджено, слід відносити місце та час вчинення злочину. Доведено, що склад злочину є формальним, наслідки від злочину знаходяться за межами складу злочину, на підставі чого запропоновано у ч. 2 ст. 375 КК України словосполучення «що спричинили тяжкі наслідки» виключити з редакції норми;

3) надано визначення поняття неправосудного судового рішення, яке пропонується зазначити у примітці до статті 375 КК України;

4) обґрунтовано, що злочин, передбачений ст. 375 КК України, може бути вчинено лише умисно. З урахуванням цього та враховуючи професійний статус судді (суддів), що постановляє судове рішення, запропоновано ознаку «завідомо» виключити із конструкції проаналізованої кримінально-правової норми. Запропоновано у ч. 2 ст. 375 КК України, як кваліфікуючу ознаку, визначити вчинення злочину з метою перешкоджання доступу до публічної інформації або реалізації права на мирні зібрання;

5) визначено, що злочин може бути вчинено лише спеціальним суб'єктом - суддею (суддями) чи судом присяжних. Враховуючи особливості статусу Верховного Суду у системі судоустрою, запропоновано визначити як особливо кваліфікуючу ознаку вчинення злочину суддею (суддями) Верховного Суду.

Обґрунтовано доцільність кримінальну відповідальність суддів Конституційного Суду України у разі постановлення суддями умисного неправосудного судового рішення передбачити у окремій кримінально-правовій нормі;

удосконалено:

6) предмета злочину, види якого в конструкції норми пропонується узагальнити словосполученням «судове рішення», що відповідатиме положенням Конституції України після змін щодо правосуддя;

7) терміну «постановлення» як форми об'єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 375 КК України, який запропоновано замінити терміном «ухвалення» неправосудного судового рішення;

дістали подальшого розвитку:

8) пропозиції доповнити кваліфікований склад злочину ознаками, що характеризують особу потерпілого як: вчинення злочину щодо неповнолітнього, недієздатного, особи похилого віку або поєднаного із засудженням невинного у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину;

9) критерії розмежування складу злочину, що досліджено, з суміжними складами злочину;

10) обставини, що можуть обтяжувати покарання за постановлення завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови, як: вчинення злочину повторно; групою осіб за попередньою змовою; вчинення у зв'язку з виконанням потерпілим службового обов'язку; вчинення злочину щодо малолітнього, особи похилого віку.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що висновки і пропозиції можуть бути використані у:

законотворчій діяльності - при розробці змін до КК України щодо кримінально - правової характеристики складу злочину постановлення завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови. Основні пропозиції, викладені у роботі, впроваджені у проекті Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації кримінальної відповідальності суддів за постановлення завідомо неправосудного судового рішення» (реєстр. № 6193 від 15.03.2017. Акт впровадження результатів дисертаційного дослідження у наукову діяльність Комітету з питань правової політики та правосуддя Верховної Ради України № 04-29/15-1513 від 17.07.2017р.);

правозастосовній діяльності - як рекомендації щодо вдосконалення організаційних і методичних засад слідчої, прокурорської і судової практики;

науково-дослідній роботі - для подальших досліджень правових та практичних проблем кримінально-правової характеристики постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного судового рішення у кримінальному праві;

навчальному процесі - для підготовки навчально-методичних комплексів, навчальних посібників, методичних матеріалів під час викладання навчальної дисципліни «Кримінальне право», а також при підготовці підручників, навчальних посібників та іншої літератури для юридичних навчальних закладів.

Апробація результатів дисертації. Основні положення й отримані висновки дисертаційного дослідження обговорювалися на міжнародних науково-практичних конференціях: «Цінність права як найефективнішого регулятора суспільних відносин» (м. Харків, 02-03 жовтня 2015 р.); «Права людини та проблеми організації і функціонування публічної адміністрації в умовах становлення громадянського суспільства в Україні» (м. Запоріжжя, 22-23 квітня 2016 р.); «Сучасні проблем розвитку державності та напрямки їх вирішення через призму правотворчої діяльності» (м. Харків, 20-21 травня 2016 р.); «Особливості розвитку публічного і приватного права в Україні» (м. Харків, 15-16 липня 2016 р.).

