Размещено на http: //www. allbest. ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ М.П.ДРАГОМАНОВА

Факультет політології та права

Кафедра теорії та історії держави і права

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Теорія держави і права»

Тема: « Типологія держав »

Виконала: Студентка 1-го курсу

13-П групи Гоцуляк О.О.

Науковий керівник

к.ю.н.,доцент Токарчук О.В.

Київ 2018



ЗМІСТ

• ВСТУП
• РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ТИПОЛОГІЇ ДЕРЖАВ
• 1.1 Визначення, мета, критерії типології держав
• 1.2 Історія виникнення перших державних утворень
• 1.3 Характерні ознаки і спроби класифікації стародавніх держав
• РОЗДІЛ 2. ПІДХОДИ ДО ТИПОЛОГІЇ ДЕРЖАВ
• 2.1 Формаційний підхід
• 2.1.1 Рабовласницький тип держави
• 2.1.2 Феодальний тип держави
• 2.1.3 Буржуазний тип держави
• 2.1.4 Соціалістичний тип держави
• 2.2 Цивілізаційний підхід
• 2.2.1 Держави первинної цивілізації
• 2.2.2 Держави вторинної цивілізації
• ВИСНОВКИ
• ДЖЕРЕЛА


ВСТУП

Держава є унікальним багатогранним соціальним явищем: це політико-територіальна організація, яка виступає від імені всього суспільства, володіє суверенітетом, спеціальним апаратом управління й примусу, являє собою своєрідний механізм здійснення влади і регулювання суспільних відносин.

Тема курсової роботи є досить актуальною в рамках теорії держави і права, адже питання щодо типології держав є невирішеним і дискусійним. Немає єдиної точки зору щодо правильного класифікаційного способу. Протягом розвитку людства з'являлись різноманітні країни, тож виникла нагальна потреба їх наукової класифікації, впорядкування за економічними, політичними, географічними, історичними особливостями, місцем людини в суспільстві, культурним і духовним рівнем, характером державного режиму.

У процесі історичного розвитку держави зазнають істотних змін і трансформацій, які пов'язані з необхідністю їх систематизації та впорядкування відповідно до нововиявлених обставин та умов сучасного світу. Власне це й обрано основною проблемою дослідження, що визначає його актуальність як у загальнотеоретичному, так і у прикладному аспектах.

Метою даної теми є аналіз причин і закономірностей виокремлення різних типів держав, визначення основних етапів їх становлення.

Об'єктом вивчення виступає держава, як соціальна організація, а предметом - визначення основного, найбільш логічного способу типізації країн за характерними рисами.

Для досягнення мети були виокремлені такі основні завдання:

1) Визначити поняття і критерії типології держав

2) Проаналізувати історію виникнення перших державних утворень

3) Виявити причини розмежування держав

4) Визначити передумови формування відповідних типів держав в історичному аспекті

5) Дослідити переваги і недоліки основних підходів класифікації держав

6) Порівняти цивілізаційний і формаційний підходи

Про ці та інші проблеми класифікації писали вітчизняні та зарубіжні вчені Скакун О.Ф., Мурашина О.Г., Марченко М.М., Алексєєва З.З., Петришина О.В. У книгах перерахованих авторів розглядаються держави з точки зору поділу їх на історичні типи та аналізуються підходи такого поділу.

При виконанні завдань у ході роботи були використані теоретичні методи - аналізу, синтезу, систематизації, зіставлення, і міжгалузеві - хронології, класифікації науково-правових джерел інформації, які дозволили узагальнити й систематизувати погляди вчених на досліджувану проблему і вирішити поставлені завдання.

Практичне значення полягає в тому, щоб дати змогу розкрити соціальну сутність розподілених на види, групи, класи держав, що існували в історії людства або існують на сьогоднішній день.

Структура роботи зумовлена її метою та завданнями і складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел.



РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ТИПОЛОГІЇ ДЕРЖАВ

1.1 Визначення, мета, критерії типології держав

Історичний процес налічує величезну кількість держав, які різняться за своїм походженням, розвитком, призначенням і функціонуванням. У курсі теорії держави і права особлива увага приділяється класифікації держав на певні типи, що поєднуються за конкретними ознаками на підставі тих чи інших критеріїв. Проблема типізації держав завжди була і залишається дискусійною серед дослідників. В юридичній літературі висловлено багато точок зору щодо даного питання і запропоновано велику кількість варіантів його вирішення.

Типологія держав являє собою важливий процес поділу усіх країн на групи, класи, типи за характерними особливостями. Така класифікація є необхідним, складним, послідовним процесом дослідження в науці теорії держави і права. Під типом розуміють сукупність основних рис держав, систему їх найважливіших властивостей і особливостей, які виникають у зв'язку з відповідним історичним періодом і характеризуються загальними ознаками. Тому метою типології виступає узагальнення і розподіл різноманітних державно-правових феноменів у відповідні групи.

Також в роботі подається характеристика окремих типів країн, починаючи від рабовласницьких і закінчуючи сучасними. Необхідність класифікації перш за все полягає у тому, щоб виявити, якою була держава в різні періоди розвитку суспільства.

Типологія виступає закономірною складовою розподілу всіх держав, що існували в історії людства або існують нині, на такі групи, класи, що дають змогу розкрити їх призначення. Важливими відмінними рисами і особливостями історичного процесу розвитку держави, включаючи саме суспільство, являється його загальність та безперервність, які супроводжуються виділенням його окремих стадій розвитку. Врахування характерних рис являється опорою як для пізнання всього історичного процесу, так і для окремої групи країн [1, с. 54].

Класифікація держав повинна здійснюватися на обґрунтованій основі, що передбачає наявність певних опорних стандартів. Дослідники в якості фундаментальних критеріїв зазвичай застосовують такі: 1) за функціональною роллю - держави, які переважно управляють, організовують, регулюють чи придушують; 2) за рівнем культурного і духовного розвитку суспільства; 3)за формою держави: за формою правління, за формою державного устрою; 4) за системою методів і засобів, які застосовує держава для захисту своєї території, власності, населення; 5) за способом політичної участі громадян: тоталітарні, авторитарні, ліберально-демократичні, ті, що застосовують самоврядування; 6) за ступенем правового впливу: правові, квазіправові, перехідно-правові; 7) за системою методів і засобів, які застосовує влада для захисту виробничих відносин і форм власності [1, c. 56].

