Політика в сфері боротьби зі злочинністю: взаємозв’язок кримінально-правової та кримінально-процесуальної підсистем

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Національна академія наук України

Інститут держави і права ім. В.М. Корецького

Спеціальність 12.00.08 - Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Тема:

Політика в сфері боротьби зі злочинністю: взаємозв'язок кримінально-правової та кримінально-процесуальної підсистем

Красій Марія Омелянівна

Київ - 2018

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Державному вищому навчальному закладі «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника» Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: кандидат юридичних наук, доцент Микитин Юрій Іванович, Державний вищий навчальний заклад «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника», заступник директора навчально-наукового юридичного інституту

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, доцент Ященко Андрій Миколайович, Харківський національний університет внутрішніх справ, професор кафедри кримінального права і кримінології факультету №1

кандидат юридичних наук, доцент Красницький Іван Васильович, Львівський державний університет внутрішніх справ, в.о. декана факультету №6

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту держави і права імені В.М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розісланий «12» жовтня 2018 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, доктор юридичних наук О.О. Кваша

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. В український юридичній науці приділяється значна увага дослідженню взаємозв'язку матеріальної і процесуальної галузі права. Проте у кримінології взаємозв'язок підсистем політики в сфері боротьби зі злочинністю залишався поза увагою науковців і має велике значення для розвитку наукової думки, пошуку шляхів вдосконалення законодавства та його застосування.

Політика в сфері боротьби зі злочинністю, в свою чергу, поділяється на чотири підсистеми: кримінально-правову, кримінально-процесуальну, кримінально-виконавчу та кримінологічну. Кримінально-правова та кримінально-процесуальна підсистеми перебувають між собою у взаємозв'язку. А це, в свою чергу, вимагає дослідження актуальних проблем об'єкта, предмета та системи наукових поглядів кримінально-правової та кримінально-процесуальної політики, визначення їхнього місця в системі політики в сфері боротьби зі злочинністю, обґрунтування пріоритетних напрямів розвитку кримінально-правових та кримінальних процесуальних норм та інститутів.

Прийняття чинного КПК України значно вплинуло на правову систему України як суттєвими перевагами, так і очевидними прорахунками законодавця. Мова в першу чергу йде про невідповідність та неузгодженість норм чинного КПК України з нормами КК України, що постійно актуалізує проблему взаємозв'язку кримінально-правової та кримінально-процесуальної підсистем.

Дослідження взаємозв'язку кримінально-правової та кримінально-процесуальної підсистем політики в сфері боротьби зі злочинністю обумовлена необхідністю забезпечення охорони прав і законних інтересів суспільства шляхом створення дієвого механізму протидії злочинності, усунення розбіжностей між доктриною, чинним законодавством і практикою.

Питання кримінально-правової політики були предметом досліджень багатьох українських учених, а саме: П.П. Андрушка. Ю.В. Бауліна, В.І. Борисова, В.К. Грищука, В.В. Голіни, Т.А. Денисової, О.М. Джужі, О.О. Дудорова, З.А. Загиней, О.О. Кваші, О.В. Козаченка, І.В. Козича, О.М. Костенка, І.В. Красницького, К.Б. Марисюка, А.А. Митрофанова, І.Б. Медицького, М.І. Мельника, В.О. Навроцького, Ю.А. Пономаренка, В.Я. Тація, В.П. Тихого, П.Л. Фріса, М.І. Хавронюка, А.М. Ященка та інших.

Значний внесок у дослідження кримінально-процесуальної політики здійснили провідні вітчизняні та зарубіжні учені: О.І. Александров, М.С. Алєксєєв, В.Г. Даєв, О.Б. Загурський, В.С. Зеленецький, А.Ф. Коні, Л.Д. Кокорєв, Ю.І. Микитин, Ю.О. Ляхов, М.М. Полянський, М.С. Строгович, О.З. Челохсаєв та інших.

Комплексному аналізу теоретичних питань кримінально-правової політики присвячені три праці: захищено докторську дисертацію П.Л. Фрісом на тему «Кримінально-правова політика України» (2006 р.), монографія П.Л. Фріс «Кримінально-правова політика України» (2005 р.) та комплексна монографія «Сучасна кримінально-правова система в Україні: реалії та перспективи» (2015 р.). На відміну від кримінально-правової політики аналізу теоретичних питань кримінально-процесуальної політики присвячена лише одна праця - монографія О.Б. Загурського «Кримінальна процесуальна політика України: історико-правовий аспект» (2014 р.).

Проте наукового дослідження проблем взаємозв'язку кримінально-правової та кримінально-процесуальної політики - визначення взаємозв'язку напрямів, завдань, принципів, особливостей взаємозв'язку кримінально-правової та кримінально-процесуальної політики на підставі норм Загальної та Особливої частини КК України, перспектив вдосконалення взаємозв'язку кримінально-правових та кримінальних процесуальних норм та інститутів не здійснювалося. Наведене й обумовлює актуальність теми дисертації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами

Дисертація виконана відповідно до плану наукових досліджень кафедри кримінального права навчально-наукового юридичного інституту Державного вищого навчального закладу «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника» в межах цільової комплексної програми «Політика Української держави у сфері боротьби зі злочинністю» (номер державної реєстрації 0110U001541).

