Екологічна безпека України

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАІ?НИ

ДЕРЖАВНИИ? ВИЩИИ? НАВЧАЛЬНИИ? ЗАКЛАД

«КИІ?ВСЬКИИ? НАЦІОНАЛЬНИИ? ЕКОНОМІЧНИИ? УНІВЕРСИТЕТ імені ВАДИМА ГЕТЬМАНА»

Кафедра політичних технологій

Реферат

З національної безпеки України «Екологічна безжпека України»

Виконала:

Ляховецька В.В.

Перевірив:

Манелюк Ю.М.

КНЕУ 2018



Зміст

Вступ

1. Поняття та зміст екологічної безпеки України

2. Сучасні загрози екологічної безпеки України

3. Система забезпечення екологічної безпеки України

4. Державна політика екологічної безпеки України

Висновки

Література



Вступ

Україна є однією з найбільших за територією, чисельністю населення та економічним потенціалом держав Європи. Станом на 2017 рік населення України становило 44,83 мільйонів осіб. На території України зосереджені великі природні багатства, у тому числі відсутність концептуальних підходів до забезпечення як національної безпеки в цілому, так і екологічної безпеки, негативно позначені на рівні збереження та залучення природних ресурсів і багатств нашої країни.

Негативні наслідки аварій на Чорнобильській АВС, катастрофічне забруднення повітря, води та грунту, підвищує концентрацію промисловості в певних регіонах, недержавних природокористуваннях, демографічній кризі - навіть якщо це не призведе до негативного впливу негативних чинників.

Україна, що займається соціальними потребами 30-40-х років, втратила майже 15 мільйонів людей, які втратили належну демографічну кризу. Останні роки в Україні ростуть відносні та абсолютні показники смертності населення. Серед розвинених країн світу Україна посідає 2-е місце за рівнем смертності всього населення і 17-е - дитячої. Звертайте на себе увагу змінити структуру хвороби за останні десятиріччя. Поряд зі значним зниженням рівня захворюваності такими недугами, як поліомієліт, дифтерит, малярія, що спостерігається, є випадковим захворюванням, спричиненим явищем пітної води та продуктів харчування, забруднених повітрям.

Відсутня проблема забезпечення національної безпеки в екологічній сфері. Для її розв'язання необхідно розробити наукові заклади екологічної безпеки України, методологічне забезпечення її реалізації. Саме це і зуміло розв'язати проблему забезпечення екологічної безпеки і включити до базового курсу ліцензії Національної безпеки України, котрий читається у вищих навчальних закладах України.



1. Поняття та зміст екологічної безпеки України

Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки розроблено відповідно до статті 16 Конституції України, якою визначено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави [1]. Державна політика у сфері екології, як і будь якій іншій сфері повинна базуватися на стабільній системі законодавства, актів, нормативів, але ця система, особливо у перехідний період повинна бути еластичною, тобто вміти швидко реагувати на зміни навколишніх компонентів, вміти пристосовуватися до змін занадто складного середовища. І це є дуже ефективним засобом подолання екологічної кризи та забезпечення природоохоронної функції держави.

Основні напрями втілюватимуться за допомогою системи екологічного права. Правовий механізм має надати основним напрямам чіткої цілеспрямованості, формальної визначеності, загальнообов'язковості, сприяти врегулюванню відносин у галузі екології, застосуванню превентивних, оперативних, стимулюючих і примусових заходів до юридичних та фізичних осіб щодо використання природних ресурсів та їх відходів і юридичної відповідальності за порушення екологічного законодавства. Вивчення, аналіз та узагальнення практики застосування законодавства про охорону навколишнього природного середовища передбачається здійснювати у двох напрямах:

1. складання і затвердження екологічних нормативів природокористування (стосовно надр, грунтів, води, повітря, рослинності тощо);

2. складання і затвердження комплексу еколого-економічних показників державного контролю за станом довкілля та діяльністю господарчих структур.

Важливим кроком до зміцнення природоохоронної сфери стало прийняття 28 червня 1996 року Конституції України, в якій стверджується, що забезпечення екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території України є обов'язком держави (стаття 16), кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля (стаття 50) і кожен зобов'язаний не завдавати шкоди природі та відшкодовувати завдані ним збитки (стаття 66).

Законодавчі засади забезпечення екологічної безпеки викладені у Конституції України, прийнятій на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, та інших актах чинного екологічного та спеціального законодавства.

