Інститут спадкового договору

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Становлення в Україні ринкових економічних відносин зумовлює необхідність кардинального реформування як цивільного законодавства в цілому, так і окремих його складових, зокрема договірних відносин.

Цивільний кодекс України (далі - ЦК України) передбачає низку нових інститутів, раніше не відомих цивільному законодавству України, серед яких, зокрема, й інститут спадкового договору, навколо якого виникає багато проблем, пов'язаних із внутрішньою суперечністю норм, які регулюють даний інститут, та їх практичною реалізацією.

Багато дискусійних питань виникає, коли йдеться про місце спадкового договору в структурі ЦК України. Очевидно, що як і будь-який інший договір, спадковий договір, у випадку його укладення, передбачає виникнення певних зобов'язань між його сторонами. Законодавець визначив за доцільне включити спадковий договір до Книги шостої, що регламентує спадкові відносини, тим самим констатуючи його тісний зв'язок із спадкуванням. Це, в свою чергу, зумовлює необхідність визначення правової природи спадкового договору, встановлення його специфічних ознак.

Спадковим договором на набувача може бути покладено обов'язок вчинити будь-які дії майнового і немайнового характеру за винятком тих, щопринижують честь і гідність набувача чи обмежують його цивільнуправоздатність.Відчужувач, зокрема, може зобов'язати набувача періодично сплачуватийому певну грошову суму,обробляти земельну ділянку, ремонтувати жилийбудинок чи квартиру, сплачувати вартість комунальних послуг чи податки,поховати його в конкретному місці, за тим чи іншим обрядом, встановитинадгробок на могилі або іншим чином увічнити його пам'ять та ін.Водночас на набувача не може покладатись обов'язок проживати в певномумісці, закінчити певний навчальний заклад, одружитися з певною особою, відмовитись у подальшому відчужувати майно, яке перейде у його власність за спадковим договором, тощо.

Набувач у спадковому договорі може бути зобов'язаний вчинити певну дію майнового або немайнового характеру як до смерті відчужувача, так і після його смерті, тому ця умова має бути чітко конкретизована в договорі (наприклад, зобов'язання надавати певне матеріальне утримання онуці відчужувача до її повноліття). спадковий договір юридичний законодавство

Спадковий договір має певні схожі риси з договором довічного утримання (догляду), однак суттєва відмінність між ними полягає в тому, що навідміну від договору довічного утримання (догляду) при укладенні спадкового договору право власності на майно, що є його предметом, переходить до набувача лише після смерті відчужувача.

Слід зазначити, що чинним законодавством не врегульовані питання щодо того, яке саме майно може бути предметом спадкового договору таспіввідношення вартості цього майна до вартості послуг, щонадаватимуться набувачем, тому вважається, що предметом договору можебути будь-яке коштовне майно, а адекватність його вартості та вартостіпослуг не є обов'язковою умовою договору.

В Цивільному кодексі України з'явився новий інститут спадковихправовідносин -- спадковий договір. Але з прийняттям законодавчої новелипостають питання: що ж являє собою спадковий договір, який його зміст,які права і обов'язки виникають у сторін, за яких умов можездійснюватися укладання, зміна та розірвання цього договору.Особливо важливо, коли в практиці нотаріальних органів трапляються випадки посвідчення правочинів, нових для цивільного права України (одним з таких правочинів саме і є спадковий договір), які потребують глибокого знання законодавства, слід забезпечити законність і достовірність його змісту, ясність і визначеність щодо факту вчинення угоди, яким є письмова нотаріальна форма спадкового договору. Разом з тим, у зв'язку з відсутністю відповідного інституту в ранішечинному цивільному законодавстві, питання теорії спадкового договору на момент прийняття нового ЦК України не були предметом дослідження, щозумовило спірність низки положень, присвячених йому норм.

Аналіз останніх досліджень та публікацій з окресленого питання свідчить,що в науковій літературі на даний час вкрай не вистачає ґрунтовнихдосліджень,предметом яких є спадковий договір. Виняток складають кільканаукових статей, коментарі до ЦК України, а також навчальна література, поміж них привертає увагу стаття В.В.Васильченка, присвячена зв'язуванню юридичної сутності спадкового договору.

Однак цивілістика не може залишати поза увагою відповідні законодавчі новели і має ставити адекватні вимогам часу доктринальні завдання з розроблення теоретичних положень цього нового інституту спадкового права. З огляду на зазначене, метою є вирішення наступного завдання: розкриття юридичної природи інституту спадкового договору, визначення його найбільш відмітних юридичних рис та місця й призначення в системі цивільного права України.

Об'єкт дослідження: інститут спадкового договору.

Предмет дослідження: сутність спадкового договору в цивільному правісвіту та України, вітчизняні особливості укладення спадкового договору,основні напрямки вдосконалення законодавства, яке регулює відносини заспадковим договором в Україні тощо.

Структура роботи: складається зі вступу, основної частини, яку складають три розділи, висновків, список використаної літератури.

Розділ 1. Історичні умови виникнення та вдосконалення інститутспадкового договору в світі

Спадковий договір отримав своє визнання з часів рецепції римського приватного права. Однак, як це не дивно, саме римське право визнавало виключно дві підстави для відкриття спадщини: за заповітом або за законом. Спадкового договору римське право «...взагалі не допускало у спадщині: воно оголошувало недійсними будь-які договори, якими обмежувалася б воля заповідача, і навіть договори про відмову від спадщини, що повинна була відкритися» [6, с.278]. Римський закон допускав, правда, як особливий вид договору, -- дарування на випадок смерті, однак такий договір не вважався обов'язковим для дарувальника і останній у будь-який час до відкриття спадщини міг взяти його назад.

