Кримінальна відповідальність за втручання у діяльність судових органів за законодавством України та Республіки Польща

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Національна академія наук України

Інститут держави і права ім. В.М. Корецького

Спеціальність 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Тема:

Кримінальна відповідальність за втручання у діяльність судових органів за законодавством України та Республіки Польща

Кархут Руслана Василівна

Київ - 2018

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України.

Науковий керівник - кандидат юридичних наук Дідик Сергій Євгенович, Адвокатське об'єднання «Кросондович Лойерс», виконавчий директор.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор Карчевський Микола Віталійович, Луганський державний університет внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка, проректор;

кандидат юридичних наук, доцент Красницький Іван Васильович, Львівський державний університет внутрішніх справ, декан факультету №2.

Із дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розісланий «23» серпня 2018 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, доктор юридичних наук О.О. Кваша

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми

Незалежність судової влади у демократичній державі є однією з базових умов забезпечення верховенства права. Вона не є прерогативою чи привілеєм та передбачена не для захисту власних інтересів суддів, а для здійснення судами правосуддя на основі Конституції України і законів України та на засадах верховенства права.

Захист судді від тиску чи незаконного впливу в будь-якій формі повинен бути забезпечений, передусім, на законодавчому рівні. Зокрема, для здійснення суддею своєчасного, об'єктивного, неупередженого правосуддя в Україні особливої державної ваги набуває питання практичної реалізації конституційних гарантій незалежності суддів - суб'єктів, що здійснюють правосуддя на професійній основі. Однією з таких гарантій реалізації принципу незалежності суду є встановлення кримінальної відповідальності за втручання в діяльність судових органів (стаття 376 Кримінального кодексу України) та суміжні кримінально-правові норми (статті 377-379 цього Кодексу).

Однак, попри тривалий час існування цієї кримінально-правової норми в українському законодавстві, доводиться констатувати неефективність її застосування. Незважаючи на численні заяви суддів усіх рівнів про факти втручання у їх діяльність, кількість вироків у таких справах незначна.

Рішенням Ради суддів України від 4 червня 2015 року №53 запроваджено моніторинг та ведення обліку звернень суддів щодо втручання у їх діяльність. За даними моніторингу, з 2015 року до січня 2017 року до Ради суддів України та до правоохоронних органів надійшло 153 звернення щодо втручання у їхню діяльність (на думку суддів). Наприклад, у Щорічній доповіді за 2017 рік «Про стан забезпечення незалежності суддів в Україні», затвердженій рішенням Вищої ради правосуддя від 13 лютого 2018 року №463/0/15-18, зазначено, що стан забезпечення незалежності суддів в Україні за 2017 рік є незадовільним, водночас у ній інформується лише про одне кримінальне провадження, що вже направлено до суду з обвинувальним актом.

Неприпустимою для правової держави є також відсутність належної реакції на прояви протиправного тиску на суддів. Зростання кількості фактів тиску на суддів свідчить про недостатній рівень гарантій їхньої безпеки, необхідність пошуку дієвих механізмів її забезпечення та вирішення питання щодо вдосконалення законодавства у цій сфері.

Очевидно, що одним із варіантів пошуку таких механізмів може стати дослідження підходів до вирішення аналогічних питань у законодавстві зарубіжних країн. Доцільним є аналіз польського кримінального законодавства та правозастосовної практики у цьому напрямі з огляду на історичні, культурні, сусідські зв'язки та сучасні європейські досягнення цієї країни.

Питання пошуку законодавчих та правозастосовних механізмів забезпечення реалізації принципу незалежності суду були предметом багатьох наукових досліджень. Безпосередньо питанню кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого статтею 376 Кримінального кодексу України, присвячено кандидатські дисертації А.Г. Мартіросяна (2011 рік), Г.Є. Бершова (2013 рік), Є.О. Буніна (2015 рік).

Теоретичним підґрунтям дослідження є праці відомих фахівців у галузі кримінального права: П.П. Андрушка, М.І. Бажанова, Ю.В. Бауліна, А.М. Бойка, В.І. Борисова, Є.М. Блажівського, В.К. Грищука, П.С. Дагеля, С.Є. Дідика, З.А. Загиней, М.В. Карчевського, О.О. Кваші, М.І. Ковальова, О.М. Костенка, І.В. Красницького, А.А. Музики, В.О. Навроцького, А.В. Наумова, М.І. Панова, А.А. Піонтковського, А.О. Пінаєва, В.В. Сташиса, Є.Л. Стрельцова, В.Я. Тація, В.П. Тихого, В.І. Тютюгіна, П.Л. Фріса, В.Б. Харченка та інші.

Однак спеціальних монографічних порівняльних досліджень відносно питань відповідальності за втручання у діяльність судових органів в Україні та Республіці Польща не проводилося, що і визначило вибір теми дисертації, зумовило її значущість із погляду як доктрини кримінального права, так і практики застосування законодавчих положень.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами

Дисертаційне дослідження виконано у межах таких тем науково-дослідної роботи відділу проблем кримінального права, кримінології та судоустрою Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України: «Проблеми забезпечення правопорядку засобами кримінальної юстиції (в контексті європейських стандартів)» (ІІІ квартал 2014 року - ІV квартал 2016 року, номер державної реєстрації 0114U003872); «Проблеми підвищення ефективності кримінальної юстиції України» (І квартал 2017 року - ІV квартал 2019 року, номер державної реєстрації 0117U002703).

Мета і завдання дослідження

Мета дисертаційного дослідження полягає в розробці теоретичних засад кримінально-правової протидії втручанню в діяльність судових органів та обґрунтуванні на основі польського досвіду пропозицій щодо вдосконалення законодавства України про кримінальну відповідальність, а також практики його застосування.