Публікації. Основні результати дисертації, висновки та пропозиції, отримані автором у процесі роботи над темою дисертації, опубліковано у 5 наукових фахових виданнях України, 1 виданні, розміщеному у науковому виданні іншої держави, та 4 тезах доповідей на всеукраїнських та міжнародних науково-практичних конференціях.

Структура дисертації. Дисертація складається з переліку умовних позначень, вступу, трьох розділів, поділених на дев'ять підрозділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Повний обсяг дисертації становить 221 сторінку, з яких 178 основного тексту. Список використаних джерел складає 291 найменування і займає 28 сторінок, додатки - 15 сторінок.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, ступінь наукової розробки вказаної тематики, сформульовано мету та задачі дослідження, його об'єкт і предмет, розкрито наукову новизну, практичне значення одержаних результатів, наведено дані щодо апробації результатів дисертації та кількості публікацій.

Розділ 1 «Загальна характеристика кримінальної відповідальності за постановлення неправосудного судового рішення» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1 «Поняття та ґенеза кримінальної відповідальності за неправосудне судове рішення» надано власне визначення етапів становлення інституту кримінальної відповідальності за неправосуддя: 1) етап - княжа доба (Х-ХІІІ ст.); 2) етап - литовська доба (XIV-XVI ст.); 3) етап - козацько-гетьманська доба (XVI-XVIII ст.); 4) етап - позитивне право; 5) етап - доба радянського права; 6) етап - доба сучасного права ( з 1991 року до теперішнього часу). На підставі аналізу ґенези відповідальності суддів за неправосудне судове рішення запропоновано визначення кримінальної відповідальності суддів. Здійснено аналіз стану наукового дослідження злочинів, що посягають на правосуддя, на підставі якого виокремлено коло питань, що є дискусійними у науці кримінального права.

У підрозділі 1.2 «Характеристика законодавства інших країн за неправосудне судове рішення» проаналізовано кримінально-правові норми, що врегульовують відповідальність суддів за вчинення злочинів проти правосуддя у законодавстві деяких зарубіжних країн. На підставі проведеного аналізу виявлено спільні та відмінні у порівнянні з національним. Серед простежених тенденцій у законодавстві зарубіжних та пострадянських країн українському законодавцю доцільно врахувати досвід криміналізації таких діянь суб'єктів судової гілки влади як: підроблення даних, що мають доказове значення; отримання хабара суддею; злісне затягування правосуддя як у КК ФРН, Іспанії, Російської Федерації. Доведено, що позитивною для запровадження у КК є тенденція, що відповідатиме вимогам Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією (ETS) від 27 січня 1999 року щодо встановлення кримінальної відповідальності суддів за хабарництво. Обґрунтовано необхідність встановлення додаткового обов'язкового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю за неправосудне судове рішення судді (суддів).

Розділ 2 «Об'єктивні та суб'єктивні ознаки постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови» складається з п'яти підрозділів.

У підрозділі 2.1 «Об'єкт та предмет постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови. Потерпілий від злочину» автором обґрунтовано, що особливістю родового об'єкта злочинів проти правосуддя є кримінально-правова охорона правосуддя. Родовим об'єктом злочину є певна група охоронюваних кримінальним законом однорідних взаємопов'язаних суспільних відносин, що забезпечують організацію та здійснення правосуддя судами та спеціально утвореними органами у сфері правосуддя. Виходячи з конституційних приписів, що правосуддя здійснюється судами системи судоустрою (ст. 125), а також спеціально утвореними органами у сфері правосуддя, запропоновано згрупувати кримінально-правові норми, що охороняють правосуддя в окремому розділі Особливої частини КК з назвою «Злочини у сфері правосуддя». До розділу віднести склад злочину постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення,ухвали або постанови та інші діяння, вчинені такими суб'єктами, як суд присяжних, Вища кваліфікаційна комісія суддів України, Вища рада правосуддя.