В Стародавньому Римі, як свідчать джерела, іноді зустрічалися договори про спадкування -- pactadesuccessionefutura, однак вони все ж не мали там юридичної сили. Так, в одній з своїх конституцій імператори Діоклетіан і Максиміан з перших слів оголосили нікчемними договори про призначення спадкоємця (С. 5.14.5). Аналогічної точки зору римське право притримувалося і стосовно договорів про відмову від права спадкування (D. 38.16.16; D. 35.2.15.1). Таким чином, а ні договір про призначення спадкоємця, а ні договір про відмову від права спадкування не знайшли свого визнання за стародавнім римським правом. Причина такого негативного ставлення до цих договорів міститься у першоджерелах римського права. Так, за виразом відомого римського юриста Ульпіана такий договір вважався contra bonos mores (D. 45.1.61), що пояснювалося намаганням законодавця попередити вбивства, які виникали у Стародавньому Римі в гонитві за спадщиною. «Нам, всі такі договори уявляються ненависними і повними самих небезпечних і сумних наслідків. З огляду на це, відповідно до стародавніх правил ми звеліли у всякому випадку не визнавати цих договорів, як таких, що містять в собі противні добрим вдачам умови», -- вказував імператор Юстиніан (С. 2.3.30). Наріжний камінь цієї проблеми криється, однак не в побуті і вдачі тогочасного римського суспільства, а в самій сутності всієї системи стародавнього римського спадкового права.

Не маючи потреби ретельно зупинятися на специфіці римського порядку спадкування (детальніше про це див.: «Римське спадкове право на тлі права сучасного» [1, c.135]), зазначу, що насправді ця причина криється в наступних його особливостях. По-перше, в публічному характері спадкового права того часу, з огляду на що не могло йтися про можливість встановлення чи скасування права спадкування в приватному порядку на підставі спадкового договору. По-друге, останній позбавляв або обмежував сакральне право спадкодавця на здійснення заповітів. По-третє, через те, що в Стародавньому Римі вважалося за ганебне обумовлюватися наперед стосовно чужої спадщини за життя її власника. З перебігом часу, ставлення до цієї Інституції в поглядах римського законодавця зазнало певної трансформації, і в пізніші часи окремі види договорів про право спадкування відкрито визнавалися чинними (наприклад, за правління імператора Лева Філософа визнавалися договори про спадкування віддалених дітей з близькими в рівних частках). Але це було вже, власнеговорячи, не римське, а візантійське право, і конституція Лева Філософа не була рецепійована у Західній Європі в якості чинного права, куди проникли лише постанови суто римського класичного права. Рецепійоване право було принципово проти договорів про спадкування і не визнавало жодних винятків з загального правила.

Спадковий договір виник та розвивався в рамках німецького національного права. Спадкові договори в Німеччині первісно охоплювали три види договорів: договір про призначення спадкоємця, який в сучасному німецькому праві, власне і позначається терміном “спадковий договір”, договір про встановлення легату та договір про відмову від права спадкування. На даний час в німецькому спадковому праві договір про встановлення легату втратив самостійне значення і став одним із розпоряджень, що складають зміст спадкового договору в сучасному його розумінні, а договір про відмову від права спадкування став самостійним видом договору в рамках спадкового права.

Згідно доктрини німецького спадкового права спадковий договір має подвійну правову природу: він одночасно є і розпорядженням на випадок смерті, і договором. Це означає, що такий спадковий договір є однією з підстав спадкування, а зроблене у ньому розпорядження на випадок смерті не підлягає односторонній зміні чи скасуванню.

Спадковий договір був відомий і застосовувався на території України задовго до появи його законодавчого регулювання у Гл.90 ЦК України від 16 січня 2003 року, з поширенням у 1811 році на території західноукраїнських земель дії положень ЦК Австрії, які застосовувалися аж до 1933 року, коли почав діяти польський кодекс зобов'язань. Згідно тоді чинного законодавства спадковий договір був однією з підстав спадкування, поряд із заповітом та законом, і вважався чинним лише за умови укладення його між подружжям.

Сучасне правове регулювання інституту спадкового договору в Україні кардинально відрізняється від його правового регулювання за часів перебування західноукраїнських земель у складі Австрійської монархії: спадковий договір є інститутом зобов'язального, а не спадкового права.

Розділ 2. Юридична природа та місце спадкового договорув цивільному праві України

Інституту спадкового договору присвячена глава 90 книги шостоїЦивільного кодексу України від 16 січня 2003 р. Стаття 1302 надаєнаступне його поняття: «За спадковим договором одна сторона (набувач) зобов'язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача». Наведеневизначення надає підстави встановити наступні юридичні реквізитиспадкового договору.Цей договір є консенсуальним, оскільки момент його укладання пов'язується з досягненням сторонами угоди за всіма істотними умовами і тягне за собою виникнення цивільних прав та обов'язків контрагентів після втілення правочину у встановлену ст. 1304 нотаріальну форму.