Для досягнення мети визначено такі завдання:

- огляд стану наукової розробки питань відповідальності за втручання в діяльність судових органів в Україні та Республіці Польща;

- дослідження ґенези нормативного закріплення відповідальності за втручання в діяльність судових органів в Україні та Республіці Польща;

- визначення поняття «втручання в діяльність судових органів» за кримінальним правом України та Республіки Польща;

- встановлення місця норм про відповідальність за втручання в діяльність судових органів у системі Особливої частини кримінальних законів України та Республіки Польща;

- окреслення вихідних засад кримінально-правової характеристики та визначення особливостей підходів до розуміння складу злочину за законодавством України та Республіки Польща;

- визначення об'єктивних та суб'єктивних ознак втручання в діяльність судових органів за кримінальним законодавством України та Республіки Польща;

- надання характеристики кваліфікованим видам втручання в діяльність судових органів за законодавством України та Республіки Польща;

- виявлення особливостей кваліфікації втручання в діяльність судових органів за Кримінальним кодексом України (далі - КК України) та Карним кодексом Республіки Польща (далі - КК РП);

- дослідження санкцій у статтях, що встановлюють відповідальність за втручання в діяльність судових органів за КК України та КК РП і визначення тенденцій застосування покарання за вчинення таких злочинів;

- формулювання науково обґрунтованих пропозицій щодо вдосконалення кримінального законодавства відносно відповідальності за втручання в діяльність судових органів та практики застосування відповідних норм.

Об'єктом дослідження є порядок суспільних відносин у сфері кримінально-правового захисту правосуддя в Україні та Республіці Польща.

Предметом дослідження є кримінальна відповідальність за втручання у діяльність судових органів за законодавством України та Республіки Польща.

Методи дослідження обрано з урахуванням поставленої мети та визначених завдань дослідження. Обґрунтованість і достовірність одержаних результатів базується на використанні системи філософсько-світоглядних, загальнонаукових та спеціально-наукових методів пізнання. У ході дослідження застосовано такі методи: порівняльно-правовий метод - для виявлення спільних та відмінних норм у підходах до правового регулювання відповідальності за втручання в діяльність судових органів у кримінальному законодавстві України та Республіки Польща (підрозділи 1.2, 1.4, 2.1, 2.2, 2.3, 2.4, 3.1); історико-правовий метод - з метою дослідження ґенези нормативного закріплення відповідальності за втручання в діяльність судових органів в Україні та Республіці Польща (підрозділ 1.2); догматичний метод - для з'ясування тлумачень термінів і змісту окремих правових понять та положень законодавства під час дослідження питань нормативного закріплення відповідальності за втручання в діяльність судових органів в Україні та Республіці Польща, а також практики застосування таких нормативних положень (підрозділи 1.1, 1.3, 2.1, 3.1); функціональний і системно-структурний метод - для визначення місця злочину, передбаченого статтею 376 КК України та артикулем 232 КК РП у системі Особливої частини кримінальних законів обох держав, а також під час розкриття змісту його об'єктивних та суб'єктивних ознак і можливостей вдосконалення цієї норми (підрозділи 1.4, 2.2, 2.3); філософський (діалектичний) метод пізнання використовувався під час дослідження елементів (їх ознак) складу злочину, вчиненого внаслідок втручання в діяльність судових органів за законодавством України та Республіки Польща (підрозділи 2.1, 2.2, 2.3); формально-логічний метод - для формулювання понять і вироблення пропозицій щодо вдосконалення статті 376 КК України та практики її застосування (підрозділи 2.1, 2.2, 2.3, 2.4, 3.1, 3.2).

Емпіричну базу дослідження становлять матеріали судової практики (усього вивчено та проаналізовано понад 40 судових рішень з Єдиного державного реєстру судових рішень у частині злочинів проти правосуддя (статті 376-379 КК України), з них - 3 вироки, винесені за статею 376 КК України, також проаналізовано 12 судових вироків Республіки Польща); статистичні дані Державної судової адміністрації України, Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ України, результати моніторингу Вищої ради правосуддя, Ради суддів України, статистичні дані Міністерства правосуддя та Поліції Республіки Польща.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим в Україні порівняльно-правовим дослідженням кримінальної відповідальності за втручання у діяльність судових органів за законодавством України та Республіки Польща. До положень, що мають наукову новизну, зокрема, належать такі:

уперше:

1) з урахуванням досвіду Республіки Польща обґрунтовано доцільність встановлення кримінальної відповідальності за злочинні діяння, що посягають на встановлений порядок виконання суддею своїх повноважень зі здійснення правосуддя, в одній статті (на противагу статтям 376-379 КК України);

2) за результатами порівняльно-правового дослідження запропоновано передбачити кримінальну відповідальність за втручання в діяльність посадових осіб міжнародних судових установ, юрисдикція яких визнана Україною;

3) на прикладі артикула 232 КК РП аргументовано, що для встановлення суб'єктивної сторони втручання в діяльність судових органів України достатньо довести, що діяння вчинено суб'єктом злочину умисно;

удосконалено:

4) поняття безпосереднього об'єкта злочину, передбаченого статтею 376 КК України, під яким запропоновано розуміти порядок суспільних відносин щодо забезпечення авторитету судової влади та незалежності суддів під час здійснення правосуддя;

5) наукові позиції щодо розуміння поняття втручання в діяльність судових органів, зокрема: визначення його як прояву незаконного впливу; з урахуванням Закону України «Про судоустрій і статус суддів України» та польського досвіду адресатами такого впливу є особи, які реалізовують судову владу в Україні, та посадові особи міжнародних судових установ, юрисдикція яких визнана Україною;