Найбільш розповсюдженими є класифікації відповідно до суспільно-економічних формацій і за цивілізаціями.

1.2 Історія виникнення перших державних утворень

Аналізуючи процес поділу держав, можна дослідити історію виникнення перших державних утворень. Цей складний шлях розпочався декілька тисяч років тому. Кожен історичний етап поступово виокремлював свої особливості, які дали можливість вченим класифікувати держави. Спочатку основними формами суспільної організації були рід, община, плем'я, союзи племен. Первісне стадо змінювалось на досконаліше об'єднання людей. Найбільш ранньою формою співжиття була праобщина, яку згодом замінила родова община. Вона являла собою колектив людей, які походили від одного прадіда і вели спільне господарство. Родова община роздрібнюється на патріархальні сім'ї, які виступають власниками знарядь і продуктів праці. Колективна власність перетворюється в групову, а згодом - у сімейну. Кровнородинні зв'язки замінюються сусідськими. Виникають територіальні утворення, які не збігаються з родоплемінною організацією. Історично сім'я змінює свою форму і значення. Спочатку вона постає як об'єднання чоловіків та жінок, між якими існують статеві контакти. Пізніше створюється групова сім'я, а згодом парна, що зберіглася й до нашого часу. Важливою економічною передумовою формування держави став перехід від привласнювальної економіки до виробничої [2, c. 29]. Удосконалення знарядь праці сприяло виникненню такого заняття як кочове скотарство, а також розвитку нових форм землеробства і ремесла.

Примноження чисельності та густоти населення призвели до збільшення й розростання землеробських об'єднань, що виявлялося у виокремленні нових сімейно-кланових груп. На території родової общини розміщалося декілька селищ, які з розвитком господарської діяльності перетворювалися у поселення міського типу. Важливим періодом у передісторії держави і права стало виникнення, формування, удосконалення абсолютно нових принципів управління суспільством, яке за своєю суттю було переддержавним. Протодержава об'єднувала кілька груп поселень навколо певного храмового центру, що мав релігійне значення для всієї нової спільноти. Він налічував кілька тисяч осіб, зосереджував багатства всієї спільноти, придушував будь-які повстання і підкоряв собі провінційні поселення, а також встановлював відносини васалітету(особистої залежності) із сусідами. До його основних обов'язків верховного правителя входило призвання членів общин на спільні роботи, господарську користь від яких він визначав особисто. На Сході важливим елементом суспільного життя були іригаційні роботи.

Поява держави є наслідком довгого й складного процесу, який поступово призводить до заміни однієї форми іншою. Рання держава складалася з декількох десятків або сотень тисяч осіб, які забезпечували потрібний рівень праці і продуктів, відчужуваних на користь верховного правителя і держави. В цей період населення характеризується багатонаціональністю, яка була зумовлена постійними завоюваннями нових територій. Держава формується в певних історичних умовах, під впливом різноманітних економічних, соціальних, демографічних, природно-кліматичних, психологічних, релігійних та інших факторів. Ускладнення економічних відносин призвело до майнового розшарування населення і соціальної диференціації.

Під час вирішення завдань типології не варто забувати й про те, що шлях виникнення та формування перших державних утворень тісно взаємопов'язаний з безперервними змінами і розвитком суспільства, призначення держави і права, а також з непередбачуваними кліматичними і географічними перетвореннями. З кожним новим історичним періодом ускладнювалася внутрішня організація сімейно-кланових груп, їх члени набували нових умінь, виробничих навичок, правових орієнтирів; починався поділ праці на землеробство, скотарство, ремісництво, виникло ремесло. Усі ці чинники сприяли підвищенню ефективності суспільного і колективного виробництва. Виробнича економіка не тільки задовольняла необхідні життєві потреби кожної родини , а й зумовлювала виникнення надлишкового (зайвого) продукту, який перерозподілявся між усіма членами общин. Спочатку його використовували для обміну всередині родового колективу. Та згодом додатковий продукт почав набувати характеру товару. В результаті з'явилися групи людей, наділених можливостями привласнювати продукцію, створену іншими групами. Між цими групами постійно виникали суперечності, конфлікти. Загроза втратити не лише продукти своєї праці, а й життя, змусила людей до такої організації співжиття, яка б не тільки захистила їх фізично, але сприяла узгодженню, захисту різноманітних їхніх інтересів, які з плином часу постійно розширювалися.

Це зумовило виникнення інституту держави, яка взяла на себе функції організації внутрішнього життя за допомогою загальнообов'язкових норм, правил поведінки, механізмів їх впровадження, а також захисту свого населення від зовнішніх сил. Держава стала єдиною формою організації суспільного життя.

Підсумовуючи, можна виокремити загальні причини її виникнення:

1) три великі поділи праці:

а) відокремлення скотарства від землеробства

б) відокремлення ремесла від землеробства

в) відокремлення торгівлі від виробництва

2) виникнення надлишкового продукту, приватної власності;

3) поява майнової нерівності;

4) виникнення патріархальної сім'ї;

5) об'єднання великих груп людей з різними інтересами і виникнення міжкласових конфліктів;

6) неспроможність суспільної влади первісного ладу врегулювати класові суперечності та конфлікти.

Однією з перших форм територіального об'єднання людей стає місто. У різних народів світу процес виникнення держави мав свої характерні особливості. Розрізняють такі основні шляхи виникнення держави [3, c. 67].

1. Східний шлях. У Єгипті, Вавилоні, деяких країнах Африки виникнення держави перш за все було пов'язане з природно-кліматичними і географічними обставинами. Поливне землеробство зумовило необхідність проведення довготривалих і виснажливих суспільних робіт: будівництво, оборона іригаційних систем та ін. Це стало необхідною причиною виокремлення групи осіб, які виконують управлінські функції.