Істотною умовою спадкового договору є насамперед його предмет, яким згідно з диспозицією зазначеної статті є майно відчужувача. Відповідно до ст. 190 нового ЦК таким майном може бути окрема річ або сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Внаслідок цього, спадковим договором може встановлюватися лише речове право, а саме виключно право власності набувача.Виходячи з наведеного, слід констатувати, що не можуть бути предметомцього договору особисті немайнові права, речові права на чуже майно (емфітевзис, суперфіцій, сервітути) тощо. Даний аспект є однією з істотних підстав для твердження, що відносини зі спадкового договору, незважаючи на його задекларовану назву, не є за своєю юридичною сутністю спадковими. У передбачених законом випадках, певне коло особистих немайнових прав може бути об'єктом спадкування тією мірою, якою це необхідно для здійснення успадкованих майнових прав (право на отримання винагороди за використання твору, право на відтворення, опублікування і розповсюдження авторських творів, право на оформлення винаходу, корисної моделі, право охорони імені автора й недоторканості твору). На користь цієї точки зору говорить, наприклад, і той факт, що на відміну від німецького права, де предметом спадкового договору є встановлення для договірного контрагента саме права спадкування на майно спадкодавця, предметом договору за нашим законодавством виступає виключно майно відчужувача (не говорячи вже про відмінність у визначенні понятійних термінів для суб'єктів зазначених договірних відносин - спадкодавець і спадкоємець у НЦУ та відчужувач і набувач у ЦК України).

Юридичний об'єкт цього договору складає визначена розпорядженням відчужувача поведінка набувача. Ця поведінка може полягати як впозитивних діях набувача, спрямованих на виконання такого розпорядження(наприклад, набуття для відчужувача і передача йому іншого майна,виконання на його користь певної роботи чи надання послуги, здійсненняпісля його смерті належного утримування та догляду за свійськимитваринами небіжчика, тощо), так і в утриманні від вчинення певних дій. Востанньому випадку, наприклад, відчужувач може зробити стосовноспадкоємця розпорядження, що містять в собі вимогиутримуватися набувачеві від дій, передбачених ст. 1224 ЦК. Звичайноспадкодавець, знаючи про недостойну поведінку спадкоємця, міг би йогопросто пробачити і призначити своїм спадкоємцем у заповіті. Однак утакому разі втратиться виховний момент, якого відчужувач може досягти за спадковим договором. Адже в першому випадку спадкоємець скажімо може продовжувати вести аморальний спосіб життя, знаючи, що це ніяк не вплине на його очікуване право на спадщину, а в іншому він змушений буде утримуватися від негативної поведінки, якщо звичайно бажатиме стати власником майна після смерті відчужувача.

Аналіз норм глави 90 ЦК України надає підстави вважати спадковий договір двостороннім, оскільки правами та обов'язками наділяються обидвісторони. Так, набувач з одного боку, набуває право власності на майновідчужувача, має право вимагати розірвання договору в разі неможливостівиконання ним розпоряджень відчужувача, і з іншого - зобов'язанийналежним чином виконувати відповідно до умов договору розпорядженняконтрагента. Відчужувач має право робити певні розпорядження, вимагативід набувача вчинення визначених умовами договору дій майнового абонемайнового характеру. Він має право призначити особу, яка здійснюватимеконтроль за виконанням спадкового договору після його смерті, та вимагати розірвання договору за життя у разі невиконання набувачем його розпоряджень. З іншого боку, на нього покладається обов'язок не відчужувати майно, визначене спадковим договором. В силу ознаки двосторонності спадковий договір не можна скасувати або змінити в односторонньому порядку за життя відчужувача, як це має місце при заповіті. Відповідно до ч. 2 ст. 1307 ЦК заповіт, складений щодо майна, вказаного у спадковому договорі, є нікчемним, а тому пізніше вчинений спадковий договір скасовує заповіт, який йому передує.Разом з тим, це і відплатний договір, оскільки набувач майназобов'язаний вчинити певну дію майнового або немайнового характеру вобмін на майно відчужувача, стосовно якого набуває право власності післясмерті останнього. За цією ознакою спадковий договір відрізняється відзаповіту, який є безоплатним правочином.