6) питання про виключення зі сфери кримінально-правового реагування способів впливу на суддів, щодо караності яких в українській науці триває дискусія (прохання, публікація у засобах масової інформації, соціальних мережах тощо), які самі по собі не є злочинними. Під час проведення кримінально-правової оцінки незаконного впливу на суддю у спосіб, який не утворює самостійного злочину, запропоновано керуватися положенням частини другої статті 11 КК України про малозначність діяння;

7) наукові підходи до аналізу кваліфікованих складів злочинів, а саме: обґрунтовано, що останні з них мають здійснюватися не лише шляхом тлумачення змісту кваліфікуючих ознак втручання в діяльність судових органів, а шляхом визначення додаткових конститутивних ознак такого кваліфікованого складу злочину. З урахуванням такого підходу досліджено питання щодо кваліфікованих складів втручання в діяльність судових органів;

набули подальшого розвитку:

8) правила кваліфікації втручання у діяльність судових органів, його розмежування від суміжних складів злочинів. Доведено необхідність під час застосування правил кваліфікацій вирішувати питання, зокрема, про момент втручання (до чи після прийняття суддею рішення у справі), сукупність злочинів чи малозначність діяння;

9) положення щодо недосконалості системи покарань за втручання в діяльність судових органів: відсутність системності порівняно із санкціями у статтях, які передбачають відповідальність за втручання в діяльність інших уповноважених осіб чи перешкоджання їх діяльності; необґрунтованість покарання у виді штрафу в статті 376 КК України;

10) наукові підходи до встановлення значення конструкції складу злочину для польської кримінально-правової науки та практики. Аргументовано, що нормативне визначення поняття «склад злочину» у польському законодавстві, як і в українському, відсутнє; однак констатовано, що в законодавстві України сама дефініція «склад злочину» закріплена, зокрема, у статті 2 КК України; польська наука, на відмінну від української, цим поняттям не послуговується. З'ясовано, що польські правники надають правове значення усім ознакам, система яких в українському кримінальному праві охоплюється поняттям складу злочину;

11) питання про доцільність включення статті 376 КК України до переліку злочинів, за вчинення яких можуть бути застосовані заходи кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб у випадку, коли втручання в діяльність судових органів вчиняється в інтересах юридичної особи та спрямоване на ухилення від передбаченої законом відповідальності.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані у дисертаційному дослідженні висновки та рекомендації можуть бути використані у:

- науково-дослідній діяльності - під час подальшого розроблення проблем кримінальної відповідальності за злочини проти правосуддя, зокрема втручання в діяльність судових органів;

- правотворчій діяльності - під час розроблення пропозицій щодо внесення змін до КК України, зокрема щодо відповідальності за втручання в діяльність судових органів (стаття 376 КК України);

- правозастосовній діяльності - під час вдосконалення практики застосування статті 376 КК України, інших складів злочинів, пов'язаних із втручанням у діяльність певних осіб чи перешкоджанням їх діяльності тощо;

- навчальному процесі - під час викладання курсу кримінального права (Загальна та Особлива частини), а також відповідних спецкурсів у вищих юридичних навчальних закладах, підготовки певних розділів підручників, навчальної та навчально-методичної літератури, науково-практичних коментарів КК України.

Особистий внесок здобувача

Усі сформульовані в дисертації положення та висновки ґрунтуються на власних дослідженнях. Ідеї та розробки, що належать співавтору публікацій за темою дисертації, здобувачем не використовувалися. В опублікованих у співавторстві наукових працях особистим внеском здобувача є власні теоретичні напрацювання, зокрема такі: характеристика ґенези нормативного закріплення відповідальності за втручання в діяльність судових органів в Україні та Республіці Польща; здійснення порівняльної характеристики кваліфікованих видів втручання в діяльність судових органів за законодавством України та Республіки Польща; окреслення загальних підходів та особливостей розмежування втручання в діяльність судових органів із суміжними злочинами, формулювання відповідних висновків та пропозицій.

Апробація результатів дослідження

Основні положення та висновки дисертації обговорювалися на міжнародних науково-практичних конференціях: «Верховенство права та правова держава» (м. Ужгород, 16-17 жовтня 2015 року); «Integrarea Republicii Moldova si Ucrainei in UE: Aspectul juridic» (Chisinau, 6-7 noiembrie 2015); «Пріоритетні напрями модернізації системи права України» (м. Кривий Ріг, 13-14 листопада 2015 року); «Законодавство України: історія розвитку, соціальна обумовленість, якість, застосування та вдосконалення» (м. Запоріжжя, 4-5 грудня 2015 року); «Юридична наука нового часу: традиції та вектори розвитку» (м. Одеса, 9 березня 2018 року), а також на Всеукраїнській науково-практичній конференції «Законодавство України: недоліки, проблеми систематизації та перспективи розвитку» (м. Херсон, 12-13 лютого 2016 року).

Публікації

Результати дисертації викладено у 14 наукових публікаціях, а саме: 8 наукових статтях, 5 із яких опубліковано у фахових наукових виданнях України, 2 - у наукових періодичних виданнях іноземної держави, а також 6 - у тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації

Дисертаційне дослідження складається із переліку умовних позначень, вступу, трьох розділів, що включають десять підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації - 231 сторінка, із них основний текст становить 203 сторінок, список використаних джерел (259 найменувань) - 23 сторінки, додатки - 5 сторінок.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації; розкрито зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами; визначено мету, завдання, об'єкт і предмет дослідження; його методологічні засади; сформульовано положення та висновки, що становлять наукову новизну і виносяться на захист; вказано практичне значення отриманих результатів та їх апробацію.