Конституція України проголошує:

- що людина, її життя й здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнається найвищою соціальною цінністю (ст. 3);

- що забезпечення екологічної безпеки й підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду українського народу є обов'язком держави (ст. 16);

- що кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена (ст. 50). Одночасно Конституція України зобов'язує громадян не заподіювати шкоду природі (ст. 66).

Конституція України визначає повноваження Президента України, Верховної Ради, Кабінету Міністрів України та інших органів виконавчої влади в галузі охорони довкілля, забезпечення екологічної безпеки громадян.

Зокрема, згідно Конституції Президент України приймає у разі необхідності рішення про введення в України, або в окремих її регіонах надзвичайного стану, а також оголошує, у разі необхідності, окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації.

Також у цій сфері Україна має такі закони та акти:

“Про охорону навколишнього природного середовища";

"Про тваринний світ" ;

"Про природнозаповідний фонд" ;

"Про охорону атмосферного повітря" ;

“Лісовий кодекс України” ;

“ Водний кодекс України” ;

” Земельний кодекс України” ;

“Кодекс України про надра” ;

Також першочергово планується підготувати проекти законів України про рекреаційні зони, курортні, лікувально-оздоровчі зони і зони з особливими умовами природокористування;

Підготувати проекти нормативно-правових актів, які затверджує Кабінет Міністрів України, а саме: Правила відшкодування збитків, завданих порушеннями екологічного законодавства, Положення про екологічний контроль, Положення про екологічний аудит, Положення про екологічне ліцензування.

Формує, забезпечує та реалізує державну політику в галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України (Мінекобезпеки) , тобто саме це Міністерство здійснює нормативно-правове регулювання, комплексне управління та екологічний контроль щодо охорони, використання і відтворення. Науковими дослідженнями щодо вивчення і розробки заходів по збереженню біологічного різноманіття зайняті фахівці наукових інститутів та центрів, насамперед Національної академії наук (НАН): Інститутів ботаніки, зоології, гідробіології, географії, біології південних морів, екології Карпат, молекулярної біології, мікробіології, клітинної біології та генетичної інженерії, Ради по вивченню продуктивних сил, Центрального ботанічного саду, Донецького ботанічного саду та інших; Інститутів Української академії аграрних наук (УААН): землеустрою, рослинництва, землеробства, агроекології, ветеринарної медицини, розведення і генетики тварин, птахівництва, селекційно-генетичний, винограду і вина та інші; факультети і кафедри екологічного профілю учбових закладів тощо. Ряд питань, пов'язаних з науковими дослідженнями і управлінням у цій сфері, вирішують наукові центри, лабораторії і інститути при центральних органах виконавчої влади, зокрема Український науково-дослідний інститут екологічних проблем та Український науковий центр екології моря при Міністерстві охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки.

Державне регулювання у цій сфері не може існувати без ефективної системи нагляду за станом середовища, тобто без системи постійно діючого моніторингу.

Екологічний моніторинг довкілля є сучасною формою реалізації процесів екологічної діяльності за допомогою засобів інформатизації і забезпечує регулярну оцінку і прогнозування стану середовища життєдіяльності суспільства та умов функціонування екосистем для прийняття управлінських рішень щодо екологічної безпеки, збереження природного середовища та раціонального природокористування [2] .

Створення і функціонування Державної системи екологічного моніторингу довкілля повинно сприяти здійсненню державної екологічної політики, яка передбачає:

· екологічно раціональне використання природного та соціально-економічного потенціалу держави, збереження сприятливого середовища життєдіяльності суспільства;

· соціально-екологічне та економічно раціональне вирішення проблем, які виникають в результаті забруднення довкілля, небезпечних природних явищ, техногенних аварій та катастроф;

· розвиток міжнародного співробітництва щодо збереження біорізноманіття природи, охорони озонового шару атмосфери, запобігання антропогенній зміні клімату, захисту лісів і лісовідновлення, транскордонного забруднення довкілля, відновлення природного стану Дніпра, Дунаю, Чорного і Азовського морів.

Державна система екомоніторингу довкілля є інтегрованою інформаційною системою, що здійснює збирання, збереження та оброблення екологічної інформації для відомчої та комплексної оцінки і прогнозу стану природних середовищ, біоти та умов життєдіяльності, вироблення обгрунтованих рекомендацій для прийняття ефективних соціальних, економічних та екологічних рішень на всіх рівнях державної виконавчої влади, удосконалення відповідних законодавчих актів, а також виконання зобов'язань України з міжнародних екологічних угод, програм, проектів і заходів[3].