Мета і завдання дослідження

Мета дослідження полягає у розробці теоретичних засад взаємозв'язку кримінально-правової та кримінально-процесуальної політики, а також пропозицій і рекомендацій щодо вдосконалення кримінального і кримінального процесуального законодавства та практики їх застосування. Для досягнення цієї мети поставлені такі завдання:

- визначити стан дослідження кримінально-правової та кримінально-процесуальної політики;

- розкрити правову природу взаємозв'язку матеріального і процесуального правового регулювання;

- висвітлити історію взаємовпливу кримінально-правової та кримінально-процесуальної політики на території України;

- визначити завдання кримінально-правової та кримінально-процесуальної політики;

- виокремити напрями, рівні, суб'єкти кримінально-правової та кримінально-процесуальної політики;

- розкрити зміст принципів кримінально-правової та кримінально-процесуальної політики;

- окреслити дискусійні аспекти події кримінального правопорушення і підстави кримінальної відповідальності, вироку з точки зору кримінально-правової та кримінально-процесуальної політики;

- провести порівняльно-правове дослідження звільнення від кримінальної відповідальності на основі положень КК України і процедури в КПК України;

- виявити співвідношення інституту судимості з заходами кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб в контексті кримінально-правової та кримінально-процесуальної політики;

- розглянути взаємозв'язок кримінально-правової та кримінально-процесуальної політики на прикладі правової охорони забезпечення правосуддя.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають в процесі взаємозв'язку кримінально-правової та кримінально-процесуальної політики.

Предметом дослідження є взаємозв'язок кримінально-правової та кримінально-процесуальної підсистем політики в сфері боротьби зі злочинністю.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертації становлять положення сучасної теорії і методології наукового пізнання. Під час дослідження були використані такі наукові методи: діалектичний метод - використовувався у всіх підрозділах дисертації для пізнання сутності взаємозв'язку кримінально-правової та кримінально-процесуальної політики; історично-правовий метод - застосовувався при дослідженні історії української кримінально-правової та кримінально-процесуальної політики (підрозділи 1.1, 1.2, 1.3); порівняльно-правовий метод - використовувався під час порівняння норм матеріального права з нормами процесуального права (підрозділи 3.1, 3.2, 3.3, 3.4); логіко-догматичний метод - став у нагоді при тлумаченні окремих наукових та законодавчих термінів, формулюванні визначень юридичних понять та розробці пропозицій щодо нової редакції норм КК України та КПК України (підрозділи 3.1, 3.2, 3.3, 3.4); конкретно-соціологічний метод - використовувався при ознайомленні з матеріалами судової практики щодо звільнення від кримінальної відповідальності та винесення вироку раніше судимій особі (підрозділи 3.2, 3.3); формально-юридичний метод - за допомогою цього методу було здійснено аналіз норм чинного кримінального та кримінального процесуального законодавства України, виявлені наявні суперечності та недоліки (підрозділи 3.1, 3.2, 3.3, 3.4); системно-структурний метод - дав змогу з'ясувати внутрішні зв'язки й залежності між кримінально-правовою політикою та іншими підсистемами політики в сфері боротьби зі злочинністю (підрозділи 2.1, 2.2, 2.3); герменевтичний метод - допоміг здійснити пізнання текстів нормативно-правових актів, сприяв аналізу наукових публікацій, що дало можливість розкрити зміст та сформулювати спеціальні напрями розвитку кримінально-правової та кримінально-процесуальної політики через удосконалення кримінальних та кримінальних процесуальних норм та інститутів (підрозділи 3.1, 3.2, 3.3, 3.4).

Нормативно-правовою базою дослідження є Конституція України, міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, Кримінальний, Кримінальний процесуальний та Кримінально-виконавчий кодекси України, закони та підзаконні нормативні акти, Постанови Пленуму Верховного Суду.

Науково-теоретичною базою дослідження є праці з кримінального, кримінального процесуального, кримінально-виконавчого права, філософії, політології, довідково-енциклопедична література.

Емпіричну базу дослідження становлять: матеріали опублікованої судової практики, а саме вивчено та проаналізовано 230 вироків, включених у Єдиний державний реєстр судових рішень у період 2012-2017 рр.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є першим в Україні науковим дослідженням взаємозв'язку кримінально-правової та кримінально-процесуальної підсистем політики в сфері боротьби зі злочинністю. Ступінь наукової новизни отриманих результатів конкретизується в таких положеннях, висновках і пропозиціях, які виносяться на захист:

уперше:

1. Сформульовано, що основні тенденції кримінально-правової політики визначають тенденції кримінально-процесуальної політики, що обумовлює розвиток останньої;

2. Визначено основні напрями розробки концепції кримінально-процесуальної політики на тривалу перспективу, яка повинна розроблятись з урахуванням розвитку як Загальної так і Особливої частини КК України.

Основні напрями пов'язані із:

1) визначенням злочинності суспільно небезпечних діянь з урахуванням предмету доказування та складу злочину;

2) нормативною (законодавчою) диференціацією кримінальної відповідальності та її індивідуалізацією в обвинувальному вироку суду;

3) встановленням підстав та порядку застосування загальних та спеціальних видів звільнення від кримінальної відповідальності за вчинення злочину;

4) правовими наслідками інституту судимості та порядком зняття і погашення судимості;

5) зарахуванням строку попереднього ув'язнення у строк покарання;

6) порядком та підставами застосування інших заходів кримінально-правового характеру;

7) застосуванням заходів кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб.

3. Встановлено, що охорона прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, запобігання кримінальним правопорушенням, відповідність європейським та світовим стандартам є взаємопов'язаними, аргументованими, узгодженими завданнями кримінально-правової та кримінально-процесуальної політики;

4. Визначено окремі аспекти взаємозв'язку кримінально-правової та кримінально-процесуальної політики, які полягають, зокрема в забезпеченні правової охорони права на захист; завідомо неправдивому показанні прав потерпілого від злочину; постановленні суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови.

