Політико-правові засади територіальної організації держави: світовий досвід і Україна

2. Територіальна організація держави - це система, що поєднує політико-правові інструменти регулювання відносин між органами публічної влади, відображає історичні, соціальні, культурні, географічні особливості конкретної країни, має за мету гарантування високого рівня добробуту громадян та надання їм якісних публічних послуг.

3. Територіальні права є важливою складовою державного суверенітету і не обмежуються юрисдикцією держави, включаючи контроль над усіма індивідами, які перебувають на її території, та над землею і ресурсами в своїх кордонах, що не віднесені до приватної власності; це право встановлювати податки і регулювати економічну діяльність приватних осіб, які перебувають на території держави; право контролювати або забороняти рух через свої кордони; право обмежувати або забороняти поділ державної території. Держава є легітимним представником групи людей, нації, що проживають на даній території, створюють конкретні державні інститути відповідно до своїх інтересів і з урахуванням міжнародної обстановки. Таке тлумачення дає змогу закріпити за нацією пріоритет територіальних прав та обґрунтувати право громадян на безпосередню участь у вирішенні питань адміністративно-територіального устрою.

4. Ідеологія, функціональні характеристики, покладені в основу діяльності держави, мають значний вплив на формування її територіального устрою. В умовах держави загального добробуту територіальна організація характеризується централізацією для кращого збору фінансових коштів та розподілу ресурсів між індивідами, групами та відсталими територіями; домінуванням моделі «принципал-агент», в якій держава як «принципал» використовувала органи влади регіонального та місцевого рівня як свого «агента» з надання соціальних послуг; ослабленням ролі місцевого самоврядування. У другій половині ХХ ст. у зв'язку з переосмисленням ролі держави та виконанням нею сервісної функції на перший план у територіальній організації публічної влади виходять: 1) децентралізація (передача низки функцій держави загального добробуту на регіональний та місцевий рівні), 2) посилення спроможності органів місцевого самоврядування; 3) відмова від ієрархічності; 4) розвиток інститутів громадянського суспільства. Для радянського підходу характерне помилкове ототожнення території як матеріальної умови існування суспільства з адміністративно-територіальним поділом як просторовою сферою діяльності органів державної влади, що призводило до приписування адміністративно-територіальному устрою не характерних для нього якостей. На розвиток просторової концепції у пострадянських країнах значний вплив все ще має ідеологічна спадщина соціалізму: вимога раціонального розміщення на території держави продуктивних сил суспільства, підпорядкування територіального устрою завданням і функціям соціалістичної держави.

5. Для історичного процесу формування держави та її просторового оформлення важливе значення мали такі чинники: 1) входження до складу «універсальної держави», яка закладала основи державного устрою і територіального поділу майбутніх самостійних держав; 2) просторова віддаленість від центрів імперій, що сприяла формуванню націй; 3) часові відмінності у створенні держави та нації, що дає змогу виділити три типи держав: ранні (формування держави передувало появі нації), пізні (сформована національна ідентичність була покладена в основу держави) і консоціативні (для яких характерна відсутність сильної держави і єдиної нації як результат синхронності процесів державного і національного будівництва).

Спільною рисою територіальної консолідації держав Європи та США є те, що вони виникли як результат політики імперій: Римської, що призвело до її розвалу, і Британської, що спробувала посилити контроль над своїми північноамериканськими колоніями. Що стосується відмінностей, то головні серед них такі: по-перше, асинхронність процесів державного і національного будівництва в Європі та їх одночасність у Сполучених Штатах Америки. В результаті на Європейському континенті домінує унітарна модель державного устрою, в той час як американці віддали перевагу федерації, в якій розподіл повноважень між центром і штатами залишається предметом переговорів між ними. По-друге, процес демократизації в Європі сприяв переходу від територіальної стадії формування держави до політичної, у США він дав можливість знайти компромісне рішення між прихильниками конфедерації і федерації, що прискорило формування нової держави.