Розділ 1 «Загальні засади дослідження питань відповідальності за втручання в діяльність судових органів за кримінальним законодавством України та Республіки Польща» складаються із чотирьох підрозділів.

У підрозділі 1.1 «Стан наукової розробки питань відповідальності за втручання в діяльність судових органів в Україні та Республіці Польща» проаналізовано наукові праці за темою дослідження. Констатовано, що українські дослідники достатньо багато уваги приділяли питанням кримінальної відповідальності за втручання у діяльність судових органів за законодавством України. Разом із тим значна частина питань, які стосуються забезпечення ефективності застосування статті 376 КК України, досі залишилися не вирішеною. Водночас зроблено припущення, що у кримінально-правовій науці Республіки Польща питання кримінальної відповідальності за втручання у діяльність судових органів не має належного рівня дослідження у монографічних джерелах і описане лише у коментарях до КК РП. Зазначено, що компаративійський аналіз втручання в діяльність судових органів здійснено в Україні вперше. Обґрунтовано також доцільність вибору для такого дослідження саме досвіду Республіки Польща.

У підрозділі 1.2 «Ґенеза нормативного закріплення відповідальності за втручання в діяльність судових органів в Україні та Республіці Польща» присвячено увагу історіографії нормативної регламентації відповідальності за втручання в діяльність судових органів в Україні та Республіці Польща. На відміну від усталеного підходу щодо пошуку витоків нормативного встановлення відповідальності за відповідне діяння, яке існувало від часів Руської Правди, або й раніше, в дисертації зосереджено увагу лише на тих історичних правових джерелах, у котрих містилися чітко сформульовані норми про відповідальність за втручання в діяльність судових органів. Відтак констатовано, що в законодавстві обох держав такі норми було прийнято лише у ХХ ст. (в Україні - 1990 року; у Республіці Польща - 1932 року). Простежено також зміни у цих нормах та встановлено, що нині можна спостерігати подібний результат: і в Україні, і в Республіці Польща такі діяння визнано самостійним, окремим злочином; в обох державах цей злочин віднесено до злочинів проти правосуддя.

У підрозділі 1.3 «Поняття «втручання в діяльність судових органів» за кримінальним правом України та Республіки Польща» акцентовано, що поняття «втручання у діяльність» у кримінальному праві і в Україні, і в Республіці Польща не має ні нормативного, ні єдиного наукового (в контексті втручання в діяльність судових органів) визначення. В Україні це поняття найчастіше трактується, як «вплив на суддю у будь-якій формі». Проте доведено, що польським законодавцем це поняття визначено більш конкретизовано - як «вплив на офіційні дії суду» та такими способами - «застосуванням насильства або незаконної погрози».

У підрозділі 1.4 «Місце норми про відповідальність за втручання в діяльність судових органів у системі Особливої частини кримінальних законів України та Республіки Польща» досліджено місце статті 376 КК України та артикула 232 КК РП серед статей (артикулів), у яких ідеться про захист різних елементів діяльності суду; де передбачається кримінальна відповідальність як за втручання в діяльність певних органів чи осіб, так і за перешкоджання їх діяльності, а також скоєння злочинів проти правосуддя в цілому. Зроблено висновок, що аналізований склад злочину як у КК України, так і у КК РП є подібним, тобто диференціація відповідальності за втручання в діяльність спеціальних потерпілих у КК України та КК РП за кількістю статей є однаковою (4 статті у КК України та 4 артикули у КК РП); обидві норми містяться у розділі «Злочини проти правосуддя». Водночас наголошено, що в КК РП лише 6 артикулів чітко спрямовано на захист діяльності суду (судді) (в Україні - 12); у всіх артикулах КК РП, де передбачено відповідальність за втручання (вплив на діяльність) у діяльність певних органів чи осіб, способи втручання конкретизовано - це насильство або незаконна погроза тощо.

Розділ 2 «Кримінально-правова характеристика втручання в діяльність судових органів за законодавством України та Республіки Польща» складається із чотирьох підрозділів.

У підрозділі 2.1 «Вихідні засади кримінально-правової характеристики та підходи до розуміння складу злочину за законодавством України та Республіки Польща» окреслено вихідні засади здійснення кримінально-правової характеристики, визначено особливості кримінального законодавства Республіки Польща у частині використання конструкції складу злочину. З урахуванням підходів до розуміння поняття «склад злочину» у кримінальному праві України та Республіки Польща зроблено висновок про необхідність здійснення кримінально-правової характеристики відповідальності за втручання у діяльність судових органів шляхом використання напрацьованої в українському кримінальному праві конструкції складу злочину та елементів, які її утворюють.

У підрозділі 2.2 «Об'єктивні ознаки втручання в діяльність судових органів за законодавством України та Республіки Польща» проаналізовано підходи до розуміння поняття «об'єкт» та «об'єктивна сторона» складу злочину в кримінально-правовій науці України та Республіки Польща. Зроблено висновок, що безпосереднім об'єктом злочину, передбаченого статтею 376 КК України, є порядок суспільних відносин щодо забезпечення авторитету судової влади та незалежності суддів під час здійснення правосуддя. Доведено також, що польські науковці об'єкт злочину (предмет охорони), передбаченого артикулем 232 КК РП, визначають як правосуддя у широкому значенні цього слова, тобто без деталізації, який саме сегмент правосуддя покликаний охороняти зазначений артикул. Виявлено, що у КК РП під кримінально-правовий захист підпадає діяльність суду в цілому (як державної інституції), натомість в Україні - лише суддя (як фізична особа). Констатовано про різне коло спеціальних потерпілих у цих статтях (артикулах): в Україні - це лише суддя, в Республіці Польща - суддя, асесор чи присяжний.