удосконалено:

5. Науковий підхід стосовно взаємозв'язку кримінально-правової та кримінально-процесуальної політики на доктринальному, законодавчому, правозастосовному рівнях;

6. Класифікацію суб'єктів кримінально-правової та кримінально-процесуальної політики та запропоновано три групи: ті, які розробляють теоретичні та доктринальні положення (науковці, навчально-наукові та науково-дослідні установи); ті, які формують (Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Конституційний Суд України, Верховний Суд); ті, які реалізують на практиці (суди, прокуратура, СБУ, МВС);

7. Науковий підхід щодо взаємозв'язку спеціальних принципів кримінально-правової та кримінально-процесуальної політики, до яких відносяться: системності і узгодженості; наукової обґрунтованості; економії репресії; доцільності.

дістало подальший розвиток:

8. Наукові погляди щодо взаємозв'язку кримінально-правової та кримінально-процесуальної політики, а саме: визначено співвідношення події кримінального правопорушення і підстави кримінальної відповідальності, інституту судимості з заходами кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб;

9. Шляхи вдосконалення кримінального та кримінального процесуального законодавства щодо взаємозв'язку кримінально-правової та кримінально-процесуальної політики, а саме внесення змін та доповнень до КК України та КПК України.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані в дисертації положення, висновки, пропозиції та рекомендації можуть бути використані у:

- науково-дослідницькій діяльності - як основа для подальшого вивчення проблем взаємозв'язку кримінально-правової та кримінально-процесуальної політики;

- правотворчій діяльності - під час внесення змін до КК, КПК України, інших нормативно-правових актів;

- правозастосовчій діяльності - для поліпшення практичної діяльності працівників органів досудового розслідування, прокуратури, адвокатури, суду (акт про впровадження результатів дисертаційного дослідження у діяльність Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області від 15 травня 2018 р. №6103);

- навчальному процесі - під час викладання дисциплін «Кримінальне право», «Кримінальне процесуальне право», «Кримінально-правова політика в системі політики в сфері боротьби зі злочинністю», «Кримінальна процесуальна політика» (акт про впровадження результатів дослідження у навчальний процес навчально-наукового юридичного інституту ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені В. Стефаника» від 17 квітня 2018 р., Івано-Франківського університету права імені Короля Данила Галицького від 18 травня 2018 р., Прикарпатського факультету Національної академії внутрішніх справ (м. Івано-Франківськ) від 21 травня 2018 р.).

Апробація результатів дисертації

Основні положення та результати дисертаційної роботи оприлюднено на 12 науково-практичних конференціях, зокрема:

1) міжнародних науково-практичних конференціях: «Політика в сфері боротьби зі злочинністю» (м. Івано-Франківськ, 18-19 грудня 2015 р.), «Юридичні наукові дискусії як фактор сталого розвитку правової доктрини та законодавства» (м. Київ, 8-9 квітня 2016 р.), «Актуальні питання правової теорії та юридичної практики» (м. Одеса, 12-13 серпня 2016 р.), «Соціальна функція кримінального права: проблеми наукового забезпечення, законотворення та правозастосування» (м. Харків, 12-13 жовтня 2016 р.), «Політика в сфері боротьби зі злочинністю» (м. Івано-Франківськ, 9-10 грудня 2016 р.), «Вітчизняна юридична наука в умовах сучасності» (м. Харків, 17-18 березня 2017 р.), «Актуальні питання державотворення в Україні» (м. Київ, 19 травня 2017 р.), «Політика в сфері боротьби зі злочинністю» (м. Івано-Франківськ, 8-10 червня 2017 р.);

2) всеукраїнських науково-практичних конференціях: «Вдосконалення правового регулювання прав та основних свобод людини і громадянина» (м. Івано-Франківськ, 13-14 травня 2016 р.), «Вдосконалення правового регулювання прав та основних свобод людини і громадянина» (м. Івано-Франківськ, 28 квітня 2017 р.);

3) Інтернет-конференціях: «Політика в сфері боротьби зі злочинністю» (м. Івано-Франківськ, 11-13 березня 2015 р.), «Противодействие преступности: криминологические, уголовно-правовые и уголовно-процессуальные аспекты» (г. Брест, 23 марта 2017 г.).

Публікації

Основні результати дисертації викладено у 18 публікаціях, із них п'ять статей - у фахових наукових виданнях України, одна - у науковому періодичному іноземному виданні, а також дванадцяти тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації

Дисертаційне дослідження складається із переліку умовних позначень, вступу, трьох розділів, що включають десять підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації - 236 сторінок, із них основний текст на 191 сторінці, список використаних джерел (321 найменування) - 32 сторінки, додатки - 13 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, ступінь її наукової розробки, відображено зв'язок роботи із науковими планами та програмами, сформульовано мету та задачі дослідження, його об'єкт і предмет, розкрито наукову новизну одержаних результатів та їх теоретичне і практичне значення, наведено відомості щодо апробації результатів дисертації та кількості публікацій.

Розділ 1 «Теоретико-методологічні основи взаємозв'язку кримінально-правової та кримінально-процесуальної політики» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1 «Стан дослідження кримінально-правової та кримінально-процесуальної політики» досліджено систему політики в сфері боротьби зі злочинністю. Виявлено низку невирішених, дискусійних в юридичний літературі питань з приводу виділення підсистем політики у сфері боротьби зі злочинністю. Акцентується на необхідності їх вирішення з позиції системного підходу, з урахуванням сучасного розвитку правової науки, а також вітчизняного досвіду. До переліку питань, які потребують нагального вирішення, зокрема, у рамках даної дисертаційної роботи, передусім, віднесено: наукова дискусія з приводу використання терміну «кримінальна політика», «політика в сфері боротьби зі злочинністю», «політика в сфері протидії злочинності»; структура політики в сфері боротьби зі злочинністю, входження кримінально-правової та кримінально-процесуальної політики; не досліджено питання взаємозв'язку кримінально-правової та кримінально-процесуальної політики.