2. Античний шлях. Основними чинниками утворення держави у Давній Греції і Давньому Римі були поступовий розпад первісноообщинної організації влади, перехід від колективної до приватної власності на землю, засоби і знаряддя виробництва, соціальне розшарування і майнова нерівність. Саме так й виник Афінський поліс. У Давньому Римі процес формування держави супроводжувався боротьбою плебеїв із римською родовою аристократією - патриціями.

3. Германський шлях. Виникнення франкської держави було прискорене завоюваннями германськими племенами великих територій Римської імперії, що посприяло неспроможності управління в нових умовах, привело до формування держави ранньофеодального типу.

4. Слов'янський шлях. Унаслідок розпаду первісної общини у слов'ян виникає ранньофеодальна держава. Головною формою державного впорядкування у східнослов'янських племен були князівства.

У багатьох народів Європи падіння первіснообщинних порядків і становлення державності завершилося лише в період Середньовіччя (Франкська держава, Англія, Німеччина, Київська Русь та ін.). В Африці, Полінезії та в деяких інших регіонах переддержавні сімейно-кланові відносини проіснували аж до XIX-XX ст. і поступилися своїми позиціями не внаслідок природного розвитку, а в процесі європейської колонізації. Розкриваючи основні причини, варто звернути увагу, що економіка первісного ладу прогресувала з подальшим вдосконаленням і розширенням знарядь праці. Щодо розподілу, то мова йде про виокремлення скотарства, відокремлення ремесел від землеробства та появу купців і торговців. За нових економічних умов одна сім'я мала змогу не лише забезпечити себе мінімальними засобами існування, але й мати надлишковий продукт, який зосереджувався в руках старійшин, військових начальників. Важливу роль відіграли також майнова міжродова, а потім і внутрішньовидова нерівність, з'являється приватна власність, класи, групи людей, які займають протилежне місце у суспільстві.

У цих умовах родоплемінна організація існувати не могла. Потрібний був орган, здатний зберегти і забезпечити функціонування суспільства як цілісного організму. Новому органу потрібна була місцева влада з певними установами, особливим загоном людей, які б займалися лише управлінням і володіли можливістю здійснювати організаційний примус. Таким органом і стала держава. Вона складалася як певна система загальнообов'язкових правил поведінки -- юридичних норм, а її влад поширювалася на обмежену кордонами територію. Виникнення держави закріпило певний етап розвитку суспільства на шляху прогресу. Цінність її в тому, що держава взяла на себе обов'язок забезпечувати певний порядок у суспільстві, контролювати ситуацію, щоб люди, її громадяни мали змогу нормально жити, працювати, творити, виховувати дітей, задовольняти моральні та матеріальні потреби. Держава здійснює політичне, економічне, ідеологічне керівництво суспільством, управляє загальносуспільними справами, виконує свої внутрішні та зовнішні функції [3, с.69]. Вона посідає центральне місце в політичній системі, куди входять політичні партії, об'єднання громадян, трудові колективи, місцеве самоврядування тощо. Держава впливає на них в інтересах всього суспільства.

У демократичному суспільстві держава відіграє загальносоціальне значення, яке спрямоване на утвердження, захист прав, свобод, інтересів людини і громадян, забезпечення їх визнання і підтримання.

1.3 Характерні ознаки і спроби класифікації стародавніх держав

Держава виникла не раптово, а внаслідок розпаду первіснообщинного ладу, поступового виокремлення від суспільства версти вождів, зосередження в їх руках всієї повноти влади і управлінських функцій. Вона є важливим і закономірним надбанням людської цивілізації. Основне призначення держави - організація і об'єднання членів соціально неоднорідного суспільства, контроль за їх діяльністю, регулювання найважливіших відносин між ними. Всесвітня історія пройшла довгий шлях розвитку від простих до високоорганізованих форм співжиття [4,с.51]. Держава взяла на себе функції організації внутрішнього життя за допомогою загальнообов'язкових норм, правил поведінки, механізмів їх впровадження, а також захисту своїх громадян від зовнішніх сил і стала єдиною формою організації суспільного життя. Держави у різних частинах світу формувались неоднаково. У більшості народів Європи руйнування первіснообщинних порядків і становлення державності завершилося лише (Держава Франків). А в деяких інших регіонах додержавні сімейно-кланові відносини проіснували аж до XIX-XX ст. та поступилися своїми позиціями не внаслідок подальшого прогресу і розвитку, а в процесі європейської колонізації [5, c.31].

У Стародавніх Афінах із класових протиріч всередині родового суспільства виникла держава. У Стародавньому Римі особливості виникнення держави характеризувалися боротьбою родової знаті і плебеїв (прийдешнього населення) [6, с.30].

У німецьких народів найважливішим фактором виникнення держави було завоювання ними колишніх територій Римської імперії, яка на той час уже поступово розпадалася [7, c.63]. Для утримання в покорі населення завойованих територій німці ставили своїх князів-намісників, що спричинило утворення ранньофеодальної держави.

У виникненні держави народів Стародавнього Сходу важливу роль відіграла організація довготривалих і виснажливих громадських робіт під час будівництва іригаційних каналів [8, c.31].

Створенню держави у народів Центральної та південної Америки (інки та майя) сприяло рільництво.

У східнослов'янських племен держава виникла внаслідок перетворення органів військової демократії на державні органи. Спочатку у них панувала рівність, а організаційною одиницею у них був рід. Поступово з однорідного суспільства почали виокремлюватися кращі люди, які утворювали місцеву аристократію й називалися боярами. Поступово князі прибирали владу до своїх рук, так і виникла держава. Формування Київської Русі історично пов'язується з оповіданнями про Кия, Щека, Хорива і їх сестру Либідь, які побудували перше місто і назвали його Києвом. Особливістю виникнення державності у слов'ян і німців є те, що вона у них виникла як ранньофеодальна, оминувши рабовласницький тип державності. Отже, виникнення держави внаслідок розпаду первісного суспільства мало свої передумови. Незважаючи на те, що у різних народів держава виникала неоднаково, проте завжди в основі лежала класова боротьба.