Доведено, що безпосереднім об'єктом цього злочину слід вважати конкретні суспільні відносини у сфері здійснення правосуддя суддею одноособово/ колегією суддів або судом присяжних, що поставлені під охорону ст. 375 КК України.

Вирок, рішення, ухвала або постанова, розглянуті як предмет складу злочину, незалежно від підстав: а) яка судова інстанція ухвалила судове рішення; б) яка галузева приналежність справи; в) яким складом суду ухвалене судове рішення (одноособово чи колегіально). У диспозиції основного складу злочину йдеться про певні види предметів, які, з урахуванням положень ст. ст. 129 та 129-1 Конституції України, після змін щодо правосуддя, запропоновано у ч. 1 ст. 375 КК України узагальнити словосполученням «судове рішення». На основі аналізу предмету, та з урахуванням положень Конституції України після змін від 02.06.2016, відповідно до яких Конституційний Суд України є складовою судової гілки влади, доведено, що рішення Конституційного Суду України є предметом складу злочину. Запропоновано доповнити КК новою статтею 375-1 КК та приведено її редакцію.

Проаналізовано потерпілого від злочину, та з урахуванням особливостей статусу особи потерпілого від злочину, передбаченого ст. 375 КК України, зроблено висновок, що кваліфікований склад проаналізованого злочину необхідно доповнити кваліфікуючими ознаками, що характеризують особу потерпілого, як: вчинення злочину щодо неповнолітнього, недієздатного, особи похилого віку або поєднане із засудженням невинного у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину.

У підрозділі 2.2 «Об'єктивна сторона постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови» доведено, що злочин є простим (одне діяння) формальним складом, дія у формі постановлення неправосудного судового рішення є обов'язковою ознакою об'єктивної сторони складу злочину. На підставі аналізу Конституції України, Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у новій редакції від 02.06.2016, процесуальних кодексів доведено, що для вираження дії як ознаки складу злочину, передбаченого ст. 375 КК України, доцільно термін «постановлення» замінити терміном «ухвалення» неправосудного судового рішення. Обґрунтовано положення, що наслідки перебувають за межами проаналізованого складу злочину, запропоновано у ч. 2 ст. 375 КК України словосполучення «що спричинили тяжкі наслідки» виключити з редакції норми. Обґрунтовано, що місце та час є обов'язковими ознаками об'єктивної сторони складу злочину. При вчиненні злочину під впливом обстановки, яка давала реальні підстави побоюватись про життя, здоров'я, особисту безпеку, а також життя, здоров'я, безпеку близьких осіб обстановка виступає обов'язковою ознакою об'єктивної сторони складу злочину. У зв'язку з особливостями колегіального розгляду справи/позовної заяви колегією суддів доведено доцільність доповнити ч. 2 ст. 375 КК України кваліфікуючою ознакою «за попередньою змовою групою осіб».

У підрозділ 2.3 «Суб'єктивна сторона постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови» обґрунтовано, що злочин може бути вчинений тільки з прямим умислом. Форма вини характеризується такими особливостями: 1) при вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 375 КК України (злочині з формальним складом) особа усвідомлює суспільно-небезпечний характер свого діяння та бажає його вчинити; 2) за ч. 2 ст. 375 КК України (злочині з матеріальним складом) особа усвідомлює суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає їх настання. При кваліфікації діяння за ч. 2 ст. 375 КК України обов'язковим є встановлення форми вини як щодо дії, так і її наслідків, ставлення до тяжких наслідків може бути виражено як у формі непрямого умислу так і необережності (злочинної самовпевненості).