У підрозділі 1.2 «Взаємозв'язок матеріального і процесуального правового регулювання» проаналізовано проблему визначення співвідношення норм матеріального та процесуального права. Досліджено, що правильне вирішення питання про взаємовідносини матеріального і процесуального права «можливо тільки з позиції абсолютного визнання походження процесуального права від матеріального через таку проміжну ланку, як правозастосовний процес (правозастосовна діяльність)». Встановлено, що взаємозв'язок норм процесуального і матеріального права особливо виявляється при вдосконаленні процесуального законодавства. Проблема вдосконалення процесуального законодавства не може бути вирішена без одночасної зміни процесуальних норм, що містяться в матеріальному законодавстві.

Взаємозв'язок матеріального та процесуального правового регулювання має важливе значення для розвитку і вдосконалення кримінально-правової та кримінально-процесуальної політики, що виражається в такому: матеріальні норми регулюють суспільні відносини, процесуальні - правові відносини, які виробляються під впливом матеріально-правових норм; через норму процесуального права вирішуються питання реалізації норм матеріального права. Процесуальні правовідносини складаються між судом і учасниками судового розгляду для захисту прав і інтересів суб'єктів матеріальних правовідносин; процесуальні правовідносини виникають від матеріальних, щоб виникли процесуальні правовідносини необхідно встановити подію або склад злочину.

У підрозділі 1.3 «Історія взаємовпливу кримінально-правової та кримінально-процесуальної політики на території України» проведено ретроспективний історико-правовий аналіз кримінально-правової та кримінально-процесуальної політики. Періодизацію кримінально-правової та кримінально-процесуальної політики поділено на дві групи:

1) кримінально-правова та кримінально-процесуальна політика незалежної України;

2) кримінально-правова та кримінально-процесуальна політика під час перебування України у складі інших держав.

Зокрема, перша група складається з таких періодів: 1-й період - кримінально-правова та кримінально-процесуальна політика періоду Київської Русі і феодальної роздробленості (IX - середина XVII ст.); 2-й період - кримінально-правова та кримінально-процесуальна політика козацької держави (середина ХVII ст. - середина ХVIII ст.); 3-й період - кримінально-правова та кримінально-процесуальна політика в період відновлення і розбудови Української державності (1917-1922 рр.); 4-й період - кримінально-правова та кримінально-процесуальна політика незалежної Української держави (1991-2001 рр.); 5-й період - сучасна кримінально-правова та кримінально-процесуальна політика України (2001-2017 рр.).

Таким чином, другу групу складають: 1-й період - кримінально-правова та кримінально-процесуальна політика під час перебування України у складі Польщі, Литви і Речі Посполитої (XIV ст. - середина XVII ст.); 2-й період - кримінально-правова та кримінально-процесуальна політика під час перебування України у складі Російської та Австро-Угорської імперії (кінець XVIII - початок ХХ ст.); 3-й період - кримінально-правова та кримінально-процесуальна політика Радянської України (1922-1991 рр.).

Розділ 2 «Кримінально-правова та кримінально-процесуальна політика як підсистеми політики у сфері боротьби зі злочинністю» складається із трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1 «Завдання кримінально-правової та кримінально-процесуальної політики» розглянуто завдання кримінально-правової та кримінально-процесуальної політики. Доведено, що ефективність кримінально-правової та кримінально-процесуальної політики в першу чергу залежить від гармонізації та узгодження завдань політики в сфері боротьби зі злочинністю, кримінально-правової та кримінально-процесуальної політики. Знайдено взаємозв'язок між завданнями кримінально-правової та кримінально-процесуальної політики.

Зокрема спільними завданнями кримінально-правової та кримінально-процесуальної політики на яких прослідковується взаємозв'язок є:

1) охорона прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина як основа в КК України і процедура в КПК України - передбачено нормами матеріального та процесуального права. І є одним з головних завдань кримінально-правової та кримінально-процесуальної політики. Кримінально-правова політика реалізує дане завдання шляхом визначення кола суспільно небезпечних діянь та призначення покарання. Кримінально-процесуальна політика в контексті даного завдання відповідає за процедуру захисту учасників кримінального провадження;

2) запобігання злочинам та запобігання кримінальним правопорушенням - питання, що стосуються запобігання та протидії злочинності потребують наукового обґрунтування та законодавчого доопрацювання. Кримінально-правова політика відповідає за криміналізацію та декриміналізацію діянь, призначення відповідного виду покарання, визначення суспільно небезпечних діянь, за які особу може бути звільнено від кримінальної відповідальності або покарання. Кримінально-процесуальна політика для досягнення цього завдання повинна забезпечити проведення у кримінальному провадженні діяльності з вивчення причин і умов, що сприяли вчиненню кримінальних правопорушень та визначення кола суб'єктів, які повинні за це відповідати;

3) відповідність європейським та світовим стандартам - положення КК України та КПК України не повинні суперечити міжнародним нормативно-правовим актам, ратифікованим Верховною Радою України, міжнародні нормативно-правові акти повинні бути основою національного законодавства для запобігання злочинності в Україні.