Екологічний моніторинг довкілля здійснюється за довгостроковою Державною програмою, яка визначає спільні, узгоджені за цілями, завданнями, територіями та об'єктами, часом (періодичністю) і засобами виконання дії відомчих органів державної виконавчої влади, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності.

Суб'єктами Державної системи екологічного моніторингу довкілля, відповідальними за обов'язкове здійснення Державної програми екомоніторингу довкілля, є міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, які згідно з своєю компетенцією отримують і обробляють дані про стан довкілля і виробляють відповідні рішення щодо нормалізації або поліпшення екологічної обстановки, раціонального використання і забезпечення якості природних ресурсів.

Об'єктами інформатизації в Державній системі екомоніторингу довкілля України є процеси відомчої екологічної діяльності та їх інтеграція на локальному, адміністративно-територіальному і державному рівнях, які відповідно охоплюють:

· території промислово-міських агломерацій, санітарно-захисних зон великих підприємств, в тому числі АЕС, великих водоймищ, природоохоронних зон та інших спеціально визначених просторових одиниць;

· території областей України;

· території промислово-економічних регіонів, басейнів великих річок та України в цілому.

Територія країни за ступенем екологічної небезпеки поділяється на зони, для яких встановлюються нормативи, які дозволяють чи забороняють види виробничої, господарської та іншої діяльності, що враховують екологічні, соціальні та економічні умови. Витрати на реалізацію природоохоронних програм і заходів потребують значних коштів. Однак протягом найближчих 5 - 10 років країна буде дуже обмежена у коштах, необхідних для поліпшення стану навколишнього природного середовища та забезпечення раціонального використання природних ресурсів. Тому необхідно чітко визначити пріоритетні напрями та проблеми з метою відпрацювання реалістичних, ефективних та економічно вигідних рішень. З цією метою, виходячи з реального екологічного стану території України, необхідно враховувати такі основні критерії і чинники [4] :

· погіршення здоров'я людей через значну забрудненість довкілля;

· втрати, що призводять до зниження продуктивності народного господарства, зумовлені збитками або руйнуванням фізичного капіталу і природних ресурсів;

· погіршення стану або загроза завдати непоправної шкоди біологічному та ландшафтному різноманіттю і, зокрема лукам, пасовищам, озерам, водоймам, річкам, землям, лісовим, прибережним і морським екосистемам, гірським районам;

· еколого-економічну ефективність природоохоронних заходів.

До основних пріоритетів охорони довкілля та раціонального використання природних ресурсів належать:

1. гарантування екологічної безпеки ядерних об'єктів і радіаційного захисту населення та довкілля, зведення до мінімуму шкідливого впливу наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

2. поліпшення екологічного стану басейнів рік України та якості питної води;

3. стабілізація та поліпшення екологічного стану в містах і промислових центрах Донецько-Придніпровського регіону;

4. будівництво нових та реконструкція діючих потужностей комунальних очисних каналізаційних споруд;

5. запобігання забрудненню Чорного та Азовського морів і поліпшення їх екологічного стану;

Для досягнення цього передбачається вирішення таких завдань:

· зменшення до мінімуму рівня радіаційного забруднення, захист повітряного басейну від забруднення, насамперед у великих містах і промислових центрах;

· захист і збереження земельних ресурсів від забруднення, виснаження і нераціонального використання;

· збереження і розширення територій з природним станом ландшафту, посилення природоохоронної діяльності на заповідних і рекреаційних територіях;

· підвищення стійкості та екологічних функцій лісів;

· знешкодження, утилізація та захоронення промислових та побутових відходів;

· запобігання забрудненню морських і внутрішніх вод, зменшення та припинення скиду забруднених стічних вод у водні об'єкти, захист підземних вод від забруднення;

· збереження та відродження малих річок, здійснення управління водними ресурсами на основі басейнового принципу;

· здійснення заходів щодо екологічного контролю за діяльністю Збройних Сил України;

· розробка механізмів реалізації схем природокористування;

· впровадження дійових економічних складових впливу на систему природокористування;

· створення системи екологічної освіти, виховання та інформування.