6. В умовах глобалізації подвійний процес наднаціональної інтеграції та децентралізації в рамках суверенної держави призвів до появи просторового ремасштабування, переоцінки ролі територіального суверенітету, наслідки яких лише починають осмислюватися науковою спільнотою. Сучасна глобальна реструктуризація, яка є нерівномірним, діалектичним процесом соціально-просторових змін, відбувається як у просторі (що зумовлено зміною успадкованих соціально-просторових конфігурацій), так і у часі (оскільки залежить від прискореного руху капіталу, характерного для сьогодення). Цей процес розгортається одночасно у кількох взаємопов'язаних географічних вимірах - не лише на глобальному, а й на нижчих рівнях, що гарантує збереження важливості територіального впорядкування влади у сучасній державі. Нині відбуваються два протилежних процеси: детериторіалізації (нівелювання значення території, державних кордонів) та ретериторіалізації (посилення локальної чи регіональної ідентичності індивіда), що є відображенням посилення глобальної соціально-економічної взаємозалежності та реструктуризації форм соціально-просторової організації у різноманітних субглобальних географічних масштабах. Тому держави-нації та їх територія залишатимуться основними акторами сучасних процесів глобальної реструктуризації, а не їх пасивними спостерігачами.

Глобальна тенденція до детериторіалізації посилюється і внутрішніми чинниками, зокрема процесами децентралізації у більшості країн світу, що зумовило появу нового предмета дослідження - спільного суверенітету держави та її територіальних складових. Це свідчить про відхід від загальноприйнятого розуміння суверенітету як характеристики виключно держави-нації. Поява нових політичних структур пов'язана з формуванням системи багаторівневого урядування, в результаті чого недержавні актори та територіальні складові держави отримали можливість впливати на процес прийняття рішень на різних рівнях управління. В результаті регіональний рівень управління розвитком суспільства у ХХІ ст. набув особливого значення.

Світові процеси зумовили появу постмодерністських підходів до тлумачення ролі й значення кордонів для сучасної держави: світосистемного ідеологічного, геополітичного, екополітичного, моделі «політика-сприйняття-практика», що заклали теоретико-методологічну основу розвитку транскордонного співробітництва, особливо в рамках Європейського Союзу.

7. Починаючи із ХХ ст. автономії стали ефективним інструментом управління віддаленими територіями та налагодження відносин з регіонами, в яких проживають етнічні меншини. Хоча форма автономії, її ступінь визначаються конкретними особливостями кожної країни, однак спільними характеристиками є наявність представницького органу, який обирається місцевим населенням, та закріплення автономного статусу в основному законі країни. При її запровадженні слід враховувати можливі негативні наслідки: зміна політичних уподобань виборців; початок процесу розпаду держави; виникнення нового джерела напруги; зростання сепаратистських настроїв на решті території; втрата контролю за природними ресурсами та фінансовими надходженнями автономій.

8. Світовий досвід має низку як успішних, так і невдалих прикладів урегулювання етнополітичних проблем за допомогою реформування територіальної організації держави. Ефективність використання територіальних моделей для запобігання та вирішення етнічних конфліктів визначається двома чинниками: 1) відповідністю обраного методу поточним умовам: особливостям становища етнічної групи, державного устрою, політичної практики тощо; 2) ретельністю розробки самої територіальної моделі, яка повинна максимально задовольняти інтереси обох конфліктуючих сторін.

9. Детальний огляд реформ територіальної організації держави у зарубіжних країнах дає підстави виділити чотири основні тенденції: переосмислення ролі держави-нації у сучасних умовах, посилення органів місцевого та регіонального самоврядування в ході децентралізації, активне використання асиметричних моделей поділу повноважень та впровадження ринкових механізмів у сферу надання публічних послуг. Для країн Європейського континенту також характерна європеїзація та посилення регіоналізації, що є результатом членства у такій наднаціональній структурі, як Європейський Союз.

Ініціатори реформ територіальної організації держави ставили перед собою низку завдань, основними з яких є: підвищення ефективності органів місцевого самоврядування та зміцнення інституту місцевої демократії; піднесення добробуту мешканців та поліпшення демографічної ситуації; адаптація до нових викликів (глобалізації, регіоналізації, членства у міжнародних організаціях тощо). Результати територіальних реформ у країнах Європи у кінцевому підсумку призвели до: консолідації; регіоналізації; фрагментації; стабілізації відносин між різними рівнями управління в державі.

10. Традиційною відповіддю на нездатність органів місцевого самоврядування в їх нинішньому стані виконувати нові функції, що передаються їм у ході децентралізаційних реформ, є консолідація. Об'єднання територіальних громад дає змогу: посилити адміністративну та економічну спроможність органу місцевого самоврядування, що забезпечує кращу якість надання адміністративних послуг; поглиблювати спеціалізацію посадових осіб органів місцевого самоврядування, сприяти підвищенню рівня їх кваліфікації; створити умови для концентрації фінансових ресурсів; поліпшити просторове планування розвитку та полегшити участь у міжнародних проектах; поглибити ступінь децентралізації у системі публічної влади - делегувати більшу частку державних функцій укрупненим органам місцевого самоврядування, які мають необхідні фінансові, людські, матеріальні ресурси.