У підрозділі 2.2 «Напрями, рівні, суб'єкти кримінально-правової та кримінально-процесуальної політики» досліджено, що взаємозв'язок напрямів кримінально-правової та кримінально-процесуальної політики визначається на основі інститутів Загальної частини КК України, групування об'єктів злочинних посягань (Особлива частина КК України) та кримінальних процесуальних інститутів. Зокрема можна виділити такі окремі напрями: кримінальний правовий процесуальний правосуддя

1. Залежно від взаємозв'язку норм Загальної частини матеріального права з нормами процесуального права:

1) визначення злочинності суспільно небезпечних діянь з урахуванням предмету доказування та складу злочину;

2) нормативна (законодавча) диференціація кримінальної відповідальності та її індивідуалізація в обвинувальному вироку суду;

3) встановлення підстав та порядку застосування загальних та спеціальних видів звільнення від кримінальної відповідальності за вчинення злочину;

4) правові наслідки інституту судимості та порядок зняття і погашення судимості;

5) зарахування строку попереднього ув'язнення у строк покарання;

6) порядок та підстави застосування примусових заходів медичного та виховного характеру.

2. Залежно від взаємозв'язку норм Особливої частини матеріального права з нормами процесуального права:

1) кримінально-правова політика в сфері боротьби з корупційними злочинами та кримінально-процесуальна політика в сфері підслідності корупційних злочинів;

2) кримінально-правова політика в сфері боротьби зі злочинами проти правосуддя та кримінально-процесуальна політика в сфері запобіжних заходів та затримання особи та ін.

Виділено три рівні кримінально-правової та кримінально-процесуальної політики: доктринальний, законодавчий та правозастосовний.

Доктринальний рівень - пропозиції науковців щодо змін в КК України та КПК України і приведення норм процесуального права у відповідність до норм матеріального права.

Законодавчий рівень - спрямований на розробку та прийняття законів та інших нормативно-правових актів для вирішення завдань кримінально-правової та кримінально-процесуальної політики.

Правозастосовний рівень - пов'язаний із сферою застосування суб'єктами кримінально-правової та кримінально-процесуальної політики норм матеріального та процесуального права.

Суб'єктів кримінально-правової та кримінально-процесуальної політики розділено на 3 групи:

1) ті, які розробляють теоретичні та доктринальні положення (науковці, навчально-наукові та науково-дослідні установи);

2) ті, які формують (Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Конституційний Суд України, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ);

3) ті, які реалізують на практиці (суди, прокуратура, СБУ, МВС).

У підрозділі 2.3 «Принципи кримінально-правової та кримінально-процесуальної політики» на основі аналізу наявних наукових позицій виокремлено загальні і спеціальні принципи кримінально-правової та кримінально-процесуальної політики.

До загальних принципів кримінально-правової та кримінально-процесуальної політики, які взаємопов'язані між собою, можна віднести:

1) принцип законності;

2) принцип верховенства права;

3) принцип заборони подвійної відповідальності;

4) принцип презумпції невинуватості;

5) принцип рівності перед законом і судом;

6) принцип зворотної дії в часі;

7) принцип соціальної обумовленості і доктринальної обґрунтованості;

8) принцип дотримання правової форми та ін..

До спеціальних принципів кримінально-правової та кримінально-процесуальної політики, що взаємодіють між собою і потребують ґрунтовного дослідження для вирішення поставлених завдань відносяться: принцип системності і узгодженості; принцип наукової обґрунтованості; принцип економії репресій; принцип доцільності.

Розділ 3 «Окремі аспекти взаємозв'язку кримінально-правової та кримінально-процесуальної політики» складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 3.1 «Подія кримінального правопорушення і підстава кримінальної відповідальності, вирок з точки зору кримінально-правової та кримінально-процесуальної політики» розкрито поняття події кримінального правопорушення у кримінально-правовому та кримінально-процесуальному значеннях. Зазначається, що не потрібно ототожнювати поняття «подія кримінального правопорушення» і «підстава кримінальної відповідальності». КК України визначає, що підставою кримінальної відповідальності є склад злочину, тоді як в КПК України прописано, що підставою відкриття кримінального провадження є подія кримінального правопорушення. Подія кримінального правопорушення повинна пов'язуватись з відкриттям кримінального провадження, а предмет доказування повинен бути розширений за рахунок підстави кримінальної відповідальності. Подія кримінального правопорушення є обставиною, яка підлягає доказуванню, тобто становить предмет доказування, який потребує розширення в КПК України, оскільки він не вичерпує підставу кримінальної відповідальності. Основою обвинувального акту повинна бути подія кримінального правопорушення, а не підстава кримінальної відповідальності.

Встановлено, що кримінально-правова, кримінально-процесуальна, кримінально-виконавча політики відіграють важливе значення у постановленні, виконанні вироку і відповідають за законне, обґрунтоване та вмотивоване винесення вироку, призначення та відбування покарання. Кримінально-процесуальна політика відповідає за ухвалення вироку; кримінально-правова - за призначення покарання, якщо суд ухвалив обвинувальний вирок; кримінально-виконавча - за виконання призначеного покарання.

У підрозділі 3.2 «Звільнення від кримінальної відповідальності як основа в КК України і процедура в КПК України» обґрунтовується, що сучасне законодавство шляхом звільнення від кримінальної відповідальності має за мету зниження рівня злочинності у країні, зменшивши при цьому обсяг кримінальної репресії щодо особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння вперше, яке містить склад злочину невеликої та середньої тяжкості, крім корупційних злочинів. При складанні прокурором клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності має бути доказовість підстав, передбачених КК України. Ст.286 КПК України доцільно було б доповнити ч.5 у такій редакції: «Перед складанням клопотання прокурор зобов'язаний доказати підстави для звільнення від кримінальної відповідальності».