На спадковий договір, як і на будь-який інший правочин, розповсюджуються загальні вимоги щодо їх дійсності, додержання яких є необхідною умовоюйого чинності. Так, відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК зміст правочину неможе суперечити Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а такожморальним засадам суспільства. Це не зайве підкреслити у зв'язку з тим,що в останній час в юридичній літературі з'явилася точка зору, згідно зякою спадковий договір на підставі норм загальної частини є недійсним,бо цей договір обмежує правоздатність фізичних осіб. На підтвердження цієї позиції наводиться думка, що такий договір обмежує можливістьвідчужувача розпоряджатися за життя своїм майном, визначеним у договорі,і позбавляє його можливості розпорядитися ним на випадок смерті шляхомскладання заповіту, бо цей заповіт буде недійсним. Слід погодитися здумкою авторів, які вважають дану точку зору не достатньо обгрунтованою.Як справедливо зазначає Є.Фурса, «необхідно враховувати реальність правна речі, оскільки право власності на річ може мати обмеження, визначеніу законі або договорі. І тут йде мова про обмеження не правоздатності, алише кількості майна, що може залишитися після смерті громадянина у «спадщину». Якщо погодитися з першою точкою зору, то під обмеженняцивільної правоздатності можна безпідставно підвести, наприклад, такі інститути, як застава нерухомого майна (іпотека) або ті ж самі речовіправа на чуже майно, які теж обмежують певні правомочності власника.Навряд чи можна вважати прийнятною і думку Т.Коваленко, що цей договір являє собою спробу позбавити певних спадкоємців (зокрема, тих же малолітніх, неповнолітніх, непрацездатних дітей) одержати так звану «обов'язкову частку» і «обійти» зазначену норму, щоб залишити їх ні з чим. Стаття 1304 ЦК України передбачає, що спадковий договір укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення спадкового договору він визнається нікчемним. Нотаріальна форма посвідчення договору має істотне юридичне значення. Так, при посвідченні спадкового договору нотаріус накладає заборону на відчуження майна, чим досягається охорона прав та інтересів набувача. З огляду на це, нотаріус визначає обсяг майна, що підлягає майбутньому відчуженню. І якщо при посвідченні заповіту не перевіряється наявність права власності заповідача на майно (оскільки до моменту відкриття спадщини його обся може коливатися як в сторону збільшення, так і в сторону зменшення), то при посвідченні спадкового договору, вкрай важливо визначити обсяг майна, на яке накладається така заборона. Цілком зрозуміло, що у разі смерті відчужувача набувач повинен отримати майно в обсязі, розмір якого явно не може бути менше від того, який було визначено на момент нотаріального посвідчення договору. Окрім цього, відповідно до п.30 вищезазначеної Інструкції, якщо до складу цього майна входитимуть речі, які підлягають реєстрації, - угоди про відчуження майна по-свідчуються лише за умови надання правопо-свідчувальних документів.

Нотаріальна форма вчинення спадкового договору дозволяє найбільш адекватно, документально закріпити прояв волі контрагентів і тим самимзабезпечити докази дійсної спрямованості їх намірів. Дійсність договорупередбачає єдність волі та волевиявлення сторін, що його укладають.Тому, якщо волевиявлення хоча б одного з учасників не буде вільним і невідповідатиме його внутрішній волі, за наявності визначених законом умовдоговір може бути за позовом заінтересованої сторони визнаний судомнедійсним (наприклад, якщо це сталося під впливом обману, насильства,тяжкої обставини або внаслідок істотної помилки стосовно предмета і умовправочину). З цієї ж причини не матиме значення дійсного правочину волевиявлення сторін, вчинене ними для приховання іншого правочину.

Наприклад, якщо буде встановлено, що контрагенти насправді мали на меті вчинити договір довічного утримання, а не спадковий договір, то відповідно до ч.2 ст.235 ЦК України такий договір буде визнано удаваним і відносини сторін регулюватимуться правилами щодо договору, який сторони насправді вчинили. Ці два договори дуже схожі, однак мають досить суттєву різницю, яка полягає в тому, що на відміну від договору довічного утримання у спадковому договорі момент його укладення не пов'язується з передачею майна, а право власності на майно переходить лише у разі смерті відчужувача. Набувач за спадковим договором не набуває жодних прав на майно відчужувача за його життя, а лише можливість права на майно в майбутньому, тобто здійснення цього права відстрочене до моменту відкриття спадщини. На відміну від спадкоємця за законом чи за заповітом, набувач немає потреби в особливому акті прийняття майна після смерті відчужувача, оскільки необхідне для цього волевиявлення вчинено вже безпосередньо при укладенні договору.

Для дійсності спадкового договору необхідно також, щоб кожна з його сторін була б у визначеній законом мірі правосуб'єктна, тобто володіла необхідною для вчинення даного правочину цивільною правоздатністю і у відповідному обсязі дієздатністю. Загальною умовою виникнення у контрагентів права укладати договір є наявність повної цивільної дієздатності. Отже, передусім, такою є особа, яка досягла вісімнадцяти років і на момент вчинення заповіту не була визнана недієздатною. У разі реєстрації шлюбу, громадянин, який не досяг повноліття, набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу. Відповідно до ч.2 ст.23 СК України за заявою особи, яка досягла чотирнадцяти років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам. З огляду на це, право на укладення спадкового договору у такої особи виникає з моменту реалізації нею права на шлюб, а не з моменту вступу в силу рішення суду про надання їй цього права, оскільки це є особисте право неповнолітньої особи реалізувати право на шлюб або ж взагалі відмовитися від нього. У разі розірвання шлюбу до досягнення фізичною особою повноліття або визнання його недійсним з підстав, не пов'язаних з протиправною поведінкою неповнолітньої особи, набута нею повна цивільна дієздатність зберігається. Право на укладення договору мають також емансиповані особи, які набули повної цивільної дієздатності на підставах, передбачених ст. 35 ЦК. Такими особами є громадяни, які досягли шістнадцяти років і працюють за трудовим договором або бажають займатися підприємницькою діяльністю, а також неповнолітні особи, які записані матір'ю або батьком дитини. У разі припинення трудового договору або припинення фізичною особою підприємницької діяльності за нею зберігаються усі набуті нею цивільні права. Оскільки над особами, зазначеними в ст.36 ЦК, встановлюється піклування, то вони мають право вчинити спадковий договір лише за наявності на це згоди піклувальника.

Відмова піклувальника надати згоду на вчинення цього правочину, може бути оскаржена особою, цивільна дієздатність якої обмежена, до органу опіки та піклування або суду.