Перші спроби класифікації держав намагався зробити ще давньогрецький вчений-енциклопедист Арістотель. На його думку основоположними критеріями такої типізаціії є кількість осіб, що правлять у державі і їх мета. Він розрізняв правління одного, небагатьох, більшості, а країни ділив на правильні і неправильні. Георг Еллінек підкреслював, що, незважаючи на постійний розвиток і перетворення, можна встановити певні характерні ознаки, які надають тій чи іншій державі або групі держав упродовж їх історії відповідні риси певного типу. Він виділяє ідеальний та емпіричний типи держав, де перша -- це поміркована держава, якої в реальному житті не існує. Емпіричний тип визначають у результаті порівняння реальних держав між собою: давньосхідна, грецька, римська, середньовічна і сучасна [9, c.12].

Також дану проблему намагався вирішити австрійський та американський юрист і філософ Ганс Кельзен. Він вважав, що фундаментом типізації сучасних держав є ідея політичної свободи, тому виділяв два основні типи державності: демократія та автократія.

Варто згадати й про американський філософа і соціолога Роберта Морісона МакАйвера. Професор також поділяє всі держави дві категорії: демократичні та антидемократичні. Різниця між ними полягає у мірі участі громадян держави у її правлінні.

Німецький політолог Р.Дарендорф, поділяючи всі держави на антидемократичні і демократичні, стверджує, що в результаті поступової демократизації суспільство класової боротьби стає суспільством громадян, у якому створена загальна для всіх основа, яка і робить можливим цивілізоване суспільне буття.



РОЗДІЛ 2. Підходи до типології держав

2.1 Формаційний підхід

держава цивілізація формація суспільство

Формація - це історичний тип суспільства з притаманними йому способом виробництва, рівнем розвитку продуктивних сил і системою виробничих відносин [10, с.622]. В її основі лежить поняття історичного типу держави як сукупності найбільш істотних ознак, властивих державам однієї суспільно-економічної формації. Теорію формаційного підходу розробили соціальні теоретики, публіцисти і політичні діячі К. Маркс та Ф. Енгельс. Відповідно до їх концепції класове призначення держави визначається соціально-економічним становищем суспільства, способом виробництва. На думку філософів-марксистів, історія налічує п'ять основних соціально-економічних формацій: первіснообщинний лад, рабовласницька держава, феодалізм, капіталізм, соціалізм. Кожна нова суспільно-економічна формація на перших етапах існування забезпечує прогрес у формуванні виробничих сил. Другий етап характеризується відповідністю розвитку виробничих відносин рівню можливостей суспільства, що забезпечує його розквіт [11, c.36]. Варто детальніше зупинитися окремо на кожній формації.

2.1.1 Рабовласницький тип держави

Рабовласницька держава - перший історичний тип держави, який виник на межі IV -- III ст. до н.е. у зв'язку з розпадом первіснообщинного ладу, появою приватної власності, майновим розшаруванням суспільства. Найбільшого розвитку рабовласницька система набула в античних країнах Стародавньої Греції та Риму. Актуальність вивчення рабовласницької держави і права зумовлена не лише необхідністю аналізу історичних фактів для виявлення закономірностей розвитку державноправових явищ на теперішній час, але й тим, що у сучасному світі рабство збереглося [12, c.90].

Рабство широко застосовувалось в усіх галузях праці як у приватному господарстві, так і в публічному. Арістотель розглядав його як природний стан. Він поділяв суспільство на дві групи: людей, позбавлених принизливих проблем щодо засобів існування, і людей нижчого сорту -- рабів, які є лише робочою силою, знаряддям праці і зобов'язані займатися виробництвом засобів для існування.

Економічною основою такого типу держави була власність рабовласників на знаряддя праці, а також робочу силу - рабів, які не мали жодних прав, виступали об'єктами експлуатації, прирівнювалися до речей: їх продавали, купували, обмінювали. Посісти місце у державному апараті було доступно лише привілейованій, забезпеченій частині населення. До органів адміністративного апарату у Римі належали сенат і магістратури, а в Афінах -- Рада 500 [12, c.74]. Крім основних прошарків населення існував посередній стан. До нього належали ремісники, купці, дрібні землероби, які були особисто вільними, але незаможними, тому могли використовуватися рабовласниками. Класичними формами виникнення рабовласницького типу держави вважається афінська, римська і германська. Джерелами рабства були війна(полон), народження від рабині, покарання вільної людини, заборгованість, піратство.

Відокремлення міста від села призвело до розширення і жорстокої експлуатації селянства. Нерідко виникали конфлікти між верхівкою суспільства і невільниками, які стали причинами поневолення великої кількості людей. Так, у ІІ ст. у Сицилії відбулося перше велике і тривале повстання проти жорстокості землевласників. Раби винищили майже все вільне населення своїх панів. Основні функції рабовласницької держави були спрямовані на:

1) придушення будь-яких повстань рабів проти верхівки, що забезпечувалось відкритим озброєним примусом, жорстокими і калічницькими покараннями, знищенням непокірних. Так, у Римі в 10 р. н.е. був прийнятий закон, відповідно до якого вбивство рабом свого пана тягнуло знищення всіх рабів, що проживали у цьому селищі;

2) створення сприятливих умов для безперешкодного використання рабів та незаможних вільних людей;

3) оборона власної території від нападів сусідніх держав;

4) захист класу рабовласників та їх приватної власності, який здійснювався через громадські роботи. Так, раби будували оборонні, іригаційні та інші споруди, що примножували багатства панів;

5) підтримання зовнішньополітичних зв'язків для зміцнення армії і проведення військових реформ;

6) захоплення нових територій, яке здійснювалося з метою поповнення лав військовополоненими, яких перетворювали у рабів і підтримки системи рабства;

7) ідеологічний вплив на населення, що здійснювався переважно заходами державного примусу і мав на меті вигідне для рабовласників перевиховання невільників і підкорення їх світогляду. Так, у Римі релігійні нововведення запроваджувалися сенатом, а в Афінах не було свободи совісті, релігія носила державний характер, її забезпечували загальнообов'язкові правила для населення.