У разі примирення винного з потерпілим у справах приватного та публічного обвинувачення, особа, яка вчинила злочин, звільняється тільки від кримінальної відповідальності і ні в якому разі не від покарання, але відповідно до п.2 ч.1 ст.66 КК України добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди є обставиною, що пом'якшує покарання, яку суд може врахувати, або може призначити більш м'яке покарання, ніж передбачено законом за вчинення особливо тяжкого, тяжкого або середньої тяжкості злочину (ст.69 КК України).

У підрозділі 3.3 «Співвідношення інституту судимості з заходами кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб в контексті кримінально-правової та кримінально-процесуальної політики» зазначається, що норми про судимість потребують ґрунтовного наукового аналізу у зв'язку з реформування правової системи України. Також наукового аналізу потребує і порядок зняття судимості, який передбачений КПК України. Окремого розгляду при вирішенні питання про зняття, або погашення судимості потребує Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства про погашення і зняття судимості» від 26.12.2003 р. №16. З часу набрання чинності КК України Верховною Радою України прийнято низку законів, якими внесено зміни та доповнення до розділу ХІІІ КК України. У зв'язку з цим виникає питання, як правильно тлумачити і застосовувати закон про кримінальну відповідальність на практиці.

З прийняттям чинного КПК України у 2012 р. порядок зняття судимості дещо змінився, і не доцільно при погашенні чи знятті судимості посилатися на Постанову Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства про погашення і зняття судимості» від 26.12.2003 р. №16, оскільки КПК України 1960 р. втратив чинність, а до розділу XІІI, а саме до ст.88, 89, 91 КК України внесено зміни, які потрібно враховувати.

Недоцільно до юридичної особи застосовувати судимість, оскільки судимість застосовується для реалізації кримінальної відповідальності, а кримінальна відповідальність настає в тому випадку, коли фізична особа є суб'єктом злочину.

У підрозділі 3.4 «Взаємозв'язок кримінально-правової та кримінально-процесуальної політики на прикладі правової охорони забезпечення правосуддя» доведено, що проблемними питаннями взаємозумовленості і взаємодії кримінально-правової і кримінально-процесуальної політики щодо злочинів проти правосуддя є, зокрема:

1) забезпечення права на захист як засада кримінального провадження та порушення права на захист (ст.374 КК України);

2) законодавець не розтлумачив поняття «правосудне», «неправосудне». У диспозиції ч.1 ст.375 КК України зазначено «Постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови», ч.1 ст.370 КПК України визначає, що «судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим» термін «правосудне» не згадується;

3) завідомо неправдиве показання, уточнення та змін потребує КК України та КПК України. Для забезпечення права на захист у кримінальному судочинстві потребує змін не тільки КПК України, а й КК України, в якому передбачена кримінальна відповідальність за порушення права на захист.

Підтримано наукову позицію щодо зміни назви ст.375 КК України на «Постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного судового рішення», а також доповнення ст.375 КК України «Приміткою» з роз'ясненням поняття «завідомо неправосудне судове рішення».

ВИСНОВКИ

У дослідженні здійснено теоретичне узагальнення та запропоновано нове вирішення наукового завдання, яке полягає у розв'язанні концептуальних питань, що стосуються взаємозв'язку кримінально-правової та кримінально-процесуальної підсистем політики в сфері боротьби зі злочинністю на основі аналізу законодавства України, практики його реалізації, наукових праць, сформульовано основні результати та пропозиції, які мають теоретичне та практичне значення, а саме:

1. Аналіз стану дослідження системи політики в сфері боротьби зі злочинністю показав, що кримінально-правова політика повинна бути первинною щодо кримінально-процесуальної політики.

2. Запропоновано періодизацію кримінально-правової та кримінально-процесуальної політики поділити на дві групи:

1) кримінально-правова та кримінально-процесуальна політика незалежної України;

2) кримінально-правова та кримінально-процесуальна політика під час перебування України у складі інших держав.

3. Завдання кримінально-правової та кримінально-процесуальної політики реалізовуються у наступних сферах: охорона прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина як основа в КК України і процедура в КПК України; запобігання злочинам та запобігання кримінальним правопорушенням; відповідність європейським та світовим стандартам.

4. Взаємозв'язок напрямів кримінально-правової та кримінально-процесуальної політики визначається на основі інститутів Загальної частини КК України, групування об'єктів злочинних посягань (Особлива частина КК України) та кримінальних процесуальних інститутів.

Виділено три рівні, на яких прослідковується взаємозв'язок кримінально-правової та кримінально-процесуальної політики: доктринальний, законодавчий та правозастосовний.

Доктринальний рівень - пропозиції науковців щодо змін в КК України та КПК України і приведення норм процесуального права у відповідність до норм матеріального права.

Законодавчий рівень - спрямований на розробку та прийняття законів та інших нормативно-правових актів для вирішення завдань кримінально-правової та кримінально-процесуальної політики.

Правозастосовний рівень - пов'язаний зі сферою застосування суб'єктами кримінально-правової та кримінально-процесуальної політики норм матеріального та процесуального права.

Виділено такі групи суб'єктів кримінально-правової та кримінально-процесуальної політики:

1) ті, які розробляють теоретичні та доктринальні положення (науковці, навчально-наукові та науково-дослідні установи);

2) ті, які формують (Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Конституційний Суд України, Верховний Суд);

3) ті, які реалізують на практиці (суди, прокуратура, СБУ, МВС).

5. До загальних принципів кримінально-правової та кримінально-процесуальної політики України слід віднести:

1) принцип законності;

2) принцип верховенства права;

3) принцип заборони подвійної відповідальності;

4) принцип презумпції невинуватості;

5) принцип рівності перед законом і судом;

6) принцип зворотної дії в часі;

7) принцип соціальної обумовленості і доктринальної обґрунтованості;

8) принцип дотримання правової форми та ін.