З об'єктивної сторони частина перша статті 376 КК України закріплює формальний склад злочину з однією обов'язковою ознакою - суспільно небезпечним діянням, тобто втручанням у будь-якій формі. Натомість, у артикулі 232 КК РП передбачено дві обов'язкові ознаки об'єктивної сторони: діяння - вплив на офіційні дії суду; альтернативний спосіб - насильство або незаконна погроза. Специфічне (розширене) тлумачення понять «насильство» або «незаконна погроза», зазначене в артикулі 232 КК РП, передбачає відповідальність за діяння, які у КК України, прописані у статтях 377-379, а також за певні інші діяння, за які, згідно з КК України, настає відповідальність (наприклад, погроза знищення чи пошкодження майна).

У підрозділі 2.3 «Суб'єктивні ознаки втручання в діяльність судових органів за законодавством України та Республіки Польща» досліджено суб'єктивні ознаки злочинів, передбачених статтею 376 КК України та артикулем 232 КК РП. Встановлено, що суб'єкт обох аналізованих складів злочинів є загальним, проте є відмінність у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність за такий злочин. За КК України - це 16 років, за КК РП - 17. Висунуто тезу про доцільність передбачення можливості застосування за втручання в діяльність судових органів заходів кримінально-правового характеру до юридичних осіб шляхом відповідного доповнення пункту 4 частини першої статті 96³ КК України.

Щодо суб'єктивної сторони у складі злочину, передбаченого частиною першою статті 376 КК України слід зазначити, що вона характеризується двома обов'язковими ознаками: виною у виді прямого умислу та спеціальною метою - перешкодити виконанню суддею службових обов'язків або добитися винесення неправосудного рішення. Натомість у Республіці Польща суб'єктивна сторона злочину, передбаченого артикулем 232 КК РП, характеризується лише умисною виною. Відсутність у аналізованому складі злочину як обов'язкової ознаки мети дало можливість зробити висновок, що це є перевагою регламентації відповідальності за втручання в діяльність судових органів за КК РП порівняно з КК України.

У підрозділі 2.4 «Кваліфіковані види втручання в діяльність судових органів за законодавством України та Республіки Польща та їх характеристика» визначено, що кваліфікуючими ознаками складів втручання в діяльність судових органів є: за КК України - перешкоджання запобіганню злочину; перешкоджання затриманню особи, яка вчинила злочин; вчинення особою злочину з використанням свого службового становища; за КК РП - заподіяння, внаслідок діянь, передбачених §1 артикулу 232 КК РП, шкоди міжнародному карному суду або його органу, який діє відповідно до міжнародної угоди, учасником якої є Республіка Польща, або міжнародній організації, утвореній на підставі угоди, що ратифікована Республікою Польща. Відзначено, що закріплений у §2 артикула 232 КК РП склад злочину лише умовно можна назвати кваліфікованим, оскільки покарання є ідентичним до означеного у §1 артикула 232 КК РП. Водночас запропоновано з урахуванням досвіду Республіки Польща передбачити кримінально-правий захист посадових осіб міжнародних судових установ, юрисдикція яких визнана Україною, та встановити кримінальну відповідальність за втручання в діяльність таких осіб згідно з КК України.

Розділ 3 «Застосування законодавства України та Республіки Польща про втручання в діяльність судових органів: питання кваліфікації та покарання» складається із двох підрозділів.

У підрозділі 3.1 «Загальні правила та особливості кваліфікації втручання в діяльність судових органів за законодавством України та Республіки Польща» досліджено низку питань кримінально-правової оцінки ситуацій, які найчастіше виникають або можуть виникати у правозастосуванні, зокрема це стосується розмежування статті 376 КК України зі статтями 377-379 КК України; питання щодо кваліфікації втручання, вчиненого особою з використанням свого службового становища; сукупності злочинів, передбачених статтею 376 та іншими статтями КК України тощо. Встановлено, що артикул 232 КК РП охоплює діяння, які власне є кримінально караними; ситуації, коли відповідні діяння отримують додаткову самостійну кримінально-правову оцінку; випадки, коли артикул 232 КК РП по суті є «lex specialis» щодо інших положень КК РП. На основі цього сформульовано відповідні правила кваліфікації діянь за статтею 376 КК України та артикулем 232 КК РП.

У підрозділі 3.2 «Санкції у статтях, що встановлюють відповідальність за втручання в діяльність судових органів за Кримінальним кодексом України та Республіки Польща і тенденції застосування покарання за вчинення таких злочинів» визначено і досліджено межі, види та розміри покарань, що можуть застосовуватися за вчинення аналізованих злочинів в Україні та Республіці Польща. Зокрема, санкції, передбачені статтею 376 КК України, проаналізовано порівняно із санкціями інших суміжних статей КК України. Доведено неефективність санкції, передбаченої частиною першою статті 376 КК України, та необхідність її вдосконалення.

Щодо тенденцій застосування покарання за вчинення досліджуваного злочину зазначено, що в Україні є труднощі відносно їх встановлення з огляду на незначне практичне застосування статті 376 КК України. З'ясовано, що згідно з частиною першою статті 376 КК України судом, зазвичай, призначається такий вид покарань, як штраф - до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. При цьому кількість надходжень до відповідних органів повідомлень від самих суддів про втручання в їх діяльність - досить значна (за 2017 рік надійшло 310 повідомлень до Вищої ради правосуддя). Зроблено висновок, якщо реальні причини такого стану речей - це суб'єктивні причини, це може слугувати негативним індикатором діяльності судової системи України, тобто свідчити про нездатність суду захистити насамперед себе, забезпечити дотримання гарантій своєї діяльності.