На відміну від свого іноземного аналогу, який, як і заповіт, відноситься до розпорядчих правочинів суто особистого характеру, вітчизняний спадковий договір такою рисою не наділений, а, отже, є цілком припустимою можливість його укладення через представника, що діє за довіреністю або на підставі закону (батьків, опікунів і т.д.).

Відповідно до ст.78 ЦК дієздатна фізична особа, яка за станом свого здоров'я не може самостійно здійснювати свої права та виконувати, має право обрати собі помічника. Помічник надає такій особівсю необхідну допомогу при здійсненні нею своїх прав і виконанніобов'язків, представляє її у суді на підставі окремої довіреності, атакож в інших органах влади і місцевого самоуправління та організаціях,діяльність яких пов'язана з обслуговуванням населення. Однак згоди помічника на вчинення спадкового договору не потрібно - дієздатний підопічний володіє таким правом самостійно.Підбиваючи підсумок дослідження інституту спадкового договору в новомуцивільному законодавстві України, можна зробити наступні висновки:

- по-перше, виникненню самої ідеї можливості існування договірних спадкових відносин сучасне цивільне право, безсумнівно, зобов'язане стародавньому римському праву (з тією лише особливістю, що власне в самому римському праві ця конструкція не знайшла все ж таки законодавчої підтримки, однак часто зустрічалася в практичній юриспруденції);

- по-друге, своїм походженням та становленням в якості окремого самостійного правового інституту, спадковий договір винен романістичній доктрині, головним чином німецькій;

- по-третє, внаслідок суттєвих особливостей зобов'язання, яке виникає зі спадкового договору, вітчизняний закон використовує і особливу конструкцію даного інституту, щонадає йому специфічних ознак, кардинально відмітних від класичного.

Останній, на відміну від українського, не встановлює права ані на все майно, ані на його окремі частки; він не створює жодного права як надійсне майно спадкодавця, так і права, встановленого під відкладальноюобставиною; він не обмежує спадкодавця у праві розпорядження майном засвого життя. Отже, чинність цього спадкового договору цілком іншогохарактеру, ніж вітчизняного, предметом якого слугує підстава конкретногоречового права (а саме права власності);

- по-четверте, не зважаючи на те, що закон у ст. 1217 цілком відкидає його як один з видів спадкування, тим не менш, не дивлячись на особливий зобов'язальний характер спадкового договору, бачиться все ж вірним закріплення цього інституту, як тісно пов'язаного з відносинами з приводу посмертного переходу майна, саме в системі спадкового права; - по-п'яте, вдосконалення законодавчого регулювання відносин, що виникають зі спадкового договору, в подальшому потребуватиме розвитку, який безсумнівно викличе практична діяльність правозастосувальних органів (суду, нотаріату). Звичайно не стоятиме осторонь від цього процесу і наука цивільного права, перед якою постане питання вирішення багатьох нагальних доктринальних проблем даного цікавого інституту.

Очевидно, вирішення цих та інших питань дозволить ймовірно дати суттєвий імпульс розвитку подальших наукових розвідок у даному напрямі на сучасному вітчизняному підґрунті.

Розділ 3. Особливості укладення спадкового договору

Особливості розірвання спадкового договору Проаналізувавши передбачені законом підстави розірвання спадкового договору на вимогу відчужувача, можна прийти до висновку, що з метою захисту інтересів набувача необхідно поставити невиконання останнім обов'язків за спадковим договором як підставу звернення відчужувача до суду з вимогою про розірвання спадкового договору в залежність від певних умов. Пропонується передбачити в ч.1 ст.1308 ЦК України, що відчужувач може вимагати розірвання спадкового договору судом у разі невиконання набувачем своїх обов'язків протягом трьох місяців з моменту настання строку виконання.

З огляду на принцип свободи договору та особливість спадкового договору, пов'язану з моментом переходу права власності на майно відчужувача, вважаємо за доцільне замість права набувача звернутися до суду із вимогою про розірвання спадкового договору у разі неможливості виконання ним своїх обов'язків [13, ч.2 ст.1308] передбачити право набувача відмовитися від спадкового договору. У зв'язку з цим дослідником Н.П.Шама пропонується виключити ч.2 ст.1308 ЦК України та доповнити Гл. 90 ЦК України ст.1309 такого змісту:

"Стаття 1309. Відмова від спадкового договору

1. Набувач має право в будь-який час до моменту смерті відчужувача відмовитися від спадкового договору.

2. Набувач не має права вимагати повернення того, що було виконане ним за зобов'язанням до моменту відмови від договору " [23, с.85].

У всіх випадках, коли спадковий договір передбачає обов'язок набувача вчинити певні дії після смерті відчужувача, то особи, які можуть здійснювати контроль за виконанням спадкового договору після смерті відчужувача (особа, яку призначає сам відчужувач, третя особа, якщо спадковий договір укладено на її користь, або ж спадкоємці відчужувача), позбавлені будь-яких механізмів впливу на поведінку боржника, оскільки вимагати розірвання спадкового договору може лише сторона договору. У зв'язку з цим пропонується закріпити в законі за вказаними особами право вимагати розірвання спадкового договору та повернення набувачем набутого на підставі цього договору майна у разі невиконання ним своїх обов'язків після смерті відчужувача.Інші підстави припинення спадковогодоговору Окремими дослідниками пропонується доповнити Гл. 90 ЦК України нормою, яка б регулювала підстави припинення спадкового договору. Зокрема, спадковий договір припиняється внаслідок смерті набувача у випадку:

1) якщо у набувача, який помер раніше відчужувача, немає спадкоємців, вони не прийняли спадщину чи відмовилися від її прийняття або їх усунено від права спадкування;

2) за заявою відчужувача, якщо набувач помер раніше відчужувача, не приступивши до виконання своїх обов'язків у зв'язку з тим, що строк їх виконання ще не настав, незалежно від наявності спадкоємців та прийняття ними спадщини, якщо спадковий договір не передбачав вчинення певних дій на користь третьої особи. Можливість відчужувача припинити спадковий договір в цьому випадку вважається допустимою з огляду на те, що не відбулося порушення співвідношення майнових інтересів сторін, оскільки жодна зі сторін ще не приступила до виконання своїх обов'язків.

Смерть відчужувача не є підставою для припинення спадкового договору у випадку, якщо спадковий договір передбачає вчинення набувачем певних дій на користь відчужувача (коли зобов'язання нерозривно пов'язане з особою кредитора) ще за його життя і відчужувач помер до настання строку виконання набувачем цих обов'язків. За таких обставин спадковий договір не може припинитися, незважаючи на те, що набувач ще не вчинив жодної з дій, передбачених договором, оскільки спадковий договір належить до алеаторних договорів.

Укладення спадкового договору являє інтерес і має бути проаналізоване у двох аспектах: 1) визначення змісту угоди сторін, а відтак і змісту відповідних правовідносин, що виникають на його основі; 2) встановлення особливостей і правового значення процедури оформлення спадкового договору.

Переважна більшість цивільно-правових норм, які визначають умови договорів, мають диспозитивний характер, тобто сторони в договорі можуть відступити від положень закону і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Саме диспозитивними за своїм характером є норми Цивільного кодексу, які стосуються змісту спадкового договору.

Так, у ст. 1302 ЦК у визначенні спадкового договору лише згадується про те, що набувач зобов'язується виконувати розпорядження другої сторонни (відчужувача), а у разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача. При цьому не вказується ні на те, про які розпорядження йдеться, ні на те, у якому обсязі (повністю чи частково) майно відчужувача переходить до набувача. Отже, і одну, й іншу умови сторонни можуть визначити на свій розсуд.

Цей висновок підтверджує й аналіз ст. 1305 ЦК «Обов'язки набувача у спадковому договорі», яка встановлює, що набувач за спадковим договоромможе бути зобов'язаний вчиняти певні дії майнового чи немайнового характеру до відкриття спадщини чи після її відкриття. Як випливає зположень цієї статті, сторони мають право визначити характер дій (майнові чи немайнові), конкретний їхній перелік, порядок і час (до відкриття спадщини чи після її відкриття) вчинення.

Визначаючи вимоги до змісту спадкового договору, які мають дотримуватися при його укладенні, слід враховувати загальне положення цивільного права стосовно того, що залежно від їхнього юридичного значення всі договірні умови можна звести до трьох основних груп: істотні, звичайні та випадкові.

Істотними вважаються умови, необхідні і достатні для укладення договору.

Як випливає з наведеного положення ст. 638 ЦК, дана норма поділяє істотні умови на чотири групи: 1) умови про предмет; 2) умови, визначені законом як істотні; 3) умови, які є необхідними для договорів даного виду; 4) умови, щодо яких за заявою однієї з сторін має бути досягнуто згоди.

Визначення істотних умов договору залежить насамперед від суті відносин сторін.

Так, спадковий договір за своєю сутністю є відплатним договором, отже, не встановлення угодою сторін таких умов, як покладення на набувача обов'язку вчинити певні дії, свідчить про відсутність самого спадкового договору.

Будь-яка із сторін може визнати недостатніми ті умови, що названі істотними у законі або є необхідними для договору даного виду, ізажадати включення у договір додаткових умов, без яких угода її невлаштовує. У цьому випадку такі умови також набувають значення істотних.Так, за загальним правилом, оцінка вартості дій, які має виконатинабувач, як випливає зі ст. 1305 ЦК, не належить до істотних умовспадкового договору. Однак якщо відчу-жувач хотів укласти договір тількиз дотриманням даної умови, а набувач не згоден з такою вимогою, то не можна вважати такий договір укладеним тільки тому, що досягнуто згоди сторін щодо загального переліку обов'язків набувача, порядку та часу їхнього виконання.

Крім істотних, можуть бути й звичайні умови договору. На відміну від істотних, вони не потребують узгодження сторонами, оскільки автоматичнонабирають чинності з моменту укладення договору. Тому відсутність узмісті договору звичайних умов не впливає на його дійсність. Наприклад,якщо при укладенні спадкового договору сторони не домовилися про те, хтобуде здійснювати контроль за виконанням спадкового договору після смертівідчужувача, автоматично вступає в дію умова, передбачена абз. 2 ч. 3ст. 1307 ЦК, згідно з якою за відсутності спеціально призначеноївідчужувачем з цією метою особи, контроль за виконанням спадковогодоговору здійснює нотаріус за місцем відкриття спадщини.