Спеціальними принципами є: принцип системності і узгодженості; принцип наукової обґрунтованості; принцип економії репресій; принцип доцільності.

6. Подія кримінального правопорушення та підстава кримінальної відповідальності - різні поняття, які не можна ототожнювати. Подія кримінального правопорушення визначена у КПК України, а підстава кримінальної відповідальності у КК України, але вони нерозривно пов'язані між собою і недопустимим є порушення взаємозв'язку між нормами матеріального та процесуального права.

Кримінально-правова, кримінально-процесуальна, кримінально-виконавча політики відіграють важливе значення у постановленні, виконанні вироку і відповідають за законне, обґрунтоване та вмотивоване винесення вироку, призначення та відбування покарання.

7. Звільнення від кримінальної відповідальності характеризується такими ознаками:

1) здійснюється тільки судом у випадках, передбачених КК України та у порядку, встановленому КПК України;

2) можливе лише в разі вчинення особою вперше суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину невеликої та середньої тяжкості, крім корупційних злочинів, або у зв'язку із закінченням строків давності;

3) підстави для звільнення від кримінальної відповідальності можуть бути виявлені як на досудових, так і в судових стадіях кримінального провадження;

4) припиняє усі кримінально-правові відносини між державою та особою;

5) немає обвинувального вироку - немає судимості.

Звільнення від кримінальної відповідальності - відмова держави від засудження особи, що вчинила злочин, яка здійснюється судом у випадках, передбачених КК України та у порядку, встановленому КПК України. Звільняючи особу від кримінальної відповідальності суд припиняє усі кримінально-правові відносини між державою та особою.

8. Після виконання вироку суд зобов'язаний розглянути клопотання про зняття судимості, це обов'язок суду, а не право, як визначено в ст.538 КПК України. Пропонується ст.538 КПК України викласти в такій редакції: «після відбуття покарання у виді позбавлення волі, або обмеження волі, суд, який ухвалив вирок, зобов'язаний розглянути питання про зняття судимості з цієї особи за її клопотанням».

Причинами відмови суду у знятті судимості можуть бути:

1) особа не довела своє виправлення;

2) не дотримано строків, зазначених у ст.89 КК України.

Недоцільно застосовувати судимість до юридичної особи, оскільки судимість застосовується для реалізації кримінальної відповідальності, а кримінальна відповідальність настає в тому випадку, коли фізична особа є суб'єктом злочину.

9. У розділі XVIII Особливої частини КК України міститься цілий ряд норм, що передбачають кримінальну відповідальність за злочини, вчинені учасниками кримінального провадження або щодо них. Норми КК України повинні забезпечувати належний порядок застосування норм КПК України, зокрема:

1) забезпечення права на захист як засада кримінального провадження та порушення права на захист (ст.374 КК України);

2) законодавець не розтлумачив поняття «правосудне», «неправосудне». У диспозиції ч.1 ст.375 КК України зазначено: «Постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови», ч.1 ст.370 КПК України визначає, що «судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим», термін «правосудне» не згадується;

3) назву ст.384 КК України «Завідомо неправдиве показання» запропоновано викласти таким чином «Завідомо неправдиве показання, висновок або роз'яснення такого висновку, звіт та переклад». У зв'язку з цим зроблено висновки: 1) про необхідність доповнення ч. 1 ст. 57 КПК України «Обов'язки потерпілого» п. 4) «давати правдиві показання під час досудового розслідування та судового розгляду»; 2) у ст.286 КПК України передбачити, що перед складанням клопотання прокурор зобов'язаний доказати підстави для звільнення від кримінальної відповідальності, які передбачені в КК України; 3) ч.1 ст.70 КПК України викласти в такій редакції «1. За завідомо неправдивий висновок або завідомо неправдиве роз'яснення такого висновку, відмову без поважних причин від виконання покладених обов'язків у суді, невиконання інших обов'язків експерт несе відповідальність, встановлену законом»; 4) абз. 3 ч.1 ст.356 КПК України викласти у наступній редакції «Після цього головуючий попереджує експерта про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку або завідомо неправдиве роз'яснення такого висновку, відмову без поважних причин від виконання покладених обов'язків у суді, невиконання інших обов'язків».

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Красій М.О. Деякі питання взаємозумовленості і взаємодії кримінально-правової та кримінальної процесуальної політики. Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України. 2015. Вип. 38. С. 213-223.

2. Красій М.О. Подія злочину з точки зору підстави кримінальної відповідальності. Порівняльно-аналітичне право. 2015. №5. С. 239-241.

3. Красій М.О. Вирок з точки зору кримінально-правової, кримінальної процесуальної та кримінально-виконавчої політики. Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України. 2016. Вип. 41. C. 69-81.

4. Красій М.О. Інститут судимості: проблеми теорії і практики, необхідність вдосконалення. Вісник Асоціації кримінального права України. Харків. 2016. №2 (7). С. 169-178.

5. Красій М.О. До питання взаємозв'язку напрямів кримінально-правової та кримінально-процесуальної політики. Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України. 2017. Вип. 44. C. 137-147.

6. Красій М. Звільнення від кримінальної відповідальності як основа в Кримінальному кодексі України і процедура в Кримінальному процесуальному кодексі України. Jurnalul juridic national: teorie єi practicг №2 (18). 2016. С. 136-140.

7. Красій М.О. До питання кримінально-правової політики. Політика в сфері боротьби зі злочинністю: матеріали міжнародної наук.-практ. інт. конф. (Івано-Франківськ, 11-13 березня 2015 р.). Івано-Франківськ. 2015. С. 107-110.