Артикулом 232 КК РП передбачається можливість застосування покарання у виді позбавлення волі від 3 місяців до 5 років. Таким чином, цей злочин є тяжким. При цьому встановлено, що відповідно до §3 артикула 58 КК РП за злочини, за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 5 років, у тому числі й за злочин, передбачений артикулом 232 КК РП, суд може призначити штраф або обмеження волі замість позбавлення волі. Проте цю можливість польські суди, зазвичай, не використовують. Доведено, що за вчинення злочинів проти правосуддя польські суди здебільшого застосовують покарання у виді позбавлення волі строком до одного року. Саме така ситуація має місце і в проаналізованих автором вироках (найчастіше виносилося рішення про позбавлення волі від 6 місяців до 1 року).

кримінальний судовий втручання україна польща

Висновки

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та представлено нове вирішення наукового завдання, пов'язаного з розв'язанням теоретичних та практичних проблем кримінальної відповідальності за втручання в діяльність судових органів за законодавством України та Республіки Польща. Автором узагальнено основні висновки здійсненого дослідження.

1. За результатами огляду стану наукової розробки питань відповідальності за втручання в діяльність судових органів за законодавством України та Республіки Польща констатовано, що в українській правничій науці предметом дослідження були як загальні питання (соціальна зумовленість, історія, підстави криміналізації, міжнародний досвід та стандарти тощо), так і спеціальні питання (кваліфікація, покарання тощо), пов'язані із втручанням у діяльність судових органів.

2. Під час дослідження ґенези нормативного закріплення відповідальності за втручання в діяльність судових органів в Україні визначено, що фактичним початком історичного розвитку нормативних положень про відповідальність за втручання в діяльність судових органів можна вважати 1990 рік, коли КК УРСР був доповнений трьома статтями: статтею 176¹ «Втручання у вирішення судових справ», статтею 176² «Погроза щодо судді» та статтею 176³ «Образа судді». Щодо історичного підґрунтя введення артикула 232 КК РП, то ця ситуація подібна до української. Вперше така норма у КК РП з'явилася в 1932 році в артикулі 126 відповідальність за незаконний вплив на діяльність суду ототожнювалася з впливом на офіційні дії уряду та міністрів. Проте у КК РП 1969 року спеціального артикула щодо такої норми вже не було. Суд охоронявся нормами кримінального закону на рівні з іншими державними органами. Такий артикул знову з'явився в чинному КК РП 1997 році.

3. У КК України з огляду на множинність статей, які встановлюють відповідальність за втручання у діяльність певних органів чи осіб, а також за перешкоджання їх діяльності, має місце порушення вимог системності кримінального закону та базових правил юридичної техніки. Зокрема, у статті 343 КК України йдеться про «вплив у будь-якій формі»; у статті 344 КК України - про «незаконний вплив у будь-якій формі»; у статті 376 КК України вже мовиться про «втручання в будь-якій формі»; а в статті 397 КК України - про «вчинення в будь-якій формі перешкод» тощо. Польський законодавець є послідовним та у всіх статтях, які передбачають відповідальність за втручання у діяльність, такий злочин визначено однаково - «той, хто шляхом насильства або незаконної погрози впливає <...>». Виникає необхідність системного підходу українського законодавця до вирішення зазначеного питання.

4. Щодо місця норм про відповідальність за втручання в діяльність судових органів у системі Особливої частини кримінальних законів України та Республіки Польща констатовано, що і в Україні, і в Республіці Польща такі діяння визнано самостійним, окремим злочином; в обох державах цей злочин віднесено до злочинів проти правосуддя. Зроблено висновок: якщо в Україні склад втручання є одним із цілої низки спеціальних норм, які забезпечують захист суддівської діяльності, то у КК РП суд охороняється нарівні з іншими державними органами, а судді - як і інші особи.

5. Встановлено, що в артикулі 232 КК РП конкретизовано кримінально карані способи втручання в діяльність суду - це насильство або незаконна погроза. Однак польським законодавцем не дотримано правил законодавчої техніки при формулюванні дефініції «незаконна погроза», адже саме поняття «погроза» уже свідчить про незаконний її характер. Водночас констатовано, що конкретизація зазначених способів не звужує обсяг кримінально-правової охорони суддівської діяльності порівняно із кримінальним законодавством України. З огляду на специфічне (розширене) тлумачення названих способів у артикулі 232 КК РП передбачено відповідальність за діяння, які за законодавством України можуть бути кваліфіковані за статтями 377-379 КК України, а окремі - й за статтею 376 КК України.

6. Безпосереднім об'єктом злочину, передбаченого статтею 376 КК України, визначено порядок суспільних відносин щодо забезпечення авторитету судової влади та незалежності суддів під час здійснення правосуддя. Доведено, що польська кримінально-правова наука не деталізує підходів, що саме є індивідуальним (безпосереднім) предметом аналізованого злочину - авторитет судової системи, незалежність суддів під час здійснення правосуддя чи щось інше. Домінує позиція, згідно з якою посягання на будь-який сегмент правосуддя є посяганням на правосуддя в цілому, і саме правосуддя (порядок здійснення правосуддя) є предметом злочину (захисту).

7. З огляду на умови сьогодення та підхід українського законодавця до побудови системи злочинів проти правосуддя у статтях 376-379 КК України зроблено висновок, що при запозиченні польського кримінального досвіду та конкретизації способів втручання в діяльність судових органів в складі злочину за статтею 376 КК України, це призведе до виникнення колізій між аналізованою нормою та її суміжними нормами (статті 377-379 КК України). Слід відзначити необхідність у подальшому дослідження питання доцільності виокремлення судді як спеціального потерпілого за статтями 377-379 КК України з-поміж потерпілих, статус яких визначений загальними статтями Особливої частини (наприклад, у статтях 115, 129, 194 КК України).