На підставі аналізу наукових підходів до тлумачення ознаки «завідомо» у КК, враховуючи фах і професійну підготовку судді (суддів), запропоновано ознаку «завідомо» виключити із конструкції проаналізованої кримінально-правової норми. Доведено, що мета перешкоджання законній професійній діяльності журналіста є обов'язковою ознакою складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 375 КК України. Враховуючи суспільні потреби та положення європейських стандартів у сфері доступу до публічної інформації обґрунтовано необхідність доповнення ч. 2 ст. 375 КК метою «перешкоджання доступу до публічної інформації або реалізації права на мирні зібрання». Зроблено висновок, що умисне ухвалення неправосудного судового рішення суддями Конституційного Суду України може вчинятися з метою «порушення конституційного принципу народовладдя, зміни конституційного ладу України, порушення конституційного принципу розподілу влад». Запропоновано авторську редакцію ст. 375-1 КК.

У підрозділі 2.4 «Суб'єкт постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови» розглянуто професійного суддю (колегію суддів) та суд присяжних як суб'єктів складу злочину. Обґрунтовано необхідність доповнення основного складу ч. 1 ст. 375 КК після слів «суддею (суддями)» словосполученням «судом присяжних».

Враховуючи суспільну небезпеку злочину, передбаченого ст. 375 КК України, у разі його вчинення суддями Верховного Суду обґрунтовано, що склад злочину необхідно доповнити особливо обтяжуючою (особливо кваліфікуючою) ознакою у такій редакції: «Діяння, передбачені ч. 1 або ч. 2 цієї статті, вчинені суддею (суддями) Верховного Суду».

У підрозділі 2.5 «Обставини, що обтяжують покарання за постановлення завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови» обґрунтовано, що обставинами, що обтяжують покарання можуть бути: вчинення злочину повторно; групою осіб за попередньою змовою; у зв'язку з виконанням потерпілим службового обов'язку; тяжкі наслідки, завдані злочином; щодо малолітнього, особи похилого віку.

Розділ 3 «Проблеми розмежування постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови із суміжними складами злочину та відмежування від складів інших правопорушень» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 3.1«Концептуальні засади розмежування постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови із суміжними складами злочину (поняття та структура розмежування)» визначено, що метою розмежування кримінально-правових норм є відшукування відмінних ознак між версіями кваліфікації, тому розмежування є важливою самостійною частиною процесу кримінально-правової кваліфікації діяння.

Знайшла подальшого розвитку концепція, що розмежування не є окремим від кримінально-правової кваліфікації процесом. Процесу розмежування доцільно піддавати лише обов'язкові (конститутивні) ознаки складу - ті, котрі прямо названі в диспозиції відповідних статей Особливої частини КК України. Проаналізовано наукові підходи до поняття «суміжні склади злочину».

У підрозділі 3.2 «Питання відмежування постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови від суміжних складів злочину. Судова помилка» доведено, що розмежувальними ознаками основних складів злочину (ч. 1 та 2 ст. 371 та ч. 1 ст. 375 КК України) є ознака спеціального суб'єкта. Об'єктивна сторона основних складів ч. 1,2 ст. 371 та ч. 1 ст. 375 КК України виражена у формі дії, кожна з яких є самостійною, складається з певних етапів, у зв'язку з чим виступає самостійним елементом розмежування. Хоча суб'єкт у складі злочину, передбаченому як ст. 371 так і ст. 375 КК України, є спеціальним, правовий статус судді та слідчого судді різняться за своїми процесуальними функціями та колом завдань. Дії судді, що розглядає кримінальне провадження по суті, у якому завідомо незаконно постановлено ухвалу про привід, обрання запобіжного заходу під час судового розгляду повинні бути кваліфіковано за ст. 375 КК України. Виходячи з теорії, що розмежуванню підлягають лише формальні або матеріальні склади, тяжкі наслідки, корисливий мотив та особистий інтерес є спільними ознаками складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 371 КК України (матеріальний склад) та ч. 2 ст. 375 КК України (матеріальний склад). Тому, при вірному розмежуванні основних складів, кваліфікуючі склади не утворюють відносин конкуренції і не повинні піддаватися процесу розмежування.