Державна політика у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки реалізується через окремі міждержавні, державні, галузеві, регіональні та місцеві програми, які спрямовуються на втілення визначених пріоритетів. Подолання екологічних загроз є складовою економічної політики держави та основним завданням політики екологічної. Екологічна безпека має уможливлюватися саме через реалізацію стратегічних цілей (бо результативність екологічної політики визначається з часом) та потребує постійного державного піклування, передусім на інституційному рівні. Так, для здійснення екологічної політики на державному рівні потрібно достатньо усвідомлювати не лише екологічні проблеми, а й економічну можливість їхнього розв'язання.

Визначати цю економічну спроможність можна лише у контексті певних екологічних загроз та системи фінансування як окремих екологічних заходів, так і структури формування державного бюджету і ВВП країни загалом. Надмірна концентрація екологічно небезпечних виробництв, застаріле та неефективне природоохоронне обладнання на завершальних стадіях технологічних ланцюгів, ненадійність технічних систем і недостатня кваліфікація кадрів на підприємствах підвищеного екологічного ризику, врешті-решт проблеми - забезпечення екологічної безпеки конверсії - все це може стати причиною соціального та політичного напруження як у національному, так і в міжнародному масштабах та посилює актуальність розгляду питання екологічної безпеки.



2. Сучасні загрози екологічної безпеки України

Проблеми екологічної та техногенної безпеки набули в Україні надзвичайної гостроти.

Так, першочергові екологічні проблеми України полягають в тому, що структура економіки переважає частково ресурсно- та енергоємних галузей, а також має негативний вплив на соціальний стан; зношеність основних фондів промислової та транспортної інфраструктури; існуюча система державного управління у сфері охорони навколишнього природного середовища, регулювання використання природних ресурсів, відсутність чіткого розмежування природоохоронних та господарських функцій; недостатня сформованість інститутів громадянського суспільства; недостатнє розуміння в суспільстві пріоритетів збереження навколишнього природного середовища та переваг сталого розвитку; недотримання природоохоронного законодавства.

Не випадково, стаття 7 Закону України «Про основи національної безпеки України» визначає реальну безпеку України, стабільності та суспільства, екологічності та соціальної відповідальності: так і відновлюваних; неподоланність негативних соціально-екологічних наслідків Чорнобильської катастрофи; погіршення екологічного стану водних басейнів, загострення проблем транскордонних перевірок і зниження якості води; неконтрольоване введення в Україну екологічно небезпечних технологій, речовин, матеріалів і трансгенних рослин, збудників хвороб, небезпечних для людей, тварин, рослин та організмів, екологічно необґрунтованих випадків використання генетично змінених рослин, організмів, речовин та похідних продуктів; неефективність заходів щодо подолання негативних наслідків військової та іншої екологічно небезпечної діяльності; посилення впливу шкірних генетичних ефектів у популяції живих організмів, генетично змінених організмів, та біотехнологій; застарілість та недостатня ефективність комплексів з утилізацією токсичних та екологічно небезпечних відходів [5].

Здійснення державної політики у сфері забезпечення екологічної безпеки проводиться шляхом попереднього визнання визначення пріоритетів цілей та елементів державної влади щодо їх досягнення.

Для вирішення цих проблем необхідна розробка наукових засад екологічної безпеки України, методології її практичної реалізації системного забезпечення екологічної та природно-техногенної безпеки та державно-управлінських механізмів її реалізації.

Відтак, з одночасним стабілізацією та поліпшенням стану навколишнього природного середовища для інтеграції екологічної безпеки до соціально-економічного розвитку країни для забезпечення екологічно безпечного природного середовища для життя та здоров'я населення, впровадження екологічно чистої системи природокористування та збереження природних екосистем Закон України від 21 грудня 2010 року №2818-VI «Про основні засади (стратегії) державної екологічної політики України на період до 2020 року» [ 6].

У свою чергу, Стратегія державної екологічної політики України була спрямована на реалізацію державної політики національної безпеки, а також реформи, передбаченої Угодою про асоціацію між Україною та ЄС, яка була зареєстрована. Стратегія розвитку компанії «Україна - 2020», схвалена Указом Президента України від 12 січня 2015 року № 5, а також на реалізацію Стратегії національної безпеки України, в якій визначені актуальні загрози та пріоритети державної політики в Україні логічній сфері визначеного періоду [7; 8].