8. Стосовно особливостей суб'єкта аналізованого складу злочину та різних підходів до вирішення зазначеного питання аргументовано, що в КК України суб'єктом цього злочину може бути не лише стороння особа, а й суддя, який є членом колегії суду, що розглядає конкретну справу і шляхом погроз схиляє інших членів колегії суду до прийняття незаконного рішення у справі. У судовій практиці Республіки Польща не виникає проблем при кваліфікації дії одного із суддів колегії суду у випадку впливу на іншого суддю цього ж складу колегії. Вплив на будь-кого із суддів складу колегії суду є впливом на суд в цілому.

9. Суб'єктивну сторону складу злочину, передбаченого частиною першою статті 376 КК України, утворюють дві обов'язкові ознаки: вина у виді прямого умислу та спеціальна мета - перешкодити виконанню суддею службових обов'язків або добитися винесення неправосудного рішення. Водночас для констатації наявності суб'єктивної сторони втручання в діяльність судових органів за законодавством Республіки Польща достатньо встановити, що діяння було вчинене умисно. Обґрунтовано, що наявність у складі аналізованого злочину такої ознаки, як мета є фактором, що ускладнює застосування норми статті 376 КК України. Вірогідність визнання обвинуваченими намагання своїми діями перешкодити виконанню суддею службових обов'язків або добитися винесення неправосудного рішення є незначною. Водночас питання доцільності виключення мети як обов'язкової ознаки суб'єктивної сторони втручання в діяльність судових органів є дискусійним, отже напрямом подальших досліджень.

10. Кваліфіковані склади втручання в діяльність судових органів за КК України характеризуються такими додатковими (порівняно з основним складом) конститутивними ознаками: 1) втручання в діяльність судових органів, що перешкодило запобіганню злочину чи затриманню особи, яка його вчинила: додатковим об'єктом; суспільно небезпечним наслідком; причинним зв'язком між суспільно небезпечним діянням та суспільно небезпечним наслідком; виною у формі не лише умислу, а й необережного ставлення до наслідку; 2) втручання в діяльність судових органів, вчинене особою з використанням свого службового становища: додатковим об'єктом; способом; спеціальним суб'єктом.

Водночас злочин, передбачений §2 артикула 232 КК РП, лише умовно можна назвати кваліфікованим, хоча від складу, передбаченого §1 артикула 232 КК РП, він і відрізняється: спеціальним потерпілим; суспільно небезпечним наслідком (заподіяння шкоди на відміну від впливу, зазначеного в §1 цього артикула), проте покарання, передбачене зазначеними параграфами артикула 232 КК РП, є ідентичним.

11. Правила кваліфікації втручання у діяльність судових органів, та розмежування останнього від суміжних складів злочинів:

а) за кримінальним законодавством України:

- якщо втручання у діяльність судових органів мало місце до прийняття суддею рішення у справі (тобто здійснювалося з метою перешкодити виконанню ним службових обов'язків або добитися винесення неправосудного рішення), діяння слід кваліфікувати за відповідною частиною статті 376 КК України;

- якщо втручання у діяльність судових органів мало місце після прийняття суддею рішення у справі (здійснювалось як відплата у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною зі здійсненням правосуддя), діяння слід кваліфікувати за статтями 377-379 КК України;

- якщо спосіб впливу на суддю сам по собі є злочинним, дії винного належить кваліфікувати за сукупністю злочинів. Зокрема, у випадку порушення недоторканності житла судді, що є способом впливу на нього (як поєднаного з висуненням погроз, вимог тощо, так і без такого), вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами статті 162 та 376 КК України;

- під час використання для впливу на суддю інших способів, які за інших умов є правомірними (прохання, заклики до справедливості, милосердя, публікація у засобах масової інформації, соцмережах тощо), слід керуватися положенням частини другої статті 11 КК України і вирішувати питання про малозначність діяння;

б) за кримінальним законодавством Республіки Польща:

- артикул 232 КК РП є по суті «lex specialis» (спеціальною нормою) щодо §3 артикула 128, артикула 224 КК РП, тобто до тих положень КК РП, в яких передбачено відповідальність за втручання в діяльність інших потерпілих;

- заподіяння в процесі втручання в діяльність суду суспільно небезпечного наслідку (шкоди здоров'ю або майну) отримують самостійну кримінально-правову оцінку як окремий злочин (утворюють сукупність);

- хоча КК РП передбачає відповідальність за насильство та погрозу в окремих нормах (§1 артикула 190, §1 артикула 191 КК РП), такі діяння об'єднані в артикулі 232 КК РП і додаткової кваліфікації не потребують.

12. Доведено як неефективність санкцій статті 376 КК України, так і неприйнятну ситуацію щодо практики застосування покарання за втручання в діяльність судових органів. Виявлено значний розрив (у сотні разів!) між кількістю заяв суддів про втручання у їх діяльність та кількістю вироків, постановлених у таких справах. Причинами такої ситуації можуть бути: а) суб'єктивні - саботаж чи некомпетентність з боку працівників правоохоронних органів, які розслідують такі провадження; некомпетентність самих суддів чи зловживання ними правом при оприлюдненні таких заяв; складність розслідування та доказування у провадженнях про такі злочини; б) об'єктивні - відсутність реальної потреби в існуванні такої кримінально-правової норми (стаття 376 КК України).