8. Красій М.О. Подія кримінального правопорушення: кримінально-правовий і кримінальний процесуальний підхід. Політика в сфері боротьби зі злочинністю: матеріали Міжнародної науково-практичної конференції (м. Івано-Франківськ, 18-19 грудня 2015 р.). Івано-Франківськ. 2016. С. 122-124.

9. Красій М.О. Кримінально-правова та кримінально-процесуальна природа звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням винного з потерпілим. Юридичні наукові дискусії як фактор сталого розвитку правової доктрини та законодавства: матеріали Міжнародної науково-практичної конференції (м. Київ 8-9 квітня 2016 р.). Київ. 2016. С. 125-127.

10. Красій М.О. Судимість як інститут: кримінально-правовий та кримінально-процесуальний аспект. Вдосконалення правового регулювання прав та основних свобод людини і громадянина: матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції молодих вчених і аспірантів (м. Івано-Франківськ, 13-14 травня 2016 р.). Івано-Франківськ. 2016. С. 118-121.

11. Красій М.О. Проблеми кримінально-правової та кримінальної процесуальної політики щодо заходів кримінально-правового характеру юридичних осіб. Актуальні питання правової теорії та юридичної практики: матеріали Міжнародної науково-практичної конференції (м. Одеса, 12-13 серпня 2016 р.). Одеса, 2016. С. 98-101.

12. Красій М.О. Про зарахування строку попереднього ув'язнення у строк покарання: кримінально-правова та кримінальна процесуальна політика Соціальна функція кримінального права: проблеми наукового забезпечення, законотворення та правозастосування: матеріали Міжнародної науково-практичної конференції (Харків 12-13 жовтня 2016 р.). Харків. 2016. С. 531-535.

13. Красій М.О. Підслідність корупційних злочинів: основні положення КК та КПК України. Політика в сфері боротьби зі злочинністю: матеріали Міжнародної науково-практичної конференції (Івано-Франківськ 9-10 грудня 2016 р.). Івано-Франківськ. 2017. С. 293-296.

14. Красій М.О. Завідомо неправдиве показання: кримінально-правові та кримінально-процесуальні проблеми. Вітчизняна юридична наука в умовах сучасності: матеріали Міжнародної науково-практичної конференції (Харків, 17-18 березня 2017 р.). Харків. 2017. С. 77-81.

15. Красий М.Е. Уголовно-правовая и уголовно-процессуальная политика в контексте нарушения права на защиту. Противодействие преступности: криминологические, уголовно-правовые и уголовно-процессуальные аспекты: сб. материалов Респ. науч.-практ. интернет-конф. (Брест, 23 марта 2017 г.). Брест. 2017. С. 141-146.

16. Красій М.О. Кримінально-правова та кримінальна процесуальна проблема застосування примусових заходів медичного та виховного характеру. Вдосконалення правового регулювання прав та основних свобод людини і громадянина: матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції молодих вчених і аспірантів (Івано-Франківськ 28 квітня 2017 р.). Івано-Франківськ. 2017. С. 104-108.

17. Красій М.О. Диференціація кримінальної відповідальності та її індивідуалізація в обвинувальному вироку суду. Актуальні питання державотворення в Україні: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції студентів, аспірантів та молодих вчених (Київ 19 травня 2017 р.). Київ. 2017. Том ІІ. С. 225-227.

18. Красій М.О. Доцільність як принцип кримінально-правової та кримінальної процесуальної політики. Політика в сфері боротьби зі злочинністю: матеріали Міжнародної науково-практичної конференції (м. Івано-Франківськ, 8-10 червня 2017 р.). Івано-Франківськ, 2017. С. 234-237.

АНОТАЦІЯ

Красій М.О. Політика в сфері боротьби зі злочинністю: взаємозв'язок кримінально-правової та кримінально-процесуальної підсистем. - На правах рукопису.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. - Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, Київ, 2018. Дисертація є комплексним науковим дослідженням проблем взаємозв'язку кримінально-правової та кримінально-процесуальної підсистем політики в сфері боротьби зі злочинністю.

Дослідження взаємозв'язку кримінально-правової та кримінально-процесуальної підсистем політики в сфері боротьби зі злочинністю обумовлене необхідністю забезпечення охорони прав і законних інтересів суспільства шляхом створення дієвого механізму протидії злочинності, усуненням розбіжностей між доктриною, чинним законодавством і практикою. На підставі отриманих у ході дослідження результатів сформульовано теоретичні висновки та пропозиції щодо удосконалення матеріального та процесуального законодавства України.

Ключові слова: політика у сфері боротьби зі злочинністю, кримінально-правова політика, кримінально-процесуальна політика, взаємозв'язок, подія кримінального правопорушення, підстава кримінальної відповідальності, вирок, звільнення від кримінальної відповідальності, судимість, правосуддя.

АННОТАЦИЯ

Красий М.Е. Политика в сфере борьбы с преступностью: взаимосвязь уголовно-правовой и уголовно-процессуальной подсистем. На правах рукописи.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.08 - уголовное право и криминология, уголовно-исполнительное право. - Институт государства и права имени В.М. Корецкого НАН Украины, Киев, 2018.

Диссертация является комплексным научным исследованием проблем взаимосвязи уголовно-правовой и уголовно-процессуальной подсистем политики в сфере борьбы с преступностью.

Исследование взаимосвязи уголовно-правовой и уголовно-процессуальной подсистем политики в сфере борьбы с преступностью обусловлено необходимостью обеспечения охраны прав и законных интересов общества путем создания действенного механизма противодействия преступности, устранением разногласий между доктриной, действующим законодательством и практикой. На основании полученных в ходе исследования результатов сформулированы теоретические выводы и предложения по совершенствованию материального и процессуального законодательства Украины.

...