Негативні наслідки злиття органів місцевого самоврядування проявляються у: зростанні відстані між органами управління муніципалітету та жителями відповідної території; відсутності підтримки з боку громадян; необхідності значних фінансових затрат з державного бюджету (через збільшення трансферів для заохочення добровільного процесу об'єднання, необхідність делімітації та демаркації нових кордонів адміністративно-територіальних одиниць, внесення змін до реєстрів тощо); ймовірності появи нових лідерів та аутсайдерів у межах даної території (втрата лідерами своїх переваг у зв'язку з появою нових територіальних громад); ослабленні місцевої ідентичності, що гальмує реалізацію колективних дій. Основні причини невдач, пов'язаних із реалізацією проектів об'єднання адміністративно-територіальних одиниць, зумовлені механістичним підходом до його розуміння, ігноруванням важливості врахування політичних, економічних, управлінських, фінансових, соціальних чинників.

11. Як свідчить зарубіжний досвід, успішна реформа адміністративно-територіального устрою передбачає два основних етапи: добровільний (територіальні громади на власний розсуд ініціюють об'єднання з сусідами) та примусовий (нові одиниці створюються відповідно до критеріїв, розроблених центральними органами виконавчої влади). Сподівання на ефективність виключно добровільного підходу справдилися лише у Фінляндії, що потребувало значних затрат для реалізації реформи. Невдалий експеримент з добровільністю об'єднання муніципалітетів у Норвегії та Швеції змусив їх розробити плани реорганізації територіального устрою, що передбачали примусову зміну меж територіальних громад відповідно до критеріїв, розроблених урядом, та запровадити самоврядування на проміжному (регіональному) рівні управління. Латвія, врахувавши позитивний та негативний досвід європейських країн, одразу ж передбачила здійснення адміністративно-територіальної реформи у два етапи: муніципалітети могли проявити ініціативу та об'єднатися у ході першого етапу або здійснити це на вимогу уряду - на другому.

12. Альтернативними варіантами укрупнення територіальних громад є: інтенсифікація співробітництва між муніципалітетами; запровадження асиметричних моделей взаємодії між органами місцевого самоврядування щодо функцій і повноважень та регіоналізація. За наявності сильного спротиву змінам у територіальній організації серед представників органів місцевого самоврядування та членів територіальних громад виходом є розвиток міжмуніципального співробітництва, що дає змогу концентрувати можливості й ресурси муніципалітетів для виконання низки завдань, як це було у Німеччині, Норвегії, Франції та Чехії.

13. З огляду на проголошений курс на європейську інтеграцію особливу цінність для України має аналіз останніх територіальних реформ, здійснених у країнах Євросоюзу, який дав змогу з'ясувати, по-перше, що тенденція збільшення розміру органів місцевого самоврядування має загальноєвропейський характер; по-друге, сучасні тенденції розвитку (глобалізація, європеїзація) висувають жорсткіші вимоги до розмірів органів місцевого самоврядування і одночасно дають інструменти для їх ефективного функціонування (інформаційно-комунікаційні технології), які, в свою чергу, також виступають стимулами проведення реформ.

14. Адміністративно-територіальний устрій, просторова організація влади тісно пов'язані із системою взаємовідносин між різними рівнями публічної влади: між центром і регіонами, між органами державної влади та органами місцевого самоврядування тощо. Тому реформування територіальної організації в Україні не може обмежуватися лише зміною кордонів адміністративно-територіальних одиниць, а передбачає реформу системи місцевого самоврядування. Реформування територіальної організації держави не повинно обмежуватися лише рівнем місцевого самоврядування, а й передбачає підготовчу роботу для запровадження самоврядування на регіональному рівні, що має відбутися після зміцнення базового рівня. Популярність ідеї запровадження регіонального самоврядування значною мірою зумовлена двома чинниками. По-перше, децентралізаційними процесами, що мають місце у більшості країн світу і передбачають поступову передачу повноважень та обов'язків на нижчі рівні управління. По-друге, намаганням перетворити Європейський Союз на Європу регіонів, де останні відіграватимуть помітну роль у процесі прийняття рішень та економічному розвитку територій завдяки різноманітним формам регіональної співпраці.