Доведено, що склад злочину, передбачений ст. 364 КК України, має обов'язкові елементи, які не вказані у ст. 375 КК України, зокрема, наслідки у виді істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб; мету - отримання неправомірної вигоди для себе чи іншої фізичної або юридичної особи; спеціального суб'єкта - службову особу. Обґрунтовано, що конкуренція кримінально-правових норм у наведених складах може бути лише частковою у зв'язку з тим, що спеціальна норма не відображає усіх елементів загальної. Вказані ознаки виступають розмежувальними у наведених складах злочину. Отже, склад злочину, передбачений ст. 375 КК, є спеціальним щодо складу злочину, передбаченого ст. 364 КК України та, за правилами теорії права, застосуванню підлягає спеціальний, крім випадків вчинення самостійного діяння суддею (суддями), що охоплюється складом злочину, передбаченим ст. 364 КК України.

На основі аналізу критеріїв розмежування складів злочину доведено, що склад злочину, передбачений ст. 368 КК України, є таким, що містить декілька альтернативних діянь та виступає самостійним складом щодо складу злочину, передбаченого ст. 375 КК України. Об'єктивна сторона складу злочину, предмет у виді неправомірної вигоди, ознака «з використанням наданої їй влади або службового становища» є розмежувальними ознаками із проаналізованим складом злочину.

Проаналізовано наукові визначення категорії «судова помилка» та підстави її віднесення до інституту юридичної відповідальності суддів. Наведені критерії розмежування умисного неправосудного судового рішення та судової помилки. Зроблено висновок, що судді не повинні нести юридичної відповідальність за ненавмисні судові помилки, прийняті у межах розсуду, якщо суддею обрана правомірна альтернатива.

Сформульовано в порядку de lege ferende нову редакцію ст. 375 КК України та запропоновано доповнити КК новою статтею 375-1 «Умисне ухвалення неправосудного судового рішення суддею (суддями) Конституційного Суду України».

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукової задачі, яке виявилось у комплексному дослідженні кримінально-правової характеристики складу злочину постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови після змін до Конституції України (щодо правосуддя) у 2016 році. Автором узагальнено основні висновки здійсненого дослідження.

На підставі аналізу ґенези кримінальної відповідальності зроблено висновок, що склад злочину постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови - суспільно небезпечне протиправне діяння, відповідальність за яке передбачена КК, криміналізація якого є актуальною для українського суспільства та відповідає вимогам Конституції України і міжнародним зобов'язанням держави. Надано власне визначення етапів становлення та розвитку кримінальної відповідальності суддів за постановлення неправосудного судового рішення, а саме: 1) етап - княжа доба (Х-ХІІІ ст.); 2) етап - литовська доба (XIV-XVI ст.); 3) етап - козацько-гетьманська доба (XVI-XVIII ст.); 4) етап - позитивне право; 5) етап - доба радянського права; 6) етап - сучасна доба ( з 1991 року до теперішнього часу).

Дослідження кримінальних кодексів зарубіжних країн, у яких запроваджено кримінальну відповідальність за постановлення завідомо неправосудного судового рішення, дало змогу виявити наступні закономірності: у кодексах зарубіжних країн відповідальність за такий злочин передбачена в окремих складах злочину; у більшості КК пострадянських країн, норми, що передбачають відповідальність за постановлення неправосудного судового рішення, об'єднані у межах єдиного родового об'єкта; у КК Іспанії, КНР, Франції, Латвійської Республіки склад злочину, що врегульовує відповідальність за постановлення суддею завідомо неправосудного судового рішення, розташований у розділі «Злочини у сфері службової діяльності». За результатами аналізу кримінально-правих норм за посягання на правосуддя у КК зарубіжних держав виявлено та сформульовано спільне та відмінне у законодавстві інших країн у порівнянні з національним.

Доведено, що родовим об'єктом злочину є суспільні відносини у сфері організації та здійснення правосуддя. На підставі аналізу родового об'єкта запропоновано згрупувати кримінально-правові норми, що охороняють правосуддя як конституційну функцію у окремому Розділі XVIII Особливої частини КК з новою назвою «Злочини у сфері організації та здійснення правосуддя». До розділу віднести склад злочину постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови та інші діяння, вчинені такими суб'єктами у сфері правосуддя як Вища кваліфікаційна комісія суддів України, Вища рада правосуддя. Обґрунтовано, що склад злочину, передбачений ч. 1 ст. 375 КК України, є одно об'єктним (посягає на один конкретний об'єкт кримінально-правової охорони). Безпосереднім об'єктом аналізованого злочину є конкретні суспільні відносини у сфері здійснення правосуддя суддею одноособово/ колегією суддів або судом присяжних, що поставлені під охорону ст. 375 КК України.