До того ж у договір за розсудом сторін можуть бути включені й випадкові умови. Так само, як і звичайні умови, вони не впливають на фактукладення договору і на його дійсність. Але на відміну від звичайнихумов, які передбачаються безпосередньо законом і починають діятивнаслідок одного лише факту укладення договору, випадкові умовинабувають юридичного значення лише тоді, коли вонивключені самимисторонами в договір.Разом з тим, самого факту досягнення згоди сторін щодо умов спадковогодоговору для того, щоб він вважався укладеним, недостатньо. Зокрема,спадковий договір має бути укладеним у відповідній формі -- письмово знотаріальним посвідченням. Тому сказане про істотні умови спадкового договору повною мірою стосується і його форми. Недодержання нотаріальної форми договору тягне його нікчемність.

Крім того, нотаріальна форма договору полегшує доведення факту правочину, його змісту та інших обставин у разі виникнення спору в суді, коли доказом слугує тільки нотаріально посвідчений документ.

Для того щоб оцінити значення та особливості нотаріального посвідчення спадкового договору, коротко зупинимося на основних питаннях нотаріального провадження у цій галузі.

Посвідчення правочину починається зі встановлення нотаріусом волевиявлення сторін. Після з'ясування дійсних намірів сторін, нотаріус перевіряє, чи відповідає зміст цієї угоди вимогам закону. Так, спадковий договір не може укладатися з обмеженнями правоздатності набувача (наприклад, незаконним є покладення на набувача обов'язку не брати шлюб до смерті відчужувача тощо)

Наступними моментами укладання договору є встановлення особи громадянина, перевірка його дієздатності чи правоздатності юридичних осіб, представники яких звернулися до нотаріуса.

Якщо в договорі бере участь юридична особа, нотаріус повинен перевірити її правоздатність. Для цього треба ознайомитись зі статутом юридичної особи, щоб визначити, чи відповідає нотаріальна дія, що вчиняється, правам, наданим цій юридичній особі статутом. Нотаріусом перевіряються також повноваження представника юридичної особи. Але якщо від імені юридичної особи діє її керівник, якому за статутом надано право укладати угоди, то в цьому випадку доручення не вимагається, достатньо лише документа, який посвідчує його службове становище.

Висновок

Отже, у даному дослідженні наведене теоретичне узагальнення договірних відносин, які виникають на підставі спадкового договору.

Основні висновки, одержані в результаті проведеного дослідження, можуть бути зведені до наступного:

спадковий договір, всупереч своїй назві і розміщенню в Книзі шостій ЦК України, присвяченій спадковому праву, не передбачає переходу майна від відчужувача до набувача в порядку спадкування в силу відсутності юридичного складу спадкового правонаступництва, тому до спадкового договору не застосовуються норми спадкового права, а отже розміщення спадкового договору в Книзі шостій ЦК України - "Спадкове право" є безпідставним;

спадковий договір є відплатним, консенсуальним та двостороннім договором;

норма ч.2 ст.1307 ЦК України втрачає своє правове значення, оскільки майно, визначене спадковим договором, не включається до складу спадщини;

істотними умовами спадкового договору є умови про майно, яке після смерті відчужувача перейде у власність набувача; дії, які зобов'язаний вчинити набувач відповідно до умов договору, та інші умови, на включенні яких до змісту договору наполягає хоча б одна зі сторін;

предметом спадкового договору може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і належить відчужувачеві на праві власності;

з метою забезпечення виконання спадкового договору після смерті відчужувача пропонується передбачити в законі коло осіб, яким надати право вимагати розірвання спадкового договору та повернення майна, набутого на підставі спадкового договору, у разі невиконання набувачем своїх обов'язків після смерті відчужувача.Слід зазначити, що до спадкового договору не застосовуються норми спадкового права. Згідно з Цивільним кодексом України сутність спадкового договору полягає в тому, що за таким договором відбувається розпорядження належним відчужувачеві майном ще за життя, але із набуттям набувачем права власності на майно після смерті відчужувача.

Істотною умовою спадкового договору є його предмет, яким виступає майно відчужувача.

Інститут спадкового договору має більш тісний зв'язок з підгалуззю зобов'язального, а не спадкового права, оскільки виступає різновидом договорів про передачу майна у власність. Схожість спадкового договору із спадкуванням виявляється в спільності основної юридичної підстави виникнення права на спадкування у спадкоємців і права власності у набувача, якою є смерть фізичної особи - відчужувача.

Спадковий договір укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, а також державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Спадковим реєстром є електронна база даних, яка містить відомості, зокрема, про посвідчені спадкові договори.

У разі недодержання сторонами зазначених вимог спадковий договір визнається нікчемним.

Зазначені умови мають істотне юридичне значення і застосовуються незалежно від того, чи є предметом спадкового договору нерухоме або рухоме майно.

Сторони спадкового договору мають відповідні права й обов'язки.

Так, статтею 1305 Цивільного кодексу України передбачено, що набувач у спадковому договорі може бути зобов'язаний вчинити певну дію майнового або немайнового характеру до відкриття спадщини або після її відкриття.

Зазначені дії мають здійснюватись в залежності від розпоряджень відчужувача, до або після настання його смерті.

Із положень глави 90 Цивільного кодексу України вбачається, що набувач здійснює покладені на нього договором обов'язки за свій рахунок і не має права на відшкодування витрат та сплату винагороди за рахунок майна, призначеного йому відчужувачем.

Водночас, відчужувач має право призначити особу, яка після його смерті буде здійснювати контроль за виконанням спадкового договору.