15. В Україні уже зроблено перші кроки до поступового вдосконалення адміністративно-територіального устрою держави шляхом укрупнення територіальних громад. Однак до Закону України «Про добровільне об'єднання територіальних громад» слід внести зміни, які б передбачали примусову реалізацію злиття територіальних громад відповідно до перспективного плану формування територій громад; чіткі часові рамки здійснення процесу об'єднання (наприклад, проведення виборів до нових органів управління нової громади). Як свідчить досвід європейських країн, примусовий етап є необхідною складовою успішного здійснення адміністративно-територіальної реформи, що має за мету посилити органи місцевого самоврядування та уникнути їх роздрібненості. Але йому має передувати добровільне об'єднання громад у чітко визначені строки.

16. Оптимальну модель територіальної організації держави в Україні можна створити шляхом розукрупнення районів, що передбачатиме створення кількох нових одиниць громад-районів. При цьому до уваги повинні братися площа, кількість населення та інфраструктурна система конкретної адміністративно-територіальної одиниці. У результаті на базі існуючого району буде створено кілька додаткових територіальних громад-районів, яких усього по Україні налічуватиметься близько 900. З урахуванням демографічних тенденцій кількість населення такої одиниці має становити 15-20 тис. осіб. До переваг такої моделі слід віднести те, що послуги не віддаляються від мешканців, як це фактично має місце у ході об'єднання громад, а наближаються до них, що сприятиме позитивному ставленню громадян до такої реформи.

Безумовною перевагою даної моделі є досить швидкі темпи її реалізації. Якщо об'єднання громад може тривати роками, то рішення про утворення нових районів на своєму засіданні приймає Верховна Рада України. Такий крок вимагатиме внесення змін лише до окремих статей Конституції України, а не перегляду цілих розділів Основного Закону. До позитивних моментів цього варіанту слід віднести і значно менші фінансові затрати, ніж у випадку добровільного об'єднання територіальних громад. Адже кількість новоутворених районів буде менша, ніж укрупнених територіальних громад; не потрібно виплачувати компенсації звільненим у результаті об'єднання громад службовцям органів місцевого самоврядування, бо у випадку створення нових районів вони не втратять роботи. Більше того, робота у районних органах місцевого самоврядування є привабливішою, ніж на рівні територіальних громад. Тому посилення конкуренції за робочі місця у новостворених районах сприятиме підвищенню рівня кваліфікації службовців. Крім того, цей варіант не потребує виділення додаткових ресурсів для формування інфраструктури, що має місце в ході реалізації попередньої моделі, при тому, що мета - максимальне наближення публічних послуг до споживачів - також буде досягнута. Після реалізації реформи у сільських населених пунктах мешканці можуть обрати старосту та раду, але виключно як органи самоорганізації населення, спосіб формування і повноваження яких будуть визначені у новій редакції Закону України «Про органи самоорганізації населення». Таким інститутам у населених пунктах можна, крім власних повноважень, делегувати і певні повноваження органів місцевого самоврядування в межах розукрупненого району. Пропонована модель дає можливість вирішити проблему закріплення землі за громадою. Адже район, що нині фактично розпоряджається землею, яка не належить територіальним громадам, стає базовим рівнем місцевого самоврядування, і таким чином вирішується питання повсюдності місцевого самоврядування. Оскільки розукрупнений район не зможе надавати повний перелік послуг, то 10-15 таких одиниць буде об'єднано в округу, що забезпечуватиме надання освітніх, медичних, податкових, управлінських, суддівських, правоохоронних та інших послуг. Тобто така округа, межі якої можуть співпадати з виборчим округом, буде лише адміністративною, а не територіальною одиницею. При цьому перелічені вище послуги надаватимуться не в одному з населених пунктів, а можуть бути розпорошені по території округи, що сприятиме її більш рівномірному розвитку і реалізації принципу справедливості щодо усіх її мешканців. У результаті реалізації реформи в Україні сформується двохрівнева система адміністративно-територіального устрою, яка оптимізує структуру місцевого самоврядування: І) громада-район - базовий рівень територіальної організації держави (орієнтовна кількість - 900); ІІ) область - другий рівень.