Внутрішні та зовнішні функції рабовласницької держави здійснювалися комплексно, відображали її класову сутність як організації класу рабовласників. Класичними формами даного типу державності вважаються афінська, римська і давньо германська. Щодо Афінської держави, вона виникла у зв'язку з індивідуалізацією праці, поступовим виділенням родової верхівки, розвитком ремесла. Тож заможні родини стали власниками військовополонених, перетворених у рабів. Були різноманітні форми організації рабовласницької державної влади: унітарні монархії (Стародавній Рим), аристократичні(Спарта) і демократичні республіки(Афіни). Найбільш типовою формою державного устрою вважається імперія. На третьому етапі становлення і розвитку рабовласницького суспільства настає епоха його кризи: характер наказово-покірних відносин уже не повністю відповідає рівню виробничих можливостей. Тож на зміну приходить феодальна держава.

2.1.2 Феодальний тип держави

Феодальна держава - суспільно-економічна формація середніх віків, основою якої була феодальна власність на засоби і знаряддя виробництва.

Зміни форм експлуататорських відносин перетворювали рабовласницьку державу на феодальну, що пройшла три етапи розвитку: ранньофеодальна і сеньйоріальна монархія, станово-представницька монархія, абсолютна монархія і розклад феодальної державності. Республіканська форма правління існувала лише у деяких державах, таких як Венеція, Генуя та інших [13,c.87]. Тут економічною основою виступала власність феодалів на землю і обмежена власність на робочу силу - селян. Суспільний поділ передбачав три основні стани: духовенство, дворянство і майбутню буржуазію, кожен з яких мав свої права і обов'язки. Вони безперешкодно могли експлуатувати і гнобити кріпаків. Крім того існувала верства торговців, ремісників, купців. Феодальна вотчина поступово втрачала свій закритий характер, оскільки все більше пристосовувалась до товарно-грошових відносин. Подальше розшарування населення поширювало станову нерівність і привілейованість. Стани вирізнялися між собою обсягом прав, свобод і обов'язків.

Феодальну державу варто розглядати як диктаторську організацію для жорстокого насильства над селянами-кріпаками. На основі феодальних виробничих відносин виникло багато держав, що не відомих попередній епосі. Це держави в Англії і Франції, Німеччині та Росії, Чехії і Польщі, скандинавських країнах, Японії та ін. Варто сказати, що і на сьогоднішні день в багатьох країнах збереглися пережитки феодалізму. Провідними тут були принципи васального підпорядкування, відповідності обсягу розмірам землі. Засобом збагачення панів була земельна рента. Відомі три її форми: продуктова, відробітна, грошова. Через розширення прав феодалів, збільшення суми податків призводили до чисельних війн і повстань проти феодалів. Найвідоміші і наймасштабніші з них пройшли в Німеччині і Росії. Селянські війни складались із масових заворушень і мали переважно економічний та релігійний характер. Однією з головних особливостей феодального ладу є земельні відносини як всередині класу феодалів, так й між кріпаком і землевласником [15, c. 83]. Це визначає соціальне й економічне підґрунтя даного типу держави: особиста незалежність селян, але повна належність землі феодалам. Невільники зобов'язувалися визначену кількість днів працювати на свого хазяїна, що називалося панщиною, а також віддавали йому частину прибутку - ренту (грошову, відробіткову, продуктову). Отже, повноправним класом були тільки люди, що особисто володіли землею - поміщики, феодали, дрібні дворяни. Крім того, обсяг їхніх прав на початкових етапах розвитку феодальної державності визначався кількістю їхньої землі. А становище селян мало чим відрізнялося від рабів. Однак були й суттєві відмінності. Так, феодальна держава могла розвиватися більш швидкими темпами, ніж рабовласницька.

Ідеологічною і етичною основою феодальної держави було християнство [16, c. 20]. Важливе значення тут мали торгівля, розвиток техніки, наукова діяльність. Це мало важливе значення, оскільки саме розвиток науково-технічний прогрес визначає багато в чому процес переходу до наступного типу державності. У феодальній державі сутність класового суспільства основувалося на класовій експлуатації.

У правовому значенні феодальні держави ще не могли мати гарної основи для розвитку [17, c. 55]. Між рабовласницьким суспільством і феодальним неможливо провести чітку межу, адже більша частина населення країни мала обмежені права. До характерних рис феодального типу держав відносять:

1) панування натурального господарства

2) майнова залежність селянина-кріпака від землевласника

3) кріпацький характер права

На Русі, наприклад, існували такі привілейовані стани, як князі, дворяни і духовенство. Стани ремісників, купців, міщан не мали стільки прав і свобод. Безправними були кріпаки-селяни, які примусово прикріплялися до землі. Русь прямо закріплювала станову нерівність і привілейованість. Через всю історію феодального суспільства проходили селянські повстання і війни. Більшість функцій феодальної держави обумовлювалося класовими суперечностями. Це охорона феодальної власності, придушення опору селян та інших експлуатованих груп населення. Держава виконувало також функції, які випливали з потреб усього суспільства. Зовнішня ж її діяльність в основному зводилася до ведення загарбницьких війн і захисту від зовнішніх нападів. До управлінського апарату феодальної держави входили військо, загони поліції і жандармерії, розвідувальні органи, органи по збору податків, суди.

На останньому етапі існування феодалізму стали зароджуватися нові капіталістичні виробничі відносини, які потребували найманих робітників. Але розвитку таких відносин заважали феодали. Тому виникали суперечності і конфлікти, які вирішувалися шляхом буржуазно-демократичних революцій. У результаті останніх виник новий тип держави.

2.1.3 Буржуазний тип держави

Буржуазна держава стала третім історичним типом формаційного підходу, який представляє епоху індивідуалізму. Відповідно до цієї концепції, економічною основою є капіталістична система господарювання і приватна власність на засоби виробництва. Головне завдання полягає у забезпеченні диктатури буржуазії щодо робітничого класу. У період занепаду феодальної формації дуже швидко формувалися капіталістичні виробничі відносини і водночас посилювалися соціальні, економічні протиріччя між новоствореним класом буржуазії і класом феодалів, який продовжував утримувати політичну владу. Перші буржуазні держави виникли в Європі у період Революції аграрного суспільства. Розвиток торгівлі дав можливість капіталістичному ладу за короткий проміжок часу стати панівним. Безперервний товарообіг, постійний потік дорогоцінних металів дозволили зосередити велику кількість вільних грошових коштів в руках невеликого кола людей, значення сільського господарства поступово падало: люди переставали залежати від землі так, як це було за часів феодалізму. Головну роль почали відігравати фінансові кошти.