Стратегія визначає мету, вектори руху, дорожню карту, персональні пріоритети та індивідуальні засоби оборонних, соціально-економічних, організаційних, політичних та правових органів влади.

Задля цього руху вперед виконується за одним з таких векторів - вектор безпеки, який передбачає збереження навколишнього природного середовища.

Водночас, пріоритетами забезпечення екологічної безпеки відповідно до Стратегії національної безпеки є: збереження природних екосистем, підтримка їх цілісності та функцій життєзабезпечення; створення ефективної системи моніторингу довкілля; ресурсозбереження, забезпечення особливого природокористування; зниження рівня забруднення навколишнього природного середовища, забезпечення контролю за забрудненням атмосферного повітря, поверхневих і підземних вод, зниження рівня забруднення та відтворення родючості; очистка територій від промислових і побутових відходів; формування системи переробки та утилізації відходів виробництва та споживання; мінімізація негативних наслідків Чорнобильської катастрофи; недопущення неконтрольованого зіткнення в Україну екологічно небезпечних технологій, речовин, матеріалів, трансгенних рослин і збудників хвороб.

Україна впроваджує заходи щодо забезпечення безпеки, доповнення додаткових небезпечних інфекцій, які підтримують міжнародні зусилля в цій сфері.

Резюмуючи викладене вище, хочеться відмітити, що в Україні нараховує відповідні законодавчі та нормативно-правові бази екологічної безпеки з урахуванням глобалізації викликів. Проте, на практиці, в соціально-економічній і фінансовій кризі, реалізація законів і державних екологічних стратегій призупиняється, що ставить під загрозу їх виконання та негативного впливу на поточний і майбутній стан довкілля та національної екологічної безпеки в цілому.

3. Система забезпечення екологічної безпеки України

Система забезпечення екологічної безпеки створюється і розвивається відповідно до Конституції України, державної влади України, Закону України "Про основи національної безпеки України".

Основу цієї системи складають органи всієї гілки влади, які передбачають заходи політичного, правового, економічного, силового чи іншого характеру, спрямованого на забезпечення національної безпеки в екологічній сфері в інтересах особи, суспільства та держави.

Структура системи постачання складається з підсистем державного та недержавного забезпечення. Підсистема державного забезпечення у своїй черзі складається з органів загальної компетенції та органів спеціальної компетенції.

Конституція України здійснює відповідні функції щодо забезпечення екологічної безпеки та раціонального природокористування на Верховній Раді, Президенті, Кабінеті Міністрів України та органах виконавчої влади.

У розробці, плануванні та експертизі законодавчих актів у галузі "екології" необхідно включити різні комітети Верховної Ради, наприклад, з питань екологічної політики,) ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, інших комітетів Верховної Ради України в межах компетенції, науково експертного та юридичного відділу Секретаріату Верховної Ради У країні та інші уповноважені органи *

Президент України має гарантійну Конституцію України, яка повинна забезпечити забезпечення екологічної безпеки, забезпечення громадянського забезпечення безпечного життя і здоров'я. Президент має право ухвалювати укази про оголошення окремих місцевостей України, а також про вступ в Україну чи окремі місцеві державні надзвичайні ситуації, у разі виникнення аварії, катастрофи, стихійного лиха, що становлять загрозу для життя і здоров'я людей. Президент України збирається на підприємець його спеціальних органів, серед яких є попередження про національну безпеку та оборону України.

Кабінет Міністрів України зобов'язаний забезпечити державну екологічну політику, розробити державні та міждержавні екологічні програми, забезпечити їх виконання, узгодити діяльність міністерств та інших органів виконавчої влади в питаннях охорони здоров'я, прийнятих відповідно до закону, рішення про обмеження, призупинення або припинення діяльності підприємств, установ і організацій у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього середовища. Кабінет Міністрі! Україна повинна вживати заходів, передбачених програмою ліквідації наслідків на ЧАЕС, ухвалюючи рішення з питань видачі ліцензій інших аварій, катастрофів, стихійних лих, здійснює в межах своєї повноти держави не управління у сфері охорони та раціонального використання земель. світу, інших природних ресурсів.

У Кабінеті Міністрів України створено Управління експертизи та аналізу розвитку техногенної, екологічної, ядерної безпеки та природокористування. Важливу роль у запобіганні виникнення надзвичайних ситуацій і природно-техногенного походження. мінімізація шкіл, запобіжних ініціатив їх виправлення, Політична комісія з питань техногенної екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій, створена 1997 р.