13. Запропоновано зміни та доповнення до Кримінального кодексу України:

1. Назву статті 376 викласти у такій редакції: «Стаття 376. Незаконний вплив, пов'язаний зі здійсненням правосуддя» Частину першу статті 376 викласти у такій редакції: «1. Той, хто шляхом незаконного впливу на осіб, які реалізовують судову владу в Україні, або посадових осіб міжнародних судових установ, юрисдикція яких визнана Україною, втручається у їх діяльність, пов'язану зі здійсненням правосуддя, із застосуванням насильства або погрози чи знищення або пошкодження майна, - карається штрафом від ста до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років». У частині другій статті 376 слова «або вчинені особою з використанням свого службового становища» замінити словами «або вчинені шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем».

2. Статті 377-379 виключити.

3. Пункт 4 частини першої статті 96³ після цифр «262» доповнити цифрами «376».

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Кархут Р.В. Загальна характеристика покарань за втручання в діяльність судових органів: досвід Республіки Польща. Актуальні проблеми вітчизняної юриспруденції. 2016. Випуск 4. С. 118-122.

2. Кархут Р.В. Особливості об'єкта злочину за втручання в діяльність органів судової влади Республіки Польща. Науковий вісник Херсонського державного університету. 2016. Серія: «Юридичні науки». Випуск 5. Том 2. С. 97-100.

3. Кархут Р.В. Суб'єкт злочину, передбачений статтею 232 Кримінального кодексу Республіки Польща: кримінально-правовий аналіз. Підприємництво, господарство і право. 2016. №9 (247). С. 139-143.

4. Кархут Р.В. Об'єктивна сторона злочину, передбаченого статтею 232 Кримінального кодексу Республіки Польща: зміст та ознаки. Visegrad journal on human rights. 2016. №2/2. С. 76-81.

5. Кархут Р.В. До питання відмежування втручання в діяльність судових органів від суміжних злочинів за законодавством Республіки Польща. National law journal: theory and practice. 2016. №4 (20). С. 158-160.

6. Кархут Р.В. Стан наукової розробки питань відповідальності за втручання в діяльність судових органів в Україні та Республіці Польща. Право і суспільство. 2017. №3, ч. 2. С. 181-187.

7. Кархут Р.В., Дідик С.Є. Характеристика кваліфікованих видів втручання в діяльність судових органів за законодавством України та Республіки Польща. Прикарпатський юридичний вісник. 2017. Випуск 6 (21). Том 2. С. 123-129.

8. Кархут Р.В., Дідик С.Є. Особливості кваліфікації втручання в діяльність судових органів за законодавством України та Республіки Польща. Науковий огляд. 2018. №2 (45). С. 92-111.

9. Кархут Р.В. Співвідношення понять «спосіб» та «форма» при аналізі складу злочину, передбаченого статтею 376 Кримінального кодексу України. Законодавство України: історія розвитку, соціальна обумовленість, якість, застосування та вдосконалення: матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (м. Запоріжжя, 4-5 грудня 2015 року). Запоріжжя, ЗНУ, 2015. С. 176-178.

10. Кархут Р.В. Зв'язок між поняттями «дифамація» та «втручання у діяльність суддів» з урахуванням досвіду Республіки Польща. Пріоритетні напрями модернізації системи права України: матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (м. Кривий Ріг, 13-14 листопада 2015 року). Кривий Ріг, ДВНЗ «Криворізький національний університет», 2015. С. 129-133.

11. Кархут Р.В. Відповідальність за втручання у діяльність судових органів у Кримінальному кодексі України та Кримінальному кодексі Республіки Польща. Верховенство права та правова держава: матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (м. Ужгород, 16-17 жовтня 2015 року). Ужгород, Ужгородський національний університет, 2015. С. 176-178.

12. Кархут Р.В. Протидія втручання в діяльність судових органів України в умовах європейської інтеграції. Integrarea Republicii Moldova si Ucrainei in UE: Aspectul juridic: conferinta internationala stiintifico-practica (Chisinau, 06-07 noiem. 2015). Chisinau, Tipogr. «Cetatea de Sus», 2015. Р. 282-285.

13. Кархут Р.В. Кримінальна відповідальність за втручання у діяльність судових органів в Україні та Республіці Польща: переваги компаративістського аналізу. Законодавство України: недоліки, проблеми систематизації та перспективи розвитку: матеріали всеукр. наук.-практ. конф. (м. Херсон, 12-13 лютого 2016 року). Херсон, Видавничий дім «Гельветика», 2016. С. 158-160.

14. Кархут Р.В., Дідик С.Є. Ґенеза нормативного закріплення відповідальності за втручання в діяльність судових органів в Україні та Республіці Польща. Юридична наука нового часу: традиції та вектори розвитку: матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (м. Одеса, 09 березня 2018 року). Одеса, Нац. ун-т «Одеська юридична академія», 2018. С. 141-145.

АНОТАЦІЯ

Кархут Р.В. Кримінальна відповідальність за втручання у діяльність судових органів за законодавством України та Республіки Польща. - На правах рукопису

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. - Інститут держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України, Київ, 2018.

Дисертація присвячена комплексній порівняльно-правовій характеристиці відповідальності за втручання у діяльність судових органів за законодавством України та Республіки Польща і розробці теоретичних засад удосконалення кримінального законодавства України та практики застосування відповідних норм. Досліджено загальнотеоретичні питання щодо втручання у діяльність судових органів, надано кримінально-правову характеристику, визначено правила кваліфікації та здійснено аналіз санкцій статті 376 КК України та артикула 232 КК РП. Проаналізовано проблемні питання практики застосування закону України про кримінальну відповідальність у цій сфері та визначено актуальний для запозичення в Україні досвід кримінального законодавства Республіки Польща. Визначено як суб'єктивні, так і об'єктивні причини неефективності статті 376 КК України. Сформульовано теоретичні положення й практичні рекомендації щодо вдосконалення законодавства України про кримінальну відповідальність та правозастосування.

...