Пропонована автором модель передбачає також існування міст зі статусом округи (100-800 тис. осіб) та регіону (понад 800 тис. осіб), який буде закріплено у Конституції та відповідних законах України. Завдяки цьому великі міста зі статусом регіону можуть бути виведені зі складу області, що дасть змогу зменшити диспропорції між нинішніми областями щодо кількості населення.

17. Значного поліпшення територіальної організації держави можна досягти шляхом внесення змін до Конституції України, які повинні: закласти територіальну основу діяльності органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади; сформувати належні умови для забезпечення здійснення органами місцевого самоврядування власних і делегованих повноважень; ліквідувати державні адміністрації на рівні району та області, а їх повноваження передати виконавчим органам відповідних рад, обов'язки контролю за діяльністю органів місцевого самоврядування виконуватимуть префекти (урядники); запровадити нову модель розмежування повноважень у системі органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади за принципом субсидіарності та на засадах децентралізації влади.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Індивідуальна монографія:

1. Матвієнко А.С. Політико-правові засади територіальної організації держави: світовий досвід і Україна / А.С. Матвієнко. - К. : Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2015. - 376 с.

Рецензії:

Вдовичин І.Я. Територіальна організація держави: політичні і правові аспекти / І. Я. Вдовичин // Віче. - 2015. - №18. - С. 6.

Перегуда Є.В. Нова оригінальна концепція територіальної організації держави // Політологічний вісник. - 2015. - Вип. 79. - С. 511-515.

Наумкіна С.М. Територія держави: політичний і правовий виміри // Держава і право. Серія Політичні науки. - 2015. - Вип. 69. - С. 184-186.

Колективні монографії:

2. Реформування адміністративно-територіального устрою: український та зарубіжний досвід : монографія / [Кресіна І.О., Береза А.В., Коваленко А.А., Матвієнко А.С., Стойко О.М. та ін.] / за ред. І.О. Кресіної. - К. : Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2011. - 420 с.

3. Правові засади оптимізації адміністративно-територіального устрою України : монографія / [Кресіна І.О., Коваленко А.А., Лойко Л.І., Матвієнко А.С. та ін.] / за ред. І.О. Кресіної. - К. : Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2013. - 296 с.

Статті у наукових фахових виданнях з політичних наук:

4. Матвієнко А.С. Реформа адміністративно-територіального устрою в Латвії / А.С. Матвієнко // Держава і право. - 2011. - Вип. 54. - С. 645-652.

5. Матвієнко А.С. Територія як предмет дослідження суспільствознавчих наук / А.С. Матвієнко // Держава і право. - 2011. - Вип. 55. - С. 562-567.

6. Матвієнко А.С. Територіальний устрій як основа системи соціального забезпечення у Швеції / А.С. Матвієнко // Держава і право. - 2012. - Вип. 57. - С. 506-511.

7. Матвієнко А.С. Теоретико-методологічні підходи до визначення територіальної організації публічної влади / А.С. Матвієнко // Політологічний вісник. - 2012. - Вип. 68. - С. 283-291.

8. Матвієнко А.С. Територіальна реорганізація виборчої системи Великобританії / А.С. Матвієнко // Держава і право. - 2013. - Вип. 58. - С. 643-648.

9. Матвієнко А.С. Об'єднання територіальних громад: досвід Фінляндії та Латвії / А.С. Матвієнко // Держава і право. - 2013. - Вип. 59. - С. 506-512.

10. Матвієнко А.С. Територіальний вимір транскордонного співробітництва / А.С. Матвієнко // Держава і право. - 2013. - Вип. 60. - С. 449-455.

11. Матвієнко А.С. Процеси детериторіалізації в умовах глобалізації / А.С. Матвієнко // Держава і право. - 2013. - Вип. 61. - С. 420-435.

12. Матвієнко А.С. Територіальні автономії в Європі / А.С. Матвієнко // Порівняльно-правові дослідження. - 2013. - № 1-2. - С. 92-98.

13. Матвієнко А.С. Вплив ідеологічних підходів до розуміння держави на її територіальну організацію / А.С. Матвієнко // Держава і право. - 2013. - Вип. 62. - С. 442-448.

14. Матвієнко А.С. Територіальні реформи у Норвегії / А.С. Матвієнко // Політологічний вісник. - 2014. - Вип. 71. - С. 515-523.

15. Матвиенко А.С. Особенности процесса территориальной консолидации государств Европы и США / А.С. Матвиенко // Сравнительные правовые и политические исследования. - 2014. - Т. 2. - Вып. 1. - С. 83-91. (м. Москва, Російська Федерація).