До повноважень органів місцевого самоврядування та місцевих державних адміністрацій здійснюється контроль за дотриманням земельного та природоохоронного законодавства, використання та охорона земель, природних ресурсів, відтворення лісів. Виконавчі органи погоджують питання про надання дозволу на спеціальні ресурси природних ресурсів, визначають установлені розміри відшкодування витрат та інших екологічних зборів підприємства, установи та організацій; визначають територію для складування, зберігання або розміщення виробничих, побутових та інших відходів, погоджують проекти землеустрою та контролюють їх виконання. У межах своєї компетенції ці органи передбачають необхідні заходи щодо ліквідації екологічних катастроф та інших надзвичайних ситуацій.

Чинне законодавство України здійснює природоохоронні функції і виконує завдання з уповноважених органів державного управління. Цілі і завдання сформульовані в відповідних законах України і підзаконних актах. В останніх, останніх, вісімчах компетенція у концентрованому виді закріплена в положеннях про ці відомства.[9]



4. Державна політика екологічної безпеки України

Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки розроблено відповідно до статті 16 Конституції України, якою визначено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави.

Державна політика у сфері екології, як і будь якій іншій сфері повинна базуватися на стабільній системі законодавства, актів, нормативів, але ця система, особливо у перехідний період повинна бути еластичною, тобто вміти швидко реагувати на зміни навколишніх компонентів, вміти пристосовуватися до змін занадто складного середовища. І це є дуже ефективним засобом подолання екологічної кризи та забезпечення природоохоронної функції держави.

Основні напрями втілюватимуться за допомогою системи екологічного права.

Правовий механізм має надати основним напрямам чіткої цілеспрямованості, формальної визначеності, загальнообов'язковості, сприяти врегулюванню відносин у галузі екології, застосуванню превентивних, оперативних, стимулюючих і примусових заходів до юридичних та фізичних осіб щодо використання природних ресурсів та їх відходів і юридичної відповідальності за порушення екологічного законодавства.

Вивчення, аналіз та узагальнення практики застосування законодавства про охорону навколишнього природного середовища передбачається здійснювати у двох напрямах:

складання і затвердження екологічних нормативів природокористування (стосовно надр, ґрунтів, води, повітря, рослинності тощо);

складання і затвердження комплексу еколого-економічних показників державного контролю за станом довкілля та діяльністю господарчих структур.

Важливим кроком до зміцнення природоохоронної сфери стало прийняття 28 червня 1996 року Конституції України, в якій стверджується, що забезпечення екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території України є обов'язком держави (стаття 16), кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля (стаття 50) і кожен зобов'язаний не завдавати шкоди природі та відшкодовувати завдані ним збитки (стаття 66). Також у цій сфері Україна має такі закони та акти:

"Про охорону навколишнього природного середовища";

"Про тваринний світ";

"Про природнозаповідний фонд";

"Про охорону атмосферного повітря";

"Лісовий кодекс України";

"Водний кодекс України";

" Земельний кодекс України";

"Кодекс України про надра".

Також першочергово планується підготувати проекти законів України про рекреаційні зони, курортні, лікувально-оздоровчі зони і зони з особливими умовами природокористування;

Підготувати проекти нормативно-правових актів, які затверджує

Кабінет Міністрів України, а саме: Правила відшкодування збитків, завданих порушеннями екологічного законодавства, Положення про екологічний контроль,

Положення про екологічний аудит, Положення про екологічне ліцензування.

Формує, забезпечує та реалізує державну політику в галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України (Мінекобезпеки), тобто саме це Міністерство здійснює нормативно-правове регулювання, комплексне управління та екологічний контроль щодо охорони, використання і відтворення.

Науковими дослідженнями щодо вивчення і розробки заходів по збереженню біологічного різноманіття зайняті фахівці наукових інститутів та центрів, насамперед Національної академії наук (НАН):

Інститутів ботаніки, зоології, гідробіології, географії, біології південних морів, екології Карпат, молекулярної біології, мікробіології, клітинної біології та генетичної інженерії, Ради по вивченню продуктивних сил, Центрального ботанічного саду, Донецького ботанічного саду та інших; Інститутів Української академії аграрних наук (УААН): землеустрою, рослинництва, землеробства, агроекології, ветеринарної медицини, розведення і генетики тварин, птахівництва, селекційно-генетичний, винограду і вина та інші; факультети і кафедри екологічного профілю учбових закладів тощо. Ряд питань, пов'язаних з науковими дослідженнями і управлінням у цій сфері, вирішують наукові центри, лабораторії і інститути при центральних органах виконавчої влади, зокрема Український науково-дослідний інститут екологічних проблем та Український науковий центр екології моря при Міністерстві охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки.