На основі аналізу предмета злочину, та з урахуванням положень Конституції України після змін щодо правосуддя від 02.06.2016 року, відповідно до яких Конституційний Суд України є складовою судової гілки влади, доведено, що рішення Конституційного Суду України є предметом складу злочину. Запропоновано доповнити КК новою статтею 375-1 КК та наведено її редакцію.

З урахуванням особливостей статусу потерпілого зроблено висновок, що кваліфікований склад проаналізованого злочину необхідно доповнити кваліфікуючими ознаками, що характеризують особу потерпілого, як: вчинене злочину щодо неповнолітнього, недієздатного, особи похилого віку або поєднане із засудженням невинного у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину.

З точки зору конструкції об'єктивної сторони проаналізованого складу злочину, то він є злочином із простим (одне діяння) формальним складом. Об'єктивна сторона у формі «постановлення» складається з декількох етапів, розпочинається з видалення судді (суддів) до нарадчої кімнати та завершується проголошенням судового рішення. Доведено, що наслідки як кваліфікуюча ознака складу злочину знаходяться за межами діяння і не повинні мати значення для кваліфікації у зв'язку з чим запропоновано у ч. 2 ст. 375 КК України словосполучення «що спричинили тяжкі наслідки» виключити з диспозиції норми.

Запропоновано доповнити КК приміткою для статей 375 та 375-1 КК, у якій надати визначення неправосудного судового рішення та його ознак. Обґрунтовано, що скасування неправосудного судового рішення є факультативною ознакою неправосудності та не виключає випадки визнання судового рішення, що набрало законної сили, неправосудним. Автором доведено, що місце та час вчинення злочину, передбаченого ст. 375 КК України, є обов'язковими ознаками об'єктивної сторони складу злочину. При вчиненні злочину під впливом обстановки, як давала реальні підстави побоюватись про життя, здоров'я, особисту безпеку, а також життя, здоров'я, безпеку близьких осіб обстановка виступає обов'язковою ознакою об'єктивної сторони складу злочину та може бути підставою для виокремлення у привілейований склад злочину.

Автором доведено, що суб'єктивна сторона складу злочину виражена у формі прямого умислу. На підставі аналізу наукових підходів до розуміння ознаки «завідомо» у КК, враховуючи фах і професійну підготовку судді (суддів), запропоновано ознаку «завідомо» виключити із конструкції проаналізованої кримінально-правової норми. Обґрунтовано, що мета «перешкоджання законній професійній діяльності журналіста» є обов'язковою ознакою складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 375 КК України. Разом з тим, запропоновано, як кваліфікуючу ознаку, визначити вчинення злочину з метою перешкоджання доступу до публічної інформації або реалізації права на мирні зібрання. На підставі аналізу законодавства у сфері правосуддя, у тому числі після змін щодо правосуддя від 02.06.2016 доведено, що умисне ухвалення неправосудного судового рішення суддями Конституційного Суду України може вчинятися з метою «порушення конституційного принципу народовладдя, зміни конституційного ладу України, порушення конституційного принципу розподілу влад». Запропоновано авторську редакцію ч. 2 ст. 375-1 КК.