Спадкові договори посвідчуються як державними, так і приватними нотаріусами. Спадковий договір, предметом якого є нерухоме майно(житловий будинок, квартира, дача, садовий будинок, гараж, земельнаділянка тощо), згідно зі статтею 55 Закону України «Про нотаріат»,посвідчується державним або приватним нотаріусом лише за місцемрозташування майна або за місцезнаходженням (місцем проживанням фізичноїособи чи юридичною адресою юридичної особи) однієї із сторін правочину.Щодо посвідчення спадкових договорів, предметом яких є рухоме майно,такі обмеження відсутні.

Список використаних джерел

1. Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. -- 1996. -- № 30. -- Ст. 141.

2. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року // Відомості Верховної Ради (ВВР). - 2003. - №№40-44, ст.356

3. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року за № 436-IV // Відомості Верховної Ради (ВВР) - 2003. - №18, №19-20, №21-22. - ст.144.

4. Закон України від 7 лютого 1991 р. № 697-12 «Про власність» // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 20. - Ст. 249.

5. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року за № 436-IV // Відомості Верховної Ради (ВВР) - 2003. - №18, №19-20, №21-22. - ст.144.

6. Закон України від 26 грудня 2002 р. № 407-IV «Про внесення змін до Сімейного кодексу України».

7. Сімейний кодекс України: Офіційне видання. -- К., 2002.

8. Інша література:

9. Гордон М. Наследование по закону и по завещанию. -- М., 2002.

10. Заіка Ю.О. Спадщина як елемент спадкових правовідносин. Держава і право / Збірник наукових праць юридичні і політичні науки. -- Вип. 10. -- К., 2003.

11. Копейчиков В.В. Правознавство. К., “Юренком Інтер”, 1998.

12. Кульчицкий В.С. Правоведение: учебник. - Львов, “Свит”, 1995.

13. Сімейне право України / За ред. О.В.Дзери. - К., 1999.

14. Тихомирова Л.В., Тихомиров М.Ю., Юридическая энциклопедия / Под. ред. М.Ю.Тихомирова. -- М., 1998.

15. Фурса С.Я., Фурса Є.І. Спадкове право. Теорія та практика: Навч. посіб. - К., 2002.

16. Цивільне право України / За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової. - К.: Юрінком Інтер, 2001.

17. Цивільне право України: Академічний курс: У двох томах / За заг. Ред Я.М.Шевченко. -- Т.І. Загальна частина. -- К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003.

18. Цивільне право України: Підручник: У 2 кн. / О. В. Дзера, Д. В. Боброва, А. С. Довгент та ін. / За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової. - К., 2002.

19. Цивільний кодекс України: Коментар. -- X.: ТОВ «Одіссей», 2003.

20. Цивільне право України: Підруч.: У 2-х кн. - Кн. 2 / О.В.Дзера, Д.В.Боброва, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнецової. - К.: Юрінком Інтер, 2002.

21. Васильченко В.В. Юридична сутність інституту спадкового договору та його місце в системі цивільного права // Право України. -- 2003. -- № 7. --С. 138--139.

22. Победоносцев К. Курс гражданского права. Ч. II. Права семейственные, наследственные и завещательные. -- С.-Пб. 1996. -- С. 278.

23. Ефимов В.В. Догма римского права. -- СПб., 1991. - С. 635-636.

24. Васильченко В.В. Римське спадкове право на тлі права сучасного. -- Запоріжжя, 1999. - 135 с.

25. Никольский В. Об основных моментах наследования. -- М., 2001. -- С. 107.

26. Васильченко В. Юридична сутність інституту спадкового договору та його місце в системі цивільного права // Право України. - 2003. - №7. - С.17

27. Франция: Законы, распоряжения и т.д. Французский гражданский кодекс 1804 года. -М., 1994. - С. 253.

28. Васильченко В. Юридична сутність інституту спадкового договору та його місце в системі цивільного права // Право України 2003 рік, №7. - С.18.

29. ОгоновськийО. Система австрійського права приватного. -- Відень. 1997. -- С. 355.

30. Васильченко В. Юридична сутність інституту спадкового договору та його місце в системі цивільного права // Право України. - 2003. - №7. - С.19.

31. Гражданский кодекс Квебека. -- М., 1999. -- С. 124, 131.

32. Васильченко В. Юридична сутність інституту спадкового договору та його місце в системі цивільного права // Право України. - 2003. - №7. - С.20.

33. Шершеневич Г.Ф. Курс гражданского права. -- Тула, 2001. -- С. 617.

34. Германское право. Часть III. / Науч. ред. Р.И.Каримуллин. -- М., 1999. -- С. 413;

35. ДернбургГ. Пандекты. Том III (книги IV и V) Семейственное и наследственное право. -СПб., 1991. - С. 337.

36. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року // Відомості Верховної Ради (ВВР). - 2003. - №№40-44, ст.356

37. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року. - Ст.27.

38. Цивільне право України: Підруч.: У 2-х кн. - Кн. 2 / За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнецової. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - С. 631.

39. Фурса С.Я., Фурса Є.І. Спадкове право. Теорія та практика: Навч. посіб. - К., 2002. - С. 207.

40. Цивільне право України: Підруч.: У 2-х кн. - Кн. 2 / За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнецової. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - С. 632.

41. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року. - п.6 ст.3.

42. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року. - Ч.1 ст.628.

Размещено на Allbest.ru