Державне регулювання у цій сфері не може існувати без ефективної системи нагляду за станом середовища, тобто без системи постійно діючого моніторінгу. екологічний безпека конституція влада

Екологічний моніторинг довкілля є сучасною формою реалізації процесів екологічної діяльності за допомогою засобів інформатизації і забезпечує регулярну оцінку і прогнозування стану середовища життєдіяльності суспільства та умов функціонування екосистем для прийняття управлінських рішень щодо екологічної безпеки, збереження природного середовища та раціонального природокористування.

Створення і функціонування Державної системи екологічного моніторингу довкілля повинно сприяти здійсненню державної екологічної політики, яка передбачає:

екологічно раціональне використання природного та соціально-економічного потенціалу держави, збереження сприятливого середовища життєдіяльності суспільства;

соціально-екологічне та економічно раціональне вирішення проблем, які виникають в результаті забруднення довкілля, небезпечних природних явищ, техногенних аварій та катастроф;

Екологічний моніторинг довкілля здійснюється за довгостроковою Державною програмою, яка визначає спільні, узгоджені за цілями, завданнями, територіями та об'єктами, часом (періодичністю) і засобами виконання дії відомчих органів державної виконавчої влади, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності.

Суб'єктами Державної системи екологічного моніторингу довкілля, відповідальними за обов'язкове здійснення Державної програми екомоніторингу довкілля, є міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, які згідно з своєю компетенцією отримують і обробляють дані про стан довкілля і виробляють відповідні

рішення щодо нормалізації або поліпшення екологічної обстановки, раціонального використання і забезпечення якості природних ресурсів.

Об'єктами інформатизації в Державній системі екомоніторингу довкілля України є процеси відомчої екологічної діяльності та їх інтеграція на локальному, адміністративно-територіальному і державному рівнях, які відповідно охоплюють:

території промислово-міських агломерацій, санітарно-захисних зон великих підприємств, в тому числі АЕС, великих водоймищ, природоохоронних зон та інших спеціально визначених просторових одиниць;

територію Автономної Республіки Крим та території областей України;

території промислово-економічних регіонів, басейнів великих річок та України в цілому.

Територія країни за ступенем екологічної небезпеки поділяється на зони, для яких встановлюються нормативи, які дозволяють чи забороняють види виробничої, господарської та іншої діяльності, що враховують екологічні, соціальні та економічні умови.



Висновки

Аналізуючи вище сказане, ми можемо зробити дуже важливі висновки щодо екологічної дійсності нашої Держави, виявити чинники та особливості життєдіяльності та природокористування.

«Базовими» недоліками України на сучасному етапі е складні, багатогранні фактори, які здійснюють комплексний, тотальний вплив на всі галузі економіки, діють у різних сферах, на різних рівнях господарювання, і тому вони потребують особливої уваги, особливих рішень, тобто системного розв'язку з боку Держави. Цими факторами є:

макроекономічна політика, яка примушує суб'єктів господарювання до екстенсивного використовування природних ресурсів;

Інвестиційна політика, яка орієнтована на розвиток ресурсномістких секторів економіки;

помилкова секторальна політика (паливно-енергетичний комплекс, сільське господарство, лісове господарство та інше);

нестабільне законодавство;

відсутність прав власності на природні ресурси;

відсутність еколого-збалансованної довгострокової економічної стратегії;

природно-ресурсні властивості експорту;

існування дійсно великого стимулу до отримання значних й швидких прибутків від продажу природних ресурсів (ліс, руди);

відсутність екологічного мислення, екологічної свідомості.