Буржуазний тип державності у своєму розвитку також пройшов три етапи. На першому відбувалося його формування і становлення. Держава забезпечувала сприятливі умови для розвитку капіталістичних суспільних відносин, проте в економіку не втручалася. Для забезпечення загальносуспільних інтересів і свобод виникла нагальна потреба у новому механізмі регулювання відносин. Таким механізмом стала буржуазна демократія, яка носила переважно класовий характер.

Другий етап характеризується початком і посиленням кризи буржуазної державності. Економічні відносини поступово змінюються. Дрібні підприємства об'єднуються для подальшої спільної діяльності, утворюючи потужні стратегічні організації. Крім того відбувається ріст потужних національних корпорацій. Штучні монополії формують синдикати, трести, картелі, концерни. Цей етап дослідники іноді називають монополістичним капіталізмом.

На відміну від попередніх типів держав, в капіталістичній переважав принцип рівності громадян перед законом, тому основним було гасло «Свобода! Рівність! Братерство!». Проте, в той же час існувала економічна нерівність. Проголошена свобода капіталістичного суспільства - це свобода не для кожного. Закон однаково охороняє усіх громадян і їх володіння від будь-яких посягань з боку тих робітників, які не мають особистої власності. Панівний клас складається з таких представників суспільства, які зосереджують у своїх руках величезні багатства країни, мають найбільший прибуток, але при цьому не займаються продуктивною працею. Матеріальною основою даного привілейованого становища можуть бути отримання спадщини, прибутки від надання в експлуатацію землі чи іншої власності. Такою була капіталістична державність.

Суть суспільства тут не змінюється, адже володіння буржуазії мало, чим відрізняється від володінь феодалів. Приватна власність оголошувалася священною і недоторканною. На її захист було спрямовано усе тогочасне законодавство. Капіталістичне суспільство боролось проти кріпосного права, тому досягло оголошення власності вільною, але посилюється експлуатація робітничого класу.

Наслідком цього стали чисельні конфлікти і економічні кризи, що супроводжувалися банкрутством підприємств, зростанням безробіття, загостренням міжкласової боротьби. Монополізація і концентрація капіталу призвели до об'єднання робітничого класу, який став прибічником радикальних марксистських ідей. На рубежі XIX і XX століть буржуазна держава все більше перетворюється на потужну організацію великої монополістичної буржуазії, яка починає відмовлятися від яскраво вираженої демократії і законності. У багатьох країнах( Італія, Німеччина) це призводить до формування військових політичних режимів. У внутрішній діяльності буржуазних держав посилюється функція боротьби з революційним робітничим рухом, у зовнішній - функція ведення війн за захоплення чужих територій і ринки збуту. Крім того, ці фактори супроводжуються зростанням військово-бюрократичного державного апарату. Перші десятиліття XX ст. - роки першої світової війни, пролетарські революції, розпад колоніальної системи, важкі економічні кризи і депресії. Перед буржуазним суспільством і державою невідворотно встала жорстка альтернатива - або саморуйнування під натиском гострих суперечностей, або реформи і перетворення [18, c.169]. Вони вибрали останній шлях.

Третій етап розвитку буржуазної держави припадає на середину ХХ ст. Цей період став перехідним до наступного типу державності. Його початок відбувався після другої світової війни. Докорінно змінювалася економіка, приватна власність, перетворюючись у державну, втрачала своє значення і переставала бути домінуючою. Виникають кооперативи і акціонерні організації. Таким чином, економіка набуває змішаний характер. Різноманіття видів і форм власності надає їй більших можливостей для швидкого і потужного розвитку, здатність пристосовуватися до відповідних умов суспільства. Багато змін відбувається і в соціально-класовій структурі населення. Більшість робітників стають власниками акцій і разом з іншими верствами суспільства утворюють перехідний клас.

2.1.4 Соціалістичний тип держави

Теоретичні засади соціалістичної держави були закладені у працях основоположників наукового комунізму К. Маркса і Ф. Енгельса і розвинуті утворах В. І. Леніна. Соціалістична держава - це остання стадія розвитку суспільства за класифікацією прийнятої в формаційному підході; організація політичної влади на чолі з робітничим класом. Вона протиставляється трьом іншим типам держави, адже вже не є експлуататорською. Першочерговою метою соціалістичної держави виступає знищення будь-яких виявів жорсткого використання людей, розвиток нових суспільних відносин - комуністичних і соціалістичних. Характеризуючи даний тип, можна виділити наступні його ознаки:а)реальне забезпечення основних прав і свобод людини;

б) поєднання індивідуальної, колективної, державної форм власності;

в) існування різних прошарків населення, соціальних груп, їх взаємодія;

г) організація політичної влади більшості населення.

Відповідно до марксистської теорії, соціалістична держава виникає не шляхом поступового занепаду і переростання буржуазної держави в соціалістичну, а шляхом здійснення соціалістичної революції. В основу нової державності покладено диктатуру пролетаріату. У "Маніфесті Комуністичної партії" сказано, що "першим кроком у робочій революції" стало "перетворення пролетаріату в панівний клас, завоювання демократії". Вагома відмінність соціалістичної держави від інших типів полягає у відсутності класів, а, отже, немає ні експлуататорів, ні експлуатованих [19, c. 69]. Наступна відмінність - тут немає того апарату жорстокості і насильства, який притаманний попереднім типам. Держава, що втратила деякі зі своїх властивостей вже не виконує старі функції. Форми власності стають іншими. Люди не відносяться до робочої сили або речей. У захисті загальної соціалістичної власності і складається функція такої держави. Саме суспільна власність і є економічним базисом держави. Останній розвивав ці ідеї, спираючись на досвід Жовтневої революції і перші роки Радянської влади і писав: "Від революції демократичної ми зараз же почнемо переходити і саме в міру нашої сили, сили свідомого й організованого пролетаріату, почнемо переходити до соціалістичної революції. Ми за безперервну революцію". Вважалося, що нова неексплуататорська держава виникає в результаті пролетарської революції і зламу старої буржуазної державності. Державна влада в ньому належить робітничому класу. За своєю суттю це держава диктатури робітничого класу(пролетаріату), покликана придушити опір повалених експлуататорських станів, перетворити всіх непрацездатних громадян у працездатних [ 20, с. 222].