16. Матвієнко А.С. Реорганізація територіальної організації державної влади у Франції / А.С. Матвієнко // Політологічний вісник. - 2014. - Вип. 73. - С. 538-545.

17. Матвієнко А.С. Вплив політичних партій на територіальні реформи у Європі / А.С. Матвієнко // Держава і право. - 2014. - Вип. 63. - С. 392-397.

18. Матвієнко А.С. Особливості європейських реформ територіальної організації влади / А.С. Матвієнко // Політологічний вісник. - 2014. - Вип. 74. - С. 201-208.

19. Матвієнко А.С. Представництво регіональних інтересів у федеративних і регіональних державах / А.С. Матвієнко // Порівняльно-правові дослідження. - 2014. - № 1. - С. 221-226.

20. Матвієнко А.С. Складові територіальних реформ у країнах Європи / А.С. Матвієнко // Держава і право. - 2014. - Вип. 64. - С. 387-391.

21. Матвієнко А.С. Правове регулювання реформування територіальної організації влади в Україні на сучасному етапі / А.С. Матвієнко // Держава і право. - 2014. - Вип. 65. - С. 314-321.

22. Матвієнко А.С. Європейський досвід об'єднання муніципалітетів / А.С. Матвієнко // Молодий вчений. - 2015. - №1 (16). - С. 186-189.

23. Matvienko А. Preconditions and consequences of municipal amalgamation / А. Matvienko // Proceedings of the Georgian national academy of sciences. - 2014. - №2. - P. 75-82. (Тbilisi, Georgia).

24. Матвієнко А.С. Розукрупнення районів як альтернатива об'єднанню територіальних громад під час адміністративно-територіальної реформи / А.С. Матвієнко // Віче. - 2015. - № 12. - С. 9-11.

25. Матвієнко А.С. Правові засади об'єднання територіальних громад в Україні / А.С. Матвієнко // Evropskэ politickэ a prбvnн diskurz. - 2015.- Vol. 2. - № 5. - S. 131-134. (м. Прага, Чеська Республіка).

26. Матвиенко А.С. Территориальные модели решения этнических конфликтов / А.С. Матвиенко // Право и политика. - 2015. - № 2. - С. 94-98. (м. Бішкек, Киргизька Республіка).

27. Матвиенко А.С. Сравнение теоретических обоснований приоритета территориальных прав государства и нации / А.С. Матвиенко // Актуальные проблемы международных отношений и глобального развития. - 2015. - Вип. 3. - С. 157-165. (м. Мінськ, Республіка Білорусь).

28. Матвиенко А.С. Использование территориальных инструментов в этнополитическом менеджменте /А.С. Матвиенко // Legea si Viata. - 2015. - № 11. - С. 87-90. (м. Кишинів, Республіка Молдова).

Публікації, які додатково відображають результати дисертації:

29. Матвієнко А.С. Добровільне об'єднання територіальних громад у Фінляндії: уроки для України / Матвієнко А.С. // Порівняльне правознавство: сучасний стан і перспективи розвитку: зб. наук. праць. - Одеса : Фенікс, 2013. - С. 279-280.

30. Матвієнко А.С. Правове регулювання об'єднання територіальних громад / Матвієнко А.С. // Верховенство права як основа сучасного конституціоналізму. VІ Тодиківські читання : зб. тез наук. доповідей і повідомлень міжнар. наук. конф. (27-28 вересня 2013 р.). - Х. : Права людини, 2013. - С. 148-149.

31. Матвієнко А.С. Концепція територіальних прав Дж. Локка та І. Канта / Матвієнко А.С. // Сучасний вимір держави і права: матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (Львів, 30-31 травня 2014 р.) - Львів : Західноукраїнська організація «Центр правничих ініціатив», 2014. - С. 14-17.

32. Матвієнко А.С. Територіальні методи вирішення етнічних конфліктів / Матвієнко А.С. // Система міжнародних відносин, право націй на самовизначення, територіальні конфлікти в епоху глобалізації: український вимір : міжнар. наук.-практ. конф. (Львів, 15-16 липня 2014 р.). - Львів : ГО «Інститут суспільних ініціатив», 2014. - С. 36-37.

33. Матвієнко А.С. Урядовий проект добровільного об'єднання територіальних громад / Матвієнко А.С. // Актуальні питання розвитку правової держави в умовах сучасного становлення громадянського суспільства в Україні : матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (Харків, 18-19 липня 2014 р.). - Х. : ГО «Асоціація аспірантів-юристів», 2014. - С. 35-38.