У зазначених цілях передбачається застосовувати і розвивати відповідні правові, фінансові, організаційні, науково-методичні та інформаційно-освітні засоби. При цьому основними напрямами діяльності щодо збереження біологічного різноманіття є: досягнення економо-екологічної збалансованості, структурна перебудова економіки, удосконалення законодавства та культури природокористування, збереження та поновлення екосистем, а саме:

збереження та відновлення прибережно-морських та морських, річкових і заплавних, озерних та болотних, лучних і степових, лісових та гірських екосистем; збереження видів та популяцій; екологічне оздоровлення урболандшафтів та інших територій інтенсивного ведення господарської діяльності; екологізація агроландшафтів та агротехнологій, методів діяльності в лісовому, рибному, мисливському, водному та земельному господарствах; створення національної екологічної мережі (системи «зелених» коридорів) як складової частини європейської екологічної мережі.

Фінансовими ресурсами для програми будуть кошти від плати за використання природних ресурсів, кошти підприємств, установ та організацій, державний бюджет України, місцеві бюджетні фонди, міжнародні програми та інші джерела. Організаційною основою щодо реалізації Концепції та виконання заходів, планів дій є система органів Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, інші міністерства і відомства, діяльність яких пов'язана з охороною та використанням природних ресурсів. Розгалужена мережа наукових установ, природних і біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, факультетів і кафедр екологічного профілю в навчальних закладах та школи формують наукові та освітні передумови втілення програми.

Для врахування екологічних вимог у ході розгортання приватизаційних процесів дедалі більшого значення повинен набувати екологічний аудит. Впровадження екологічного аудиту в практику сприятиме одержанню основних даних про несприятливі з точки зору екології підприємства для приватизаційної діяльності, визначенню завдань у короткотерміновий період. Вдосконалення діючого економічного механізму природокористування і природоохоронної діяльності та формування стабільних джерел фінансування природоохоронних заходів в умовах переходу до ринкових відносин має стати органічною складовою системи управління і регулювання економіки, стимулювати охорону і відтворення природно-ресурсного потенціалу країни шляхом створення відповідних економічних умов (інвестиційних, податкових, кредитних тощо). Система фінансування природоохоронних заходів в умовах переходу до ринкової економіки формується на основі таких головних джерел:

Державного бюджету України та місцевих бюджетів;

бюджету Автономної Республіки Крим;

фондів охорони навколишнього природного середовища всіх рівнів;

власних коштів підприємств;

іноземних надходжень та інвестицій;

інших позабюджетних коштів.

Для забезпечення стабільного надходження коштів для здійснення природоохоронних заходів пріоритетне значення має надаватися розвиткові економічного механізму природокористування. Головними складовими елементами економічного механізму природокористування мають бути:

плата за спеціальне використання природних ресурсів;

плата за забруднення навколишнього природного середовища та інші види шкідливого впливу на довкілля;

система фінансування і кредитування природоохоронних заходів (державний і місцеві бюджети, природоохоронні фонди, банки, кошти підприємств, іноземні надходження та інвестиції тощо);

екологізація податкової і цінової систем;

підтримка становлення і розвитку екоіндустрії.

Залученню іноземних інвестицій для здійснення природоохоронних програм та проектів в Україні повинно сприяти:

активна інтеграція України в європейські та світові природоохоронні процеси; формування сприятливих умов та ефективної системи залучення іноземних інвестицій як в економіку України в цілому, так і в охорону довкілля та використання природних ресурсів.



Література

1.Андрейцев В.І. Екологічне право: Курс лекцій: Навч. посібник для юрид. фак. вузів. - К.: Вентурі, 1996. - С.14-29.

2.Конституція України.

Державна екологічна політика за роки незалежності України і шляхи подальшого її розвитку. Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України. К., 1999. - C. 5-9.

3.Екологічне право України: навч / за ред. Пилипенка П.Д. -К. : Вид. Дім «Ін Юре», 2010. С. 3-15

4.Екологічне право України: Підручник для студентів юрид. вищ.навч.закладів / А.П.Гетьман

5. Про основи національної безпеки України: Закон України від 19 черв. 1993 р. №964-я. 6. Про основні засади державної екологічної політики України на період до 2020 року: Закон України від 21 груд. 2010 р.

8. Про Стратегії національної безпеки України: Указ Президента України від 26 трав. 2015 р. №287 / 2015.

9. "Основи загальної екології "Г. О. Білявський.

10. "Екологічна експертиза, право та практика "Андрейцев Ю. І.

11. "Постанова Верховної Ради України про основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки ".

12. "Національна доповідь України про збереження біологічного різноманіття".

13. "Навколишнє середовище та розвиток ". Воронов А. К.

Размещено на Allbest.ru

...