2.2 Цивілізаційний підхід

На особливу увагу поряд з формаційним підходом заслуговує й інший, цивілізаційний підхід. В його основі лежить ідея співвідношення держави і соціально-економічного устрою із врахуванням характерних духовно-культурних і моральних факторів суспільного розвитку. Цивілізація -- поняття багатогранне і неоднозначне. Вперше цей термін був введений французьким просвітником Оноре Габріелем Мірабо. Під цим визначенням дипломат мав на увазі суспільство, яке засноване на засадах розуму і справедливості. У загальному вигляді даний термін можна роз'яснити як культурну систему, що охоплює соціально-економічні, етнічні, релігійні, духовні умови життєдіяльності суспільства, а також ступінь взаємозв'язку людини і природи, рівень економічної, політичної, соціальної свободи особистості. Елементи цивілізації безумовно впливають й на державну організацію суспільства. За концепцією цивілізаційного підходу тип держави визначається не матеріально-економічними чинниками, а культурними і естетичними особливостями.

На думку англійського історика А. Дж. Тойнбі культурний елемент становить душу, кров, лімфу, сутність цивілізації: у порівнянні з ним економічні, правові і політичні плани видаються штучними, буденними «створіннями» і рушійними силами природи. Поняття цивілізації він сформулював, як відносно замкнутий і локальний стан суспільства, який вирізняється характером релігійних, психологічних, культурних, географічних та інших ознак. Вся світова історія, на його думку, налічує 21 цивілізацію - єгипетську, китайську, західну, православну, арабську, мексиканську, іранську, сирійську та ін. Але збереглися лише ті, які змогли послідовно засвоїти життєве середовище і розвинути духовний початок в усіх видах людської діяльності . Найважливішим чинником цивілізації постає її гуманістична спрямованість. Людина виступає не лише головним суб'єктом виробництва, а й його рушійною силою. Цивілізаційний підхід виділяє три важливих принципи співвідношення держави і духовно-культурного життя суспільства: 1) природа держави визначається не тільки співвідношенням сил, що реально існує, а також накопиченнями в ході історичного процесу, які передаються в рамках культури, уявленнями про світ, ціннісними зразками поведінки. Розглядаючи державу, необхідно враховувати не тільки соціальні інтереси і сили, але і стійкі, нормативні зразки поведінки, весь історичний досвід минулого; 2) державна влада як центральне явище світу політики може розглядатися, як « частина світу культури». Для типології держав з точки зору цивілізаційного підходу найбільший інтерес представляє класифікація цивілізацій за рівнем їх організації. Виходячи із ступеня духовності народу, культури, ідеоло­гії, національного характеру, менталітету, географічного середо­вища, вони поділяють цивілізації на первинні та вторинні.

Цивілізаційний підхід безумовно збагачує уявлення про особливості державності окремих країн, дозволяє бачити в дер­жаві не лише інструмент політичного панування одних верст на­селення над іншими, але й найважливіший фактор духовного і культурного розвитку суспільства. Проте суттєвим недоліком такого підходу є недооцінка соціально-економічних факторів, звеличування культурного елемента, відсутність визначення іс­торичних закономірностей розвитку держав, зміни одного типу держави іншим. Характерними відмінностями виступають їх місце в суспільстві, соціальна природа, основні функції. При цивілізаційному підході практично не проводиться межа між суспільством і державою.

2.2.1 Держави первинної цивілізації

Існують різні точки зору щодо виокремлення первинних і вторинних цивілізацій. До перших вчені відносять такі -- давньо східна (Єгипет, Персія, Шумери, Вавилон, Бірма та ін.), еллінська (Спарта, Афіни), римська, середньовічна. Держави на даному етапі виникали в результаті непередбачуваного і незалежного розвитку в сприятливих природно-кліматичних зонах, що зумовили зростання виробництва і густоти населення [21, с.11]. Первинним цивілізаціям була притаманна командно-адміністративна організація публічної влади. Їх аналіз дає змогу усвідомити величезну роль держави, її соціальних чинників.

Відмінною рисою цих держав було возз'єднання з релігією в політико-релігійному комплексі, що включало в себе обожнювання верховного правителя, культ вождя, фараона, раджі, вана. У східних цивілізаціях держава відіграє ключову роль у розвитку соціально-економічної сфери, забезпечуючи як політичне, так і господарське функціонування суспільства.

З первинних цивілізацій збереглися лише ті, які спромагалися послідовно розвити духовно-культурні засади в усіх видах діяльності людини, а саме єгипетська, китайська, мексиканська.

2.2.2 Держави вторинної цивілізації

Вторинними цивілізаціями є держави Західної Європи, Північної Америки, Східної Європи, Латинської Америки та ін. У них проявилося розходження між державою і культурно-релігійним комплексом. Публічна влада виявлялася вже не такою могутньою і руйнівною силою, якою вона була в первинних цивілізаціях. У вторинних цивілізаціях становище правителя було подвійним. З одного боку, він уособлював утвердження сакральних принципів і заповітів [22, c. 551]. А з іншого - йому заборонялося порушувати встановлені правила і заповіти, інакше його влада вважалася незаконною і припинялася. Правитель повинен завжди і скрізь слідувати ідеалу. Держави вторинної цивілізації характеризуються передусім правовою організацією влади. На відміну від первинних цивілізацій, вторинним властиві: розбіжності між державною владою і культурно-релігійним комплексом, а неоднозначне становище верховного правителя, який уособлював державу: з однієї сторони, йому повинні поклонятися на вірність, а з іншого - його влада повинна відповідати релігійним принципам і законам.