34. Матвієнко А.С. Територія держави в умовах глобалізації / Матвієнко А.С. // Актуальні питання реформування правової системи України : матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (Дніпропетровськ, 5-6 вересня 2014 р.). - Дніпропетровськ : ГО «Правовий світ», 2014. - С. 131-133.

35. Матвієнко А.С. Проекти удосконалення територіальної організації держави / Матвієнко А.С. // Державне регулювання суспільних відносин: розвиток законодавства та проблеми правозастосування : міжнар. наук.-практ. конф. (Київ, 12-13 вересня 2014 р.). - К. : Центр правових наукових досліджень, 2014. - С. 16-20.

36. Матвієнко А.С. Польський досвід організації процесу реформування адміністративно-територіального устрою / Матвієнко А.С. // Україна-Польща : Діалог культур в контексті євроінтеграції : матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (Запоріжжя, 25-27 вересня 2014 р.). Т. 1. / Запоріз. держ. інж. акад. - Запоріжжя : ЗДІА, 2014. - С. 21-23.

37. Матвієнко А.С. Територіальна цілісність як складова державного суверенітету / Матвієнко А.С. // Державний суверенітет і народний суверенітет в сучасних умовах. VІІ Тодиківські читання : зб. тез наук. доповідей і повідомлень міжнар. наук. конф. (Харків, 26-27 вересня 2014 р.). - Х. : Права людини, 2014. - С. 92-93.

38. Матвієнко А.С. Розукрупнення районів як альтернатива об'єднанню територіальних громад в Україні / Матвієнко А.С. // Регіональна політика і децентралізація влади в Україні в контексті євроінтеграційних процесів : зб. наук. праць. - К. : Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України; Київський ун-т права НАН України, 2015. - С. 51-57.

АНОТАЦІЇ

Матвієнко А.С. Політико-правові засади територіальної організації держави: світовий досвід і Україна. - Монографія.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора політичних наук за спеціальністю 23.00.02 - політичні інститути та процеси. - Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, Київ, 2015.

У монографії здійснено комплексне дослідження політико-правових засад територіальної організації держави та запропоновано авторську модель двохрівневого адміністративно-територіального устрою України, що передбачає розукрупнення існуючих районів і створення кількох нових одиниць - громад-районів.

Проаналізовано нормативно-правові акти, що регулюють питання адміністративно-територіального устрою країни; взаємовідносини між органами державної влади та органами місцевого самоврядування, розподіл компетенції між ними; здійснення державою юрисдикції на своїй території.

Представлено комплексний аналіз змін у територіальній організації держав Європи починаючи з другої половини ХХ ст., які відбувалися під впливом таких чинників: переосмислення ролі держави-нації у сучасних умовах, посилення органів місцевого та регіонального самоврядування в ході децентралізації, активне використання асиметричних моделей поділу повноважень та впровадження ринкових механізмів у сферу надання публічних послуг. Показано, що для країн Європейського континенту також характерна європеїзація та посилення регіоналізації, що є результатом членства у Євросоюзі.

Відзначено, що відповіддю на нездатність органів місцевого самоврядування виконувати нові функції, що передаються їм у ході децентралізаційних реформ, є їх консолідація. Альтернативними варіантами укрупнення територіальних громад є: інтенсифікація співробітництва між муніципалітетами; запровадження асиметричних моделей взаємодії між органами місцевого самоврядування щодо функцій і повноважень та регіоналізація.

Проаналізовано історичні передумови сучасного адміністративно-територіального устрою України та розглянуто шляхи удосконалення територіальної організації держави.

Ключові слова: територія, держава, адміністративно-територіальний устрій, децентралізація, регіоналізація, детериторіалізація, консолідація, автономія, територіальна громада.

Матвиенко А.С. Политико-правовые основы территориальной организации государства: мировой опыт и Украина. - Монография.

Диссертация на соискание ученой степени доктора политических наук по специальности 23.00.02. - политические институты и процессы. - Институт государства и права им. В.М. Корецкого НАН Украины, Киев, 2015.

В монографии осуществлено комплексное исследование политико-правовых основ территориальной организации государства и предложена авторская модель двухуровневого административно-территориального устройства Украины. Территориальная организация государства - это система, объединяющая политико-правовые инструменты регулирования отношений между органами публичной власти, отражающая исторические, социальные, культурные, географические особенности конкретной страны, имеющая целью обеспечение высокого уровня благосостояния граждан и предоставление им качественных публичных услуг.