На підставі аналізу статусу судді у чинному законодавстві зроблено висновок, що суб'єктом складу злочину, передбаченого ст. 375 КК України, є суддя (судді) як фізична осудна особа, що є громадянином України, досягла віку, необхідного для кандидата на посаду судді, має необхідний стаж професійної діяльності у сфері права, у передбачених законом випадках, науковий ступінь та стаж наукової роботи у сфері права, наділена рисами компетентності, володіє державною мовою, призначена на посаду у встановленому законом порядку та наділена на момент винесення неправосудного судового рішення повноваженнями судді у конкретних правовідносинах. З урахуванням вимог ч.3 ст. 129 Конституції України, ч. 4 ст. 5 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» обґрунтовано, що лише суддя (судді) та суд присяжних є суб'єктом складу злочину. На підставі вимог ч. 4 ст. 124 КУ, ч. 2 ст. 129 КУ, ч. 4 ст. 5 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» правосуддя здійснюється також судом присяжних. Запропоновано доповнити ч. 1 ст. 375 КК після слів «суддею (суддями)» словосполученням «судом присяжних».

Враховуючи суспільну небезпеку злочину, передбаченого ст. 375 КК України, у разі його вчинення суддями Верховного Суду як для суспільства так і єдності судової практики доведено, що склад злочину необхідно доповнити особливо обтяжуючою ознакою «вчинене суддею (суддями) Верховного Суду».

Наведені критерії розмежування складу злочину із складами злочину, передбаченими ст. 364, 368 та 371 КК України. Визначено критерії розмежування умисного неправосудного судового рішення та судової помилки. Автор доходить висновку, що судді не повинні нести юридичної відповідальність за ненавмисні судові помилки, прийняті у межах розсуду, якщо суддею обрана правомірна альтернатива.

Сформульовано в порядку de lege ferende нову редакцію ст. 375 КК та запропоновано редакцію статті 375-1 КК України:

«Стаття 375. Умисне ухвалення неправосудного судового рішення»

Умисне ухвалення неправосудного судового рішення, -

карається …

1. Те саме діяння, вчинене в інших особистих інтересах чи інтересах третіх осіб або щодо неповнолітнього, недієздатного, особи похилого віку або за попередньою змовою групою осіб або поєднане із засудженням невинного у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину або вчинене з корисливого мотиву або з метою перешкоджання доступу до публічної інформації та/або реалізації права на мирні зібрання, -

карається …

2. Діяння, передбачені ч. 1 або ч. 2 цієї статті, вчинені суддею (суддями) Верховного Суду, -

караються…».

«Стаття 375-1. Умисне ухвалення неправосудного рішення суддею (суддями) Конституційного Суду України

1. Умисне ухвалення неправосудного судового рішення суддею (суддями) Конституційного Суду України, -

карається, -

2. Ухвалення неправосудного судового рішення суддею (суддями) Конституційного Суду України з метою порушення конституційного принципу народовладдя, зміни конституційного ладу України, порушення конституційного принципу розподілу влад, -

карається…».

Примітка. Під неправосудним судовим рішенням у статтях 375 та 375-1 КК необхідно розуміти як незаконний так і необґрунтований вирок, рішення, ухвалу та постанову місцевих судів, апеляційних судів, Верховного Суду, Конституційного Суду України за результатами судового розгляду або перегляду кримінального провадження або спірних правовідносин у якому висновки суду завідомо суперечать фактичним обставинам провадження або завідомо неправильно застосовують норми матеріального права та/або завідомо постановлене з грубим порушенням норм процесуального права.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Пономарьова М. С. «Незаконное» и «неправосудное» судебное решение: проблемы законодательного определения понятия в контексте статьи 375 УК Украины. Legea si Viata. 2015. № 3. С. 100-103.

2. Пономарьова М. С. Постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного судового рішення і суміжні склади злочину. Право і суспільство. 2016. № 4. С. 175-181.

3. Пономарьова М. С. Безпосередній об'єкт злочину «Постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови». Вісник Національної академії прокуратури України. 2016. № 3. С. 122-125.

4. Пономарьова М. С. Родовий об'єкт злочину «Постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови». Актуальні проблеми вітчизняної юриспруденції. 2017. № 1. С. 144-149.

5. Пономарьова М. С. Особливості історичного розвитку кримінальної відповідальності за постановлення суддею (суддями) неправосудного судового рішення. Бюлетень Міністерства юстиції України. 2017. № 4. С. 38-43.

...