ВИСНОВКИ

Отже, держава - це універсальна, правова організація суспільства, яка характеризується спеціальним апаратом управління і примусу, має владні повноваження та займає провідне положення серед інших елементів політичної системи. Класифікація держав дає можливість більш повного і систематизованого відображення сутності й призначення держави, особливостей її виникнення та розвитку. Тож під типологією розуміють об'єктивно зумовлений упорядкування усіх країн, які існували в минулому і існують на сьогоднішній день, мають спільні характерні особливості, що засновані на єдиних економічних, політичних, духовних відносинах й проявляються в подібності засад їх виникнення, формування і розвитку. Класифікація держав є невід'ємним елементом науки теорії держава і права. Їх поділ покликаний допомогти з'ясувати положення людини в суспільстві, її культурний і духовний рівень, ступінь політичної і соціальної свободи, державний лад, політичний режим та ін. В науці існує два основоположних класифікаційних підходи: формаційний і цивілізаційний.

Щодо першого, він заснований на марксистських положеннях про виокремлення держав відповідно до способів виробництва і форм власності на засоби і знаряддя праці. Кожній соціально-економічній формації відповідає певний тип: рабовласницький, феодальний, буржуазний або соціалістичний. Головною рушійною силою є загострення міжкласової боротьби. Завдяки формаційному підходу було отримано багато важливих результатів: систематизовано держави, що мають єдиний характер влади; встановлено основні закономірності поступових змін одного етапу іншим; виявлено залежність різних груп держав від характеру економіки, суспільних відносин, способів виробництва. Але даний підхід не є досконалим і має декілька недоліків. Так, ігнорується загальносоціальне значення держави, увага зосереджена лише на її жорстокому розвитку, відкидаються інші шляхи існування. Наступним недоліком виступає піднесення значення соціалістичної держави, як єдиного неексплуататорського типу. Тож, формаційна концепція потребує подальшого доповнення і удосконалення сучасними вченими.

Цивілізаційний підхід ґрунтується на рівнях розвитку цивілізацій різних народів і характеризується особливостями релігії, традицій, обрядів та інших культурологічних ознак. Прибічники даної концепції співвідносять державу з етнічними і моральними факторами. Цивілізаційний підхід, як і формаційний, має ряд переваг і недоліків. Цінність концепції зумовлена приділенням уваги культурі, що визначається важливим елементом державності. Крім того надається можливість розрізняти класи за подібними духовними інтересами і принципами. Ще одна перевага підходу - змога ставитися до держави не лише як до механізму регулювання суспільних відносин, а й як до інструменту задоволення загальносоціальних потреб.

Основними недоліками є відсутність приналежності публічної влади та її функцій, ігнорування соціально-економічного підґрунтя і історичних закономірностей розвитку держави, не виділення способів виробництва, возвеличення лише культурного елемента.

Варто сказати, що основні підходи типології держав тісно взаємопов'язані.

В однаковій мірі вони можуть бути застосовані як до людства в цілому, так і до окремих країн або спільностей людей. Цивілізація і формація багато в чому доповнюють і обмежують одне одного. Кожен із підходів має свої переваги і недоліки. Історично обумовленим є виникнення і функціонування формаційного підходу в середині XIX -- на початку XX ст. , який довгий період був основним і єдиним.

На сьогоднішній день не можна цілком відкидати класифікацію держав на історичні типи (рабовласницька, феодальна, буржуазна, соціалістична), але слід враховувати, що поза увагою залишається багато історичних явищ, які складають не тільки соціально-економічну, а й духовну і моральну сутність суспільства та його політичної організації. Більшість вчених зосереджують свою увагу на цивілізаційному підході.



ДЖЕРЕЛА

1. Петришин О.В. Теорія держави і права[Текст]: підручник / О.В. Петришин, С.П. Погребняк, В.С. Смородницький та ін.; за ред. О. В. Петришина. - Х.: Право, 2015. - 368 с.

2. Колодій А.М. Загальна теорія держави і права[Текст]: підручник / А.М. Колодій, В.В. Копєйчиков, С. Л. Лисенков та інші; За ред. В. В. Копєйчикова. -- К.: Юрінком Інтер, 2000. -- 320 с.

3. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави[Текст]: навч. посібник / П.М. Рабінович. - Вид. 10-те, допов. - Львів : Край, 2008. - 224 с.

4. Скакун О.Ф. Теорія держави і права[Текст] : підручник / О.Ф. Скакун. - Х.: Консум, 2001. - 656 с.

5. Підопригора О.А., Харитонов Є.О. Римське право[Текст]: підручник / О.А. Підопригора, Є.О.Харитонов. - 4-те вид. - К.: Юрінком Інтер, 2014. - 528 с.

6. Ерышев А.А. История политических и правовых учений [Текст]: учеб. пособие. / А.А. Ерышев. - 3-е изд., стереотип. - К.: МАУП, 2002. - 152 с.

7. Тойнби А.Д. Цивилизация перед судом истории [Текст]: сборник / А.Д. Тойнби. - (3-е изд.) - М.: Проспект, 2006. - 588 с.

8. Бостан Л.М. Історія держави і права зарубіжних країн[Текст]. 2-е вид. перероб. й доп.: навч. посібник / Л.М. Бостан, С. К. Бостан. - К.: Центр учбової літератури, 2008. - 730 с.

9. Татарчук В.І. Теорія держави і права[Текст]: навч. посібник / В.І. Татарчук. - К.: Центр учбової літератури, 2018. - 184 c.

10. Академічний словник української мови : в 11 томах. Том 10, 1979. - 622 с.

11. Кравчук М.В. Теорія держави і права. Проблеми теорії держави і права[Текст]: навч. посібник / М.В. Кравчук. - Тернопіль: Карт - бланш, 2002.

12. Кельман М.С. Загальна теорія держави і права[Текст]: підручник / М. С. Кельман, О. Г. Мурашин. - К.: Кондор, 2005. - 609 с.

13. Хропанюк В. Н. Теория государства и права[Текст]: учеб. пособие / В. Н. Хропанюк, В. Г. Стрекозова. - М.: Дабахов, Ткачев, Димов, 2004. - 384 c.

...