Проанализирована совокупность нормативно-правовых актов, регулирующих вопросы административно-территориального устройства страны; взаимоотношения между органами государственного управления и органами местного самоуправления, распределение компетенции между ними; осуществление государством юрисдикции на своей территории.

Показана эволюция территориальной организации государства и определены пути ее развития с учетом процессов глобализации. Для исторического процесса формирования государства и его пространственного оформления важное значение имели следующие факторы: 1) вхождение в состав «универсального государства»; 2) пространственная удаленность от центров империй; 3) временные различия в создании государства и нации.

В связи с переосмыслением роли государства во второй половине ХХ века на первый план территориальной организации публичной власти выходят: 1) децентрализация (передача ряда функций государства всеобщего благосостояния на региональный и местный уровни), 2) усиление возможностей органов местного самоуправления; 3) отказ от иерархичности; 4) развитие институтов гражданского общества.

Представлен комплексный анализ изменений в территориальной организации государств Европы начиная со второй половины ХХ в., происходивших под влиянием таких факторов: переосмысление роли государства-нации в современных условиях, усиление органов местного и регионального самоуправления в ходе децентрализации, активное использование асимметричных моделей разделения полномочий и внедрение рыночных механизмов в сферу предоставления публичных услуг. Для стран Европейского континента также характерна европеизация и усиление регионализации, что является результатом членства в Евросоюзе.

Отмечено, что ответом на неспособность органов местного самоуправления выполнять новые функции, передающиеся им в ходе децентрализационных реформ, является их консолидация.

Показано, что объединение территориальных общин позволяет: усилить административную и экономическую состоятельность органа местного самоуправления, обеспечивает лучшее качество предоставления административных услуг; углубить специализацию служащих органов местного самоуправления, повысить уровень их квалификации; создать условия для концентрации финансовых ресурсов; улучшить пространственное планирование развития и облегчить участие в международных проектах; углубить децентрализацию.

Проанализированы исторические предпосылки нынешнего административно-территориального устройства Украины и рассмотрены пути усовершенствования территориальной организации государства. Предложена оптимальная модель территориальной организации государства в Украине, предусматривающая разукрупнение районов и создание нескольких новых единиц - общин-районов. При этом во внимание должны приниматься площадь, количество населения и инфраструктурная система конкретной административно-территориальной единицы. Преимуществами этой модели являются: приближение услуг к жителям, быстрые темпы ее реализации, незначительные финансовые затраты по сравнению с добровольным объединением общин.

Ключевые слова: территория, государство, административно-территориальное устройство, децентрализация, регионализация, детерриториализация, консолидация, автономия, территориальная община.

Matvienko A.S. Political and legal bases of territorial organization of state: world expierence and Ukraine. - Monograph.

Thesis to obtain the scientific degree of doctor of science with the speciality 23.00.02 - political institutes and processes. - Volodymyr Koretsckyj Institute of State and Law, National Academy of Science of Ukraine. - Kyiv, 2015.

The complex political and legal bases of the territorial organization of the state are presented, and the original model of two-level territorial division of Ukraine, which provides the downsizing of existing districts and the creation of additional two - three new units, is proposed.

A set of regulations governing the administrative and territorial division of the state; the relationship between public administration and local government, the division of competence between them; the implementation of state jurisdiction in its territory are analyzed.

A comprehensive analysis of the changes that occurred in the territorial organization of the European states since the second half of the twentieth century, is presented. They were occurred under the influence of such factors as: reinventing of the nation-state in modern conditions, strengthening of local and regional authorities as the result of decentralization, the usage models of asymmetric division of powers and the introduction of market mechanisms in the provision of public services. The Europeanization and regionalization are specific features of the members of the EU.

It is noted that a response to the inability of local authorities to carry out new functions, transferred to them in the course of decentralization reforms, is their consolidation. The alternatives of amalgamation of communities are: intensification of inter-municipal cooperation; introduction of asymmetric patterns of interaction between local authorities on the functions and powers, and regionalization.

The historical background of the current administrative-territorial system of Ukraine was analyzed and the ways of improvement the territorial organization of the state are proposed.

Key words: territory, state, administrative divisions, decentralization, regionalization, deterritorialization, consolidation, autonomy, local community.

Размещено на Allbest.ru